Як в Скіпи "Останній трек про тебе",

Так само і в мене,

Але останній вірш для тебе!

Знаєш, в думках вже рідко я з тобою,

Час таки бере своє, змиває все водою.

Ти сказала "Ні" і не сказала більш нічого.

А я дурак, так і не довів

Що вартий тих очей твоїх казкових.

Твоєї посмішки, твого тепла!

Закономірно що після осені прийде зима!

Що тебе забуду, довкола море інших,

і вже для них складатиму ці сопливі вірші.

Проте цей таки для тебе, надіюсь що останній.

І ти зникнеш з пам'яті, як зоря на небі раннім.

Бажаю щастя, бажаю бути не саменькій!

Ти класна! Хоч і не моя маленька.

Привіт Люди!

Осінь вже перетнула свій екватор. Якраз зараз справжня осінь. Саме зараз я реально зрозумів фразу "Під шуми листопаду, тихо засинає світ". Ви чули шум падаючого листя? Я цієї осені вперше почув, це - класно! Осінь таки подарувала нам хороші, теплі дні. Потрібно їй подякувати за це! Але хоч осінь і неймовірна, про те натхнення якось не приходить, і написання моєї книги про осінь, зупинилось десь на початку вересня. Потрохи думаю забити на те діло, але то всьо лірика.

Арабська приказка говорить: Що трапилось одного разу, може ніколи більше не трапитися. Але те, що трапилося двічі, неодмінно трапиться і втретє. Дійсно, не все так просто на цій планеті. До чого це я? А не до чого, просто данну приказку я вже чув два рази. Одже якщо вірити приказці, я її ще колись неодмінно почую в третє! А ще коли чешеться ліва долоня це до грошей, це дійсно так! Але мені чомусь верталися лише мої гроші... Але то тож лірика.

В колонках Репчина в перемішку з Депстепом і Регі, і крапелька Року. Випадково зустрів її... Жаль що в мережі і ще більше жаль що між нами сотні кілометрів пеларелі, або дорожньої розмітки, кому що ближче до душі... Але то тож лірика. Ще лише почалась друга половина осені, не все втрачено! І ще ловіть щось таке, можливо колись стане віршованим текстом.

Все буде добре!

Все буде як треба!

Джа слухає Джаз!

Джа слухає Реггі!

Рядочки.

Під шум дощу і тріск вінілу,

На хвилях FM діапазону,

Крізь світло фар нічних автомобілів,

В твоє місто приходить осінь.

А я не подружився з ним ще й досі.

Цікаво як ти там? Як у тебе справи?

Жаль що ти так і не дізналася,

Який я є насправді...

Місто Л, але не місто Лева,

А життя і далі тече

По артеріям і венам.

Це місто нас ніколи разом не побачить,

Та й не важливо це.

Лише осінь все зрозуміє і пробачить.

З неба краплі, з дерева листочки.

Давно забув, та все ж лови!

Для тебе ці рядочки!

Ну от зайшов в свій паблік. Мда.. якось навалилась на мене осіння хвиля, настрій... Таки справді осінній настрій. Два віршовані тексти про осінь. Жаль що їх ніхто не покладе на біт, та й нема там що класти. Знову в Фіолеті знайшлась пісня, яка буде ще як мінімум два з половиною місяці в мене на репіді, можливо набридне. Ну й нехай, пісня від того гіршою не стане! 

Я люблю Осінь, реально люблю! Цікаво, а що любить Вона? Можливо "тумани ранкові, над містом ще сонним"? Чи може коли осіннє сонце заливає золотом парки, вулиці, будівлі, крони дерев? Чи може Осінь любить коли люди по справжньому радіють їй, а не ховаються під важким замком депресії? Я пробою уявити Осінь в людській подобі.. Це однозначно дівчина! Руденьке диво! В якомусь стильному пальті і в чобітках. Вона слідкує за стилем, адже по суті вона його і задає. Для чужих вона не привітна і холодна, але насправді вона дуже хоче бути з кимось поруч, щоб хтось тримав її в ніжних, теплих обіймах і просто кохав...

Вже другу Осінь я не буду спостерігати зі своєї обдертої 243-ї аудиторії. Замість мене там інші студенти будуть дивитися на парк біля мого інституту... Люблю ту страшну аудиторію, там добре.

Слухайте пісеньку! Осінь лише набирає оберти! І це класно!

Підипуйстесь Блог провінційного Растама

Осінь, листя і сонце низько.

Мене прикалує твоє намисто.

Твої губи, шкіра, очі!

Я в них на завжди потонути хочу!

Твої ноги,

Дві паралельні лінії прекрасні,

В кінці яких, мене чекає щастя!

Крутіше ніж Анаша з Афганістану,

Мене гребе третій розмір душі,

Яку ти ховаєш під одягом

З модних бутиків Мілану.

Сонце низько, листя падає до долу.

Не ламайся мила! Берем вино

І валим до когось з нас додому!

Cкоро осінь в короткому плащі,

Постукає в мої двері 

і я впущу її в свої вірші.

В свій дім, в свою кімнату,

Вона принесе з собою вина 

і кораблик плану.

Ми сядемо біля вікна,

Під шум дощу і тріск вінілів,

її парфюм із листя клену і зів'ялих квітів.

Листопад її волосся, зводить з розуму мене.

Вона наль'є пів келиха вина. 

Свій короткий плащ зніме.

І пригорнеться до мене, так ніжно й тихо,

Неначе боячись накликати лихо.

Почне розповідати про себе, про подругу погоду,

Про те як темні хмари лють на землю воду.

А я візьму її кораблик плану

І заб'ю нам двом по спліфу.

До ранку лежатимемо в двох,

Слухаючи шум дощу і тріск вінілів...

Ми всі такі різні,

В той же час такі однакові.

Хтось вірить лише в себе,

А хтось вірить в казки

І шукає квітку Папороті.

В когось все peace тато

А когось біда наккрила

І подає сигнали SOS,

Та нема нікому до того діла!

Хтось сімейний вже давно,

Малюки в візочку.

Везе мама первістка синочка,

А татко меншу дочку.

А хтось роками в бетонному гетто,

Чотири стіни і точка!

На висоті сьомого поверху,

Багатоповерхівки оболочка!

Життя це не книжка і далеко не кіно,

Він засинає з думкою про неї

І це походу вже давно.

Та в неї своїх проблем хоч відбавляй,

Їй приємно що її кохають, їй більш не треба

І на цьому край!

А вона піздата! Да!

Та йому до неї зась!

В нього серце поцарапане,

А в неї на сенсорі пилюка завилась...

Привіт піпл! Давно не було звісток від тарганів моєї голови. Але хай там як, з'явилася тема і хочу поділитися своїми думками.

Якось почав помічати що значна частина моїх знайомих заводять стосунки в мережі... Люди, не ображайтеся, але це КЛІНІКА!!! Стосунки в мережі без реального знайомства, це те саме що вчитися на водія в грі Need for speed Run, а потім сісти за кермо справжньої машинки. Я взагалі не доганяю яке може бути кохання в мережі? Симпатія? Так! Кохання? Маячня!

Стосунки в мережі - це тупо найоб себе і свого тіла! Хіба в мережі можна доторкнутися до об'єкту вашої симпатії? Відчути тепло, запах парфумів, волосся? Обійняти, поцілувати, відчути тепло тіла, стук серця, шум пульсу? Тим більше що в мережі ви тупо не по трахаєтеся! А стосунки без траху це як безалкогольне пиво! Бувати - буває, але ніхто його не поважає. Ну да, можна пе вебці по мастурбувати один на одного, але це вже, рєбята, збочення!

Але є такі люди, які думають що переписка в мережі і ванільна хуйня на стіні - це реальні стосунки! А те що вони живуть не те що в різних містах, а навіть в різних країнах, і те що шанси на зустріч в них такі самі як в Юща знову стати вдруге президентом, їх не хвилює! Сходяться, розходяться, потім плачуть... Люди, ви адекватні?

Я вважаю що як тільки починає пробиватися симпатія, відразу потрібно старатися переносити в реал! Спочатку телефон, потім можливо скайп (але скайп не рекомендую, краще вперше побачитися в реалі). От коли в реалі все гуд, от тоді не гальмуйте, а там час покаже!

Не треба робити з кохання на пів фабрикат який хавають в мережі!

От уявіть: Ну здибались ви в мережі, спілкуєтеся, все рівно, все заїбісь! Ви вже розказуєте про ці "стосунки" своїм друзям, подругам, все піздато. Ви вже освідчуєтеся одне одному, клянетеся в почутях, і от нарешті доходить до зустрічі в оралі... реалі... І тут починається лажа! Приходить зовсім не та людина, яку ви вже встигли зобразити в своїй уяві. Нехай навіть ви знаєте максимум інфи, бачили купи фоток, все одно ваші очікування будуть відрізнятися! В більшості випадків, в одного з вас, буде відчуття розчарування. І чим довше ви спілкувалися в мережі, тим сильніше це відчуття буде! Звичайно що не всіх випадках так, але в більшості точно.

P. S. Менше нету, більше траху!

Приснись

Звичайні дні, сірі будні.

З тобою стали б казкові, не забутні.

Була б ти поруч, було б все інакше,

Але зараз я один і пишу цей текст без фальші

Тебе нема! Наснись мені хоча би в снах,

Де ти сидиш, така ніжна, на моїх руках,

Дивишся мені просто в очі,

А я в твоїх назавжди потонути хочу!

Де ми в двох і нема нікого на цілім світі!

На світанку теплом своїм тебе зігріти!

Але зараз я один і вже лягаю спати.

Будь ласка наснись мені сьогодні,

Щоб не наснились жахи!

Пробило мальоха. Ну шось от таке от....

Ми всі такі різні,

В той же час такі однакові.

Хтось вірить лише в себе,

А хтось вірить в казки

І шукає квітку Папороті.

В когось все peace тато

А когось біда наккрила

І подає сигнали SOS,

Та нема нікому до того діла!

Хтось сімейний вже давно,

Малюки в візочку.

Везе мама первістка синочка,

А татко меншу дочку.

А хтось роками в бетонному гетто,

Чотири стіни і точка!

На висоті сьомого поверху,

Багатоповерхівки оболочка!

Життя це не книжка і далеко не кіно,

Він засинає з думкою про неї

І це походу вже давно.

Та в неї своїх проблем хоч відбавляй,

Їй приємно що її кохають, їй більш не треба

І на цьому край!

А вона піздата! Да!

Та йому до неї зась!

В нього серце поцарапане,

А в неї на сенсорі пилюка завилась...