О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Катастрофа MH17 через три роки

Доповідь Bellingcat: що стало відомо про катастрофу MH17 через три роки



Сьогодні виповнюється три роки з тих пір, як був збитий в небі над Донбасом пасажирський "Боїнг-777" авіакомпанії Malaysian Airlines, внаслідок чого загинуло 298 осіб.

 17 липня 2017

 Міжнародна експертно-журналістська розслідувальна група Bellingcat опублікувала доповідь, яка узагальнює докази причетності до цього проросійських бойовиків на Донбасі і спростовує найбільш відомі альтернативні версії.

  Як повідомляє Бі-бі-сі, в 72-сторінковій доповіді Bellingcat описує свою версію розвитку подій до і після збиття MH17. В період з 23 по 25 червня 2014 року військовослужбовці 53-ї зенітно-ракетної бригади РФ перегнали кілька транспортних засобів до російсько-українського кордону. В їх числі була ракетна установка "Бук" під номером 332.



false "Бук" під номером 332 на території Росії в 2012 році \ Bellingcat

Вранці 17 липня 2014 року (тут і далі вказано місцевий час) установка перебувала у Донецьку. Там "Бук" помістили на платформу вантажної машини. Звідти вона попрямувала на схід через територію, підконтрольну проросійським бойовикам. Номер "Бука" був замазаний, однак Bellingcat вдалося впізнати установку за вм'ятинами і слідами фарби. За перевезення установки на Донбас відповідав відставний російський офіцер Сергій Дубинський з позивним "Хмурий", стверджувала група. У 2014 році Дубинський був начальником розвідки в підрозділі проросійських бойовиків, який очолював Ігор Стрєлков (справжнє прізвище - Гіркін). Стрєлков, який зараз живе в Ростові, вважається одним з головних ідеологів руху "Новоросія", що виступає на підтримку сепаратистів на Донбасі і так званого "руського міру".

Вдень того ж дня вантажівка з "Буком" прибула у місто Сніжне, що знаходиться приблизно в 80 км від Донецька. Зі Сніжного установка своїм ходом рушила на південь. Близько 16:20 17 липня "Бук" збив "Боїнг" авіакомпанії Malaysian Airlines, що летів з Амстердама в Куала-Лумпур. На борту рейсу MH17 було 298 осіб. 196 з них були громадянами Нідерландів. Всі вони загинули. Вранці 18 липня "Бук" під номером 332 був знятий на відео. Він проїжджав через підконтрольний бойовикам Луганськ. На установці не вистачало однієї ракети. Перехоплені бесіди бойовиків свідчать про те, що незабаром після цього ракетна установка повернулася в Росію. Причиною загибелі пасажирського лайнера стала ракета "земля-повітря", випущена з установки "Бук". До такого висновку дійшла Рада безпеки Нідерландів і Об'єднана слідча група, куди, крім голландців, увійшли представники правоохоронних органів Австралії, Бельгії, Малайзії та України. Російська влада продовжує стверджувати, що в збитті літака винна українська сторона.

У звіті Bellingcat вказує, що в інтернеті існує низка конспірологічних версій. Наприклад, про те, що MH17 нібито був підірваний зсередини, а також про зв'язок збиття з таємничим зникненням іншого рейсу "Малайзійських авіаліній" - MH370 - в небі над Південно-Китайським морем. 21 липня Міністерство оборони Росії опублікувало документи по катастрофі. Серед матеріалів були сильно відредаговані супутникові знімки, зроблені в інший час, з'ясував Bellingcat з допомогою експертів з фотомонтажу. За версією російського військового концерну "Алмаз-Антей", який провів власне розслідування, ракета, що знищила літак, була знята з озброєння російської армії і випущена з території, яку не контролювала жодна сторона конфлікту. Відомості "Алмаз-Антея", оприлюднені в жовтні 2015 року, не підтверджуються свідченнями очевидців переміщень "Бука", загальнодоступною інформацією та оцінками Ради безпеки Нідерландів, підкреслюється в останній доповіді Bellingcat. Інша альтернативна версія приписує пуск ракети, яка збила "Боїнг", українському "Буку" за номером 312. Помилка була зроблена Службою безпеки України, яка опублікувала не той "Бук" 19 липня 2014 року. У двох машин "мало спільного", - наголошується в доповіді Bellingcat. Знімок, опублікований СБУ 19 липня 2014 року.


На фото зверху - Знімок, опублікований СБУ 19 липня 2014 року. На фото зверху - "Бук" 332 в Луганську. На нижньому фото від 19 березня того ж року - український "Бук" 312 \ Bellingcat

Доповідь Bellingcat заснована на даних з відкритих джерел, доступних в інтернеті: репортажах журналістів, фотографіях і відеозаписах в соціальних мережах і супутникових знімках. Група була створена британським журналістом Еліотом Хіггінсом в 2014 році.

У МЗС Росії називали докази, зібрані групою, "сфальсифікованими". "Всю цю нісенітницю під вивіскою Bellingcat готують в цілях додаткового заробітку півтора десятка блогерів, які, як ви розумієте, не мають взагалі ніяких даних і уявлення про реальні аспекти події", - заявила в березні 2016 року на брифінгу МЗС його офіційний представник Марія Захаро

 https://www.unian.ua/world/2031904-dopovid-bellingcat-scho-stalo-vidomo-pro-katastrofu-mh17-cherez-tri-roki.html

Додатково є тут:

http://tyzhden.ua/News/196588

БГ: Третя річниця катастрофи над Україно. Зараз багато є мудрих заднім числом, а тоді у червні 2014-го ніхто навіть у найстрашніших жахіттях не міг уявити подібного свідомого розстрілу пасажирського лайнера військовими з РФ. Стосовно ЗСУ, то немає жодного факту застосування ними сил ППО на Донбасі за весь час АТО і то є правда!

Війна химер

  • 17.07.17, 11:26

З’явився трейлер документальної стрічки "Війна химер" 
режисерів Анастасії та Марії Старожицьких про події на Донбасі, 
зокрема про Іловайський котел. 
Фільм буде представлений у програмі європейської документалістики 
Одеського міжнародного кінофестивалю.

Затримано російського агента

  • 16.07.17, 17:53

Служба безпеки України затримала у Києві агента спецслужб Російської Федерації, який намагався отримати таємну документацію у військовій сфері та завербувати представника Міністерства оборони. 
Про це повідомляє прес-служба СБУ.

Ювілей Ади Роговцевої!


      Сьогодні, у неділю, 16 липня, виповнюється 80 років від дня народження Народної артистки України Ади Роговцевої.  

      Незважаючи на те, що акторка зіграла безліч видатних ролей і в театрі, і в кіно, але вона справжній патріот України.

      І це показує наш час! 

      Під час російсько-української війни Ада Миколаївна активно допомагає бійцям АТО, виступає з концертами перед воїнами АТО, організовує збір коштів на шпиталь для українських військових, а також зібрала 52 тисячі на лікування поранених. 

      За те, що вона відкрито бореться проти російської агресії, у вересні 2015 в Росії проти неї було порушено кримінальну справу і вона оголошена в Росії персоною нон-грата. 

     Однак для України Ада Роговцева - жива легенда сучасності!

Автентична Україна

  • 16.07.17, 17:30

      У Пирогові стартує унікальний проект "Автентична Україна"

     Проект реалізується Компанією Google у партнерстві з Міністерством культури України

      і присвячується ЗD-туризму скансенами  України. 

Тарас Шевченко

  • 16.07.17, 17:20

       Під Скадовськом Херсонської області вчені з рису виростили портрет молодого Тараса Шевченка розміром 34,15х40 м. Цей рекорд внесли до Національного реєстру як найбільше зображення Кобзаря. 

       Про це повідомили в сюжеті "24 Каналу".


Декларація державного суверенітету України

  • 16.07.17, 17:11

      16 липня виповнюється 27-ма річниця від дня, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, зробивши перший юридичний крок до виходу з радянської тоталітарної імперії. 

      Президент Порошенко привітав українців із цим святом!

Сучасна українська музика 2012-2016

Ютюб просто неймовірна велика збірка відеокліпів української естради





Сучасна українська музика 2012-2016
https://www.youtube.com/playlist?list=PLRrZL00N4X-LdjmT3gdEUpMT6FbPJgrBJ

Країна непереможного жлобізму

  • 15.07.17, 16:53

 

Совок виховав певний тип людей, для яких обдурити ближнього, вкрасти все, що погано лежить, навіть дрібничку, яку можна легко купити, – це вже норма життя. Згадайте феноменальні кадри, як наші гарні галичани цуплять ящики пива з перекинутої фури. Цуплять люди, які їздять на автах, часто на іномарках. Тобто не бідні. Але проїхати повз таке щастя все ж совість їм не дозволила.

В результаті українці часто нічим не різняться від росіян, для яких така поведінка в глибокій традиції багатьох поколінь.

За свідченням іноземців, українці в давнину не крали, хатів не замикали, бо й ключів не було. Господар, покидаючи хату навіть на триваліший час, підпирав клямку костуром – і то був знак, що в хаті нікого нема. Такий звичай я ще застав у своєму дитинстві на Кременеччині. Ключі, щоправда, вже були, але залишали їх над одвірком, а клямку все ж підпирали костуром.

Натомість про московитів іноземці писали винятково як про злодюжок, брудних запропалих пияків, які лаються брутально й дико, розпусників та содомітів. Велика різниця між нашими народами кидалася в очі навіть самим росіянам.

Князь Іван Долгорукий, відвідавши Україну у 1817 р., гостро відчув різницю між великоросами й українцями, чітко означивши межі: «Нет, всё мне чужое за областью той, в которой я родился... Другие избы, другой язык, другие люди. Здесь я уже почитал себя в чужих краях, по самой простой, но для меня достаточной причине: я перестал понимать язык народный; со мной обыватель говорил, отвечал на мой вопрос, но не совсем разумел меня, а я из пяти его слов требовал трем переводу. Не станем входить в лабиринт подробных и тонких рассуждений; дадим волю простому понятию, и тогда многие, думаю, согласятся со мною, что где перестает нам быть вразумительно наречие народа, там и границы нашей родины, а по-моему, даже и отечества”.

А. Купрін описав, як російські купці тішилися, що їм вдалося обдурити чухну (себто фінів). На фінському двірці було влаштовано шведський стіл із закускою, а плату треба було кидати до скарбнички, якої ніхто не контролював. То купці нажерлися, не заплативши.

Ще й у ХІХ сторіччі крадіжки в Україні були великою рідкістю. В народних приказках та анекдотах, записаних у цей період, завжди при згадці про московитів підкреслювалася їхня схильність до злодійства. Натомість російські приказки й анекдоти розповідали про дурних «хахлів», яких так легко дурити.

На жаль, за совєтський період московські традиції злодійства і шахрайства поширилися й серед нас. Хоч Галичина тривалий час і опиралася цьому, та врешті й вона піддалася, породжуючи різних каськівих, германів, базівих та всіляких доморощених хрунів на зразок псевдо-оунівця Ромця Козака.

Тепер шахраї серед українців – не дивина. Кожен може згадати когось, хто позичив у нього грошей і не віддав. Ну, бо так уже є: друзі поділяються на добрих і поганих. До перших належать ті, що не позичають у мене грошей, а до других ті, які не позичають мені.

Та є тут і добра сторона. Позичивши такому клієнту на здохлу рибу гроші, маєш уже святий спокій, бо він надійно зникає з твого овиду. А згодом уже вдає, що не впізнає.

Хоча бувають і винятки. Один такий жевжик, понапозичавши грошей у різних друзів, навіть і не думав зникати, а регулярно провідував нас, не забуваючи при цьому нагадати, що він пам’ятає про борг.

Хочу при цьому оповісти одну історію, яка трапилася у наших богоспасенних Винниках.

Отже, два мої кумплі купили трьох поросят і запропонували сусідам, що забезпечать їх кормом, а ті нехай за ними доглядають і одну свиню залишать собі. Сусіди вирішили, що це вигідна пропозиція і погодилися.

Ну, бо саме такі пропозиції робили й німці для наших селян, і всім було вигідно. Доки наші селяни не вирішили, що німця здурити не гріх, і не почали перечіпляти кільця з вибитою датою з дорослих підсвинків на поросят, нарікаючи, що кормів було замало, то воно дурне й не росло.

 Але традиція є традиція. Дурили німців – одуримо й сусідів.

 Далі мої кумплі до того свинюшника не зазирали, іно, коли треба, доставляли харч.

 І от настала година Х. Кумплі мені телефонують, бо без мене рідко яке свинобиття обходиться, і кажуть: вали до нас, будемо бити.

 Йдемо ми до сусідського хліва і бачимо унікальну картину: одна свинюка така, що хай арбузов сховається, а дві інші... як же їх назвати так, щоб достеменно?

 О! Винниківська гінча.

 Порода така свиняча. Виглядали ці дві свинки, як два песики. Ми не вірили своїм очам. Таких свиней у віці «грай мене, милий, досхочу» ми ще не виділи. Навіть їхні хвостики стирчали не бадьоро вгору, а були обвислі, як козацькі вуса. Погляд їхній був сумний і приречений. Вони дивилися на нас так, мовби благали: та вже забийте нас, щоб ми не мучилися в цьому винниківському аушвіці!

 А господиня й каже:

  – Та тоті ваші свині не хотіли їсти. Я всім давала порівну. А вони, курва маць, морди відвертали.

 Я думав, що мої кумплі скажуть:

  – А де то видко, котра чия свиня? Ми беремо цю льоху і цього рахіта. А цей дистрофік най вам ся лишає, ми вам ще ґрису привезем.

 Але нє. На відміну від мене, то були вишукані інтелігенти. Вони кивнули мені, ми покидали тих шкап на тачку і привезли на обійстя. Ну, а далі ви знаєте – бемц в чоло і фертик. Ґеґнули без зайвого звуку. Смерть бідолахи прийняли як вибавлення від мук голоду.

 Мені навіть здалося, що я бачу їхні праведні душечки, як вони здіймаються вгору – простісінько у свій свинячий рай, радісно кувікаючи.

 І що я вам скажу. Коли гелемзаєш таке-во м'ясо свині, котра була вдячна тобі за те, що ти її врятував від страждань, то відчуваєш неабияку насолоду. Воно за смаком неабияк відрізняється від будь-якого іншого. Так що, ласуючи якимось шашликом чи печенею, можу сказати: о, ця свиня віддалася повністю, її мрія перетворитися на шашлик здійснилася. А ця – ні. Ця мала плани на велике майбуття, може, навіть скупатися в морі, полежати на пляжі під парасолькою з книжкою Винничука.

 Але не судилося. Винничук лежить на південному березі річки Маруньки з шашликом у руці і з книжкою свинюки Лімонова. Бо мусить вивчати наших ворогів.

 Лежить і думає, як же нам повернутися до наших первнів? До тих наших традицій, коли ми не крали, не дурили, не шахрували. Як нам відірватися від совка і московитів? Бо хоч ми й у своїй державі, але мацаки Московії тримають нас міцно. Тримають, як казав Кучма, «за оте-то от».

 Наша ментальність зруйнована, упосліджена і в багатьох місцях затерта або ж покрита чужими письменами. Як очистити це все від чужинського нальоту? Як зішкрябати їхні звичаї?

 А потім заплющую очі і намагаюся згадати, невже я геть нічого не поцупив за своє життя? Невже нічого?

 

Справді нічого?

 

А як подумати?..

Різні світи нам світять

З поваги до опонента Nech sa paci я скопіював всі його коменти у одну замітку, а в закінченні - свій особистий висновок.


Nech sa paci


Вибачте, можливо, я не маю права Вас критикувати, але я не поділяю Вашої аж такої юнацької за формою ейфорії. Угода про асоціацію не стала завадою проти війни на Донбасі. Мало того — деякі наші виробники (наприклад, ''курятники'') жаліються, що квоти для України на пільговий експорт є мізерними, а митні збори за додатковий експорт є величезними.

Свого часу сподівався у 2013 році, що Євроасоціація якось трохи прив’яже Україну до ЄС і трохи відв’яже від Росії. Підкреслюю — ТРОХИ. Європейські інвестори потроху б заходили сюди й мали би причини потім захищати від Росії свій бізнес тут, а разом — і Україну. Наші урядовці намагалися би трохи виглядати респектабельно й культурно, а представники ЄС при потребі могли би трохи присоромлювати нашу верхівку.

Але великих надій на Асоціацію я не покладав. Тому на Євромайдан біля стели не ходив, бо це виглядало, неначе ми якісь дикуни й просимося на роботу до якогось цивілізованого дядька. Трохи принизливо, якщо чесно. Так само принизливо зараз виглядають прапори ЄС поряд із українськими такого ж розміру й на такій же висоті. Адже ми не є повноправним членами ЄС, а лише сателітом. Тобто, наприклад, інтереси німецького чи італійського бізнесу ми символічно ставимо нарівні з інтересами бізнесу українського, хоча не користуємося повноцінними симетричними можливостями, які є в Польщі чи Угорщини.
 
Якщо ціною саме за Асоціацію з ЄС і навіть безвіз були стрілянина в центрі Києва з багатьма жертвами, фрагментація нашого суспільства, втрата контролю над територіями й війна, то така асоціація мені й даром не треба.

Від Майдану я скоріше міг чекати, що Януковича трохи попустять і примусять згодом зійти зі сцени, як колись — Кучму. Або принаймні не дадуть йому вирости в диктатора, як це вже фактично сталося в Росії. Але були ризики, що протистояння зайде у фазу "або ми, або вони". Обидві сторони мали власні ресурси та кришу зовні й не могли легко перемогти одна одну. Тому я боявся, якщо чесно, що перемога будь-якої зі сторін (навіть "демократів" призведе до тяжких наслідків. Що, власне, і сталося.

Те, що Янукович 19.11.2013 таки полетів до Вільнюсу, свідчило про те, що за певних умов підписання Асоціації могло б таки відбутися. Можливо, Янукович просив від ЄС якогось великого кредиту мільярдів так на 15-20 (які потім пообіцяв дати Путін), аби до виборів закрити дірки бюджету й утримати курс гривні. Якщо він таки просив, а ЄС йому не дав, це свідчить про жлобкуватість і не мудрість західних європейських керівників — або про щось навіть гірше.

 Від нинішньої кризи в Україні ЄС трохи страждає, оскільки санкції та контрсанкції дещо вдарили по бізнесу та взагалі по психологічній атмосфері в Європі. Але деякі країни навіть виграли. Наприклад, Польща отримала принаймні мільйон робочої сили слов’янського походження, готової за 500-800 євро вкалувати по повній, яку з часом можна навіть м’яко асимілювати й перетворити на поляків. Я про це вже писав Вам раніше.

Якби в ЄС справді хотіли дуже сильно допомогти нам як "братам", могли б дати нам великі кредити чи безоплатну допомогу або попросити свій бізнес зайти активно принаймні в західну Україну. Допомогу б частково розікрали, але щось би й запрацювало. Корупція, яка в нас є, буде ще років 20 щонайменше, і ніхто її не поборе за 2 роки (навіть Лещенко з Найємом). Тому ставити умову "поборіть корупцію — лише потім допоможемо" некоректно.

Коли люди стають багатшими, вони стають самостійнішими й починають більше замислюватися не лише над тим, як сьогодні нагодувати дитину, а над проблемами корупції, влаштування свого довкілля та дозвілля. Див. Південну Корею, наприклад. У нас середній клас не настільки потужний і мудрий, аби створити, профінансувати й просунути до влади свою політичну партію.
   
У ЄС та інших західноєвропейських країнах живуть досить цивілізовані люди, що побудували в себе досить розвинуте й місцями заможне суспільство. Але їхні бізнесові та політичні еліти ставляться до своїх зі значно більшою симпатією, ніж до якихось бідних, корумпованих і маргіналізованих сусідів, яким вони начебто нічого не винні.

Хоча Майдан і "простяг руку Європі", та дала потриматися лише за лівий мізинець. Це теж добре, але на "братню допомогу" не тягне. ЄС свого часу допоміг заварити в нас цю всю кашу, але зараз не хоче компенсувати нам втрати.

Навіть у санкціях є діри, й турбіни Siemens легко опинилися в окупованому Росією Севастополі.

Тому довіри до ЄС у мене немає. Є лише інтереси — наші й їхні.

Вибачте, що написав стільки літер. Мене трохи зачепив такий Ваш оптимізм, а я більше песиміст.



Богдан Гордасевич: Я не раз і не два вказував на парадокс, що ось живуть люди в одній країні і навіть розмовляють однією мовою, але насправді вони живуть в різних Світах  Зокрема на прикладі Богдана Бо і Nech sa paci це особливо помітно, бо що я можу сказати у відповідь, коли тут однозначно є нерозуміння того, що Євромайдан та Революція Гідності були боротьбою за ІДЕЙНІ ЦІННОСТІ !!!
Виникає ситуація, як пояснювати сліпому красу веселки чи північного сяйва: скільки  не оповідай - всеодно не зрозуміє. Ну не дано! Отож я не можу ні ображатись за критичні зауваження, загалом цілком слушні за інших обставин, ні сам не хочу жодним чином образити опонента Nech sa paci.
Одні люди шукають у шлюбі репродуктивну і майнову користь, а інші шаленіють за коханням як головним - і це не є протиріччя, а просто різна світоглядна ідея буття в окремого індивіда або й громади. Я особисто прихильник другого, але не проти першого. Оце і всі мої пояснення тому, чому я радію з підписання і ратифікації Угоди про Асоціацію України з Європейським Союзом. Це наше весілля! А що життя буде не без проблем - це кожному відомо і до, і під час, і тим паче після весілля, але якщо не радіти на весіллі чи іншому святі, тоді коли це маємо робити? На похоронах, коли вже точно ясно все добре і погане, бо риску підведено? Я подібного світогляду не визнаю, а тому я радію сам і закликаю інших до того, хто цінує духовні цінності вище за матеріальні - ВЕСЕЛИМОСЬ! Є ПЕРЕМОГА! Будьмо! Гей!