Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Наша мета – об’єднати українців і очистити владу

Песиміст скаже, що мета Спільноти патріотів України ніколи не стане реальністю. А ми говоримо, що песиміст ніколи не зможе стати патріотом. Патріотами можуть бути тільки оптимісти. Серед таких оптимістів є сім засновників сайту «Україна понад усе!» (www.upu.org.ua) з різних куточків України.

Не встигли ми ще зорганізуватися як слід, як отримали ярлики «націоналісти», «фашисти» і т. і. Так на появу нашої спільноти відреагували представники поодиноких антиукраїнських сил, які втрачають свій останній авторитет і рештками своїх зубів намагаються вчепитися в підошви наших чобіт, якими ми робимо рішучі кроки до здійснення нашої мети.

Песимісти запитують нас про те, навіщо це нам в цей тяжкий час потрібно? Вони переконують нас, що зараз треба рятувати не країну, а власну шкіру. Наша відповідь хоч і є у формі зустрічних запитань, але примушує задуматися: «Якщо не ми – то хто? Якщо не зараз – то коли?».

Українці мають стати єдиною нацією. Вони більше ніколи не будуть миритися з помилками бажань і вимог інших «дружніх народів», справжніх «побратимів». Попереду важка дорога, яку ми обов’язково пройдемо. Нас надихають майбутні здобутки. Серед нас, мільйонів справжніх Українців, знайдуться кращі – справжні, натхнені борці за свободу і честь свого народу. Вони і очолять країну, яку ми вже сьогодні гордо називаємо – УКРАЇНА.

Анекдот

  • 24.03.09, 16:32




З інтерв'ю з депутатом:
- Як ви проводите свій вільний час?
- Ви маєте на увазі в Раді... чи взагалі?

Неукраїнська українська преса

Аналогія заголовку цієї статті з назвою надзвичайно вдалого матеріалу Вадима Ростова «Нерусский русский язык», популярність якого в Інтернеті лишається стало високою, навмисна. Пан Вадим провів дослідження і спробував довести своєму читачеві, що російська мова, будучи наче б то російською, такою насправді не є. І хай це звучить суперечливо, навіть комічно, проте під тиском наведених автором аргументів ламається впевненість найзатятіших прихильників теорії про первинність «вєлікоґо і маґучєґо». Схожу ситуацію маємо і з вітчизняною пресою: розмаїття друкованих ЗМІ чомусь звертається до нас здебільшого російською. Питання «якою ж мовою друкуватися українським газетам і часописам?» днями захлеснула нова хвиля суперечок.

А «розігрів» цю полеміку законопроект «Про державну мову та мову національних меншин», який днями подав на розгляд до парламенту народний депутат від БЮТ Юрій Гнаткевич. З-поміж низки заходів, що покликані зміцнити позиції української мови на території нашої держави (а це і переклад ліцензійного програмного забезпечення, і дублювання російських та радянських кінострічок тощо) найбільше невдоволення викликала фактична українізація ЗМІ; згідно з документом, газети й часописи мусять виходити українською мовою за винятком тих, які обслуговують інтереси національних меншин, а телевізія відтепер розмовлятиме з нами російською лише у 10-25%. Сам пан Гнаткевич заявив газеті «Коммерсантъ в Украине», що саме ЗМІ мають величезний уплив на громадськість, відтак перевівши їх на українську матимемо можливість змусити людей поважати свою мову й спілкуватися нею. На сьогодні «впливати» на людей таким чином вельми складно, позаяк близько 90% усіх засобів масової інформації виходять російською.

Російськомовна преса відразу подала своє бачення ситуації. Так, одна з найпопулярніших у Києві ранкових газет на третій шпальті помістила матеріал відверто негативного відтінку. Автор навіть провів дослідження й «дізнався» в одному зі столичних кіосків, що за день люди скуповують понад 300 екземплярів цієї самої газети, по сотні примірників інших російськомовних газет та лише 10 – «України Молодої». Чому кореспондент знехтував існуванням інших видань українською мовою, невідомо. Решта російськомовних ЗМІ висловилася або так само негативно, або нейтрально.

Між іншим, самі газетярі розділилися на два табори – «за» і «проти». Наприклад, голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко не підтримав ідеї українізації друкованих видань. На його думку, замість того, щоб змушувати людей читати українською, потрібно забезпечити підтримку мови на державному рівні. А ось мій добрий товариш, кореспондент однієї з російськомовних газет, висловився інакше: «Чудово, що нарешті намагаються навести лад у всіх цих справах. Я тільки за перехід на українську, бо народ мусить читати притаманною йому мовою, а не іноземною, колись штучно нам нав’язаною». Керуючись правилами елементарної журналістської етики, навмисно не наводжу назви газети та ім’я друга – а раптом редакція не поділить його позиції?

Російськомовних журналістів можна зрозуміти. Уявіть собі людину, котра прокинулася одного ранку й помітила, що її волосся раптово змінило колір (уже нічому в житті не дивуємося). Навіть, якщо нове забарвлення буде виглядати краще, вона все одно впродовж тривалого часу буде намагатися повернути все, як було, а отримавши у цій справі поразку опустить руки й упаде в депресію. Так і російськомовні кореспонденти не можуть миттєво перевчитись писати українською, бо вони вже звикли до іншої мови. А багато хто з них навіть востаннє писав українською на студентській лаві. Ну, або ж просто звичний ритм життя міняти не хочеться. На українізацію преси потрібні час, гроші та велике бажання – за дві секунди такі речі не робляться, як на мене.

Варто відзначити, що український народ сьогодні має аж три погляди на українізацію. Так, перші – україномовні – підтримують мовну політику влади, котра на їхню думку повільно, але таки сприяє поширенню й популяризації української серед людей. Другі виступають рішуче проти й називають усі ці спроби «уґнєтєнієм прав рускаґаварящіх». Але найцікавішу точку зору мають люди, що є російськомовними, росли, виховувалися й нині лишаються в російськомовному середовищі, проте також підтримують українізацію, у тому числі і ЗМІ. «У нас на Донбассе и так мало украинского языка! Я хочу, чтобы мои дети могли свободно развиваться именно в украинской, патриотической среде. Я не против украинизации, даже «насильственной», и не понимаю, чем так обижены мои земляки. Лучше б язык учили, а не протесты устраивали!», - коментує мешканець Донецька з ніком «Nightwolf» замітку, присвячену законопроектові пана Юрія Гнаткевича на одному з форумів у мережі. Цікавим є те, що ця тема спричинила активність саме мешканців східних регіонів, які хочуть читати газети українською – їх небагато, але вони є. Так само можна надибати і проросійських львів’ян чи івано-франківців

Я все ж таки переконаний, що варто спершу популяризувати українську мову серед населення, а вже потім переходити до таких радикальних кроків. Вони, безперечно, потрібні, проте треба створити, так би мовити, «тло», сприятливий контекст, у якому ці заходи будуть дійсно доречними. Та й саму мову підправити необхідно, позаяк нерідко в українськомовних виданнях часто наштовхуємося на перли штибу «задати запитання», «згідно наказу» та інші. Мова телебачення – це взагалі окрема тема. Доки серед «медійників» пануватимуть безграмотність і повна байдужість до мови, доти лишатиметься невирішеним питання, яким же чином поліпшити ситуацію із українською в Україні (перепрошую за каламбур). Цілковито погоджуюся з паном Лубченком – такий миттєвий перехід видань із російської на українську може мати негативні наслідки. Можливо це навіть «доб’є» і так не надто успішну вітчизняну пресу, адже читач просто розгубиться. У цьому плані розумно зробила газета «Дзеркало тижня», що виходить і російською, і українською.

На словах усі патріоти, але ж скільки можна власний патріотизм вимірювати розмірами свого комплексу меншовартості? Життєвий досвід підказує, що найщиріші патріоти – ті, хто може об’єктивно оцінити себе, свою країну та діяти на благо народу та держави, а не ті, хто за першої ж нагоди волає про свою націоналістичну спрямованість. Вищезгадана мною стаття Вадима Ростова – яскравий приклад правильного ходу думок. Цікаво, чому я змушений констатувати, що росіянин пан Ростов більший український націоналіст за наших державців? Якщо хочемо розповсюджувати українську мову, то треба змінити перш за все самих нас. А це складно, для владців – поготів…

Богдан КОВАЛЬЧУК
http://www.upu.org.ua/

Ювілей Мазепи

  • 20.03.09, 10:32

Мазепа чи ненайпротирічніша постать в українській історії.
Особа, про яку неодноразово оповідали у своїх творах письменники Байрон,  Гюго, Брехт, Дефо, Шевченко, Сосюра, Пушкін та інші....
Постать Мазепи впродовж декількох століть збурює уми  не одного історика своєю неординарністю та нетиповістю: 
великий політичний діяч чи зрадник, значний мислитель чи простий доморощений філософ, поет чи звичайнісінький писака? Ось над такими питаннями ламають собі голови сучасні науковці.
Мабуть,
саме тому ще не дано належної й однозначної оцінки його справам та діянням ні на державному рівні, ні серед громадського загалу...
Та все ж сьогодні Івану Мазепі виповнюється  370 років.
І Україна вперше урочисто святкує цю дату.

Ліна Костенко

  • 19.03.09, 16:56
 ***
Великі поети не вміють писати віршів.

Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.
Графоманові краще. Графоман вирішив
написати –
і написав.

Про що завгодно.
Коли завгодно.
Скільки завгодно.
І завжди всує.
Головне, що не антинародно.
Народ засилосує.

А геніальні поети – такі бездарні!
Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з забою.
А ті клаптенята паперу – то смертельні плацдарми
самотньої битви з державами,
з часом,
з самим собою


.

У Ліни Костенко День народження

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві
на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де
майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної
довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом
розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про "балетну
школу" замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший —
написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському
педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О.
М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і
найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на
рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів "Проміння землі" (1957) та
"Вітрила" (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга "Мандрівки
серця"", що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила
справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я серед визначних
майстрів української поезії.
Книги Л. Костенко "Над берегами вічної ріки" (1977), "Маруся Чурай"
(1979), "Неповторність" (1980) стали небуденними явищами сучасної
української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший
розвиток.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого
темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження
свободи творчої думки, різні "опали" в часи застою призвели до того, що
досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку.
Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала,
крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором —
романом у віршах "Маруся Чурай", за який вона в 1987p. була удостоєна
Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу поетеси належать також збірка поезій "Сад нетанучих скульптур"
(1987) та збірка віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987). Живе та
працює Ліна Костенко в Києві.

Вам подобається творчість Світлани Лободи???



Вам подобається творчість співачки, яка представлятиме цього разу Україну на Євробаченні?

28%, 22 голоси

72%, 57 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Народ перезавантажує політикум

Було отак:


А стало так:


Робіть висновки, панове політики! Тернопільщина дала перший сигнал.

За матеріалами сайту "Майдан" взято тут: http://upu.org.ua/

Початок посту.Пасха або Новий 7517 рік

З сьогоднішнього дня (16 березня) починаються нульові дні  Дельфіна (5днів)  за сонячним астрологічним календарем. Це дні посту перед початком  Нового року.

Новий рік настане зі Сходом Сонця 21 березня в день весняного рівнодення.

В дні, передуючі Новому року, слід привести  все до ладу не тільки в Домі, але й  в Душі, щоб в Чистоті й Гармонії зустріти Новий рік, бо як його зустрінеш, так і проведеш.

Наші предки  - арії жили за  сонячним календарем, бо вони були орачами землі (оріями), тож цілком природнім був прихід Нового року на весні, з пробудженням Землі, з того, що Сонце  набуло силу для засівання нового врожаю. Тож саме звідси й беруть початок щедрівки – програмування на новий щедрий врожай:

Сію-сію засіваю,

З Новим роком Вас вітаю!

Ой,  щедрик-щедрик щедрівочка,

Прилетіла ластівочка!

Щедрий  Вечір  Добрий  вечір

Добрим людям  на  Здоров'я!

 Свято Нового року  наші предки називали – Пасха, що означає – перехід, передачу  (граючи в футбол чи волейбол, чи іншу командну гру з мячем, ми робимо передачу мяча партнеру або пас).

Коли день Пасхи  (або Нового року) припадав на  будній день, то найближчий день Сонця – Неділя (день потужний для  молитв і медитацій) називався Великоднем (Великим Днем). Саме він і призначався для  загального святкування та спільного програмування на щасливий новий рік, бо як відомо потужна думка, одна ідея, гуртуюча  людей, має велику силу на реалізацію.

Символом Пасхи

є яйце -

початок нового,

символ Народження й  Життя.

Тож бачимо, що культура нашого народу має глибоке коріння, а отже й велику силу.

 Тому зустрічаймо разом наш Новий рік або Пасху  21-22  березня 2009 року за сучасним календарем і

7517 рік за календарем древніх аріїв – наших предків.

Обєднаймося в цей день в Єдиній Молитві

за Україну!

За Любов і Щастя,

за Світлу Долю!

І  Хай буде Так!

До Тернопільської облради проходять 7 партій

За даними голосування на 98% виборчих дільниць до Тернопільської обласної ради проходять 7 політичних партій.

Як повідомило агентству "Інтерфакс-Україна" джерело в тервиборчкомі, лідирує Всеукраїнське об'єднання "Свобода" – 33,8%, далі йде партія "Єдиний центр" – 13,8%, потім Партія регіонів – 9,7%.

Блок Юлії Тимошенко й Українська народна партія отримали по 8%, партія "Народний союз "Наша Україна" – 5,5%, Блок Литвина – 3,6%.


Поки не долають 3-відсотковий бар'єр Соцпартія (1,9%) та "Пора" (1,3%).

За попередніми даними паралельного підрахунку голосів партій "Єдиний центр" та ВО "Свобода", до Тернопільської обласної ради також проходять 7 партій та блоків.

За результатами паралельного підрахунку голосів партії "Єдиний Центр" до Тернопільської облради проходять: ВО "Свобода", яка набирає 34,4%, Єдиний Центр – 14,29%, Партія регіонів – 9,71%, БЮТ – 8,03%, Блок Української Народної Партії – 7,98%, НСНУ – 5,54%, Блок Литвина – 3,58%. Такі дані отримані за результатами обробки даних із 1130 з 1163 виборчих дільниць.

Як повідомив агентству заступник голови ВО "Свобода" Руслан Кошулинський, за даними обробки 95% протоколів з виборчих дільниць ВО "Свобода" набирає 33,5 %, партія "Єдиний центр" – 14%, Партія регіонів – 9,8 %, БЮТ – 8,1 %, блок УНП – 8%, НСНУ – 5,5%, блок Литвина 3,5 %.

Українська правда.