Комусь - Папа, а комусь - засіб впиву

Знову пишу про Папу Римського з кількох причин, зокрема з того, що можна висловлювати свої думки та емоції, але при тому не забувати хто ти є і хто є Папа Римський. Ота "совкова"-совецька безапеляційність в судження стає вже огидою неймовірною: хто не з нами - той проти нас! Значить змішуємо з лайном! Я так і відповів одній пані, що поширювала негативне про Пару Франциска: хто що шукає - те і знаходить, тому у вас постійно лайно, а в мене - перли.

Особисто я, після того, як опанував ідею анархізму, цілком спокійно ставлюся до людей з різними світоглядами: вони сповна мають право на то, щоб жити власними уподобаннями. Якщо Папа Франциска має певні уподобання щодо Росії, як великої держави - це його право, бо він є людина. Навіть приємно чути, коли стара людина каже, що його так вчили в школі. Гарну пам'ять чоловік має, якщо шкільну науку пам'ятає.

Також було б дивно, що душпастир цілого світу намагається не загальмувати війну в Україні, а кричить грізно: "Дайте чимбільше зброї Україні і нехай війна там палає чим сильніше!" Людина згідно зі своїм статусом Верховного Понтифіка шукає примирення різними способами без пошуку власної користі з того, що не можна сказати про інших багатьох учасників цього процесу. Зрозуміло, що допоки РФ не розбереться з Україною - усі інші країни можливої агресії з боку рашизму є в певній безпеці. Дещо цинічно, але такою є політика всіх часів.

До речі, про цинізм нашого гатунку: для нас виявляється є кращою проросійська позиція Папи Франциска, тому що саме тому (!) до нього дослухаються в Кремлі, отже є певна можливість комунікації, що цінно в умовах війни, коли всякий контакт з ворогом трактується як зрада. Хто слідкує за подіями, той може пригадати тривалу паузу в обміні полонених, аж раптом доволі несподівано цей процес зарухався і завдяки саме Папі Франциску. Не варто пояснювати, що кожен день в катівні рашистів українським полоненим є на межі життя і смерті, тому витягнути їх звідти потрібно всіма засобами.
 
Не заперечую певних помилок у Папи Франциска, але з усього того мені головним є звільнення українських полонених з рашиського полону. За це я дуже і дуже вдячний Папі Римському Франциску. І на тому - амінь!

Богдан Гордасевич
9 вересня 2023 р.
м. Львів


Блаженніший Святослав подарував Папі деякі особисті речі полонених священників-редемптористів.

07.09.2023
Єпископи УГКЦ особисто подякували Папі Францискові за постійну підтримку України на міжнародному рівні, його гуманітарні акції, особисті зусилля для звільнення полонених, миротворчу місію спеціального папського посланця кардинала Маттео Дзупі тощо
Про це повідомили в УГКЦ.

«У розмові зі Святішим Отцем ми висловили все, що наші вірні в Україні та всьому світі доручили нам йому донести. Наші єпископи промовляли українською, англійською, португальською та італійською мовами», — зазначив Блаженніший Святослав.

За його словами, єпископи пояснили Папі, що певні висловлювання і жести є болючими та важко сприймаються українським народом. У відповідь Папа Франциск підкреслив, що трагедією є те, коли така ідеологія, як російська, вривається в Церкву і підміняє собою Христове Євангеліє.

«Окремим болем українського народу є той факт, що ви сумніваєтеся, з ким Папа. Я хочу запевнити вас у моїй солідарності з вами та постійній молитовній близькості. Я є з українським народом», — пояснив Папа.

Отці попросили Святішого Отця продовжувати зусилля для звільнення військовополонених, зокрема нагадали про священників-редемптористів — о. Івана Левицького й о. Богдана Галету, — котрі досі перебувають у російському полоні. Блаженніший Святослав подарував Папі деякі особисті речі полонених священників-редемптористів: місійний хрест, молитовник і вервицю. Глава УГКЦ теж подарував Його Святості ікону Ісуса Христа, врятовану зі спаленого росіянами храму в с. Червоне Запорізької областіЄпископи УГКЦ зустрілися з папою римським. Вони сказали Франциску, що деякі його висловлювання 
Єпископи вказали Франциску, що непорозуміння між Україною та Ватиканом російська пропаганда використовує для виправдання вбивчої ідеології "русского мира", зазначили в УГКЦ

Папа римський Франциск 6 вересня у Ватикані прийняв єпископів, які брали участь у синоді Української греко-католицької церкви в Римі. Про це поінформував Vatican News.

Зазначають, що зустріч тривала майже дві години.

"У розмові зі святішим отцем ми висловили все, що наші вірні в Україні та в усьому світі доручили нам йому донести. Наші єпископи промовляли українською, англійською, португальською та італійською мовами", – наголосив глава УГКЦ Святослав, його цитує сайт церкви.

Єпископи, зокрема, розповіли, що певні висловлювання і жести Ватикану і папи римського "є болючими та важко сприймаються українським народом, який у ці хвилини стікає кров’ю в боротьбі за свою гідність і незалежність", ідеться в повідомленні.

Також єпископи УГКЦ вказали Франциску, що непорозуміння між Україною та Ватиканом від початку повномасштабної війни російська пропаганда використовує для виправдання і підтримки вбивчої ідеології "русского мира", тому українці чутливі до кожного його слова "як вселенського голосу правди та справедливості".

"Повертаючись із Монголії, під час розмови із журналістами я сказав, що справжнім болем є, коли культурна спадщина якогось народу проходить "дистиляцію" та піддається маніпуляціям із боку певної державної влади, унаслідок чого перетворюється на ідеологію, яка нищить і вбиває. Великою трагедією є те, коли така ідеологія вривається в церкву і підміняє собою Христове Євангеліє", – наголосив під час зустрічі папа римський.

Він запевнив у своїй солідарності з українським народом. Франциск також додав, що молиться щодня за Україну.


ВАСИЛЬ СТУС О земле втрачена, явися



ВАСИЛЬ СТУС
О земле втрачена, явися

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
I поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп'янки духмяні
І ти — і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені

Не радісне 1-ше вересня

Живу коло школи у Львові, отож мимоволі багато чого бачу. Сьогодні 1-го вересня цілий день мав насолоду бачити надзвичайно гарно оформлений шкільний ганок, де безперервно йшли фотосесії школярів з вчителями, групами і по окремо, з батьками і родиною, і ще, і ще, і ще. Радісно було дивитись на те, але я про інше: про знищену радість. Надійшов вечір і усе, що можна було перенести, сховали у приміщенні школи, а чудові дві гірлянди з різноколірних кульок залишили наніч, бо знімати не було сенсу: в суботу і неділю школа не працює. Сподівалися, що трохи ще повисять і хтось ще зможе зробити гарні світлини, але, як не прикро, - тепер не зможе, бо все вже знищено групою підлітків з дівчатами включно, що, на жаль, вже перестало шокувати, бо і вони не гірші за гірших, а навіть кращі з гірших.
Коли я вимушено спостерігав, як ця, м'яко кажучи, молодь розважалася своїм вандалізмом, то мав думки різні, але найперше: що ж маю зробити вже зараз саме я? Подзвонити в поліцію? І що скажу? Тут купка бешкетників нищать повітряні кульки. Мене ввічливо попросять не турбувати з таким проблемами. Вийти самому насварити? Але після 9-ї вечора вулицями виховані діти не вештаються, а тому я легко буду посланий на три букви. Звичайно, я можу відповісти, що краще піду за їх кораблем, чим буду на кораблі з такою командою, але однозначно отримаю ще більше лайки або й дійде до бійки. То не той випадок, коли дослухаються до когось старшого, бо вони - все! Не вчіть нас жити! За нами майбутнє! Ну зовсім свіжий випадок в Дніпрі, коли дітки з авто кричали "родному папе", який бив патрульну поліцію: "Папа давай!"
З того всього я повівся, начебто це мене не стосується, хоча насправді так не є - це мене стосується! Ці малолітні мародери вбили мою радість! І не тільки мою, але всіх причетних до створення цієї гірлянди, як і всіх вчителів та школярів школи або просто дітей, які почули про цю красу коло школи, прийдуть і не знайдуть: радість знищено! Навіщо? Тут просто автоматично спадає на думку отой вислів танкіста зі збройних сил російської федерації, що розстріляв з танка новеньку лікарню в Бучі, зробивши з неї купу руїн, і цитую мовою оригіналу: "А кто вам разрешил так хорошо жить?" Виявляється є такі "танкісти"-бузувіри посеред нас, хто не дозволяє нам добре і гарно жити. А в них є батьки, які їх ось такими виростили. Слово "виховали" тут вживати абсолютно недоречно. І тут постає далеко не риторичне запитання, причому не звичне -"кого ж ви виростили?", а значно трагічніше - "навіщо ви їх народили?" То ж потвори!
Мені дуже прикро оповідати таке про 1-ше вересня, проте пишу це для того, щоб розповісти одну легенду, яка давно вразила мене, як внука священника о. Леоніда, що мав померти за свою віру на Колимі на каторзі в радянському ГУЛагу, але з Божою Поміччю вижив і переміг, бо помер в сані діючого священника на Черкащині у 1990-му році. Зміст легенди такий: коли в 20-30 роки комуністи провадили "войовничий атеїзм" зі знищенням храмів, монастирів та всіх знарядь церковного культу, зокрема - ікон, то значну діяльність в тому нищенні проявляла так звана комсомолія: союз комуністичної молоді. Отож в одному селі комсомольці увірвались в неділю до церкви, вигнали всіх з неї, погрожуючи зброєю, а тоді винесли з храму на подвір'я в одну купу всі ікони, а їх очільник-"вожак" привселюдно на ті ікони поссяв і нагло звернувся до затриманого і силоміць присутнього при тому священника: "Ну и где же твой бог? Почему он мне ничего не сделает?" І у відповідь з вуст вже приреченого священника прозвучало просте: "А що Бог може ще з тобою зробити?"
Богдан Гордасевич
23:43 01.09.2023

Слава поліції міста Дніпра

Дякую поліції героїчного міста Дніпра за роботу. Нехай це прозвучить неетично, але нарешті розпочато відстріл рагулів на дорогах. А дітки, можливо, схаменуться, як і українську вивчать.Далі про загальне: ми часто злостимось з того, що у нас в Україні такий бардак, хаос, дурня і фігня на кожному кроці, але не хочемо усвідомити, що при цьому самі в тому як першопричина. Від колишнього комуністичного "серусеру" нам в Україні дістався дуже поганий ментальний спадок: тотальний правовий нігілізм. Існує багато законів, але мало хто їх дотримується. Оте класичне: я в загальному проти корупції, але коли то стосується мене і моїх проблем - тоді я одразу "за", аби минула гроза. Тому якщо хочете порядку в державі - починайте з себе! Не порушуйте законів своєї держави! Дотримуйтесь свідомого правопорядку. А з його порушниками має займатися виключно уповноважені державою на то органи! З того всього доводжу до відома, що шановні і не зовсім шановні громадяни України, запам'ятайте раз і назавжди, що тільки держава має право на насилля! Більше ніхто не має законного права застосовувати насилля - ніхто і ніколи! Виключно уповноважені силові структури держави і то в межах суто своїх повноважень. Військові оберігають державу від зовнішніх загроз, а поліція - від внутрішніх. Все інше - то інше!
Зрозумійте, що поліцейський на службі не є людина як така, а представник держави і як правильно означено в українській мові, що він є "правоохоронець"! Охоронець права! Амінь! В тій охороні права поліцейський не просто може застосувати різні рівня насилля, а навіть зобов'язаний це зробити. З того напад на поліцейського є нападом на право, отже і на державу! Ще раз: амінь! Українською цей релігійний термін з грецької означає: хай буде так, бо має бути так!
Правопорядок стосується кожного, а поліція - його еталон. І не варто змішувати зміст еталона з так званим "людським фактором", тому що для цього існують Прокуратура, СБУ та інші відповідні органи слідства. Головне, що є Закон і він є еталон, а поліція - його втілення! Для всіх і кожного! Іншого не існує. Коли більшість громадян України це визнають і виконують, тоді усім стане добре, бо поліція буде оберігати право в державі включно з самими потерпілими. Для прикладу, щоб усі зрозуміли, в іншій країні поліцейські так само зупинили машину з жінкою за кермом і дітьми позаду саме за перевищення швидкості, де головним звинуваченням було, що жінка ризикувала власним життям і життям своїх дітей, як і життям поліцейських, що змушені були їхати надшвидко, аби її зупинити. Не штрафами єдино живе соціум., бо кара виправляє, а не суто жахає. Правила існують для того, щоб їх виконувати! Кожному і скрізь! Виконувати автоматично, на рівні самосвідомості, а не порушувати, якщо за то нічого не буде, бо ніхто не дізнається. Дізнається! І жорстокого покарає, бо інакше не буває. Чергове підтвердження тому події у Дніпрі. Ще раз подяка поліцейським за службу не в дружбу, а за Честь і Порядок.
Богдан Гордасевич
31 серпня 2023 р.
м. Львів

Слава Ользі Харлан та Українській Державності




Що відбулося сьогодні - це те, що й мало відбутися. Я не хотіла тиснути руку цій спортсменці та діяла своїм серцем. Коли я почула про те, що мене хочуть зняти зі змагань, дискваліфікувати, дати мені чорну картку - звісно, це мене вбило. Вбило настільки, що я кричала від болю. Але потім я почала оживати, тому що ви. Ваші меседжі, сторіз, підтримка - підтримка кожного. А особливо підтримка від наших бійців, що нас захищають. Коли я чую це, що я мотивую їх, що цей вчинок їх замотивував - це неможливо передати. Дякую кожному з вас, кожному бійцю, що нас захищає.

Не на місці місцеве?

Знищення місцевого самоврядування як ціль для повної узурпації влади

Вчора, 17-го липня ц.р., вирішив я споглянути наше центральне телебачення... Ой, перепрошую, бо то візії ще радянського часу, а на тепер це названо, як “єдиний марафон”, тобто біжимо кудись крізь щось. І в тому щось з’явився безкінечно всіма недошанований Давид Арахамія. Хто це? Пригадуєте, як я колись висловився про Данила Гетьманцева, що є голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, доктор юридичних наук, професор, знавець з грального бізнесу тощо: “та в нього одна звивина і то пряма, і то не в голові, а він на ній сидить”? Так ось Арахамія є його шеф! Тобто голова фракції “Слуга народу” у Верховній Раді, отже посада також обумовлює не до процесу мислення, а суто до заяв, яка і була вчора виголошена: як багато в місцевому самоврядуванні поганого щодо використання коштів з їх власного бюджету і на то нарікають люди, тому якщо органи місцевого самоврядування і далі будуть так поводитись та ремонтувати бруківку, стадіони, будувати дорожні розвилки тощо, то вони будуть просто змушені відреагувати  на вимоги людей і обмежити законодавчо права місцевого самоврядування у їх можливостях щодо власних бюджетів. Мій переказ довільний і в основному є точний, як і за “людей” Арахамія визнає тільки депутатів зі своєї фракції та ОПУ.  Не скажу, що то є несподіванка, оскільки вибори мають бути і контроль над усім поспільством — також. 
Складається враження, що наступною заявою буде приблизно таке: люди незадоволені марнотратством громадян, як купують дітям морозиво і собі пиво, витрачають свої зарплати нікчемні після величезних податкових поборів не на донати і тому подібне, а на ремонти і навіть покупку чого нового з меблів та одягу, неначе не свідомі того, що у нас війна! Тому варто подумати над тим, щоб люди працювали і ніяких зарплат не отримували. Вистачить видачі харчових карточок на харчування у пунктах незламності тощо. Захід секонд-хендом допоможе і все буде чарівно в нашій державі, ще краще від нині. То не жарти, тому що після найкумеднішої  інтермедії 2019-го року усі жарти є постановами ОПУ та законами ВРУ Ось так! Хто не вірить — нехай перевірить. Для прикладу вистачає жарту, коли Віталію Кличку, законно обраному голові Києва, оголосили догану від ОПУ за поганий стан сховищ у місті. Реакція Кличка була приблизно така: добре хоч брату Володимиру догану не дали. За що? А мені за що? Користуючись воєнним станом усі повноваження над районами Києва перебрало на себе ОПУ і тим позбавила Віталія Кличка впливати на всі рішення  керівництва районів. Уявіть, як у маршрутку зайшов представник ОПУ і керуючись військовим станом посадив за кермо свого водія, а справжнього відправив до пасажирів, після чого на нарікання останніх, що їх вже знудило від такого кермування авто, спокійно заявити: а законний водій маршрутки сидить поряд з вами — до нього і всі претензії. Ой і весело живемо, панове!
Не хочеться завершити свій веселий реакційний допис, як реакцію на попис звище, тому нагадаю, що після фактично повного лагідного знищення опозиції у нас в Україні найкраща демократія на цілому світі. Проведення чесних виборів зростає просто в геометричній прогресії, щоб не мали ми дуростей, як в узурпованій Білорусії. Беремо за взірець РФ: не допускаємо реально сильних конкурентів і чесна перемога в кишені! Я не жартую, бо то є правда чистої води.! Заява Арахамії щодо обмежень самоврядування один в один списана з ідеї кремблдядей щодо України: щось вони свою незалежність неправильно використовують, лізуть не туди у якесь НАТО та Євросоюз, замість того, щоб нам лизати подібно Білорусії — час схаменути отих хахахохлів.
Сподіваюсь, мене зрозуміли, хто на то здатний включно з отих 73% жартівників, отож додам суто прагматичне: найголовніше завдання місцевого самоврядування є поліпшення життя місцевого населення в першу чергу через створення нових робочих місць. Перекладати бруківку не є злочином, як і ремонтувати стадіони, будувати дорожні розвилки тощо. Якщо є порушення, а вони є, то потрібно посилювати контроль не якогось дяді чи тьоті з Києва, що вже хроном дістало всіх, бо усе зруйнувало на місцях, а потрібно посилювати місцевий громадський контроль і давати для цього більше законодавчих важелів, зокрема можливість проводити суто місцеві референдуми на довіру діючій владі ОТГ, чого немає. Потрібно, щоб громадські ради були дієвими в контролі влади, а не таким собі хитрим прикриттям від справді активного середовища місцевої громади. Чого такого не хочуть? Тому що зорганізована громадськість не буде коритись владі і дасть належний спротив всілякій узурпації місцевого і вищого рівнів, а тому хоч і справді Україна не Росія, але комусь того хочеться — тотожності. Вони живуть і посеред нас. І навіть нами керують. Ще один жарт доволі прикрий. Що тут додати? Позбав нас, Боже, від підступних друзів, а з ворогами ми самі розберемося. Амінь.
18 липня 2023 р.
Богдан Гордасевич
м. Львів

Ніхто крім нас

Зараз багато розмов про велике зібрання блоку НАТО у Вільнюсі включно за участю Президента США Джо Байдена. Навіть Президент України Володимир Зеленський можливо туди завітає, за умови, що то буде на заради розваги себе показати та аплодисменти зірвати, а з практичною користю для України, як це він показав у своїй нещодавній діловій прогулянці Болгарією, Чехією, Словакією та Туреччиною. Дуже і дуже всі втішення поверненням керівників "Азова" з полону на батьківщину, як і багато інших корисних речей відбулося під час всіх візитів. Сподіваємося, що і у Вільнюсі присутність Президента України буде дуже корисною для України. Також я погоджуюсь з позицією, що проси і навіть вимагай чим більше - тоді й отримаєш максимально з можливого. Однак завжди треба зважати, що в усьому є свої межі, як обумовлює головна теза: не варто намагатися розв'язувати свої проблеми через створення проблем для інших. Пригадуєте, як майже істерія з вимогою до НАТО "закрити небо над Україною" на початках вторгнення завершилась пшиком. Тоді як вимога надати нам зброю, щоб ми самі могли закрити небо, виявилась дієвою аж до поставок надсучасних комплексів ПЗРК "Патріот". Маємо приклад того, що хочеться і що є можливим.
Саме тому для України є мало шансів вступити чи навіть отримати обіцянку про це в короткому часі до НАТО, бо воно елементарно не вигідно їм, але дуже вигідно нам. Тому проситись і домагатися потрібно усіма силами, тому що відмова має бути компенсована збільшенням військової та гуманітарної допомоги Україні. Наша країна досить могутня, щоб захистити себе власними силами, що показали і довели перші місяці вторгнення ворожих військ максимально екіпірованих і всім забезпечених. Ми вистояли буквально голіруч виключно завдяки героїчній самопожертві тисяч і тисяч українців усіх родів військ та тероборони. Саме ці люди довели свою міць і зробили неможливе - можливим. Варто додати, що теперішні наступальні дії ЗСУ без прикриття авіацією та переваги в артилерії є військовим дивом.
Тому і саме тому стають актуальними як ніколи слова славетної Лесі України:"Хто звільнить себе сам - той вільним буде!" та програмна позиція лідера ОУН Степана Бандери "покладатися на власні сили", що стало основою створення Української Повстанської Армії на чолі з героїчним Романом Шухевичем. Для Збройних Сил України на чолі з Валерієм Залужним усе означено гаслом "Ніхто крім нас!" Україна переможе завдяки українцям! Іншого не дано. Для цього потрібна духовна мобілізація всього українського народу з усіх етносів та вірувань. Вільними є ті, чия свобода залежить від нього самого! Україна - вільна країна вільних людей! Чужого не хочемо - свого не віддамо! "Груз 200" всім окупантам. Слава ЗСУ! Україні слава! Героям слава!
Богдан Гордасевич
10 липня 2023 р.
м. Львів
11:59 10.07.2023

Конституція обумовлює державність

Конституція обумовлює державність

Слово «конституція» означає з латинської «сталість», «стабільність» (від лат. constanta - постійна, незмінна) і має своє історичне походження від виборів у Римі часів прадавніх ще до Р.Х., коли певний претендент на виборну посаду у своїй передвиборній програмі оголошував ті сталі принципи, яких він буде дотримуватись, перебуваючи на посаді. В тому було щось добре і щось не дуже добре, тому під час наступних виборів у новій програмі і сам претендент, і навіть його суперники, декларували ті норми, які сподобались громадянам як позитивні, а все нездале – відкидалося і забувалося. Коли це повторювалось безліч разів, то виникла ота звичка, яку ми називаємо «традиція». Але варто зауважити одне головне: традицію виконували, контролювати і оберігали самі люди, а не хтось невідомо хто. Наголошую на тому, бо в багатьох людей існує своєрідний фантом «держави» як вищої справедливості, що діє самочинно та ідеально в автоматичному режимі, а так не є! Держава – то є люди! Їх сукупність. Держава – це всі ми! Тому які є ми – така у нас є держава. І навпаки: яка Держава – такий в ній народ. Коли значна маса народу толерує державну корупцію і тільки мріє, аби до неї долучитись, - то хто винуватий нашим злидням? Держава? Конституція?
Не хочу бути занадто злосливим, проте мене дратує дивний синдром посеред наших людей, які позитивно сприймають всілякі порушення законів, так би мовити, «на користь справі». Прикладів тому у нас безліч і всі вони типові, як ось Президент наказує публічно понизити комунальні тарифи для населення, хоча це не його сфера діяльності взагалі. Та народу люб герой, що його захищає, тому і лунає величне: «ану робіть!» Що означає, то є незаконно? Я вас призначив – я вас і познімаю, якщо проявите непокору. Красиво виглядає, але коли з часом люди дивуються, чому в їх державі такий хаос, сум'яття і безпорядки, то це саме тому, що всім на закон начхати. Найдоступніший приклад є «Правила дорожнього руху», коли головним є не їх виконання, а щоб ваші порушення не були зафіксовані та покарані, тобто «не попастися»! Порушувати свідомо правила аж до моменту затримання дорожньої поліції, після чого я не я і провина не моя. Тому гарні дороги – це дуже добре, але куди важливіше, що робиться на тих дорогах, бо то і є показник рівня державного правопорядку.
Правопорядок всіх держав світу тримається на співвідношенні двох принципів: репресії та свідомості. Переважно щодо дотримання законів застосовують репресію, тобто застрашуванням жорстокою покарою. У більш розвинутих цивілізованих країнах світу дотримання законів є свідомою позицією громадян їх не порушувати. Для прикладу, один з наших емігрантів до Канади хвалився, що за 30-ть років проживання тут він жодного разу не мав контакту з поліцією, тому що він пильнував нічого не порушувати. Мудро. Маєш спокій, знаючи, що нічого не порушив свідомо, бо інше – то інше. Для нормального співжиття людей куди важливіше не жахатися щось там порушити боячись кари, як не хотіти цього робити. Тільки злочинці вважають інакше і живуть у вічному страсі бути викритими і покараними. Обирає свою долю кожен сам. На щастя, більшість людей обирають свідоме дотримання правил та законів, щоб жити спокійно і навіть – щасливо.
Варто також зауважити, що норма соціальної поведінки кожного є транскордонною якістю, тобто коли ви  мандруєте країнами світу, то не вивчаєте попередньо тонкощі законодавства кожної окремої країни, а свідомо поводитесь порядно, якщо до того звикли вдома, і тоді не виникає жодних проблем де б ви не були. Аналогічно живучи у власній державі не обов’язково знати достеменно Конституцію та законодавство, але однозначно не можна сприяти чи просто симпатизувати його порушенню в усіх варіантах та обставинах. Як казали давні римляни: поганий закон все одно закон. І вони праві, бо протилежним тому йде беззаконня, що ми в Україні сповна споживаємо. Поганий закон потрібно виправити законним чином, а ще краще – не приймати від початку поганих законів. Так звана проблема з «євробляхами» не з неба впала, а з продажності депутатів ВРУ, як і тепер маємо те, що маємо і на що заслужили. Хочемо в державі порядку? Хочемо! Тоді розвивайте власну свідомість дотримання законів як і домагання позитивного результату з того, тому що коли сам закон  фактично зумовлює його порушення – це ніякий не закон. Законом є стала норма позитивного змісту і результату. Усе інше є юридична казуїстика. Багато такого ніякого і в нашій Конституції Україну, але поза пустими деклараціями є також змістовні речі, що мають силу до виконання і водночас є безсилі завдяки негативній громадській опінії. Згідно з нормами Конституції України в редакції 2004 року головною особою держави є Прем’єр-міністр України, як керівник Уряду і всіх виконавчих структур в державі. Але насправді де то правда?! Головними є Президент України та Офіс Президента України: всі головні рішення приймаються тільки тут. Вони тільки виконуються Урядом за сприяння ВРУ, проте цей процес скорше відповідає Конституції України в її первинній редакції 1996 року, але ж вона вже не є чинна. То в якому світі законодавства ми живемо? І чому? Бо люди так хочуть? Отож бо і воно: якісь люди того хочуть. Насправді в Україні відсутній будь-який громадський контроль за первинною ланкою законодавства – Конституцією. Причому найпроблемніше, що цей громадський контроль виникає не сам-по-собі, а починається як Дніпро-Славутич з безмежної кількості малесеньких джерел і потічків, тобто дієвий громадський контроль зачинається в головах окремих громадян та їх об’єднань.
В тому громадському контролі і є головна значимість Конституції як дієвого закону суспільного буття. Для того кожен член суспільства має бути уповноважений на свою волю. Зрозуміти то не є просто, але потрібно. Коли людина вважає свій державний голос нікчемним – значить вона визнає свою особисту нікчемність. І навпаки: якщо людина живе з певним рівнем самоповаги – тоді кожне її рішення має значення. На жаль, в нашій Україні з тим всім дуже велика проблема. Чому? А тому що! Почну з того, що ще у досить недалекому минулому існував на різних зборах й нарадах під час голосування наживо термін «подавляюча більшість», яка буквально подавляла меншість, тобто її давила і знищувала фізично. Камери тюрем і всіляких «зон» наповнювалися саме з меншості, яка була незгодна з більшістю. Називався цей процес як «демократичний централізм» і був основою тоталітарної комуністичної системи за часів існування СРСР та УРСР, як його складової. Хоча тогочасна Конституція СРСР (як і її аналог в УРСР) була за визначенням експертів конституційного права чи не найбільш демократичною в світі, але реальність життя мала абсолютно протилежний суворо тоталітарний характер, що можемо спостерігати по реаліях в сусідніх пострадянських країнах, де право діє виключно на догоду владі. 
Коли право не є право, як справедливість, а як кермо-дишло – куди повернуть, те і вийшло, то люди в нього не вірять і зневажають. Наша сучасна громадська свідомість паралізована суто цією деструкцією права та його злочинною дією. Водночас без свідомого активного поступу щодо правдивого права можна забути про демократію, яка сама є за природою дії доволі проблемна річ. Популізм і демагогія досить поширені види обману під час виборів, як і чимало самообману суто самих виборців призводять до негативних рішень і підсумків. Далеко не один Адольф Гітлер законно прийшов до влади завдяки демократичним виборам. На жаль, це є головна вада демократії, яку пан Черчилль вдало обізвав: «Демократія – то є гидота, але кращого людство ще нічого не придумало». І він правий, бо всі інші придумки людства виявлялися гірше огидної демократії. З того йде головний посил демократії для кожного, що перемога більшості є перемогою для всіх!
Зрозуміло, що в цивілізованих державах більшість толерує меншість, а не винищує її, що траплялося у вигляді громадянських війн. Так само і меншість визнає владу, яку обрала більшість їх суспільства, або знову починається громадянська війна. Ще майже нормою є інвазія сусідніх держав до країни зі громадянським протистоянням та нестабільністю. Стабільність в державі обумовлює головний закон – Конституція, а в Україні вона хоч і є в наявності, але бездіє за фактом, отже все нестабільно і досить непевне в нашій країні Україні, тому ворог наполягає на спробах знищити нас і наш суверенітет. Навряд чи Україна зможе перемогти, якщо не отримає сталої основи свого державного буття – реально діючої Конституції. Діючої найперше – в головах громадян Української Держави, а не як славнозвісна Конституція Пилипа Орлика, що завжди була лише паперовим документом епохи і не більше.
На завершення варто згадати промову діючого Президента України Володимира Зеленського на не урочистому, а пленарному засіданні Верховної Ради України, де відзначили чергову 27-му річницю Конституції України саме таким чином: обговорили, як усе буде добре і прекрасно, але жодним чином не торкнулися тем суто конституційного змісту. Напевно, що з тим проблем немає. Принаймні для ОПУ та ВРУ. Але не для України. Не даремно є українське прислів'я, що: дурень думкою багатіє. Йти ось такою країною-недодержавою до ЄС і НАТО звичайно що можна, а зайти – отого вже зась. Воно є ще одне гарне суто українське прислів'я: хвали мене моя губонько, бо розірву до вуха. Не кожен зрозуміє ту криваву усмішку від вуха до вуха.
Богдан Гордасевич
26 червня - 4 липня 2023 р. (7531 літописний)
м. Львів

Президент України розповідає


Володимир Зеленський запропонував основні напрями трансформації, яку Україна має здійснити за десятиріччя
29 червня 2023 року - 00:26

Володимир Зеленський запропонував основні напрями трансформації, яку Україна має здійснити за десятиріччя

Президент України Володимир Зеленський пропонує передбачити в Українській доктрині основні напрями трансформації, яку наша держава має пройти за десять років. Про це він заявив, представляючи орієнтири майбутнього документа на пленарному засіданні Верховної Ради з нагоди Дня Конституції України.

«Ми маємо пройти за цей час такий шлях, який інші народи долали десятиліттями. Україна перемоги матиме особливу увагу, особливу довіру світу, і кожен прояв такої уваги й довіри маємо спрямувати на розвиток України та всіх аспектів життя в нашій державі», – наголосив Президент.

Першою конкретною метою для України Володимир Зеленський назвав досягнення рівня ВВП у трильйон доларів, і потенціал нашої держави здатний це забезпечити.

Другий пункт – відмова від ідеї, нібито дешевизна праці українців – це конкурентна перевага.

«Ми ставимо собі за мету досягти такого рівня оплати праці, який можна було б визначити за формулою «сусіди у Євросоюзі плюс 30%». Це справедлива мета, за цю війну. Україна перемоги зробить ставку передусім на кваліфіковану працю. А отже, на освіту», – сказав Глава держави.

Президент також акцентував на необхідності поширення англійської мови, адже в сучасному світі вона є мовою глобальної співпраці, бізнесу, науки та глобального спілкування.

Третім надважливим завданням Володимир Зеленський визначив повернення додому якнайбільшої кількості наших громадян, які виїхали за межі держави. Для цього необхідно створити якнайбільше робочих місць.

«Трансформація кожної галузі економіки, будь-якої соціальної практики та всіх сфер державного управління повинна відповідати на питання: скільки нових робочих місць дасть Україні конкретне рішення, конкретна ініціатива», – зазначив він.

Президент також виступив за формування нової політики підтримки батьківства й дитинства. На переконання Глави держави, друга й третя дитина в сім’ї мають бути щастям, а не обмеженням можливостей.

Для допомоги родинам буде створено спеціальний застосунок «Мрія», який підтримуватиме все, що стосується батьків і дітей: послуги, які потрібні батькам, дитині щодо розвитку, освіти, безпеки, контактів із державою тощо. Команда цифрової трансформації України представить застосунок восени, повідомив Володимир Зеленський.

Окремо Глава держави наголосив на важливості захисту бізнесу, адже економічне лідерство дає безпеку.

«Кожен, хто створює нові робочі місця в Україні, створює основу для економічного лідерства України. Україна перемоги захищатиме можливість кожної людини працювати стільки й так, як людина сама забажає. Ми потребуємо осучаснення законодавства про працю», – заявив він.

Сьомим пунктом трансформації держави, на переконання Президента, має стати новий раціональний податковий договір між державою та суспільством і реальна легалізація майна.

«Я є прихильником зниження податків. Але зараз, у час такої війни й очевидної залежності України від співпраці з фінансовими донорами, ми не можемо дозволити собі знижувати податки. Та коли Україна перемоги сама ставатиме донором для світу, наш рівень можливостей буде вищим. Знижені податки мають означати підвищену податкову сумлінність», – сказав Володимир Зеленський.

Він зазначив, що цифровізація дає колосальні можливості для спрощення відносин у сфері податків, митниці та інших галузях, де є зустріч чи будь-який контакт між громадянином і посадовцем, бізнесменом і чиновником. Тож ми маємо прагнути до запровадження автоматичних цифрових процедур у цих напрямах.

У межах трансформації відбуватиметься відбудова України, тож після перемоги наша країна стане найбільшим будівельним майданчиком у Європі.

«Нам потрібно відбудувати сотні міст і сіл, тисячі об’єктів інфраструктури, сотні тисяч будинків. Це дасть свій поштовх економіці. Маємо забути про своє минуле як експортера сировини. Україна перемоги – це країна товарів із високою доданою вартістю. Це країна, у якій регуляції дають змогу розвивати будь-які бізнеси, що є новаторами у своїх галузях, у своїх напрямах, і в якій захищена інтелектуальна власність. Україна перемоги – це країна, яка експортує безпеки, послуг, досвіду, культури та загалом результатів інтелектуальної діяльності, технологічних продуктів більше, ніж будь-якої сировини», – заявив Президент.

Наша держава також розвиватиме співпрацю та економічні відносини з усіма глобальними гравцями, зокрема з Індією, Африкою, Латинською Америкою, арабським світом, із Китаєм, а енергетичний потенціал України дає змогу бути одним із гарантів енергетичної безпеки Європи, зокрема завдяки розвитку атомної та «зеленої» енергетики, переконаний Глава держави.

Крім того, Україна перемоги має стати країною, яка реалізувала пенсійну реформу, щоб кожен, хто працює сьогодні, мав гідну підтримку в майбутньому. У цьому контексті Володимир Зеленський звернувся до народних депутатів із закликом до реалізації кроків для забезпечення цієї реформи.

Також, на переконання Президента, Україна перемоги має бути країною, де культура – це експортна галузь.

«Зараз культурна сфера потребує щонайменше відсотка ВВП на рік – як базового рівня для виживання. Але зрозуміло, що галузь має й мусить бути більш амбітною. Українська сміливість справді пробудила колосальний інтерес людей із різних країн до нас із вами, до українців, до наших міста і сіл. Кожен такий інтерес – це можливості», – сказав він.

За словами Глави держави, українське суспільство також потребує нової політики захисту публічного простору в містах і громадах, нової музейної та меморіальної політики, нової політики книг та книговидавництва, написання й читання, перекладів для України іноземних книг та поширення у світі української мови, української книги, підтримки книгарень, аудіокниг та сервісів цифрової передплати, переосмислення наших бібліотек тощо.

Крім того, Україна потребує нової політики кіно й підтримки кіновиробництва, а світ має робити фільми про Україну і в Україні.

Глава держави також звернув увагу на потребу нової політики територій для кожного звільненого від російської окупації регіону. Це має бути своя, дуже детальна й водночас цілісна, візіонерська політика трансформації.

Президент особливо акцентував на питанні внутрішньої безпеки.

«Російська агресія показала, які безпекові стандарти потрібні для життя. Доступність укриттів – максимальна. Школа – з укриттям. Лікарня – з укриттям. Будинки – з укриттям. Українці довірятимуть конкретним речам, які дають конкретну безпеку», – наголосив він.

У цьому контексті випливає потреба врегулювання питання про зброю, яка є й буде у людей, розв’язання питання розмінування та забезпечення потреб для його проведення, питання повсякденної безпеки населення тощо.

Завершальним орієнтиром Володимир Зеленський назвав політику сусідства.

«Міцне сусідство завжди є результатом дуже різних, дуже глибоких речей. Фактично успішним сусідством ми можемо підсумувати будь-які інші наші успіхи у своїй країні, у своєму регіоні та в глобальних відносинах. Економіка та культура. Оборона й безпека. Транспорт і зв’язок. Освіта і ставлення до історії. Взаємодія між державами та взаємодія між нами, між людьми… Усе це визначає якість сусідства. Визначає, чи є розуміння між сусідами», – резюмував Глава держави.  

На згадку про 22 червня 1941 року

Відбудова України можлива тільки за умов надійного миру
На згадку про 22 червня 1941 року та Міжнародну конференцію з питань відновлення України (URC 2023) в Лондоні
Величезна міжнародна конференція в Лондоні упродовж двох днів 21 і 22 червня стосовно значних руйнувань в Україні через злочинну військову агресію Російської Федерації явно приурочена до подій понад 80-т років тому: 22 червня 1941 року, коли гітлерівські війська раптово напали на свого союзника СРСР, з яким мали мирний договір про не напад. Так само і РФ згідно “Будапештського меморандуму” взамін одержаної з України ядерної зброї зобов’язалася бути головним гарантом недоторканості кордонів та суверенітету Української Держави. Аналогія цілком тотожна, бо напад і тоді, і тепер були сповна підступними, раптовими та дуже потужними. Так само завдяки величезним жертвам бійців місцевої тероборони та героїчній самопожертві рядових й офіцерів Збройних Сил України просування ворога в глиб країни було зупинено, а потім і відкинуто на сьогочасні рубежі. 
Єдина розбіжність полягає в тому, що обидві країни: і РФ, і Україна,- ведуть своєрідну неоголошену війну, тобто якби локальний збройний конфлікт, хоча насправді це абсолютно повномасштабна війна з усіма її атрибутами та змістом, яким є величезні руйнування та неймовірна велика кількість жертв, особливо посеред цивільного населення Сьогодні 22 червня йде 484-й день великої війни, бо фактично сама війна почалася 9-ть років тому 20 лютого 2014 року з не менш підступної агресії військ РФ без розпізнавальних знаків яко “зелені чоловічки” до Криму, його подальша окупація та демонстративна анексія РФ. За кілька місяців відбулася злочинна інтервенція озброєних бойовиків на чолі з громадянином РФ Гіркіним (“Стрєлковим”) на Донбас зі захопленням м. Слов’янська та інших частин регіону. Коли   розпочалася Антитерористична операція з боку добробатів, спецслужб та різних українських збройних сил зі звільнення Донецької і Луганської областей від бойовиків, то всі успіхи в цьому перекреслило безпосереднє втручання регулярних військ РФ, які нагло 23 серпня 2014-го року перейшли кордон України і безпосередньо надали допомогу бойовикам, зокрема саме зенітним комплексом “Бук” збройних сил РФ було збито авіалайнер “Боїнг-777” міжнародного рейсу MH17 по маршруту Амстердам — Куала-Лумпур. Провину в цьому злочині саме російських військ, які незаконно перебували на території України, вже доведено судом і відповідним вироком.
Доречно зауважити, що величезна допомога Україні з боку Нідерландів є одночасно і відплатною акцією за смерть своїх громадян від рук рашистів. Тотожною є активність Великобританії, бо злочинні акції спецслужб РФ з отруєння кількох своїх агентів-втікачів як Скрипалі та Олександра Литвиненка на території суверенної держави є абсолютно достатньою підставою для оголошення війни, особливо коли була застосована зброя масового враження, яким був хімічний препарат “новачок”. Великобританія не з тих країн, яка прощає подібні образи без належної відповіді. Також варто нагадати вбивства на території Німеччини і ще ряду країн чеченських опозиціонерів спецслужбами РФ, тобто якщо хтось вважає необ’єктивним визнання РФ як країну-терориста, то насправді це не є суто через події в Україні, а навпаки то є величезна сукупна терористична підла дія РФ, яка досить тривала в часі та просторі проти багатьох країн. Саме тому міжнародна конференція в Лондоні за темою відбудови України отримає правдивий сенс, якщо держави-учасники домовляться як спочатку зупинити агресора і припинити війну як таку. Має настати тривалий і надійний мир. Щоб це було не тимчасове примирення типу “Мінські угоди”, а нейтралізація держави-агресора назавжди! І щоб оте огидне гасло “можем повторить” щезло навічно! Щоб увесь Світ на згадку про 1 вересня 1939 та 22 червня 1941, як і про 20 лютого 2014 і 24 лютого 2022 — говорив спільно одне: “Ніколи знову” Так і тільки так!
Богдан Гордасевич
22 червня 2023 р.
м.  Львів