О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Симулякри і симуляти

  • 07.05.17, 15:26

Фото до матеріалуОчень сильно! Пост Алексея Лебединского о 9 Мая становится Хитом Сети
Очень сильно! Пост Алексея Лебединского о 9 Мая становится Хитом Сети

Мне очень больно об этом говорить, но я обязан перед всеми, кто отдал свою жизнь для того, чтобы мы жили... И тем, кто не помнит или не хочет знать и помнить, я обязан об этом напоминать каждый год.

К великому сожалению, через несколько дней, в очередной раз за последние годы, моя Россия под флагами и ленточками раздутой феерии "победобесия" опять забудет о многом важном, глобальном, правдивом.


Забудет о том, что не было никакой отдельно взятой Отечественной войны России с Германией, а была Вторая мировая война, в которой боролись с фашизмом более 40 стран, война, в которой один СССР без основных своих союзников, Великобритании и США, ни за что бы не победил. Моя Россия опять забудет о том, что это Великобритания и Франция первыми объявили войну Гитлеру в сентябре 1939го после нападения Германии на Польшу. Она забудет в очередной раз и о том, как Сталин после этого вошел в другую часть Польши, оккупировал Прибалтику и в 1940м напал на Финляндию, что параноик и тиран Джугашвили вплоть до 22го июня 41го взасос дружил с фашистами и помогал им сырьем. Россия опять не вспомнит и не задумается о том, почему мы потеряли более 25 миллионов человек в этой войне (на каждого уничтоженного нациста приходится более 7 наших погибших)... Россия опять забудет о заградотрядах и наших пацанятах, только что закончивших школу, которых гнали на передовую навстречу шквальному огню с одной винтовкой на двоих-троих, и они бежали безоружные, пока кто-то из товарищей не падал замертво, и тогда они подбирали его винтовку... Россия не вспомнит о том, как зверствовали наши войска во взятом Берлине - как насиловали, убивали и грабили простых мирных гражданских жителей (Чтобы не быть голословным. Моя тетя, Вера Лебединская, прошедшая с самого начала всю войну медсестрой с 16-летнего возраста, вытащившая сотни раненых с поля боя, дойдя до Берлина, увидела там такие зверства своих боевых товарищей, что рыдала неделю, а потом осталась на два года восстанавливать город, чтобы хоть как-то смыть этот позор...) Почему не вспомнит Россия, почему забудет? Потому что она отравлена ложью десятки лет, потому что иногда бывает не только гордо, но и часто очень стыдно за своих предков, а моя Россия и ее народ не умеют признавать ни вину, ни ошибки, мое нынешнее "правительство" не умеет извиняться даже за своих вчерашних хамов-дипломатов... Но сейчас не об этом.


Самое обидное, что моя зомбированная, но родная Россия не вспомнит 9го мая о том, что действительные ветераны, участники той страшной войны, никогда не излучали радости в этот день, они не прыгали и не смеялись - они тихо вспоминали об ужасе, страхе, боли, смерти, они вспоминали лица и последние слова своих погибших товарищей... Они не любили об этом говорить, а когда их очень просили, то очень многого не могли рассказать и тщательно выбирали моменты и слова - такие были времена, всю правду было не рассказать - почти так же, как сейчас... Я помню, как ветераны молча сидели с рюмкой водки и куском черного хлеба, погрузившись в тяжелые воспоминания, пока молодежь, не нюхавшая пороха, веселилась...
Так вот, 9е мая - не праздник для нас, это был праздник для них, воевавших, да и то горький, с настоящими слезами горя и боли на глазах... А для нас это должен быть совсем не лишний повод для праздного веселья, а наоборот. Тем более, если вы видите наплевательское отношение правительства к единицам оставшихся в живых участников той войны - стыд должен быть такой, что ни в одно живое сердце ему не поместиться, ведь они умирают в голоде, нищете и забытьи...


9е Мая - день Памяти, Скорби и Благодарности, низкий поклон всем тем, кто участвовал, кто погиб в той жуткой войне с фашизмом и нацизмом - русским, англичанам, полякам, евреям, беларусам, казахам, грузинам, армянам, татарам, американцам, австралийцам и многим другим... Христианам, буддистам, мусульманам, иудеям - всем, кто поборол Зло. И я считаю, что особым образом сейчас, в наше постыдное для России время, мы должны поклониться братьям-украинцам, ведь каждая пятая жизнь, отданная в борьбе с фашизмом - украинская. И мне, как гражданину России, бесконечно стыдно за то, что сейчас творит засевшее в кремле преступное российское правительство с теми, чьи предки бок о бок с нашими предками, в одном окопе, в одном танке, на одном поле боя отдавали свои жизни в схватке с общим Злом. 
Веселья быть не может. Может быть только Память и Скорбь. Чтобы больше такого не повторилось.


Уважать, благодарить, просить прощения и Помнить. 
Никогда не забывать. Ради детей, ради жизни, ради будущего.
Помнить. Иначе все повторится, но еще страшнее.
Помнить. Помнить. Помнить...

Алексей Лебединский

Дідусь Панас має рацію

  • 07.05.17, 15:16
   Син головнокомандувача української армії у футболці з написом "Росія" (2017)


Днями у британському коледжі "Concord", де навчаються молодші діти президента Порошенка, відбулася щорічна фотозйомка для випускного альбому. У мережі нелегко розшукати зображення нащадків гаранта, особливо у соцмережах, де їхні акаунти закриті. Однак кілька фото виклали однокласники Михайла, Олександри та Євгенії Порошенків.


Женя та Саша Порошенки мають закінчити навчання у "Конкорді" вже цього року, а Михайлу начебто ще рік. 


Хлопці вирішили зобразити мачо, а син Порошенка взагалі оголив прес.

У мережі виникнув скандал стосовно того, що син Порошенка позує у футболцi з надписом "RUSSIA". 


До речі, його друг Сергій з Росії, у блозі якого й стоїть це фото, також має подібну футболку, тож можливо, що саме він і позичив цю футболку синові Порошенка для фотосесії.


Підбиваємо підсумки: в британському коледжі навчаються діти українських і російських політиків та олiгархiв, дружать між собою, позичають один одному футболки, а в самій Україні, буквально щодня, прості українці ховають своїх дітей, які загинули на війні. Ось така хуйня, малята ...  

Євробачення-2017

  • 07.05.17, 08:56


       У Києві сьогодні розпочнеться офіційне відкриття Євробачення-2017. 

       Перед цим дійством відбудеться урочиста хода червоною доріжкою 

        делегацій 42 країн-учасниць пісенного конкурсу.

       Австрійці застрахують українське «Євробачення».

Вєрка Сердючка на Євробаченні-2017

  • 06.05.17, 08:47

 Бачите, як москалі бояться вишиванок:


      У російських ЗМІ з’явилася чергова фейкова новина – 

      начебто українці перезнімають проморолик до Євробачення-2017, 

      начебто в ньому замінять кадри окупованого Криму Вєркою Сердючкою. 

      Однак продюсер мега-зірки, Андрій Уренєв, спростував цю «новину», дослівно заявивши: «Це абсолютна нісенітниця, я не розумію, навіщо потрібно цю історію ось так розкручувати, і кому це потрібно. (…) Це просто буде ролик, який будуть показувати в прямому ефірі, це буде прем’єра міні-фільму шестихвилинного, як Вєрка Сердючка готувалася до «Євробачення», і як вона готує Київ. Він планувався давно, але ми просто чекали, коли каштани розквітнуть, щоб була гарна картинка, його знімали, коли була найкраща для цього погода, тому ми так зволікали з ним». 

      Про це пише Радіо Свобода.


Земля Кіборгів

  • 03.05.17, 02:12

        

           Литовський журналіст Довидас Панцеровас написав книжку "Земля Кіборгів",

        у якій розповідає про події, очевидцем яких був на Майдані та сході України.

Неймовірне відео до Дня вишиванки

Промо-відео до Всесвітнього дня вишиванки 2017. У відео знялися українці із 17 країн світу




Мовне гетто

  • 23.04.17, 19:19

Після того як український музикант Олег Скрипка пожартував про гетто для тих, хто не може, вважає не гідним для себе вивчити українську мову, вибухнув грандіозний скандал. Обговорювати становище державної мови в країні, яка третій рік перебуває у стані національно-визвольної війни, - це вже показово. Але повернімося до слів Олега Скрипки. Буквально одразу після виникнення хвилі обурення він опублікував великий пост у своєму Facebook, назвавши його своїм офіційним коментарем. "Ми в Україні живемо в спотвореному світі. Громадяни не мають вдосталь книг українською, фільмів, інтернет-контенту, відсутня можливість спілкуватися, вчити і виховувати дітей. Україномовні українці живуть у своєму маленькому безправному гетто. Деякі з них віддають своє життя на сході країни за право бути українцем... Мене обурює, коли Україну змушують любити "русский мир" більше, ніж український. Тим більше, коли використовують мої слова для маніпуляцій і спроб формувати в Україні штучну реальність", - написав музикант.

Слова про "штучну реальність", сказані Олегом Скрипкою, - зовсім не метафора. Вони якнайкраще відображають дійсний стан справ. Мовні суперечки для України - цілком звична річ. Вони виникають кожного разу, коли висловлюється пропозиція щодо захисту української мови в Україні. Кожного, хто наполягає на збільшенні частки української мови в публічній і державній сфері, негайно починають звинувачувати в печерному націоналізмі і неповазі до російськомовних співгромадян. І кожного разу україномовні українці змушені виправдовуватися і запевняти всіх і кожного в тому, що абсолютно не хотіли порушити чиїсь права, що єдине, чого вони прагнуть, - рівноправності на своїй землі. Коли продавець або дрібний клерк вперто не бажає звертатися до клієнта мовою держави, навіть більше - вимагає, щоб це клієнт припинив катувати його "вашою телячою мовою", - це приниження. У країні не було жодного публічного скандалу через те, що хтось відмовив російськомовним в обслуговуванні за мовною ознакою. Але що стосується україномовних українців - такі історії виникають постійно. І кожного разу знаходяться громадські працівники, які починають шикати: "Припиніть роздувати мовну проблему!" Ось тільки соромлять вони україномовних, стверджуючи при цьому, що жодних мовних проблем в Україні немає.

Насправді мовні проблеми в Україні все ж є. А саме - є постійні спроби використовувати мовну тему для унеможливлення зміцнення української мови на території української держави. Скандал, що виник навколо висловлювання Олега Скрипки, повинен був приховати від величезної кількості українських громадян позначене дискримінацією становище, в якому опинилися україномовні українці.

Якщо звернутися до історії питання, то стає зрозумілим, що маргіналізація україномовних, ставлення до них як до "другосортного селянства", що мало місце за часів Російської імперії, нікуди не зникли і в радянський період. "Український - значить провінційний". Якою була основна теза радянського часу? - Український селянин обов'язково під чуйним керівництвом російськомовного робітника разом будують "світле однакове майбутнє". Селянин розмовляє українською лише тому, що малоосвічений. Варто йому піти до школи трудової молоді, переїхати до міста - і перед нами "пристойна людина". А україномовний інтелігент – це, звичайно ж, виходець із Західної України. Його українська ніби натякає на щось. Адже якби він був чистим помислами, він користувався б мовою міжнаціонального спілкування - російською. Хіба не так нам підносилася мовна проблема радянськими кінематографістами і пропагандистами?

Українська мова вважалася пережитком, який зі зростанням загальної грамотності і формуванням радянської спільноти повинен був зникнути взагалі. "Ви ж чудово знаєте російську мову! Навіщо примушуєте нас слухати вашу українську, якої ми не розуміємо? Не розуміли, не розуміємо і розуміти не хочемо!" Так просто з повітря виникають звинувачення, замість бажання зрозуміти, вникнути, поставитися з повагою до культури і мови українського народу.

Якщо абстрагуватися від національного контексту і сконцентруватися на моральному боці питання - безпідставне звинувачення саме собою є маніпуляцією. Звинувачення і критика відрізняються одне від одного вже тим, що критика стосується суті питання, а звинувачення переходить на персоналії. Ендрю Шейн, описуючи технології з промивки мізків, які китайці застосовували до американських військовополонених, розповідав про групи самознищення, в яких повинні були брати участь усі американці. Сутністю зборів, що проводилися в кожній в'язниці, був пошук своєї провини перед трудовим китайським народом. Ув'язнені критикували себе і один одного, вибачалися, каялися і обіцяли виправитися. Шейн розповідав про те, що почуття провини є необхідним елементом для нав'язування людям тоталітарної ідеології. Без вини або сорому "промивка мізків", тобто зміна базових принципів особистості, неможлива. Присутність у маніпуляції почуття провини і звинувачень пояснюється теорією Курта Левіна про зміну переконань. Для того, щоб трансформувати важливі для людини принципи у їх повну протилежність, необхідно: перше - розморозити наявні переконання; друге - сформувати нові принципи, і третє - заморозити нові переконання. Коли вкидається безпідставне звинувачення, особистість починає протестувати. Її базові переконання розморожуються. Після цього за допомогою тиску, критики і насадженого почуття провини базові переконання піддаються сумніву. Тоді настає час для запровадження нових переконань. Потім їх залишається тільки "заморозити". Наведемо приклад. "Зміцнюючи українську мову, ви порушуєте права російськомовних". Коли виникає подібне звинувачення, замість того, щоб говорити предметно про права, починається процес виправдовування. А це і є розморожування старих переконань. Далі за рахунок почуття провини і сорому формується нове переконання про те, що захищати українську мову одночасно означає зазіхати на права російськомовних. А далі нове переконання про те, що захист прав, турбота про національний простір у демократичному суспільстві є неприпустимими, заморожується, як нова непорушна істина.

Вимагаючи каяття, маніпулятори не цікавляться достовірністю викривальних історій. Так само, як за розповідями Шейна, вина, нав’язана ув'язненим американським солдатам, здебільшого була вигаданою. Маніпуляторів цікавили щирість каяття і достовірність почуття провини. Ось і від Олега Скрипки вимагали вибачень, вирвавши його слова з контексту і надавши їм зовсім іншого сенсу. Той факт, що кожен штучно створений мовний скандал завжди закінчується закликом до українців покаятися і зізнатися в нетолерантному ставленні до російськомовних співгромадян, - це і є створення викривленої реальності. У цій реальності вже ніхто не захищає свої права. Але сторона, яку влаштовує існуючий стан речей, прагне не дати розширитися зоні комфорту іншого. Не помічати, що україномовні у всіх мовних суперечках опиняються в приниженому виправдовувальному становищі, означає не помічати дискредитації цієї групи. А навмисно брати участь у цькуванні українця, який виступив на захист своєї мови, - це участь у маніпуляціях масовою свідомістю.

Російськомовні, що не відчувають жодної мовної дискримінації в Україні, захисники мовних прав, якщо їх справді цікавлять права, повинні були б прислухатися до аргументів протилежної сторони, спробувати вникнути і зрозуміти, як україномовному українцеві живеться в сучасній Україні. Для того, щоб у мовному питанні уникнути маніпуляції, базові принципи про необхідність захисту мовних прав повинні грунтуватися на реальному становищі в Україні української та російської мов, а не на чиїхось образах, помилках і ображеному самолюбстві.

Тільки Націоналізм ще може врятувати Україну.


 Національна свідомість це передумова існування держави. 
Це передумова існування будь-якої держави.
Національна Українська свідомість це перша передумова існування держави Україна. І без цієї передумови немислиме існування нашої держави, держави Українців.
Але це чудово розуміють і наші одвічні вороги. І розуміють важливість національної свідомості для існування держави навіть краще за велику частину тих, хто живе в Україні та вважає себе українцем.
Тому наші вороги вже сотні років впроваджують у нас денаціоналізацію. А денаціоналізація це те саме, що примусом та силою робити повію з порядної, з моральними основами, жінки. 
Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, а 90 років радянської влади в Україні яскраве тому підтвердження.
А що таке Національна свідомість ?
Національна свідомість це є усвідомлення того, представником якої нації ти є, а це і є #націоналізм
Українській Націоналізм це жити щасливо разом зі всіма Українцями на своїй, Богом даній землі. 
І мені близький Українській Націоналізм, тому що я Українець.
І це зовсім не заважає мені з повагою ставитися до інших націй та народностей, які складають населення України, живуть разом з нами і поважають Українців.
Але окремі російськомовні громадяни стають відкритою загрозою для наших традицій, нашої культури, а головне - до нашої мови ... 
Тому попрошу таких покинути, як гостей, наш дім, нашу Україну. 
Не дозволю нікому плюндрувати наш край. Якщо ти тут живеш і не любиш Мову людей, якою над полями пісні лунають, щоб мав ти хліб на стіл і до нього ще чимсь пригоститись ... Знайди в собі людяність і покинь наш край, бо ти окупант, невіглас, нікчема. Ти не шануєш той Народ, який гріє тебе любов'ю свого серця, піснями своєї душі. 
Май гордість, піди й зачини за собою двері.