А з їхнього боку – злочини: як перед виборами соціал-націоналісти прибирають «невигідних»

Не є таємницею, що хай достатньо примарна, але перспектива отримати гроші та владу часто перетворюють людину на підконтрольну тільки інстинктам самозбагачення істоту, яка спроможна знехтувати всіма правилами моральної поведінки, аби лиш досягти своєї мети. А що, коли аж ціле «стадо» таких істот збирається докупи й утворює політичну партію, ще й дурячи своїх виборців за рахунок використання націоналістичних гасел? Стань такій партії на шляху – тебе одразу буде принижено й дискредитовано, рота тобі буде заткнуто. Саме так трапилося з моїм колегою, відомим у патріотичних колах журналістом Богданом Ковальчуком.
Неупереджений, сміливий і – головне – правдивий український патріотичний журналіст приречений вести нерівну боротьбу проти недругів, яких наживає протягом професійної діяльності. Зброя журналіста – тільки правдиве слово, а от проти нього самого може використовуватися все, починаючи банальними кастетами й битками і закінчуючи найінноваційнішими методами приборкання слова правди. Мій добрий товариш, Богдан Ковальчук, на 25 років молодший від мене, але незважаючи на юний вік обрав для себе «важкий хліб» журналістської праці..
Кажуть, мов журналіста годують ноги. Це є істиною далеко не в усіх випадках, адже навіть не залишаючи робочого місця можна примудритися знайти і достойно висвітлити грандіозну аферу, вчинену, на додачу, безпосередньо проти тебе. Богданові Ковальчуку не пощастило: через його боротьбу проти «націоналістів-перевертнів» він зробився водночас і здискредитований, і неправдиво обвинувачений, і позбавлений можливості писати.

Видно, хтось там подумав, що, забравши у Ковальчука ручку й папір, затуливши йому рота, зламавши його утворений кількома роками кропіткої праці імідж чесної й відкритої для спілкування людини, вони враз позбудуться клопотів із ним та «заживуть собі у своїй сторонці», йдучи по головах опонентів до омріяних грошей і влади. Не з тими зв’язались, однак…
Спілкувався з Богданом Ковальчуком особисто, оскільки був здивований опублікованими останнім часом заявами від його імені, де говорилося, що статті, над яким він працював, – замовні, і взагалі він увесь останній час писав брехню під тиском таких собі «шантажистів». Тому я йому зателефонував і почув правдиву історію, що ж, власне кажучи, діється.

- Богдане, як так сталося, що від твого імені останнім часом публікується таке, що очевидно суперечить твоїй власній життєвій позиції та принципам? Ти ніби сам себе обвинувачуєш і принижуєш.
- Річ у тім, що я впродовж останніх двох місяців сильно «затерся» з представниками однієї ніби націоналістичної сили – ВО «Свобода». Наша сварка торкалася не тільки ідеологічних сторін (оскільки ви знаєте, що я віддаю перевагу українському націоналізмові, а не штучно створеному соціал-націоналізмові), а й життєвих аспектів. Так, нещодавно я став дописувачем сайту «Український погляд». Водночас там було опубліковано статтю такого собі пана Коцурбатого «ВО «Свобода» зсередини», яка була написана не мною, але я не стану заперечувати, що було використано частково історію мого життя (особливо у тих місцях, де йдеться про «практичну діяльність» вищезгаданої політсили) і я бачив цей матеріал іще до його публікації.
Стаття з сайту УІС швидко поширилася на інші ресурси й спричинила справжній фурор в Інтернеті. Її опублікувало багато сайтів. З’явилася вона також і на блоґ-сервісі «Політико», де я приблизно рік вів свій власний блоґ. Між іншим, опублікував її не я, а інший користувач…
Оскільки більшість нібито «націоналістів» на цьому порталі – члени ВО «Свобода», які знають мою позицію і ми не раз із ними сперечалися на блоґах, то авторство тим панством було моментально «приписано» мені (зважаючи на те, що Федір Коцурбатий – псевдонім). Мовляв, я, ховаючись за чиїмись прізвищами, вирішив попідкладати палки в колеса «правдиво націоналістичній політичній силі», написавши «проплачений», замовний матеріал..
Наші зі «свободівцями» суперечки відтак пожвавішали. Спершу авторство просто, як я вже сказав, приписувалося мені, потім вони почали «співати», що користувач, який опублікував мою статтю на ресурсі, є ніким іншим, як мною…
І це мене, врешті-решт, дістало. Ну, дійсно, а що маєш відповідати людині, коли вона тобі каже: «ти – ніщо й ніхто, а тепер доведи, що це не так»?
Тому я зібрав своїх патріотичних друзів і створив разом із ними проект «FREEKOR» – сайт вільної журналістики. Туди особисто помістив статтю Коцубратого, а також іще низку матеріалів (написаних уже, до речі, абсолютно іншими людьми). Усі ці статті помістило до себе у блоґи відразу декілька користувачів уже згаданого «Політико». І почалося…
В один прекрасний день я просто спокійно сидів собі за письмовим столом, аж раптом мені зателефонував знайомий і запитав, що в дідька значить останній мій допис на «Політико» і чого я починаю відхрещуватися від своєї ж позиції. Я отетерів, адже в той момент комп’ютер було вимкнено, та й пам’ять у мене не хвора, тому точно знав, що я нічого нікуди не писав. Отож, чимшвидше вмикаю ноутбук, і бачу, що з якоїсь причини мене «не пускає» на ресурс, дарма що вводжу точно свій лоґін і пароль.  Далі заходжу в ICQ (програма для обміну миттєвими повідомленнями між людьми через Інтернет – прим. авт.) і прошу товаришів «скинути» мені повідомленням той допис, що з’явився нібито від мого імені на ресурсі. Ось, що мені надійшло у відповідь:

«Товариство! Я обміркував своє життя і хочу заявити наступне.
Я вирішив сказати правду про останні події в своєму житті.. Я писав замовні статті проти «Свободи» - про це важко говорити, але це справжнісінька істина! Робив це за гроші – хоч платили, чесно кажучи, малувато.
Мене шантажували – саме через це я пішов зі «Свободи» і поливав її брудом весь цей час. Дехто з ворожих до «Свободи» кіл взнали про мене деяку інформацію, яка виставляла мене в не дуже привабливому світлі… Якось у серпні я перепив алкоголю і у напівпритомному стані зі мною стався певний інцидент, пов’язаний з моїм приниженням і насиллям. Я кілька місяців йшов на повідку цієї мафії – а зараз кажу правду, щоб мене більше не шантажували. Я вже втомився від цього всього.
Я змушений пожертвувати своєю журналістською кар’єрою, але повинен це зробити, бо не можу більше писати цю маячню про чесних людей, підписуючись анонімами. Аргументів проти «Свободи» в мене не було, тому довелося писати все підряд, танцювати під дудку шантажистів.
Відтепер – я не хочу більше бути публічною особою. Я вимазався по вуха в лайні і не хочу ніякої журналістики.
Вибачте мені! Можливо, ви мене колись пробачите.

Богдан Ковальчук».

Певна річ, у мене полізли очі на чоло. Я одразу вирішив написати адміністрації сайту «Політико» електронного листа, але рідний поштовий сервіс, де я тримав свою скриньку, мене не пускав точнісінько так само, як і сайт «Політико»!

Слава Богу, друзі не кидають у скрутну хвилину. Я, послуговуючись усе тим же ICQ, повідомив їх, що саме сталося, що мій обліковий запис на блоґах і поштову скриньку було «зламано» невідомими хакерами. Мої друзі повідомили адміністрацію ресурсу «Політико» про цей факт, і мені зателефонували, запитали, чи є останній мій допис дійсно моїм. Отримавши негативну відповідь, заходилися відновлювати справедливість… І зробили це, за що я їм щиро вдячний!

- Нам відомо, що неприємності тоді тільки починалися. Що сталося далі?
- Далі я кинувся перевіряти, чи не пошкоджено інформацію та статті на сайті «FREEKOR». На той час, «довга рука» хакерів до нього не дісталася. Тому я вирішив написати листа на свою «зламану» поштову скриньку, користуючись іншим обліковим записом, із вимогою мерщій повернути мені мої дані й відновити мій пароль, який злочинці змінили. Невдовзі отримав «красномовну» відповідь – «Матюкатись не ввічливо», а трішки згодом, уже другим листом, такий текст:

«Завжди ненавидів мудаків, які навіть шкільний предмет з інформатики не можуть вивчити. Поверну за рік коли купиш на Петрівці книг з інформатики і навчися копмом користуватись. А також коли опануєш дискретну математику».

- Щось відповів на це?
- Ні. Вірите, не до того було. Бо я на власні очі потім побачив, як «зламали» також і сайт «FREEKOR». Інформація з нього зникла геть. Я намагався поновити наповнення, але марно.

Далі сталося ще цікавіше. Мій обліковий запис на «Політико» зламали вдруге. Увесь цей час я переписувався з друзями по ICQ й просив їх, щоби вони переказували на блоґах «Політико» ситуацію. Хтось мені вірив, «свободівці» ж казали, що я таким чином себе рекламую, а заодно і свій сайт. Нічого собі рекламка, так?

Буквально впродовж двох наступних годин було «зламано» решту моїх облікових записів на різних ресурсах, також – іще дві мої інші поштові скриньки. Дісталися навіть тієї, якою я не користувався останні півтора роки. І я залишився «без рук», із зламаними даними, із вкраденими паролями і обліковими записами, більше мені не підконтрольними… Я навіть зараз не знаю, хто це зробив.

- Чому ж тоді закидаєш авторство людям зі «Свободи»?
- Вчитайтеся уважно в текст заяви, яку я нібито опублікував на «Політико». Там іще був рядок «…змушений був під тиском писати статті проти порядних людей зі «Свободи»…», чи щось подібне. На жаль, найпершого тексту запису я не маю, оскільки його за моїм же бажанням було стерто з «Політико». Ну, до того ж, кому таке ще вигідно?

Безумовно, цілком може бути, що це зробили не партійці, а просто надто затяті прихильники. Але у мене складається враження, що там працювала ціла команда людей, бо впродовж кількох годин було викрадено все, абсолютно все, що я створив за останні роки три, а ви самі розумієте, що це немало.

- Не залишили жодного облікового запису? Ніде?
- Уявіть! Іще на додачу мене оббрехали з усіх сторін! Так, на популярному сервісі «Живий журнал» у мене також був власний блоґ. І нині останнім записом на ньому (звісно ж, уже зробленим не мною) є буцімто «тексти» моєї переписки з якоюсь чи то Лесею, чи то Лєною, датовані 2007-им роком, про зміст яких мені навіть гидко говорити. Таку підробку досить легко зробить будь-хто, хто має банальні навички володіння програмою редагування зображень. Безумовно, я такого ніколи нікому не писав.

- Це всі «приємності»?
- Ні. Близько 4-ої ранку було також украдено мій обліковий запис ICQ, в результаті чого я залишився взагалі без зв’язку.

Фактично, нині я нічого-нічогісінько не маю.. Дворічна праця – коту під хвіст. Добре, що я самотужки встиг видалити низку власних блоків на інших сайтах: боюсь уявити, що б вони могли там від мого імені понаписувати…

- Що ти збираєшся робити?
- Я маю ІР-адресу того, хто ламав мені обліковий запис на «Політико». На жаль, відомо мені на разі тільки те, що ця людина мешкає в Києві і користується послугами одного популярного Інтернет-провайдера. Але робота буде вестися надалі. Зрештою, я таки дізнаюся, хто це зробив, а одразу після того піду до міліції. Буду судитися зі злочинцями. І виграю, бо маю багато свідків.
Розумію, що уже не підлягає відновленню мій обліковий запис на пошті. Його шкода найбільше, адже там – близько 2000 збережених листів, близько 100 адрес людей. Саме на нього мені приходять завдання з університету, де я заочно навчаюся, і саме на нього мені пишуть усі. Дуже, дуже шкода…
Остання інформація, яку я маю, свідчить, що з моєї вкраденої адреси проводиться розсилка листів, автором яких є нібито я, які продовжують «добивати» мене. Так само з мого облікового запису ICQ ведеться переписка з моїми друзями, де, знову ж, мене намагаються принизити, видаючи бажане за дійсне і брешучи про мене з усіх сторін.

- Ти бажав би щось сказати злочинцям? Адже вони швидше за все прочитають ці рядки…
- Хочу тільки побажати щасливого Різдва (сміється). А взагалі, існує кримінальна відповідальність за такі дії. Через те мені нічого казати тим людям, які вчинили злочин. Щойно я доведу справу до кінця, ми всі дізнаємося їхні справжні імена та прізвища, партійну чи організаційну приналежність. І вони, я щиро сподіваюся, отримають гідне покарання.

Ну, і смішно, дійсно. По-перше, я б ніколи не припустився таких ідіотських граматичних помилок у тексті (я про заяву). Наприклад, «взнав» замість «дізнався» або ж «Вибачте мені!» замість «Вибачте мене!». Видно, володіють тільки своїм ремеслом, а от мову власної країни вивчити чогось не можуть.

По-друге, всі, хто мене знають, можуть легко підтвердити, що алкоголю я не вживаю вже понад рік, тож конче абсурдним виглядає фраза, що зі мною стався «інцидент» через те, що я «напився».. З усього видно, що автор про мене не знає геть нічого…

Усім тим людям, які мене знають, зі мною спілкуються, я бажаю зараз сказати, користуючись нагодою, таке.. Шановні друзі! Якщо ви будете отримувати повідомлення зі скриньок [email protected], [email protected] та інших моїх поштових адрес, знайте, що їх у мене вкрадено. Також не реагуйте на повідомлення ICQ з номерів 274-735-878 та 563-1989-03. Контакт зі мною – виключно телефонічно.

- Дякую за розмову, Богдане. Сподіваюся, що все налагодиться якнайшвидше..
- І я сподіваюся. Безумовно, це не причина зупинятися, опускати руки. Я й надалі писатиму правду про всіх.

От така історія сталася з моїм колегою. Жахливо, звісно. Але дійсно я не вважаю це приводом «повісити рукавички на гачок». Головне – не лишитись байдужими до незаконних дій певних поки що не визначених осіб, а допомогти Богдану й таким, як він, відновити справедливість. Хай кожен із нас внесе свою лепту й поширить інформацію про цей і подібні злочини. Про те, як журналістам перекривають дорогу…

Андрій Луньов..

Щойно я прочитав чергове виригання чиновництва російської імперії в бік України.

http://www.pravda.com.ua/rus/news/4b464ce6e3c08/

Ще одна спроба українців повернутися обличчям до власної історії названа російським чиновництвом "нідружиствінним шагам".

Цьго разу під заборону сусідської імперії підпав Указ Президента України про вшанування Українських Січових стрільців.

Висловлювання Бориса Гризлова обурюють як безпардонне втручання у внутрішню гуманітарну політику України, як прояв імперської зверхності, як узурпація влади над українським народом та державою. Але у випаді спікера російської Держдуми маємо бачити й позитив. Позитив полягає у тому, що знахабнілий російський чиновник оголив правду про ставлення своєї держави до України та її історії. Коли Україна вшановує вояків УПА, нам закидають героїзацію тих, хто колись мав якісь справи з фашистами та епізоди етнічних чисток проти поляків (про цілком брехливі звинувачення просто змовчу). Коли ми пробуємо розібратися в історії дивізії СС "Галичина", то чуємо обурені крики та запевнення, що власовців у Росії прощати не збираються, а пам'ятника їм ніби вже зруйновано. Проблема оцінок діянь військових формувань часів Дргої світової війни обтяжена складними обставинами

Що ж закине нам Росія у випадку з усусами? Що "антилюдського" вони вчинили, що не мають права бути вшановані своїм народом за його оборону? Чи не надумало тепер керівництво РФ для рівноваги викопати та відвезти назад у еміграцію тіло генерала-ката Денікіна, якого було не так давно перепоховано в Росії з великою помпою?

Отже, цього разу знову зовсім очевидно, що ми маємо справу з подвійними стандартами з боку СУСІДНЬОЇ "братньої держави" та її відвертими потугами до заборони українцям трактувати власну історію, бачити її без купюр, спробами знову поставити історію України під цензуру московського чиновництва.

PS: Цей випад російського чиновництва спонукає мене передрукувати статтю Ігоря Лосєва "Феномен бандерофобии в русском сознании". Тож, анонсую.

Сьогодні мені  до рук  потрапив  фільм Ернста Кудусова "Кримські татари".  Ми дійсно дуже  мало знаємо про кримських татар, а найчастіше просто знаходимось  під впливом  стереотипів, які нав"язані нам  з дитинства.

[ читати далі... ]

Вірно поставлений діагноз перший крок до одужання. Наше суспільство здоровим назвати не можна. Діагнозів хвороби безліч – від кожної політсили, як мінімум, по одному. Проте, я не чув серед великого розмаїття думок наших політиків такого діагнозу як клептократія. Цікаве питання – ЧОМУ(?)

Клептократія (з грец. — красти, грец. — влада) — публіцистичний термін, яким позначають владу крадіїв, ситему влади в умовах якої корупція та фінансові зловживання державних чиновників та політиків стає одним з основних стрижнів життя суспільства. Є результатом специфічного поєднання у політичному житті цілої низки країн, зокрема, у пострадянських державах, елементів анархічного та охлократичного, а нерідко й автократичного режимів.
Термін є публіцистичним, а не науковим, але завдяки гостроті отримав деяке поширення.

Визначення терміну клептократія не викликає ніяких асоціацій з нашим сьогоденням???
[ Читати далі>>> ]

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

[ далі... ]

                 

 31 грудня, себто завтра,  всенька Україна входить у тритижневий                         святковий цикл!!!!

 

А той перший празник – Новий рік!!!

 

Отож, вітаю, друзі, з цим святом усіх вас!!!!

Бажаю щастя, здоров’я, наснаги, здійснення творчих задумів!!!!

Нехай забудуться старі печалі і збудуться прийдешні радості!!!

Нехай до кожного в домівку завітає краса, посмішка, добробут!!!!

Нехай усілякі гаразди  й найпотаємніші мрії справдяться у                          

              Новому, 2010, році!!!!

 

З найщирішими і найпалкішими побажаннями, Тетяна Риженко

 

Довго писати не буду. Але здалося мені, що особливо не помітили люди новину, що рахункова палата РФ в особі Сергія Степашина визнала, що Україна російський газ не крала. Я з початку подумав, що мені почулося, коли на роботі це почув по телевізору. Але ні, де-які російські сайти пишуть теж саме: "...По его словам, по итогам проверок счетные палаты двух стран пришли к выводу, что нарушения были с обеих сторон — это вопросы контрактов и финансовые составляющие.  Никакого прямого воровства в этой ситуации мы не   видели. Украина не воровала газ из газовой трубы», — заявил Степашин". (http://www.rosbalt.ru/2009/12/28/701143.html). Є подібне в   інших сайтах з новинами. Що ж, вітаю Росію з визнанням цього факту. І дякую панові Степашину - це приємно, що люди можуть розмовляти мовою фактів та доказів. Цікаво, а чи не буде бажання в посадовців братньої Росії вибачитись перед українським народом за наклеп? А також у багатьох наших, перепрошую, співвітчизників - які вслід за російським ТБ кричали про те, що українці щось там в когось з труби крадуть? Питання, звісно, риторичне... Нажаль. Але сама по собі новина приємна. Браво Степашину, і респект йому за визнання правди!

P.S. Назва замітки не випадкова. Над цим афорізмом пана Шендеровича треба замислитися. Він справедливий не тільки зі справою про так звану крадіжку російського газу. Цей афорізм взагалі про життя. Поки нам дають таку можливість, панове, сумніваймося та думаємо. Це інколи корисно.

Російський політемігрант в Києві, московський професор Петро Хомяков написав статтю, в якій вказує на ті хворобливі точки Росії, які можуть призвести до її демонтажу Росії. Професор відзначає:

«Коли ми говоримо про сценарії, образно кажучи, «розриву Росії» в «тонких місцях», варто пояснити, що такі «тонких місць» багато. Але не кожне таке «тонке місце» призведе до розпаду Росії. Це повинно бути ясним з простого погляду на карту.

Будь-яка катастрофа, чи техногенна, чи природна, природно-техногенна, гуманітарна, соціальна, регіональна політична, і т.д., і т.п. затихне сама, або в результаті зусиль центру, якщо не матиме несподіваного продовження в абсолютно іншому місці.

Так, Саяно-Шушенська диверсія не може «відокремити» Красноярський край від РФ, але може спровокувати сепаратизм Далекого Сходу в умовах тривалої відсутності зв'язку з центром. І тоді виникає ситуація «подвійного удару», коли ще не впоравившись з однією проблемою, Москва отримує іншу проблему в іншому регіоні. Це, у свою чергу, послаблює Москву і провокує вже відносно легке і просте виникнення наступних проблем для Кремля.

Аналогічний приклад і з Воронежем. Виникає ланцюжок проблем Вороніж — Північний Кавказ. Цікаво, що при цьому просте самостійне загострення війни на Північному Кавказі до розпаду Росії не призведе. Цей чинник може бути важливим, або як продовження в якомусь ланцюзі проблем для Москви, або як перша ланка в іншому ланцюзі.

Наприклад, географія ясно показує, що у випадку з Північним Кавказом для Москви була б великим головним болем подальша спроба Грузії відвоювати Південну Осетію і Абхазію. Бо велика пожежа на Північному Кавказі не дозволяє Москві вільно діяти за Кавказьким хребтом. А без цього, просте загострення війни на Північному Кавказі безперспективне. Але це вже чисто військово-політичний сценарій. А їх ми поки не розглядаємо.

Ми розглядаємо сценарії «розриву» Росії в місцях, де цей розрив веде не до ВІДРИВУ окремих територій, а саме РОЗРИВУ НА ЧАСТИНІ ВСІЄЇ РФ котроюсь зоною гострої кризи або катастрофи.

Після чого втрачається здібність Москви до реакції на наступні виклики. Ми обережно оцінюємо перспективи чисто політичних причин, які ведуть в тих чи інших регіонах до аналогічних наслідків. Чому? Тому що в більшості своїй народ Росії інертний і не здатний стати ініціатором свого власного звільнення. Скористатися ситуацією подекуди народ ще може, але самим створити ситуацію — ні.

Тому ми й звертали таку підвищену увагу на ситуації, створені об'єктивними причинами. Проте є в Росії регіони, де й потенціал опору достатній, а географічне положення робить соціальний вибух в такому регіоні небезпечним для всієї Росії. До такого роду регіонів відноситься в першу чергу Татарстан.

Влади Татарстану і Башкортостана має намір заохочують сепаратистів і місцевих націоналістів, щоб продемонструвати Москві свою незамінність. Їхня гра полягає в тому, щоб Москва повірила — без їхнього мудрого керівництва татарський і башкирський сепаратизм стануть реальністю. А тому на користь самої Москви увічнити їхню владу у відповідних регіонах.

Але Москва більше не вірить в незамінність Шаймієва і Рахимова. Незрозуміло, що викликає скепсис Москви, сама загроза татарського і башкирського націонал-сепаратизму, або здатність Шаймієва і Рахимова цей сепаратизм стримувати.

Судячи з усього, вірна перша версія. Москва вже неодноразово мала намір змінити керівництво Татарстану і Башкортостану. Проте, Шаймієв і Рахимов належать до «четвірки важкоатлетів», в яку крім них входить Лужков і Россель. Вичавлювати з політики всіх їх відразу небезпечно для Кремля. Їхній спільний потенціал дозволяв їм на рівних протистояти Кремлю. Проте, їх почали «бити по частинах». І почали з найслабкішої ланки — Росселя, який нещодавно був відправлений у відставку з посади губернатора Свердловської області.

І нічого не відбулося. Ймовірно, це дало Кремлю надію тихо і безболісно прибрати всю четвірку. Але Рахимов і Шаймієв вирішили попередити атаку проти себе. Завзятість Кремля при певній ситуації цілком може привести до адекватної протидії.

А далі все піде в автоматичному режимі. Абсолютно всі аналітики стверджують, що політична криза в Татарстані напевно розвалить Росії. Ключове положення Татарстану розуміють і за кордоном. Недаремно держсекретар США Гіларі Клінтон відвідувала Казань.

На відміну від Росселя, Шаймієву є що протиставити Кремлю. При цьому абсолютно не обов'язково координувати дію в «четвірці», вірніше, вже в «Трійці». Цілком достатньо тандему з Рахимовим. Але Кремль звик всіх «ламати через коліно», і, судячи з усього, не розуміє, що може в Татарстані нарватися на опір. Не варто питати, хто переможе в цьому конфлікті. Бо питання поставлене дуже абстрактно. Конкретно в ситуації 2010 року, в ситуації розвитку кризи, будь-яке нове проблемне вогнище дасть перевагу антикремлівським силам.

Питання в тому, чи досить у Кремля розуму не множити свої проблеми. Судячи з непрямих даних, не досить.

У кампанію проти Рахимова і Шаймієва включилися ті сили, які одночасно лобіюють і зняття Лужкова. І які відомі як авангард політичних авантюр Кремля. Зокрема, це група публіцистів з оточення тісно пов'язаної з ФСБ і оточенням Путіна голови інтернет-газети «Стрингер» Олени Токаревої, яка, до речі, почала свого часу атаку на Ходорковського тижня за два до його арешту і виконала свою роль в підготовці громадської думки до цієї події.

Таким чином, є вірогідність виникнення кризової ситуації в Татарстані і Башкортостані.

Отже в сценаріях розпаду РФ з'явився новий цілком правдоподібний сюжет. Сюжет гострої політичної кризи в Татарстані і Башкортостані внаслідок грубої політики Москви. Але, абсолютно очевидно, що у разі виникнення цієї кризи, справа цим не обмежиться. Кризовий потенціал Свердловської області вочевидь слабкіший, ніж в Татарстані. Але навіть після відставки Росселя, не нульовий.

Гостра криза в Казані й Уфі неодмінно так чи інакше (можна сперечатися тільки про ступінь інтенсивності) відгукнеться і в Єкатеринбурзі. А це, у свою чергу, знову ж таки відокремить від Москви Сибір і Далекий Схід. Але не зоною техногенної катастрофи, як в сценарії Саяно-Шушенської мегааварії, а зоною гострої політичної кризи. Зі всіма витікаючими наслідками».

Петро Хомяков

Усі, хто протягом вересня-грудня купив у Тернопільських магазинах " Дім книги" книжки видавництва "Навчальна книга - Богдан" на 50 гривень
може взяти участь у розіграші призів.
Головний приз DVD-плеєр

Початок акції о 17 годині 30 грудня 2009 року

http://www.bohdan-books.com/

 

Крім того, Видавництво «Навчальна книга – Богдан» пропонує широкий асортимент книг  на новорічну тематику: казки, оповідання, вірші, загадки, розмальовки, сценарії  свят та поради, як можна зробити зустріч Нового року незабутньою

 З 15 грудня по 15 січня у мережі магазинів «Дім книги» діє гнучка система знижок

http://www.bohdan-books.com/news/show_119/