Причому за будь-яких розкладів у виграші опиняються залаштункові ляльководи.

У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича.

Бо ж що означають дружно ухвалені більшістю Верховної Ради зміни до закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"?

Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів.

Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, якідля Росії та України мають прямо протилежний зміст. По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися).

По-третє, про спробу поглибити на ближчі роки, якщо не десятиліття, розкол усередині країни. По-четверте, про офіційне визнання нинішньою владою перед українським народом та всім світом свого злочинного характеру.

І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров.

Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни.

[ Читати далі ]

"Прапори Перемоги"?



Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій прапора перемоги).

Даним законом передбачено, що “Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу та його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії”.

Цим законом передбачено, що використовуватимуться копії Прапора Перемоги біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса.

Крім того, передбачається, що він використовуватиметься під час урочистих заходів, присвячених Дню Перемоги, які проводяться органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, громадськими об`єднаннями, покладання вінків до Могили Невідомого Солдата в місті Києві й іншим пам`ятникам Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років у День Перемоги й інші дні, пов`язані з подіями Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років – Дні визволення та Дні оборони населених пунктів від німецько-фашистських загарбників.

Крім того, передбачено офіційний підйом у День Перемоги копій прапора перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України.

На скільки я розумію, цього року держава ввела чітке обмеження щодо використання прапорів 9 травня. Це державний прапор України і тепер ще “Прапор Перемоги”. Також, я твердо переконаний, що під час заходів ми знову побачимо на флагштоках прапори неіснуючого СССР, або просто червоні полотнища.

Що робити законослухняним громадянам 9 травня, коли побачать перед собою прапори СССР, або червоні полотнища – нести їх до органів прокуратури, викликати міліцію, чи просто зривати? Яку відповідальність понесуть ті, хто порушуватиме вимоги Закону? Адже, у вищезгаданому законі не передбачено такої символіки на 9 травня.

P.S. Ми живемо у неправовій країні, в якій ще жодна влада не намагалася консолідувати власний народ і якій, власне не потрібна така консолідація. Чому? – я думаю, більшість громадян України знає відповідь на це запитання.

З мого майданівського блоґу.

Як повідомляють наші джерела, у центрі Києва хтось розклеїв листівки із закликом не відзначати девятомай.

<<9 травня — зміна одного окупанта на іншого — гіршого. Це — ніяк
не перемога!>> — мовиться в тексті листівки, віддрукованої на
листі формату А4.

Там же ж стверджується, що Гітлер відповідальний за геноцид 7 млн., а Сталін — за геноцид 35 млн. українців.

<<Европа не святкує! Європа поминає жертв двох тоталітарних
режимів! А ти живеш правдою чи міфом?>> — мовиться в листівці.

Кореспондент <<Нового Регіону>> виявив подібні листівки
розклеєними у дворах будинків, прилеглих до будівлі Генпрокуратури
України в Печерському районі Києва.

КЦ

Епіграф: "Біда не втому, що правда гірка, а в тому, що брехня солодка" Фелікс Кривін

Давно переконався, що можу спокійно говорити про війну і щодо неї все, що думаю, не турбуючись про образу когось там своєю нетактовністю висвітлення правди щодо тих чи інших подій. По-перше, правда не може ображати, бо вона є Правда. По-друге, хто не хоче знати правду, тому її казати безтолку, а якщо і скажеш, то не нашкодиш, бо тебе просто не почують, тому що і не хочуть чути такої правди - у них вона своя готова.
Хоча не товариш Ленін винайшов принцип історичної фальсифікації, але він найчіткіше сформулював і втілив в глобальному маштабі принцип так званої "партійності літератури", який звучав просто і однозначно: "Правдою є те, що вигідно нам". Товарш Сталін зробив геніальне доповнення і розвинув геніальну ленінську думку до абсолюту: "Правдою є те, що вигідно нам безпосередньо зараз". Тобто сьогодні влада може говорити цілком протилежне вчорашнім своїм заявам і люди мали сприймати це як істину, чисту правду без жодного сумніву. І тому дуже точною була назва найголовної газети в СРСР "Правда" - органу комуністичної партії, що керувала країною. Кожен свіжий тираж газети "Правда" повідомляв всіх-всіх що є "правдою поточного моменту" в СРСР і упаси Боже комусь у тій правді засумніватись - а концтабори ГУЛагу навіщо?
Вчорашні герої революції і громадянської війни раптом ставала "ворогами народу", а ненависні вороги-фашисти в мить обертались на друзів по зброї тощо. Проте мене турбує не так доказ цього фантому правди-брехні часів "Совка", як утвердження в психиці масової свідомості такого підходу до поняття правди, як: правдою є те, що я хочу! В літературній обробці це звучить наступним чином: "Я ніколи не нав'язую своїх поглядів тому, хто їх поділяє". І що найсумніше, але такого принципу дотримуються не тільки прихильники тоталітарного світогляду, але і значна кількість так званих "демократів" чи "лібералів" тощо, які до смішного тупо ненавидять правду опонентів і не хочуть її розуміти тільки тому, що вона не співпадає з їх хотінням, з їх баченням, якою та правда має бути.
А на мою думку правда - це впершу чергу правда факту! Тобто відтворення чіткої, послідовної і аргументованої доказами з максимальним долученням фактів і свідчень матеріального характеру стосовно хронології перебігу подій, тобто дотримання принципу, на якому базується все досудове слідство зокрема по кримінальних справах тощо. Має бути точно встановлено хто, що і як зробив фактично, а  трактування причин всього того вже є хлібом адвокатів. І тут уже ради нема - брехня має бути. В журналістиці стосовно цього існує байка, що про стакан, наповненний до половини водою, можна написати як позитивне: "Стакан був до половини наповненний водою", а як негативну інформацію: "Стакан був наполовину пустий". Але зміст факту залишається однозначним: стакан і вода у ньому. В сучасних дискусіях рівень аргументації зашкалює на рівнях, коли одні доводять, що стакана на столі взагалі не було, а інші - що був і то не просто стакан, а цілий графін. Звичайно що дошукатись правди у таких вияснененнях стосунків справа нереальна, що і доводять чисельні телевізійні шоу-диспути, де відбувається тупе переливання з пустого в порожнє...
Не можу невіть перелічити кількості диспутів на тему Другої світової війни та її подій у дотичності до України, але фактично всі вони проходили на рівні розмов глухого з сліпим, тобто протилежні позиції представляли люди, які не просто не розуміли опонентів, але що найгірше - і не хотіли зрозуміти!
Простий приклад: скільки вже доводилось чути, як одні казали, що радянські війська є "визволителі", а їх опоненти доводили що вони є "окупанти" - і крапка. " Але шановні,- не один раз хотілось мені сказати,- ви просто робите або підміну понять, або взагалі руйнуєте логічну послідовність, а звідци постає неможливість висновку, як факту правди. Навіть дитині ясно при неупередженому розгляді справи, що радянські війська справді були спершу (!) визволителями, після чого, в другу чергу, стали окупантами - це послідовність! Послідовність, а не  взаємовиключні антитези: або визволителі - або окупанти"
Варто навести кілька прикладів, які виникали у мене в процесі подібних розмов і дискусій про війну. Почну з найсвіжішого: не так давно у телевізійному шоу на російському телебеченні Володимир Путін заявив, що у війні з Німеччиною перемогла обов'язково Росія навіть без допомоги республік СРСР, що тепер стали незалежними державами. Тема не нова, бо стільки вже сказано про "мале значення" допомоги СРСР в часи війни по ленд-лізу з США та інших держав-союзників по антигітлерівській коаліції, як і про нікчемність ваги Другого фронту, а тепер дійшла черга і про мізерність внеску республік СРСР у спільну перемогу...  Коментар тут однозначний: звичайно що пан Володимир Путін цілком правий і Росія спромоглась би перемогти Німеччину, як колись спромоглась скинути панування Золотої Орди - хто б сумнівався щодо "країни-переможниці". Дрібниця за малим: часовими вимірами. Справились з Гітлером гуртом усім світом за 4 роки, а могли б знову десь років за 300 самотужки поборювати світову німецьку імперію - ото й усього. Як сказала одна дитина татові після його оповідей про війну з його участю: "Не можу зрозуміти, навіщо ще якісь війська та армії були там потрібні, якщо війну виграв один мій тато"...
Однозначно це була дуже і дуже неетична заява, що має генезу з відомої промови Сталіна на честь святкування перемоги у 1945 році, де він привітав з перемогою у війні виключно "русский народ", але не даремно кажуть про язик, що він без кісток...
Схожого порядку є загальнопоширене твердження "А що краще, якби переміг Гітлер, а не Сталін?" У мене на це провокаційне запитання було контрзапитання: "А як ви вважаєте, яка хвороба приємніша, краща і гуманніша: чума чи холера?" або "А яка смерть веселіша: розстріл чи від голоду? " Дурні запитання, як і дурним є питати який з тоталітарних режимів кращий: нацизм ніс зло, але комунізм вчинив його не менше для України і світу. Особисто мене шокує рівень соціального безпам'ятсва про голод 1946-1947 років в Україні одразу після отої "великої перемоги", коли застосували принцип "Мир, але смерть" в повоєнній Україні. Здавалось, що може бути жахливішого за війну? Виявляється є таке, що може може бути - радянсько-комуністичне визволення жахливіше за війну, бо у війну все ж гинули вибірково, а в організованому "визволителями" голоді гинули всі поголовно! Гірше від концтабору! І знову, як у голодоморі 1932 - 1933 років у держави хліба було вдосталь, але ешелони і кораблі зі збіжжям йшли від нас до східної Європи для підтримання геополітичних інтересів Сталіна й СРСР... І ось це ми повинні святкувати і з цього приводу веселитись??? Як сказав поет: "Веселитись будемо, як усе забудемо!/ Все, чого не знаємо - ми не пригадеємо!"
Воістину для людини, що хоч трошки обізнана з світовою катастрофою на імення Друга світова війна, святкування якогось Дня перемоги є верхом безпам'ятсва та блюзнірства. Факт перемоги є, але якщо узяти до уваги ту глобальну і непомірну кількість жертв та руйнувань, які зазнали ми у цій війні, то подібна перемога може викликати тільки глибоке співчуття і непомірний жаль. Як не може не викликати прикрого співчуття та глобальна різниця у соціальному і світовому значенні країни, що перемогла у війні - СРСР, і країни, що війну програла - Німеччини. Остання - перша в світі за економікою і соціальними стандартами, а СРСР - зникло, а Росія в такому економічному занепаді і злиднях, що навіть в Україні жити цікавіше стає.
То хто і що святкувати буде  9 травня з червоними прапорами? Свято маразму? Давайте посвяткуємо: одні, що вони хоч і дурні, але переможці, а другі порадіють, що переможці такі дурні... Все це було б весело, якби не було так сумно.
Проте завершити допис хочу на оптимістичній ноті, що стосується червоних прапорів, про які навіть ВРУ щось врушила в розумінні побільшити їх кількість. Анекдот ще з радянських часі: іноземець приїхав до СРСР власним авто і на дорозі попав колесом у вибоїну й розбив машину, а коли повернувся - подав до суду. На суд приїхав радянський адвокат типу Лавреновича з вказівкаю обов'язково виграти процес. Обвинувачення доводить, що їх клієнт зазнав збитків через аварію, бо місце пошкодження дорожного покриття не було огороджено і не мало попередження червоним прапорчиком про небезпеку. Радянський адвокат відповідає у захис: "Коли шановний пан перетинав наш державний кордон, то він не міг не зауважити нашого державного червоного прапора, які є також над кожною заставою по усьому кордону СРСР, отож усе небезпечне місце було огороджене з червоними прапорчиками попередження, а жодними нормами права не передбачено подвійного чи іншого попередження у вже окресленій небезпечній зоні, тому претензії пана є неправомірними"
Для сучасної України цілком слушний випадок: побачите червоного прапорчика - будьте пильні, щоб не вскочити в якусь халепу.

Богдан Горадсеви
м. Львів-Рясне

А дебілоїдам у Верховній Раді треба подякувати, що принаймні вони розуміють всю небезпечність своєї законотоврчої діяльності для України, тому і
вирішили понатикати скріз червоних радянських прапорів у якості застереження про небезпеку. До перемоги і війни це не має жодного відношення.

Сліди людської любові до техніки можна побачити і відчути у музеї мототехніки, що розпочав свою роботу 30 квітня 2011 року у Дрогобичі.

Не типовий та нестандартний музей прописався на вулиці Шашкевича, 9,.  Ініціаторами створення комплексу  раритетної мотототехніки є люди, які неодноразово у своєму житті скуштували екстрім на повну, бо без швидкостей, адреналіну та залізних коней не мислять  свого життя – члени   мотоклубу  Lions MC

Дрогобич, заснований понад 5 років тому.

У середині музею атмосферу свята та піднесеності від реалізованої справи,  передає усе – відреставровані та відглянцовані до блиску байки, дбало зібрана колекція фотографій раритетних  мотоциклів та існуючих клубів минулих  років, відео з ювілейного зльоту байкерів.

-       Втілити мрію у життя було не так і просто, - зізнається віце - президент  мотоклубу  Анатолій Черниш. Члени клубу виношували її протягом декількох років. На заваді були різні перепони   - відсутність приміщення, тривалий процес реставрації старовинної  мототехніки. Бо тільки уявіть,  інколи на відновлення одного байку може бути затрачено і до 10 років, розповів  пан Анатолій.

Однак, затрачений час та клопітка праця біля байків   – того таки варті. Мотоцикли, яким понад 40-70 років, перед відвідувачами постали як нові -  робочі мотори, оригінальні шурупи, не підвів і  зовнішній вигляд. Що вражає -  усі байки  приїхали на експозицію власним ходом, на підтвердження того один з них прямісінько у залі музею  завели. Щоправда серед експонованих мотоциклів є далеко не повна колекція членів клубу. До відкриття музею вони встигли відреставрувати лишень  8 байків, інші – на підході.  Загалом,  байків, які хочуть виставити   понад 30. Наразі гордістю музейного комплексу є  мотоцикл  1938 року  BMW  R - 71, він серед інших експонатів найстаріший. Проте втримати  довго першість  залізному красеню не вдасся, зізнався, Анатолій Черниш, серед байків,  які на завершальній стадії реставрації  є і старші моделі. Тож здивувати відвідувачів буде чим. 

Так що запрошуємо у Дрогобич до байків!

фото Ігоря Фецяка

Я не мечтаю, что появится новый Оливер Кромвель, который отрубит голову английскому королю или королеве. Мои мечты гораздо проще. Я мечтаю о времени, когда сексуально-семейные мелочи некой английской семейки из Букингемского дворца перестанут быть главной новостью украинского телевидения. 

Трансляции свадьбы плешивого английского принца заняли в нашем ТВ эфире на порядок больше времени, чем бомбежка мирных кварталов Триполи. Вот пример новостного блока днем 30 апреля на одном российском ТВ-канале (на украинском ТВ была аналогичная картина) в субботу - информационный блок состоял из 4 основных новостей:

http://sd.net.ua/2011/05/02/kromvelya-na-nix-net.html

А может, суровый пуританин Кромвель, огнем и мечем выжигавший в 350 лет назад развращенную английскую «элиту» во главе с королем, который в итоге пошел на эшафот и остался без головы, сегодня нужен вовсе не британцам, а русским и украинцам?