Найкращий спорткомплекс у світі.


Спокійної і результативної нічки — спортсмени!

Воїни добра, воїни світла. Героїчні сторінки супротиву.



Сотні на майданах,
сотні у кайданах,
це вінець правління хама
і тяжка народна драма.




Воїни добра, воїни світла
повстали проти зла, проти деспотизму.
Воїни добра, воїни світла
скинули вождя, вождя бандитизму.





За зневіру і байдужість,
за продажність і безбожність,
сплатила все сповна
Небесна Сотня осяйна.




Воїни добра, воїни світла
повстали проти зла кремлівського шовінізму.
Воїни УПА, Ангели світла
зупинили апологетів КГБістського імперіалізму.
















Жовто-блакитна барикада
стала нездоланна для тирана.
Жовто-блакитна Україна
стала процвітаюча країна.



Дорогу в Рай – в любові ти шукай.

Все можливе є для Бога
знаю я і знаєш ти,
а без Нього, навіть до порога,

до порога Раю не дійти.


Ні то, щоб у прозорі його ворота
була б змога, самому, якось увійти.
Через Раю, непідкупну митницю,
злу не зайти у Божу обітницю.



Якщо до Бога пролягла твоя дорога
на ній духовні сили в собі знайдеш
і згине, зла лютого облога,
бо ти по ньому, з любов’ю світлою пройдеш.


Сила волі й духу нанівець зведе розлуку,
сила волі й духу в собі несе спокуту,
сила волі й духу порятунку подасть руку,
коли через спокуту попадеш у скруту.


Чим  більше,  тобі  дано –
тим більше, від тебе вимагають,
чим більше, тобою віддано –
тим більше, тебе і наділяють.


У цьому ще житті, я знаю, зазнаю щастя миті,
бо у цьому вже житті, долаю і здолаю шляхи лихі.
По яких я мушу, смиренно, тепер пройти,
щоб надалі в душу не пускать гріхи бридкі.


Коли відразу відчуєш до гріхів сповна,
тоді, відразу, відчуєш, що таке душа свята.
У ній любові, джерельний водограй, в серці бурлить,
у ній любові, небесний дивокрай, в очах блистить.


Тому царство Боже знаходиться у нас,
у душі, наділеній тілесним храмом,
а слово Боже — це дороговказ,
для душі — маяк з священим сяйвом.

Крадене, чуже – біду в собі несе!

Злодій тишком-нишком завжди крадеться
не відомо ще чим він там розживеться.
Чи горем, чи бідою, чи жахливою калікою
вікувать йому прийдеться.

Дарма в його долі кража не минеться,
розплатитись мусить він неодмінно.
Йому цей гріх тоді відгукнеться,
коли каятись вже буде пізно.

Ніколи ти не бери чужого,
а то руки повсихають,
і щастя не втримаєш ти свого,
бо прокльони на них понасядають.

А якщо ще й зловлять ненароком,
то буде, це тобі уроком,
тектиме кров стрімким потоком,
отак цей гріх, вилазить боком.

Ще ніхто й ніколи
не розбагатів на чужому горі,
ще ніхто й ніколи
не наїздився на чужому возі.

І ніхто й ніколи
не покращить своєї долі,
якщо по дорозі правди,
буде йти не в змозі.

Не бери чуже добро,
воно біду тобі сулить,
краще зароби своїм трудом,
щоб спокійно потім жить.

Якщо у когось, ти щось вкрадеш,
то в майбутньому воно подіє,
ти у дітей своїх це забереш,
бо такий закон у людській долі є.

Все,що наживеш ти махом,
те піде від тебе прахом,
і буде вся твоя родина з лихом
в злиднях кричати криком:

"За що? За що це нам таке,
     на долю горе випало тяжке?
     Де правда поділася тепер,
     коли сильніший на нас попер?"

На все-про-все відплата є,
кожен колись її дожде,
але не кожен повністю збагне,
за що ж все-таки вона іде.

Тому не варто зла робить ніколи,
щоб не зазнати несподіваної шкоди.
За радість куплену за горе,
хлебнуть біди прийдеться море.

Якщо люди лиш про статки дбають
і своїм душам, розвиватись заважають,
то рано, чи пізно вони їх втрачають,
так на помилки їхнні, їм натякають.


На вірний шлях їх наставляють,
до початку свого повертають,
щоб заново, праведно прожить
з досвідом минулих лихоліть.

Любов’ю перемагаймо зло.

Я працюю над собою
дивлюсь на неба далечінь
і відчуваю, що зі мною
розпрощалась маячінь.

В моїх думках поволі
виникають образи просторові
в яких людські долі
не можуть жити без любові.

Вони злітають вверх до сяйва цього
і набирають сили вони від нього,
від творіння небесного, святого
для подолання шляху тернистого, земного.

Я любов’ю дорожу до дна
кожною краплею сповна.
Коли навколо стільки зла
мені сміливість придає вона.

Будь-яку небезпеку чи біду
я з готовністю прийму
і з любов’ю через все пройду
в палких обіймах її вогню.

Любов’ю я вже сповнений у щерть
зло від мене відлітає геть,
бо згорає в ньому навіть смерть
і страждань безкінечних круговерть.

Менталітет українців змінюється!

Моя барикада з краю — я перший ворога стрічаю!

  

Про не байдужість Українців говорить такий факт. Ці тупі ФСБешники(у стилі Задорного) не розуміють звідки гроші у майдана, а все дуже просто, ці гроші дає сам Путін, 3 млрд.$ він дав нашому гаранту, а той дав госпідару, а госпідар закрив ними диру у соцвиплатах: зарплати бюджетникам, виплати соц. незахищеним верствам населення, пенсії,стипендії..., а оскільки свідомість Українців змінилася, завдяки Майдану, і вони стали не байдужими до долі своєї країни, то вони діляться цими грошами з Майданом, як найкращим виразником і захисником інтересів прогресивної частини Українців! 

 

Слава — Україні!  Героям — слава!

Слава — нації!     Смерть — ворогам!

 

Любов ощасливлює.

Нема щасливої долі, без святої любові,
нема святої любові, без великої радості,
нема великої радості, без щирої усмішки,
нема щирої усмішки, без сердечної доброти,
нема сердечної доброти, без святої любові,
нема святої любові, без щасливої долі...

Зачароване коло – та й годі.
Скажете – доброта зараз не в моді.
А я скажу – ганьба! Ганьба!
І вам, і вашій моді.


Не бачити вам щастя з неба,
як зір яскравих при негоді.
А щоб побачити – любити треба
і свідчити про це, при будь-якій нагоді.



В ясне це коло чарівне
кожен зможе, якось увійти,
якщо світлий шлях свій розпочне
з чарівних слів любові й доброти!



Чим більше доброти ми даримо,
тим більше друзів маємо.
Чим більше людей ми любимо,
тим щасливішими стаєм!

Таїна взаємопорозумінь.


Перевага закоханих у тім,
що негаразди не помітні їм.
Бо зосереджені вони лиш на красі,
тому і справи в них добрі всі.


Один одному вони впевненість дарують,
любові бальзамом, душі лікують.
Один одного вони за ідеал вважають,
сердечні їх бажання в дійсність переростають.


Один одного вони з пів-слова розуміють,
від злагоди такої, їх почуття міцніють.
Один одному вони про любов напоминають,
у щасті і добрі усі їх дні минають.


Один одному вони любові приклад подають,
позитивно на весь світ, цим вони впливають.
Один одному вони сердечно допомагають,
добрішими й світлішими душі їх стають.


Один одного вони безмежно поважають,
словам,що любов руйнують,вони не довіряють.
Один без одного вони життя не уявляють,
тому завжди разом їх люди помічають.


Один одному вони душі тепло несуть,
із сірих буднів навпростець до сонця радості ідуть.
Один одному вони відваги придають,
тому і перешкоди їх не трішки не лякають.


Один за одного завжди заступаються,
хоч не завжди у всьому розбераються.
Один одного вони силами всіма підтримують,
і від цього велике задоволення отримують.


Один одного з нетерпінням вони чекають,
тому й надії ніколи не втрачають.
Один для одного вони є потіхою великою,
і для щастя повного дороговказною ниткою.

 
Один одного вони найкращому навчають,
а все своє погане з радістю втрачають.
Один одному вони все вибачають,хоч і докоряють,
бо любові мудрість в серці мають.


Один в одному вони таланти розкривають,
що в душах їхніх щедро проростають.
Один одного вони на подвиг надихають,
заради любові, всі перешкоди долають.

 

Любов – творець великий,
і воїн справедливий і могутній.
Любов – вінець щасливий,
і хрест долі невмолимий.

Любов – безмежна доброта,
що творить чудеса.
Любов – для душі робота,
її велич, святість і краса.

Нікому любов не годить,
лише діло своє робить.
Любов прийде, коли не ждеш,
а коли прийде – не проженеш.

Буть терплячим до пори,
любов зможе і тебе знайти.
Тоді дурного в голову ти не бери,
а за нею слідом, краще йди.

Палка любов за викликом не ходить
її нам доля для потреб душі приносить.
Великі переміни у житті вона проводить,
то з надлишком дає, то нанівець все зводить.

Любов дає: радість і смуток,
                    талант і безглуздя,
                    відвагу й покору,
                    славу й безчестя,
                    здоров’я і муку,
                    і вічне життя!

Палка любов приходить і уходить,
вона все, що зможе те і зробить.
Ніколи, при цьому, душі не нашкодить,
а роду людському,спасіння приносить.

Зимонько - зима.

                                                          

Зимонько - зима, дрімотонько земна
прийшла твоя пора панувать сповна.
На  цих, тобі доступних, Землі широтах,
в моїй рідній стороні і в низені,і на висотах.

Тут всім відома білосніжна твоя хода,
що змерзлу землю,ніжно пухом покрива.
Воду ж, від сильного морозу під лід хова,
а зайчика - пострибайчика в білу шубку одіва.

Любота! Всі дерева і всі кущі
одягли яскраві, осяйні плащі.
Це ж інію кристалики блискучі
виграють на сонці і сліплять очі.

Вони тихої,морозяної ночі
зійшлись у гурт, до кучі.
Хоч крижинки ці не балакучі,
як морози всі тріскучі.

Але полюбляють бути у гурті
і неодмінно десь на висоті,
щоб усім була видна,їх краса,
яскрава, аж до сліз, зими яса.

Але не завжди зима така
привітна, чарівно-осяйна,
буває і сурова, і похмура,
така у неї вже натура.

Сьогодні погода неначе рай,
а завтра, хоч з хати не виглядай.
Літучими крижинками боляче січе,
тріскучими морозами леце все обпече.

Віхола азартно по землі гарцює
в піруетах бездоганно,сніжинками танцює.
От як розійшлася,як загула хуга - завірюха
снігом все лице задула,аж по самі вуха.

Справжнісінька,тобі,баба снігова,та й годі,
погляньте, ось там, стоїть сама собі у полі,
її з ніг до голови 
вкрили повністю сніги.

Люди ходять по землі, як срібно-білі кораблі,
це так зима по них ступає,своїм пухом все огортає.
Стелиться за нею шлях, весь чистий,променистий,
як неозорий, чумацький, зоряно-іскристий.

Зимонько-зима дрімотонько земна,
коли явились три твої,суровії сини
все спочило аж до весни,
занурившись у сни.

Під периною пухкою,
яку своєю легкою рукою
ти виткала із срібла
і нею землю ніжно вкрила.

Ти,як та квочка простягла,
над нею срібно-білі крила
її від морозу,від біди оберігла,
турботливо,по-материнські обігріла.

Зимонько-зима морозяна пора
сонно-біле твоє єство,
колюче і безплідне є воно,
студеного катарсису зерно.

Хоч ти така холодна,але краса твоя добротна
і визнати я мушу,вона милує око й душу,
і розквітає,навіть,у пекучу стужу,
схожою на білосніжну ружу.

На шибках візеруночки твої крислаті
піднімають настрій в кожній хаті
і ніби кажуть всім:–“Годі ледарі вам спати
зима вже на порозі – гайда її стрічати!”

А то дасть вона по носі, будете кричати
і на підступному морозі,підтупця вивчати.
Тому-то і дорослі,й дітлахи беруть сани,лижі,ковзани,
і весело прямують в обійми матінки зими.

Прихована правда.

Московські попи не можуть жити без церковнослов’янської мови вони,як можуть,так і вихваляють її. Але вони не кажуть всієї правди,про історію створення цієї мови і якому народу вона ближче!
Діло в тому,що в давнину написання слів,як для русичів,так і для московитів було однаковим,оскільки писемність Москва запозичила з Києва, але вимова була різною, приміром,візьмем такі слова давньослов’янською,як: ОТЕЦЬ, ХЛ(ять)БЪ,  Р(ять)КА, ПРИОД(ять)ТИ, Л(ять)ТО.
Русичі в Київграді вимовляли окремі звуки так: Е=Е, (ять)=І, И=И, О=О.
А московити – так: Е та (ять)=Є, И=І, О=А.
А тепер прочитаємо по-київському:ОТЕЦЬ, ХЛІБ, РІКА, ПРИОДІТИ, ЛІТО – це наша українська мова!
А прочитаємо те саме на московський лад:АТЕЦ, ХЛЄБ, РЄКА, ПРІАДЄТІ, ЛЄТО – виходить російська.
Тож в українських церквах запроваджували московське читання,а на справді це угро-фінський діалект української мови,бо саме ці племена склали кістяк московії і послуговуючись нашою мовою перекрутили її на свій лад.
   З фінської МОСКА – це брудна вода, болото, а москалі – це ті,які там живуть. А хіба в болоті може щось добре водитися?
   І тепер вони цю угро-фінську говірку видають нам за нашу давню мову. І ці політики в рясах, цього перекрученця називають канонічним в догоду своїм імперським зазіханням,Бог все бачить.
   Ці фарисеї турбуються про якісь канони,а заповіді Божі порушують – не вкради, не обмани, не побажай чужого.
   Вони зі своєї пастви формують манкуртів,які не знають чиї вони діти, які відрікаються від своєї мови,культури,звичаїв, не знають не то що видатних людей,які прославили нашу землю, але й навіть правдивої історії України! А від манкуртів до яничарів один крок, а яничари це ті хто здатний накинути зашморг на шию своїй матері – Україні.
   Якщо ми хочем жити у вільній і багатій державі, то манкуртів і яничар взагалі не повино бути,тим більше при владі!

   СВОБОДА ВИБОРУ – ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВИБОРУ СВОБОДИ!