Всі потуги українських патріотів періоду незалежності об'єднати націю здаються дитячим белькотінням у порівнянні з надпотугою кремлівських керівників у тому ж напрямку. Не останню роль в цій благородній справі відіграє й нинішній російський прем'єр. Якщо мене не зраджує пам'ять, то перша спроба об'єднання українців сходу і заходу, півдня та півночі відбулася кінці 2003 року  - ім'я цій спробі "острів Тузла". Мешканці Донбасу та Галичини в своєму обуренні були одностайні і готові були пліч о пліч... і так далі.

[ Далі - більше! ]

Віктор Ющенко - далеко не перший політик навіть у новій історії, якого співгромадяни спочатку не зрозуміли. Але згодом наставало прозріння.

Хрестоматійний випадок - Шарль де Голль у Франції. Під час ІІ Світової війни він узяв на себе відповідальність за спротив Франції німецьким окупантам.

По війні зробив можливе і неможливе, щоби Фрнація стала не просто однією з визволених територій, а була оголошена державою-переможницею.

У 1944 р. Париж вніс генерала де Голля на руках.

Але вже через два роки вся Франція його люто ненавиділа. Адже від нього чекали сильної руки і крові колабораціоністів, а він став проповідувати демократичні ініціативи та ідею всепрощення для об'єднання країни. Нікого не нагадує?

У підсумку, в 1946 р. партія де Голля набирає 3% і він іде у відставку... Понад десятиліття вирощує квітки і пише мемуари у своєму обійсті.

Проте, через 12 років, у 1958 р., Франція, яка опинилась за крок до державного перевороту, знову кличе генерала до влади.

Де Голля знову обирають прем'єром. Він змінює неефективну конституцію і керує Францією майже 11 років...

Невже українцям теж потрібно буде 12 років, щоби виправити помилку?

Не варто втрачати час - попереду чергові місцеві і, можливо, позачергові парламентські вибори...

Ось така Вона - тигроманія..........

Руді вітрила підняла, пливе
Зловіща ніч на Україну.
Та поки серце в нас живе -
Нас не поставиш на коліна.
Безумна мати коси рве,
Зове повішеного сина.
Та поки серце в нас живе -
Нас не поставиш на коліна.
Колись історія назве
Наш час - народженням людини,
Бо поки серце в нас живе -
Ми не стояли на колінах!

1 грудня  1942 р.
Володимир Булаєнко

Цей вірш є важливим для мене тим, що написаний він 1 грудня 1942 р. простим українцем-червоноармійцем, який загинув на війні, але пророчо ствердив: - До поки серце в нас живе/ Ми не стояли на колінах! Симвлдчно, що датовано вірш 1 грудня 1942 р. - через 50 років український народ на всеукраїнському референдумі значною більшістю проголосує за державний сувернітет України, за незалежність!
Я знаю, що всяке порівняння не дає повного уявлення про глобальну подію, але мені здаєть доречним порівнювати події 1939-1955-1991 років на Західній Україні з тим, як зібрали окупанти людей до купи і наказали стати перед ними на коліна, а для примусу до того сказали, що будуть стріляти на рівні грудей над головами тих, хто став на коліна, щоб понищити всіх, хто полишиться стояти. Так от всі повстанці УПА та ОУН і просто люди, що погинули насильницькою смертю у ті страшні часи лихоліття, - були якраз з тих, хто не хотів стати на коліна. Якщо я вільна людина і хочу нею бути - чому я маю ставати на коліна? І навпаки всі, хто зараз каже, як їм добре жилось за советів, це з тих, що призвичаїлись жити на колінах, а тому стати на ноги для них незвично високо і страшно, бо на колінах плазувати безпечніше і як падати, то не заб’єшся... Встати, випростатись на повен зріст людині не так просто, тому я не дуже звинувачую таких людей, але дуже вірю, що їх діти, народженні у часі вільного вибору йти на повен зріст чи рачкувати, оберуть жити випроставшись!
Богдан Гордасевич   

В 1772 році Австрія захопила Галичину. Аби продемонструвати свою лояльність до нової колонії, Йосиф II в 1784 році заснував у Львові університет, який призначався для задоволення культурних потреб населення Східної Галичини, передусім для українців. Але в 1805 році університет цей було ліквідовано і на його місці засновано ліцей.
У серпні 1817 року новий австрійський цісар Франц І відновив львівський університет, і з того часу аж до 1918 року він носив його ім'я — університет Франца І. В університеті викладання проводилося німецькою мовою. Серед професорсько-викладацького складу переважали німці і поляки, українців було обмаль.
[ Читать дальше ]

Так само, як перед першим туром виборів я не міг зрозуміти чим Юлія Тимошенко гірша за інших кандидатів у президенти, так і тепер не можу зрозуміти чому в Західній Україні не люблять Віктора Федоровича Януковича?
Може тому, що у 2003 році разом з колегою М.Азаровим знизив мінімальний рівень заробітної плати? Ніби й порушення Конституції, але ж голова тодішньої верховної ради В.Литвин також не заперечував.. Та й виправляється, хоче той борг віддати (те що з дірявого кризового бюджету, то фігня, бо він у нас завжди дірявий).
Ну, біографія складна, з відбіленими чорними плямами, а у кого ті плями світліші? Навіть на сонці і то чорні.
Та й до церкви хлоп вчащає, аж за лоба його страшно.
Ну, там пару прізвищ письменників-поетів переплутав, так то ж якісь там іноземні писаки, про яких народ не не чув і не читає.

Так чому ж його не люблять (за нього не голосують) в Західній Україні?

Президент Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння Степану Бандері звання героя України.

Про це він повідомив на урочистостях з нагоди Дня соборності.

Ющенко зазначив, що "цього чекали мільйони українців і багато років".

      21 січня 2010 року в “Музеї совєтської окупації” (вул. М. Стельмаха,6-а) відбулася презентація експозиції “Народна війна”, що підготовлена Київською міською організацією Всеукраїнського товариства “Меморіал” ім. В. Стуса за сприяння Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Виставка охоплює історію визвольного руху 1917-1932 рр. та демонструє опір українського народу радянській окупації
     Участь у відкритті взяли Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду “Україна 3000” пані Катерина Ющенко, віце-прем'єр-міністр України Іван Васюник, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Володимир В’ятрович.
     Документи, представлені в експозиції, висвітлюють події згаданого періоду в новій площині, відкриваючи маловідомі сторінки становлення окупаційної комуністичної влади в Україні. “Боротьбу доводиться вести, в основному, не з бандами, а з усім місцевим населенням” – так характеризував тогочасну ситуацію М.Тухачевський, помічник командувача Південним фронтом. Під час цієї боротьби радянські війська на захоплених територіях поводилися як окупанти, що особливо проявлялося у відношенні до населення.
     Значна частина документів, на яких ґрунтується виставка, оприлюднюється вперше – вони були віднайдені в центральних державних і обласних архівах країни та вісімнадцяти регіональних архівах Служби безпеки України. Усього було зібрано та оцифровано понад 50 тисяч документів відповідної тематики.

День Соборності України - свято України, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.

22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.

Століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперій — і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт возз'єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».

«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві.

УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) постала в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об'єднання: зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.

(Стаття Вікіпедії)