хочу сюда!
 

Ольга

39 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Дівчина з очима кольору неба


Дівчина з очима кольору неба

           Вона була звичайною дівчиною зі звичайного маленького міста, таких міст в Україні є сотні а дівчат мільйони. Вона нічим не відрізнялася з основної маси таких же як вона.  Її життя котилося по звичайному плану, який в суспільстві  сприймався як стандарт звичайного життя. Веселі шкільні роки, потім вступ до Вишу – п’ять років юнацького безумства і  звичайна рутинна робота після випуску по спеціальності, але їй вона подобалася.
 Вона просто жила в своєму ритмі. Мала багато друзів, любила веселі шумні компанії і гарячий шоколад. Вона любила життя і раділа йому. Цілком зрозуміло що не все завжди було гладко, були моменти коли вона сумувала, але вона швидко виходила з цього стану. Також вона любила мріяти! В неї було багато мрій, одна з них це зробити когось щасливим, при чому не важливо хто це мав бути. Звичайно що вона сама була не проти щоб  хтось зробив її щасливою і як всі звичайні дівчата, вона чекала того єдиного, хто міг це зробити! 
 Але вона все таки мала одну відмінність.  В неї були надзвичайно красиві очі кольору неба! Небо такого кольору буває лише в спекотні дні літа, коли на небі немає жодної хмаринки! Ще їх можна було порівняти кольором Карибського моря біля берегів Куби, в них так само можна було потонути. Все б нічого але її очі мали  одну особливість, вони могли змінювати свій колір Зміна кольору залежала від її емоційного стану, коли їй було добре і вона була радісна – очі були блакитні. А коли вона сумувала – на її очі насувалися хмари і вони ставали сірими… 
 Він… Він теж нічим не відрізнявся. Робота в пильному офісі, в якому розпорядок нагадував якусь військову установу.  Восьмигодинний робочий день, пів  годинки на обідню перерву і ніяких спізнень. І так п’ять днів на тиждень. Але він працював, працював бо так було заведено в цьому суспільстві. Кожного ранку він прокидався в пустій квартирі з пустими стінами, робив собі не  хитрий сніданок, запивав кавою і йшов на роботу. Все що він мав – це надію на «Контакт» і мобільний.
 В нього були старі вірні друзі, які ніколи не покидали його в біді. Після роботи він любив зависнути десь на якомусь «квартирнику» і слухати музику маловідомих груп,  які можливо колись стануть популярними. На вихідних він завжди зависав десь в нічних клубах, або з хорошою компанією в лазні чи в боулінгу.
 Він вже давно не вірив в щирі почуття, його серце було все в шрамах та рубцях. Це були наслідки брехні, не взаємності, зради, байдужості.  Він просто перестав довіряти протилежній статі, бо з того нічого ніколи доброго не виходило. Він втратив надію знайти ту єдину, з якою він забуде про все і буде щасливий…
 Як зустрілися вони, ніхто не знає! Можливо так як в пісні –  просто відбилися від своєї суспільної зграї. Просто йшли й перетнулися в натовпі, один погляд, вибух – і на тобі!  Він відразу потонув в безмежній блакиті її очей, вона ж чомусь відразу зрозуміла що це той, хто зможе зберегти колір неба в її очах і буде відганяти сірі хмари.
 «Перепрошую, котра година? Не скажете?» На що вона лише посміхнулася. Вже через деякий час, вони двоє сиділи в затишному кафе, пили гарячу каву і розповідали одне одному про себе. Потім була довга прогулянка до її під’їзду і не менш довго вони ніяк не могли розпрощатися.
 Минали дні. Вони все більше і більше часу проводили разом. Він дивився в її бездонні очі і ніяк не міг відірватися! А вона розцвіла, вона просто сяяла а її очі стали ще більш блакитнішими, більш щасливими. Це помічали всі хто її знав. Тепер він повертався до неї неначе до себе до дому, він не міг повірити що це з ним  сталося! Він кохав і був коханим дівчиною, в якої були найгарніші очі на землі. Здійснилася її мрія, вона зробила когось щасливим. А він.. Він просто засинав в неї на руках.
 Звичайно що все добре буває лише в казці, в них теж виникали якісь труднощі і проблеми. В її очах інколи з’являлися грозові хмари і вони ставали сірими, але він намагався захистити її від всіх перепитій і негараздів. Попереду в них було все життя і в самих найважчих днях, він в долонях приносив їй трішки  неба…

Чижук Володимир ©
2

Комментарии

Гость: Сергей я

114.02.13, 21:36

Тебе б ,начальник книжки писать...(Место встречи изменить нельзя)......я бы добавил книжки для сельских сплетниц и домохозяек.....

    214.02.13, 22:24Ответ на 1 от Гость: Сергей я

    Можливо

      314.02.13, 22:34

      Воїн, де пропав? Довго не було тебе

        414.02.13, 22:45

        аж згадала свою юність і те що скучила за "сельськими сплетнями" в цьому амбітному місті. Дякую, мої очі зараз мабуть стали блакитними

          514.02.13, 23:16Ответ на 3 от Бурулька_

          Та я майже завжди тут, просто сиджу нижче трави, тихіше води)))

            614.02.13, 23:17Ответ на 4 от подруга007

            Це добре!

              714.02.13, 23:23Ответ на 5 от Воїн світла

              Невже воїн когось злякався?

                814.02.13, 23:46Ответ на 7 от Бурулька_

                Там ні))) Просто якось немає що тут робити)) В мене зараз інша пісочниця, паблік в ВК, зараз я там граюся, якщо хочеш долучайся http://vk.com/blogprovinrastamana

                  915.02.13, 11:18

                  Це кайф!!!! Блакитний - мій наулюбленіший колір.

                    1015.02.13, 19:03Ответ на 9 от Кайфи

                      Страницы:
                      1
                      2
                      4
                      предыдущая
                      следующая