Нажаль є ще багато українців, які досі вважають 9 травня днем перемоги.
Якби я був росіянином, а тим більше членом комуністичної партії, я б
гордо заявляв що це найвеличніше з усіх свят – велика перемога, тріумф
комунізму. А так, слава Богу, я є українець, і гордий з того. Проте я
не знаю чого радіти? Можу порадіти за англійців, французів та інших
країн, які звільнилися від кривавого фашистського панування. За свою
націю радіти не маю підстав, так як ми лишились з тою самою диявольською
системою влади, яка до середини 50-х років продовжувала винищувати
борців за волю України як в Україні так і за її межами, коли в нас був
голодомор 33-х років, та після війни у 46-ому, вчиненими тими
„визволителями” України як нам твердили і продовжують твердити. 6 млн.
Українців у складі радянської армії причетні до повалення фашистського
режиму. Із поваленням фашизму вони свідомо чи не свідомо остаточно
вкорінили на території України комуністично-репресивну антиукраїнську
ідеологію, продукти якої ми відчуваємо і досі. Якщо сучасні керівники
Німеччини, Італії та Японії усвідомили прорахунки своїх попередників, і
для того щоб впливати на світ вони замість використання „заліза і меча”
вправно використовують науково-технічний реванш, то сучасні керівники
пострадянського табору не зробили і досі належних висновків. Досі не
відбувся суд над злочинами комунізму та заборона комуністичної ідеології
як людиноненависницької в Україні. Таким чином після розвалу СРСР не
провівши люстрації влади, бувші комуністичні діячі змінивши колір та
назву, отоваривши радянську касу, узурпували владу в Україні. Замість
того, щоб дбати про розвиток Національної Держави, вони навпаки роблять
все можливе для дискредитації національних сил та недопущення українців
до влади.
Сьогоднішній парадокс полягає у тому, що ті герої,
завдяки яким ми сьогодні маємо незалежну державу із їхнім синьо-жовтим
прапором та тризубом, керівництво цієї держави не тільки їх ігнорує, а й
дозволяє окремим політичним силам паклюжити їхню пам’ять.

Сьогодні складається таке враження, що вина вояків УПА не в тому, що
вони воювали проти фашистських та більшовистських загарбників, вина їх у
тому, що кожен вояк УПА давав присягу на вірність не Сталіну чи фюреру,
а українському народові. Що тепер цей український народ , подекуди
зросійщений та зомбований московськими партіями в Україні, продовжує до
сьогоднішнього дня паклюжити святу пам’ять та героїчні вчинки вояків
Української Повстанської Армії.
Не можу стримати своїх емоцій, коли
мою націю звинувачують в колабораціонізмі. Як могло таке статися, що в
1941 році українці зустрічали німців із хлібом та сіллю? Чи маємо ми
моральне право судити їх за це? Чи не варто осудити ту нелюдську
комуністично-репресивну машину, яка довела до того, щоб українці шукали
допомоги від німців? Та вже у 1943р. ситуація змінилася: „Гітлер за 1,5
роки примусив українців полюбити радянську владу, чого не зміг зробити
Сталін за 23 роки”. Тому висновок один - українцям ніколи не було
притамане таке явище як колабораціонізм, вони лише завжди шукали слушної
та зручної нагоди використати одну силу проти іншої, щоб в кінцевому
результаті мати свою омріяну Національну Державу.

Тому на мою
думку 9 травня повино стати для України днем пам’яті за міліонами
Українців, які постраждали від людиноненависницьких тоталітарних
режимів.

14 жовтня має стати державним святом української
зброї. Саме в цей день, а не на 9 травня повино проходити вшанування
українських ветеранів за незалежну Національну Державу.

ГЕНЕРАЛЬНА УГОДА

про співробітництво, взаємодопомогу, спільну діяльність

між Головним управлінням державної безпеки НКВС СРСР

і Головним управлінням безпеки Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (Гестапо)

час підписання:
м. Москва, 11 листопада 1938 р.
15 година 40 хв.


Народний Комісаріат Внутрішніх Справ Союзу РСР, далі за текстом НКВС, в особі начальника Головного управління державної безпеки, комісара держбезпеки 1-го рангу Лаврентія Берії, з однієї сторони, й Головне управління безпеки Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, в особі начальника четвертого управління (Гестапо) Генріха Мюллера, на підставі доручення №9 1-448/12-1, від 3 листопада 1938 р., виданого шефом Головного управління безпеки Рейхсфюрера СС Рейнхарда Гейдріха, далі за текстом Гестапо, з іншого боку, уклали справжню генеральну угоду про співробітництво, взаємодопомогу, спільну діяльність між НКВС і Гестапо.

§ 1. п. 1. Сторони бачать необхідність у розвитку тісного співробітництва органів державної безпеки СРСР і Німеччини в ім'я безпеки й процвітання обох країн, зміцнення добросусідських відносин, дружби російського й німецького народів, спільної діяльності, спрямованої на ведення нещадної боротьби із загальними ворогами, що ведуть планомірну політику з розпалення воєн, міжнародних конфліктів і поневолення людства.

п. 2. Сторони, що підписали дану угоду, бачать історичну необхідність такого рішення й будуть намагатися робити все для зміцнення впливу й силових позицій своїх країн в усім світі, не заподіюючи взаємної шкоди. Беручи до уваги історичні процеси в розвитку міжнародних відносин, за яких СРСР і Німеччина є лідируючими країнами, а так само, що між нашими урядами встановлюються гарні відносини, між народами міцніє дружба й співробітництво, у той же час бажання загальних ворогів СРСР і Німеччини, спрямоване на роз'єднання добросусідських відносин, розпалення недовіри, ворожості, відвертої ворожнечі й реваншистських випадів, НКВС і Гестапо поведуть спільну діяльність у боротьбі зі спільними ворогами й будуть інформувати уряди своїх країн про результати такої діяльності.

п. 3. Усвідомлюючи, що зміни у світі, які відбулися останнім часом, подають нашим країнам унікальний шанс встановити у світі новий порядок, ґрунтуючись на примату, бажаючи додати динамізм відносинам між СРСР і Німеччиною, сторони домовилися про нижченаведене:

§ 2. п. 1. НКВС і Гестапо будуть розвивати свої відносини в ім'я процвітання дружби й співробітництва між нашими країнами.

п. 2. Сторони поведуть спільну боротьбу із загальними основними ворогами:

– міжнародним єврейством, його міжнародною фінансовою системою, іудаізмом та іудейським світоглядом:

– дегенерацією людства, в ім'я оздоровлення білої раси й створення євгеничних механізмів расової гігієни.

п. 3. Види й форми дегенерації, що підлягають стерилізації й знищенню, сторони визначили додатковим протоколом №1, що є невід'ємною частиною даної угоди.

§ 3. п. 1. Сторони будуть усіляко сприяти зміцненню принципів соціалізму в СРСР, націонал-соціалізму в Німеччині, і переконані, що одним з основних елементів безпеки є процес мілітаризації економіки, розвиток воєнної промисловості й зміцнення міці й дієздатності збройних сил своїх держав.

п. 2. Сторони будуть сприяти розвитку співробітництва у військовій галузі між нашими країнами, а при необхідності війни сприяти проведенню спільних розвідувальних і контррозвідувальних заходів на території ворожих держав.

§ 4. п. 1. У випадку виникнення ситуацій, що можуть створити на думку однієї зі сторін загрозу нашим країнам, вони будуть інформувати один одного й негайно вступати в контакт для узгодження необхідних ініціатив і проведення активних заходів для ослаблення напруженості й для врегулювання таких ситуацій.

§ 5. п. 1. Сторони надають важливого значення розвитку й поглибленню професійної діяльності. Обмін досвідом і зустрічі, відрядження співробітників обох відомств будуть здійснюватися на постійній основі.

п. 2. Керівники НКВС і Гестапо, співробітники служб обох відомств будуть мати регулярні зустрічі для проведення консультацій, обговорення інших заходів, що сприяють розвитку й поглибленню взаємин між нашими країнами.

§ 6. п. 1. Сторони будуть сприяти розширенню й поглибленню співробітництва між нашими країнами в галузях:

– воєнної промисловості;
– літакобудування;
– економіки,
– фінансах;
– науково-технічного співробітництва;
– в галузі енергетики;
– науки й техніки;
– в галузі таємниць, теозоології, теософії, паранормальних і аномальних явищ, що впливають на соціальні процеси й внутрішнє життя держав.

§7. п. 1. Кожна зі сторін буде сприяти полегшенню, наскільки це можливо, на основі взаємності, візового режиму в'їзду співробітників обох відомств у наші країни.

§ 8. п. 1. Сторони будуть містити в міру необхідності додаткові угоди з метою реалізації положень даної угоди.

§ 9. п. 1. Дана угода набуває чинності в день її підписання строком на п'ять років і буде автоматично продовжуватися на наступні п'ятирічні періоди.

Текст угоди видрукуваний на російській і німецькій мовах у єдиному екземплярі, кожний з яких має однакову силу, скріплений підписами й печатками представників НКВС і гестапо. Російський текст угоди залишається в НКВС, німецький – у гестапо.

Начальник Головного управління
державної безпеки Народного
Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР,
комісар держбезпеки 1 рангу
Л. БЕРІЯ,

начальник четвертого управління (Гестапо) Головного управління безпеки націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини бригаденфюрер СС
Г. МЮЛЛЕР

"Платить добром за добро похвально, платить добром за зло - по-христиански."

Якщо Господь благословить нову рубрику, то вона буде додатком у заставці. Є альбом І. Тальков "А любовь смеётся и поёт" але я не стану так називать свою рубрику. Краще ось так "Усі щасливі, однакові" 

Ось:

Мене звуть Ната. Живу в Сієтлі, США. Професія: співачка. Дата народження: 19 серпня 1981 року. Місце народження: СРСР. Сімейний стан: одружена. Склад сім'ї: чоловік і два сини -Сашенька - Sany, народився 17 лютого 1998 і Ромашка - Nathan, народився 20 грудня 1999. Улюблена тварина - Леопард. Улюблений поет - В. Висоцький. Улюблена телепередача - всі музичні. Улюблений співак - Ігор Тальков. Улюблена співачка - Тетяна Буланова. Улюблений актор - Жан-Клод Ван Дамм. Улюблена пора року - осінь. Улюблений час доби - ніч. Улюблений колір - зелений. Улюблене блюдо - французький салат. Улюблений напій - зелений чай і вода з джерела. Хобі - подорожі. Не люблю: хамства, нетактовності, самовдоволення, заздрості. Терпіти не можу марнослів'я. Не люблю, коли кривдять слабкого. Точка зору: Щастя в Бозі. Найбільше розчарування-втрата довіри до близької людини. Найбільший успіх ще попереду. Люблю співати…….. На початку 2003 року вийде мій другий альбом…..

http://emmanuel.org.ua//ukr/II/music/regions/usa/l_nata/index.htm (за цим посиланням її фото)

Хіба не вас знищували ці системи?

Хіба вони не є спорідненими?

Ваша заметка в дневнике "Мочить хохлів в Інтернеті – єсть така робота" была удалена за нарушение пользовательского соглашения http://help.i.ua/agreement/ п.3.7 Ваш рейтинг на портале также был уменьшен.
Обговорення можна продовжити тут - http://endryx.livejournal.com/414828.html

Не люблю обігрувати прізвища, хоча в українському суспільстві вони зачасту точно відповідають характеристиці особи. А як відомо у воді дві речі ніколи не тонуть: поплавки і гімно. Але поплавки не смердять! У нас же випадок протилежний…
Ще коли вперше надцять років тому на поверхню українського медіа і телепростору вискочило оте яко співоче ректореня з піснею «Юний орел», я одразу з огидою поморщився, але не думав і не сподівався, що це так надовго. Не вірив у це і автор слів першого «шедевру», тому явно познущались з виконавця шлягеру Михайла Поплавського, коли в текст пісні вставили слова «Юнний орел, ти іди від джерел до джерел» Погодьтесь самі, що взагалі орли літають, а за римою з ходячих істот тільки один вид  підходить: «козел». Ще осел непогано римується, але то російською і віслюки в Україні хоч водяться, але ними не родяться, та й ким-ким, а ослом Михайло Поплавський аж ніяк не є. Тоді як козли в Україні існують, здавна живуть і процвітають, вони ж і формують сучасний український теле- і  медіапростір, лідером якого і є наш далеко вже не юний козел: безголосий «співаючий ректор» Михайло Поплавський – козел, це однозначно! Огидно? – огидно! І навіть якщо він дійсно колись піде подалі – сморід залишиться надовго…
На жаль, як явище – Михайло Поплавський є неприємним, але закономірним фактом наших реалій, бо хто бував у Києві, той не міг не відчути задухи від важкої культурної атмосфери міста, навіяного етичною потугою деградованого середовища з «русскоязычниых украинцев». Пітер чи Москва – це справді осередки провідної російської культури, але Київ – це убога вторинна переробка щодо російської культури і вкрай кітчева шароварщина щодо сприйняття української культури. Така у нас столиця… Така у нас держава… Скрізь одна смердюча поплавщина…
Мене потішають твердженням, що лайно є найкращим добривом, на що я відповідаю: добривом! Але ж у нас воно стало посівним матеріалом!
Фолькльоризований бутафорський кіч замінив нам високоякісне мистецтво естрадного шоу, а як наслідок ми втрачаємо українську естраду вцілому як культурне явище. Не треба далеко ходити за прикладами, бо в числених музичних теле-шоу типу «Фабрик зірок» тощо можна легко пересвідчитись як з нормальних і обдарованих на початковій стадії юнаків і дівчат творять психофізичних потвор з повною творчою деградацією особистого потенціалу. А все це явище в загальному і можна назвати «школою маестра Гімнюковського-Поплавського». Якщо хтось вважає, що я не правий, то най перечислить цікаві високоякісні естетично естрадні програми і культурні явища в сучасній нам Україні, не кажучи вже про яскраві персоналії з сучасної молоді. Їх нема! Догорають великі зірки колишніх часів і… Попливли Дніпром-Славутичем поплавки, дрібні і смердючі, але багато-багато…

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне   

Не люблю критики без позитиву, тому поясню моє розуміння прогресивного опрацювання етнічного матеріалу в естрадному мистецтві на прикладі ірландського танцювального колективу "Lord Of The Dance", який виконує народний  танець джигу у надзвичайно красивій сучасній інтерпретації – ось це є мистецтво справжнього високоякісного  естрадного шоу.  Від нього я в захоплені! А потім порівняйте це з тими шоу, якими забито українську телевізію зі "співами" юного козла П.