хочу сюди!
 

Мила

44 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 35-48 років

Замітки з міткою «поезія»

Павло Тичина - правильний!

Я єсть народ, якого Правди сила! 
Ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. 
Щоб жить — я всі кайдани розірву. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Московіє! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів 
і як залізо, хліб та вугіль крала… 
О, як твій дух осатанів! 
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — 
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила, 
ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Сини мої, незламні українці, 
я буду Вас за подвиг прославлять,— 
ідіть батькам на допомогу й жінці, 
дітей з ярма спішіте визволять! 

На слобожанських нивах, на подільських, 
на Чорнім морі я прошу, молю! — вбивайте ворогів, 
злодюг кремлівських, вбивайте без жалю! 
Нехай ще в ранах я — я не встидаюсь, 
гляджу їх, мов пшеницю ярову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 
що з нього світ весь буде подивлять, 
яка земля! яке зерно! росиця! 
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!
І я сіяю, крильми розгортаюсь, 
своїх орлів скликаю, кличу, зву… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Ще буде: неба чистої блакиті, 
добробут в нас підніметься, як ртуть, 
заблискотять косарки в житі, 
заводи загудуть… 
І я життям багатим розсвітаюсь, 
пущу над сонцем хмарку, як брову… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила
 ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. 
Кремлівська гнидь, тремти! 
Я розвертаюсь! 
Тобі ж кладу я дошку гробову! 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 
Павло Тичина

«Белый, пока летел»


Выточены из глаз, 
Русла соленых рек,
Взор уплывает вниз,
По горизонту век,
Пенятся на волнах,
Тени далёких птиц,
Сыплются как песок,
Образы без границ.

Падают сквозь узор, 
За мириады снов,
Мимо чужих небес,
Мимо своих оков,
Образы будто снег,
Первый и навсегда,
Белый, пока летел,
Черный, когда вода.

© William van Warg

«Не зря»


Блеск пропадает из разбитых отражений,
Живые корни прорастают в кирпичи,
На пепелище инквизиторских сожжений,
Цветёт огарок не расплавленной свечи.

Шумят и плачут небеса опять дождями,
Скупая осень пахнет влажною землёй,
Костры из листьев догорают, между нами,
Свой дым затягивая горькою петлёй.

И как развалина, поросшая кустами,
Я вновь застыл среди туманов октября,
Глядящий в ночь своими окнами-глазами,
В сухой надежде, что я выстоял не зря.

© William van Warg (фото и текст)

ВАСИЛЬ СТУС О земле втрачена, явися



ВАСИЛЬ СТУС
О земле втрачена, явися

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
I поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп'янки духмяні
І ти — і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені

«Грусть даётся для слёз»



Тихий шепот раскалившихся ламп,
Нарушает мой притворный покой,
Пьяный танец меж ступеней и рамп.
Пусть теперь им управляет другой.

Будто всё это чужой страшный сон,
Где все напрочь позабыли про суть,
Я с душой хотел прожить в унисон,
Но теперь, мне никогда не заснуть.

Не отпустит в мир заявленных грёз,
Твой далёкий запах сладких духов,
Я считал, что грусть даётся для слёз,
Но, по-видимому, вновь для стихов…

© William van Warg

Мерзота



Живе мерзота у людині,

Тихенько милість вигризає,

З’їда душевність зсередини,

А від сумління вислизає.


Вона лице своє ховає,

Бо виглядає як чума,

Насіння злості висіває

І марнославством полива.


Заполонила розуміння,

Із серця випила всю кров,

А потім думку підкорила,

І запросила нелюбов.


Як розпізнати цю гидоту,

Як зрозуміти де вона?

Щоб зберегти свою чесноту,

Адже душа у нас одна….


Олександр Чалий








Біль



Проти нас направив батальйони,
Не то ворог, не то “старший брат”,
Поправ всі світові Закони,
Націлив на міста системи «Град».

Стоїть в осаді зморений Бахмут,
Гримлять над містом вибухи розкатом.
Та не здають укріплений редут,
Там наші хлопці б'ються з супостатом.

Під Вугледаром дика смерть панує,
Ворожі танки лізуть на пролом,
Хоч батальйону більше не існує,
Та ще триває бій добра зі злом…

До миру вже звикає наш Херсон,
Готується до бою Мелітополь,
І нам допомагає Вашингтон,
Бо треба ще звільняти Севастополь.

Сухі губи шепочуть молитву,
Очі сповнені гніву козацького,
Ми закінчимо цю люту битву,
Не залишиться й духу москальського.

14.03.2023р                Олександр Чалий

Нам треба...



Нам треба бути іноді сумними,
аби думки розкласти в голові.
А в інший раз побути десь не з тими,
щоб потім зрозуміти, хто свої…

12.03.2023       Олександр Чалий

Дивина.

Трохи дива трохи ночі, буде так, як сам захочеш. 
Трохи чудно, трохи дивно, закарбуйся мить чарівна. 
Мило мило, тихо тихо, наче вже немає лиха... 
Прошуміло, прогуло і з водою утекло.


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
60
попередня
наступна