хочу сюди!
 

Ірина

36 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «сверстюк»

Заслужене вшанування Євгена Сверстюка

У Києві з’явиться вулиця Євгена Сверстюка

11, 2015 | Головні новиниСуспільство |

У Києві з’явиться вулиця Євгена Сверстюка

Вулицю «уповноваженої особливого відділу НКВД» Марини Раскової у Києві перейменують на честь Євгена Сверстюка. За це 8 жовтня проголосувала Київрада.

Відомий український філософ, письменник, дисидент Євген Сверстюк, який пішов з життя 1 грудня 2014 року, жив на цій вулиці і зараз тут живе його сім’я.

Перейменування відбулось з ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Центру досліджень визвольного руху.

Як відомо, відповідно до закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», місцеві громади повинні до 21 листопада 2015 року перейменувати вулиці і міста, які носять імена діячів цих режимів.

Відомий український інтелектуал, дисидент, філософ, правозахисник, моральний авторитет Євген Сверстюк пішов з життя 1 грудня 2014 року. Це людина, що уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму, найкраще, що в ній було. Світлий і спокійний чоловік, який із крицевою стійкістю протистояв потужній владній машині. Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ і моральний авторитет. Чоловік, який був воїном, навіть коли залишався один в полі. Його слів боялися настільки, що запроторили до таборів, та це не зламало його і не змусило замовчати. До останніх днів життя Євген Сверстюк був активним у громадському та релігійному житті, був учасником Ініціативної групи «Першого грудня».

Убивці Бандери не можуть пробачити своїй жертві власного вчинку


Так відповів на запитання кореспондента УНІАН Оксани Климончук Євген СВЕРСТЮК – український дисидент, моральний авторитет, людина, яка ніколи не служила політикам і не вихваляла владу.

Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Мабуть, тому йому ніщо не заважає бути відвертим у своїх оцінках. «Інтелігент» у одному з британських словників перекладеться як «персона, що завжди викриває владу». Якщо йти за цим визначенням, серед українського патріотичного письменництва Євген Сверстюк чи не єдиний заслуговує на таке звання. Решта – померли чи обзавелися депутатськими мандатами.

Пане Євгене, чому, на вашу думку, нинішні політикани так вчепилися до звання Героя України Бандері?

Якщо говорити по-чесному, то нікому не має бути до цього діла – незалежно від того, подобається комусь Герой Бандера чи ні. Я не бачу тих людей, котрі мають право про це говорити.

Гадаю, це ім’я зачіпає певні стереотипи, пов’язані з позицією бандерівської послідовності й твердості, часом і жорстокості.

Якщо говорити в рамках здорового глузду, то Бандера є українським націоналістом, якого переслідували все його життя, і практично він ніколи не був у бойових операціях, діях. Він сидів у польській в’язниці, сидів у німецьких концтаборах. І це були дуже жорстокі концтабори…

Потім його було вбито совєтським агентом.

Зрозуміло, що Росія дуже нервово реагує на те, що ім’я Бандери стало символом національного опору, антикомуністичного руху. Завжди той, хто вбив, дуже не любить свою жертву. Вбивця не може подарувати вбитому власного вчинку.

Розкручується саме політичний стереотип. Є певні імена, які за кремлівською режисурою стали одіозними. На те, щоб вони були одіозними, працювала колосальна пропагандистська машина, цілі покоління.

Тому дуже важко протистояти безглуздій анафемі на храмобудівника Мазепу. Дуже важко реабілітувати ім’я Петлюри, оскільки він був утіленням українського національного опору. Він теж був убитий більшовиками. Вони надто багато працювали на ці стереотипи, щоб так просто взяти й зректися їх. Їм легше продовжувати те саме. Цим Кремль і займається.

Кремлівська агентура намагається робити це саме й на Заході. Скажімо, у Польщі…

Якщо говорити про право судити за колабораціонізм, то серед поляків, які хотіли вижити під час окупації, були мільйони колабораціоністів. Мільйони!

Якщо говорити про такий політичний, злий колабораціонізм, то, безперечно, на першому місці стоять Сталін і Молотов. Бо саме від 1939-го до 1941 року цей колабораціонізм, ця політична співпраця була інтенсивною… Це була не просто співпраця, а співпраця з розв’язання Другої світової війни. Це є злочин перед людством.

А те, що гітлерівська Німеччина була для націоналістів противником, - то це записано в їхній програмі. Вони орієнтовані лише на власні сили, а не на чужу допомогу.

Хто такі бандерівці? Якось мені розповідав один повстанець: вони йшли лісом і з’єдналися з іншою групою, яка видавала себе за своїх. Один з групи спіткнувся й вилаявся матом… Одразу стало ясно, хто він.

Повстанці взагалі були шляхетні люди. Я їх дуже добре пам’ятаю, Навіть раніше дивувався, звідки вони цього набралися. Вони зверталися одне до одного в таких м’яких тонах… Повстанці були ідеалістами. Я був з ними в таборі. І деякі з них зберігали цей ідеалізм по 25 років. Уявляєте, як це важко, адже це ціле життя. Вони були ув’язнені тоді, коли я вступав до університету. Університет, аспірантура, 60-ті роки… А вони все сиділи, сиділи, серед бруду в усіх відношеннях, серед мату, серед начальства, яке було дуже близьке до блатних. Якось навіть один журналіст сказав: «Я не знаю, як Бандера, але бандерівці – це порядні люди».

Оксана Климончук, УНІАН

Євген Сверстюк: ЯК ЦАРЯ ВИБИРАЮТЬ

Всім читати, аналізувати, прикладати до себе. ;)

"... Очевидно, в Господньому задумі є ще такий лікувальний засіб, що називається в народі "наїстися сорому". З Божої ласки нас обминають голод, мор, повені і землетруси...

Нас мучить тільки пекло, яке ми самі влаштували через брак любові до ближнього. Як за Шевченком: "Ми в раї пекло розвели"....

Історія в лютому 2010 року не закінчується. Як сліпі коні будемо йти по колу. Але з надією прозріти.

"Через великі гріхи наші ми не маємо відваги" - говориться в псалмі. Справді, ми за роки незалежності явили мало прикладів громадянської відваги, офірності і просто любові до рідного краю.

Патріотична белькотня, начинена амбіціями, небажання співпрацювати і єднатися задля вищої цілі, небажання й невміння служити Вітчизні - то жалюгідний образ наших національно свідомих кіл.

Той образ не міг бути привабливим для молоді, і не міг стати добрим прикладом. Мало було позитивного ферменту для формування чесного громадянського суспільства.

Користолюбство стало гаслом посткомуністичної епохи. Втрачалися межі між гідним і ганебним, між порядним і ницим, а поняття честі вийшло з ужитку. Що посіяно, то й пожинаємо.

І не треба питати, за що нас Бог карає. Кожен особисто має запитати себе щоденно, за що він заслужив кару. І запитати: " Що я зробив, щоб поліпшити Наш Дім? Що я посіяв і виплекав на радість людям?".

..."

Читати повністю:

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/5/4718614/