Замітки гумор

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 16

03.02.11, 19:11
<<Кумпанійська курія>>
гумор, казка, корова, лицар, прикол, рыцари, сказка, честь, юмор

Подорож додому

Вітаю усіх... Час плине, люди змінюються... Хоча не завжди й не за будь-яких обставин. Деякі життєві пригоди здаються або ж подібними, або ж неймовірно ірраціональними... Що ж, сподіваюся, що ця оповідка викличе у Вас гарний настрій та дозволить хоча б трішки відволіктися від повсякдення.

Приємного читання!

   Сер Гуіл, лицар Круглого Столу та лорд Манору на Вікхемі-при-Зеленій пустощі-коло-Стратфорду, саме їхав з Камелоту, коли він поглянув униз і побачив, що під ним була корова. Він зліз і покликав свого піхотинця, Джефа.

   "Джефе, хороший чоловіче, я, здається, їду на корові, а не на моєму вірному коні".

   Джеф теж це бачив. Він не міг говорити, оскільки захекавшись намагався йти в ногу, а також намагався втриматися від голосного сміху. Останнє напевно мало б своїм наслідком те, що його голова втрапила б на плаху.

   "Так, мій лорде, це дійсно виглядає саме так", Джеф, нарешті, спромігся хоча б щось вимовити.

   "І все ж, мій добрий друже, я знаю напевне, що залишив Камелот саме на коні".

   "Так, сер Гуіл, саме так Ви й вчинили. Це не викликає сумнівів".

   "Чи можеш ти пояснити, як я опинився верхи на корові?"

   "Ну, можливо, відьма зурочила Вас й перетворила коня в корову".

   Сер Гуіл поділяв цю думку. Вона видавалася цілком логічною. Відьми робили подібні речі. Це як хоббі. Однак, він не хотів аби звичайний піхотинець спромігся показати себе розумнішим порівняно з ним.

   "Ні, я гадаю, й це можливо, що було зурочено нас обох аби змусити нас думати, що я верхи на корові. Я вважаю, що корова, котру ми бачимо, або ж, скоріше, думаємо, що ми бачимо, досі є моїм вірним конем. Ось що я думаю. Чи згодний ти? "

   Звичайно ж, ні. Чому б відьмі зачаровувати піхотинця? Те, що лицар їде на корові, жодним чином не впливає на життя піхотинця. Ні, тоді це була б дурна ідея.

   "Так, мій лорде, я гадаю, що Ви кажете цілком вірно".

   "Так. Я вважаю, що я правий. Ні, відьмі не перехитрити мене. Рушаймо".

   Сер Гуіл під'їздив до Манору і завважив селян, власних селян, котрі дивилися у протилежний від нього бік. Він мав би поговорити з ними про це. Коли він під'їздив до маєтку, то почув мукання, що долинало від кріпаків. Він вирішив, що й справді поспілкується з ними з цього приводу.

   Сер Гуіл був першим ковбоєм.

За оригінальний текст оповідки хочу висловити вдячність

http://dizzydragon.com/cowride.html

© Don Roble, 2000-03

Тім:

- Рушайте... Але... Рушайте лишень якщо ви люди мужні. Вхід до цієї печери охороняє істота лиха, настільки жорстока, що жодна людина, котра боролася з нею, не лишилася серед живих.

Кістки не менш аніж п'ятдесяти чоловіків лежать розкидані у його лігві.

Так, мужні лицарі, якщо

ви маєте сумніви щодо Вашої сміливості й вашої сили, не йдіть далі, сама смерть чекає на усіх вас зі страхітливими, великими, загостреними зубами.

Король Артур:

- Що за ексцентричний виступ.

Як на мене, доволі промовистий скетч з шоу Монті Пайтона. Чимало людей, чимало справ. Усі ми робимо щось, що в подальшому тією чи іншою мірою відобразиться у житті, самій долі. Чи є тут закономірності, чи є тут втілення ідеалу... Хто знає... Певно, відповідь в кожного буде своя.

За цей цікавий малюнок та можливість його використання при оформленні замітки хочу висловити вдячність його автору, а за тим й застільникові Круглого столу (4s) bigO914.

Цікаві сторінки лицарської історії!

88%, 23 голоси

Невже й селян зачаклували!?

8%, 2 голоси

Ну й що з цього усього?

4%, 1 голос

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.