Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник на зустрічі з вчителями Росії заявив, що перестав нав’язувати регіонам підручники на "непотрібній мові".
Про це свідчить відео виступу міністра, яке було зняте у Києві у травні 2012 року на зібранні вчителів Росії, передає ЗІК.
"Якщо говорити про те, що зробила демократизація, то ми перестали нав’язувати регіонам підручники на непотрібній мові. Бюджет задихається,я бачив це апокаліптичне похмуре видовище", - заявив він.
"За кілька років, наприклад, не розпаковані підручники в АР Крим. Запитую наших поважних директорів департаментів, заступників міністра: навіщо ви возите підручники в ті регіони, де батьки все одно їх купують іншою мовою? Чую: Ну, така команда", - розповів Табачник.
"Ми третій рік у мовному сенсі повністю йдемо від побажання кожної школи. Вона замовляє і отримує той комплект підручників, які замовила", - уточнив він.
Також міністр похвалився, що зняв табу на російську мову у вищих навчальних закладах, яке ввів його попередник (Іван Вакарчук), заборонивши викладати російською мовою у вишах.
А ефект від цього, як заявив Табачник, це те, що російські студенти хлинули вчитися в Україну. Наразі більше 6 тисяч росіян-контрактників вчаться в українських вишах і більше 7 тисяч українських студентів вчаться в Росії.
Як відомо, у серпні 2011 року школам Львівської області не вистачало 20% підручників яких просто не завезли. Така ситуація спостерігалася і в інших регіонах України. Учням пропонували вдруковувати частини текстів з Інтернету.
У грудні 2011 року по всій Україні школам не вистачало підручників для перших і одинадцятих класів.
Станом на лютий цього року українським одинадцятикласникам досі бракувало підручників і не було по чому готуватися до ЗНО.
7 июня во время официального приема, посвященного дню России, посол РФ в Украине Михаил Зурабов откровенно поиздевался над государственным гимном Украины.
Об этом «Главкому» сообщил бютовец Сергей Соболев.
«Когда посол России объявлял очередной номер концертной программы, сообщил, что сейчас казачий хор исполнит народную русскую песню «Ще не вмерла Украина». Когда хор пел национальный гимн Украины, украинские министры продолжали жевать салаты, демонстрируя свое отношение к национальному гимну страны. Никто из них не высказал протеста, и даже не перестал жевать», - сообщил Соболев.
Напомним, что государственным гимном Украины является песня «Ще не вмерла України ні Слава, ні Воля», слова Павла Чубинского, музыка Михаила Вербицкого
Коли був з друзями у Луцьку, ми знайшли досить цікаве видовище: занедбані квартири, але з євро-ремонтом! Такого ще не бачив - шоб отак покинули майже побудовані квартири та житло!!! Хто знає історію цих забудов? Просто стало цікаво... може хто з Луцьку...?
Після того, як прийняття ВРУ Закону про мовну політику в Україні ще в першому читанні одразу привітали в Росії, стало ясно для кого цей підступний гешефт вчинили регіонали - для хазяїна стараються, бо то він вже їх президент, а не якийсь там Янукович. Для цього останнього (в усіх розуміннях даного слова) всі ці події у Верховній Раді, а ще більше - збурення у регіонах України та ще саме на початку великого дійства Єврочемпіонату 2012, яке б мало прославити власне Януковича, то є досить і досить неприємна подія, але і він так само не може нічого вдіяти - Хазяїн з Кремля наказав і треба виконувати.
Давайте реально подивимось на мовну ситуацію в Україні: чи є насправді така вже нагальна потреба в прийнятті подібного мовного закону? Жодної! Однозначно! Неймовірно приниженою, затурканою і забитою якщо і є якась мова в Україні, то це саме українська, номінально державна мова, але далеко не як належить бути тому насправді функціонально. За 2 роки влади Януковича і Ко з ПРидурків відбулась тотальна русифікація навіть того невеличкого україномовного простору, який виник в держапараті та радіо- і телепросторі за 2005 - 2010 роки. І це все робилось без всякого правового обгрунтування, а навпаки всупереч всім законам включно до Конституції - просто в наглу, як то і звикли робити урки-регіонали, які наглість вважають за єдине щастя в світі. Ну що ж, панове урки-ПРидурки, якщо ви шукаєте неприємностей на власну шкуру, то швидко їх знайдете - я в цьому більш ніж певен. І мені особисто досить кумедно чути, як головні ПРидурки заявляють, що не допустять повторення подій 2004 року. Кучма так само не раз промовляв, що не допустить революції, наче хтось його про цей дозвіл став питатись. Так само і ПРидурків ми питатись не збираємось, як не будемо і повторювати все як колись мирно і чинно, тому що і найбільшому з усіх можливих добреньких і лагідних українців тепер вже ясно, що боротись тут можна тільки одним єдиним чином: «Вогнем і мечем»
Безперечно це не є щось собі простеньке і веселеньке часів Майдану, як зрозуміло, що це нацьковує народ України одне на одного огидна рука Москви, бо тільки Росії вигідно мати дестабілізацію в Україні через етнічні конфлікти за грузинським сценарієм, але якщо над народом починають настільки нагло знущатись і зраджувати його інтереси власні керівники на догоду іншій державі, то немає більше виходу з такої ситуації, як масове повстання і покара для зрадників. Всіх. Бити і гнати в три шиї як оту парламентську більшість, так і оту недолугу опозицію, що бездарно здає одну позицію за другою - нам таких захисничків не потрібно! Пошукаємо кращих!
В завершення теми хочу сказати від себе наступне: якщо до 5 червня 2012 року я змушував себе миритись з владою ПРидурків, бо то є демократична константа визнавати владу обрану на виборах, проте відтепер я цієї влади не визнаю, тому що вона діє за законами окупанта: «горе переможеним». А ми не є переможені! Ми ще подивимось, хто кого...
Богдан Гордасевич
м. Львів
06.06.2012
А що робити нам?
Велелюдного віче, яке я сподівався застати перед будинком Львівської облдержадміністраці вранці 5 червня, не було, хоча тема прийняття Закону про мовну політику в Україні була досить актуальна, але ясно і те, що люди вже не вірять в легальну демократію в цій державі при цій владі. І я вважаю, що люди праві, тому і не нарікаю на львів’ян, які спокійно сновигали містом по своїх особистих справах. Просто в усьому стає відчутно, як визріває народний гнів, накопичується і незнати з якої причини він вибухне - то більш ніж зрозуміло. Всякому терпінню є свої межі, а коли великій нації в наглу плюють у лице зневагою до найсокровеннішого - до мови! До мови корінного народу! І хто? Зайди й перевертні, які опанували владу і вважають себе за всемогутніх зверхників над людьми! Не бувати цьому!
Суто по темі хочу навести вірш поета Мирослава Кушніра, який у 22 роки загинув у лавах УПА:
ШЕВЧЕНКО - БРАТЧИК
Задушна ніч, сліпа, безкрая,
і в пітьму вдивлене вікно.
Нависла дум криклива зграя,
морочить душу ув одно.
Братерство братнє, воля, воля...
Кого ж ви братом нарекли?
Синам жорстокого Миколи
ви дружно руку подали.
І ви ждете од них любови,
раби, підніжки, прошаки...
Нема козацької в вас крови -
сини козацькі не такі!
Не ждіть добра в собак Петрових -
обух громадою сталіть!
Бо ж не словами - кров’ю злою
нам треба волю окропить.
На мою думку тут поетом-бійцем більш ніж чітко визначено, що потрібно робити і чому. Тому я хочу висловитись на іншу тему, яку почув на тому ж віче серед людей, а саме, що одні казали: «То Ющенко все винуватий», - а інші відповідали: «Ні, то Юля винувата, бо взаємопоборювали одне одного, а не єднались» І ніхто і півсловом не обмовився, що вони може й обоє таки винуваті кожен по-своєму, але найбільша вина на нас всіх! Бо всі ми після перемоги Помаранчевої революції преспокійно зачали очікувати коли ж то нам мана небесна до рота посиплеться від наших зоресяйних керманичів, замість того щоб користатись сприятливим часом і активно братися до роботи, тобто перебирати владу в країні до власних рук - наших народних рук! Пригадайте, як то все було?! Хіба не фронда 2005 року Тимошенко до Ющенка розпочала відродження фактично знищеної політичної сили на чолі з Януковичем? А де ми всі були? Ми дружно голосували проти себе самих віддаючи голоси хто за «Нашу Україну», хто за БЮТ, а хто і за СПУ, і ще за цілу купку інших лженаціонал-патріотів типу Народної партії Костенка з Плющем, РУХу тощо - що то було? Демократія? Дурократія це було, тому що раз довірили владу президента України Ющенку - то й треба було того триматись! І спитати можна було б тоді конкретно з кого! Ну а так вийшло як класичне: собака на сіні, що сама його не з’їсть, але і худобу до харчу не підпускала. І винуватих нема: Гриць киває на Гаврила, а Гаврило - на Данила...
Отже хто винуватий у конфронтаційній упередженості стосунків Ющенка з Тимошенко? Виключно ми самі - виборці з націонал-патріотичного табору, які голосували один проти одного, а не проти регіоналів та комуністів. То є факт, який ніхто не зможе спростувати. Як і підступне відтягування голосів ВО «Свобода» у виборах 2008 р. під ультрапатріотичними й націоналістичними гаслами від БЮТу й НУНС на користь Партії регіонів та комуністів - це так само потрібно пам’ятати. Це все наші з вами голоси! Наші з вами! І далі теж вибір є і буде за нами! Це не стосується одних тільки виборів - це стосується самого буденного життя кожного! Цей вибір відбувається щоденно! Ми просто не надаємо тому належної уваги і робимо в тому велику помилку. Дуже часто ми самі себе принижуємо більше, аніж це хтось інший нас принижує. Простий приклад: сучасні молоді хлопці і дівчата у Львові спілкуються поміж себе українською з величезною кількістю матюків - це хіба не самоприниження? Чому молодь не хоче сама спілкуватись чистою нормальною мовою, а вподобала зеківську говірку? Звідки це їм навіяли? Хто до того привчив? А самі так хочуть - самі! Ну хочеться їм сморід з рота випускати, тіло наколками вкривати, оголеними і розцяцькованими на людях з’являтись - хочеться! А бути вишукано вбраним з гарною мовою і поводженням вихованої людини - не хочеться! Чому? Подумайте? І дайте просту відповідь на запитання: так це нас хтось «опускає» чи ми самі себе?
Тепер повернемось до основної теми: української мови, яку грубо зневажили з боку правлячої верхівки нашої держави. Як я вже однозначно зазначав: реальної потреби в такому мовному законі немає, тому це треба сприймати виключно як образу проти української нації. Особисто я такої образи як свідомий українець, а не просто україномовний громадянин, прощати не збираюсь. Воно й раніше я дещо самостійно українізовував свій життєвий простір обираючи у читанні, музиці, перегляді телепередач тощо українське, але тепер, коли в державі на законодавчому рівні вводять мовну сегрегацію - моє рішення стає однозначним і категоричним: я, українець, живу в Українській Державі, тому якщо хтось захоче, щоб я його почув і зрозумів, то він має звертатись до мене виключно українською мовою! Все - без варіантів! Винятки в мене можуть бути до іноземців, але винятки для того й існують, щоб стверджувати правило. І мав я десь всіх сурогатомовних співвітчизників, які не володіють державною мовою, як і всю провладну державну номенклатуру з ПРидворних ПРидурків з Партії регіонів, яким не вистачає інтелекту вивчити ще одну слов’янську мову.
Ігнорування - то не війна, отже дозволити може кожен, хто забажає відстояти свою мову і державу як надбання Українського Нації. Звичайно, що я був і є проти міжнаціональної ворожнечі та проявів етноциду, але я вимагаю і маю на це повне право, щоб мову і націю корінного населення моєї держави поважали і не принижували незалежно від чисельності іншомовних зайд та перевертнів на її території. Якщо влада тупо хоче повторити експансію сербів в Хорватії, то відомо чим вона закінчилась і немає сумнівів, що і в Україні це відбудеться аналогічно, якщо далі так все піде.
Також мушу визнати, що як вихована людина, я з величезною нехітю вживаю образливі вирази, яким є у даному випадку словотвір «ПРидурки» стосовно членів Партії регіонів у Верховній Раді України, але на мою особисту думку треба бути винятково обмеженими розумово людьми, щоб так бездарно і передчасно звести наніц той величезний потенціал електорального позитиву, який би могла дати регіоналам вдало проведена акція з Єврочемпіонатом 2012. Все! Не буде тепер вам нічого від того! Нічого! Ложка вашого дьогтю вже зіпсувала цю діжку з медом. А що вже Ківалов Серьйога-підрахуй знову капітально підставив Януковича - то просто фатум якийсь для обох. Подивишся на весь цей бедлам і тільки одне що й можеш вимовити: «Ну й ПРидурки!»
Завершити свій допис хочу доповненням до закінчення одного рекламного гасла з табору ПРидурків: «... руїну подолано!» - «Тюрму збудовано!»
Я особисто туди заселятись наміру не маю - я 30 років в «соціалістичному таборі» відбув, в зоні, що називалась СРСР або ще як Імперія Зла. Вдруге я добровільно в тюрму не піду нізащо! Краще вмерти стоячи, чим жити на колінах! Саме це довів поет Мирослав Кушнір, а ми що не з тої породи українців? З саме тої - і доведемо це, якщо треба буде, як довелось зробити іншим перед нами.
Богдан Гордасевич
м. Львів
7 червня 2012 р.
Прошу додавати свої думки до моїх і розсилати хто де гаразд - створимо хвилю українського гонору!
У жовтні цього року вся країна обиратиме до законодавчого органу своїх представників – народних депутатів України.
Цікаво, за якими критеріями виборці обиратимуть народних депутатів цього разу?
Які якості кандидатів вони враховуватимуть цього разу – чесність, порядність, фаховість, патріотизм, «розмір кишені» кандидатів чи щось інше?
Цікаво було б почути, який саме кандидат відповідає конкретному критерію. Запрошую до обговорення теми в коментарях. Думаю, що піднята мною тема є не тільки цікавою, але й корисною для суспільства.
Як з’ясувалося, один із депутатів, який голосував за законопроект, офіційно перебував в цей час у відпустці, ще один – був у відрядженні, ще один – хворів, інші 59 парламентарів, голоси яких були "за", на це
засідання були письмово не зареєстровані.
Усього незареєстрованих, чи тих, які хворіли або були у відрядженні на момент ранкового засідання 5 червня виявилося 62 депутати (чиї голоси відображені електронною системою "за" ухвалення закону).
Якщо зайти, наприклад, на сторінку народного депутата Деркача, можна побачити, що він 5 червня проголосував "за" законопроект про засади мовної політики.
Водночас, на його ж сторінці в розділі "письмова реєстрація" можна побачити, що він цього дня – в офіційній відпустці.
Плотніков, який теж проголосував "за" на ранковому засіданні 5 червня був у цей час у відрядженні!
А навпроти прізвища колишнього спікера парламенту з комуністичної фракції Ткаченка у письмовій реєстрації зазначено, що у день голосування за мовний закон він "хворіє", хоча його голос враховано.
Серед депутатів, які проголосували за закон, але не були письмово зареєстровані – Ахметов, Янукович молодший, Бережна, Богословська, Васадзе – це лише з партії регіонів.
Колишній бютівець, а наразі позафракційний Писаренко, який теж проголосував "за" – так само не зареєстрований на засіданні.
"Оскільки для того, щоб законопроект вважався ухваленим потрібно 226 депутатів, даний законопроект можна вважати неприйнятим, оскільки, очевидно, що "за" нього особисто проголосували лише 172 депутати", -
написав журналіст.
Повний перелік тих, чиї голоси враховані попри те, що вони не були письмово зареєстровані, були хворі або у відрядженні – наведено нижче.
Як відомо, стаття 84 Конституції України вимагає особистого голосування депутатів.
«Помста за розкол країни» — акцію з такою назвою провели активісти всеукраїнського громадського руху «Відсіч» у місті Антрацит на
Луганщині. Це жест спротиву патріотичної молоді проти розкольницького законопроекту Колесниченка — Ківалова «Про засади державної мовної
політики», який фактично запроваджує російсько–українську двомовність. Тож «помаранчеві» активісти пообіцяли знизити рейтинг кожному депутату,
який проголосує за цей проект.
Першим став Антрацит — мажоритарний округ голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремов. Днями там поширили десять тисяч написаних російською мовою листівок із закликом не голосувати за Партію регіонів та пана Єфремова. Акценти в «летючках» розставлено навколо економічних та соціальних провалів влади та її неадекватного втручання у гуманітарну сферу. Листівки клеїли скрізь, роздавали з рук у руки по всьому місту, проводили роз’яснювальну роботу, причому російською мовою.
Гроші на «підривну діяльність» активісти «Відсічі» збирали під час акцій протесту під Верховною Радою 24–25 травня та в соціальних мережах.
Першою «жертвою» мав стати лояльно налаштований до законопроекту голова Народної партії Володимир Литвин. Агітбригада збиралася на його рідну Житомирщину — у Новоград–Волинський. Однак фракція Народної партії знайшла в собі сили не голосувати за «окупаційний» законопроект, тому старт кампанії перенесли до Антрацита.
Тим більше що в сусідньому Сіверськодонецьку правоохоронці заарештували захисника прав місцевих підприємців Римму Білоцерківську. На допомогу їй
зі Львова через всю Україну рушив автопробіг, організований Асамблеєю громадських організацій малого і середнього бізнесу — друзями «Відсічі».
У Києві партнери об’єдналися і, провівши спільний мітинг у Сіверськодонецьку, рушили на Антрацит.
«Розвідка боєм» виявила неабиякий ентузіазм місцевих. «Дехто з приватних підприємців лишив агітаторам свої контакти для подальшої співпраці, — розповів «УМ» активіст «Відсічі», киянин Михайло Свистович. — Ми побачили, що в Україні люди скрізь однакові, їх не хвилюють проблеми мови — на першому місці в усіх стоять соціальні та економічні питання, потім — питання власної безпеки, злочинності, корупції, і аж на десятому місті — мови. Ще помітили, що скрізь люди негативно ставляться до нинішньої влади, яка порушує насамперед гуманітарні питання, не вирішуючи першочергові проблеми».
Свистович, відомий як активіст «чорної «Пори» часів Помаранчевої революції, певен: до сердець людей легко достукатися, якщо говорити з ними однією мовою — мовою поваги та розуміння. Незрозумілим для активістів лишилося одне — чому такою роботою не займається політична опозиція, а лише «світиться» перед телекамерами?
Утім «Відсіч» не ображається і збирає сили. Чий округ наступного разу опиниться під «обстрілом» протестних листівок? «Варіантів дуже багато — це і позафракційні із групи «тушок», і Ківалов із Колесниченком, — міркує Михайло Свистович. — Програма дій сьогодні в розробці».
Наступного разу, десь через тиждень, «Відсіч» обіцяє нагрянути в містечко Центральної України. «Шукайте нас у соцмережах і приєднуйтесь»,— закликають активісти.
