Народний депутат, член фракції НУ-НС Леся Оробець просить керівництво Інституту історії України та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України надати документи, що підтверджують отримання міністром освіти і науки Дмитром Табачником наукових ступенів кандидата і доктора історичних наук .

Як зазначає Оробець, тексти кандидатської та докторської дисертацій Табачника відсутні у вільному доступі, що не може не викликати стурбованості.

У зв'язку з цим Оробець направила у вказані інституції, в яких, за її інформацією, Табачник захищав свої роботи, депутатські звернення. Депутат просить надати офіційно завірені копії дисертаційних досліджень Табачника на здобуття ступенів, копії висновків про цінність наукових праць, копії відгуків опонентів і копії рішень вчених рад.

Крім того, Оробець направила запити з проханням надати копії дисертаційних досліджень Табачника керівництву Українського інституту науково-технічної та економічної інформації, який здійснює державну реєстрацію вітчизняних дисертацій, і Національної бібліотеки імені Вернадського, де за традицією акумулюються дисертаційні дослідження, виконані в Україні.

Відповідно до біографії Табачника, розміщеної на сайті Міністерства освіти і науки, кандидатську дисертацію на тему Масові репресії в Україні в другій половині 30-х - на початку 40-х років він захистив у 1991 році, докторську дисертацію на тему Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х - наприкінці 50-х років - в 1995 році.

Як повідомлялося, в листопаді 2009 року депутат Ради від фракції Блоку Юлії Тимошенко Володимир Яворівський просив колишнього міністра освіти і науки Івана Вакарчука перевірити наявність вищої освіти у кандидата в Президенти Віктора Януковича.

После долгих зимних зависаний по кафе, кино и прогулок по выставкам, когда холодными вечерами ты думаешь, куда же податься еще , хочется насладится легкостью весенних прогулок. Падкий на новые впечатления, я согласился съездить в заповедник Аскания-Нова.

Только представьте, мохнатые крокодилы, перепончатокрылые бегемоты, саблезубые выхухоли и подкустовые селезни! Все это так заманчиво! Все это могло жить на этих территориях миллионы лет назад, но вернемся обратно к реальности. Крымский климат и первобытная степь площадью 33 307,6 га со всеми ее природными обитателями! То что надо, когда хочешь убраться подальше от городского шума и суеты, подышать свежим воздухом с ароматами цветущих растений, а вместо mp3 послушать пение птиц.

[ Читать дальше ]

---

С уважением Андрей Уманский www.fot.in.ua

Василь Махно  — український поет, есеїст, перекладач, літературознавець,
народився у Чорткові в 1964 р.
Закінчив Тернопільський педагогічний інститут (нині ТНПУ), кандидат філолологічних наук (1995), викладав літературу у Тернопільському
університеті, а згодом — у Ягеллонському (Краків)..
Член НСПУ, АУП. Учасник гурту «Західний вітер» (1992).

Член міжнародного ПЕН-клубу,

З 2000 р. проживає у Нью-Йорку, працює у НТШ-Америка.
Сайт Василя Махна:

http://vasylmakhno.us/

http://www.youtube.com/watch?v=uXqH7g5AUVg

                Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, - саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором “дітлахи”.  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема “-чк” придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми “-лах”в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово “лахи” на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово “лох” коментарів не потребує, а ще є такий вираз: “не дери з мене лаха”, яке означає : “припини з мене знущатись і насміхатись”. Є слово “ляха”, що означає “велику жирну свиню”. І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору “дітлахи” ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх “дітлахами”. Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова “дітвора”, а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу “а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха”.
Панове правдишні журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками з сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні “Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар”.
 Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними “розчіпірками”, “дітлахами” і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу “презентація”, а то і з особливим шиком виведе “репрезентація”, хоча це можна спокійно означити гарним українським словом “представлення”.  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: “губернатор” або “спікер”.  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі - і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту “розкотав губу”, тобто “мати надмірні бажання і пиху”
Звичайно що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе “президентом ЖККа” і в розмові вставляти фрази: “Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут з своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!” Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА - це більше схоже на кревну образу.  
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: “Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси - він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи” –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.  
Панове, припиніть “приколюватись” з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В Росіє є, а у нас – НЕМА. Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності “голови на плечах” чи “клепки в голові”. Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!      


м. Львів                            Богдан Гордасевич

Увага!!!
У Тернопільському видавництві "Навчальна книга - Богдан" виходять друком методичні рекомендації щодо Зовнішнього незалежного оцінювання,  відповіді на тестові завданя та білети, інтерактивні тестування з усіх шкільних предметів.
Матеріали скореговано відповідно до чинної Програми, затвердженої Міністерством освіти України

http://www.bohdan-books.com/

Так відповів на запитання кореспондента УНІАН Оксани Климончук Євген СВЕРСТЮК – український дисидент, моральний авторитет, людина, яка ніколи не служила політикам і не вихваляла владу.

Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Мабуть, тому йому ніщо не заважає бути відвертим у своїх оцінках. «Інтелігент» у одному з британських словників перекладеться як «персона, що завжди викриває владу». Якщо йти за цим визначенням, серед українського патріотичного письменництва Євген Сверстюк чи не єдиний заслуговує на таке звання. Решта – померли чи обзавелися депутатськими мандатами.

Пане Євгене, чому, на вашу думку, нинішні політикани так вчепилися до звання Героя України Бандері?

Якщо говорити по-чесному, то нікому не має бути до цього діла – незалежно від того, подобається комусь Герой Бандера чи ні. Я не бачу тих людей, котрі мають право про це говорити.

Гадаю, це ім’я зачіпає певні стереотипи, пов’язані з позицією бандерівської послідовності й твердості, часом і жорстокості.

Якщо говорити в рамках здорового глузду, то Бандера є українським націоналістом, якого переслідували все його життя, і практично він ніколи не був у бойових операціях, діях. Він сидів у польській в’язниці, сидів у німецьких концтаборах. І це були дуже жорстокі концтабори…

Потім його було вбито совєтським агентом.

Зрозуміло, що Росія дуже нервово реагує на те, що ім’я Бандери стало символом національного опору, антикомуністичного руху. Завжди той, хто вбив, дуже не любить свою жертву. Вбивця не може подарувати вбитому власного вчинку.

Розкручується саме політичний стереотип. Є певні імена, які за кремлівською режисурою стали одіозними. На те, щоб вони були одіозними, працювала колосальна пропагандистська машина, цілі покоління.

Тому дуже важко протистояти безглуздій анафемі на храмобудівника Мазепу. Дуже важко реабілітувати ім’я Петлюри, оскільки він був утіленням українського національного опору. Він теж був убитий більшовиками. Вони надто багато працювали на ці стереотипи, щоб так просто взяти й зректися їх. Їм легше продовжувати те саме. Цим Кремль і займається.
Кремлівська агентура намагається робити це саме й на Заході. Скажімо, у Польщі…

Якщо говорити про право судити за колабораціонізм, то серед поляків, які хотіли вижити під час окупації, були мільйони колабораціоністів. Мільйони!

Якщо говорити про такий політичний, злий колабораціонізм, то, безперечно, на першому місці стоять Сталін і Молотов. Бо саме від 1939-го до 1941 року цей колабораціонізм, ця політична співпраця була інтенсивною… Це була не просто співпраця, а співпраця з розв’язання Другої світової війни. Це є злочин перед людством.

А те, що гітлерівська Німеччина була для націоналістів противником, - то це записано в їхній програмі. Вони орієнтовані лише на власні сили, а не на чужу допомогу.

Хто такі бандерівці? Якось мені розповідав один повстанець: вони йшли лісом і з’єдналися з іншою групою, яка видавала себе за своїх. Один з групи спіткнувся й вилаявся матом… Одразу стало ясно, хто він.

Повстанці взагалі були шляхетні люди. Я їх дуже добре пам’ятаю, Навіть раніше дивувався, звідки вони цього набралися. Вони зверталися одне до одного в таких м’яких тонах… Повстанці були ідеалістами. Я був з ними в таборі. І деякі з них зберігали цей ідеалізм по 25 років. Уявляєте, як це важко, адже це ціле життя. Вони були ув’язнені тоді, коли я вступав до університету. Університет, аспірантура, 60-ті роки… А вони все сиділи, сиділи, серед бруду в усіх відношеннях, серед мату, серед начальства, яке було дуже близьке до блатних. Якось навіть один журналіст сказав: «Я не знаю, як Бандера, але бандерівці – це порядні люди».

Харківське обласне об’єднання «Просвіта» разом з осередком Організації «Патріот України» почало співпрацю з обласним дитячим притулком «Гармонія». 15 квітня 2010 року була розпочата акція допомоги дитячому будинку. Жалюгідне державне фінансування (держбюджет і досі не прийнято!) не передбачає сезонних робіт по облаштуванню його території. Бійці Організації допомогли з прибиранням та облаштуванням дитячого майданчика.

Було споруджено імпровізований «паркан» з наявних матеріалів, щоб відгородити майданчик від дороги. Вихованці радо спілкувалися з Соціал-Nаціоналістами, активно допомагали їм. Дітям, позбавленим батьківської опіки, довелось побачити горя на своєму віку, і тому вони гостро відчувають щирість та добро. У подальших планах Харківської Організації «Патріот України» – допомога притулку «Гармонія» з ремонтом приміщення та проведення спільних спортивних свят.

Фото - http://sna.in.ua/?p=2241

Загалом інформація не нова, а цілком прогнозована. Цікаво, однак, "повернення" ДІ у медійний простір після гучного екзитпольного скандалу.  

У майбутньому парламенті грандам доведеться потіснитися

Ірина Бекешкіна, Ілько Кучерів, для УП _ П'ятниця, 16 квітня 2010, 11:34  Наше останнє опитування, проведене фондом "Демократичні ініціативи" у березні-квітні 2010 року, показало разючі результати щодо підтримки громадянами України політичних сил, які представлені у Верховній Раді. Третина населення не підтримує ті політичні сили, які представлені у парламенті: жодну з фракцій не підтримує кожен четвертий виборець (25,3%), ще 8,4% не визначилися з тим, кого вони підтримують. Партію регіонів підтримують 42,8% виборців, Блок Юлії Тимошенко - 15,7%, Компартію - 3,5%, Блок "Наша Україна - Народна Самооборона" - 2,5%, Блок Литвина - 1,8%. У порівнянні з результатами виборів, за якими був сформований діючий парламент, Партія регіонів суттєво збільшила свою підтримку, решта політичних сил - суттєво зменшили. (Нагадаймо: на парламентських виборах 30 вересня 2007 року Партія регіонів отримала 34,37% голосів виборців, БЮТ - 30,7%, Блок "Наша Україна-Народна ,Самооборона" - 14,15%, КПУ - 5,39%, Блок Литвина - 3,96%). Особливо відчувається глибока криза та потреба оновлення у національно-демократичному таборі та серед молоді. За час, що минув від парламентських виборів, істотних втрат у підтримці зазнав Блок Юлії Тимошенко, а особливо - блок "Наша Україна - Народна Самооборона". У регіонах, які традиційно віддавали перевагу національно-демократичним силам, зараз найбільше тих, хто не підтримує жодну із фракцій, представлених у парламенті. На цьому політичному спектрі відкрилася суттєва електоральна ніша і можливість приходу у велику політику нових облич і нових ідей.   Значно зросла підтримка Партії регіонів - зараз вона навіть більша, ніж отримав у першому турі Віктор Янукович та істотно вища, ніж результат, отриманий на виборах у 2007 році. Синьо-білі мають у своїх руках небувалу концентрацію влади - в руках президента, Кабміну і парламенту. На цю політичну силу покладена велика відповідальність за майбутнє держави. Логіка політичного процесу може привести цю політичну силу до подрібнення, розподілу на фракції. В її середовищі можуть з'явитися нові потужні політичні об'єднання, нові політичні бренди. У разі проведення дострокових виборів до Верховної Ради цілком імовірно, що до її складу не потрапить Блок нинішнього спікера - Литвина. Під сумнівом і подолання виборчого бар'єру блоком "Наша Україна - Народна Самооборона". У цього політичного об'єднання і її бренду великі шанси припинити своє існування і стати частиною історії. Комуністична партія може на майбутніх виборах і не потрапити до парламенту, бо віковий склад її прихильників ставить під сумнів довготривалу перспективу її існування. Компартія істотно втрачає своїх прихильників через високу смертність населення. У цієї політичної сили і її бренду попереду нелегкі часи. Серед молоді - виборців у віці 18-29 років, які сформувалися в епоху незалежної України, кількість тих, хто не підтримує жодну із фракцій, представлених у парламенті сягає 41% (не підтримує жодну з політичних сил 33,7% і 7,5% не визначилися зі своєю підтримкою). Нове покоління на має достатнього представлення в політикумі і шукатиме його.   Загальновідомо, що попри усі негаразди і складнощі, на просторі СНД Україна демонструє найвищі досягнення у розвитку демократії і є прикладом для сусідніх країн.  Пройшли вибори, які визнані світовим співтовариством чесними і справедливими. Незмінною є мета нашої держави - євроінтеграція. Перефразовуючи відомий заклик, ми хочемо сказати: "Країні потрібен євроремонт!". Потрібно наближення українського життя у всіх його аспектах до європейських стандартів. Зокрема, приведення українського парламентаризму до європейських стандартів і створення умов для приходу в парламент нових політичних сил і ротації політичних брендів. Загальнонаціональне опитування було здійснене фоном "Демократичні ініціативи" 19 березня-2 квітня 2010, польова робота виконана КМІС, опитано 1226 осіб у віці від 18 років і старше. Похибка вибірки не перевищує 3%. Проект здійснюється за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Ірина Бекешкіна, Ілько Кучерів, Фонд "Демократичні ініціативи", для УП http://www.pravda.com.ua/articles/2010/04/16/4939725/

В статье постараюсь доходчиво объяснить о причинах просьбы православного митрополита УПЦ-МП к одесской городской власти в лице мера г. Одессы Э.Гурвица. Для многих такой ход непонятен, как и его мотивы. Ну, ничего сейчас всё растолкую. Итак, всё по-порядку.
Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел обратился с просьбой о переносе Юморины с 1 на 4 апреля к мэру города Одессы Эдуарду Гурвицу. Можно прочитать тут в оригинале http://missia.od.ua/index.php?newsid=556
Формально причина переноса – это большой православный праздник (Страстная Седмица).
Однако, всё ли дело в этом празднике. Интересна также реакция одесской епархии УПЦ-МП на отрицательный ответ мэра Одессы Гурвица и их расклеенные листовки «Юморине – нет» по Одессе, смотреть тут - http://pixs.ru/showimage/f4ma2731be_4213531_590330.jpg . Что же, одесский «колобок» в команде с «Пуаро» и «Агатой Кристи» преступает к расследованию дела.

Рассмотрим 1ую чисто религиозную версию.
Допустим, верующий священник хотел совместить религиозный праздник Пасхи с мирским днём смеха 1 апреля и с чистой совестью без всяких задних мыслей попросил мэра Одессы об этом за месяц до праздника. Как это пытаются подать.
[ Читать дальше ]

http://blog.i.ua/community/662/449020/