Два роки тому в центрі Києва був вчинений зухвалий терористичний акт, внаслідок якого загинув відомий журналіст Павло Шеремет: лауреат премії ОБСЄ за демократію та за захист прав людини в галузі журналістики, фіналіст ТЕФІ 2001 року в номінації "журналістське розслідування" за фільм "Дике полювання" та в номінації "публіцистична програма" за документальний фільм "Раб і його жінки", автор книги "Випадковий президент", присвяченої режиму президента Білорусі О. Лукашенка.
Читайте також: Павло Шеремет. 2 роки. Вбивці досі не знайдені
Можна ще довго перераховувати професійні здобутки Павла, але очевидно, що він став фігурою щонайменше європейського рівня та був незручним жодному з авторитарних президентів на пострадянському просторі. Терористичний акт відбувся в багатолюдному місці в Києві на розі вулиць Хмельницького та Франка внаслідок приведення в дію вибухового пристрою, що був прикріплений під дніщем його автомобіля!
Аналіз наступних подій навів мене на сумну думку, що непрофесійні, нескоординовані діі спеціальних служб та поліціі після вибуху привели до фактичної втрати важливих доказів, необхідних для швидкого розкриття цього зухвалого та цинічного злочину. Адже одразу після вибуху, з легкої руки невідомої особи подію оцінили як "вибух газового балону", а тому не було введено плану "перехват", місце злочину не було очіплено від допитливих глядачів, які настирливо "затоптували" сліди злочину. Я вже не кажу про безпеку повторного вибуху – поліція без діяла. Пожежники домили те, що не "затоптали" перехожі.
Як наслідок: десятки експертиз, тисячі опитних свідків, десятки томів справи жодного результату не дали. Спеціалісти з ФБР "розвели руками". Рослідування фактично відбуваєть лише в трьох напрямках: професійна діяльність, особисті мотиви, помилки об’єкту. Тож версія власне "терористичного акту" не перевіряється, адже в цьому разі підслідність належить Службі Безпеки України.
Я не думаю, що потерпілим важливо , хто буде розслідувати цей злочин. Очевидно , що – важливо встановити замовників та виконавців злочину. Тут я зловив себе на думці, що в Україні де йде війна не тільки на Донбасі , але і в мирних містах, де терористичні акти увійшли в мирне повсякдення , має існувати слідчий орган , який би спеціалізувався на розслідуванні терористичних актів, де б вони і коли не відбувалися.
Читайте також: От пропаганды до террора: агенты России за границей
Натомість маємо серію подібних за виконанням терористичних актів, в яких постраждали Тимур Махаурі, Максим Шаповал, Олександр Хараберюш, Павло Шеремет та Ігорь Мосійчук, але всі вказані злочини розслідують різні за рівнем та відомствами слідчі органи, не забезпечуючи при цьому взаємного обміну оперативною інформацією та матеріалами досудового слідства.
Тож питання : "Хто винен в смерті Павла Шеремета?" залишається без відповіді.
Богдан Гордасевич: Я одному дивуюсь: про нашого справді героя Максима Шаповала тихо, а за цього іноземця галасу ой лихо! СБУ має докази і повинно їх оприлюднити, що Шеремет був резидентом ФСБ, якого ті і прибрали, щоб вбити в буквальному розумінні "двох зайців": непотріб ліквідувати і Україну обісрати. Вдалося, як бачу. Кремль своїх не жалкує, а тут якийсь білорус заартачився, бо саме перед тим чогось їздив до Москви і щось не поділив з кимсь "вгорі", за що і поплатився. Чому Україна має витрачати ресурси на цей злочин, а інші, значно для нас важливіші, - ігнорувати.
Мене злостить, що багато хто в Україні про агентуру РФ серед нас думає за штампами "Совка", що це паскудна зовні людина з бігаючими очиськами і огидною поведінкою та мовою. А насправід це як отой білорус Шеремет. Хотілося би помилятися, але це навряд чи, бо ніхто з перших осіб не засвітився на поминальних заходах, оскільки достатньо поінформовані..
"Я живу в Киеве уже пятый год. Я не собираюсь менять гражданство и не изображаю из себя украинца. Этого никто и не требует. Но я вижу, как много людей бережно относится к своему родному, украинскому языку, что начинаю и сам переходить на украинский. Я уже почти все понимаю, но еще не говорю.
Я по утрам веду программу на одной из украинских радиостанций и каждый день в эфире читаю по 10 минут на украинском языке. Я не боюсь делать ошибки и выглядеть смешным.
Не бойтесь и вы, умные люди вас поймут и поддержат, а дуракам и объяснять ничего не надо. Дураков вообще не должно быть рядом с нами".
Павел Шеремет, 17 июля 2016 года
Вчера рыдала. Прочитала вот это.
Как стыдливо признался сам автор, "насцяв в тапки".
Существует правило – если ты не реагируешь на вранье, в гугле о тебе найдут в итоге только ложь. Павел не может дать отпор. Но я его в обиду не дам.
Сама статья на сайте висит в разделе "выбор редакции", а в адресной строке можно найти даже слово editorial, что во всех странах означает мнение редакции.
Никто не ставит под сомнение право каждой редакции на свою позицию. Странно только, когда она касается другого издания, а не власти, и коллеги-журналиста, а не проворовавшегося министра.
Еще хуже, когда текст, который называется редакционным и подписан автором, который ничего больше на сайте не опубликовал (кроме глав собственной книги), полон фактологических ошибок.
Согласитесь, что может быть хуже, когда автор притягивает за уши одни факты, чтобы подтвердить свою версию, и не замечает/пропускает/не знает других фактов, которые легко опровергли бы его слова? Или использует в статье как базовую информацию Википедии?
Читайте также: Представники влади повністю проігнорували річницю загибелі Шеремета
Ложь номер 1.
"Конфлікт з Лукашенком у Шеремета виник, коли він став працювати на російські державні медіа". "Шеремет став опозиціонером (до Лукашенка), перейшовши на роботу до росіян".
Это неправда.
Еще в 1994 году Павел стал ведущим самой на то время интересной (и это не моя оценка – спросите живых свидетелей) аналитической программы "Проспект". Программа выходила на частном канале и была очень критичной по отношению к власти, поэтому ее довольно быстро закрыли. Именно за эту программу Павел был удостоен премии имени Алеся Адамовича как лучший белорусский журналист.
Павел стал самым молодым главным редактором деловой газеты в Белоруссии, которую тоже вскоре прикрыл Лукашенко.
То есть как острый критик Лукашенко Шеремет сформировался еще до того, как начал работать на ОРТ.
Ложь номер 2.
"Павло Шеремет був неабияк обізнаний щодо обставин його смерті, однак не став ділитися деталями із слідством. Принаймні, не сказав, звідки йому відомо ті деталі.
Шеремет ніколи не заперечував свій зв’язок із долею Завадського (мається на увазі те, що Павло вважав, що смерть товариша пов’язана з ним, він знав її причини)".
Это неправда. Ни в разговоре со мной, ни с родными, ни с коллегами Павел никогда ничего не говорил о том, как был убит его друг. Это предположение, как следует из текста, автор взял из Википедии.
Я испытываю уважение к колоссальному коллективному труду создателей Википедии, но, простите, там даже неверно указана дата рождения Павла! А ссылки на «источники», подтверждающие эту чушь, не работают.
ПолуЛожь номер 3.
"В Україні схильні вважати, що Шеремет остаточно полишив російську журналістику у 2012-у, коли почав регулярно дописувати в "Українській правді", а згодом став виконавчим директором цього видання. Однак це неправда.
З вересня 2013-го по липень 2014-го він вів передачу на "Громадському телебаченні Росії" - телеканалі, створеному за ініціативи і на кошти уряду РФ".
Да, это правда! "Але Є Одне Але", как говорит Майкл Щур.
Читайте также: Абсурд времён Петра Порошенко
Во-первых, в 2012-2013 году он работал еще на украинском телеканале ТиВиАй. Его первым оттуда уволили, в первый же день рейдерского захвата при участии Княжицкого. А затем оттуда ушли все приличные журналисты.
Во-вторых, действительно, Павел вел на ОТР программу под названием «Прав?Да!». Это была единственная на то время на российском телевидении передача, где можно было услышать оппозиционеров, например, все того же Немцова. Там Павел рассказывал о киевском Майдане – он приезжал в Москву в своей желтой куртке, пропахшей дымом, и нельзя было не поверить ему, когда он рассказывал о событиях той зимы.
И да! Именно поэтому его оттуда уволили. Главным редактором канала был Анатолий Лысенко, которого люди нашего поколения помнят по программе «Взгляд». Ему позвонил Алексей Громов, бывший пресс-секретарь Путина (я не знаю, какую должность он занимал в 2013-м в Кремле) и прямо сказал уволить Павла. Там точно знали, что никакие рекомендации смягчить программу на Павла не подействуют. Сразу увольнять было неудобно, поэтому сначала ему стыдливо предложили двухмесячный отпуск, в надежде, что в Кремле о просьбе позабудут. Не забыли. Паше пришлось уволиться.
Напоследок автор пишет: "Та у своїх текстах, програмах, заявах Павто Шеремет в останні роки займав проукраїнську позицію. Він обрав Україну. Щоправда, вже після його убивства українські силовики з’ясували, що він "мав доволі активні контакти на території агресора – Російської Федерації."
Сенсация! Это удивительно? Павел летал в Москву регулярно – он ездил к детям. И, между прочим, в последнее время опасался этих поездок.
Да, он долго работал на российском ТВ, в издательстве Коммерсант. Он честно об этом писал, говорил, рассказывал о работе на ОРТ а-ля Доренко, о своем уроке жизни – нельзя делать то, за что тебе стыдно. Ушел с канала, кстати, после своей статьи в "Ведомостях" о том, что Россия Путина становится похожей на Беларусь Лукашенко.
Со своей личной истории Павел начинал каждый первый урок в школе журналистики – он точно не желал, чтобы кто-то повторил его ошибки. Павел был разным, не обязательно всем его любить, но он был честен с людьми.
Мы по-прежнему не знаем, за что его убили. Если бы полиция сделала свое дело, возможно, из трех версий – российская, белорусская и украинская – мы обсуждали бы сейчас всего одну. В данный момент времени для меня все три версии абсолютно равнозначны.
Отдельный привет автору за манипулятивный заголовок. Вроде и правда, но осадок неприятный. Какое-то разоблачение на пустом месте чувствуется, вроде как Павел преступление совершил. Главный редактор признался в комментариях, что заголовок выбран именно таким, чтобы статью заметили.
Но почему "белорусский журналист" взято в кавычки? Чтобы поддержать Лукашенко, который демонстративно лишил Павла белорусского гражданства?
О чем вообще этот текст? О том, что убийство журналиста, который долгое время работал в других странах, не нуждается в тщательном расследовании? Типа, не страшно, что его убили?
Мне страшно. А вам, Лаврик?
