Вже другий рік лютує пандемія,

У кожного свої думки і почуття,

У кожного своя неврастенія,

Прийдешнього фіналу відчуття.

Емоції все більше імпульсивні,

Занепокоєність, тривога, сум'яття.

Навколо всі пасивно-агресивні,

Реальності проблем несприйняття.

Роздратування, втома, потрясіння,

пригніченість, апатія, нудьга...

Коли вже до нас прийде розуміння,

Щоб розірвати цього ланцюга?

     20.04.2021                     Олександр Чалий

–  Що там у нас на Донбасі?   

–  Там мирний процес.

–  Мирний процес, Ви вважаєте?

–  Ні, не вважаю…

    Та з задоволенням ще раз в газетах читаю,

    начебто в Мінськім процесі є знову прогрес.

–  Що нам чекати від цього?

–  Новий договір.

    Знов черговий папірець, ти пробач, для сортиру…

–  І, Ви вважаєте, треба звикати до миру?

–  Ні, я вважаю, добудувати забор!

–  Чим же це все закінчиться?

–  А буде війна…

–  Знову війна? Я вважаю, це надто жорстоко…

–  Але, ви згадайте прислів’я, де око за око…

–  Я вважаю, за нашу свободу  –  висока ціна.   

–  Що випливає із цього?

–  Довічний конфлікт…

    Двобій різних правд, різних  суджень, оцінок  і вражень...

    З обидвох сторін розмаїття образ нагромаджень,

    Добавиться правда могильних хрестів і калік.

   А отже, війна в головах ще триватиме вік,

   Не залежно від того, яким буде слід від двобою…

   І кожна з сторін має право вважатись правою, 

   Свою ідентичність вони не докажуть одвік.

26.11.2016                        Олександр Чалий

На степових просторах Дону  

Стугонить неоголошена війна,

Покрились кров’ю  сиві  терикони,

Солдатські зберігають імена.

Проти нас направив батальйони,

Чи то ворог, чи то старший брат,

Попри всі світові Закони,

Націлив на міста системи «Град».

Підкрався брат із тилу, наче ворог,

Вбиває українських вояків,

І українці вдарили на сполох,

Як почали ховати земляків.

Над країною миру - нависла біда,

Розірвати на Захід і Схід,

Намагається ворог, проклята орда,

Наш недавно ще близький сусід.

Пішли до бою наші патріоти,

Зібралися в єдиний моноліт,

Щоб ворога того перебороти,

Очистити від зброду білий світ.

Воюють хлопці – уявити страшно,

Проходячи крізь шквал вогню і сталі,

На вістрії в атаку йдуть безстрашно,

І співають український гімн в запалі.

До миру вже звикає наш Слав`янськ,

Готується до бою Маріуполь,

Стоїть в осаді  зморений Луганськ,

Його ще можна бачити в бінокль…

Над Іловайськом дика смерть панує,

Ворожі танки лізуть на пролом,

Хоч батальйону більше не існує,

Та ще триває бій добра зі злом…

Ми знаємо що зараз хоче ворог,

За ради чого ненависть посіяв,

Та ми зітремо ворога на порох,

Зітремо все, що він собі наміряв.

 10.09.14                   Олександр Чалий

Неначе вчора ми пішли  до школи,

Учили азбуку, читали поскладах…

Пройшли роки, та не забуду яніколи,

Учительку з указкою в руках.

Вона навчала нас читати і писати,

Частину серця дітям віддавала,

Допомагала  власну думку формувати,

Жагу пізнання нам подарувала.

Усе її життя пройшло у школі,

Без свого класу світ не уявляла,

Вона, відкрита вся, як на долоні,

В дитячі душі доброту вкладала.

Переживала наші злети і падіння,

Життєвий шлях знайти допомагала.

І вистачало їй для кожного терпіння,

Ми поряд з нею розумнішали помалу…

І вже моя донька пішла дошколи,

Вивчає азбуку, читає поскладах…

І як завжди, викладаЄ першооснови,

Учителька з указкою в руках…

  04.10.12                                         Олександр Чалий

Моїй першій вчительці, Ніні Іванівні присвячується

Живе в народі мова солов’їна,

А в ній душа Шевченка і Франка ,

Ніколи не ставала на коліна,

Та  була у неї доля нелегка. 

Не раз її чавили і топтали,

Забороняли, відміняли і кляли,

Та мова наша знову розквітала,

А ми того уроку не вняли. 

Душа страждає і болить і плаче,

Тепер у нас новий закон про мову,

Переробляють націю неначе

У етнос, ліквідуючи основу. 

Відтепер наша мова невільна,

Наша мова тепер зникає…

Україна моя неподільна,

До російської мови звикає.

26.09.12,  Олександр Чалий

Холодний вітер наганяє хмари,

Шумить і стогне прохололий ліс,

Долами осінь розстила тумани,

Цю дивну пору жовтень намприніс. 

І з кожним днем стає все холодніше,

Зриває вітер листя із гілок,

І сонечко встає щодня пізніше,

І довше хмари дивляться в ставок. 

Вже на деревах листя пожовтіло,

У вирій полетіли журавлі,

І небо зажурилось, посивіло-

Це верховодить осінь на землі.

25.09.2012             Олександр Чалий