Сегодня урок математики.

Вывоз одного раненого солдата с нормальным расходом - горючее, аппликации, турникеты, препараты, бандажи, влетают примерно в долларов сто пятьдесят - двести на живую душу. Кругом-бегом пять тыщ гривен. Ну, вот такая цена. Дешевле не получится. Многое зависит от характера ранения, но тут не стоит рисковать и экономить. Лучше переплатить сразу, чем оплакивать потом.

Это без оплаты работы Ангелов, потому что мы работаем за еду и обещание Царства Небесного после смерти. Мы согласны на такие условия. Иначе у нас будут цены как у американской скорой помощи, плюс наценка за риск. Мы не нищие, но у нас нет времени зарабатывать на себя.

Сразу говорю - это не общий расчет, это только наш участок эвакуации, а сколько стоит дальнейшее лечение и реабилитация, тут у меня калькулятор заканчивается.

Мы почти не теряем наших бойцов на эвакуации, потому что не экономим на них. Ангел может ходить в рваных штанах, но в кармане штанов у него будет супераптека. Вообще, скулить не буду, у нас одно из самых упакованных и экипированных парамилитарных подразделений.

"Из самых упакованных" - это значит что мы не совсем бомжи, и у нас есть минимум канистра бензина и номер банка, где нам мгновенно откроют кредит (рыжое, привет )).

Никто не знает чем эта бухгалтерия закончится. Такой форекс с неопределенным итогом. Например, прилепили товарищу окклюзионку при касательном ранении груди - потому что протокол, и это тридцать баксов. И он смеялся "да ладно, да не надо". А через двадцать дней везли его же мертвого, и все расходы только на бензин. И уже ни за какие деньги мира мы не могли его вернуть. Хоть за сто тысяч ебаных миллиардов - все, он ушел туда, где денег нет и чеки не принимают.

К чему я все это пишу.

Мы не попрошайничаем. В принципе, у нас есть необходимое. Нам грех жаловаться. Мы аналог ЧВК, но не на контракте с государством, а на прямом содержании громады, народа Украины. Украинцы не жлобятся на воинство. Мы получаем от вас деньги - от богатых, от бедных. И каждые пять тысяч это вывоз бойца. Ну, иногда не вывоз, а транспортировка - если убит. Но это редко, Тайра вывозит почти всех. Бог ей дал силу делать все быстрее и лучше всех.

Но не бесплатно. Оно кажется что это бесплатно, но я же кладовщик, я знаю сколько стоит каждый бандаж. Когда Тайра открывает упаковку лечилова, я понимаю сколько долларов она сейчас засыплет в солдатскую рану.

Ну а что делать? Дорого, но мы же не русские, мы своих не бросаем

И вот это приучает меня, распиздяя и кабачного погромщика, не лениться на базе Ангелов наклониться за лежащей веревочкой и подумать - куда ее девать с пользой?. Это в Киеве цыгане с медведями-стриптизерами на все деньги, и такси без сдачи, а в Широкино надо считать и учитывать ресурс.

Вчера Юра Голик, Днепр ОГА закинул нам не скажу сколько - но на двадцать солдат вообще с медициной, а если по бензину - то больше. И просил не говорить об этом.

Нет, Юра, я скажу.

Я дожен об этом сказать, пока остальные говорят как в сраку столицы страны, которая уже не вспоминает о войне, потому что надвигается новогодний телевизор и распродажи, будет воткнут самый большой флагшток с самым большим флагом. Пиздец достижение. Взятие берлинов. А потом мы съедим самую большую пиццу на самом большом катке самой большой площади, да?

Юра, я не буду щас распинаться в благодарностях, я просто проголосую за тебя как гражданин и электор, когда ты пойдешь в Президенты. И я не скажу сколько денег, но от двадцати до сорока человек.

Будь здоров, дорогой.Как парамед желаю.

***
Смерть приходит в виде стильной и обаятельной тетки с косой и кокаином на зеркальце. А жизнь приходит в виде морды грязного джипа асапов.

Некоторые путают этику с эстетикой, и гнушаются испачкать рукав своего кошмарово-кашемирового пальто о бампер нашего воевоза. Они идут нюхать со стильной дамой в туалет, но уже не выходят оттуда. Флагшток им в жопу.

А некоторые не гнушаются протереть наш бампер, пока у заняты наши руки. По локоть в крови.

Нинішні події на Донбасі не варто розглядати як масштабний наступ або зміну тактики противника. Чому суспільство не повинно панікувати у цій ситуації і яким способом підрозділи Збройних сил України можуть протистояти противнику, "Апострофу" розповів військовий експерт Олексій Арестович.

Немає ніякого загострення. Є тактичний бойовий епізод, який нічого не змінює на фронті, нічого не змінює у війні. Це маленький епізод позиційної війни, яка там весь час йде. Бувають на війні вдалі та не дуже вдалі епізоди. І ситуація біля Красногорівкі - це наша перемога, яку ми здобули в непростих умовах. Спочатку вони захопили частину опорного пункту, а потім ми їх вибили звідти.

Технічно сталося наступне - вони просто перевернули ту тактику, яку ми використовували проти них півтора року. Ця тактика полягає в тому, щоб знайти в лінії позиційної оборони слабке місце і під прикриттям артилерійського вогню або інших відволікаючих факторів швидко його захопити і там закріпитися. За 2015-2016 роки в нас було близько 12 таких епізодів.

Це вже другий такий епізод, коли супротивник використовує нашу тактику проти нас, перший був під Кам'янкою в 20-х числах червня. Вони шукають слабкі місця у всіх сенсах: морально-психологічний стан, погане несення служби нашими підрозділами. Все це перевіряється і готується, як пограбування банку - по сантиметрах, дециметрах і секундах, а потім - удар. Все це супроводжується потужними інформаційно-психологічними операціями, в яких з їхнього боку розганяється страшна "зрада": нездатність воювати, ворог в Києві, розвертаємо батальйони на Адміністрацію президента, імпічмент та інше. Саме цього нам і потрібно уникати. Жодних стратегічних змін, ніякої зміни тактики, зміни політичної ситуації з цього робити не треба - це звичайний бойовий епізод і винні в ньому командири на місцях.

Давайте міркувати логічно. Якщо ворог вривається на опорний пункт, то "злочинна влада" в Києві не може бути в цьому винна. Винен той, хто тримав цей опорний пункт. Якщо у вашу квартиру зайшли, то навряд чи глава МВС в цьому винен - винен той, хто не зачинив квартиру.

Я там два тижні тому був у цих місцях, безпосередньо. Мені тоді по морально-психологічному стану підрозділів та деяких недоліках у несенні служби було зрозуміло, що щось буде неприємне. Якраз тоді був епізод із Кам'янкою, де було зрозуміло, що вони вирахували підрозділ, який дещо дозволяє собі зайвого, і почали атакувати.

Щоб протистояти противнику, який використовує нашу тактику проти нас, необхідно зібратися і придумати, що робити з тим, коли вони переходять у наступ. І треба придумати, як зробити так, щоб вони не переходили в наступ - бити на випередження, коли ми їх знаходимо. Але далеко не кожен командир бере на себе відповідальність, тому що війна має паритетний характер - якщо ми стріляємо, то вони обов'язково будуть стріляти. Тому багато хто не стріляє не тому що в них наказ не стріляти, а тому, що не хочуть відповіді. Одна справа - мати два-три автоматних обстріли за ніч, а інша справа - чекати два-три дні, коли вони накопичують сили і почнуть ображати тебе. Тому намагаються не чіпати.

На 500 кілометрів фронту обов'язково знайдеться якийсь запопадливий командир, який хоче результату. Він жене їх на забій, захоплення, перезахоплення, несемо втрати. Або в нас якийсь запопадливий командир, який вирішує завдати поразки, чекаємо, за три дні вони накопичують сили і б'ють по нас. Так там все й рухається. Шахова логіка: вони хід - ми хід. Бувають вдалі і невдалі ходи для нас. У них перший напіввдалий епізод на 12 наших таких, а "зрада" така, ніби вони нас вже тридцять разів захопили, а ми жодного разу. Йде конкретний інформаційно-психологічний супровід і розганяється страшна "зрада", а нам потрібно утриматися і не розганяти цю "зраду". Якщо ми будемо на кожен невдалий епізод так кричати, то воювати ми будемо ще дуже довго. Суспільство, яке морально розкладає саме себе, буде нести ще більші втрати.

Насправді ситуація така, що бойові порядки військ та суспільство перенасичені інформаційними засобами - у кожного в кишені по смартфону та соціальній мережі, тому навіть командир взводу стає політичною фігурою. Наприклад, під час Другої світової політичною фігурою був командир армії, а зараз - командир взводу. І коли йде засідання "Великої двадцятки", до країни прибувають держсекретар США Рекс Тіллерсон і генсек ООН Антоніу Гутерріш, є міжнародні рамки, які треба тримати. Під це оголошується перемир'я з нашого боку - Україна виглядає хорошим позитивним героєм, а Росія, якщо вона стріляє, виглядає поганою. Коли який-небудь командир взводу або героїчний доброволець вирішує стріляти невчасно, то потім отримують наші дипломати, які будували картковий будиночок для того, щоб підштовхнути важливі рішення для України. І все, що будували дипломати, гучно валиться. В сучасних умовах, якщо ми хочемо виграти війну, наші дії, всього суспільства, мають бути узгоджені: від вищої дипломатії і солдатів на фронті до реакції у соціальних мережах. А то виходить, що солдати воюють, дипломати - будують архітектуру міжнародної підтримки, а ми ганяємо по мережах "зраду".

Незважаючи на демонстрацію сили президентом РФ Володимиром Путіним, його влада починає застарівати. Росія зіткнулася з небезпечним протестним рухом проти системи Путіна, і він відповів жорстокими репресіями і бадьорими публічними виступами. Послання Кремля прозоре: Путін – сильний лідер і людина з народу. Але ця байка, як і патріотизм, викликаний анексією Криму, починають втрачати новизну, і розплата може замаячити на горизонті. Про це йдеться в матеріалі американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, який є в розпорядженні "Апострофа".

Ще до приходу до влади Володимир Путін і його еліти формували історію російського лідера. Згідно з їхньою версією, під час президентства Бориса Єльцина Путін вивів державу з хаосу, відсунувши подалі групу непокірних політиків. Будучи главою Федеральної служби безпеки (ФСБ), а потім і прем'єр-міністром, Путін осадив норовливі регіони, за допомогою військ придушив заколот на Кавказі. Пересівши в президентське крісло в 2000 році, він консолідував владу, витіснивши незгодних олігархів і повернувши державі стратегічні й прибуткові активи. Путін почав перебудовувати та реорганізовувати військові служби та служби безпеки, перетворюючи їх на ключові інструменти. Він очистив політичну систему від нелояльних партій і політиків. У цілому під час першого президентства Путіна Росія стала більш сильною і стабільною країною, і повага до нього з боку людей росла. Послання Кремля було зрозумілим: Путін врятував Росію.

Спираючись на створену ним систему і підтримку переважної більшості людей, Путін став грати російськими м'язами на міжнародному рівні. У 2006 році він припинив (тимчасово, - "Апостроф") енергопостачання України і Європи. У 2007 році Путін виступив з агресивною промовою на Мюнхенській конференції з безпеки в Німеччині, засудивши глобальне панування США і їх "надмірне застосування сили". Незабаром Росія вийшла з Договору про звичайні збройні сили в Європі, а наступного року РФ вторглася в Грузію. Кремль давав сигнал, що Путін відновив міць і положення Росії в світі.

Але повернення Росії на глобальну арену зустріло сильний опір з боку Заходу і багатьох колишніх радянських держав. Захід протидіяв, втручаючись в російські справи; в Україні спалахнули протести і конфлікти; Сполучені Штати і Європейський союз ввели санкції; НАТО розгорнуло свої сили біля кордонів Росії. Кремль відповів націоналістичною і патріотичною риторикою, що згуртувала росіян навколо Путіна, який представлявся захисником батьківщини. Цей патріотизм досяг найвищого ступеня під час анексії Росією українського Криму.

Зараз цей посил починає валитися, оскільки Кремль і Путін зіткнулися з безліччю криз. Захід зробив ставку на економічний тиск, і Росія впала в рецесію через низькі ціни на нафту. Російські еліти вважають, що вони втрачають гроші й мають менше можливостей для помітного споживання. Зменшення "пирога" спричинило боротьбу за владу, гроші і активи, що створило для Путіна небезпечну ситуацію, адже серед своїх вірнопідданих він вибирає того, хто досяг успіху або вижив. Російського народу рецесія торкнулася більше, ніж держави і її еліти. Безробіття, невиплата зарплат зростають, як і рівень бідності. Після відповідних російських санкцій вартість продуктів різко зросла. Більшість середньостатистичних і малозабезпечених росіян витрачають половину своїх доходів на харчування.

Під час попередніх економічних і соціальних криз за Путіна Кремль закликав країну згадати безлад 1990-х років часів Єльцина – лякаючу для росіян перспективу – і побачити, що остання криза була не такою вже поганою. Але меседж міг вичерпати себе, оскільки в Росії відбулася зміна поколінь. Близько чверті росіян народилися після розпаду Радянського Союзу, і ті, хто зараз в підлітковому віці або кому лише недавно перевалило за 20, знають лише Путіна як свого лідера. Спогади про хаос 1990-х років і ідея про Путіна як спасителя починають танути.

У той час, як старий наратив здається порожнім значній частині цього нового покоління, більшість молодих людей не є антипутінськими або дико ліберальними, але вони хочуть мати різноманітну політичну систему.

Лідер опозиції Олексій Навальний скористався зростаючим рухом незадоволеної молоді завдяки своєму меседжу про боротьбу з корупцією, яка має включати реформування політичних структур, очищення уряду, забезпечення економічної підтримки і легітимність виборчої системи. Навальний створює платформу для того, щоб повести за собою нове покоління, десятки тисяч представників якого приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії. Більшість демонстрантів були молодими людьми. Їх розворушили соціальні мережі, які Кремль з усіх сил намагався контролювати.

Десятки тисяч людей приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії Фото: Євген Фельдман для проекту "Це Навальний"

Реакція Кремля на зростаючий опір була подвійною. По-перше, вона стала креативною за рахунок публічного іміджу Путіна. Сприйняття російського президента в останні тижні вміло розгорнули не тільки для росіян, але й для всього світу. По-друге, Кремль вхопився за владу мертвою хваткою.

Для цього Путін продовжує переводити керівництво Росією в глибоко самодержавну модель, залежну від його особистої влади. Він створив свою власну гвардію з 400 тис. надлояльних солдатів (Національну гвардію Росії, – "Апостроф"), які йому безпосередньо підпорядковані. Держдума РФ ухвалила драконівські закони, які розглядають дисидентів як терористів і значною мірою регулюють соціальні медіа та комунікації. Путін позбувся деяких представників найвпливовіших еліт в Кремлі. Майже тисячу осіб затримали в Москві і Санкт-Петербурзі під час нещодавніх протестів. Росія також не відмовляється від свого напруженого протистояння з Заходом. Кремль, як і раніше, підтримує військове втручання в Сирії і Україні, нарощує збройні сили вздовж своїх кордонів, продовжує поширювати пропаганду та дезінформацію і псує переговори з таких гарячих питань, як Північна Корея.

Одночасно Путін почав незвичайний рекламний тур за кілька місяців до того, як він піде на переобрання, намагаючись сформувати більш позитивну і правдоподібну думку про себе. 10 травня він запросив західних журналістів подивитися, як грає в хокей на льоду. Перед цим він дав несподіване й незвичайне інтерв'ю CBS News, сміючись над звинуваченнями у втручанні у вибори в США та участю у звільненні директора ФБР Джеймса Комі. У цей час міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і посол РФ в США Сергій Кисляк зустрічалися з американським президентом Дональдом Трампом у Білому домі, незважаючи на шквал звинувачень у втручанні Росії в американські вибори. Російські дипломати випромінювали тепло і посміхалися. Крім того, схоже, що єдиним фотографом в кімнаті був співробітник російських державних ЗМІ, так що Росія могла сформувати сприйняття тієї зустрічі.

Путін запросив західних журналістів подивитися, як він грає в хокей на льоду Фото: kremlin.ru

Путінський медіа-тур для Заходу продовжився за кілька тижнів. Путін на початку червня дав інтерв'ю журналістці NBC Мегин Келлі на полях найбільшого в Росії економічного форуму в Санкт-Петербурзі. Багатьом Путін здався чарівним, коли викладав причини, із яких Росія нібито не є тим злом, яким її малює американська преса.

Але найбільш значною подією став документальний фільм у чотирьох частинах американського режисера Олівера Стоуна, який за більш ніж три роки провів з Путіним кілька інтерв'ю. "Інтерв'ю Путіна" стали рідкісною можливістю зазирнути під путінські покрови. Як правило, його особисте і професійне життя залишаються за кадром, за винятком тих рідкісних випадків, коли висвітлення організовано самим Путіним. Стоун мав близький доступ до Путіна, хоча і на умовах президента. Путін спритно переказав історію холодної війни з точки зору Москви, побіжно натякаючи на агресію США проти СРСР. Говорячи про Сполучені Штати, він використовував слово "партнер", демонструючи бажання Москви працювати з Вашингтоном, який того не хоче.

Об'єднуючи образ сильного лідера з чаруючим і відкритим посилом, Путін прагне продовжити життя своєї адміністрації. Він не готовий найближчим часом відмовитися від влади, і у нього немає плану щодо наступності влади в осяжній перспективі. Подвійний меседж залишає Кремлю простір для маневру, щоб змінити тактику, коли це буде необхідно. Кремль не сліпий, він бачить виклики, що виникають навколо нього: зміну поколінь, зростаючий протестний рух, боротьбу між кремлівською елітою, застійну економіку і західний тиск.

Росія зіткнулася з аналогічними проблемами в 1905 році за царя Миколи II і в епоху генерального секретаря Леоніда Брежнєва у 1964-1982 роках. Обидва режими трималися у владі протягом десятиліття після їх криз, коливаючись між репресіями і поступками. Але в обох випадках у Москви не вистачало опцій, вона запускала реформи, які порушували систему. Наразі проблем недостатньо, щоб зламати путінську адміністрацію, але назріває буря.