О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Таки да!

  • 14.01.18, 20:45
Люди гибли на Майдане, а Гонтарева «отмывала» деньги «семьи» Януковича (документы)

Аналогичный договор на брокерское обслуживание компания ICU заключила и с кипрской компанией  Sabulong Trading, для которой также приобретались валютные ОВГЗ

И это всего лишь небольшая часть денег «семьи Януковича», которые были легализованы в виде инвестиций в госбумаги. 12 июня 2014 года Генпрокуратура обратилась в Печерский районный суд Киева с просьбой наложить арест на имущество кипрских компаний, подконтрольных семье.

Суд удовлетворил ходатайство ГПУ и наложил арест на расходную часть счетов этих фирм, которые были открыты в «Ощадбанке», «Укрэксимбанке», «Укргазбанке», «Экспобанке» и «Фидобанке». И что интересно, что при аресте счетов суд принял во внимание информацию Государственной службы финансового мониторинга Украины (сопроводительное письмо ГСФМУ от 10.06.2014 г №2783/0440-04-1/ДСК и извлечение из Обобщенного материала №0375/2014/ДСК) – а это означает, что речь шла не только о «хищениях», но и отмывании (легализации) грязных денег.

Это подтверждает и глава Госфинмониторинга Игорь Черкасский:

«… в 2010-2013 гг через счета, открытые в банках Латвии, были проведены «псевдо инвестиции» в Украину на общую сумму более 1,3 млрд. долл. В дальнейшем, с целью легализации, часть этих средств в сумме 1,15 млрд. долл. использована для приобретения в Украине высоколиквидных облигаций внутреннего государственного займа (ОВГЗ), эмитированных в долларах США, остальные средства — более 200 млн долл. размещены на депозитных счетах в отечественных банках»…

Недавно эти деньги были конфискованы в пользу государства по решению суда.

Открытым остается вопрос, расследует ли Генпрокуратура факты, связанные именно с отмыванием «грязных» денег или участники «схем», включая ICU, смогли «договориться» со следствием?

Даже если смогла – мы добавим к ее уголовному делу очень много новых доказательств. Впрочем, к делам других товарищей – тоже :-)


Таки да!

  • 14.01.18, 20:39
Люди гибли на Майдане, а Гонтарева «отмывала» деньги «семьи» Януковича (документы)

«Лучшая банкирша» явно к тому моменту понимала с кем имеет дело – в момент ведения операций с «семьей» уже вовсю полыхал Майдан.  Как компания Гонтаревой помогала «семье Януковича» деньги отмывать — подробные доказательства публикует  Алексей Комаха специально для Dubinsky.pro , пишет EJ.

Об участии компании Гонтаревой, личного банкира президента Макара Пасенюка и их партнеров в сделках для Януковича, — писалось много.

Однако я впервые опубликую настоящие доказательства этих операций – банковские выписки, договора и проводки, которые детально подтверждают: «лучший банкир» постреволюционного государства – была лучший банкиром «семьи».

Публикуемые документы представляют интерес еще и потому, что иллюстрируют не только участие Гонтаревой и ко в отмывании украденных из бюджета, но и вторую часть этой операции – продажу ОВГЗ «семьи» от людей Януковича к людям новой власти – Александру Онищенко и Павлу Фуксу (которые были только частично конфискованы).

Впрочем, приступим.

Упрощенно одна из схем по легализации (отмыванию) выглядела следующим образом. Незаконно полученные средства выводились за границу, в том числе в офшоры. Затем деньги инвестировались в валютные ОВГЗ и размещались на счетах в украинских банках, включая государственные.

Компания Валерии Гонтаревой ICU была одним из ключевых участников этой схемы. «Лучшая банкирша» явно к тому моменту понимала с кем имеет дело – в момент ведения операций с «семьей» уже вовсю полыхал Майдан.

6 ноября 2013 года компания «Инвестиционный Капитал Украина» (ICU) и кипрская компания «Quickpace Limited» заключили договор на брокерское обслуживание №3359/2013-БО

По этому договору ICU 8 ноября 2013 г приобрела у государственного «Ощадбанка» в интересах фирмы Quickpace валютные ОВГЗ на сумму 24,3 млн долл, 21 ноября на сумму 74,6 млн долл, а 22 ноября еще на 9,7 млн долл… что подтверждается выписками из реестра договоров биржи «Перспектива».

Запрацювала Рада резервістів ВСУ

У Генштабі Збройних сил запрацювала Рада резервістів
240 ПЕРЕГЛЯДІ
Неділя, 14 січня 2018, 14:20

Для понад 140 тисяч військових, які служать в оперативному резерві, запрацювала Рада резервістів.

Про це повідомили на сайті Кабміну.

"Зараз ведеться робота щодо переходу від обов’язкової служби у резерві до добровільної із підписанням контракту на службу у військовому резерві. З метою спільного опрацювання шляхів такого переходу, пошуку вагомих стимулів для укладання контрактів на службу у військовому резерві при Генеральному штабі ЗС України створили Раду резервістів Збройних Сил України", - зазначено у повідомленні.

У повідомленні стверджують, що з допомогою Ради резервісти зможуть напряму надавати свої пропозиції до керівництва. Також новий орган має допомагати в опрацюванні законодавчих ініціатив та просувати ідею служби у резерві.

"Члени Ради резервістів виконуватимуть представницькі функції Ради на місцях, тобто кожен в своїй області. Вони співпрацюватимуть з військовими комісаріатами, з бригадами та самими резервістами. Таким чином, я думаю, ми покращимо умови проходження служби у військовому резерві, якість підготовки на зборах резервістів, вирішимо кадрові проблемні питання", - вважає заступник голови Ради резервістів молодший лейтенант Мирослав Гай.

Передбачається, що Рада резервістів буде збиратися щоквартально.

Українська правда

Василь Стус з нами навічно

Різдво Василя Стуса
06.01.2011 _ Василь Овсієнко"Україна молода"
Версія для друку

Мама Їлина виношувала його, коли чинився великий терор, який забрав найкращих, найздібніших, найрозумніших. Породила сина на саме Різдво Христове року Божого 1938-го. І не посміла записати його сьомим січня, записала шостим. Але таки дала йому ім'я Василь. Ім'я ж це грецькою - Базилеос - означає "володар", "господар", "цар". Це додаткова ласка Божа, щастя. Але кому багато дається, з того багато й спитається.

Мама Їлина виношувала його, коли чинився великий терор, який забрав найкращих, найздібніших, найрозумніших. Породила сина на саме Різдво Христове року Божого 1938-го. І не посміла записати його сьомим січня, записала шостим. Але таки дала йому ім'я Василь. Ім'я ж це грецькою - Базилеос - означає "володар", "господар", "цар".

"В Україні, - казав Василь, - чи не кожна четверта матір називає свого сина цим іменем, підсвідомо карбуючи потяг до конче необхідної нам, щоб вижити, державности".

Маємо 5 січня Василя Чумака, 8 січня Василя Симоненка. У Києві вже стало традицією справляти 14 січня свято Різдвяних Василів у Київському міському будинку вчителя і вручати на ньому премію імені Василя Стуса. Буде так і цього року.

...Якось в останній рік свого земного, ба, шевченківського 47-річного віку, на Уралі, в таборі особливого режиму Кучино, Василь питав при мені глибоко віруючого діда Семена-покутника:

- А що то є чоловікові - народитися на таке велике свято?

- Це додаткова ласка Божа, щастя, - сказав дідо. - Але кому багато дається, з того багато й спитається.

Тих "знакомитих дат" у Стуса стільки, що вистачило б на святого.

4 вересня 1965 року він виступив на захист заарештованих у серпні шістдесятників у кінотеатрі "Україна". Виступ був приурочений до "дня концтаборів": 5 вересня 1918 року нарком юстиції Російської Федерації Д. Курський, керуючий справами Раднаркому В. Бонч-Бруєвич і нарком внутрішніх справ Г. Петровський (той самий "добрий" дідусь в окулярах, що донедавна каменем сидів біля Парламентської бібліотеки в Києві) підписали декрет Раднаркому про червоний терор. Він тривав 73 роки.

Рівно через 20 років після виступу в кінотеатрі "Україна" Василь загине в карцері - від голоду і холоду.

Або ще: уночі після підписання 1 серпня 1975 року прикінцевого акта Гельсінкської наради НБСЄ стався в Стуса прорив стінки шлунка. Це було в таборі Барашево, що в Мордовії. Він хотів вийти з бараку, але знепритомнів і впав.

Чорновіл з друзями взяли його на простирадла і понесли на вахту. А там кричать: "Стой! Стрєлять буду!"

Операцію, під час якої Стус ледь не помер, зробили в тюремній лікарні імені І. Гааза в Ленінграді 10 грудня - якраз на День прав людини. А рівно за десять років до того він одружився з Валентиною Попелюх.

Отакі "знакомиті дати".

Те, що було за смертю,

я спізнав,

всю силу таємничого діяння,

весь морок неба

і твань землі движку.

І тяжко жити,

цим знанням підперши

свою оселю,

витрухлу на пустку...

Якось показував Василь знімок, зроблений у Львові на Коляду 1972 року, либонь, 9 січня. Стоїть, скрушно прихиливши голову до одвірка. У мене нема такого знімка. Є інший, тоді ж знятий.

 9 січня 1972 року. Різдво в домі Садовських у Львові. Стоять — Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура, вбрана циганом, Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. Через три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані

Щойно повернувся Стус у Київ, у дім на Львівській вулиці, 62, квартира 2... Втім будиночка цього вже нема. Там, у Святошині, пролягла Окружна дорога, а місце того будиночка вже хтось прикупив і будуватиме там "увєселітєльниє завєдєнія". А 12 січня 1972 року КГБ вчинив новий покіс української інтелігенції. За ґратами опинилися Василь Стус, Ірина Калинець і Стефа Шабатура...

11 січня 1977 року Василь вирушав із табору, що в селищі Лєсном у Мордовії, на заслання. Заварили ми цілу 50-грамову пачку чаю на три літри окропу - пишні були випровадини.

Майже два місяці етапу - і 5 березня опинився він у селищі імені Матросова в Магаданській області. Якраз у річницю смерті Сталіна. Там він працював у золотовидобувній штольні. Як ото декабристи, які "із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому" (Тарас Шевченко). Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого 19 листопада 1989 року подібне до перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року...

У різдвяний вечір 1983 року, якраз на день свого народження, в таборі особливого (камерного) режиму на Уралі Стуса кинули в карцер. За що? Напередодні Василь звернувся до чергового помічника начальника колонії капітана Ляпунова, щоб довідатися про долю вилучених недавно під час обшуку паперів, на які не видали ніякого документа. Одночасно посадили й естонця Марта Ніклуса.

- Василь, где ты? На крыше? - Ніклус недавно вичитав, що в якійсь країні в'язні позалазили на дах тюрми і начальник не знав, як їх звідти познімати. Наших би їм фахівців...

- У якійсь душогубці... імені Леніна-Сталіна...

Я стою коло дверей своєї 17-ї камери, дослухаюся, переказую співкамерникам, що чути. Наглядачі гримають на Ніклуса і Стуса, але розбурхана, ображена Василева душа не знає впину. Тоді вмикають гучномовець, зумисне для цього встановлений у коридорі. І все ж Василь у перерві між мовою дикторів устиг прокричати:

- Хто не братиме участі в голодівці 12 січня - той боягуз!

Цей день, за ініціативою В'ячеслава Чорновола, ми відзначали 1975 року як День українського політв'язня. Про намір тримати голодівку або подавати заяву протесту ми вже один одного інформували, але, згідно з зеківською етикою, кожен сам собі вирішує, як йому чинити. Тож мене здивували ці слова. Тоді Юрій Литвин мені болісно зауважує:

- Василю, не можна поета міряти однаковою зі всіма міркою. Поет живе у своєму світі, нам не відомому, тому ми не маємо права його осуджувати зі своєї раціоналістичної вежі, бо ризикуємо помилитися...

Так мені відкрилася ще одна істина.

Після карцера Василеві оформили рік одиночки, де ще не раз саджали в карцер, і ті доби доплюсовували потім до того року, тож вийшов він звідти аж у лютому 1984 року, і ми з ним пробули у 18-й камері півтора місяця. Він жив у режимі постійного крайнього напруження і хотів, щоб такими були й інші.

- Василю, - пояснював я йому, - не можу я бути таким, як ви. Я здатний на екстремальні вчинки, але протягом короткого часу. Не можу я бути в стані конфронтації постійно. Не можу я постійно палахкотіти, але я годен ще багато літ чадіти, хай їм дим очі виїдає...

Василь працював у далекій від мене камері, до нього важко було докричатися, але я одного разу чув через кватирку, як і Левко Лук'яненко йому гукав із далекої камери:

- Якщо ми приймемо рішення самоспалитися, то я готовий. Але на довготривалі зусилля я вже не годен. Не маю сили.

Та навіть і після цього Василь сказав:

- Біда мені з цими "плохими" вівцями. Скільки сидиш - усе на них оглядайся.

Але про того ж Лук'яненка якось сказав був у присутності мене і діда Семена-покутника, киваючи в бік його камери:

- Ото Чоловік!

Це звучало по-євангельському: "Се Человік!"

В "одиночці" тяжчі умови, але маєш самоту. Діставши книжечку віршів Рільке німецькою мовою, він узявся перекладати його елеґії. Працював "запоями", ночами спати не міг - добре, що в камері і вночі світиться. А камера його була в самім куточку бараку: декотрої ночі наглядачі туди й не заглядали. Та й чути їх, коли йдуть. Якщо, звичайно, не підкрадаються. Тож часом уранці відчиняються двері:

- Ну, Стус, давай, что ти там насочінял за ночь.

Стус мовчки стає в кутку, у голій камері ніде щось сховати...

Того зошита нема. Як нема і зошита в блакитній обкладинці, названого в останніх листах "Птах душі". Той "Птах" не вилетів із-за ґрат. Це ще один злочин російського імперіалізму проти української культури. "Стусова творчість - як дерево з обрубаною вершиною", - каже Михайлина Коцюбинська.

 "Се Человік!"

...Якось у задумі сказав:

- Якщо нас коли-небудь і згадають, то як мучеників. Як таких, що в годину люту посміли залишитися самими собою. І десь там маленькими буквами напишуть, що той і той ще й вірші писав.

Хто знає, читачу, який більший з його подвигів: вірші, життя чи смерть? Якби в нього було не таке життя, якби не передчував він своєї ранньої смерті, то й вірші його були б інакші. Лишається від Василя, перш за все, поезія як зматеріалізований у слові біль свого часу, ні, праісторичний, вічний біль стражденної людини, біль України. Вона найвиразніше мовила сучасникам і нащадкам його вустами. Він відчував епоху тонко і гостро й точно пророкував майбутнє.

Ще кілька літ -

і увірветься в'язь.

Колючий дріт увійде

в сни діточі,

і всі назнаменовання пророчі

захочуть окошитися на нас.

Червона барка

в чорноводді доль

загубиться.

І фенікс довгоногий

тебе принесе в ясні чертоги

від самоволь, покори і недоль.

А все тоте,

що виснив у житті,

як рить, проб'ється

на плиті могильній,

бо ж ти єси тепер

довіку вільний,

розіп'ятий на чорному хресті.

Джерело: "Україна молода"

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Стус і Нобель. Демістифікація міфу

Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го

Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Повернення додому. Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий

Усі матеріали "Історичної правди" про Василя Стуса доступні за темою "СТУС"


Наглядову раду «Нафтогазу» очолила громадянка Великої Британії

Наглядову раду «Нафтогазу» очолила громадянка Великої БританіїКлер Споттісвуд. Фото: G4S
Клер Споттісвуд. Фото: G4S
12.01.2018 15:40 Коментарі
Головою наглядової ради НАК «Нафтогаз України» було обрано Клер Споттісвуд з Великої Британії. Свого часу британка здобула ступінь магістра Єльського та Кембриджського університетів

Очільницею наглядової ради «Нафтогазу» стала Клер Споттісвуд. Рішення ухвалене на першому засіданні нового складу наглядової ради 22 грудня 2017 року. Про це 12 січня повідомила прес-служба компанії.

Заступником голови наглядової ради залишатиметься Володимир Демчишин, який виконує ці повноваження з 18 квітня 2017 року.

У сьогоднішньому засіданні брали участь Клер Споттісвуд, громадянин Франції Бруно Лескуа, представник США Амос Хохштайн, канадець Стівен Хейсом й українці Володимир Кудрицький, Сергій Попик та Володимир Демчишин.

Наступне засідання наглядової ради повинно відбутися наприкінці січня. Планується розглянути питання призначення голів та формування чотирьох комітетів наглядової ради.

У «Нафтогазі» зазначили, що Клер Споттісвуд має великий досвід роботи в газовому секторі. У 1993-1998 роках вона працювала головою регуляторного органу Великої Британії з питань газопостачання.

Також Споттісвуд працювала економістом в Королівській скарбниці Великої Британії, Міністерстві економіки та фінансів Великої Британії, яке відповідає за формування та здійснення фінансово-економічної політики уряду, викладала у Лондонській школі бізнесу.

«За останні 20 років британка здобула суттєвий досвід на посаді незалежного директора в публічних та непублічних компаніях», — відзначили представники компанії.

Голова наглядової ради «Нафтогазу» є магістром з економіки у Єльському університеті та магістром з математики та економіки у Кембриджському університеті.

Нагадаємо, 12 грудня 2017 року Кабінет міністрів України затвердив новий склад наглядової ради НАК «Нафтогаз України», до якої увійшли четверо іноземців: Клер Споттісвуд, Бруно Лескуа, Стівен Хейсом та Амос Хохштайн.

Джерело: Ракурс

5 авторів, яких радить читати Юрій Андрухович

5 авторів, яких радить читати Юрій Андрухович

Мій загальний читацький стаж (віднявши раннє дитинство, коли мені читали вголос) наближається до півстолітнього.

50 років читання книжок – це, погодьтеся, не так вже й мало.

Обмежитися при цьому всього лише пятьма улюбленими авторами означає таки справді обмежитися, рішуче й безжально.

Як вийти з цієї халепи?

Розподілити їх рівномірно в часі – по одному улюбленцеві на десятиріччя?

Розглядати лише українських і дати собі спокій з усіма т. зв. вершинами світового письменства?

Зосередитися винятково на ХІХ столітті з його високою класикою?

Чи, може, винятково на ХХ-му з його революціями й переворотами, зокрема і в літературі?

Або ось так, довго не думаючи: Шекспір, Данте, Рабле, Сервантес, Ґете?

Може, махнути рукою на поетів і навіть не дивитися в їхній бік?

Чи навпаки: враховувати самих лише поетів і не озиратися на прозаїків?

Брати до уваги лише тих, кого сам перекладав?

Вибирати лише серед живих? (У сенсі не вічно живих, а нині живих наших сучасників)?

Кожен із цих підходів по-своєму непоганий. Але я не скористаюся жодним із них.

Я просто згадуватиму імена, аж поки їх не назбирається пять. Оце й буде моя перша пятірка. Хто не встигне згадатися, той не потрапить. Хоч, можливо, Він/Вона й максимально на це заслуговує.

Проте за великим рахунком їх таких десь близько тисячі. Тому нехай уже вибачають.

 

Томас Вулф (1900 – 1938)

Я неодноразово згадував, що його роман "Look Homeward, Angel" (у російському перекладі – "Взгляни на дом свой, ангел") став для мене першим у житті абсолютним читацьким потрясінням.

Уперше я прочитав його приблизно в 16-річному віці, тож він дуже потужно вплинув на мої уявлення про те, що таке справді великий роман.

Я не просто читав його і перечитував – я його переживав. І я його переживаю досі, коли просто беру з полиці й починаю гортати, а відтак і знову перечитувати з першого-ліпшого довільного місця.

Якщо мене запитують про таку сумнівну річ, як "головна книга всього мого життя", то я без тіні сумніву називаю саме цей роман Томаса Вулфа.

 

Бруно Шульц (1892 – 1942)

Він є автором передусім двох відносно невеликих за обсягом збірок малої прози – "Цинамонові крамниці" та "Санаторій під клепсидрою". Обидві явили собою цілком феноменальне поетико-стилістичне плетиво.

Щоб остаточно в цьому впевнитися, я мусив їх повністю, від першого й до останнього речення, перекласти. Й от коли по-справжньому сходиш углиб цієї прози, від її макро- до мікроструктур і рівнів, щоби згодом повернутися до макро, коли починаєш переписувати це словами і реченнями рідної мови, то зненацька ловиш себе на відчутті, що десь отак і виглядає сама що не є геніальність.

 

Джеймс Джойс (1882 – 1941)

Насправді в цьому шорт-листі він мав би височіти під номером один. Але я на це не зважився через те, що досі так і не прочитав (та й навряд чи найближчим часом прочитаю) його центральний твір – роман "Поминки за Фіннеґаном".

Зате я чудово пригадую, з яким трепетом і захватом я продирався через його "Улісса" (знову ж таки в російському перекладі) десь у 1990-х. Тому для мене Джойс – письменник-дев’ядесятник.

Щодо улюбленого для мене його твору, то це "Джакомо Джойс" – лірична мініатюра із часів його перебування у Трієсті. Саме з неї походить мій улюблений вислів "Любиш мене – люби й мою парасольку". В оригіналі з дещо іншим акцентом: "Love me. Love my umbrella".

Ну от і маємо першу трійцю: Вулф, Шульц, Джойс. І тут уже вимальовується тенденція: не досить, що всі вони між собою сучасники, за життя дуже недооцінені й по-справжньому не визнані, то ще і називаються всі односкладово.

До такої компанії напрошується так само односкладовий (й так само їхній сучасник) Пруст. Але ні, його тут не буде.

А якщо Франц? Тобто Кафка?

Дуже хотілося б, але ні. І хоча Рот (Йозеф, а не Філіп) також десь тут, поблизу, час ламати і змінювати тенденцію.

Й тому:

 

Ґреґорі Корсо (1930 – 2001)

В його особі у цій п’ятірці нарешті з’являється "чистий" поет (цей вислів я запозичую з футбольної термінології, де бувають т. зв. чисті форварди).

Корсо – найсвіжіший, найзухваліший і водночас найзворушливіший зі знаних мені поетичних голосів цього світу. Серед інших бітників він, на мій погляд, вирізняється тим, що не вдавав, не прикидався, не імітував, не намагався бути, а був таким, як був, тобто він був бітником від природи.

Ґінзберґ і Керуак вигадали Beat без нього, але так, наче саме для нього і під нього. В його особі я так само вшановую двох великих поетів англійського романтизму, що відійшли у кращі світи дуже молодими (як і наш Антонич, зрештою) – П. Б. Шеллі та Дж. Кітса.

Корсо примудрився жити, писати й померти так, щоби бути похованим поруч із ними – і не де-небудь, а на римському кладовищі.

Його та інших улюблених авторів, а також свої власні твори, я читатиму під джазовий супровід гурту "Сон Сови" на сцені київського Будинку Художника.

І нарешті – Вона, письменниця.

 

Астрід Ліндґрен (1907 – 2002)

Вона потрапила до цієї п’ятірки, звісно ж, не лише з тієї причини, що в будь-якому товаристві обов’язково мусить бути хоча б одна дама.

Ні, не тільки тому. А тому передусім, що вона велика в найголовнішому сенсі письменницької професії: вигадувати й оповідати історії.

Вона робила це бездоганно чисто і переконливо, не приголомшуючи нас ні нарочитістю, ні обсягом (як наша чудова сучасниця Дж. Р.), зате всім своїм талантом і сумлінням ніби виконуючи знану настанову про те, що для дітей слід писати так само, як і для дорослих, але краще.

І вона писала для них не просто краще, а найкраще, бо це завжди було і дуже весело, і дуже всерйоз.

Ось таке гроно пятірне моїх літературних улюбленців окреслилось у мене на сьогодні, а далі побачимо. 

Юрій Андрухович, спеціально для УП.Життя