хочу сюда!
 

Александра

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 37-47 лет

Заметки с меткой «поезія»

Пастка

Якщо моя думка важлива -
Життя наше повне лайно
Невже моє щастя можливе?
Я наче в тупому кіно

Я лізу на скелю надії
Крізь чорну печеру нудьги
Тут відчай, підступна бездія
Навколо хвороби сніги

То як мені вижити люде?
Як з пастки дістати себе?
Якщо тільки горе тут всюди
І зовсім не видно небес.

Де ти моя крихітна фея,
Що знищить навколо все зло
І скаже, що гарна ідея
Себе не ховати за скло.

Я вірю, що щастя можливе
І в те що існують дива
І я гідна жити красиво
Хоч зараз це просто слова.

Моя мила

Стогін. Ламаю крила
Як віднайти себе?
Змилуйся, моя мила!
Де ти, мій світ з небес?

Демон тримає міцно
Іклами душу рве
Біль - це моя темниця.
Як віднайти себе?

Замість життя - могила
Я не змогу сама
Змилуйся, моя мила
Без тебе мій світ - тюрма

Тільки про тебе мрію
Не улітай, постій
Не забирай надію
Я програю двобій.

Кохання - чарівна сила
Воно наче світ з небес
Нові подарує крила
Які не зламає бес.

Потвора

Біль наче крихітний психопат
Знову тортури. Кидок назад
в табір депресії і ганьби.
В камері суму - жахіть стовпи.

Там моя муза на ланцюгах.
Скована, схована всюди страх.
Тоскно. Від болю заїжджає дах.

Хоч порятунок в моїх руках,
але начхати на спокій свій.

Жертва нездатна до справжніх дій.
Я загубила себе давно
в нетрях, де злоби дурне вино
ллється, збиває з усіх доріг.

Заздрощів демони - на поріг
Жіжи мерзенної повний рот.
Ось я - страшнючий бридкий урод.

Ненависть до себе немов змія.
Отруйна потвора. Стрибаю я
вниз з хмарочоса своїх невдач
Я маю крила? Чи я палач?

Різне

Так сколько мне отмеряно судьбой?
Спрошу у Бога, а в ответ молчанье.
Лишь смерти оглушающий прибой
И океан печали за плечами.

***

Де відшукати ліки від хандри?
Підступний відчай знов катує душу.
Закони звіра все одно порушу
Втікаю швидко від чужої гри.

***

Жахіття спис і сорому оцет
Стрибаю вниз ховаючи лице
Монашка смерть жбурляється стільцем
Я просинаюсь. Як забути це?

***

Подождите, масики.
Давайте разберемся
Мы не играем в классики,
Мы к пропасти несёмся

Поищите версии
Что это за зрада?
Хочется быть персиком
Только вот не нада.

Аутотренінг

Лячно з собою один на один.
Метеорити поганих новин.
Знову здоров'я звалило в Мадрид.
Знову без мене. І я інвалід

Як же до купи зібрати себе?
Як поламати хворобі хребет?

Стріли фантазій та мрій тетива.
Рими рятують, лікують слова.
Я все здолаю і переживу.
Come on, негаразди. Я вас розірву!

Крига заборон

Не дає кричати крига заборон
Я блокую чати і беру в полон
Внутрішню дитину - часточку душі
Відбираю фарби - більше не пиши.

Кидаю за ґрати цього малюка
Він не може грати - зламана рука.

Я себе ховаю далі від людей
Хоч в мені до краю квітів та ідей
Просто звірі-кати захопили трон
Не дає кричати крига заборон.

«Паук»


Ты как мраморный ангел,
Я твою собираю пыль,
Мое сердце не факел,
Но коптит на чужую быль,
Руки снова трясутся,
Но когда я коснусь тебя,
Мои чувства проснуться,
Словно выпив ещё огня.

Ты мой дьявол в граните,
Свет несущий из темноты,
В бесконечном зените,
Солнце яростной красоты,
Нету слов когда рядом,
Только взгляды наискосок,
Я всегда буду ядом,
Запасаясь словами впрок.

Ты как солнечный лучик,
Я как старый лесной паук,
Свет твой милый попутчик,
Мой - усталого сердца стук,
В свою сеть – паутину, 
Я поймал отголоски грёз,
Если дашь мне причину,
Я тебе бы их преподнёс…

© William van Warg (фото и текст)


Я не знаю що таке кохання

Я не знаю що таке кохання.
Думаю нестерпне почуття.
Намагаюся немов в останнє
я його впустити до життя

Іспит цей ніхто не подолає
Крім мене самої. Дивний крок.
Вчителька від мене вимагає
Протилежний вивчити урок.

Ця мадам не звикла до екстриму
Ненависть плекає до людей
Як вогню лякається інтиму
Каже, що навколо світ звірей.

Вона вчить ховатися від себе
Злоба і підозри її мед,
Лається неначе грішний ребе
І плете з образ ажурний плед.

Мрію я забути дивну тітку
Її дім - занедбана тюрма
Та не можу відчинити клітку
Адже надзиратель - я сама.

Літера Ж

Що вам сказати любі мої
я загубилась. Це ночі чи дні?
Доля регоче, гаснуть вогні.
Шлях мій життєвий, немов уві сні.

Скільки підстав подарує сюжет?
Мрії мої якесь бланманже
бог ваш не дуже їх береже.
Поразка вже близько? Чи вона вже?

Пандемічне

Біль розриває. Я безпорадна.
Скільки на світі залишилось нам?
Хоч в цій реальності лячно та складно,
страху я радість свою не віддам.

Скільки вже можна страждати в неволі
власних жахів й мерзенних хвороб?
Доля влаштовує жнива у полі
тут люди - колосся, а смерть - хлібороб.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
62
предыдущая
следующая