Україна: зброя Судного Дня

Україна: зброя Судного Дня


Про сумне почнемо з веселого, тобто в якості епіграфа стане анекдот:
Дзвонить гуцул Йосип зі свого Жаб'є-Верховини до Путина у Кремль і каже: 
– Отож свята Різдва скінчилися, а зима ще робити ніц не дає, то ми з нашими вуйками вирішили оголосити клятій Росії війну, бо надто тоє знагліла у світі ваша худібка і хоче пастися там, де то іншим належе. 
– Да, интересно, однако, - відповідає Путин.- А вам известно, что у меня армия один милион человек? 
– Та ну? Цілий мільйон?- задумався гуцул Йосип.- Тоді війна зачекає. Будемо щось інше мудрувати. 
– Ага! Испугались!- злорадствує Путин.- Вот то-то же! Россия – великая страна! 
– Йой, шо ви все плутаєте слова «великая» і тупо «большая». Та й не злякалися ми зовсім,- перечить гуцул Йосип.- Тут інша причина: у нас в горах землі мало, а цвинтар взагалі єси пуц ніц, то де ми таку тьму люду поховати зможемо? У нас в Карпатах вже є одна Тухля зі схожої причини, то вдруге смороду від загати трупаків не хочемо.
Хто хоче детальніше взнати про події коло Тухлі, то скеровую до твору Івана Франка «Захар Беркут», що укладено на реальних історичних подіях, коли гуцули підловили і втопили цілу орду татаро-монгольську, яка схотіла їх полонити і за Карпати перейти, а там ще землі захопити у Європі теперішній. Таке ось трясця споконвічне зі Сходу для Заходу. І як тоді – так і тепер усе на початках має Україна отримати, стримати, протримати і відкинути, якщо вдасця, казала Насця...
Ситуація майже тотожна, де наша багатовельможна прислуга на чолі держави готується втікати чи капітулювати значно більше за накопичення всього потрібного, щоб належно воювати. Як кажуть: стадо баранів на чолі зі левом ще має шанси на перемогу, але де ж ті барани самі оберуть в керманичі того лева – вони ж барани! За козлом підуть! Такого легко за керманича оберуть. Як би поклявся один з таких колишніх козлів-кермачів: «Век воли не видать, - так оно!» І нема на то ради. Все, посміялися і перейдемо до сумного. Є всі підстави вважати, що Рефія не тільки почне війну на загарбання цілої України, але і буде застосовувати ядерну зброю для нарощування своєї переваги та деморалізації суспільства нашого і світового. Випробувана тактика ще у війні 2008 року з Грузією під гаслом «Примус до миру через могилу» - через тотальний могильний спокій.
Чим може відповісти Україна на подібне підступне безглуздя? Однозначно тільки ще більшим підлим безглуздям, що навіть найбільших бузувірів зі всіх кремблядей ошелешить. Такою є погроза від військових України застосувати зброю «Судного Дня» з ядерною компоновкою, але без'ядерною за технологією, отже така зброя не підпадає під якісь конвенції та заборони, окрім суто морального та епохального за нанесеною шкодою. Так, мова йде про так звані «брудні бомби», тобто суто площинне радіоактивне зараження певних територій, якими має стати найперше Московська область, а по-друге: територія з протилежного боку кордону України з Російською Федерацією та їх окупованою прокладкою – Білорусією. Тобто, якщо вони нас ядерним вдарять – то і ми їх радіоактивними зробимо! Терпіти не будемо!
За минулі кілька тижнів я вже з нашого рідного українського телебачення стільки досконалих планів вторгнення почув від наших зарозумілих йоб-експертів, що російському генштабу і видумувати нічого не потрібно, а варто послухати уважно ЗМІ України і вибрати собі найоптимальний варіант агресії. Сучим тим експертам зі середини всі наші вади у ЗСУ легше виявити, аніж ГРУ РФ, а розповісти в ефірі, щоб зблиснути інтелектом серед інших інформаційних зрадників – просто як блюзнірська честь та гонор. Мені огидно якби долучатися до цього експертного убожества, як і сама тема дуже огидна у вигляді «ядерного екологічного терору», але якраз про цей зовсім невідомий варіант війни України з РФ варто примусити взнати у бункері кремблядей. Весь головний парадокс цього стилю війни у тому, що захисту від нього немає: хоча всі наші ракети і літаки збити можна, але їх радіоактивне начиння всеодно розлетиться, пошириться та полишиться суто в межах території Росії на дуже довгі часи, зробивши їх реальною радіаційною пустелею, непридатною для всього живого. Зробимо те, що називається «Пірровою перемогою» для рефіків-дефіків.
Зауважу, що я завжди був і є проти ядерної зброї, бо служив у 80-х на такому ракетному споряджені стратегічного змісту і вже давно зрозумів, що ядерна зброя не є зброя, а суть самовбивство. Ну ось уявіть, що Україна має якусь там свою ядерну зброю і що? По Донецьку чи Луганську її застосуємо? По Криму вдаримо? Ні, то є неможливо, бо то є наше, хоч воно, наразі, і не наше. Там наші люди, наші кримчаки тощо і їх знищувати пощо? Бо москаль проліз, курва його мама… Не годиться. Влупити по РФ тим більше неможливо, бо перевага стократна з їхнього боку. Тоді який сенс мати ядерне озброєння? Польщу, румунів, турок чи мадярів лякати? Не смішить мої шкарпетки. Ядерна зброя надзвичайно витратна і безглузда в усьому. Війна для шахідів! Ми свої рідні ЗСУ утримати не спроможні на належному боєздатному рівні з нанотехнологій. Усе скиглимо: «Запад нам допоможе… може…» Може й допоможе, а може – і ні! Бо он самі в лайні від страху в боротьбі за ядерну папаху. Ху!..
Тепер чисто технологія, на яку мене надихнули наші безславні ублюдки 2013-2014 років, тобто сучари зі спецпідрозділу МВСУ – «Беркут», які додумалися до унікального «ноу-хау» перетворювати за задумом майже безпечні світло-шумові гранати у сповна бойові. Принцип ідеально простий: скотчем до світло-шумової гранати прикріпляємо гайки, болти, цвяхи, самонарізи тощо і вже є бойова за враженням граната – зброя, яка багатьох учасників Євромайдану вразила та скалічила. Аналогічно і ми беремо звичайні собі твели з ядерних реакторів, ріжемо їх на шматки і кріпимо як насадки до різного типу ракет, якими вистрілюємо у бік РФ на різних напрямках. А там: сто грам і пончик. Додати більше нічого.
На закид: а хто це візьметься зробити? Повідомляю, що команда вже є, згуртована і вже навіть оплачена наперед, як і плакати за нею не будуть. Нещодавно пройшла така інформація: «В "Енергоатомі" обговорювали, як приховати зникнення грошей, розкрадених на сховище ядерних відходів на ЧАЕС. Журналісти програми "Схеми" опублікували аудіозапис наради в кабінеті чиновника Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом", учасники якого обговорюють, як приховати факти зникнення частини грошей, виділених на будівництво Централізованого схрону ядерного палива на Чорнобильській атомній електростанції: "Ви ж розумієте, що гроші пішли, просрані, спіз_жені і так далі. Треба знаходити інші джерела фінансування, причому їх треба якось узаконити. Як? Ми ще не зовсім розуміємо... Вам за систему радіаційного контролю додатково заплатили 22. Чи правильно я розумію? Мені потрібно було вас рятувати і себе рятувати", - заявив чоловік з голосом, схожим на голос Миколи Божка, який керує підприємством "Атомпроектінжиніринг", що є відокремленим підрозділом НАЕК та замовником будівництва. Журналісти нагадують, що менеджмент "Енергоатома", призначений при президентстві Володимира Зеленського, у грудні 2020 року публічно заявляв про "майже 100% готовність об'єкта", але в той же час уклав непублічний договір на 422 млн. грн. для завершення будівництва з новим приватним підрядником - будівельною компанією "КБР", залученою без проведення тендеру. На заяву журналістів, щоб отримати підтвердження чи спростування зазначених у матеріалі фактів, ні "Енергоатом", ні "Атомпроектінжиніринг" відповіді поки що не надали.
Кінець цитати. Ось вони «безтендерні і безгендерні добровольці» нашої ядерної війни в її активній фазі сповна фахові й ахові. Якісь ще питання будуть? Немає. Тоді вперед! «По машинах!»
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
24 січня 2022 р. 
(7530 рік за нашими літописами)
20:40 24.01.2022   

Ультиматум з "паралельного світу"

Ультиматум з "паралельного світу"
 Михайло Пашков 21 грудня 2021
  •  Поширити

Російська сторона оприлюднила проект Договору між РФ та США щодо гарантій безпеки та проект Угоди про заходи забезпечення безпеки РФ та держав членів НАТО. Можна припустити, що ці два документи у свій час увійдуть до підручників політології як приклад ідеологічного інструментарію гібридної війни. Це своєрідний ультиматум з "паралельного російського світу", створеного "державою-цивілізацією", де застосовні загальноприйняті норми та міжнародне право і діє звичайна логіка.

Ці "пропозиції" Заходу неможливо оцінювати як миротворчу ініціативу або жест доброї волі (якщо таке взагалі стосується кремлівської політики) — це шантаж, присмачений лицемірством і підкріплений концентрацією російських військ на українському кордоні.

Російські проекти у бік колективного Заходу мають багатоцільове призначення. Одна мета — вбити клин між США та його союзниками по НАТО, запустивши діалог двох держав, які вирішують долю світу і прокладають "червоні лінії" на європейському континенті.

Інша — домогтися дискредитації НАТО та фактичного дезавуювання Вашингтонського договору. Третя — зупинити вестернізацію України, Грузії та Молдови та загнати їх у зону "привілейованих інтересів" Росії. Четверта — підняти ставки. Тобто, висуваючи свідомо неприйнятні вимоги, скомбіновані з гарними пасажами щодо неприпустимості воєнного конфлікту, Кремль уже готовий кричати про те, що його мирні ініціативи відкинуті підступним Заходом. Тому Росія залишає за собою право захищати свою безпеку всіма способами... І ця теза вже використовується російською пропагандою.

Звідси випливає п'ята "внутрішня" мета — подальша демонізація Заходу та згуртування росіян навколо влади у країні-фортеці, навколо якої лише зовнішні вороги. Причому це і привід для посилення боротьби із внутрішніми іноагентами на кшталт "Меморіалу", "Нової газети" чи "Дощу". І ця "внутрішня" мета для Кремля — пріоритетна, бо на Старій площі та на Луб'янці НАТОвська загроза сприймається радше як сконструйований ідеологічний символ, вигідна "лякалка", аніж реальна загроза.

Якщо вдаватися до суті запропонованих Росією проектів, то відчуття сигналів з паралельного світу посилюється. Російська сторона у преамбулі пропозицій до США та НАТО посилається на міжнародні документи, якими знехтувала і які сама порушила — від Гельсінського заключного акту до Статуту ООН (сюди ж додати і Будапештський меморандум, і Великий договір з Україною та ін.). Більше того, варто згадати про нову російську Конституцію, а саме про оновлену статтю 79, яка фіксує пріоритет внутрішніх норм над міжнародними правилами та домовленостями.

Вочевидь, головне значення цих проектів полягає в тому, щоб видавити Захід із зони "привілейованих інтересів" Кремля — це Україна, Молдова, Грузія, Закавказзя та Центральна Азія. Тобто створити своєрідну "російську резервацію", куди США та НАТО ходу немає. Відповідно до російських пропозицій НАТО та США зобов'язуються виключити подальше розширення Альянсу за рахунок колишніх республік колишнього СРСР. Країна-агресор, яка окупувала Крим, частину Донбасу, Південну Осетію, Абхазію, Придністров'я пропонує країнам Альянсу "відмовитися від будь-якої військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи…".

Якщо дотримуватися цієї логіки, то Україні як об'єкту таких ось "домовленостей" доведеться відкоригувати свою Конституцію, Стратегію про зовнішньополітичну діяльність та національну безпеку та низку інших базових документів, дезавуювати пакет домовленостей з НАТО та США (в т.ч. оновлену Хартію про стратегічне партнерство) ), викреслити другий розділ Угоди про асоціацію з ЄС тощо. і т.п.

У найзагальнішому вигляді надзавдання російських пропозицій Заходу — створення умов реалізації мрії Путіна про збирання земель і відродження СРСР-2.

Що робити в такій ситуації? США та НАТО декларують готовність до діалогу з Москвою і будуть змушені відреагувати. І ця реакція має бути солідарною, сильною і мати протверезний ефект для Кремля. Власне кажучи, для України ситуація, що склалася, — це і реальна загроза російській інтервенції, і вікно можливостей для прискорення прозахідної інтеграції. Принаймні колективному Заходу доведеться ухвалювати стратегічні рішення на українському напрямі.

22 січня - День Соборності України

22 січня - День Соборності України
22 січня - День Соборності України

КИЇВ. 22 січня. Сьогодні відзначають День Соборності України. 

День Соборності України

Це офіційне національне свято, яке святкують на честь Акта злуки (об’єднання) Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки 1919 року. Також за рік до того (1918) було проголошено незалежність УНР. Для кожного громадянина України це свято має велике значення.

Саме 22 січня 1918 року в Києві під час засідання Малої Ради було підписано IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Цього дня були залишені будь-які ідеї про створення автономії а зв’язки з імперською Росією розірвані. Але новоутворена держава зазнала агресії з боку більшовиків, тому її суверенітет, на жаль, був недовготривалим.

IV Універсал проголошував повний суверенітет УНР, а також бажання молодої Держави мати мирні відносини з сусідніми країнами. Також в документі стверджувалося, що сусідні країни не мають ніякого права втручатися у внутрішні справи УНР. Селяни отримали у власність землю, природні багатства перейшли до національного підпорядкування. Була створена своя армія, банки підпорядковувалися центральній владі, а також були скликані Установчі Збори для створення Конституції.

Через рік, 22 січня 1919 року, УНР та ЗУНР об’єдналися в одну країну. Таким чином, утворилася суверенна возз’єднана Українська Держава. Подія мала урочистий характер і проходила на Майдані Незалежності в місті Київ.

День Соборності України як свято було запроваджене указом президента 1999 року. Ця подія має величезне історичне, а також культурне значення. Акт Злуки показує, що українці завжди бажали возз’єднатися для будування незалежної держави. Хоча це бажання змогло втілитися в реальність лише 1991 року.

Ось така херня, малятка, любі хлопчики й дівчата

Ось така херня, малятка, любі хлопчики й дівчата
(дідусь Панас)



Звичайно, що ніхто не збирається ставити цій людини пам’ятника в Україні, як це запропонував один політичний коментатор зі значною долею іронії або й сарказму, проте маємо однозначно визнати, що ніхто не зробив більшого внеску у від’єднання України від Росії, як цей невиразний чолов’яга майже тотожний за зростом (але не за змістом!) зі Степаном Бандерою чи Миколою Лебедем, Романом Шухевичем та Василем Куком – провідними діячами Організації Українських Націоналістів. Так, беззаперечно, що всі українські націоналісти минулого і сучасного, як і всі дисиденти всередині та інсургенти в діаспорі сукупно узяті зробили менше для реального визволення нашої любої Неньки України з під влади злої мачухи-загарбника – Росії, аніж теперішній Президент Російської Федерації Володимир Путін. Залишилось ще буквально трошки йому постаратися, щоб у світі виник ще один політико-соціальний клон «Північно-Південна Корея» № 2.
Мене, як і багатьох нормальних людей, подібна перспектива не надто тішить. Є, звичайно, хвальки з радісними промовами, що вони вже давним-давно всім-всім казали та доказували про майбутню війну України з Росією і ось, «на щастя», їх прогнози здійснилися: війна йде і ось-ось глобалізується до неймовірних масштабів. Вони передбачили! Нічого сказати: молодці,– накаркати війну розуму вистачило! А запобігти – для того їм, на превеликий жаль, здорового глузду не стачило. Тепер щастя-злощястя нам усім доведеться споживати, бо якось іншого шляху вже насправді не видати. Річ у тому, що неможливо домовитись з неадекватними людьми. Це як би здоровило хлоп починає привселюдно лупцювати свою жінку та дітей, щоб показати свою силу могутню, удаль молодечу, аби його інші остерігалися. Ах, дивіться, який я сильний! – бійтеся всі мене! І хрясь в обличчя жінці, бац копняка синочку, аж той підлетів! І так воно є насправді! Хіба не про подібне говорив привселюдно на одній пресконференції у 2014-му В.В.Путин, що вони свідомо будуть робити «живі щити» з жінок та дітей перед своїми наступаючими військами? Говорив! Особисто! Колись я вже писав, що насправді сильних не бояться – сильних  поважають, а бояться дурних, бо не можливо передбачити, що від них очікувати та як з ними домовитися, бо воно ж дурне і сьогодні каже одне, завтра – зовсім інше, протилежне! Ну зовсім як керівництво РФ.
Навіть не будучи присутнім при переговорах представників від НАТО з тим одним головним від РФ усе можна легко відтворити гіпотетично, бо то виглядало приблизно ось таким чином:
– Вимагаємо, щоб НАТО вивело всі свої війська з Прибалтики, бо то нам становить загрозу.
– Перепрошуємо, але війська НАТО саме для того в Прибалтиці, щоб створювати вам загрозу і стримувати від нападу на наших союзників.
– Наші вимоги є Ультиматум! Якщо ви його не виконаєте, то ми будемо бити Україну.
– А причому тут в наших перемовинах Україна? Вона не є членом НАТО.
– Так саме тому і будемо лупити Україну, що вона не є членом НАТО! Ми ж не настільки дурні, щоб битися з НАТО.
– Але ж згідно «Будапештського меморандуму» Україна є під опікою РФ! Взамін за віддану вам  ядерну зброю, РФ обіцялося захищати Україну від усіх зовнішніх загроз.
– А ми всраці маємо цей договір і робимо, що захочемо! Бо ми є світова ядерна держава і хто нам щось зробить? Воювати через Україну ніхто не стане, як Франція та Великобританія після окупації Польщі у 1939 році одразу оголосили війну Німеччині Гітлера. Часи змінилися: Третьої Світової війни бояться усі, окрім нас в РФ – нам втрачати мало що є. На носу у мене 70-ка! Помирати – так усім!
– Отож і воно, що всі наші договори з РФ і всі наші з вами інші домовленості у вас у сраці знаходяться, а не у процесі їх виконання. Тому НАТО буде нарощувати свої війська на своїх східних кордонах незалежно від подій в Україні. Домовлятися з вами безперспективно!

Дуже сумна казочка вийшла для нас в Україні живущих, любі діточки. Ось така херня, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Отож і на добраніч. Нічка, напевно що буде довгою, дуже довгою. Може навіть і ядерною...

За дідуся Панаса – Богдан Гордасевич
20 січня 2022 р. (7530 - літописний)
Львів-Рясне

16:24 20.01.2022

Цікавий серіал з історії україномовний

Цікавий серіал з історії україномовний і гарно проілюстрований, тому рекомендую заходити, підписуватись, одобряти, поширювати, коментувати і сприяти.


Герой України Степан Бандера


БАНДЕРА: СТАРІ ТА НОВІ МІФИ

 

 

З тих пір, як на переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії. 

 

 

 

 
Календарні дати повертають до життя старі і призабуті радянські пропагандистські кліше (терорист, зрадник, колаборант), які подаються як «нове бачення» істориків. Схоже було в 2007 році зі століттям Романа Шухевича. У випадку з Бандерою, судячи з дотеперішніх публікацій, до цих штампів додаються ще й нові стереотипи....
 
 

На переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії.

 

Попри відмінності між носіями стереотипів, є два суттєві об'єднуючі моменти. Перший принциповий момент: такі стереотипи  підводять до висновку, що Бандера в жодному випадку не може бути національним героєм. Другий момент методологічний, але не менш важливий: роблячи ті чи інші висновки про Бандеру, історики та публіцисти, які представляють обидві згадані тенденції, не вважають за необхідне покликатися на документальні джерела. В результаті до радянських аксіом, що не потребували доведення, на кшталт «Бандера - нацистський прислужник», додалися новітні: «Бандера не визнавав демократичних принципів, закладених ІІІ Збором ОУН» чи навіть «виступав проти створення УПА». Для остаточного спростування стереотипів потрібні серйозні, оперті на широку джерельну базу дослідження. Проте реальність зобов'язує ризикнути зробити це в межах невеликої публіцистичної статті.

 

 

 

ТЕРОРИСТ

 

Цей штамп щодо Степана Бандери, напевно, найстаріший, адже терористом його називала ще польська влада. Відповідаючи на цей закид на суді у Варшаві, він чітко показав своє ставлення до терористичних методів боротьби в тактиці ОУН: «Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів та їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є  терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Заявляю, що ні програмово, ні, якщо йде мова про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками. Тому, що в цій залі розглядали атентати, що їх виконувала Організація, міг би хтось думати, що Організація не числиться з життям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які  весь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить, але - наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки реалізувати. Вам найкраще  відомо, що я знав, що накладу головою, і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік із переконанням, що втрачу життя, я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втрати життя. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького».

 

Терористами польська влада називала не лише Степана Бандеру, але і його соратників, котрі боролися в рядах Української військової організації чи ОУН. Як свого часу росіяни називали Юзефа Пілсудського та діячів Польської військової організації, які боролися проти російської влади. Як, зрештою, у всі часи називає революціонерів будь-яка окупаційна влада. Насильство, освячене державною владою, називають політикою, навіть якщо її результатом будуть тисячі чи мільйони загиблих. Силова спроба протистояти цьому насильству поза державними інституціями автоматично шельмується як терор. Тому практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Щойно після того, коли цей рух набирає обертів, переростає з формату збройної боротьби окремої організації в загальнонаціональну боротьбу, знаходить собі союзників у світі і, врешті, перемагає, лише тоді він позбавляється цього принизливого тавра. Польський, ірландський, єврейський національно-визвольні рухи демонструють саме такі сценарії розвитку. Колишні терористи Пілсудський, Коллінз, Бегін після перемоги ставали національними героями та керівниками відновлених держав. Діячі українського визвольного руху, які протиставилися державному терору Польщі, СРСР та Німеччини, не дожили до своєї перемоги. Проте створення незалежної  української держави - свідчення перемоги їхнього руху, а тому настав час позбавити їх тавра «терористів».

 

 

 

КОЛАБОРАНТ

 

Основним елементом радянської пропаганди, спрямованої проти ОУН та УПА, було постійне звинувачення у колаборації з нацистами. І, не зважаючи на опубліковані тисячі документів, десятки досліджень про антинацистську боротьбу  українських націоналістів, цей міф продовжує існувати. В межах пропаганди Степан Бандера розглядався, часом розглядається й досі, як мало не головний приспішник Гітлера в Україні. Тим часом Бандера скептично оцінював можливість використання німецької допомоги у відродженні України. Цей момент став одним із ключових в його дискусії зі старшими членами ОУН, яка закінчилася розколом організації. Андрій Мельник та інші ветерани визвольних змагань 1917-1920-х років, опираючись на досвід 1918 року, були переконані, що лише українсько-німецька співпраця може привести до незалежності. Степан Бандера головним вважав принцип опори на власні сили, а зовнішню допомогу розглядав лише як імовірний допоміжний засіб. Не маючи довіри до німців, він шукав інших союзників: в 1940 році через свого брата Олександра Степан Бандера, зокрема, вів переговори з міністром закордонних справ Італії Чіано щодо можливої італійської підтримки українського визвольного руху. Поряд з тим, розроблялася концепція створення фронту поневолених народів. Актуальність таких кроків посилювала міжнародна ситуація після 23 серпня 1939 року, коли Німеччина стала союзником головного ворога ОУН - СРСР. Пакт Молотова-Ріббентропа ще раз довів, що в справі відновлення української держави не слід цілковито покладатися на німців. Тому 30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України без жодного узгодження із «союзниками». Не зважаючи на наявні в ньому дипломатичні дифірамби на адресу Гітлера, німці чітко зрозуміли, що їх ставлять перед доконаним фактом. Аби спинити «українську самодіяльність», поліція негайно затримує Степан Бандеру і ставить перед ним вимогу відкликання Акту. Це була пропозиція, від якої не можна відмовлятися, але Бандера зробив це. Всім, хто досі вірить у Бандеру-«німецького підлабузника» раджу почитати унікальний німецький документ - протокол розмови керівника ОУН із заступником державного секретаря Ернстом Кундтом від 3 липня 1941 року. 32-літній юнак, вчорашній політв'язень, керівник підпільної організації поневоленого народу проти високопоставленого чиновника Третього рейху, перед яким тремтіли керівники держав. У відповідь на звинувачення в неузгодженості дій націоналістів з німецьким керівництвом Бандера бере на себе цілковиту відповідальність за Акт, більш того, додає: «Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу». Вдруге після 1936 року Бандера своєю принциповою позицією поставив себе перед перспективою смерті. Далі були перебування під арештом, що мало «допомогти» змінити непродумане рішення, концтабір «Заксенгаузен» як покарання за те, що це рішення не було змінене.

 

В 1944 році, коли стала зрозумілою німецька поразка на східному фронті, нацисти спробували відновити свої загравання з українцями, для чого, власне, й був залишений живим Бандера. Його вивезли із «Заксенгаузена» і поселили як арештанта в будинку під Берліном. Він щойно вийшов з табору, не мав інформації про події на фронтах, про справи в Україні. Цим пробували скористатися німці, запропонувавши очолити пронімецький український комітет, «освятити» своє присутністю черговий колабораціоністський проект. Бандера не піддався спокусі примарної влади - відмовився. Його принциповість черговий раз стала на заваді використання його самого та всього визвольного руху для реалізації чужих інтересів.

 

 

 

АВТОРИТАРНИЙ ЛІДЕР

 

Саме ця принциповість і непоступливість часом представляються як авторитаризм, нездорові амбіції чи навіть «вождистські замашки». Для довершення образу Бандери як авторитарного лідера «однозначно стверджують» про несприйняття ним демократичних цінностей як в масштабах організації, так, тим паче, держави. Скільки правди в цих тезах? Очевидно, що Бандера був амбітною людиною, вірив у визначальну роль вольових особистостей в історії, з дитинства готував себе до великої місії. Він формувався в епоху, коли авторитарні тенденції домінували повсюдно, державами керували вожді, фюрери та дуче. Проте саме Бандера очолив опозицію, яка піднялася проти «вождизму» в ОУН. Саме він і його товариші «крайовики» протиставилися спробі становлення автократичної влади в організації на чолі з Андрієм Мельником. Створений ними Революційний провід, попри значні повноваження Голови, був командою сильних керівників. Бандера як лідер вивів на керівні ролі Романа Шухевича, Василя Кука, Романа Кравчука, Дмитра Грицая, Ярослава Старуха та інших, які очолили різні ланки визвольного руху вже після його ув'язнення, які забезпечили тривалу ефективну боротьбу підпілля. Як свідчать документи, в Проводі Бандери рішення приймалися більшістю, тобто кожен голос мав значення. Саме такий стиль роботи він вважав очевидним і необхідним. В одному зі своїх листів в Україну Бандера писав: «В кожному Проводі, який я провадив, зокрема в Проводі ЗЧ (Закордонних частин) ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член проводу має право піддавати під розгляд і вирішення Проводу кожню справу... Це елементарні засади функціонування Проводу, і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу».

 

Як кожен керівник, Бандера прагнув до домінування власної політичної сили, проте ніколи не робив з цього головної цілі. Сформульований ним принцип «нашою перемогою є перемога наших ідей» реалізовувався на практиці - утворений в червні 1941 уряд (Українське державне правління) складався з керівників різних політичних сил.

 

Поширене сьогодні в історіографії та публіцистиці твердження про те, що Бандера не сприйняв рішень ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН, бо, перебуваючи в ув'язнені «пропустив процес визрівання в ОУН демократичних тенденцій», є неправдивим в кількох моментах. По-перше, Бандера ніде і ніколи не відмовлявся від рішень цього збору,  вважаючи їх зобов'язуючими як для себе, так і для всіх членів ОУН. По-друге - процес визрівання демократичних тенденцій в програмі ОУН почався не в 1943, а в 1940 році саме під керівництвом Степана Бандери. Гасло «Свобода народам! Свобода людині!», яке представляється як квінтесенція цього процесу, вперше прозвучало не  в рішеннях 1943 року, а в маніфесті ОУН з грудня 1940 р. «Бандера авторитарний вождь, який не визнає демократичних норм» - це звинувачення було сформульоване його опонентами в другій половині 1940-х років на еміграції і використовувалося в типовій для еміграції політичній боротьбі. При цьому одним із «головних речників демократизації» представлявся Микола Лебідь, людина, усунена з поста провідника ОУН в 1943 році за авторитарний стиль керування. На жаль, багато істориків некритично прийняли цей закид, не намагаючись верифікувати його з допомогою доступних джерел.

 

 

 

РОЗКОЛЬНИК

 

З політичного еміграційного протистояння проростає і наступний стереотип - розкольника. Бандера, твердять деякі публіцисти та історики, відіграв радше деструктивну, аніж позитивну роль в українському визвольному русі, адже з його ім'ям пов'язані два розколи. «Руїна», «розкол», «братовбивство» - ці поняття представляються мало не як архетипічні для української нації, як її родове прокляття. Натомість такі негативні явища є аж надто типовими для бездержавних націй, які стають об'єктом зовнішніх маніпуляцій політиків та спецслужб, аби вбачати в них щось винятково українське.

 

Очевидно, не обійшлося без таких маніпуляцій і  в розколах ОУН, відповідальність за які списують на Степана Бандеру. І якщо в питанні розколу 1940 року поки не знайдено документів, які однозначно підтверджували б його зовнішню інспірацію, то в так званому другому розколі 1954 року вона дуже чітко прослідковується. Звичайно, ця подія мала й певні об'єктивні чинники (особисті та організаційні непорозуміння), проте  безпосередньою причиною стали сфальшовані МҐБ документи та тривала оперативна гра, яка велася з українською еміграцією від імені воюючої України.

 

Важливо також оцінити вчинки самого Степана Бандери в цих критичних ситуаціях, аби дати відповідь чи заслуговує він на звинувачення у розкольництві.  І в 1940 р., і в 1954 р. бачимо його дії, спрямовані на недопущення розколу: в першому випадку неодноразові звернення та поїздка до Андрія Мельника, в другому навіть добровільний відхід з посади керівника організації задля збереження її цілісності.

 

Як і у випадку з іншими міфами про Бандеру, звинувачення у розкольництві опирається на незнання конкретних фактів чи невміння розглянути їх із ширшої перспективи. До прикладу, датою розколу по лінії бандерівці-мельниківці називають 10 лютого 1940 року - день створення Революційного проводу на чолі з Бандерою. Тим часом, ще кілька місяців після цього продовжувалися спроби залагодити конфлікт, представники обох течій працювали в одному приміщенні на вул. Зеленій у Кракові. І щойно силове захоплення приміщення бойовиками на чолі із Зиновієм Книшем (згодом одним із найбільш плодючих авторів мельниківського спрямування) і позбавлення бандерівців доступу до нього спалило мости для можливого порозуміння.

 

Потім були роки взаємної ворожнечі та звинувачень, найважчим з яких було звинувачення бандерівців у вбивстві провідних членів ОУН(м) Сеника і Сціборського. Ця справа досі залишається нез'ясованою, проте, якщо подивитися  в ширшому контексті, то важко не помітити аналогій із пізнішими подіями 1957 та 1959 років. Тоді вбивства Ребета і Бандери теж представлялися як «братовбивчі розбірки» в середовищі українських націоналістів. Щойно сенсаційне зізнання кілера від КҐБ Сташинського показало справжніх  замовників та виконавця атентатів.

 

І на завершення про розколи. Говорячи про розкол в українському русі, в нас прийнято говорити лише про його деструктивну роль. Тим часом, принаймні, конфлікт 1940 року став додатковим імпульсом для розвитку руху. Адже до його керівництва прийшли молоді енергійні люди, з новим баченням, готові до еволюції своїх світоглядних засад, геополітичних уявлень та методології боротьби. Саме ці люди, яких згодом стали називати «бандерівцями», вивели український визвольний рух на якісно новий рівень розвитку, перетворивши його в загальнонаціональний. І  тут знову напрошуються аналогії з іншими національними рухами - єврейський національний рух набув нового дихання завдяки «розкольнику» Володимиру Жаботинському, який вийшов із Всесвітньої сіоністської організації, заснувавши нову течію «сіоністів-ревізіоністів».

 

 

 

«ЛИШЕ СИМВОЛ»

 

Стереотипом, який чи не найактивніше утверджується в суспільстві сьогодні, є теза, що Бандера не може вважатися національним героєм, адже «безпосередньо не брав участь у визвольній боротьбі»: спочатку як в'язень польських  тюрем, згодом - німецького концтабору, а потім як політичний емігрант, який не мав змоги впливати на ситуацію в Україні. «Бандера лише символ боротьби» - ця фраза стала ключовою у сучасному відображенні Бандери. Проте аналіз історичних фактів чітко показує безпосередню, а часто і визначальну роль Бандери в українському визвольному русі. Саме він провів інкорпорацію Української військової організації в ОУН, чим завершив формування структури Організації, яке тривало з 1929 року. Саме він вивів на новий рівень діяльність ОУН в першій половині 1930-их років, саме під його керівництвом ОУН провела низку гучних бойових та пропагандистських акцій, які зробили цю організацію популярною не лише в Україні, а й за її межами. Його активна діяльність в 1939-1941 роках заклала міцні основи для наступного етапу розвитку визвольного руху. В цей час проведено велику кількість військових та організаційних вишколів, які підготували кадри для подальшого розгортання повстанської армії. Тоді ж закладено важливі ідейні засади, які забезпечили розвиток ОУН з підпільної організації у загальнонаціональний визвольний рух. Велику роботу проведено Бандерою в післявоєнний період на еміграції. Під  його керівництвом мережу ОУН розгорнуто практично у всіх країнах, де мешкали українці, - в Західній Європі, Північній та Південній Америці, Австралії. Створені ОУН громадські організації (Спілка української молоді, Організація оборони чотирьох свобод України, Ліга визволення України) ефективно захищали права українців у світі. Через бандерівські видання («Шлях перемоги», «Визвольний шлях», «Гомін України»  та  багато інших, що виходили практично по всій українській діаспорі) проводилася активна інформаційна кампанія, що доносила світові правду про Україну та українців.

 

Лідерство Бандери визнавали керівники визвольного руху в Україні - на подання Романа Шухевича його було обрано членом Бюро Проводу ОУН в 1945 р., програмний текст провідного ідеолога визвольного руху Петра Федуна називався «Хто такі бандерівці і за що вони борються», тисячі повстанських листівок звершувалися гаслом «Хай живе Степан Бандера», відомий повстанський художник-гравер Ніл Хасевич зробив його портрет, підписавши «Другові Провіднику». В Україні в умовах боротьби ніхто не ставив під сумнів авторитет Бандери  як керівника визвольної боротьби. Визнавали його й ті, хто боровся проти визвольного руху. Термін «бандерівці» набув фактично офіційного звучання і використовувався в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Радянська влада до кінця життя Бандери вважала його небезпечним ворогом і  навіть пішла на його ліквідацію в 1959 році. Тобто вже тоді, коли визвольний рух в Україні було придушено, і сама радянська влада намагалася  представляти себе по-новому, відмежовуючись від злочинів Йосипа Сталіна. Степан Бандера був реальним і небезпечним для ворогів діячем українського визвольного руху. А разом з тим - він став його символом.

 

Стати символом за життя і пронести цей тягар не спіткнувшись - це справжній виклик долі, достойно відповісти на який не зуміли тисячі тих, кого свого часу вважали героями. Маємо унікальні рядки, написані самим Бандерою, де він описує свої переживання: «Мушу Вам  щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся».

 

Проте доля розпорядилася по-інакшому - Степан Бандера так і не зміг повернутися безпосередньо на поле бою, змушений був до кінця життя нести цей хрест - бути символом. Прізвище Бандера, що перекладається «прапор», таки стало його життєвою місією.

 

В Україні сьогодні друкують багато статей та книжок про Степана Бандеру. Автори  переповідають основні факти із його життя:  діяльність в підпільній організації,  боротьба, тюрми, концтабори, відвертий виклик окупантам, принесене в жертву особисте життя, репресована родина, врешті, смерть від рук вбивці. Здавалося б, усе вже зрозуміло і немає жодного народу, який би відмовився від такого героя. Проте ще часто в українських авторів стосовно Бандери бракує відваги зробити висновок із цих фактів. Але переконаний, що настане момент, коли автори, читачі та всі інші українці знайдуть у собі достатньо сили назвати героя героєм. І Бандера знову стане символом, символом того, що українцям уже не треба оглядатися на когось, формулюючи свої погляди на минуле чи бачення майбутнього.

 

 

Володимир В'ятрович для Zaxid.net

Львів вшанував 113-ть Степану Бандері

У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
  •  01.01.2022, 15:10
  • Пресслужба ЛМР
Сьогодні, 1 січня, у Львові керівництво міста та області, громадськість вшанували 113 річницю від дня народження голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери. Від громади міста до події долучився перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко. Також квіти спільно з пластунами поклав син мера Львова Антоній Садовий.

Завантажити фото
Завантажити фото

Присутні поклали квіти до пам’ятника Степану Бандері (пл. М. Кропивницького). Опісля відбулась спільна молитва за Україну та громадське віче.

«На історію України припадало не одне випробування. Навіть сьогодні ми живемо в часі російсько-української війни. Історія нашої держави, нашої нації завжди показувала всім приклад. І досі продовжує це робити, адже завдяки незламному духу і героїзму, Україна перемагала і буде перемагати. Кожна перемога – це віддане життя і вічна боротьба. Ми сьогодні тут, бо прикладом такої перемоги є Степан Бандера і сучасні Герої України, які просто зараз боронять незалежність нашої країни. Слава нашим Героям, слава Україні», – сказав Андрій Москаленко.

Довідка

Степан Бандера – український політичний діяч, один з ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів – голова Проводу ОУН-Б. Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус «Борець за незалежність України у ХХ сторіччі».

У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери

Степану Бандері виповнилось 113-ть років

Львів'яни вшанували пам'ять Бандери у його день народження: фото з місця події
Львів'яни вшанували пам'ять Степана Бандери
Львів'яни вшанували пам'ять Степана Бандери / ЛМР

Львів'яни традиційно вшановували пам'ять Степана Бандери у його день народження – 1 січня. До пам'ятника діячеві прийшли також нардепи та керівники міста та області.

view count755

Люди поклали квіти до пам'ятника. Після цього спільно помолились за Україну.

Заступник мера Львова Андрій Москаленко запевнив, що завдяки незламному духу і героїзму Україна перемагала і буде перемагати.

Кожна перемога – це віддане життя і вічна боротьба. Ми сьогодні тут, бо прикладом такої перемоги є Степан Бандера і сучасні Герої України, які просто зараз боронять незалежність нашої країни,
– сказав Москаленко.

Варто зазначити, що Україна відзначає вже 113 річницю від дня народження провідника ОУН Степана Бандери.

Арсеній Яценюк як слухач Віталія Портнікова





Galina Petrovna Gozenkova
5 годин тому
Арсений, мы один раз уже поверили вам, это худшее что было в Украине, ваш комерческий союз с порохом, это ужас и есть люди, которые еще вам верят, но это или тупые или помочники вам в деребане страны, а Зеленский-это надежда, верю, что будет лучше, во всяком случае хоть появились дороги, школы, садики, страна ожила, пока экономика слабая, но ковит, пожары, война вредительство  такими патриотамы, как ваша команда и тд????
Докладніше

9

ВІДПОВІСТИ

Сховати відповідь
George P
George P
3 години тому
Господи, какую чушь вы несете. Экономика слабая? Не потому ли, что налогоое законодательство новое и манипуляции с ценами на газ для коммерческих предприятий гробят бизнес? Не потому ли, что в ручном режиме убирают одного из самых компетентных глав Нац.Банка в лице Смолия за всю историю Украины, и садят на должность К.Шевченко, который наворовал вместе с регионалами в Терра-Банке и на должности главы Укрэксимбанка раздал миллионы на фейковые ФОП-ы за якобы "привлечение гос.компаний на переход на обслуживание в Укрэксимбанке" - на которое гос.компании и так должны были перейти согласно декрету Кабмина? Не потому ли, что власть Зеленского преследует невиновных в убийстве Шеремета, сажает боевых генералов в СИЗО по притянутым за уши обвинениям, доказательной базы по которым нет? А что там со срывами спец.операций по задержанию боевиков российской ЧВК, которые убивали наших военных и мирняк на Донбассе, что делать с тем фактом, что политикой рулит глава ОП Ермак, который по сути российский агент? Что делать с тем фактом, что нет такой должнсти в принципе, но человек решает все с согласия Зеленского, а брат этого человека торгует должностями? Почему гражданское лицо и бизнес партнер Зеленского назначается главой СБУ и ему без всячких предпосылок присваивается звание лейтенанта? Почему Коломойский покупает судей и все еще не сидит за махинции с ПриватБанком, почему его предприятия получают сумасшедшие налоговые льготы, компенсации и спец. тарифы на тот же газ и эл. энергию? Почему господин Зеленский помогал Коломойскому выводить деньги Привата через свои оффшоры вместе с Шефирами и Ко? Поченму Украина стала посмешищем длля всех цивилизованных стран и еке руководство признано недоговороспособным? Поотому что сама власть нарушает собственные обязательства перед партнерами - нарушает независимость НБУ, сворачивает реформы и нарушаети тем самым пункты меморандумов с МВФ и т.д.? Почему власть саботирует назначение независимого прокурора САП? Почему представители фракции большинства в ВР постоянно палятся на всем - от тупого хабальства в чатах с проститутками до прямого лоббирования интересов Коломойского и прочих?  Вам еще примеров накидать за подготовку к эпидемии, и т.д.? Рассказать об освоении средств на Великому Крадивництви?  Вы понимаете, что вам скармливают жвачку, чтобы вы не задавали вопросов и просто повторяли эти нарративы и не думали о том, как дело обстоит в реальности. Умнейте

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
278
предыдущая
следующая