Незважаючи на те, що пристрасті з приводу набрання чинності низки нових норм закону про державну мову з трудом заспокоїлися, слуги народу знов примудрилися підлити масла у вогонь. Максим Дирдін у новій своїй поправці висуває дуже провокативну ініціативу із пом'якшення дії деяких статей закону для тих національних меншин, що етнічно пов'язані з дружніми Україні державами.
По суті, ці поправки перекреслюють весь сенс законодавчого захисту української мови у всіх регіонах країни. Тепер, ймовірніше, поляки зможуть розраховувати на вагомі привілеї - це застосування рідної мови у передвиборчій агітації, спрощене отримання громадянства без знання української мови, та й ще вони залишать за собою право дублювати фільми польською. І звісно, це тільки початок нововведень. У результаті подальші поправки остаточно заплутають документ та загальмують його реалізацію.
Причому в тій же Молдові, де вже почали обговорювати цей документ, навіть не збираються подякувати нам за можливі послаблення для молдовської мови. На думку молдован, ми їх нібито будемо шантажувати та диктувати свої умови переговорів. Але тоді постає питання, для кого слуги народу намагаються це робити? Для тих, хто досі сумнівається, чи підтримувати наші спроби з відстоювання територіальної цілісності та інші зовнішньо політичні ініціативи? На мою думку, з такими невпевненими товаришами, які знаходяться у Верховній Раді, українська мова буде завжди в небезпеці, і ми ще довго не навчимося поважати власні національні інтереси. Всі сусідні країни повинні за замовчуванням спокійно ставитися до нашого внутрішнього законодавства. А якщо й правити закон, то тільки на посилення, особливо для тих національних меншин, що порушують українське законодавство, коли набувають подвійне громадянство та займаються контрабандою на кордоні.
Зліва, здогадуюсь, написано: "Ся церкова зачата 1818". По правій стороні: "Оуконче(а)на [Оусвяче(а)на] року [?] 1870".
Я нічого не пропустив? Адже здається, що там ще є якісь літери після "року" і також не впевнений чи "Оуконче(а)на" чи все-таки "Оусвяче(а)на"? Дуже вдячний за допомогу!
Здоровенькі були, мої любі читачі, читачки та особи поза гендерною бінарністю.
Остапа понесло… точніше, понесло Ольгу, тобто мене. Вже п'ята частина рецептів буде, а вам усе не набридає. Традиційно нагадую, що вислів «Смачно, а не жахачно» вигадала креативна команда української філії супермаркетів ‘Billa’.
Із другою назвою все просто – це засмажка з грибів та цибулі. А ось перше слово позначає нову та ні на що не схожу реалію закарпатської кухні. У поданому нижче відео їх формують із картопляного пюре, а потім смажать, як і крумпленики (про них уже йшлося в попередній частині), однак останні пласкі, а ці кругленькі. Та й саме слово «бобальк» – це синонім до лексеми «кульки», як пояснює пан Костянтин. А ще в інфобоксі пан Грубич зазначив про різдвяне ворожіння на цих круглячках, цитую:
«Готувати їх мене навчили у 2006 році у селі Говерла біля найвищої української гори у Карпатах.
Колись кожна з дванадцяти страв виконувала свою функцію у різдвяних обрядах. Але з усіх страв обов’язково мусили лишатися після вечері бобальки, бо на них ворожили собі дівчата.
– Давали бобальки котам – чий бобальок кіт з’їв, та дівчина мала наступного року вийти заміж, – згадували своє дівоцтво старші говерлівські гуцулки. – Який бобальок лишався цілий, та дівчина мала залишатися незаміжньою. А як кіт погриз бобальок, але цілого не з’їв, то казали, що дівчина народить дитину.
Дослідник закарпатської кухні Федір Шандор стверджує, що у краї побутує кілька рецептів різдвяних бобальок. На Виноградівщині та Ужгородщині бобальки – це солодке, облите медом тверде печиво з маком. В окремих селах бобальками називають печені в печі пампушки, скроплені підсолодженим окропом і посипані маком та горіхами. Іноді бобальками називають галушки. Ближче до Говерли бобальки – це картопляні кульки під соусом з білих грибів. Саме картопляні кульки з гриблянкою навчили нас готувати у Говерлі».
Пасуля – це закарпатський експонент слова «квасоля». А рагу зі стручкової квасолі, як і сам овоч, називають «лопатк». До речі, важлива заувага: не слід плутати спаржеву квасолю (вона у вигляді їстівного товстостінного зеленого бобу з дрібнесенькими зеленими квасолинками всередині) та власне спаржу (біло-зелені пагони з китицями на кінцях).
А ось вам і закарпатський суп із квасолі – пасуля заправляна – від Наталії Машіки. Запрвляна – це, як тлумачить пані Наталя, суп, який містить сметану.
У відео «запрвляна» трактовано як слово русинського діалекту. Пропоную спершу ж розібратися, хто такі русини, може, хтось не розуміє, бо й я до теперішнього моменту не знала точного визначення. Отже, традиційно за словником Бусла, «русини» – це стара назва українського населення Буковини, Галичини, Закарпатської України, Словаччини і Воєводини. Маскулінітив – «русин» (у Р.в. – русина), фемінітив – «русинка».
Чесно, я не знаю, де розташована Воєводина, тому звернімося до всесвітнього павутиння. Перше ж посилання з Вікі видає ось що:
– Воєводина або Войводина – автономний край Сербії, розташований на північ від Дунаю.
А тепер я вам розповім про те, що для мене очевидніше: лексема «запрвляна» – це відприкметниковий іменник. Я не володію русинським діалектом, однак якщо вважати це слово українським (хай і запозиченим, а не питомим), то суто за морфемною будовою слова маємо прикметник: суфікс -ан-, флексія -а жіночого роду, яка узгоджується з іменником жіночого роду «пасуля». Швидше за все, лексема відмінюється за прикметниковою парадигмою: пасулі заправляної (родовий відмінок), пасулі запрвляній (давальний) і так далі. За типом, схоже, що дієприкметник, адже дуже скидається на літературне «заправлений», та й наголос припадає на третій склад від кінця (запрвлений, запрвляна). Однак значення слова, як вже згадувала Наталія Машіка, іменникове – суп на сметані. Тобто «пасуля запрвляна» – це сметанковий суп із квасолею.
Хоч я й не можу стверджувати напевне, та все ж припускаю, що лексема «запрвляна» – це якраз так званий скам’янілий прикметник, який із часом втратив значення ознаки предмета й став позначати сам предмет. Так часто трапляється з власними назвами: ті ж топоніми – Київ, Чернігів, Харків, Львів, Чугуїв, Фастів, Бердичів, Миколаїв, Почаїв, Малин, Ніжин – це все колишні присвійні прикметники (на що вказують суфікси присвійності -ів та -ин), які із набуттям значення власної назви втратили морфологічні властивості прикметника, зокрема змінили парадигми відмінювання. Аби було наочніше – покажу на прикладі слів «татів» та «Київ». Скрини відмінкових парадигми узято з Українського лінгвістичного порталу («Словники України online») .
Оно як багато цікавого ми дізналися завдяки квасолевому супу. Однак «пасуля запрвляна» – то не єдина закарпатська поливка із квасолею. Вікторія Сонячна запропонує вам згнянку – веганську страву із додаванням квашеної капусти.
Я намагалася розшукати етимологію слова «зганянка», однак Інтернету про те нічого не відомо. Зате я довідалася, що цей суп готують переважно у Великий піст, і що за складниками він напрочуд схожий на капустняк. Переконайтеся самі, зазирнувши в коментарі під відео каналу «Готуй – все просто!»
Ну, і на завершення квасолевої теми поговоримо про теорію спорідненості всіх мов. Точніше, про слово «квасоля» в інших народів.
Так, ми вже згадували пасулю запрвляну, а в грецькій національній кухні суп із квасолі називають «фасолада». На жаль, не можу додати посилання на відео, бо українськомовних на Ютубі поки нема.
Раніше ви вже мали змогу переглянути рецепт картопляника від пана Костянтина , а ось вам іще один варіант від Томи Федоренко – майже як чебуреки, от тільки не з тіста, а з картоплі, відвареної в кожушках. Власне, заради цього вислову я це відео й додаю: для тих, кому не до вподоби слово «мундир» та стале словосполучення «картопля в мундирі», гарні новини – можете казати «картопля в кожушку».
А ось тут пані Тома ділиться приказкою свого дитинства про гриби лисички: «Лисичка – вітамінів криничка» та принагідно зазначає, що це єдиний гриб, який не зазнає уражень хробаків.
Я прогуглила: таке прислів’я справді трапляється в Інтернеті:
Поміж іншим, зауважмо: пані Федоренко на чотирнадцятій хвилині каже «… надати йому такого… пюревидного вигляду». Це досить правильне утворення слова з основою «-видний», просто за Святославом Караванським. Адже утворення з основою «-подібний» було би калькою.
– Дезі (Desi) – має невелике, темне насіння з грубою поверхнею, культивований переважно в Індії та на значній частині індійського субконтиненту, а також в Ефіопії, Мексиці й Ірані.
– Бомбей (Bambai) – також темного кольору, але трохи більше за розміром, ніж різновид Дезі. Він теж популярний на індійському субконтиненті.
– Кабулі (Kabuli) – пов'язаний із Кабулом в Афганістані. Цей тип світліший, з більшим насінням і гладенькою поверхнею, переважно вирощується в Південній Європі, Північній Африці, Південній Америці та Індійському субконтиненті, куди потрапив у 18 столітті.
До хумусу додають тахіні, пані Антоніна називає її приправою, однак це радше паста з кунжуту та кунжутної олії (що не заперечує того факту, що тахіні є приправою, адже слово «приправа» – це гіперонім до лексеми «тахіні», а лексема «тахіні» є гіпонімом до слова «приправа»).
До речі, наші словники досі не фіксують це слово, а разом із ним – його рід, тому поки діятимемо за загальним правилом: тахіні – це різновид пасти чи приправи, а що слово «приправа», що лексема «паста» мають в українській мові жіночий рід, тож висновок цього силогізму: слово «тахіні» – жіночого роду.
(для довідки зі словника Бусла: силогізм – умовивід, у якому з двох суджень-засновків одержують зумовлене ними третє судження – висновок).
А ось ми маємо й явище випадкової омонімії або ж випадкового збігу, коли одним словом позначають поняття, геть не пов’язані між собою. Так, словник Бусла надає такі визначення:
– тахіна (у множині – тахіни) – родина двокрилих корисних комах.
– тахінний:
1. прикметник від іменника «тахіна»;
2. синонім до «тахіновий» – той, який виготовляють з очищеного насіння кунжуту.
Поміж тим, лексема «тахіні» має свої експоненти: десь її називають «тахіна», десь «тхіна», назва досі не усталилася. На дев’ятій хвилині відео пані Антоніна вживає прикметник «масткй», беремо до уваги:
– покритий, змазаний шаром жиру; – який добре змащує – покриває шаром чого-небудь жирного чи густого; – густий, лискучий, як масло, жир.
Я не споживаю дари моря, тож устричне молоко – це для мене нова дивовижа. Але це всього-на-всього устричний соус. А ще Тетяна Ом розповість вам і про невербальні коди довкола устриць: наприклад, що їх та сорочки купують дюжинами – по 12 штук, або ж про закономірність із цифрами (чи все ж числами? Бо 1-5 – це як цифри, так і числа, а ось два нулі «00» ніяк числом не назвеш, це дві цифри): «00» позначають найбільшу устрицю, «0» трохи меншу – і так до «5», яка позначає найменшу за розміром.
На останок хочу розповісти про помилку, яка виникла в слов’янських мовах – зокрема й в українській – внаслідок незнання іспанської.
Заголовок у відео правильний – «Яловичина з сальсою». А ось уже в самому ролику пані Тетяна припустилася помилки – вона каже «соус сальса». Так-от, це тавтологія, адже «сальса» в перекладі з іспанської мови і є соус. Про це я колись довідалася від шеф-кухаря Іллі Лазерсона.
А, до речі, я не помітила, однак автори каналу «Кус-кус» також зазначили це в описі під відео, однак теж із помилкою, на жаль: «Сьогодні Таня показала, як приготувати яловичину з соусом сальса. Мексиканська кухня часто асоціюється з сальсою, адже в буквальному перекладі «сальса» і є «соус».
Доброго дня, мої любі особи поза гендерною бінарністю, читачі та читачки.
Розпочати сьогоднішню добірку я хочу з назви кав’ярні в Чернівцях, де мені довелося бути півтора року тому на свій День народження.
Словник Бусла подає два визначення слова «мантулки»:
Ласощі, солодощі.
Різноманітний дрібний товар.
Ви вже знаєте, що я не споживаю рибу, тож у рецепті форелі з медом та горіхами від Тетяни Дани Юрович мене зацікавили пуцо-галушки. Як пояснює сама пані Дана, це маленькі галушки, тож основа «пуцо-» може бути синонімічною до «міні-» (міні-галушки). Я спробувала пошукати в словнику Бусла якісь спільнокореневі слова, та знайшла хіба що:
– пуцувальник (фемінітивом, я так припускаю, буде пуцувальниця) – особа, яка займається пуцуванням;
– пуцьнути – швидко впасти; бухнутися.
До речі, досліджуючи вже черговий рецепт пані Тетяни, я прогледіла найголовніше – назву її ресторації «Кіфлик». Якщо ви відкриєте гугл-зображення, то побачите, що подекуди кіфлики скидаються на круасани, а подекуди на печиво «Цигарки».
Перше ж посилання в мережі Інтернет надає більш аніж вичерпну відповідь, тож цитую зі сайту mukachevo.net.
«Мініскульптура «Закарпатський кіфлик», дівчина Ілонка з кітликом, 42-а в Ужгороді. Звісно, що уособленням виробника кіфлика є жінка, а не чоловік. А сам кіфлик – символ Святого Мартина. Це тістечко у Франції називають «рожки Святого Мартина». Їх пекли у холодний період, коли вже робили леквар зі слив. У Франції робили каштанове варення й подавали до свята Святого Мартина. Тим більше, що у нас Святий Мартин визнавався у всіх регіонах Закарпаття, тому кіфлик зайшов", – розповів Шандор».
Доки готувала цю статтю, мене вже випередив Євген Клопотенко, опублікувавши відео-рецепт:
Мушу виправити пана Євгена – на першій хвилині він каже «наша головна задача», тоді як слід казати «наше головне завдання», бо задачі бувають математичні, фізичні, хімічні, з географії та ще якісь природничі, а от усе решта – то завдання. Другий огріх пана Євгена – «ми знаходимося недалеко до Австро-Угорщини». Знаходяться речі, які загубилися. А Україна розташована неподалік від Австрії.
Ще пан Клопотенко запитував про множину слова «тісто»: «тіст»? «тістів»? Насправді ж воно існує лише в однині – у цьому можна пересвідчитися на Українському лінгвістичному порталі «Словники України». Тому доречніше буде казати «два різновиди тіста».
Незглибимий канал Костянтина Грубича «Смачна країна» тішить нас черговим автентичним рецептом – цього разу антипохмільним. Аби не бути голослівною, просто продублюю з інфобоксу під відео: «Марія Ісак із Приборжавського, що у Закарпатті, продовжує нас дивувати своєю майстерністю. Цього разу вона показала майстер-клас із приготування традиційного закарпатського напою – дзями. Її інша місцева назва – поливка. У відкритих джерелах я знаходив дзяму винятково як першу страву, суп на бульйоні з додаванням оцту. Тут я побачив геть інше.
Унікальність приборжавської дзями у тому, що її готують з кислого молока і масла. Все! Трішки борошна, щоправда, додають для густини. Кажуть, що це перша допомога на другий день після перепою. А ще дзямою запивають усе, що з’їли на весіллі, а весілля закарпатські дуууже ситі».
Ну а чудовий синонім до словосполучення «ліниві вареники» – книглі. А окрім того, Наталія Машіка пояснила, що таке смажинка – найпростіша запрашка зі смаженої цибулі та сметани. Тут у пані Наталії вона ще й із паприкою.
А ще знайшлися родичі вараниць (або ж на італійський манір «шовкових хустинок») – паленята. Мабуть, така назва поширена в Закарпатті (конкретніше – Іршавщина), а «вараниці» – у Придніпров’ї. Однак одностайно не стверджую, бо я усе ж не діалектологиня та не пані історик мови. Ба більше, Костянтин Грубич роз’яснює, цитую:
«Закарпатці роблять паленята – порізані смужками чи квадратиками шматочки тіста – і солоними, і солодкими. Додають шкварки, цибулю, сир або горіхи із цукром. На будь-який смак.
Ми приготували із шкварками. В інтернеті ви знайдете різні рецепти. Я вам даю Василевий спосіб, «по-багатому». Тобто при замісі тіста води майже не потрібно, натомість яєць не шкодуйте. Краще домашніх» (примітка: у відео страву готує кулінарний ентузіаст Василь Бісьмак).
У коментарях під відео хтось із дописувачів додав, що в Хустському районі Закарпатської області паленята ще називають лелеками. Мабуть, відбулася та ж метафоризація страви, що й із ластівками.
Інший коментатор пожартував:
Тож довелося глянути в словнику Бусла, що ж то за паронім. Як виявилося, це горілка-сливовиця, ще її називають «слив’янка».
Проте найбільше мені припав до душі афоризм, який описує процес приготування цих шовкових хустинок: «Шлунку радість, голові морока, а людям – цікавість»
Раніше ми вже обговорювали паралельне вживання родів в іменниках, а ось раптом цю компанію поповнило й слово «гарбуз». Послухайте, як пані Тома Федоренко вживає в жіночому роді – «гарбуза сира» (на першій та чотирнадцятій хвилинах), а в родовому відмінку – «готуємо гарбузу» (на другій хвилині та далі). Канал, на якому працює пані Тамара, у Луцьку, тож, мабуть, це морфологічна ознака місцевої говірки. Хто діалектологи та діалектологині – виправте мене чи доповніть.
«Хтось любить сало, хтось любить юшку, а нам до смаку тільки галушки…» – зі слів композитора В’ячеслава Кукоби розпочинається екскурс в історію страви, яку, здавалося б, ми всі знаємо як облуплену. А от і ні. Ось пані Катерина Іваненко інформує, цитую: «Залежно від способу їх формування, галушки були щипані, рвані або різані».
– засмачувати – додавати що-небудь до страви для поліпшення смаку, запаху тощо.
На сьомій хвилині звучить таке речення «Ось наше сальце вже і висмажилось»
– висмажуватися (доконаний вид – висмажитися) – витоплюватися, виділятися під час смаження (про жир).
– а «полтавські галушки» – це метафорична назва полтавських жінок. Не знаю, через яку подібність, адже узагальнено метафорою є перенесення назви з одного предмету на інший через схожість ознак, функцій чи властивостей.
Легенду про галушки слухайте за посиланням.
А як комусь потрібна пісня наприкінці сюжету – то ось вона:
Був я, друзі, у Тюмені - Добрі ліплять там пельмені, Та немає краще страви, Як галушки у Полтаві.
Приспів:
Ой, галушечки-галушки, - Нема в світі краще юшки: І на салі, і в сметані, І пшеничні, і гречані, - Ось які!.. Полтавські галушки.
Заїжджав я до Кавказу – Там харчо – згориш відразу, Аж в очах зірки світились, Та галушечки все снились.
Приспів.
Хвалить брат мій щі "по-флотськи" - Вигляд в нього парубоцький; Я ж здоров'ячко теж маю І йому своє співаю.
Приспів.
Любі друзі, приїжджайте, До Полтави завітайте; Будемо вас ми частувати І галушки подавати.
Приспів.
Ви знали, що метафорична назва баноша – «вічний двигун», адже навіть у невеликій кількості здатен наситити чимало людей? А ще, що ця загальна назва раніше була власною? Тепер знатимете: як свідчить легенда, Баношем звали ґазду, який цю страву випадково й зготував.
А ще у відео на дев’ятій пані Катерина вживає вислів «цибуля заходить в очі», тобто мається на увазі, що фітонциди, які випаровуються з цибулі при нарізанні, подразнюють слизову оболонку очей, від чого ті й сльозяться.
Не знаю, чи є цей вислів українським, чи це калька з російської мови, про всяк подаю. Хто може проконсультувати – прошу виловитися в коментарях.
Принагідно виправлю пані Катерину: вона послідовно каже «стане у нагоді», коли варто «стане в пригоді».
Якщо цей матеріал став вам у пригоді – будь ласка, поширте його у своїх соцмережах. Також ви можете опублікувати його на вашому сайті за умови прямого посилання на першоджерело. А ще пишіть у коментарях побажання, зауваження чи запитання.
Вітаю моїх любих читачів, читачок, а також осіб поза гендерною бінарністю. Якщо ви гайнуєте час у Фейсбуці (а може, і не марнуєте, а шукаєте там якусь корисну інформацію в мовних групах та пабліках, чи так званих сторінках групи), то повсякчас натрапляєте на такі картинки.
Як ви вже помітили, я практично не поширюю подібні матеріали. Та й навіть у добірці цитат про мову попросила підтримати відео на Ютубі вподобайками замість тиражування агіток у формі зображень чи тексту.
Спробую обґрунтувати, чому ж я не висловлюю свій мовний патріотизм таким чином:
1. Хибний вибір аудиторії
На кого зорієнтовані ці агітки – незрозуміло.
Більшість людей, які їх поширюють, і так спілкуються українською мовою, та й володіють нею досить вільно, тобто для них подібні цитати й малюнки не несуть жодної нової інформації. Людям, які не розуміють української мови, ця агітація - до хуцепейки, вони її прочитати навіть не зможуть.
Люди, які володіють українською мовою, однак не розмовляють нею, цю агітацію взагалі проігнорують – принципово чи мимовільно.
З першого аргументу плавно витікає другий:
2. Ефект плацебо
Поширюючи подібні агітки, більшість повних патріотів та патріоток свято вірять у користь репосту. Ну, воно й не дивно, адже така діяльність все ж уважається кращою за повну бездіяльність. Однак інформативність подібного контенту зведена до нуля. Носіям української мови (та й неносіям) не доводиться дізнатися нові знання з цієї ж мови чи актуальні стратегії її поширення, адже агітація має емотивну, а не довідкову функцію. Як наслідок – жодної нової інформації що для спільноти мовних патріотів/патріоток, що для людей, які українську мову лише вивчають та пізнають.
Що ж корисного в подібному контенті?
Є користь, та не на нашу користь
3. Збір інформації для подальшої реклами чи формування електорату
Подекуди й я користуюся нехитрим методом пошуку ЦА у коментарях під агітацією «За мову». І таким же чином можна десь відстежити й мене. Вам просто трапляється, наприклад, пост Євгена Клопотенка з його лайфхаками переходу на українську:
Пост набрав 28 тисяч (!!!) уподобайок та 1600 коментарів.
Натискаєте на вподобайки чи заходите в коментарі – й у вас достобіса акаунтів, яким можна кидати свої матеріали.
Ну, і ще один наслідок зі збору інформації через подібні агітки, який я виокремила в повноцінний контраргумент їхньому поширенню.
4. Сегрегація
Як каже народна мудрість доби Інтернету, найзапекліші в історії битви відбувалися в коментарях
Воно то й смішно, от лише в половині випадків, коли якась відома чи невідома людина поширює агітацію про «Мова важлива», починається лютий трешак: чи можуть бути українці/українки російськомовними? чи можуть бути українці/українки двомовними? чи змінить перехід на українську мову геополітичну ситуацію? чи не змінить? як треба любити Україну? як не треба? хто люблять? хто не люблять? хто більше люблять? хто менше; вподобайки, дизлайки, бани, розбани, тут же 20 людей розфрендили, а 20 невідомих досі осіб додали в друзі; коментарі розгалужуються на багато гілок, наче війна на битви.
А потім приходять вороги, спостерігають ось це все, й кажуть: «Ото бачите, що в них робиться, у них феодальна роздробленість, але то не страшно, ми зараз їм допоможемо об’єднатися». І не варто думати, що вороги лише російськомовні, українськомовних гнид, яких протиставляють з вошами у відомому вислові, у нас також не бракує.
Більшість агіток, на превеликий жаль, мимоволі провокують такі мікроконфлікти, які лише загострюють кризову ситуацію в суспільстві.
Що можна й варто поширювати як альтернативу агіткам?
- українськомовні твори всіх родів літератури, жанрів, обсягів, стилів та регістрів на всі можливі теми й проблеми (за винятком ксенофобського спрямування);
- практичний контент – усілякі рецепти, «Зроби сам», поради й лайфхаки, МК (майстер-класи), довідки від фахівців/фахівчинь у різних галузях. Так, наприклад, ми вже пропонували підтримати контент брендів харчових продуктів:
- контент, спрямований на підвищення вашої мовної компетенції – рідковживані слова та новотвори, фразеологізми, довідкові матеріали з теми «Як правильно сказати?», значення українських прислів’їв та приказок.
Нижче подано дуже цікаві та корисні відео українською мовою. Прошу ознайомитися й підтримати в ютубі вподобайками, коментарями та репостами
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Ужгородський, український».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Міроприємство чи захід?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Винятково чи виключно?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Крупний чи великий?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Численний або чисельний?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Зустрічатися чи траплятися?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Бажати чи зичити?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Відносини або відношення?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Вірний чи правильний?».
Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Співпадіння чи збіг обставин?».
Вітаю моїх любих читачів, читачок, а також осіб поза гендерною бінарністю. Якщо ви гайнуєте час у Фейсбуці (а може, і не марнуєте, а шукаєте там якусь корисну інформацію в мовних групах та пабліках, чи так званих сторінках групи), то повсякчас натрапляєте на такі картинки.
Як ви вже помітили, я практично не поширюю подібні матеріали. Та й навіть у добірці цитат про мову попросила підтримати відео на Ютубі вподобайками замість тиражування агіток у формі зображень чи тексту.
Спробую обґрунтувати, чому ж я не висловлюю свій мовний патріотизм таким чином:
1. Хибний вибір аудиторії
На кого зорієнтовані ці агітки – незрозуміло.
Більшість людей, які їх поширюють, і так спілкуються українською мовою, та й володіють нею досить вільно, тобто для них подібні цитати й малюнки не несуть жодної нової інформації. Людям, які не розуміють української мови, ця агітація - до хуцепейки, вони її прочитати навіть не зможуть.
Люди, які володіють українською мовою, однак не розмовляють нею, цю агітацію взагалі проігнорують – принципово чи мимовільно.
З першого аргументу плавно витікає другий:
2. Ефект плацебо
Поширюючи подібні агітки, більшість повних патріотів та патріоток свято вірять у користь репосту. Ну, воно й не дивно, адже така діяльність все ж уважається кращою за повну бездіяльність. Однак інформативність подібного контенту зведена до нуля. Носіям української мови (та й неносіям) не доводиться дізнатися нові знання з цієї ж мови чи актуальні стратегії її поширення, адже агітація має емотивну, а не довідкову функцію. Як наслідок – жодної нової інформації що для спільноти мовних патріотів/патріоток, що для людей, які українську мову лише вивчають та пізнають.
Що ж корисного в подібному контенті?
Є користь, та не на нашу користь
3. Збір інформації для подальшої реклами чи формування електорату
Подекуди й я користуюся нехитрим методом пошуку ЦА у коментарях під агітацією «За мову». І таким же чином можна десь відстежити й мене. Вам просто трапляється, наприклад, пост Євгена Клопотенка з його лайфхаками переходу на українську:
Пост набрав 28 тисяч (!!!) уподобайок та 1600 коментарів.
Натискаєте на вподобайки чи заходите в коментарі – й у вас достобіса акаунтів, яким можна кидати свої матеріали.
Ну, і ще один наслідок зі збору інформації через подібні агітки, який я виокремила в повноцінний контраргумент їхньому поширенню.
4. Сегрегація
Як каже народна мудрість доби Інтернету, найзапекліші в історії битви відбувалися в коментарях
Воно то й смішно, от лише в половині випадків, коли якась відома чи невідома людина поширює агітацію про «Мова важлива», починається лютий трешак: чи можуть бути українці/українки російськомовними? чи можуть бути українці/українки двомовними? чи змінить перехід на українську мову геополітичну ситуацію? чи не змінить? як треба любити Україну? як не треба? хто люблять? хто не люблять? хто більше люблять? хто менше; вподобайки, дизлайки, бани, розбани, тут же 20 людей розфрендили, а 20 невідомих досі осіб додали в друзі; коментарі розгалужуються на багато гілок, наче війна на битви.
А потім приходять вороги, спостерігають ось це все, й кажуть: «Ото бачите, що в них робиться, у них феодальна роздробленість, але то не страшно, ми зараз їм допоможемо об’єднатися». І не варто думати, що вороги лише російськомовні, українськомовних гнид, яких протиставляють з вошами у відомому вислові, у нас також не бракує.
Більшість агіток, на превеликий жаль, мимоволі провокують такі мікроконфлікти, які лише загострюють кризову ситуацію в суспільстві.
Що можна й варто поширювати як альтернативу агіткам?
- українськомовні твори всіх родів літератури, жанрів, обсягів, стилів та регістрів на всі можливі теми й проблеми (за винятком ксенофобського спрямування);
- практичний контент – усілякі рецепти, «Зроби сам», поради й лайфхаки, МК (майстер-класи), довідки від фахівців/фахівчинь у різних галузях. Так, наприклад, ми вже пропонували підтримати контент брендів харчових продуктів:
- контент, спрямований на підвищення вашої мовної компетенції – рідковживані слова та новотвори, фразеологізми, довідкові матеріали з теми «Як правильно сказати?», значення українських прислів’їв та приказок.
Нижче подано дуже цікаві та корисні відео українською мовою. Прошу ознайомитися й підтримати в ютубі вподобайками, коментарями та репостами
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Косарики».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Дружний колектив».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Брати участь».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Напротязі, уродовж, протягом».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «На все добре».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Напровесні».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Із-за, через».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Щасти Вам!».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Від нічого робити, Знічев'я».
Проект «Мовимо» від ТРК «Рудана», епізод «Згідно з оригіналом».
Вітаю й здоров’я бажаю моїм любим читачам, читачкам та особам поза гендерною бінарністю.
Лише б я вам не набридла зі своїми рецептами й колоритними назвами. Та все ж гадаю, що ви дізналися щось цікавеньке й корисне.
Як і в першій частині "Смачно, а не жахачно", зазначаємо, що вислів «Смачно, а не жахачно» – це частина однієї з рекламних кампаній мережі супермаркетів ‘Billa’. Ми чуже не привласнюємо, ми популяризуємо
Я гадки не мала, що в український кухні є своєрідна альтернатива чипсам чи начос. А виявляється, що є. Називається солениками – печеними закарпатськими чипсами з сиру із додаванням борошна. Дана Юрович ще додає до них кмин, однак я так і не зрозуміла, чи є це обов’язковим компонентом страви.
А тут я знову спіймала єврейський флешбек. Так уже в мене історично склалося, що на кухні інших народів я знаюся краще, ніж на українській. Наближаються два Різдва – обидва християнські свята, хай і за різними календарями, й Новий рік – свято космополітичне. Приблизно в той же час, щороку по-різному, іудеї всього світу святкують Хануку – 8 днів на честь поновлення відправи в Єрусалимському храмі (так трактує словник Бусла). На Ханукальному тижні традиційно готують й уживають страви, смажені в олії, оскільки її, за легендою, свого часу лишалося лише на один день горіння ханукії, однак сталося диво – світильник горів ще 7 діб.
Традиційними стравами Ханукального тижня є латкес (морквяні, бурякові, пастернакові, картопляні деруни) та сувганійот – круглесенькі пончики з дріжджового тіста. На жаль, на українськомовному просторі знову не знайшлося рецепту, тож доведеться лишити англомовний ролик.
Ми, як виявляється, маємо свої сувганії, які ми на Закарпатті готують із домашнього сиру або товченої картоплі. Називаються вони гомбовці або ж гамбовці (хто як на Ютубі пише). Ну й ще різниця полягає в тому, що сувганійот обсмажують, а гамбовці відварюють. Ну й ще наші пончики присипають цукром та панірувальними сухарями. Але мають вони й спільне – в обох усередині якийсь джем.
Обидві версії гомбовців – як пісних картопляних, так і сирних – лишаю для всіх охочих.
До речі, у першу ж хвилину пані Дана каже ще одне цікаве слово – «лквер» - сливовий джем без додаткового цукру. Словник Бусла подає його як «лквар».
До речі, як казала моя викладачка з лінгвокраїнознавства Великої Британії, в англійській мові слова ‘jam’ та ‘marmalade’ були від початку синонімами й позначали джем, з однією лише семантичною різницею, що перше подавали королеві Вікторії на обід, а друге – на сніданок. Але то легенда, як було насправді – нам лишається здогадуватися
Словник Бусла подає два значення слова «колотуха» – «ряжанка» та «сварлива людина». Пані Неля Гарник же стверджує, що на смак колотуха й ряжанка відрізняються. Повіримо їй на слово, бо технологія, як бачимо, одна. Отак я й дізналася, що пряжене молоко від ряжанки відрізняється відсутністю сметани, в дитинстві я про це не знала й думки, мені вони здавалися однаковими.
Пані Гарник вживає таке слово як «пражитися», хоча от спільнокореневі «пряжений» і «ряжанка» вимовляються вже з м’яким [р']. А вище ми вже згадували «лквер» та «лквар».
В одній із наступних статей ми також стикатимемося з цим явищем, та все ж я сюди скопіюю уривок із майбутнього:
«Рубрика «Весела алолексія», або коли одне слово має різні варіанти вимови й правопису
Я чесно гуглила, чим алолексія відрізняється від синонімії, полісемії та інших явищ, однак інформації в інтернеті про це нема, окрім цитати зі сьомого випуску збірника «Мовознавство Східнослов’янська філологія» (с. 216, стаття «Кореляція метафори з іншими семантичними універсаліями в аспекті суміжності та бінарності» Олени Олександрівни Балабан, де пані Олена цитує польську та австралійську лінгвістку Ганну Вежбицьку):
«… алолексія поширена тоді, коли одне значення має два або більше різних лексичних експонентів».
Знаєте, що таке експонент? Ви здивуєтеся так само, як і я. Це усього-на-всього план вираження слова як знака (Не «знаку»! То поза лінгвістикою!) – фонічна (звукова) та графічна форми.
Глянемо ж на експонент «пражити» в словнику Бусла:
Прягти у значенні «Готувати їжу з жиром на вогні, на жару без використання води; смажити. Прожарювати що-небудь на жаровні, сковороді». Сталі вислови – «пряжити борошно», «пряжити насіння».
Прягти у значенні «довго кип'ятити, витримувати на малому жару в печі (молоко, вершки)».
Проймати, допікати (про вітер, мороз тощо).
Сильно дути, віяти.
У фразеологізмі «прягти вогнем» – піддавати людину катуванню вогнем.
Розглянемо ще кілька спільнокореневих слів: Пряжанка – експонент до слова «ряжанка». Пряження – віддієслівний іменник, дія за значенням «прягти», «пряжити».
Пряжитися (експонент – «прягтися»):
Готуватися з жиром на вогні, на жару без використання води; смажитися, жаритися.
Перебувати в якому-небудь жаркому місці; грітися на сонці.
А ось випадково знайшовся паронім до «пряження» – пряжня: яєчня з борошном і молоком.
На диво, на Вінниччині є ще одна українська страва, яка скидається на карбонару – смажениця. Їх поєднують шкварки та звурджені до стану густого соусу яйця. Однак якщо в карбонарі яйця додають до відварених спагеті, то тут їх пряжать одразу з борошном.
До речі, як стверджує пані Леся Клименко, раніше смаженицю готували переважно з кукурудзяного борошна, адже пшеничне було доступним лише заможним верствам населення.
Вараниці від Юлії Васюк мені нагадують такий непоширений різновид макаронних виробів, який з італійської поетично перекладають як «шовкові хустинки» (‘Fazzoletti di seta’).
І насамкінець – найцікавіше. Хто б могли здогадатися, що ластівки – то різновид вареників? Вони в основі форми трикутні, тому й візуально схожі на крильця пташки. В Китаї такі називають цзяодзи.
До речі, слово «плвка» має подвійний наголос і два значення:
Рідка приправа, яку додають у страву для поліпшення її смаку; підлива, соус.
Юшка, суп.
Одним із відкриттів для мене було слово «качулка», я все життя гадала, що в українській мові теж є слово «скалка». А ні
Доброго здоров’я, мої любі читачки, читачі та особи поза гендерною бінарністю. Ви тепло зустріли першу добірку рецептів із колоритними назвами, тож відкриватимемо й надалі такі цікавинки.
Як і в першій частині "Смачно, а не жахачно", зазначаємо, що вислів «Смачно, а не жахачно» – це частина однієї з рекламних кампаній мережі супермаркетів ‘Billa’. Ми чуже не привласнюємо, ми популяризуємо
А от ви знали, що десертні вареники, тобто ті, що з солодкою начинкою, називаються матунами?
Тепер вам це відомо завдяки рівненській розвідці Костянтина Грубича. Зацитую довідку з опису під відео: «Продовження кулінарної експедиції з Оленою Красовою з Рівненського ТБ. Матуни – від слова «мотати», просто звучить воно на Поліссі по-древлянськи (чи то пак по-білоруськи): «матати». Ото й потрапило через діалектичний вибрик таке чудове слово у гастрономічну народну українську збірку. Насправді, матуни – це звичайні вареники, лише більші за середні, і начинка у матунах неодмінно має бути солодкою. Інакше то вже справді вареники».
Наступну страву можна було би просто назвати «каша з капустою», однак прикладкова форма означення «каша-капуста», утворена способом словоскладання, звучить куди оригінальніше.
Певною мірою мені ця каша нагадує карбонару – причому не спагеті, а саме ризото карбонару (є й такий рецепт), оскільки в до зварених з овочами рису й пшона додають сирі яйця, які не просмажують, а лише загущують на залишковому теплі страви. Ну а наприкінці до гарніру додають шкварки (в карбонарі замість сала додають свинячу щоковину чи панчету, ну, або вже на крайняк – бекон).
Кому потрібен рецепт ризото карбонара – ось я знайшла англійською. Італійською, на жаль, не володію, та й гадаю, що ви теж:
По-секрету: в автентичну карбонару не додають вершки, цей інгредієнт з’явився в спагеті з економічних міркувань: яйця з вершками гуснуть повільніше, ніж самостійно, тож можна заготовити багато емульсії та додавати її до великої кількості зварених макаронів – це економить час та електроенергію. А от лише з яєчним соусом ви за раз приготуєте максимум чотири порції пасти (можливо, комусь ця просвіта від Іллі Лазерсона стане в пригоді).
Суто лінгвістично назва «каша-капуста» скидається на назву іншої страви, більшою мірою єврейської, ніж української – каша варнішкес. Ця страва виникла якраз у наших краях, однак вигадали її не ми, а дружній нам народ. «Варіншкес» із ідишу, здається, – це вареники. Однак до гречки додавали не традиційні вареники, а макаронні вироби, які мали схожу на них форму (такі собі ліниві, чи навіть фальшиві вареники). Італійською, як я з’ясувала, ця конкретна форма пасти називається creste di gallo, вони з наскрізною порожниною, однак справді схожі на варенички. Проте до каши варнішкес зазвичай відварюють інший різновид макаронів – фарфале, або ж по-нашому метелики.
Кому цікавий рецепт пасти з гречкою та грибами – знову лишаю рецепт англійською. На жаль, у нас ця страва після Голокосту зникла, тож українською на Ютубі рецепту не знайти. Ось хіба що тут є текстовий варіант.
Вчора, поки я писала цю статтю, паралельно увімкнула українськомовні рецепти. На черговому відео мені випала реклама українського приватного виробництва, а рекламу я не пропускаю, хоч слухаю її фоном, адже блогерів та блогерок слід підтримувати. І от випадково з ролика «Винні і сирні погреби України/дослідження українського крафту», розкрутку якого оплатили, я почула такий крутий діалектизм:
– паскувати – святкувати Великдень.
Навряд ви переглядатимете півгодинне відео задля одного слова, та якщо раптом когось зацікавить сама тема – будь ласка:
Як є бульба й капуста – так у хаті й не пусто. Саме таким прислів’ям розпочинається чергова гастрономічна розвідка Костянтина Грубича про бульб’яники. Ззовні вони чимось схожі на зрази, хоча тісто готують із суміші сирої та звареної картоплі, а начинку – з подрібнених грибів з м’ясом чи без нього.
Хто уважні, ті на восьмій хвилині почують речення «Спечені бульб’яники присмачити шкварками». Дивимося й дивуємося, що ж то за слово таке, на допомогу, як завжди, словник Бусла:
Присмачувати (доконаний вид – присмачити) – додавати присмаки в їжу, страву
Присмачування – дія до «присмачувати».
У попередньому відео пан Костянтин розповідає про різницю між бульб’яниками та картоплянниками й лежнями.
Так, лежні – то зрази з квашеною чи соленою капустою, тісто для яких роблять із відвареної картоплі й обов’язково з дрібочкою соди. Причому капусту можна не лише загортати в тісто, а й просто в нього додати (це вже мені нагадує іншу слов’янську страву, яку в народі називають лінивчиками).
А картопляник – то один великий пісний пляцок із тертої картоплі розміром із усю пательню. Пан Костянтин вкрай просить не називати його деруном, адже смак у страви, як він стверджує, геть інший. Хоча от в одній мережі фаст-фуду, назву якої тепер не прийнято згадувати, картопляниками називали, а може, і досі називають порційні оладки, схожі на деруни (в США їх називають hash browns або hashed browns).
До речі, є ще страва з аналогічною морфемною будовою слова, що й картопляник – цибуляники.
Ви знали, що на Закарпатті динями називають геть не дині, а кабачки й гарбузи? Як так сталося – дивіться у сюжеті Вікторії Сонячної. А суп із кабачків, як ви вже здогадалися, прозвали динянкою (наголос на першому складі).
Доброго здоров’я, мої любі шанувальники й шанувальниці лінгвістичних смаколиків, а також особи поза гендерною бінарністю
Вислів із заголовку – із рекламної кампанії мережі супермаркетів ‘Billa’.
Як ви вже здогадалися з «Принципів філолога», моє хобі – це куховарство (ну або ж кулінарія, до речі, наголос на третьому складі, хоча мало хто так вимовляє). Й інколи трапляється так, що в пошуках рецепту я знаходжу не лише нові варіанти подачі страви чи поєднання інгредієнтів, а ще й цілі лінгвістичні довідки. Ось і вирішила зробити таку нестандартну добірку.
Вже, мабуть, утретє я вставляю в блог відео Олександра Авраменка про агрегатні стани яєць
Виявляється, є ще дві назви, про які я дізналася з Ютуб-каналу Вікторії Попін. Точніше, вони характеризують навіть не стан готовності яєць, а два відповідні способи приготування (про що свідчить прийменник «на») – «на м’яко» та «на твердо».
А ось тут Євген Клопотенко пояснює, що ж таке шпундра – виявляється, тушкована з буряками свинина.
Ще й тут про буряковий квас згадує, ви такий пили? Я – ні.
На другій хвилині ще звучить хороше слово «смаженина», словник Бусла подає його синонімом до печені, хоча це може бути як запечене, так смажене м’ясо, однак найчастіше воно посічене.
А ось рай для чистомовців та чистомовиць: затерте запозичення «пюре» (у конкретному випадку – картопляне) можна назвати товчанкою. А рулетики Євген пропонує називати кручениками. Зауважимо, що останні виготовляють із м'яса чи риби, хоча я ось знайшла вегетерійський рецепт кручеників і дуже цьому радію. Кому потрібен рецепт – лишаю посилання на авторів:
До того ж, товчанкою у відео Євген також називає дірчастий простий механізм, який допомагає, власне, товкти варені овочі. Ще його називають «товкачка», наприклад, ось тут:
Однак із наголосом якось незрозуміло – то пан Клопотенко ставить його на перший склад, то на другий. Словник Бусла подібне слово не подає, тому якщо хтось знає, як треба – пишіть, а ми вже пану Євгену пробачимо.
(А хто геть уважні – ті почують, як кулінар мило вимовляє слово скоринка на північноамериканський манір – [шкоринка] )
Знання про гамулу, на жаль, вичерпні – це десерт із яблуками, де ті є складниками як тіста, так і крему.
Тісто з томатної пасти я справді колись робила, а от із яблук – ще ні. До речі, є така урбаністична прикмета, що коли ви куштуєте нову страву – слід загадувати бажання. Вже кілька точно можете здійснити, якщо приготуєте за рецептами з цієї добірки (звісно, якщо ви вірите в це ) Ну а дізнатися більше повір'їв можна у статті «Милі урбаністичні прикмети».
«Квасу та м’яса!» – таким слоганом можна охарактеризувати верещаку. До речі, тут це слово згадано у двох значеннях – 1) м’ясо, тушковане у квасі та 2) соус з-під тушкованого у квасі м’яса.
До речі, у відео на пакетах бренду написане чудове слово «засмажка». Це ще не повноцінна страва, однак важливий складник багатьох українських та іноземних рецептів – борщу, рататую, чашушулі, грузинчиків (то такі крученики з тіста з фаршем), та навіть ризото та мінестроне. До речі, в італійській кухні овочі для засмажки зазвичай нарізають кубиком чи часточками, і така заготівка має назву «софрито», а в нас частіше натирають. Мій тато ще називає цю річ запрашкою. Однак значення лексеми «запрашка» різниться. У Великих Мостах (Сокальський район Львівської області) це саме засмажені овочі, а ось Лесь Кавун називає запражкою соус «Бешамель» (ще відомий у наших краях як базовий білий соус). Має він й ускладнений соус – зі сметани та грибів. Лишаймо тут як посилання, так і скрин рецепту
А тут уже взагалі злам системи почався, бо сайт «П’ятого каналу» подає рецепт повноцінної страви, яку теж інколи називають запрашкою: Давня страва Галичини і Гуцульщини. Подається до картоплі, вареників, голубців... Схожі страви є і в інших регіонах України, де називаються запрашка, запражка, сос із куркою, душенина, мачка. Основне у цій страві – підсмажене до кремового кольору на сухій пательні борошно. Кажуть, що борошно "підпалили", зробивши кремовим, тому і назва страви – "підпалка".
А ось тут, наприклад, різні назви дерунів згадано – тертюхи, тарчаники та картопляники. Я ще знаю назву «кремзлики». Одним словом, як каже авторка рецепту – беріть ті, які до смаку
Також я натрапила на українські аналоги пасти, ну, або ж як у наших краях кажуть – макаронних виробів. Одним із різновидів пасти є ньокі – такі собі ліниві вареники, які готують або з картоплі або з кисломолочного сиру, зазвичай із додаванням борошна. Подекуди туди додають інші овочі, я, наприклад, зі шпинатом готувала. А ось ньокі витягненої форми (найбільш схожі за формою на трф'є, які подекуди нагадують квасолевий біб) в Україні мають свій аналог – палюжки. Ось, до речі, Костянтин Грубич припускає, що назва пішла від слова «палець»: імовірно, що вироби розкачували завтовшки з цю частину руки.
А ось яєчні макаронні вироби, схожі на дрібненькі штрозапеті, мають по Україні аж 4 назви суканка, суканиця, затірка (у всіх словах наголоси на першому складі), затируха. Як ці смаколики буквально труть, покаже Вікторія Сонячна.
Трошки виправлю пані Вікторію: краще казати «за запитом» чи «на запит», аніж «по запиту». Але то вже таке.
До речі, поки я тут про троф’є писала, натрапила ще на цікаву інформацію про боби. Адже біб – це як оболонка, в якій виростають квасоля, горох тощо, так і назва окремого виду плодів.
На останок хочу розповісти про рецепти з зелених бобів й дізналася ще нові слова. Якщо глянути за словником Бусла, то слоїк – це висока посудина зі скла, глини, фаянсу і т. ін. майже циліндричної форми з трохи звуженою верхньою частиною; скляна, глиняна або фаянсова банка. Однак я й думки не знала, що це слово ще й можна змінювати у жіночому роді, тож коли побачила назву «Гречана слойка з бобами» – подумала про булочку із листкового тіста. А як виявилося з контексту, слойка – то ще форма, яку набуває страва, яку виклали в слоїк (привіт, тавтологіє, однак в описі значень спільнокореневих слів її навряд уникнеш).
Ось зацитую цей уривок: «Філіжанку накладаємо шарами біб і кашу, усе втрамбовуємо ложкою. Швидким рухом перевертаємо філіжанку на тарілку, знімаємо філіжанку, а до сформованої слойки додаємо соус (який душа забажає, я люблю соус з кропом чи грибний, дехто любить томатний)».
По-друге, я дізналася новий фразеологізм «іти в біб»: у широкому значенні це означає фізичну працю на земельних ділянках чи в полі, у вужчому – працевлаштуватися збиральником чи збиральницею бобів.
На жаль, так і не вдалося встановити, що ж означає «Біб-боб-а-лула…», хто знає – підкажіть, будь ласка.
