Замітки поезія

Замітки з міткою «поезія»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

SoDBaCH

«Ласковая вода»

13.03.24, 20:42
Стих_и_я
вірші, мои стихи, мої вірші, поезія, поэзия, стихи

Снежные бури в марте, пальцами на песке,

Я нарисую сидя, утром в одном носке,

Кофе даёт горчинку, лампочка даёт свет,

Падают вниз снежинки, не оставляя след.

Солнце когда-то тоже, скатится в никуда,

Всех заберёт на звёзды, ласковая вода,

Тихо пустеет кружка, сон отступает прочь,

Хоть за окном и утро, но за глазами – ночь.

Коментарі: 4

SoDBaCH

«Молитва»

13.03.24, 20:35
Стих_и_я
вірші, мои стихи, мої вірші, поезія, поэзия, стихи

Ти кличеш мене за обрій,

Чужих та буремних мрій,

О пізній годині – добрій,

У ранній годині – злій,

У час коли тануть зорі,

Коли я палаю весь,

Де ніч мерехтить надворі,

Там серце блукає десь.

Ти завжди зі мною поряд,

Немов дивовижний сон,

Повіки сховають погляд,

А тишею стане фон,

Зіб’ються птахи докупи,

І геть полетять ключем,

Я мріяв усе здобути,

І став королем нікчем.

Тепер імператор злиднів,

Наказ віддає щурам,

Щоб мрії ось ці, огидні,

Тягли у порожній храм:

«Коліте їх там ножами!

Товчіть поки піде кров!

Паліть! І нехай між нами,

У пекло закинуть дров».

Нехай увесь світ палає,

Можливо ми хоч тоді,

Знайдемо хто забажає,

Ходити по цій воді,

Можливо нарешті буде,

Кому дотягнути хрест,

Голгофа чекає, люди…

Це буде епічний фест.

Я знаю, гнівити Бога,

Не краща з моїх ідей,

Моя по життю дорога,

Несе мене крізь людей,

Та чуєш мене, мій Боже?

Чи хто там тепер згори,

Я знаю, що жив негоже,

Кому що не говори.

Не треба мені прощення,

Спокути чи інших благ,

Я хочу згадати вчення,

І руку тобі простяг,

Це буде моя молитва,

Прохання у дивний збіг:

За мною залиш цю битву,

Щоб душу я хоч зберіг…

Коментарі: 22

Богдан Бо

Павло Тичина - правильний!

Я єсть народ, якого Правди сила!

Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Московіє! Мене ти пожирала,

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала…

О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —

та, подавившись, падаєш в траву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила,

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Сини мої, незламні українці,

я буду Вас за подвиг прославлять,—

ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей з ярма спішіте визволять!

На слобожанських нивах, на подільських,

на Чорнім морі я прошу, молю! — вбивайте ворогів,

злодюг кремлівських, вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не встидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься,

що з нього світ весь буде подивлять,

яка земля! яке зерно! росиця!

Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаю, кличу, зву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки в житі,

заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла.

Кремлівська гнидь, тремти!

Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову!

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Павло Тичина

Коментарі: 0

SoDBaCH

«Белый, пока летел»

22.11.23, 20:01
Стих_и_я
мои стихи, моя поезія, поезія, поэзия, стихи

Выточены из глаз,

Русла соленых рек,

Взор уплывает вниз,

По горизонту век,

Пенятся на волнах,

Тени далёких птиц,

Сыплются как песок,

Образы без границ.

Падают сквозь узор,

За мириады снов,

Мимо чужих небес,

Мимо своих оков,

Образы будто снег,

Первый и навсегда,

Белый, пока летел,

Черный, когда вода.

Коментарі: 35

SoDBaCH

«Не зря»

18.10.23, 18:15
Стих_и_я
вірші, мои стихи, моя поезія, поезія, поэзия, стихи

Блеск пропадает из разбитых отражений,

Живые корни прорастают в кирпичи,

На пепелище инквизиторских сожжений,

Цветёт огарок не расплавленной свечи.

Шумят и плачут небеса опять дождями,

Скупая осень пахнет влажною землёй,

Костры из листьев догорают, между нами,

Свой дым затягивая горькою петлёй.

И как развалина, поросшая кустами,

Я вновь застыл среди туманов октября,

Глядящий в ночь своими окнами-глазами,

В сухой надежде, что я выстоял не зря.

Коментарі: 22

Богдан Бо

ВАСИЛЬ СТУС О земле втрачена, явися

ВАСИЛЬ СТУС
О земле втрачена, явися

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
I поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп'янки духмяні
І ти — і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені