хочу сюда!
 

Вікторія

32 года, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «роки»

Роки минають.



Роки минають і нехай собі минають
нате вони й роки, щоби  собі минати.
Кожен рік в собі несе своє,
тобі – твоє, мені – моє,
саме те, заради чого ми тут є.



Роки минають, минаючи навчають
довіру і любов завжди у серці мати.
Все як прийшло, так і піде
від тебе – твоє, від мене – моє
саме те, що відпрацьовано вже є.



Роки минають і минати собі будуть
у майбуття вони нас будуть гнати.
Будуть нам давати, будуть і забирати
і лиш одне нам твердо треба знати –
саме сама людина все формує і реалізує.








Вже 60 - роки летять


Роки відлітають птахами у вирій,

В далекі краї – за обрій летять,

А тобі сьогодні на ниві життєвій

Уже шістдесят! Сьогодні уже 60!

«Міцного здоров’я з роси і води»,

Дзвінки, телеграми, вітання!

А серце щемить і кричить підожди!

Ще хочетьсь трішки кохання!

Час зупинить ніщо не в змозі

І ліс шумить, і сад цвіте,

На тій, з гори уже дорозі!

Де заблудилось, де ти? де…

А  душі двох так й не зустрілись

Й в снах-примарах порожнінь,

І щоб домріять, добажати, долюбити…

Лишилось п’ять секунд, років, хвилин,

Життя залишилось позаду.

І вітер – вже не наздогін:

І тільки дзвін – церковний дзвін,

Тривожним гулом ранить душу…

Сумніви

     Тоді він був добродушним і веселим балакуном, до певної міри несерйозним та байдужим «пофігістом». Про таких говорять - «не соскушишься»... Але ми у всьому і завжди знаходили спільну мову та розуміння. Я не відчував ні крихти зверхності по відношенню до мене, хоч знав про його родословну, про життєву справу батька… Сподівався, що він піде по батьківських слідах і на це вказувала його військова спеціальність. Мова йде про мого друга по армійській службі.

     Коли розлітались у рідні куточки, обмінювались адресами всі, навіть хлопці із Середньої Азії. Ніхто не мав жодного сумніву про майбутнє спілкування, але виявилось, що вир цивільного життя дуже несприятливий для цього. На відміну від строго регламентованого армійського, воно нас «закрутило» «втягнуло» і про спільні наміри взаємно забулося. Десь лежить у батьківській хаті маленький записничок із адресами… його адресою, домашнім телефоном. Із 81-го року це досі лежить, а я днями поліз шукати друга у мережі.

     Не памятаю де почув фразу: «Знаю що життя людину міняє, але щоб настільки?!» Проте характером він можливо і не змінився. Чомусь мені у це віриться…

     Отже, по родинній лінії він не пішов, вибрав собі іншу професію. Варто сказати гідну професію, досить таки затребувану у наш час, але працювати, тобто служити, довелось ментом((( Нині він підполковник у відставці, учасник неодноразових затримань озброєних злочинців, звільнення заложників, антитерористичних операцій у Чечні.

     Неважко здогадатись, що ми із моїм другом нині громадянами різних країн. Хто мав нагоду зустрічатись із чеченськими хлопцями, особливо в армійських умовах, не в захопленні від цього((( Але після того що коїлось на їхній землі…! Я завжди був на стороні цього маленького, гордого народу. Для людини яка побувала під кулями, будь-які аргументи – нуль… Ні, я не думаю що в разі нашої переписки мова дійде до таких подробиць, але не можу уявити свого друга-добряка, душевну людину у подібній ролі…

     Хтось скаже – молодець! Це справжня чоловіча робота, серед ментів також багато порядних і чесних людей… Дай Боже щоб так і сталось! Хочеться вірити і на це спонукає останній рядок із біографії. Мій друг є життєвим прототипом героя серіалу про ментів. Серіал звичайно про добрих ментів))) і його герой добрий.

     Із соціальної мережі я б почерпнув дуже мало інформації, якби не біографія викладена на сторінці  кандидата у депутати до законодавчих зборів. Так, дружбан зараз у політиці. Член партію ЛДПР (партії Жиріка). Факти  «добивають»… хоч можливо не варто так сприймати, бо всі ми люди.

     Чим же керуватисьОцією думкою, чи як говорив сусідній дідусь: «Чи ти білий, чи ти красний – все одно москаль!»


20%, 2 голоса

10%, 1 голос

70%, 7 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Зима... весна... життя... буття...

Ось і ще одна зима промайнула... пролетіла... пронеслась... Зима життя нашого...
Та й чорт з ними, зі зморшками! Зрозуміло, що від них нікуди не дітись. І від зайвого жирку, і від пігментних плям, ні від сивини, ні від лисини... Але очі! Ці очі - я вдивляюсь в дзеркало - вони не повинні змінитись ні в якому разі. Що робити, якщо одного чудового ранку я подивлюсь в них і побачу, що там пустка, втома і ні краплини того колишнього вогнику? Як тоді бути? Куди бігти??????