Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Пятдесят перша Заставка

"Бог использует то, что тянет нас назад, чтобы вести нас вперед."
Многоточіє між словами це елемент "гальмування", це елемент смиренності, це зупинка... для роздумів. Часом автори блогів починають застосовувать "многоточіє" у заголовках замітки(многоточіє в заголовках це знак "дефіциту")smile . Трапляється навіть таке: риска і крапочки... у радіотехніці це називається "Режим постійного струму". Я хочу сказати: Ви вже хоч у заголовки "многоточіє" не ставтеpodmig .Ви спонтом потрапили у мій блог? Будеш в долгу! Тепер ти мусиш бути щасливим(інакше не потерплю)!Добре хто-то сказав "Мы верим, что объективная истина существует и мы можем её найти. Давайте вместе искать истину!"А я хочу сказати "Я вірю, що щасливі люди існують... і ми можемо їх знайти. Давайте разом шукати їх!" Так виникла нова рубрика блогу "Усі щасливі, однакові"А ось і вона:Народилась я у Києві. З 7 років навчалася у школі при консерваторії ім. Н.В. Лисенка за класом фортепіано. Навчалася у Москві, в училищі ім. Гнесіних, звідки перевилася до київського музичного училища ім. Глієра і закінчила його за класом вокалу. Пізніше брала уроки вокалу у консерваторії у народної артистки Діани Петриненко. Співати почала з трьох років. В дитинстві виступала, в основному, в таборах, на дитячих святах. Люди дуже любили слухати, як я співаю, тому я прийняла рішення стати професіональною співачкою, коли виросту, і твердо йшла до своєї цілі. Вже в училищі почала працювати по професії. Виступала у нічних клубах, ресторанах, іноді на концертах і фестивалях. У 1998 оці відбувся мій перший вихід на сцену палацу „Україна” на фестивалі „Осінній вернісаж”, в одному концерті з такими артистами, як Таїсія Повалій, В. Павлік, Ані Лорак. Виконувала там пісню відомого композитора та аранжувальника Н. Павлова „Ти чужий”.Вперше я потрапила до церкви 23 листопада 1997 року. Там Дух Святий торкнувся мене через музику, і я отримала свободу від внутрішнього тягаря, який я мала на душі, свободу від прокляття (я займалася окультизмом, гаданнями, тощо), я побачила світ істини і зрозуміла, що Ісус є Господь. Але я щиро покаялася і отримала друге народження трохи пізніше, 9 лютого 1998 року, прямо в офісі пастора Сандея, де помазання Святого Духа дуже сильно торкнулося мене. Тоді я зрозуміла, що я не хочу жити так, як раніше. Після цього моє життя почало змінюватися, я прийняла рішення служити Богові тим даром, який Він мені дав - даром співів. З того часу я почала служити у групі прославлення, а також брала участь як сольна виконавиця у найрізноманітніших християнських концертах, виставах, служіннях-поклоніння, дискотеках. З 1999 року я мандрую по містах України з місією «Молодь за спасіння» (акції «Свято у місті», які організує Глеб Співаков) разом із Владом Канашиним, Валерой Коропом, Олегом Богомазом. Я виступала у 40-50-ти містах із служіннями хвали і поклоніння, на фестивалях і євангелізаціях. Як виконавиця брала участь у записі християнських збірок «Благословенне Ім'я Його» (церква «Слово Віри»), «На далекому холмі» (студія «Шалом»), «Хочу пізнати Тебе» (група прославлення церкви «Слово Віри»). У липні 2001 року я випустила перший сольний альбом «Небеса». Брала участь в деяких конкурсах. Одні з останніх – конкурс молодих виконавців, організований київською молодіжною соціальною службою, де я зайняла 1 місце (червень 2004р.), та всеукраїнський конкурс „Євробачення 2005”, що транслювався по УТ-1, де я вийшла в півфінал (жовтень-грудень 2004р.) з піснею „Полечу”, яку написала сама. Також приймала участь в найрізноманітніших християнських концертах, постановах, служіннях, святах, мюзиклах. Один з останніх – „Різдвяна феєрія” (ДК КПІ, січень 2005). З 2002 р. виступаю на щорічному молодіжному фестивалі в Криму „Білі ночі”.29 листопада прийняла участь у „помаранчевій” революції, виступила на головній сцені Майдану (Київ) з піснею „Молитва за Україну”.Зараз я продовжую співати для Бога, працюю також у сфері молодіжного служіння. Співпрацюю з шоу-балетом „Х – місія”, беру участь у служінні християнської молодіжної дискотеки, яку хотіла б бачити як «служіння Духа і вогню», а не лише як розважальний заход. Планую випустити новий альбом у модних дискотечних стилях, щоб молодь могла поклонятися Богові у тому стилі, який їй подобається. В майбутньому хочу нести світло Ісуса через пісні у мирський шоу-бізнес.http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/a_gezo/albums/heaven/index.htmЗавтра я таки по шукаю щасливих хлопчиків.smile

Борьба против засилия власти в Свердловске

В Свердловську триває боротьба гірників за свої права проти влади партії регіонів та свавілля власників шахт, далі пряма мова:

Сегодня пошли вторые сутки акции протеста шахтеров, членов  НПГС в защиту своих конституционных и трудовых прав. Вторые сутки горнорабочий Щербина А.И. голодает, а мы несем круглосуточное дежурство рядом с ним.

Никаких результатов акция пока, что не принесла, вокруг участников акции власть и работодатель создали атмосферу полного игнорирования.  

С утра мы ждали приезда мэра, который вчера к нам не вышел, но с которым мы   очень хотели бы встретиться, потому что он, как должностное лицо обязан   выслушав нас, содействовать созданию рабочей группы по урегулированию трудового конфликта.

Несмотря на то, что свои требования мы адресовали в т.ч. и городскому голове Шмальцу А.И., т.к.  он согласно  норм  ЗУ «О местном самоуправлении» несет ответственность за соблюдение законности на территории г. Свердловска, тем не менее, вчера   он поспешно покинул свое рабочее место, а сегодня прибыл на работу, но прошел в кабинет незамеченным, используя «черный» вход. Видимо, таким образом он решил оградить себя от народа, отчаявшегося от произвола, творящегося в городе.

Понимая, что если мы и дальше будем там просто сидеть, не принимая никаких действий, то о нас вообще все очень скоро забудут и чиновники от власти с чистой совестью разъедутся по домам, готовиться к празднованию Дня победы.

В данной ситуации было принято, единственное правильное решение: невзирая на милицейский кордон группой, численностью в несколько человек, не спрашивая на это разрешение, мы  зашли в кабинет мэра и потребовали от него создания рабочей группы, состоящей из представителей нашего профсоюза, работодателя, теркома ПРУП, для  принятия решения по удовлетворению наших требований, самым важным из которых, является для нас подписание колдоговора.

Не буду в деталях описывать реакцию Шмальца А.И., в тот момент,  когда участники акции вошли в кабинет, но дискуссия, если это можно так назвать, была жаркой, на подмогу к мэру  в начале пришел секретарь горсовета, а потом юрист,  которая нас обвинила в незаконности наших действий, т.к. согласно (а дальше пошел в буквальном смысле настоящий бред) постановления Верховного совета СССР от 1988г., мы не имеем права  находиться в здании горсовета, кроме этого, мы оказывается должны были получить специальное разрешение на акцию от власти и уж потом…  

Так, что благодаря юристу горсовета мы все узнали, что город Свердловск до сих пор живет в эпоху СССР, а власть свердловская в своей работе использует законодательные акты, уже как двадцать лет несуществующей страны.

Шмальц А.И. наотрез отказался    заниматься проблематикой шахтеров и вызвал наряд милиции, который приехал в полной боевой готовности, но  агрессивной инициативы не проявлял, и тогда власть совсем потерялась, видимо они ожидали, что милиция начнет нам руки заламывать, но милиция проявила  сдержанность. После долгих пререканий, в конце концов Шмальц А.И. пообещал, что сегодня состоится заседание группы, о которой мы   говорили, после чего мы покинули кабинет мэра, хотя в душе было сомнение, т.к. мы знаем истинную цену словам градоначальника. 

Так и случилось, вместо заседания рабочей группы нам предложили  встретиться с городскими депутатами, кроме них на встрече присутствовал, так же и  депутат областного совета. Они просили нас прекратить акцию, обещали после праздников приступить к решению наших заявленных требований, мы не поверили, акция продолжается.

Позже Шмальц А.И.,  ссылаясь на постановление из СССР,

написал заявление в милицию и прокуратуру, о незаконности нашей акции и привлечении нас к ответственности.  

Ближе к концу рабочего дня, я в это время отсутствовал, к ребятам подошел Шмальц А.И. и потребовал от них освободить здание горсовета, в случае не подчинения, он им пообещал, что будет хуже, куда ж еще хуже, подумали  нищие  и бесправные шахтеры.

Местные князьки, пытались обязать городскую милицию насильно вывести участников акции из здания, но прибывшие милиционеры, дали мне возможность связаться с областным УВД, после чего от туда пришло указание не трогать участников акции, за что им огромная от нас благодарность. Гражданская солидарность в действии.

Сегодня был тяжелый день,  но мы выстояли.

Друга світова війна

прошу подивитись, кому дійсно хочеться знати правду

1. Війна: український рахунок Серії 1-9
2. Ціна перемоги Серії 1-5
http://www.ex.ua/user/rjasne



80%, 4 голоси

0%, 0 голосів

20%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Пятдесята Заставка

"Самое высшее благо для человека может родиться в самых глубоких его страданиях."

Пора така, пташки співають... а у мене теж запело: ось ще історія схожа на щасливу:

Напевне, мій шлях до Бога не відрізняється від інших багатьох шляхів, які пройшли люди у пошкуах миру, щастя і рішення своїх проблем. Мої дідусь і бабуся були віруючими людьми, баптистами. Але мої батьки не були людьми віруючими. І тому я зростала у звичайній родині, де відмічалися всі певні свята. Мама прийшла до Бога вже після смерті своїх батьків. Мені тоді здавалося, що це - данина пам'яті батькам. Сама я намагалася шукати Бога у православ'ї. І навіть прийняла хрещення у православній церкві в 19 років. Але на той момент, як я зараз розумію, це була лише страховка, тому що я чула, що, немов би, нехрещена душа післе смерті не може знайти притулку. Через 5 років після цього у мене у житті почалися серйозні проблеми, і я зрозуміла, що не можу вирішити їх сама. Одного разу мені наснився сон. Я була одна у кімнаті і раптом стало темно і мені стало дуже страшно і тоді я почала молитися. І раптом стало світло, страх кудись зник і у душі наступив повний спокій. Я прокинулася і попросила Бога, щоб Він допоміг мені вирішити мої проблеми, і тоді я обов'язково відкрию для Нього своє серце. Господь почув мої молитви і все вирішив найкращим чином. Але після цього я подумала: "Ні, у цьому житті ще занадто багато цікавого, і я можу втратити все це, якщо стану християнкою." І я вирішила відкласти цей крок до кращих часів. Але спокою не було, знову прийшли інші проблеми, і хоча вони були менш складними, я зрозуміла, що не можу більше жити без Бога, Він - Єдиний, Хто мене не зрадить, Єдиний, Хто буде поряд зі мною, Єдиний, Хто знає, що мені треба, решта нічого не варта у порівнянні із Ним Самим. І я впустила Його у своє серце, Я довірила Йому своє життя і ні на одну мить не шкодую про це. Зараз я знаю, що я нічого не втратила, але отримала дуже багато. Все, про що я лише могла мріяти, дав мені саме Бог.

http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/magorodnyanskaya/index.htm  (це фото), а тут композиція, що Марина любязно нам дарує. Пісня про таємницю душі, а значить і особистості, ставиться також питання рабства й свободи та інші... http://emmanuel.org.ua/ukr/II/music/regions/ukraine/magorodnyanskaya/albums/ua(marina)/index.htm 

С днём победы !

 Среди погибших НАШИ РОДСТВЕННИКИ
МИЛЫЕ ДОРОГИЕ ПОДСКАЖИТЕ *МОГИЛА -КРЕСТ ИЗ ПОХОРОНОК*  ЭТО УКРАИНЦАМ ИЛИ РОСИЯНАМ ЭТО ПРОСТО НАШИМ ПРЕДКАМ!!!

Многим ТИМЧЕНКО, кто ищет погибших заходите и давайте запрос *ТИМЧЕНКО* а далее всё в ВАШИХ МОЗГАХ http://www.obd-memorial.ru/ С ДНЁМ ПОБЕДЫ!  

 

 

 

 



Прекдставители ЕВРОПЫ просто не могут устоять на ногах перед подвигом НАШИХ ОТЦОВ И ДЕДОВ,


 а неужели мы БУДЕМ ОСПАРИВАТЬ ПОДВИГ ПРЕДКОВ, поповоду цвета знамён. Суть в ЧЕЛОВЕКЕ и ПАМЯТИ О КОРНЯХ. ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ЗЕМЛЯ ПУХОМ И ПОКЛОН ДО ЗЕМЛИ.


МОЙ ДЕД ТИМЧЕНКО ПРОХОР ИВАНОВИЧ - ПОГИБ 29.01 1943 с. ЯБЛУНЁВКА (Корсунь Шевченковская битва)


ПОДСКАЖИТЕ ПОД КАКИМ ЗНАМЕНЕМ МНЕ ПОМИНАТЬ СВОЕГО ДЕДА СО СВОИМИ СЫНОВЬЯМИ. Старший родился ещо в СССР, а вот младший уже в 2006.

   С ДНЁМ ПОБЕДЫ!


 



 

 


 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чекаємо розіграш чергового сценарію для закручування гайок?

  • 05.05.11, 20:30



 Спецслужбами получены сведения о подготовке теракта на пути следования Виктора Януковича.

На днях глава СБУ Валерий Хорошковский в интервью «Украинской правде» заявил, что существует (и пока не устранена) серьезная угроза жизни президента Виктора Януковича. Дословно он сказал: «Да, была угроза жизни президента. Мы провели достаточно серьезный комплекс оперативных мероприятий. Угрозу пока еще не устранили. Это был не простой звонок по телефону. Простой звонок или простое письмо не воспринималось бы настолько серьезно».

[ Читати далі ]

9 травня – день перемоги чи жалоби

  • 05.05.11, 16:25
Нажаль є ще багато українців, які досі вважають 9 травня днем перемоги.
Якби я був росіянином, а тим більше членом комуністичної партії, я б
гордо заявляв що це найвеличніше з усіх свят – велика перемога, тріумф
комунізму. А так, слава Богу, я є українець, і гордий з того. Проте я
не знаю чого радіти? Можу порадіти за англійців, французів та інших
країн, які звільнилися від кривавого фашистського панування. За свою
націю радіти не маю підстав, так як ми лишились з тою самою диявольською
системою влади, яка до середини 50-х років продовжувала винищувати
борців за волю України як в Україні так і за її межами, коли в нас був
голодомор 33-х років, та після війни у 46-ому, вчиненими тими
„визволителями” України як нам твердили і продовжують твердити. 6 млн.
Українців у складі радянської армії причетні до повалення фашистського
режиму. Із поваленням фашизму вони свідомо чи не свідомо остаточно
вкорінили на території України комуністично-репресивну антиукраїнську
ідеологію, продукти якої ми відчуваємо і досі. Якщо сучасні керівники
Німеччини, Італії та Японії усвідомили прорахунки своїх попередників, і
для того щоб впливати на світ вони замість використання „заліза і меча”
вправно використовують науково-технічний реванш, то сучасні керівники
пострадянського табору не зробили і досі належних висновків. Досі не
відбувся суд над злочинами комунізму та заборона комуністичної ідеології
як людиноненависницької в Україні. Таким чином після розвалу СРСР не
провівши люстрації влади, бувші комуністичні діячі змінивши колір та
назву, отоваривши радянську касу, узурпували владу в Україні. Замість
того, щоб дбати про розвиток Національної Держави, вони навпаки роблять
все можливе для дискредитації національних сил та недопущення українців
до влади.
Сьогоднішній парадокс полягає у тому, що ті герої,
завдяки яким ми сьогодні маємо незалежну державу із їхнім синьо-жовтим
прапором та тризубом, керівництво цієї держави не тільки їх ігнорує, а й
дозволяє окремим політичним силам паклюжити їхню пам’ять.

Сьогодні складається таке враження, що вина вояків УПА не в тому, що
вони воювали проти фашистських та більшовистських загарбників, вина їх у
тому, що кожен вояк УПА давав присягу на вірність не Сталіну чи фюреру,
а українському народові. Що тепер цей український народ , подекуди
зросійщений та зомбований московськими партіями в Україні, продовжує до
сьогоднішнього дня паклюжити святу пам’ять та героїчні вчинки вояків
Української Повстанської Армії.
Не можу стримати своїх емоцій, коли
мою націю звинувачують в колабораціонізмі. Як могло таке статися, що в
1941 році українці зустрічали німців із хлібом та сіллю? Чи маємо ми
моральне право судити їх за це? Чи не варто осудити ту нелюдську
комуністично-репресивну машину, яка довела до того, щоб українці шукали
допомоги від німців? Та вже у 1943р. ситуація змінилася: „Гітлер за 1,5
роки примусив українців полюбити радянську владу, чого не зміг зробити
Сталін за 23 роки”. Тому висновок один - українцям ніколи не було
притамане таке явище як колабораціонізм, вони лише завжди шукали слушної
та зручної нагоди використати одну силу проти іншої, щоб в кінцевому
результаті мати свою омріяну Національну Державу.

Тому на мою
думку 9 травня повино стати для України днем пам’яті за міліонами
Українців, які постраждали від людиноненависницьких тоталітарних
режимів.

14 жовтня має стати державним святом української
зброї. Саме в цей день, а не на 9 травня повино проходити вшанування
українських ветеранів за незалежну Національну Державу.