Живе в народі мова солов’їна,

А в ній душа Шевченка і Франка ,

Ніколи не ставала на коліна,

Та  була у неї доля нелегка. 

Не раз її чавили і топтали,

Забороняли, відміняли і кляли,

Та мова наша знову розквітала,

А ми того уроку не вняли. 

Душа страждає і болить і плаче,

Тепер у нас новий закон про мову,

Переробляють націю неначе

У етнос, ліквідуючи основу. 

Відтепер наша мова невільна,

Наша мова тепер зникає…

Україна моя неподільна,

До російської мови звикає.

26.09.12,  Олександр Чалий

Мить. Спалах Часу. Й вже…

Моя скороминущість…

Я – епізод, сюжет,

Експеримент, сполучність

 

Скінченна.

                                                        Суєта

Тримає нас в лабетах -

Прискорює міста -

Розбещує планету…

 

Світ дріб'язкових справ,

 І метушні щодень – 

Як твань! Загруз - пропав…

Мовчи – анітелень!

 

******

Сердечний щем!... З-під вій

Вода…

                                                        Сузір'їв сонм

Згортається в сувій –

Чумацький Шлях… Це сон! -

 

Про вільнокрилий злет

У Всесвіт, до зірок,

Ширяння між планет

У Вічності…

                                                        Мій рок!

 

Сузір'їв хор вгорі

Бентежить… Щем!..

                                                        З-під вій

Сльоза… Вогнем горить!

Дрібні лелітки мрій

 

У вічність відліта;

Чумацький Шлях сувій

Свій розгорта… Літа -

Піщинками…

                                                        Подій

 

Потік стрімкіше… Й вже!

Час вичерпано.  Мить –

Скінченність -  я - сюжет

У Всесвіті…

                                                         Щемить!..

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109280098

Сьогодні вони заборонили вірші Шевченка читати. Це вже за межами... Моя відповідь така:

Вони забороняють волю…
Ви звідки вилізли, бандити?
Народ ховаєте в недолі...
Ґвалтівники країни. Бити
потрібно деяких. За грати!
Як бруд і сором виносити
з країни. Не потрібно грати
з народом. Може він і вбити….



Всіх вітаю з народженням Кобзаря!

 

 

О, Ладо! На губах – згуба!..

Пригублю глибоко… любо!

Загублюся, заголублю…

Любитиму… Благоговітиму…

 

 

06.04.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика любовная

Свидетельство о публикации № 10421

 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11204063378

Моїй УкраїніВставай! Прокидайся! Народе Вкраїнський. Вставай і шикуйся в ряди. Під марш бойовий, Під козацькую пісню У бій за свободу іди!

Ми ж люди з Тобою, Геройської вдачі, Прадавнього роду сини. Вставаймо до бою Із серцем гарячим, І Україну звільни

Нам східного брата, Ніколи не треба – Від нього ми вмились слізьми. Ми хочемо жити Під сонячним небом Вільними бути людьми.

Бо скільки вже можна, Щоб кров з нас червону Зайди чужії пили. Щоб знов у кайданах, В пилу придорожнім Нас знов у «гулаги» вели.

Ми ж можемо браття Віддати свій голос, За достойних, щоб в бій повели. Щоб наше багаття І хлібний наш колос, Найкращими в світі були.

Вставай! Піднімайся! З колін Україна – Нова уже Ера гряде. Щоб Ти була вільна, Щоб Ти жила вічно За тебе у бій син іде.

Осінь – неперевершена пора! Чудовий час для романтичних мандрів нашою дивовижною своєю природною красою,  рідною країною. Дороги осені барвисті і багаті контрастами  та ніжними акварельними  красками мінливих фантастичних пейзажів. В жовтні та листопаді можна зустріти дивовижне поєднання сині небес і золота полів, помаранчевого  вогню лісів і свинцевих налитих дощем хмар, магічного спокою лісу і шуму вітрів,  прощальних криків журавлів    і тихого шелесту листя в безголоссі березового гаю.  Свою жовтневу подорож до моїх  родинних помість починаємо з берегів  Дніпра і чудної річки Оріль.

Добираємось до берегів Ворскли, де її величність впадає в Дніпро.  Тут варто перепочити і насолодитись вволю дивовижними картинами, що відкриваються зору з правого берегу (своєрідними пейзажами української Швейцарії).   

 

 Погожий день. Яка чудова осінь!

 Яка розкішна золота пора!

 В очах її легенька мила просинь.

 Вона мені подруга і сестра…   (Наталка Ярема)

По дорозі на Полтаву варто заглянути  до березових лісів  у села Чорбівка.  Тут і плодами калини можна поласуватись і підберезовика відшукати…  

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо...

(Ліна Костенко) 

Край Полтавщини настільки багатий, добротний, пишний своєю красою, що взагалі потребує окремої ілюстрації….  Але важко оминути таку красу… 

І нехай кажуть, що не той тепер Миргород ...

Особливо вражає фантастичними  палітрами красок маленька річка  з чудернацькою назвою - річка Свинківка ...

Красива осінь вишиває клени 

Червоним, жовтим, срібним, золотим. 

А листя просить: – Виший нас зеленим! 

Ми ще побудем, ще не облетим.  ( Ліна Костенко)

Вода неначе із джерел холодних,

І берег в кленах золотавих

Це юна  Осінь в шляпах  модних

Знов заплуталась в  октавах 

( Володимир Тертишник)

А дороги до Сумщини – це довгий серпантин тихої краси …

Дихаємо в повні груди...

Після дощику  ліс пахне березою, сосною, озоном і  ... опеньками...

За Котельвою і Охтиркою знову зустрінемось з чарівницею нашого краю – чистою і живописною річкою Ворскла

 

 Біля славного міста Лебедин не варто оминати березову казку …

Берези стали в щільний ряд

Поета давнішні  подруги

Готові зняти свій наряд

В чеканні  рим, як завірюхи

( Володимир Тертишник)

Мимо чарівної річки Псел,

 добравшись  до козацького села Капустинці і унікальної своєю красою річки Грунь, можна отримати неперевершену насолоду пейзажами осінньої пори ...

Вітерець нудьгу прогнав

На серці вже немає щему 

Сьогодні в зливу я попав 

Із листя клену 

( Володимир Тертишник)  

 

Осінь як бабуся для  Весни

Застилає  внучечці коляску

Хай будуть їй солодкі сни

Напише небо Вам красиву казку.

 Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.

 Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.

 Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,

 літопис  тиші  пишуть  у  траві.

 ( Ліна  Костенко)  

 Ліс шелестить пожовклою листвою

 Підріс за літо під дощем,

 Ніколи Осінь  не зустрінеться з Весною

 На серці лиш від цього невимовний щем…..  ( Володимир Тертишник)

Лист осінній Казанова

Знов нам казку заморочить

І перо  поета знову

Всім удачу напророчить  ( Володимир Тертишник)

Берега тихої, спокійної і мальовничої річки Грунь неперевершені в будь-які пори року, зимою вкриті інієм та сніговими наметами, весною прикриті вуаллю ніжної зелені, літом сховані у дібровах, а золотогривою осінню  - сяють платиною берез, рум’яняться плодами глоду та шипшини, що ховаються в тіні дубових крон. Листаючи пейзажні фотосюжети невимушено заряджаєшся позитивом!

Тут раки сами ідуть до Вас ...

При бажанні можна і бобра за хвіст спіймати ...

Красива Осінь в дзеркалі води

Осінній ліс як золоте руно...

Бобри готують хату до зими

А ми червоне приготуємо вино  ( Володимир Тертишник)

Жовтень жде вітрів холодних,

А берег в кленах золотих

Це знову Осінь в шляпах  модних

Малює росами триптих ( Володимир Тертишник) 

Мимо золотого гаю

В’ється стежка до ріки.

Осінь! Я тебе кохаю...

Де ж ті юності роки…

 Немає бажання покидати цей блаженний край ... 

Та життя диктує свій ритм…  Беремо курс на  м. Суми . Та знову зупиняємось...

Пломеніє ліс дубовий

Нарядився наче в вишиванки

Стоїть то жовтий то ліловий…

До Зими готуйте санки

 

Пора повертатись до дому, до  рідної хати...

Усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

(Ліна Костенко)

Осінь! Моя улюблена пора

З берези листя майже злива

Шумлять  собі як дітвора…

Хай буде осінь всім щаслива! 

Молюсь за тебе, Україно,                    

Нарешті вільна та єдина,

За праці праведних синів,

За ледарів і трударів.

За влади жадібних мужів –

 

Їм, Боже, совісті б краплину!

Бо дурять, бідну, мов дитину,

Мою нещасную країну,

Та в’яжуть до старого тину,

Немов би дійную козу,

Та з півночі гнилу лозу

В імперських ночвах тягнуть нишком –

Хоч сорому їм, Боже, трішки,

Бо нашого їм, бач, замало...

Якби ж вони той сором мали,

То не тягли б, не розкрадали

Усе, що бачать на землі.

 

Бо, як в пісочку тім малі

Кирпаті дітки у дворі

Тендітні пасочки складають,

Міцненько грабельки  тримають,

Гребуть до себе і волають,

Мілких цеберок владарі –

 

Так, ледь не взявшись за ножі,

Держави владнії мужі

Мою Батьківщину деруть,

І ділять,

І на шмаття рвуть,

І продаються тут і там!..

Нехай вкоротить віку вам

Господь…

Хоч те просити гріх –

Забракло б вам земних утіх…

 

Так от в чім мудрість Мойсея,

Того Господнього спудея,

Що сорок років у пустелі

Не будував ні стін, ні стелі,

Народ виводивши з холопів,

Держави не заклавши доти,

Аж як змінилось покоління…

 

Зростай,

Зростай,

Живе насіння!

Зростай, країно молода!

Та щоб за вітром не пливла,

Свого триматися учись,

Й сліпій жадобі не корись!

Бо ті лиш України діти,

Що вільними зростуть, зуміти

Могли б ошукану й убогу

Звести на ноги.

 

Хай плине час –

Я вірю, вірю,

Що, як птахи летять у вирій

І повертаються потому,

Знайшовши вірний шлях додому –

Так на землі моїй святій

Минуть негода й буревій,

Минуть невігластво й жебрацтво,

І храм просвіти та багатства

Зведуть долоні молодії!

 

Лише тоді,

Лише тоді я

Скажу: не зникли задарма

Оті рядки,

Оті слова,

Що гнівом краяли папір,

А часом віщували мир:

Все недарма.

Той мир прийшов

Слідами наших підошов.

… Гарного ранку ... чудового дня,Пристрасть шалена в Душі.Я в океані цілунків, уся Твоя,Бачиш, … а Ти - не дуже спіши.Помах моїх зворушливих вій,Губи дарую Тобі свої, - пий,Скарб найцінніший, дівочий сувій,Як із кринички, … святий напій.Кожен мій погляд і посмішки мить,Усі поцілунки мої, - як магнітТебе і серце моє  ... "веселить",П'єш більше, - сильніше манить … .(Julia20)

Не  дай  моїй  любові  спопеліти,

Спаплюжити  цинізмом  сенс  кохання,

Зневірі  й  лицемірству  -  панування,

А  співчуттю  та  милосердю  -  відболіти.



Не  дай  душі  від  ницості  сп'яніти,

Таланту  захопитись  хизуванням,

Нехай  мій  злет  не  стане  плазуванням.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Не  дай  ще  за  життя  закам'яніти!..






19.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112199511

 

Перед свайбою жених завітав до хати
І майбутній тещі він став таке казати:
— Завтра підемо у загс я і ваша Таня,
І тому у мене є ось які бажання.
Я бажаю всіх своїх друзів запросити.
Я бажаю, щоб було вволю їсти й пити.
Я бажаю, щоб аж два баяністи грали,
А не скрипочка якась чи старі цимбали. —
Поклонився і пішов повагом із хати.
— Вередливий твій жених, — крутить носом мати. —
Щось ти вибрала не те…
— Мамо! — каже Таня. —
Хай бажає, це ж його воля вже остання.

 

Автор гуморески: Павло Глазовий