О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Спроби загальмувати новий мовний закон України

30 Серпень 2019, Київ 21:30

Тарас Марусик: «Спроби загальмувати новий мовний закон України є історично безперспективними»



У день набуття чинності закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» Конституційний суд України ухвалив два знакові рішення – про декомунізацію і про мову освіти. Останнє рішення щодо мовної статті закону «Про освіту», довкола якої поламали чимало списів, зокрема, деякі народні депутати, громадсько-політичні діячі Закарпаття та офіційний Будапешт, пройшло повз увагу більшості, на відміну від ухвали про декомунізаційні закони.

Важливість цього рішення полягає в тому, що КСУ, підтвердивши конституційність освітнього закону, не лише вибив ґрунт з-під ніг популістів і прихованих сепаратистів, але й фактично поширив цю ухвалу на новий мовний закон, в якому стаття про мову освіти майже ідентична до відповідної статті закону «Про освіту». КСУ аргументує так: «У Законі не лише відтворюється зміст і обсяг конституційного права на освіту мовою відповідної національної меншини.., а й передбачається його реалізація у двох формах: навчання рідною мовою (дошкільна і початкова) та вивчення рідної мови (на всіх рівнях загальної середньої освіти)».

Тому не дивно, що саме в липні, а дехто у той самий день 16 липня взялися гальмувати новий мовний закон усіма «підручними засобами».

Перший «підручний засіб» – Верховна Рада. Вже 16 липня, через кілька годин чинності закону, троє товаришів-депутатів Вадим Новинський, Олександр Вілкул та Євгеній Мураєв на парламентському сайті зареєстрували законопроект, яким пропонують скасувати його. Через три дні інший їхній соратник Валерій Писаренко запропонував відтермінувати введення в дію закону.

І це не всі законопроекти ветеранів опозиції до статусу української мови як державної. Раніше, у травні, були зареєстровані ще два законопроекти – «Про мови в Україні» та «Про порядок застосування мов в Україні».

Другий «підручний засіб» – Кремль, який ініціював розгляд нового закону на засіданні Ради безпеки ООН. «Випадково» обговорення відбувалося 16 липня. Незважаючи на гнівні тиради представника Росії про «насильницьку українізацію країни» та на його обурення «тим, що представники інших країн не скористалися цим засіданням для обговорення закону про функціонування української мови», Кремль зазнав фіаско.

До речі, в травні Росія вже добилася розгляду цього закону на засіданні Радбезу ООН, і також безуспішно. Повз увагу експертів не пройшло те, що й у цьому випадку Росія синхронізувала свою вимогу зі згаданими вище двома травневими законопроектами: Василя Німченка й Нестора Шуфрича та Олександра Вілкула й Вадима Новинського.

На цьому тлі команда нового президента України не стала повноцінним третім «підручним засобом» гальмування мовного закону, бо діє гібридно, продовжує в мовному питанні і далі петляти та пробувати суспільство «на зуб», на реакцію.

Перший приклад – голова нової Верховної Ради Дмитро Разумков. Упродовж останнього місяця він неодноразово висловлювався на цю тему. Зокрема, він солідаризувався з керівником Офісу президента Андрієм Богданом, який виступив за дозвіл Донецьку і Луганську користуватися регіональною російською мовою. Разумков не вважає, що Богдан не мав рації, а також переконаний, що друковані видання українською мовою на Сході нерентабельні.

Трохи пізніше він заявив, що в парламенті використовуватиме винятково українську, бо це вимога закону, але повністю на мову не перейде. Це підтвердилося і на засіданні Підготовчої депутатської групи, яке він вів українською мовою і підтримав Ірину Геращенко, що намагалася завадити Вадимові Рабиновичу виступати російською, а також на першому засіданні нового парламенту. Коли «медведчуківець» Олег Волошин спробував виступати російською, йому вимкнули мікрофон.

Заступники Андрія Богдана теж не відмовчуються. Кирило Тимошенко своєю заявою про запуск «українського російськомовного каналу, яким ми зможемо покривати російськомовне населення у всьому світі», викликав різку реакцію в соцмережах. Навіть російськомовні виступили з критикою цих планів, а відомий російський блогер Аркадій Бабченко звернувся до «слуг народу» такими словами: «Ви знову хочете русифікувати Україну, друзі мої».

Керівник передвиборчого штабу політичної партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко підтримав пропозицію Кирила Тимошенка створити «свій інформаційний продукт російською мовою, який буде транслюватися на окупованих територіях і весь світ».

Ще один заступник Андрія Богдана Юрій Костюк також вважає, що в рамках інформаційної війни повинен бути створений «російськомовний український контент» і що треба бути готовими до зменшення мовних квот для радіостанцій і виробництва фільмів.

Всі ці приклади, як і виступ Володимира Зеленського на заходах до Дня Незалежності, де він не забув згадати про «україномовних і русскоязичних», свідчать про те, що Зеленський та його збірна повторюють мовну риторику Петра Порошенка початку його президентської каденції, наступаючи на ті самі граблі.

Казус правопису

Гібридні дії нової політичної команди проявилися, наприклад, у позові 12-річної школярки та її мами з Херсона до улюбленого суду Ігоря Коломойського про оскарження нової редакції українського правопису. Бо хіба хтось повірить, що херсонська школярка Юлія Пиргас випадково вибрала Окружний адміністративний суд міста Києва?

Але чомусь анонсоване на 15 серпня судове засідання не відбулося, а на сайті суду незмінно висить застаріла інформація і не оновлюється. Припускаю, що однією з причин стало те, що були якісь інші очікування. Адвокат Дмитро Ільченко, який виступив на стороні позивачів і який безапеляційно заявив, що ніхто «не говорить «проєкт» та не літає в Атени на индиках», також про позов забув. До речі, дописи в його фейсбуці – всуціль російськомовні. Цей виглядає, як потьомкінська українськомовна декорація.

«Правописний» позов зроблений за російськими лекалами 15-річної давності. Тоді Конституційний суд Російської Федерації заборонив суб’єктові федерації – Татарстанові – перейти з кирилиці на латиницю на підставі позову про порушення права російськомовний дітей у Татарстані, який подав батько школяра, юрист із Казані.

Про позитив

Попри такі гібридні виверти президента України та його соратників у мовній сфері маємо гарні офіційні новини. Верховний Суд визнав законним мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на Львівщині. А Кабінет міністрів, виконуючи мовний закон, затвердив персональний склад Національної комісії із стандартів державної мови.

Навіть міський голова Харкова Геннадій Кернес намагався говорити державною мовою на позачерговій сесії міськради.

Крім того, Давид Арахамія, який 29 серпня 2019 року обраний керівником парламентської фракції партії «Слуга народу», заявив, що в разі спроб перегляду нового мовного закону з боку президента Зеленського він голосуватиме проти.

А молодий дрогобичанин Василь Яворський створив ютуб-канал, щоб витіснити російськомовне наповнення на цій популярній відеоплатформі. «Я зневажаю блогерів, – сказав він, – рідна мова яких українська, але заради популярності вони переходять на російську…»

Отож спроби підважити новий мовний закон, особливо з боку «Українського вибору» та «Опоблоку», ще гальмуватимуть запровадження норм у повсякденну практику, але в перспективі «заслужені» ветерани опозиції до статусу української мови як державної опиняться там, де й повинні, – на смітнику історії. Головне, щоб лукаві «слуги народу» нас не приспали і, перефразовуючи пророка, не розбудили в огні окраденими.

Тарас Марусик – журналіст, публіцист, експерт з питань мовної політики

Тарас Марусик
Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Український правопис 2019 року

20 найбільших новацій Українського правопису 2019 року
29 Червень 2019, 23:57
Сергій Драчук  

Із 3 червня почав діяти новий Український правопис 2019 року. Від цього моменту рекомендовано застосовувати норми і правила нової редакції правопису в усіх сферах суспільного життя. Ми вибрали 20 новацій правопису, які чи не найбільше привертають до себе увагу.

1. Тепер пишемо не тільки ірій, ірод (‘дуже жорстока людина’), а й ирій, ирод – із И на початку слова. Також пишемо ич, икати, икання. Крім того, И на початку може бути в іншомовних власних назвах.

Унормована можливість у деяких випадках писати И на початку слова, що раніше офіційно «заборонялося» і вимагалося писати лише І.

Новинкою, порівняно з попереднім правописом, стала можливість писати слова ірій / ирій, ірод / ирод двома способами. Також тепер уже офіційно пишемо И на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова икати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника икання. Крім того, И на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах іншомовного походження, на кшталт: ир, Ич-оба, Кім Чен Ин. Останні моменти на практиці застосовувалися й раніше, але не були внормовані.

2. Тепер пишемо архимандрит, архиєрей, архиєпископ, архиєрей тощо через И – поряд із попередніми архімандрит, архієрей, архієпископ, архієрей.

У префікса архі- з’явився варіант архи- в назвах церковних звань, титулів і чинів: архимандрит і архімандрит, архиєрей і архієрей, архистратиг і архістратиг тощо.

3. Тепер пишемо також гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси – як варіант, із -И в кінці в родовому відмінку однини; також лишається дотеперішня норма на -І.

Групі іменників третьої відміни в родовому відмінку однини повернуте як варіант також закінчення на -и, крім закінчення -і, що дотепер від 1930-х років було єдиною дозволеною формою: Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси.

4. Тепер пишемо також Ленінові, Сталінові, Путінові :) – з закінченням -ові в давальному відмінку однини як варіант, поряд із дотеперішньою нормою про закінчення -у.

Прізвища, що є іменниками чоловічого роду другої відміни на -ин, -ін, -їн, у давальному відмінку однини можуть мати й закінчення -ові, а не тільки -у, як досі: Василишину – Василишинові, Волошину – Волошинові, Михайлишину – Михайлишинові, Семенишину – Семенишинові, Степанишину – Степанишинові, Яковишину – Яковишинові, Ільїну – Ільїнові та ін.

5. Тепер «топ-100», «топ-десять» – «поза законом».

Просто у правопис внесли уточнення щодо написання модного слова «топ»: Компонент топ- із числівниками не поєднуваний. Тобто написання на кшталт «топ-100», «топ-десять» тощо – порушення правопису! Для передачі поняття чогось найпершого (чи найостаннішого), найважливішого, чільного, провідного або найгіршого багата українська мова має досить засобів, і не варто збіднювати її до одного-єдиного способу, ще й чужого.

6. Тепер назви сайтів та інших інтернет-сервісів пишемо тільки українською, з обов’язковим відмінюванням: твітер, ґуґл; мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія»; фейсбука, ютуба, імейла (із закінченням -А, -Я в родовому відмінку однини).

Нарешті внормоване написання назв сайтів та інших інтернетних сервісів: вони пишуться українською мовою, за нормами українського правопису і, звичайно ж, відмінюються, як усі українські слова: Назви сайтів без родового слова пишемо з малої букви (твітер, ґуґл); назви сайтів з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках (мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія»).

Такі з цих слів, що належать до другої відміни, в родовому однини мають закінчення -а, -я: фейсбука, ютуба, імейла.

7. Слова «ви», «ваш» тощо завжди пишемо з малої літери, якщо тільки це не лист із персональним зверненням до однієї особи з виявом особливої ввічливості.

Унормоване написання слів «Ви», «Ваш» тощо з великої літери: це робиться тільки як форма ввічливості у звертанні до однієї конкретної особи в листах, офіційних документах тощо, адресованих безпосередньо цій людині – але в текстах іншого характеру літера завжди мала.

8. Нагадуємо: два хлопці, три робітники, чотири слухачі – з -И, -І, -Ї в кінці (а не «хлопця», «робітника», «слухача», як помилково вживають російськомовні).

Для тих, хто плутає українську форму з російською на -а, -я, тепер прямо нагадано: Іменники чол. роду з числівниками два, три, чотири мають закінчення -и, -і (-ї): два хлопці, три робітники, чотири слухачі.

9. Знайомимося зі скісною рискою.

Запроваджений новий розділовий знак – це скісна риска ( / ). Її ставимо:

В офіційно-діловому та науковому стилях – як розділовий знак між однорідними членами речення та в інших подібних випадках у значенні, близькому як до єднального (=і), так і до розділового (=або) сполучників (з можливістю переважання в різних контекстах то одного, то іншого з цих значень): системність / несистемність мовних явищ; на позначення року, що не збігається з календарним, напр.: у 2018/2019 навчальному році; На позначення співвідношення яких-небудь величин, параметрів: співвідношення курсу гривня / долар; У графічних скороченнях: п/в (поштове відділення), р/р (розрахунковий рахунок), х/к (холодного копчення), п/п (по порядку: № п/п), к/т (кінотеатр), т/к (телеканал), с/г (сільськогосподарський) та ін.; км/год (кілометр на годину), Ф/м (фарад на метр) та ін.

Інтер’єр будівлі Міністерства освіти України в Києві
Інтер’єр будівлі Міністерства освіти України в Києві
10. Тепер пишемо тільки разом: віцепрем’єр, віцеконсул, ексчемпіонка, ексміністр, експрезидент, контрадмірал, вебсайт, вебсторінка, преміумклас, максісукня, мідімода, мініспідниця, топменеджер, топмодель, лейбгвардієць, лейбмедик, оберофіцер, оберлейтенант, оберпрокурор, штабскапітан, унтерофіцер тощо.

Значно розширений перелік компонентів, які пишуться з рештою слова разом (раніше багато з них писалися через дефіс). Це стосується не тільки іменників, а й утворюваних від них прикметників, які теж тепер втратять дефіс.

До таких компонентів, що пишуться разом, тепер, зокрема, належать (раніше цей список був значно коротший): абро-, авіа-, авто- (‘само’, ‘автоматичний’), агро-, аеро-, аква-, алко-, арт-, астро-, аудіо-, біо-, боди-, боді- (перед голосним), веб-, геліо-, гео-, гідро-, дендро-, екзо-, еко-, економ-, етно-, євро-, зоо-, ізо-, кібер-, мета-, метео-, моно-, мото-, нарко-, нео-, онко-, палео-, пан-, пара-, поп-, прес-, псевдо-, соціо-, теле-, фіто-, фолк- (фольк-), фоно-; іно- (іншо-, інако-), лже- та ін., а також архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-, ультра-, флеш-; анти-, віце-, екс-, контр-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-: аброморфема, артринок, бодибілдинг, бодіарт, вебсторінка, геліоцентр, екопродукти, економклас, моновистава, панамериканський, попмузика, попгурт, пресконференція, фолкгурт, фолькмузика, бліцновини, бліцопитування, екстраклас, преміумклас, топменеджер, топмодель, флешінтерв’ю, максіодяг, мідіодяг, мінісукня; максімода, максісукня, мідімода, мідіспідниця, віцепрем’єр, віцеконсул, ексчемпіонка, ексміністр, експрезидент, контрадмірал, контрудар, лейбгвардієць, лейбмедик, обермайстер, оберофіцер, оберлейтенант, оберпрокурор, штабскапітан, унтерофіцер.

(За попереднім правописом перші елементи віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер- вказувалося писати через дефіс, багато були просто не врегульовані.)

Але увага: якщо такі іншомовні компоненти приєднані до власного імені, то їх пишемо з дефісом: пан-Європа, псевдо-Фауст.

11. Тепер пишемо тільки окремо пів у значенні половина: пів аркуша, пів відра, пів години, пів літра, пів міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів ями; пів Європи, пів Києва, пів України.

Змінене написання компонента пів: запроваджене його написання іноді окремо, іноді разом – залежно від його значення; раніше він писався іноді разом, іноді через дефіс.

Зокрема, невідмінюваний числівник пів зі значенням ‘половина’ з наступним іменником – загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів аркуша, пів відра, пів години, пів літра, пів міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів ями; пів Європи, пів Києва, пів України. Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: піваркуш, південь, півзахист, півколо, півкуля, півлітра (розм. ‘пляшка з горілкою або іншою випивкою ємністю 0,5 літра’), півмісяць, півоберт, півовал, півострів.

12. Тепер пишемо тільки двоактний, двоокис, двооксид, двоопуклий, двоосьовий, триатомний, триокисень, чотириосьовий – а не «двох-», «трьох-», «чотирьох-», як раніше, перед наступним А чи О).

Слова з елементами дво- / двох-, три- / трьох-, чотири- / чотирьох- пишуться інакше: пишемо двох-, трьох-, чотирьох-, якщо наступна частина є числівником чи співвідносним іменником: двохсотий, трьохтисячний, чотирьохмільйонний, чотирьохмільярдний; двохсотріччя, трьохсотріччя, чотирьохсотріччя; і дво-, три-, чотири- в усіх інших випадках, зокрема: двоактний, двоокис, двоокисень, двооксид, двоопуклий, двоосьовий, триатомний, триокисень, чотириосьовий. (Раніше в першому з цих випадків припускалося і двох-, трьох-, чотирьох-; натомість тільки ці форми на -ох- вимагалися в разі, якщо наступна частина слова починалася на голосний А, О).

13. Тепер пишемо інакше слова: священник (через два Н); проєкт, проєкція (через Є); госпіс (через Г).

Слово священник тепер пишемо з двома Н, як і в інших словах зі збігом однакових приголосних на межі кореня і суфікса; раніше воно було фактичним винятком і писалося з одним Н.

Слова проєкт, проєкція тепер пишемо через Є, як і в інших схожих випадках, на кшталт «траєкторія», що було запроваджено раніше; дотепер вони писалися через Е і були по суті винятками.

Слово госпіс тепер пишемо з Г на початку (раніше було хоспіс); при цьому інші схожі запозичені слова залишилися через Х.

14. Тепер пишемо: Ігорю (кл. в.), Ігорьович; Олеже (поряд із Олегу – кл. в.); хабаря, хабарем; ситра, ситром; Ізабелі, Етелі, Жізелі, Ніколі, Сесілі, Зейнабі, Руфі.

У групах слів ставимо у кличний відмінок обидва слова.

Внесені зміни в деякі норми відмінювання іменників.

В імені Ігор змінений кличний відмінок: тепер Ігорю, раніше було Ігоре. Також форма по батькові від нього тепер подається як Ігорьович, раніше була Ігорович.

Для імені Олег встановлена форма кличного відмінка Олеже, що раніше вважалася неправильною, але як варіант залишена і стара форма Олегу.

Слово хабар переведене у м’яку групу і тепер відмінюється за зразком: хабаря, хабареві, хабарем… раніше було «хабара» і т. д. (але: у складних словах із хабар сполучним голосним є лише о: хабародавець, хабаромісткість, хабароодержувач).

Із невідмінюваних іменників іншомовного походження перевели до відмінюваних слово ситро, додавши його до відмінюваного й раніше пальта; метро, кіно і так далі лишилися невідмінюваними.

Також уточнені принципи відмінювання деяких жіночих імен іншомовного походження, які раніше офіційно вважалися невідмінюваними: Жіночі імена, що закінчуються на губний або м’який приголосний, відмінюємо: Ізабель – Ізабелі, Етель – Етелі, Жізель – Жізелі, Мішель – Мішелі, Ніколь – Ніколі, Сесіль – Сесілі, Зейнаб – Зейнабі, Руф – Руфі; інші ж жіночі особові імена, що закінчуються на -й і на твердий приголосний (крім губних), далі не відмінюються: Беатріс, Долорес, Гюльчатай, Елмас, Енн, Жаннет, Ірен, Кармен, Кім, Клодін, Ленор, Маргарет, Мерседес, Монік, Тріш, Фарах і т. ін.

Розширене застосування кличного відмінка у групах слів: тепер у звертаннях, що складаються: з двох особових імен – імені та по батькові; із загальної назви та прізвища; з двох загальних назв; із загальної назви та імені; із загальної назви та прізвища, – форму кличного відмінка мають обидва слова: Оксано Іванівно, Маріє Василівно, Володимире Хомичу, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу; добродійко Вариводо, пані Гаркуше, поетко Забашто; добродію бригадире, пане лейтенанте; брате Петре, друже Грицю, колего Степане, лікарю Ігорю, пане Віталію, побратиме Іване; друже Максименку; колего Євгенищуку, пане Ковалю.


15. Тепер пишемо назви деяких міст у родовому відмінку однини з -У, -Ю: Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю, Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю, Берліну. Але як варіант лишається і попередня форма на -А, -Я.

Також не забуваймо: відприкметникові географічні назви на -Е відмінюємо як прикметники, на -О як іменники: Сватового, Рівного; Косова, Сараєва.

Значно детальніше розписане використання закінчень -а, -я, -у, -ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни. Серед помітних змін – запровадження (точніше, відновлення) написання назв деяких міст через -у, -ю, чого в дотеперішньому правописі не було: в радянські часи майже всі міста перевели на закінчення -а, -я, за ліченими винятками на кшталт Красного Лиману, Кривого Рогу, Часового Яру тощо – другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у.

Відтепер старі закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) зберігають назви населених пунктів чоловічого роду із суфіксами -ськ-, -цьк-, -ець-, елементами -бург-, -град- (-город-), -піль- (-поль-), -мир-, -слав-, а також назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі та із суфіксами присвійності -ів- (-їв-), -ев- (-єв-), -ов-, -ин- (-ін-), -ач-, -ич-: Бердянська, Луцька, Бобринця, Кременця, Трускавця, Піттсбурга, Вишгорода, Миргорода, Шаргорода, Борисполя, Тернополя, Ямполя, Житомира, Ярослава; Олеськова, Львова, Харкова, Києва, Колгуєва, Харкова, Ходорова, Батурина, Пирятина, Святошина, Снятина; Бахмача, Гадяча, Галича.

Усі інші назви населених пунктів чоловічого роду, крім перелічених вище, відтепер мають у родовому відмінку однини закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі): Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю, Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю. Проте ці іменники також можуть мати й варіантне закінчення -а (-я): Амстердама, Гомеля, Ліверпуля, Лондона, Мадрида, Парижа, Чорнобиля.

Правопис звертає увагу, що закінчення -а (-я) та -у (-ю) має розрізнювальну функцію в деяких іменників: Алжира, Рима, Туніса (місто) і Алжиру, Риму, Тунісу (країна), Нью-Йорка (місто) – Нью-Йорку (штат).

Уточнено фактично чинну норму щодо відмінювання деяких географічних назв: Від відприкметникових українських назв населених пунктів з кінцевим -е на зразок Сватове, Синельникове, Гаркушине, Рівне, що відмінюються за зразком прикметників у формі середнього роду, слід відрізняти подібні за оформленням назви з кінцевим -о (рідковживані в українській мові, але поширені в інших слов’янських мовах) на зразок Бородіно, Косово, Сараєво, Шереметьєво, Гнезно, Молодечно, що відмінюються як іменники середнього роду ІІ відміни.

16. Затверджено, що білоруські і російські імена «перекладаємо» українськими. Путін – Володимир, а не «Владімір», як писав дехто.

Унормовано, відповідно до практичного вжитку, принцип передачі російських і білоруських імен: Білоруські та російські імена за традицією не транслітеруємо, а передаємо українськими відповідниками: Артем, Микола, Олександр, Семен, Віра, Катерина, Світлана; винятки тут становлять тільки узвичаєні імена деяких білоруських письменників та діячів культури – такі, як Алесь Адамович, Пятрусь Бровка, Ригор Бородулін та ін.

Але це стосується тільки імен білорусів і росіян: поруч із Володимиром чи Давидом із цих країн зберігаємо румуна Владіміра чи грузина Владімера, німця Давіда чи вірменина Давіта тощо.

17. Тепер пишемо також через Ґ: Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер тощо, поряд із попередніми формами через Г.

Пишемо також через Т: анатема, дитирамб, етер, катедра, міт, мітологія, Атени, Демостен та ін., поряд із формами через Ф (дифірамб, ефір, міф, Афіни, Демосфен).

Пишемо також через АВ: авдієнція, авдиторія, лавреат, павза, фавна тощо, поряд із формами через АУ (пауза, фауна).

Тепер правопис припускає передавати звук [g] і близькі до нього звуки в іменах і прізвищах також через Ґ, а не тільки через Г, як було досі – дотеперішній правопис, відновивши свого часу літеру ґ, майже не знаходив їй застосування: Вергілій, Гарсія, Гегель, Георг, Гете, Грегуар, Гуллівер і Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер тощо.

Змінений головний принцип передачі сполучення TH у словах грецького походження – тепер його передаємо «звичайно» через Т, але лишається і стара можливість через Ф: Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антологія, антропологія, аптека, астма, бібліотека, католицький, театр, теорія, ортодокс, ортопедія, Амальтея, Прометей, Текля, Таїсія, Теодор. У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і катедра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія, Агатангел і Агафангел, Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і Демостен, Марфа і Марта, Фессалія і Тессалія та ін.

Змінений підхід до передачі сполучення AU: тепер у словах із давньогрецької й латини, на відміну від запозичень із інших мов, воно передається «звичайно» як АВ, тоді як у словах із інших мов – як і раніше, через АУ: автентичний, автобіографія, автомобіль, автор, авторитет, автохтон, лавра, Аврора, Мавританія, Павло.

Але в запозиченнях із давньогрецької мови, що «мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау», допускаються орфографічні варіанти: аудієнція і авдієнція, аудиторія і авдиторія, лауреат і лавреат, пауза і павза, фауна і фавна. (Попередні формулювання ставили інші пріоритети: «Дифтонги au, ou передаються переважно через ау, оу… Разом із тим у цілому ряді слів au передається через ав».)

Схожа зміна й у ставленні до німецьких сполучень EI і EU: зараз їх пропонують передавати як АЙ і ОЙ і залишати як ЕЙ тільки в «давніших запозиченнях» із EI: Німецьке буквосполучення еі відповідно до вимови передаємо українською мовою через ай (яй): Айзенах, Вайнрайх, Віттгенштайн, Вайзенборн, Кайзер, Майнгоф, Нортгайм, Бляйбтрой, Кляйн, Кляйнерт, Фляйшер; буквосполучення eu – через ой: фройляйн, Нойбранденбург, Нойбауер; За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: крейда, крейцер, маркшейдер, капельмейстер, гросмейстер, штрейкбрехер, Гейне, Лейпциг, Рейн, Швейцарія (раніше було навпаки: нормою для обох сполучень було «переважно ЕЙ», а АЙ і ОЙ віддавалися тільки «назвам новішого походження»).

Тут же варто згадати і вперше визначений принцип передачі звука [] у словах англійського походження – його звичайно передаємо як А: макінтош, спам, чат, хакер, Алекс, Адамс, Адлер, Гаррісон, Ланкастер, Манчестер, Канаверал, Чаплін. При цьому «за традицією» в багатьох словах залишається радянсько-російська спотворена передача через Е: бізнесмен, менеджер, Блеквуд, Кемерон, Лемберт, Пелл-Мелл, Селінджер, Сем, Тетчер і т. ін. Із цього випливає, що англійське в нових словах, іменах і назвах, які ще не встигли усталитися в цьому спотворенні через Е, маємо надалі передавати через А.

18. Тепер пишемо: фоє, Феєрбах, Гоя, Савоя, Рамбує, Шантії, Хаям (без вставного Й); Дікенс, Текерей (через одне К).

Скасовані деякі написання, що були свого часу введені з російської – на кшталт ЙЯ, ЙЄ тощо; тепер просто Я, Є тощо: Звук [j] звичайно передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я: буєр, конвеєр, плеєр, флаєр, круїз, мозаїка, лояльний, параноя, плеяда, рояль, саквояж, секвоя, фаянс, феєрверк, ін’єкція, проєкт, проєкція, суб’єкт, траєкторія, фоє, єті, Гаїті, Гоя, Єйтс, Савоя, Феєрбах, Маєр, Каєнна, Ісая, Йоганн, Рамбує, Шантії, Соєр, Хаям, Хеєрдал, Юнона.

(Старий правопис приписував писати Гойя, Савойя, Шантійї, Фейєрбах, майя (народність), фойє і так далі, це написання також використовували в іноземних власних назвах, що були запозичені через посередництво російської, на кшталт «Найєм»; але варто мати на увазі, що тут ідеться саме про передачу комбінацій й+е, й+і, й+у, й+а з одним Й, який немає сенсу подвоювати; коли ж в іноземних власних назвах треба передати саме подвоєний Й, такі написання залишаються: Tayyip (т-а-й-й-і-п) – Тайїп, Szijjrt (с-і-й-й-а-р-т-о) – Сійярто.)

Такі слова, як Дікенс, Дікінсон тощо, де в оригіналі є сполучення ck на позначення звука К, тепер пишемо з одним К; досі передача цього написання була непослідовною – іноді через одне К, іноді через два. Але: Подвоєння кк зберігаємо у власних назвах кельтського походження, де формант Mac, Mc поєднується з основою, що починається на [k], в тих випадках, коли за традицією їх пишемо як одне слово: Маккартні, Маккензі, Маккенна, Маккінлі, а також у загальних назвах, що утворені від власних назв такого типу: маккартизм і т. ін.

19. Тепер пишемо російські прізвища на -ой як Донський, Крутий, Луговський, Полевий, Соловйов-Сєдий, Трубецький, хоча таки Толстой; також Кустуриця тощо – з м’яким Ц.

Змінений принцип передачі деяких російських чоловічих прізвищ прикметникового зразка – тепер усі вони передаються через -ий, навіть якщо в російському оригіналі -ой (винятком лишається Толстой): Донський, Крутий, Луговський, Полевий, Соловйов-Сєдий, Босий, Трубецький, але Толстой (Толста); раніше такі російські прізвища на -ой залишали це закінчення і в українській передачі.

Деякі слов’янські прізвища І відміни з історично м’яким приголосним Ц у кінці основи тепер пишемо з закінченням -я (Кустуриця, а не Кустурица).

20. Тепер пишемо через дефіс елементи імен людей: Гасан-огли, Мамед-заде, Фікрет-кизи, Мехмед-бей – якщо це не прізвище (тоді разом).

Змінене написання ще деяких іноземних особових назв – тепер через дефіс, раніше було разом. Це, як мовиться у правописі, «арабські, перські, тюркські імена з компонентами, що вказують на родинні стосунки, соціальне становище і т. ін.», а також «вірменські прізвища з початковим компонентом Тер-»: Гасан-огли, Мамед-заде, Фікрет-кизи, Мехмед-бей, Кемаль-паша, Мірза-хан (але за традицією Чингісхан); Тер-Казарян, Тер-Ованесян, Тер-Петросян (раніше компоненти бей, заде, мелік, огли й под. писалися разом). Але й за новим правописом прізвища (на відміну від інших елементів повного імені), до складу яких входять ці компоненти, звичайно пишемо разом: Багірзаде, Турсунзаде, Керогли. Як і раніше, окремо пишеться арабське «Ібн».

Маленька особиста декларація про наміри

28 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.08.19 р.



Маленька особиста декларація про наміри

Я вже про це писав, але наголошую перед початком роботи новообраної Верховної Ради України, що я бажаю успіхів у роботі всім, бо нащо нам провали? Ми за 28-м років їх мали повно, тому давайте як 24-го серпня влада своє зробила урочисте вшанування Дня Незалежності України, а громадськість додала свого маршу Захисників України, що разом виглядало солідно і цивілізовано, як і личить нашій славній Україні. На мою думку саме таким чином і будемо діяти далі.
Особисто я не переймаюся діями команди Зе-кодла відтепер, а займуся типу просвітництва, тобто буду писати на різні теми, якими цікавлюся безпосередньо в житті. Якщо не доведи Господи, трапиться якась суттєва хрінь-деструкція зі Зе-владою, то тоді я підключуся до акцій непокори чи ще там чого, але наразі я ставлю в ігнор все Зе-кодло і прошу мене тим не турбувати.
Я давно вказував на проблему зміни поколінь, бо як всі визнали, що при владі в Україні тривалий час товклися одні й ті самі люди не даючи прийти новим і молодим, отож і визрів цей час, коли «пацани» самотужки захопили владу і тепер нею будуть користатись як зможуть і як вийде. На жаль, іншого вибору не знайшлося. Зараз важко спрогнозувати дії нової влади, яка фактично узурпувала законним чином всю законодавчу і виконавчу владу, але ця ситуація як ніколи добре сприяє формуванню справжнього громадянського суспільства в Україні. Принаймні на то схоже. Власне у цьому процесі формування громадянського суспільства я маю зацікавлення, тоді як параноїдальні заскоки критики та обструкції Зе-кодла мене жодним чином не приваблюють. 
Для прикладу, я зайшов на сторінку групи «Я підтримую Порошенка» у Фейсбуці, де не знайшов за останні період жодного матеріалу про самого Порошенка, а майже все навколо Зе-кодла критичні перепости. Здалися нафік тому Порошенку подібні прихильники. А мені те сміття ще більше без потреби. Буде щось дуже значне – я готовий до активної участі. Пробувати на смак помиї з політичних бенкетів – перепрошую, але не буду. На тому і прощаюся.        

Богдан Гордасевич

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р. Пропоную

19 серпня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 19.08.19 р. 

Пропоную



Проект  «Напиши листа на фронт»

Ідея: провести в школах Львівщини і м. Львова конкурс на найкращий твір на тему «Напиши листа на фронт» у довільній формі та короткому форматі. Важливим є також не обмежувати учнів тільки сучасністю, але надати можливість звернутися і до героїв усіх часів боротьби за Українську Державу від 1917 року до сьогодення. В підсумку конкурсу відібрані найкращі твори мають бути видані книгою «Напиши листа на фронт» для безкоштовного розповсюдження по військових частинах ЗСУ і в першу чергу на існуючому фронті в окупованому Донбасі, що позитивно вплине на підняття морального духу в українських воїнів на передовій війни України з Російською Федерацією. Звичайно, що в кожній бібліотеці і школі має бути по кілька примірників книги «Напиши листа на фронт».

Паралельно варто провести по школах конкурс малюнку на тему «Напиши листа на фронт», де найкращі малюнки варто використати для оформлення книги «Напиши листа на фронт».

Мета: актуалізувати в українському суспільстві тему війни, що відбувається як реальність і про що не варто забувати, а тим більше: ігнорувати або й зневажати. В свідомості учнів навчальних закладів України повинна йти постійна робота над темою війни і миру, причин і наслідків цього страшного процесу.


Повністю аналогічний проект на тему «Подякуй ветерану ЗСУ»


Проект «Сім'ям воїнів ЗСУ, що загинули»:
а) учні пишуть про конкретного воїна і до його сім'ї;
б) роздуми дітей зі сімей ЗСУ, де хтось загинув на війні.

Всі проекти повинні мати розширений електронний формат у вигляді сайту в Інтернеті, де голосування буде важливим під час визначення кращих творів, але остаточне рішення буде за журі з боку організаторів конкурсу, щоб уникнути сторонніх впливів.

Технічна сторона виконання проектів повинна мати поєднання в першу чергу освітніх закладів та громадськості, а також отримати належне сприяння всіх інших державних установ і посадовців.

19 серпня 2019 р.
м. Львів Автор задуму Богдан Гордасевич

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р. Роби щось!

18 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р. 

Роби щось!



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч.12

Не виходить закінчити свої роздуми, не зачепивши такої життєвоважливої теми, якою є економіка. Зміст життя майже всіх людей в суспільстві полягає у поєднанні праці задля заробітку та відпочинку за рахунок заробленого. Винятками є монахи і важкохворі.  Ну і діти, поки вони діти – а куди ж їх діти?..
Скажу відверто, що чимало читав по економіці, однак не вважаю себе фахівцем в цій темі, але для того, що я хочу сказати, фахівцем по економіці бути непотрібно. Справа у тому, що я є прихильником всіх видів економічної форми діяльності за єдиним уточненням: я вважаю, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це визначається досить просто: всі люди, які добросовісно працюють, мають жити в достатку і збільшувати його. Якщо людина працює і заробляє заледве стільки, щоб вижити і дожити від зарплати до зарплати і подібне є масовим – тоді це погана економіка, нікчемна влада і паскудна держава.  Хтось може заднім числом скільки завгодно вихваляти СРСР, але саме таких людей, що ледве-ледве зводили кінці з кінцями, – там була основна більшість, а вся могутність держави власне і трималась на озвірілій і нещадній експлуатації 300-от мільйонів рабів. Класичним взірцем для сучасників є соціальний лад в теперішній Північній Кореї, влада якої скопіювала весь радянський устрій – саме такою була і країна СРСР. Була і дякувати Всевишньому – загула! Згинула!
То була справді найдурніша економіка з усіх можливих, тому що всі-всі були зобов'язані працювати, бо злісних безробітних судили і відправляли в тюремні зони з примусовою роботою. Безліч заводів і фабрик працювало з мізерною оплатою праці своїх робітників, існувала тьма колгоспів і радгоспів з кріпаками-селянами, які взагалі майже задурно обробляли поля і вирощували худобу, а водночас імпорт збіжжя, продовольства і промислових товарів до СРСР неухильно з року в рік зростав, тому що полиці магазинів були тотально порожніми. Безкінечні черги за всіма товарами – головний краєвид суспільного життя радянського періоду всіх часів. І я можу пояснити, чому це було, процитувавши слова академіка Леоніда Абалкіна, який свого часу був провідним економістом в державі, очолюючи Інститут економіки Академії Наук СРСР. У далекому вже 1987 році він в своєму інтерв'ю журналу «Коммунист» (№ 5) зазначив наступне: «Зараз в країні металообробного устаткування за обліком поштучно більше, чим у США, Західній Німеччині, Японії разом узятих» Уявляєте? Країни, де головною бідою було перевиробництво товарів, мали значно менше засобів виробництва, аніж одна-єдина довбана економічна потуга СРСР з її глобальним дефіцитом! Чому так було? А тому, що замість товарів народного споживання ця економіка масово виробляла тільки станки, трактори,  вантажівки і різноманітну зброю. Кому вона такою потрібна? З того і розвалилась до бісової мами, залишивши нам величезну купу непотрібу, з якого кожен громадянин міг отримати в приватну власність хіба що якийсь станок або частину танка чи тягача, кавалок крейсера, ракети чи літака, дюжину снарядів та мін, автомат, пістолет тощо, бо тільки такого «добра» в СРСР було завались, але аж ніяк не легкових автомобілів, не холодильників і телевізорів, не кажучи про комп'ютери і аудіо- і відеоапаратуру – з цим було глухо. З продуктами, одягом і меблями було глухо. Як і з житлом для людей було глухо, при тому що вартість тільки одного атомного підводного човна дорівнювала новобудові величезного житлового мікрорайону. А їх, тих підводок-ракетоносців,  в СРСР була не одна дюжина!  Мене, як людину, що відслужила два роки у ракетних військах стратегічного призначення і на власні очі бачила, які надвеличезні ресурси витрачаються на це безумство, починає просто трясти від ненависті, коли я чую вихваляння ядерного потенціалу і могутності СРСР. Безмежні людські і матеріальні ресурси йшли в озброєння і військову промислову інфраструктуру проти «проклятих агресорів-імперіалістів», які перші й кинулись зовсім не захоплювати, а рятувати СРСР від кризи і розвалу, бо то реально загрожувало планетарною катастрофою. Для чого тоді це все було? Якого канделябра стільки людської праці пішло в ніщо?!
Для чого я це все нагадую? А для того, щоб більше подібної всезагальної дурості не повторилось через дурість окремих людей. Тому і саме тому я категорично проти тих персон, хоч би якими геніями вони не були і яких грандіозних достатків не обіцяли, але при тому домагались однаковості всього для всіх по цілій країні. Комуністи вимагають ВСЮ економіку націоналізувати, соціалісти згодні на частину приватного капіталу з перевагою державного керунку ВСІМ, тоді як ліберали  навпаки присилують державу мінімізувати, ВСЕ тотально приватизувати і най діється конкурентна боротьба за виживання. Мене не раз дивувало оце параноїдальне зациклення на одну схему економіки для всієї держави і всіх її мешканців. Я не розумію, чому в одній державі не може паралельно існувати різні економічні системи? Є ж у Ізраїлі одночасно з капіталістичним устроєм ще комуно-соціалістичні кібуци і вони не ворогують одне з одним, а якось мирно вживаються. В яскраво капіталістичній Японії спокійно функціонує корпоративний соціалізм, де робочі та службовці на все життя стають членами певного економічного картелю з повною соціалкою включно з відпочинком та пенсійним забезпеченням.  Що в тому поганого, якщо кожна людина зможе сама обирати, в якій системі економічних взаємовідносин вона воліє жити, а якщо не змогла чи не сподобалось –  могла б змінити своє життя на інший формат, не змінюючи країни проживання задля цього. Ось головна ідея, яку я хочу довести до нашої спільноти: багатовимірність економіки в Україні. І скерованість економіки для людей, а не проти. Тобто не експлуатація, а чесна співпраця, де кожен має свою законну частину заробленого зі спільно зробленого.  Це не утопія, не наївна фантазія, але цілком можлива річ, якщо зуміти свідомо зрозуміти ідею взаємопорозуміння, яку ще називають солідаризмом, але знову ж таки за часту з певним притиском до суспільної уніфікації в цьому, що є зайвим. Нехай буде багато різного, щоб можна було вільно вибирати, тільки обирати не краще серед гіршого, як зараз, а краще з доброго. Щоб так було і на виборах, і загалом у житті кожного з нас.

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 17.08.19 р. Коли є добре?

17 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 17.08.19 р.

 Коли є добре?



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч. 11

Тепер приклад від протилежного, а тоді висновки.
Був час, коли за борги окремих жильців воду відключали цілим будинкам і ось в одному публічному заході в стилі «Влада спілкується з народом» на дзвінки телеглядачів відповідав начальник комунального господарства і йому задали питання: – Якщо я справно сплачую всі комунальні послуги, то чому я не маю води? Начальник став говорити, що неможливо за наявної технічної інфраструктури відключити конкретного злісного неплатника, тому вони змушені відключати всіх, а вихід у тому, щоб сусіди примушували неплатників сплатити борги. На це пролунала репліка, заради якої я і навів цей випадок: – Якщо я та інші жильці почнемо вирішувати ваші проблеми з неплатниками, то для чого тоді ви?
Дуже і дуже точне розуміння та визначення змісту функціонування влади! Головне завдання влади так регулювати суспільні відносини, щоб про владу і не здогадувались, що вона є. Тому найбільшою дурістю є закликати до щоденного контролю за владою і чиновниками всього народу або щось в тому дусі. Це подібне до того, щоб кожен раз, як ви захотіли набрати вдома води, ви б викликали сантехніка відкрити вам кран. Красно дякуємо, але кран ми самі спроможемось відкривати. Головне, щоб там була завжди вода і належної якості, а хто і як це забезпечує – не наш клопіт! Ми гроші платимо і нам цього клопоту вистачає! Про владу можна сказати те саме: вона має діяти так, щоб люди могли спокійно жити і працювати, переймаючись виключно власними турботами, але аж ніяк не проблемами влади.
Класичний приклад з подіями довколо Київради та відсутності міського голови – все це питання суто внутрішніх політичних розборок, які мало чим зачіпають киян, бо яка їм різниця, хто саме буде «дерибанити» київську землю? Ну немає в Києві легітимної ради та голови – ну і грець з ними. Якби це щось реально значило для киян, то вони б не були байдужими, але коли, як вже зазначалось, влада живе своїм життя, а народ – окремо своїм, то най жеруться ті, кому це потрібно. І в даному випадку поводження опозиції досить убоге, тому що все, чого вона домагається, це просто тупо захопити повноваження Київради та міського голови, користуючись опозиційними настроями до теперішньої влади серед основної маси киян. І жодної іншої програмної пропозиції в опозиції – жодної! Аби дорватися до влади, а там вже побачимо. Коротше кажучи старий «помаранчевий сценарій», що вже малоцікавий для громадськості, тому і підтримки ніякої не має. От якби опозиційні сили поставили за тему дня легалізацію 2 500 000 мешканців Києва, які проживають постійно в місті, але при тому не мають жодних прав яко приблуди без офіційної реєстрації, то певен, що Хрещатик би не вмістив всіх, хто пішов би на штурм Київради задля цього. Простіше кажучи, якщо опозиція б'ється за владу заради самої влади – ну то най сама те робить і не нарікає на пасивність людей, а якщо буде заявлено, що  нова влада буде діяти на користь людей і конкретно пояснять в чому ця користь буде виражатись  – тоді  знайдуть підтримку мас обов'язково.
Досить актуальним є також питання об'єднання Києва та Київської області в один-єдиний економічний технополіс, що дає величезні перспективи розвитку промислових потуг та  надсучасних технологій, отже обіцяє багато нових робочих місць, що не може не зацікавити громадськість. Маємо навіть чудову кандидатуру на керівництво цим унікальним соціально-економічним дійством – розумного, досвідченого та енергійного Петра Порошенка! Маємо ідею і фахівця, але цього недостатньо: все-таки мають бути ще чіткі розгорнуті проекти, обраховані і прораховані, а не туманні обіцянки. Для діла мало доброго задуму – потрібно щире бажання його здійснити. На жаль, від сучасної опозиції ми чуємо багато патріотичних закликів і навіть героїчної бравади, однак в підсумку виходить пуста балаканина і не більше того. Конкретики ніякої. Відповідно і люди не розуміють, чого від опозиції очікувати і за що та в чому її підтримувати.
За тим повернемось до питань ідеї тріумвірату Кличка – Тягнибока – Яценюка. Нам важливо не просто привести до влади на обумовлені посади цих людей, як закріпити разом з конкретним лідером його вже чітко опрацьовану програму дій. Кличко має визначитись, що він буде робити як Президент України, Арсеній Яценюк – має надати свою економічну програму дій, узгоджену з Кличком і Тягнибоком, який в свою чергу нехай дасть чітку позицію своїх майбутніх дій на чолі ВРУ. І повторюю: це має бути не загальні фрази в стилі «Покращення вже сьогодні», а конкретні заходи і процеси. Всім пустоцвітам легко відзвітувати в кінці каденції: ми нічого конкретного не обіцяли і усе з того нічого достеменно виконали.  Не треба нам такого передвиборчого туману напускати – діло давай! Якщо не можеш – не берись! І ми не дамо! Наголошую, що далеко не ідеалізую задумку тріумвірату як щось найправильніше, а пропоную тільки як проект, один з можливих сценаріїв для передвиборчої кампанії 2015 р. і далі. Вирішувати що з нього взяти до життя мають як виборці, так і обранці. В реальності все буде виглядати значно складніше і заплутаніше, тим паче що і ворог не спить, а діє.
Тому особисто я пропонував би не піддаватись на політтехнологічні провокації щодо обов'язково тільки одного кандидата в Президенти України від опозиції, а навпаки йти в перший тур з Кличком і Яценюку, і Тягнибоку, і Порошенка прихопити не зайве буде, тому що є підступні політтехнології і є окремо розумна технологія виборів задля перемоги. Чим більше кандидатів від опозиції – тим більше буде їх представників у виборчих комісіях і на дільницях, відповідно і гарантія правильного підрахунку голосів значно більша, аніж як буде самотній представник від одинокого кандидата. І агітаційні можливості в 3-4 рази стають більшими. Просто в тому передвиборчому процесі всі представники від опозиції пояснюють особисто виборцям про ідею їх тріумвірату, де кожен з його учасників буде роз'яснювати суто свою програму дій на передбаченій посаді, а вже виборці і вирішать, чи підтримати всю цю задумку. Виборці вирішать: так чи ні! Не ставити виборців знову перед вибором без вибору: або Кличко, а за тим і можливий тріумвірат, – або Янукович. Ні і ні!  Ось він повний спектр першого туру і ви, шановний розумний український народе, обирай все те, що вважаєш за краще. Тоді і тільки тоді це буде демократія. І правдиві вибори, коли виборець вирішує все!

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 16.08.19 р. Щастя для всіх

16 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 16.08.19 р. 

Щастя для всіх



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч. 10

Нарешті ми дійшли до найголовнішої теми обговорення – теми «держави». Вище вже було сказано, що коли людина ганить свою державу, то тим самим обгаджує себе, бо сама є частинкою цієї держави. На жаль, часто доводиться чути від людей, що «держава має зробити... держава має забезпечити... держава має гарантувати... держава має дати...» і так до безкінечності. Складається враження, що люди вважають поняття держави за якесь міфічне божество, що все може, за чарівника, який творить дива, за нескінченне джерело достатку тощо. Але ж насправді це не так, зовсім не так: держава є сукупністю людей і матеріальних ресурсів з чітко визначеними межами можливостей і зусиль. Держава жодним чином не спроможна дати кожному всього, чого йому душа забажає, тому що це просто неможливо. Неможливо! Чому цього не хочуть зрозуміти – не зрозуміло.
Виникає дивний феномен, що кожен по окремо знає, що і як має робити держава, але не він особисто, бо він – хто і що він, а ось держава є сила – вона все зможе. І змогла б, якби не паскудні продажні чиновники-бюрократи, що спотворюють державу в ніщо… При цьому чомусь зовсім забувають, що всі чиновники та управлінці всіх рівнів державного апарату є такими самими людьми, як і всі інші навколо. Скрізь одні наші люди! Наші! Через що треба розуміти корупцію і зловживання владою не як прояви індивідуальної зіпсутості якої-небудь окремої людини, а як системну проблему.  Система керує людиною! Не навпаки! Хоча кожна людина, що кориться системі, тим самим творить її – Систему. І ось тут починається безкінечна круговерть: одні заявляють, що: «Якби не давали – тоді б і не брали!» Інші відповідають: «Ага! Знаємо вас: не підмажеш – не поїдеш! А їхати конче треба вже!» Так і виходить, що всі знають: корупція – це зло, яке руйнує державу, але всі свідомо йдуть на це зло, бо як інакше? Один проти системи не попреш.
І тоді постає чергова політтехнологічна побрехенька про «справедливу патріотичну владу», яка наведе порядок в державі. Почне жорстоко карати хабарників і тоді… Що тоді? Ну не будуть брати хабарі чиновники і від цього стануть краще працювати? З якої такої радості? Можу нагадати той економічний колапс, який стався в Україні перші півроку 2005-го, коли хабарництво припинилось саме-по-собі, бо всі причаїлися і чекали як поведе себе нова влада, яку обрали виключно як патріотичну і порядну, на противагу корупційній імперії  Леоніда Кучми. Як зараз чую бідкання одного київського бізнесмена: «Раніше за Кучми я знав як всі проблеми вирішувати: кому і скільки треба було занести, а тепер глухо: кому і скільки – невідомо, питання не рішається ні за гроші, ні за дякую…» Старе зруйнували, а нового не збудували, от і вийшла повна фігня. Смішно і грішно так казати, але на щастя тоді корупція державного апарату швидко відновилась і українська економіка запрацювала у звичайному режимі  легально-тіньової і навпаки.
Висновок з того всього напрошується досить філософський, а саме: складні питання просто не вирішуються. А такими складними і є питання держави та влади, як чинників народного співжиття. Наукове визначення поняття «держави» вже було наведено вище, тому перекажу його простіше: держава – це є спільне для всіх її членів, тому якщо комусь від імені держави щось дають, то це ЩОСЬ від ІМЕНІ ДЕРЖАВИ у когось відбирають! Тому всім, хто щедрою рукою роздає державні добра, варто задуматись над тим, у кого це все буде відібрано, оскільки дуже часто це від них же і заберуть. Наприклад, я нічого не маю проти професійного спорту, але чому ми повинні утримувати спортсменів за державний кошт? Заради слави країни? Якої слави? Срака гола, зате краватка в діамантах! Рейтинги достатку в населення України майже на рівні найбідніших країн Африки, а ми гонорово грошові нагороди олімпійським чемпіонам збільшуємо. Може краще наша честь і слава буде у високих пенсіях та зарплатах більшості наших людей, а не виключно її спортсменів? Те саме стосується утримання за кошт держави різних «Артеків» і тому подібних «культурних об'єктів» розкоші для небагатьох обраних за рахунок багатьох обобраних. Що для Німеччини чи США є слава, для Російської Федерації чи Китаю – понти, те для сучасної України є ганьба! Будувати замість заводів  і фабрик якісь супердорогі стадіони в країні тотального безробіття – це безглуздя на межі з безумством! Але якщо люди самі байдуже до цього ставляться, то відповідно і владі байдуже, що вони в таких нестатках живуть. Байдуже, що належне їм добро роздають комусь: най вони мають, раз не проти ніхто з бідноти…
Таким чином потрібно запам'ятати просту істину, що ні держава, ні її влада, ні кожен чиновник по окремо не є якоюсь ідеальною величиною і ніколи нею не стануть, як би того не хотілось. Жоден закон ні найжорстокий, ні ліберальний, ні найрозумний цього не зроблять просто тому, що це неможливо. Ні держава, ні влада апріорі не можуть бути продуцентом щастя для суспільства в цілому і для людини по окремо. Пошук щастя є проблемою, яку кожен вирішує для себе сам і тільки сам. Держава, як мудро сказано розумним чоловіком, має не створювати Рай на землі, а пильнувати, щоби життя на землі не перетворилось в пекло. З цього потрібно виходити, кажучи початок фрази «держава повинна…» або «влада повинна…»

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 15.08.19 р. Зе-дебілізація

15 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 15.08.19 р. 

Зе-дебілізація



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч. 9

Одною з найважливіших тем політичного буття в державі є тема громадського контролю та покарання народних обранців і державних посадовців. Улюбленою байкою в цьому питанні є розмови щодо «відкликання депутата», що реально означає звичайну політтехнологію «запудрення мізків», оскільки це абсолютно абсурдно при таємному голосуванні, бо відкликати, по-суті справи, повинні виключно ті виборці, хто проголосував «за» обрання, але ж це таємниця: хто за кого проголосував. В радянському виборчому законодавстві норма «відкликання депутата» існувала, але жодного прецеденту щодо її застосування не зафіксовано, що і доводить її безглуздість. Насправді питання контролю і відповідальності лежить в зовсім іншій площині. Уявімо, що після копіткої витратної праці по відкликанню депутата це відбулось – і що? Обрали іншого, який так само ще хто зна яким буде. Ну а що тому, хто перестав дочасно бути депутатом? А нічого! Живе собі і далі, як жив перед цим, а може й ще краще завдяки вдалому продажному «тушкуванню». Але ж чому всім тим політичним зрадникам і перебіжчиками, цим продажним політичним курвам не стає гірше жити після своїх ганебних вчинків?! От над чим варто задуматись!
Подібне запитання прозвучало вже вище: «Чому нас, виборців, не бояться обманювати наші обранці?» Якщо ввести кримінальну відповідальність за недотримання передвиборчих обіцянок, то у нас всі тюрми будуть переповнені колишніми депутатами. Ясно, що то є дурість, тому вистачає і того, що: «Всі на волі, а вона сидить». Звичайно, то є жарт, хоча насправді тут не до жартів: як змусити депутатів і державних посадовців всіх рівнів боятись порушувати свої обіцянки та зобов'язання перед людьми? Просто переобирати не є покаранням, як вже зазначалось. Не є актуальним погрози мордобою чи ще якоїсь фізичної розправи, бо то деструктивно для фунціонування соціуму, тим більше що у народу є набагато сильніший метод впливу: досить простий за принципом і дуже дієвий за ефективністю спосіб провчити будь-якого депутата або чиновника. В чому сила народу? Головна сила народу в його масовості, яка в поєднанні з організованістю стає непереборною силою. Масовість й організованість – перша і найголовніша сила народу!
В українській мові вираз «громадська думка»  –  звучить занадто ніжно, щоб ним означати громадський протест. Слова «опінія» чи «обструкція» не дуже зрозумілі, але зараз не час займатись словотворчістю – скористаємось тим, що є. Соціальна ізоляція та громадська зневага, тобто обструкція – є надзвичайно дієва форма впливу народу на різну державно-політичну сволоту. Пануюча влада, використовуючи державний апарат, може присилувати ту чи іншу людину до неправомірних вчинків в супереч її волі, але весь народ примусити неможливо жодній владі. Народ може влаштувати таку соціально-економічну блокаду і конкретній людині, і конкретному бізнесу, і навіть певним державним установам,  що вони втратять будь-яку можливість діяти, а то і взагалі існувати!  Цього і тільки цього народного гніву-обструкції бояться політики у всіх розвинутих державах світу, де є висока культура громадянської свідомості. І звичайно, де є високий рівень особистої порядності самих громадян, тому що коли проти продажності депутата виступають продажні пікетувальники та демонстранти – то це нонсенс. Вплив продажної масовки дуже негативний в першу чергу для всіх її учасників, тому що вони не з власних щирих переконань, обурення і вимог приймають участь в акції, а є такими ж самими продажними виродками, як і всі інші державні злочинці.  Власне продажні протестувальники тільки посилюють самовпевненість тих, проти кого вони виступають, підтверджуючи їх переконання, що народ є тупе і продажне бидло, яке треба нещадно експлуатувати, а не жаліти і поважати. Тільки чесна акція протесту чесних громадян може нажахати злодіїв в законі та при законі, тобто: при владі.  Система демократичного державного устрою можлива виключно  у тому випадку, коли основна маса народу дотримується сама і вимагає від інших чесного і порядного формату життя.
Нам всім потрібно зрозуміти одну просту істину: політична система не працює сама-по-собі, а тільки завдяки всім учасникам політичного процесу система набуває тих чи інших форм. Демократичний устрій передбачає владу народу через систему виборів уповноважених представників, які виконують контрольно-адміністративні функції в державі. Але ця система не передбачає продажності голосів виборців і членів виборчих комісій, як і подальшої продажності та скерованості до приватної користі обранців від перебування на державних посадах. В такому вигляді це зовсім не демократія! Так само ідея лібералізму неможлива при відсутності чесного суддівства! Свобода нереальна без справедливості, зміст якої визначає суспільство, тобто всі ми разом. І якщо ми маємо, те, що маємо: волюнтаризм і безчесність в державі,  – то в цьому не демократія винувата чи ідеї лібералізму. Це ми – МИ маємо все виправляти і вправляти в належне русло правди і правопорядку. Багато в чому по різних регіонах України важать історичні традиції, як і сучасний рівень культури, але ще більше значення має спільне бажання людей самим пожити в цивілізованому суспільстві, як і дітям залишити кращий світ і порядки в ньому, аніж дісталось нам. Я вважаю це дуже важливим стимулом братись дружно до справ щодо наведення ладу і порядку в нашій державі.

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)