хочу сюди!
 

Лилия

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «україна»

Законопроект "про ЗМІ" не відповідає міжнародним стандартам


2 березня 2020 року представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір опублікував юридичний аналіз проекту Закону України "Про ЗМІ", який підтвердив порушення законопроектом міжнародних стандартів журналістики. Юридичний огляд підготовлений незалежним експертом зі свободи ЗМІ доктором Джоан Барата мір на замовлення канцелярії представника ОБСЄ.

На думку Арлема Дезіра законопроект повинен бути приведений у відповідність з міжнародними стандартами, зобов'язаннями ОБСЄ і "передовою практикою в області свободи вираження думок і свободи інформації, щоб уникнути будь-якого негативного впливу на свободу ЗМІ в країні". У незалежного експерта викликали побоювання обмеження, що зачіпають контент, який заборонено поширювати на території України. Затвердження та теми, що потрапляють під заборону, охоплюють законні політичні думки та дискусії, пов'язані з питаннями, що становлять суспільний інтерес.

На думку доктора Джоан Барата мір, можливість покарання певних засобів масової інформації шляхом заборони їх поширення, зачіпає весь зміст конкретного видання, протягом невизначеного періоду і заснованого на дуже широко сформульованому обгрунтуванні, являє собою надмірну і непропорційну міру в світлі основоположного права на свободу вираження думок.

Ефективність роботи Національної ради з телебачення і радіомовлення (Ради) поставлена під сумнів, тому що процедура призначення членів і повноваження регулятора не гарантують здатність управляти і належним чином виконувати свої функції. Також висловлені побоювання, що процедура звільнення членів Ради може поставити під загрозу її незалежність.

У аналізі підкреслюється, що, хоча конкретні ситуації, що впливають на національну безпеку, можуть виправдовувати введення певних обмежень щодо права на свободу вираження думок, ці обмеження повинні бути чітко визначені в кожному конкретному випадку.

Таким чином, в ОБСЄ законопроект "про ЗМІ" визнали посягаючим на основоположні права громадян, включаючи право на свободу слова і право поширення інформації, а також загрозою свободі українських ЗМІ.

Доречно нагадати слова Дмитра Разумкова, який заявив, що законопроект про медіа будуть доопрацьовувати з журналістами. Судячи з усього, він благополучно забув про це. У журналістській спільноті України до публікації юридичного аналізу проекту Закону поставилися прохолодно, ця тема з незрозумілих причин зовсім не висвітлена в ЗМІ.



Нові Санжари проти Зеленського та Гончарука


Цікаво проаналізувати ситуацію з евакуацією з Уханя, панікою і організаторами т.зв. «протестів». Все вказує на те, що рятувальна операція перетворилася на вкрай неприємну з точки зору іміджу як країни, так і влади історію.

Україна постала перед світовою громадськістю нецивілізованою країною, а влада виглядала безпорадною. Але, тут потрібно все-таки зрозуміти, що всі акції протесту виникли не спонтанно, у всієї цієї історії є вигодоодержувачі.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков в ефірі ток-шоу» Право на владу " заявив, що до протестів у Нових Санжарах Полтавської області можуть бути причетні політичні та ділові кола України. Але конкретних прізвищ не назвав.

Що вийшло в результаті подій в Нових Санжарах? Імідж уряду-нижче плінтуса, крім Авакова, який як» сильний менеджер " раптом опинився в потрібному місці в потрібний час. А президент, який намагався перетворити рятувальну операцію мало не в особистий піар, тепер змушений шукати крайнього.

Все це наводить на одну просту думку: метою акцій протесту була дискредитація Зеленського, Гончарука, нової влади в цілому. І підсвітити деяких персоналій в позитивному ключі, зокрема МВС.

            Маніпуляції в політиці - справа звична, сумно лише те, що українці показали себе далеко не з кращого боку.

Обман і ще раз обман і Зеленський, і Оман!

Оман або обман: відпочинок Зеленського з російськими нотками, з ким зустрічався президент


Українські журналісти провели розслідування.
Поїздка  Володимира Зеленського в   Оман досі залишається обговорюваною темою для громадськості. Українські журналісти вирішили перевірити, з ким же там зустрічався президент.

Варто відзначити, що в прес-службі Офісу президента України писали про двох зустрічах Зеленського в Омані: спочатку глава держави спілкувався з виконавчим президентом Державного генерального фонду Оману, а після - з міністром закордонних справ Оману. При цьому, як передає видання " Радіо Свобода ", журналісти програми "Схеми" помітили дивний збіг.

Справа в тому, що представники преси звернули увагу на літак, на якому Володимир Зеленський повертався до Києва. Відзначається, що цим же чартерним рейсом до цього в Оман з Москви прилітав Микола Патрушев, представник російської влади і, за словами російських журналістів, "друга людина після Путіна".
 
При цьому в прес-службі Патрушева не відповіли на питання українських журналістів. Однак представники Володимира Зеленського все ж зробили заяву для преси. Згідно з тим самому заявою представників Офісу президента, Володимир Зеленський не знайомий з Миколою Патрушевим, а також ніколи і ніяк з ним не контактував. 
 
Однак журналісти помітили ще одну дивну деталь. Згідно з інформацією програми "Схеми", Володимир Зеленський прибув до Києва з Оману 9 січня приблизно о третій годині ночі. При цьому, зазначають представники преси, коли вони приїжджали на Банкову до цього, офіційний символ (штандарт) було піднято. У такому положенні штандарт залишають тоді, коли глава держави перебуває в країні. Або таким чином громадськість намагалися дезінформувати, або все-таки це дійсно випадковість і хтось просто помилився - залишається тільки припускати.
 
При цьому журналісти програми "Схеми" стверджують, що за два тижні до цих подій Микола Патрушев, глава Ради безпеки Російської Федерації, приймав у себе гостей. Відзначається, що мер Харкова Геннадій Кернес разом з товаришем Робертом Тедеєвим відправлялися в Москву. Примітно, що брат Роберта Тедеєва Ельбрус Тедеєв був народним депутатом України від "Партії Регіонів". Його помічником довгий час був нинішній глава Офісу президента Андрій Єрмак. 

Правда, за словами Геннадія Кернеса, його поїздка була пов'язана тільки з візитом до стоматолога. При цьому він підкреслив, що друга Роберта взяв з собою просто так, а з Андрієм Єрмаком він не знайомий. У свою чергу Андрій Єрмак відповів журналістам, що дійсно добре знайомий з Ельбрусом Тедеєвим і був його помічником. Однак, зазначав Єрмак, допомога ця полягала в основному з юридичними питаннями. Завжди це було пов'язано зі спортом, змаганнями та іншими подібними речами, так як Ельбрус Тедеєв - олімпійський чемпіон. За словами Андрія Єрмака, він поняття не має, з ким зустрічався в Росії Геннадій Кернес, а також не розуміє, як це може бути пов'язано з ним.  

Також повідомлялося, що екс-глава Офісу президента Андрій Богдан прокоментував поїздку Володимира Зеленського в Оман. В результаті Богдан зізнався, що це не був офіційний візит.



Ретро-спогади на тему Петра Порошенка

Президент на фоні референдумів
05.12.17, 14:22 Слава Україні! україна,референдум,вибори президента

Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?
Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!
Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і  не дозволити будь-яких фальсифікацій!
Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!
Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне...  Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.
Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства. 
Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті,  переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати,  не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та  вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.
Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків: 
1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!
2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!
Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.
Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я. 
Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!

Богдан Гордасевич
5 грудня 2017 р.
м. Львів

Сповідь «порохобота»
03.10.17, 17:42 Ми любимо тебе, Україно! україна,петро порошенко,порохобот
В черговий раз з приємністю почув у свою адресу обвинувачення, що я «порохобот». Ще приємніше, що мене визнали за: «порохоботи бувають двох типів – комерційні і природні. З комерційними все зрозуміло – контора платить, пишуть за темником. З природніми обожнювачами олігархічної влади набагато складніше...» ( http://blog.i.ua/community/662/2039457/?p=1#p1)
Буду величати себе від тепер «природній «порохобот»
Я справді агітував та обирав свідомо в Президенти України олігарха Петра Порошенка у березні 2014-го і сповна задоволений його діяльністю на цій посаді. Міг би сказати: – Кращого за Порошенка я не уявляю!– але не скажу, бо якраз бажаю, щоб таки знайшовся і кращий з часом. На щастя для України на противагу сусіднім країнам з колишнього концтабору СРСР, де проходять «вибори без вибору», у нас є чимало різного і доброго, і не доброго, і грізного (в розумінні: загрозливого), і завізного тощо щодо вибору на всі посади і до влади, і до Ради. І на моє тверде й тверезе переконання: українцям нарешті вдалося обрати владу (але не Раду!), що є гідною їх прекрасної країни України.
За тим я є свідомий «природній «порохобот», про що написав ще в новорічній замітці «А хто, хто владу не любить...» (http://blog.i.ua/community/662/1988261/)  і дуже розшукую інших «порохоботів» особливо комерційних, бо щось ну ніяк у мене з тим. Сам не потребую, бо вже є проплаченим позитивними змінами життя в Україні, як і бачу багато собі подібних добровольців в захисті своєї влади від закидів різних паскуд, яких наша влада круто чихвостить, а вони її за те люто ненавидять. 
Головна ж моя проблема «порохобота» у іншому – у тому, що я не є потрібний в якості саме «порохобота», тому що це виглядає доволі смішно, як захищати айсберг від зіткнення з «Титаніком», на якому пливуть ВО «Батьківщина» і «Опозиційний блок», «Об’єднання «Самопоміч» з нелюбою їй ВО «Свободою» і купкою іншого українського політичного мотлоху типу «Громадянська позиція» тощо. Зрозуміло, що на кінчику носа цього «Титаніка» виструнчився розкинувши руки сам най-ради-кальний Олег Ляшко, якого ніжно підтримує в обіймах вірний Мойсійчук... «Картина маслом» 
Отож поясність мені, як і – головне: навіщо мені захищати айсберг Порошенко від зіткнення з отим чахлим корабликом: українським політичним «Титаніком», якого ось-ось розчавить айсберг Гройсман?..
Хтось зауважить, що «айсберг» за національністю де-кому рідня і тому допомагає, проте всім відомо, що і на нашому політичному «Титаніку» чимало  зібралося народу типу «рабіновичів», отож не все так просто. Колись і Тимошенко була як айсберг, але у прем’єрський Гольфстрим попала і у вазі спала, свій момент прос(п)ала і Януковича нам надіслала... Прошу цього не забувати! Коли Україна вибирала «яке з двох зол найменше?» – вона вибрала собі Януковича!
Таким чином я знаходжуся у глибокій консервації й бездіяльності і як «порохобот», і як «гройсманобот», і як «парубійбот», і як «турчинобот», і як «ревабот», і як «синюткобот», і як ще безліч «-бот» щодо персоналій хороших українських діячів, яких, дякувати Богу, вже чимало серед нашого державного та політичного істеблішменту. За тим всім я вимушено працюю суто як Україна-бот!  
Так! Я є Україно-бот!
А все інше – то інше. Додаткове і похідне з цього першого – «українобот»!
За тим я, як «українобот», з прикрістю спостерігав «свободу слова» в українських ЗМІ, де тупо замовчали про день народження Петра Порошенка 26 вересня. Мова йде не про хвалебні чи не дуже спітчи, а мова йде просто як про новинну інформацію. Чому в ЗМІ так фільтрують поточну інформацію? Що це за цензура чи скорше: само-цензура? Хоча, а й справді: нащо знати українцям, що в їхнього Президента України день народження і що йому виповнилось 52-а роки? Хто він їм? Чужак. Не рідня. Хіба що життя кожного з нас тим чи іншим чином залежить від нього – від Президента України. По-суті, він нам рідніший за рідного, отож знати про нього варто усе, що тільки можна. Але дехто вважає навпаки: гарне знати про Порошенка комусь не з руки, от і замовчує про таке все-все. Нащо  переповідати в ЗМІ про чудовий сімейний відеоролик, який в якості подарунку анонсувала на сторінці соцмережі дружина Президента України перша леді  Марина Порошенко – нащо це українцям? А раптом їх всіх жаба задусить? Молодці, значить, українські ЗМІ-їсти!? Скільки народу врятували від такої страшної небезпеки: «жабозадушення». Най слухаю зі спокійними нервами, що все погано в країні Україні, що скрізь пожежі та похорони й тішаться від заспокійливих прогнозів аналітиків та політологів, що буде так само погано і далі, як вже було чи є, а через урядові реформи буде набагато гірше — як з такого не радіти!? Коли комусь гірше аніж тобі – це тішить кожного з українців і на це наші ЗМІ щедрі сповна: хочете гнилі? – на!
Багато різного перебалакано по всіх українських ЗМІ щодо вибуху складу боєприпасів коло Калинівки на Вінниччині, але ніде ніхто не сказав, що подія відбулася саме 26 вересня – у день народження Порошенка, який походить саме з Вінниччини, тобто вороги не просто підірвали склад боєприпасів і послабити ЗСУ, але насправді цілились в керівництво країни, щоб деморалізувати Президента України Петра Порошенка подібним терактом. Та ж думайте, людоньки! Головою думайте! Не чимсь іншим. Це я не до ЗМІ-їстів-журналістів звертаюсь – тим все «по-барабану», на жаль. То окрема тема. Мене значно більше турбує порожнеча змісту в обговоренні проблеми, оскільки її забалакують, а не вирішують. 
При всій моїй повазі до Олександра Турчинова я абсолютно не погоджуюсь з його звинуваченнями на адресу начальника генштабу ЗСУ Муженка, бо насправді це якраз упущення з боку РНБО, що  склади озброєння «успішно злітають в повітря» один за одним і вже не перший рік від початку АТО. Стратегічні заходи в обороноздатності країни є головним завданням РНБО! Це його обов'язок шукати рішення у системних заходах, а не тупо технічному зосередженні на персоналіях. Відкрите зберігання боєприпасів – це нонсенс під час війни та загрози її поширення. Такі склади приречені у перший же день масштабної агресії без усіляких диверсійних груп, роль яких найчастіше переходить на власну «вохру» – воєнізовану охорону з мізерними зарплатами, що призводить до крадіжок озброєння, а потім логічного «замітання слідів». Моя особиста думка, що якщо склад підірвали, то всю охорону повинні передати під суд – всю! Бо не виконали своїх обов'язків і функцій охорони! І саме про це має йти обговорення: причини проблеми і як її вирішувати глобально, а не займатись різними взаємозвинуваченнями хто більше винен в керівництві чи порівняльною хронологією вибухів на складах боєприпасів. 
Ось що мене, як «українобота», зараз хвилює найбільше, тому і написав усе це невідомо для кого... Ні! Відомо для кого! Для щирих патріотів України я писав, пишу і буду писати свої статті про думи й роздуми щодо України – тільки так!

Богдан Гордасевич
2 жовтня 2017 р.

Корупційні бойові дії на Закарпатті


На Далекому Заході України-Нова бійня. У Закарпатському Мукачеві, в районі, відомому як «Чикаго», вранці 7 лютого сталася перестрілка. Очевидці чули кілька автоматних черг і вибухів. Поранені місцевий "авторитетний" бізнесмен Артур Пашкуляк, якого пов'язують з екс-нардепом Михайлом Ланьо, і його охоронець. Пашкуляк - у реанімації з важким пораненням. За оперативними даними, саме на нього і робили замах.

"Хлопці в спортзал на тренування їхали. Кілер їх чекав, знав, коли і о котрій годині їхатимуть. Кілер знав, що жертва за кермом, і стріляв конкретно в нього», — говорить джерело в правоохоронних органах.

П'ять років тому, влітку 2015 року, Мукачево вже потрясла гучна перестрілка з тими ж персонажами — між людьми Ланьо і «Правим сектором».

Як розповіли джерела в спецслужбі Закарпаття, останні кілька місяців в області загострилася боротьба між місцевими кланами за контроль над потоками контрабанди і наркотрафіком.

"Тут задіяні люди Балоги і Ланьо. Пашкуляк-кум Олега Фірцака на прізвисько Тайсон, який значився помічником Ланьо, воює з Євгеном Дребітко на прізвисько Білий, якого називають «смотрящим» від криміналітету за Мукачево. Хлопці Дребитко десь півроку тому побили брата дружини Артура. Природно, Артур з хлопцями їх спіймали в спортзалі і побили жорстоко. З тих пір і почалася заруба. Артур і білий, як кажуть, їздили до Києва до злодіїв. І злодії нібито навіть змістили Євгена з позиції "смотрящего", і ситуація на час заспокоїлася. Так, принаймні, здавалося з боку. Але сьогодні стріляли в Пашкуляка... Дребитко-зять Василя Швардака, колишнього депутата Мукачівської міськради, який також є креатурою Балоги. Він, до речі, давав гроші на бізнес кондитера Ігоря Бондаренка, якого Зеленський перед Новим роком зняв з посади губернатора", - розповідає джерело.

Тайсон перебуває в розшуку за організацію лабораторії з виготовлення наркотиків під виглядом пельменного цеху в селі Ключарки під Мукачевим (після того як СБУ накрила наркофабрику, він позбувся статусу помічника Ланьо). До речі, саме Пашкуляк під час минулої перестрілки в липні 2015 року передавав запрошення від Ланьо на «стрілку» бійцям «Правого сектора» в спортивному клубі «Антарес», що належить його босові.

Після тієї "стрілки" були загиблі з боку ПС, поранено більше десятка людей, у тому числі мирні жителі. Влада тоді направила до Мукачева Нацгвардію на боротьбу з «Правим сектором», бійці якого відмовлялися скласти зброю і пішли в гори. Зараз Мукачівська влада знову просить ввести Нацгвардію.

Тоді однією з причин перестрілки стала боротьба за потоки контрабанди сигарет (і не тільки) через кордон з Угорщиною, які щомісяця приносять місцевим кланам мільярди гривень.

"Мукачево-вотчина Віктора Балоги та його родини. Балога фінансував місцевий "Правий сектор". Ланьо і Балога довгі роки приятелювали, але потім щось не поділили між собою»,-сказало джерело.

Про Ланьо у Мукачеві кажуть, що у 90-ті він нібито був відомий у кримінальних колах на прізвисько Блюк, підозрювався у вбивстві, але підозру було знято нібито за протекцією Балоги. Сам Ланьо заперечує свою причетність до криміналу, називаючи це підступами політичних опонентів.

У свою чергу Балога також відхрещується від своєї причетності до розбірок у Мукачеві. Боротьба кланів, за інформацією в ділових колах Закарпаття, загострилася після зміни губернатора.

Кондитер Бондаренко не зміг тримати баланс між кланами, замість нього Зеленський поставив виконуючим обов'язки Олексія Гетьманенка, колишнього "приватівця" (він був заступником керівника бізнесу Західного регіонального управління ПриватБанку). Як і Бондаренко, він-людина Балоги, свого часу був депутатом Ужгородської міської ради і входив до балогівської фракції «Єдиний центр». Користуючись безвременем, клани намагаються поділити потоки, витіснивши конкурентів. В даному випадку-клан Ланьо. Хоча в разі цієї конкретної перестрілки, де поранили Пашкуляка, мова, судячи з усього, йде про розбірки більш дрібного рівня. Але, тим не менш, це характеризує атмосферу, яка зараз в регіоні складається.



ОПУ: Андрій, дубль другий

Андрій Єрмак: звідки взявся і чого чекати
12.02.2020 | 10:46 | Яна Федюра

11 лютого у великій українській політиці сталася гучна рокіровка. Президент звільнив голову свого Офісу Андрія Богдана і призначив на його місце свого помічника – Андрія Єрмака.

Частина суспільства відразу стривожилась: тепер, із Єрмаком, українська влада візьме різко проросійський курс. Підставою для цього припущення стали проросійські заяви, озвучені Єрмаком раніше, і його російський бізнес, знайдений програмою «Схеми».

Чи є в цьому сенс? Можливо – за звільненням Богдана стоїть конфлікт Зеленського та Коломойського? Чого чекати від Єрмака і яким буде майбутнє його попередника? Про це «Вголос» запитав політологів.

Петро Олещук:

Наразі Єрмак користується найбільшою особистою довірою Зеленського. Він не має стосунку до старої політичної еліти, до якої Зеленський відчуває недовіру і бажання негативно на нього вплинути. Для Зеленського Єрмак непогано себе показав, виконуючи його доручення. З цим, очевидно, і пов’язане призначення.

Не думаю, що тепер він претендуватиме на якусь самостійну політичну роль. Він буде намагатися виконувати ті завдання, які перед ним буде ставити Зеленський. У цьому статусі він може брати участь у якихось міжнародних переговорах, можливо, щодо чергової зустрічі в нормандському форматі. Загалом, він не справляє враження людини, яка має якісь ідеологічні політичні погляди. Він швидше менеджер, ніж політик.

Щодо проросійськості…Одіозні заяви і Богдан робив, тож не думаю, що це щось означає. Він в такій самій мірі проросійський, як і значна частина української політичної еліти. Вони так думають, так виховані, так звикли…Єрмак взагалі не особливо переймається, реагує по ситуації. Тож і надалі він буде публічно відстоювати ту позицію, яка буде подобатися президенту.

Ярослав Макітра:

Те, що частина функціоналу Єрмака була спрямована на ведення переговорів з РФ, – очевидний факт. Щодо якогось абсолютного розвороту в бік Росії, то я би не перебільшував. Побачимо, чим закінчиться зустріч нормандської четвірки і чи взагалі вона відбудеться. Очевидно, ще кадрові зміни у владі будуть, але у Верховній Раді залишиться та сама більшість, яка є зараз. Крім того, Єрмак і так досі був біля Зеленського. Тому не думаю, що варто говорити про якісь різкі зміни. Інша справа, що владна вертикаль може стати жорсткішою, ніж це було за Богдана. Але знову-таки: побачимо. Складно зараз говорити, треба дивитися, якими будуть наступні кадрові рішення. А їх варто чекати вже до кінця тижня. Маю на увазі кадрові рішення в Уряді та інших органах влади.

Звільнення Богдана свідчить про те, що Зеленський намагається тримати Коломойського на певній відстані

Що ж до Коломойського, то звільнення Богдана, скоріше, свідчить не стільки про послаблення впливу, скільки про те, що Зеленський не хоче допускати його монополії у впливі на себе. Це було зрозуміло після обшуків «1+1», після законопроекту, яким хочуть заборонити повернення «Приватбанку» Коломойському. Це свідчить про те, що Зеленський старається тримати Коломойського на певній відстані. Але сценарій «Путін-Березовський» все одно є абсолютно реальним. Все залежатиме, в тому числі, від поведінки самого Коломойського, як він на все це реагуватиме. Бо поки ми бачимо своєрідне затишшя.

Олександр Кочетков:

Ніхто Андрія Богдана звільняти не хотів – сам напросився. Демонстративно ігнорував роботу і  поводився так, що не звільнити його було неможливо. Тому, що не зміг змиритися з політичним дорослішанням президента Зеленського, яке, крім іншого, тягне за собою і перерозподіл впливів у його оточенні.

Не здивований цим звільненням, кажу про такий варіант вже кілька місяців. Не здивуюся, якщо й Богдан спливе на якійсь козирній посаді під час серйозного оновлення Кабміну. Але має пройти час, щоб Богдан і Зеленський встигли один від одного відпочити.

Прихід Андрія Єрмака викличе низку змін. Перш за все, в офісі президента. Перш за все, серед тих, хто займається інформаційним забезпеченням – мова про Кирила Тимошенко та інших.

Андрій Єрмак одночасно схожий і на Віктора Балогу, і на Сергія Льовочкіна. Всі три – послідовні, системні адміністратори, які вміють досягати поставленої перед собою мети. Як Балога, Єрмак буде втручатися в усі підряд державні сфери, протискаючи свої підходи. Включаючи сферу «президентського» нафтогазового бізнесу. Як Льовочкін, Єрмак нікому не довіряє, і тому у нього немає своєї команди.

Ніякого проросійського “розвороту” в нашій зовнішній політиці не виникне – нічого особливо не зміниться, тому що Єрмак і так діяв в рамках плану «мир за всяку ціну і якомога швидше». Тобто, багато в чому на умовах Кремля.

Зміни будуть у внутрішній політиці. Перш за все, Єрмак спробує вичавити максимум з монополізації влади в країні і покласти під Офіс президента і Кабмін, і Раду, хоча, здавалося б, куди вже більше. І всі фінансові потоки будуть відтепер розподілятися на Банковій. І на Банкову ж переноситися не тільки політична, але і практична відповідальність за те, що відбувається у країні.
Загалом, нас чекає період посилення влади і її дій.

Перше випробування Андрія Єрмака на міцність – це його неминуче зіткнення з інтересами Арсена Авакова та Ігоря Коломойського. Друге – голосування в Раді за внесення «особливого статусу Донбасу» до Конституції України. Пов’язані процеси, між іншим. Третій момент – випробування публічністю, якого, наприклад, Богдан, не витримав.

Президент Зеленський зробив примітивну управлінську помилку. Замість того, щоб прирівняти нулю обидві сторони конфлікту – і Богдана, і Єрмака, він дозволив одному перемогти і підвищити свій статус. Тим самим, президент дав зрозуміти, що міжусобиця в його оточенні може бути вигідною, фактично, він дав відмашку на подібні конфлікти.

Україна може побачити аналог всевладного Віктора Медведчука

Подивимося, як Зеленський буде виплутуватися зі складностей, які сам собі і створює.
І подивимося, чи надовго збережуться дружні відносини Зеленського з Єрмаком, коли Андрій втратить можливість всі невдачі звалювати на суперника. Але якщо зберегти зможе, то Україна побачить аналог всевладного Віктора Медведчука часів його роботи в Адміністрації президента Кучми. Та й натуральний Медведчук нині має всі шанси серйозно посилити свої позиції і стати негласним партнером чи консультантом Єрмака.

Олексій Роговик:

У тому, що Богдана замінили на Єрмака, винен перш за все Богдан. Це звільнення було очікуваним і неминучим. Зеленський розраховував на Богдана в багатьох питаннях – і в забезпеченні голосувань у ВРУ, і в контролі Уряду. Але Богдан, через свою надмірну імпульсивність та необдуману поведінку, за короткий час все зіпсував. А Єрмак поводив себе дуже дипломатично, був абсолютно відданим президенту. Виконував всі його доручення без жодних питань. І цим – контрастував.

Єрмака взагалі можна охарактеризувати, як людину дуже дипломатичну, стриману, яка не піддається впливу емоцій. Він займався питаннями зовнішньої політики, був таким-собі «паралельним» чи «тіньовим» міністром закордонних справ. Займався зустріччю нормандської четвірки, обміном полоненими і перемовинами з російською стороною, в тому числі з паном Козаком, щодо Донбасу.

Кирило Сазонов:

Не думаю, що варто чекати якихось особливих змін на міжнародній арені. Це внутрішньо українське питання. Просто апаратні ігри, які Зеленський вже не контролює. І це явно не піде на користь рейтингу влади. Богдана, до речі, збиралися звільнити у березні, перед цим виливши на нього купу бруду. Але чомусь не дочекалися. Тепер можемо сміливо забувати його прізвище. Більше ми його не побачимо.

Єрмак досі відповідав за зовнішню політику і показав себе ефективним. Богдан відповідав за внутрішню – і, якщо зважати на рейтинги, все провалив.

Надалі, думаю, варто чекати ще серйозних кадрових змін, адже Богдан відповідав за голів обласних адміністрацій.

Щодо Коломойського – якщо послаблення впливу і є, то воно незначне. У нього вистачає своїх людей. Досі. І в Уряді, і у Верховній Раді.

Валентин Гладких:

Розмови про те, що при Єрмаку Україна різко розвернеться в бік РФ, – це просто пропагандистська маячня порохоботів

Розмови про те, що при Єрмаку Україна різко розвернеться в бік РФ, – це просто пропагандистська маячня порохоботів. Їм взагалі важко догодити, бо їм все не так, якщо не вони при владі. Але вже як так, то давайте говорити прямо. Давайте називати Мінські угоди так, як воно є насправді – пактом Путіна-Порошенка. І якщо виконання цього пакту Путіна-Порошенка є ознакою проросійськості, то так – Єрмак проросійський. Тільки в мене наступне питання: які погляди мав Порошенко, який підписав цей пакт?

І треба усвідомлювати: процеси, які відбуваються у державі, як на внутрішньополітичній, так і на зовнішньополітичній аренах, – не визначаються однією людиною в Україні. Якою б не була посада цієї людини, чи її прізвище. Бо процес прийняття політичного рішення передбачає дуже багато суб’єктів. У нинішніх умовах глобалізованого світу – дуже багато екстериторіальних суб’єктів, які перебувають поза межами держав. Це можуть бути міжнародні організації, наднаціональні утворення. Тому говорити, що зараз прийшов Єрмак і буде щось різко змінювати…це повний абсурд. Це примітивна порохоботська пропаганда, розрахована на розумово неповноцінних і далеких від політики людей. Для тверезих повторюю: Україна не є достатньо суб’єктною, щоб вирішити конфлікт на Донбасі в односторонньому порядку. А отже – буде приречена враховувати думки наших західних партнерів,при чому не лише учасників нормандського формату. А їхні позиції будуть визначатися не «хотілками» українців, а в першу чергу – їхніми національними інтересами. Ми ж, в кращому разі, маємо чітко розуміти, де наші інтереси, і зробити максимум, щоб їх захистити.

Довідка:

Андрій Борисович Єрмак — юрист, кіно продюсер. У велику політику прийшов у травні 2019 року – на посаду помічника президента України Володимира Зеленського. Курував міжнародний напрямок. Є хрещеним батьком сина народного депутата від партії «Слуга народу» Миколи Тищенка.

У трьох скликаннях (V, VI, VIІ) Верховної Ради Андрій Єрмак був помічником депутата від Партії регіонів, борця Ельбруса Тедеєва.

Торік журналісти проекту “Схеми” оприлюднили інформацію про російський бізнес Андрія Єрмака, який він веде разом з росіянином Рахамімом Емануїловим, що має зв’язки із російською владною верхівкою.

Сурков йде з Кремля - во бля!

Сурков йде з Кремля. Що очікувати Україні



Сурков - головний ідеолог Кремля
Куратор Кремля по українському напрямку незгоден зі зміною курсу, говорять політичні експерти.
Помічник президента Росії Владислав Сурков, який займався політикою Кремля щодо Донбасу, залишає пост, повідомило близький до нього політолог Олексій Чеснаков. Причиною відходу стала "зміна курсу на українському напрямі".
 
Очікується, що Україна тепер займеться колишній віце-прем'єр РФ Дмитро Козак. Однак у Кремлі заперечують зміну курсу на українському напрямі. Сурков же поки не дає коментарів. Корреспондент.net розповідає подробиці.
 
Головний ідеолог Кремля йде в медитацію
 

Люди гинуть тому, що ЗСУ не контролюють свої мінні поля

16 січня спецпредставник ОБСЄ в контактній групі з врегулювання ситуації на сході України Хайді Грау заявила, що основною причиною загибелі серед цивільного населення на Донбасі залишаються міни, у зв'язку з чим сторонам конфлікту необхідно посилити протимінну діяльність.


Незважаючи на те, що великі артилерійські калібри, від яких загинули кілька тисяч жителів Донбасу в 2014-2015 роках, зараз застосовуються набагато рідше, мирні люди продовжують гинути. І в більшості випадків причиною їх загибелі стають міни і боєприпаси, що не розірвалися. Хто ж винен у всьому цьому?


Мінними загородженнями, або по-простому-мінними полями, користуються сепаратисти ОРДЛО. Однак з причини банального дифіциту мін, контроль за мінними полями і їх переміщенням дуже жорсткий.


Що стосується мінних полів встановлюваних ЗСУ.... До рук журналістів потрапила довідка-доповідь начальника групи оперативного забезпечення оперативно-тактичного угруповання "Донецьк" Збройних сил України підполковника Полюляка, щодо наявної системи інженерних загороджень у зоні відповідальності підпорядкованих підрозділів на Донбасі.


У довідці наведена інформація за одну з ділянок фронту протяжністю 110 кілометрів, яку утримують чотири бригади ЗСУ. З документа видно, що Мін українські війська не пошкодували: протитанкових мін встановлено більш ніж 21 тисяча, а протипіхотних – більше однієї тисячі.


Крім того, сапери підготували до руйнування за допомогою вибухових пристроїв 5 об'єктів цивільної інфраструктури (по всій видимості виходячи з планів оборони за підручником, виходячи з військових операцій на чужій території): це 4 автомобільних моста, і дамба Миронівського водосховища Донецької області.


При цьому, ніхто не дасть гарантії, що на одному з цих об'єктів сапер випадково не натисне на умовну «кнопку» і не приведе в дію закладені вибухові пристрої. До чого призводять подібні помилки і» людські фактори " ми бачили недавно в трагічній історії з Боїнгом в небі над Іраном.


Необхідно відзначити, що наведені цифри – це тільки офіційно задокументовані мінні поля. Проблема в тому, що мінних полів, які за роки війни встановлювалися і продовжують встановлюватися хаотично, без будь-якої фіксації в документах, в сотні разів більше, а окремо встановлених «розтяжок», кинутих гранат і боєприпасів неможливо порахувати.

Всі війни коли-небудь закінчуються, а їх відгомони продовжують звучати ще довгі роки. Досі періодично з'являються повідомлення про те, що десь виявили міну (авіабомбу, снаряд і т.д.) часів Другої світової війни. На превеликий жаль, Донбас залишається одним з найбільш мінно-небезпечних регіонів світу, і підуть довгі роки на те, щоб вичистити землю від «луни війни».

Чим небезпечний транзит нелегалів через Україну

Іноземці з країн третього світу полюбили Україну за те, що через її кордони можна легко і недорого потрапити в Європу. За даними Держприкордонслужби, потік мігрантів за останній час збільшився на 22%. А наші співвітчизники з радістю надають послуги з переправлення нелегалів за демпінговими цінами.

Україна стала трампліном для нелегальних мігрантів на шляху до Європи, насамперед, через досить легкий, відносно безпечний, а, головне, недорогий шлях прямування. Для жителів прикордонних міст і селищ це прибутковий бізнес, оскільки, відправляючи нелегалів через кордон, вони практично нічим не ризикують. Прикордонники підтверджують: провідників дуже рідко затримують, на відміну від їхніх «клієнтів».

Останніх же стає все більше. Адміністрацією ДПС України відзначається в період з грудня 2019 р.по Січень 2020 р. на ділянці Західного регіонального управління різке збільшення активності нелегальних мігрантів, громадян Туреччини і вихідців з курдського регіону, які прибувають в Україну рейсами комерційних авіакомпаній.

Так, у зазначений період Державною прикордонною службою України затримано дев'ять громадян Туреччини, ще 15 турецьких громадян – прикордонними структурами суміжних країн. Всі затримані силами ДПСУ громадяни Туреччини прибули в країну легально через пункти пропуску «Одеса» Одеського пого і «Старокозаче» Білгород-Дністровського пого, передає прес-служба відомства.

У ДПСУ вказали, що збільшення потоків нелегальної міграції спостерігається через канали легального в'їзду в Україну - аеропорти, автомобільні пункти пропуску.

Іноземці цієї категорії прибувають до нашої країни нібито не маючи намірів їхати до ЄС, а згодом прикордонні підрозділи затримують їх на західних ділянках кордону - у Закарпатській, Львівській та Чернівецькій областях.

Для нелегалів Україна служить транзитною зоною в ЄС через західні регіони країни. Після посилення міграційної політики Євросоюзу і посилення контролю Середземноморського напрямку, біженці стали шукати обхідні шляхи, в тому числі за допомогою української території.  Так бачить ситуацію з напливом незаконних переселенців в основному з Африки та Близького Сходу голова Державної прикордонної служби України:

"Сьогодні ми вже спостерігаємо збільшення їх кількості на каналах легального в'їзду. Потенційні незаконні мігранти, спираючись на підтримку діаспор, офіційно видані документи та інші умовно законні шляхи, намагаються потрапити в Україну, щоб потім тут залишитися на нелегальному становищі або далі незаконно переходити кордон в ЄС».

Проблема полягає в тому, що навіть при успішному перетині кордонів України, ці люди можуть бути спіймані в ЄС і депортовані назад. Між нашою країною та Європейським Союзом підписано угоду про реадмісію, яка передбачає зворотне повернення всіх спійманих нелегалів, які прибули до ЄС з української території. Підписання Києвом цієї Угоди було однією з умов візової лібералізації.

Ризик для країни в тому, що вона може накопичувати такі потоки людей і це безпосередньо буде пов'язано з ефективністю міграційної політики Європи.

Чим ефективніше буде працювати система з повернення нелегальних мігрантів в країнах Європейського Союзу, тим більше людей, які потрапили з України туди, будуть повертатися до нас. Виходить Україна буде перетворюватися в країну, в якій будуть, по суті, концентруватися ось ці нелегальні мігранти.