Бути чи ні диктатурі "свободи" ?

А з їхнього боку – злочини: як перед виборами соціал-націоналісти прибирають «невигідних»

Не є таємницею, що хай достатньо примарна, але перспектива отримати гроші та владу часто перетворюють людину на підконтрольну тільки інстинктам самозбагачення істоту, яка спроможна знехтувати всіма правилами моральної поведінки, аби лиш досягти своєї мети. А що, коли аж ціле «стадо» таких істот збирається докупи й утворює політичну партію, ще й дурячи своїх виборців за рахунок використання націоналістичних гасел? Стань такій партії на шляху – тебе одразу буде принижено й дискредитовано, рота тобі буде заткнуто. Саме так трапилося з моїм колегою, відомим у патріотичних колах журналістом Богданом Ковальчуком.
Неупереджений, сміливий і – головне – правдивий український патріотичний журналіст приречений вести нерівну боротьбу проти недругів, яких наживає протягом професійної діяльності. Зброя журналіста – тільки правдиве слово, а от проти нього самого може використовуватися все, починаючи банальними кастетами й битками і закінчуючи найінноваційнішими методами приборкання слова правди. Мій добрий товариш, Богдан Ковальчук, на 25 років молодший від мене, але незважаючи на юний вік обрав для себе «важкий хліб» журналістської праці..
Кажуть, мов журналіста годують ноги. Це є істиною далеко не в усіх випадках, адже навіть не залишаючи робочого місця можна примудритися знайти і достойно висвітлити грандіозну аферу, вчинену, на додачу, безпосередньо проти тебе. Богданові Ковальчуку не пощастило: через його боротьбу проти «націоналістів-перевертнів» він зробився водночас і здискредитований, і неправдиво обвинувачений, і позбавлений можливості писати.

Видно, хтось там подумав, що, забравши у Ковальчука ручку й папір, затуливши йому рота, зламавши його утворений кількома роками кропіткої праці імідж чесної й відкритої для спілкування людини, вони враз позбудуться клопотів із ним та «заживуть собі у своїй сторонці», йдучи по головах опонентів до омріяних грошей і влади. Не з тими зв’язались, однак…
Спілкувався з Богданом Ковальчуком особисто, оскільки був здивований опублікованими останнім часом заявами від його імені, де говорилося, що статті, над яким він працював, – замовні, і взагалі він увесь останній час писав брехню під тиском таких собі «шантажистів». Тому я йому зателефонував і почув правдиву історію, що ж, власне кажучи, діється.

- Богдане, як так сталося, що від твого імені останнім часом публікується таке, що очевидно суперечить твоїй власній життєвій позиції та принципам? Ти ніби сам себе обвинувачуєш і принижуєш.
- Річ у тім, що я впродовж останніх двох місяців сильно «затерся» з представниками однієї ніби націоналістичної сили – ВО «Свобода». Наша сварка торкалася не тільки ідеологічних сторін (оскільки ви знаєте, що я віддаю перевагу українському націоналізмові, а не штучно створеному соціал-націоналізмові), а й життєвих аспектів. Так, нещодавно я став дописувачем сайту «Український погляд». Водночас там було опубліковано статтю такого собі пана Коцурбатого «ВО «Свобода» зсередини», яка була написана не мною, але я не стану заперечувати, що було використано частково історію мого життя (особливо у тих місцях, де йдеться про «практичну діяльність» вищезгаданої політсили) і я бачив цей матеріал іще до його публікації.
Стаття з сайту УІС швидко поширилася на інші ресурси й спричинила справжній фурор в Інтернеті. Її опублікувало багато сайтів. З’явилася вона також і на блоґ-сервісі «Політико», де я приблизно рік вів свій власний блоґ. Між іншим, опублікував її не я, а інший користувач…
Оскільки більшість нібито «націоналістів» на цьому порталі – члени ВО «Свобода», які знають мою позицію і ми не раз із ними сперечалися на блоґах, то авторство тим панством було моментально «приписано» мені (зважаючи на те, що Федір Коцурбатий – псевдонім). Мовляв, я, ховаючись за чиїмись прізвищами, вирішив попідкладати палки в колеса «правдиво націоналістичній політичній силі», написавши «проплачений», замовний матеріал..
Наші зі «свободівцями» суперечки відтак пожвавішали. Спершу авторство просто, як я вже сказав, приписувалося мені, потім вони почали «співати», що користувач, який опублікував мою статтю на ресурсі, є ніким іншим, як мною…
І це мене, врешті-решт, дістало. Ну, дійсно, а що маєш відповідати людині, коли вона тобі каже: «ти – ніщо й ніхто, а тепер доведи, що це не так»?
Тому я зібрав своїх патріотичних друзів і створив разом із ними проект «FREEKOR» – сайт вільної журналістики. Туди особисто помістив статтю Коцубратого, а також іще низку матеріалів (написаних уже, до речі, абсолютно іншими людьми). Усі ці статті помістило до себе у блоґи відразу декілька користувачів уже згаданого «Політико». І почалося…
В один прекрасний день я просто спокійно сидів собі за письмовим столом, аж раптом мені зателефонував знайомий і запитав, що в дідька значить останній мій допис на «Політико» і чого я починаю відхрещуватися від своєї ж позиції. Я отетерів, адже в той момент комп’ютер було вимкнено, та й пам’ять у мене не хвора, тому точно знав, що я нічого нікуди не писав. Отож, чимшвидше вмикаю ноутбук, і бачу, що з якоїсь причини мене «не пускає» на ресурс, дарма що вводжу точно свій лоґін і пароль.  Далі заходжу в ICQ (програма для обміну миттєвими повідомленнями між людьми через Інтернет – прим. авт.) і прошу товаришів «скинути» мені повідомленням той допис, що з’явився нібито від мого імені на ресурсі. Ось, що мені надійшло у відповідь:

«Товариство! Я обміркував своє життя і хочу заявити наступне.
Я вирішив сказати правду про останні події в своєму житті.. Я писав замовні статті проти «Свободи» - про це важко говорити, але це справжнісінька істина! Робив це за гроші – хоч платили, чесно кажучи, малувато.
Мене шантажували – саме через це я пішов зі «Свободи» і поливав її брудом весь цей час. Дехто з ворожих до «Свободи» кіл взнали про мене деяку інформацію, яка виставляла мене в не дуже привабливому світлі… Якось у серпні я перепив алкоголю і у напівпритомному стані зі мною стався певний інцидент, пов’язаний з моїм приниженням і насиллям. Я кілька місяців йшов на повідку цієї мафії – а зараз кажу правду, щоб мене більше не шантажували. Я вже втомився від цього всього.
Я змушений пожертвувати своєю журналістською кар’єрою, але повинен це зробити, бо не можу більше писати цю маячню про чесних людей, підписуючись анонімами. Аргументів проти «Свободи» в мене не було, тому довелося писати все підряд, танцювати під дудку шантажистів.
Відтепер – я не хочу більше бути публічною особою. Я вимазався по вуха в лайні і не хочу ніякої журналістики.
Вибачте мені! Можливо, ви мене колись пробачите.

Богдан Ковальчук».

Певна річ, у мене полізли очі на чоло. Я одразу вирішив написати адміністрації сайту «Політико» електронного листа, але рідний поштовий сервіс, де я тримав свою скриньку, мене не пускав точнісінько так само, як і сайт «Політико»!

Слава Богу, друзі не кидають у скрутну хвилину. Я, послуговуючись усе тим же ICQ, повідомив їх, що саме сталося, що мій обліковий запис на блоґах і поштову скриньку було «зламано» невідомими хакерами. Мої друзі повідомили адміністрацію ресурсу «Політико» про цей факт, і мені зателефонували, запитали, чи є останній мій допис дійсно моїм. Отримавши негативну відповідь, заходилися відновлювати справедливість… І зробили це, за що я їм щиро вдячний!

- Нам відомо, що неприємності тоді тільки починалися. Що сталося далі?
- Далі я кинувся перевіряти, чи не пошкоджено інформацію та статті на сайті «FREEKOR». На той час, «довга рука» хакерів до нього не дісталася. Тому я вирішив написати листа на свою «зламану» поштову скриньку, користуючись іншим обліковим записом, із вимогою мерщій повернути мені мої дані й відновити мій пароль, який злочинці змінили. Невдовзі отримав «красномовну» відповідь – «Матюкатись не ввічливо», а трішки згодом, уже другим листом, такий текст:

«Завжди ненавидів мудаків, які навіть шкільний предмет з інформатики не можуть вивчити. Поверну за рік коли купиш на Петрівці книг з інформатики і навчися копмом користуватись. А також коли опануєш дискретну математику».

- Щось відповів на це?
- Ні. Вірите, не до того було. Бо я на власні очі потім побачив, як «зламали» також і сайт «FREEKOR». Інформація з нього зникла геть. Я намагався поновити наповнення, але марно.

Далі сталося ще цікавіше. Мій обліковий запис на «Політико» зламали вдруге. Увесь цей час я переписувався з друзями по ICQ й просив їх, щоби вони переказували на блоґах «Політико» ситуацію. Хтось мені вірив, «свободівці» ж казали, що я таким чином себе рекламую, а заодно і свій сайт. Нічого собі рекламка, так?

Буквально впродовж двох наступних годин було «зламано» решту моїх облікових записів на різних ресурсах, також – іще дві мої інші поштові скриньки. Дісталися навіть тієї, якою я не користувався останні півтора роки. І я залишився «без рук», із зламаними даними, із вкраденими паролями і обліковими записами, більше мені не підконтрольними… Я навіть зараз не знаю, хто це зробив.

- Чому ж тоді закидаєш авторство людям зі «Свободи»?
- Вчитайтеся уважно в текст заяви, яку я нібито опублікував на «Політико». Там іще був рядок «…змушений був під тиском писати статті проти порядних людей зі «Свободи»…», чи щось подібне. На жаль, найпершого тексту запису я не маю, оскільки його за моїм же бажанням було стерто з «Політико». Ну, до того ж, кому таке ще вигідно?

Безумовно, цілком може бути, що це зробили не партійці, а просто надто затяті прихильники. Але у мене складається враження, що там працювала ціла команда людей, бо впродовж кількох годин було викрадено все, абсолютно все, що я створив за останні роки три, а ви самі розумієте, що це немало.

- Не залишили жодного облікового запису? Ніде?
- Уявіть! Іще на додачу мене оббрехали з усіх сторін! Так, на популярному сервісі «Живий журнал» у мене також був власний блоґ. І нині останнім записом на ньому (звісно ж, уже зробленим не мною) є буцімто «тексти» моєї переписки з якоюсь чи то Лесею, чи то Лєною, датовані 2007-им роком, про зміст яких мені навіть гидко говорити. Таку підробку досить легко зробить будь-хто, хто має банальні навички володіння програмою редагування зображень. Безумовно, я такого ніколи нікому не писав.

- Це всі «приємності»?
- Ні. Близько 4-ої ранку було також украдено мій обліковий запис ICQ, в результаті чого я залишився взагалі без зв’язку.

Фактично, нині я нічого-нічогісінько не маю.. Дворічна праця – коту під хвіст. Добре, що я самотужки встиг видалити низку власних блоків на інших сайтах: боюсь уявити, що б вони могли там від мого імені понаписувати…

- Що ти збираєшся робити?
- Я маю ІР-адресу того, хто ламав мені обліковий запис на «Політико». На жаль, відомо мені на разі тільки те, що ця людина мешкає в Києві і користується послугами одного популярного Інтернет-провайдера. Але робота буде вестися надалі. Зрештою, я таки дізнаюся, хто це зробив, а одразу після того піду до міліції. Буду судитися зі злочинцями. І виграю, бо маю багато свідків.
Розумію, що уже не підлягає відновленню мій обліковий запис на пошті. Його шкода найбільше, адже там – близько 2000 збережених листів, близько 100 адрес людей. Саме на нього мені приходять завдання з університету, де я заочно навчаюся, і саме на нього мені пишуть усі. Дуже, дуже шкода…
Остання інформація, яку я маю, свідчить, що з моєї вкраденої адреси проводиться розсилка листів, автором яких є нібито я, які продовжують «добивати» мене. Так само з мого облікового запису ICQ ведеться переписка з моїми друзями, де, знову ж, мене намагаються принизити, видаючи бажане за дійсне і брешучи про мене з усіх сторін.

- Ти бажав би щось сказати злочинцям? Адже вони швидше за все прочитають ці рядки…
- Хочу тільки побажати щасливого Різдва (сміється). А взагалі, існує кримінальна відповідальність за такі дії. Через те мені нічого казати тим людям, які вчинили злочин. Щойно я доведу справу до кінця, ми всі дізнаємося їхні справжні імена та прізвища, партійну чи організаційну приналежність. І вони, я щиро сподіваюся, отримають гідне покарання.

Ну, і смішно, дійсно. По-перше, я б ніколи не припустився таких ідіотських граматичних помилок у тексті (я про заяву). Наприклад, «взнав» замість «дізнався» або ж «Вибачте мені!» замість «Вибачте мене!». Видно, володіють тільки своїм ремеслом, а от мову власної країни вивчити чогось не можуть.

По-друге, всі, хто мене знають, можуть легко підтвердити, що алкоголю я не вживаю вже понад рік, тож конче абсурдним виглядає фраза, що зі мною стався «інцидент» через те, що я «напився».. З усього видно, що автор про мене не знає геть нічого…

Усім тим людям, які мене знають, зі мною спілкуються, я бажаю зараз сказати, користуючись нагодою, таке.. Шановні друзі! Якщо ви будете отримувати повідомлення зі скриньок [email protected], [email protected] та інших моїх поштових адрес, знайте, що їх у мене вкрадено. Також не реагуйте на повідомлення ICQ з номерів 274-735-878 та 563-1989-03. Контакт зі мною – виключно телефонічно.

- Дякую за розмову, Богдане. Сподіваюся, що все налагодиться якнайшвидше..
- І я сподіваюся. Безумовно, це не причина зупинятися, опускати руки. Я й надалі писатиму правду про всіх.

От така історія сталася з моїм колегою. Жахливо, звісно. Але дійсно я не вважаю це приводом «повісити рукавички на гачок». Головне – не лишитись байдужими до незаконних дій певних поки що не визначених осіб, а допомогти Богдану й таким, як він, відновити справедливість. Хай кожен із нас внесе свою лепту й поширить інформацію про цей і подібні злочини. Про те, як журналістам перекривають дорогу…

Андрій Луньов..