хочу сюда!
 

Наталья

37 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 34-40 лет

Заметки с меткой «сурков»

Поки не пізно

«Примус силою до братських відносин – єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямку»;

«України немає. Є українство. Тобто, специфічний розлад умів. Дивним чином доведене до крайніх ступенів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство»;

«Однак, яка саме це буде Україна, в яких межах вона буде існувати і навіть, можливо, скільки буде Україн – питання відкриті».

Це – цитати із інтерв’ю Суркова, колишнього помічника президента Росії. У нас, українців, не повинно бути жодного сумніву, що це не особиста позиція ображеного відставкою чиновника, а справжня політика Кремля. Путін марить відродженням російської імперії. Для нього існування справді незалежної України – головна перепона на шляху до його «величі».

Кремль може погодитися на «декілька Україн» і примусити нас до «братерства», але визнати незалежну державу – ніколи! Тому дитячі сподівання нашої влади на мир із Росією марні, на жаль. Єдиний спосіб закінчити війну, звільнити від посійської окупації наш Крим і Донбас, примусити Кремль до миру – це стати сильними самим і бути єдиним фронтом із цивілізованим світом. Нинішня українська влада має якнайшвидше усвідомить цю істину, поки не пізно.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Сурков йде з Кремля - во бля!

Сурков йде з Кремля. Що очікувати Україні



Сурков - головний ідеолог Кремля
Куратор Кремля по українському напрямку незгоден зі зміною курсу, говорять політичні експерти.
Помічник президента Росії Владислав Сурков, який займався політикою Кремля щодо Донбасу, залишає пост, повідомило близький до нього політолог Олексій Чеснаков. Причиною відходу стала "зміна курсу на українському напрямі".
 
Очікується, що Україна тепер займеться колишній віце-прем'єр РФ Дмитро Козак. Однак у Кремлі заперечують зміну курсу на українському напрямі. Сурков же поки не дає коментарів. Корреспондент.net розповідає подробиці.
 
Головний ідеолог Кремля йде в медитацію
 

А пощечины летят по щечкам Украины

Последнее время в Украину приходят ну очень плохие новости. Каждая из них не только бьет по лицу страны, но и по имиджу Петра Алексеевича. А он от них совершенно мастерски не уворачивается.

Самая громкая – поездка Порошенко в Давос.

Всем уже известно, что никаких прорывных решений, договоров, либо других вкусных плюшечек для Украины президент с поездки не привез, более того – не за тем он туда (по всей видимости) ехал.

Поехал он туда со своими целями: повстречаться со знаковыми политическими фигурами, чтобы поднять свой имидж внутри страны, попросить очередной траншик, да и просто – поторговать лицом в светском обществе, коего в Украине нет.

Ну а важнейшим событием должна была быть встреча с Дональдом Трампом (кто бы сомневался). Однако, несмотря на все «усилия», встреча все-таки не состоялась (а вот это уже интересно), в связи с плотностью графика американского президента.

И вроде все нормально – у Трампа действительно загруженный график. Но встретиться с президентом нашей страны Трамп все же не удосужился, а с Полем Кагаме, президентом Руанды – смог. А у Руанды, между прочим, тоже желто-голубой флаг.

То есть, на президента Руанды, страны третьего мира, у Трампа время есть, а на президента Украины, «передовой страны, защищающий последние рубежи безопасности и стабильности западных ценностей перед российской угрозой» - времени нет. Внимание вопрос: что хотел этим сказать президент США Петру Алексеевичу и что это говорит о международной «значимости» Украины?! Вопрос риторический!

Более того, Трамп еще назвал Кагаме своим «другом», чего Порошенко из уст американского президента еще не слышал!

Вторая новость по очереди, но не по важности,прилетела откуда никто не ожидал – прямиком из Варшавы. «Антибандеровский закон», который приняла соседняя республика больно ударил по позициям украинских политиков. Не хуже Джавелинов по донбасским сепаратистам: извиниться за преступления украинских националистов против поляков, да еще и отказаться от героизации УПА на официальном уровне (на это я бы посмотрел с пивом и чипсами). Более того, этот документ был принят в идеальное для Дуды время – Украина потеряла место непостоянного члена Совбеза ООН, а Польша его как раз получила. Ощущение, будто поляки собралась тыкать украинцев в события прошлых лет как бесстыжих щенков, пока они совсем не заскулят, и, в конце концов, стребовать с них материальную компенсацию за Волынскую резню! Вот что бывает, когда в качестве государственной идеологии выбирают спорные исторические события и персонажей.

А заключительная пощечина по лицу Украины и лично Петру Порошенко – это прогресс на дубайских переговорах между Сурковым и Волкером, что стало большой неожиданностью для всех.

По заявлению Суркова, Волкер по сути согласился на российское предложение согласования поэтапного ввода миротворцев в Украину и поэтапного выполнения минских соглашений, что для президента Украины станет огромным кошмаром, т.к. до этого момента Порошенко всеми силами и способами старался от них отнекиваться.

В итоге имеем провалы по всем  внешнеполитическим направлениям. И за что мы платим зарплаты Порошенко и Климкину?!

Хакери проти Кремля

У мережі шириться інформація, що українські хакери зламали електронну пошту Суркова і знайшли в ній злочинні плани Путіна щодо України.

                                                                

Хакери «КіберХунти» отримали доступ до листування помічника президента РФ В. Суркова і його помічника П. Карпова. У  пошті знайшли документи, що підтверджують злочинні плани Путіна відповідно дестабілізації ситуації в Україні, підготовки ґрунту для дострокових парламентських виборів і подальшого захоплення українських територій, зокрема створення так званої Закарпатської республіки.

 Ці документи спілка «КіберХунта» опублікувала на своєму сайті, передавши палкий привіт «ворогу Суркову», цитуємо дослівно. Оригінал читай тут: http://cyberhunta.com/news/kiberhunta-peredaet-privet-surkovu/

Відповідно оприлюднених документів, Росія планувала підготувати грунт в дестабілізації політичної ситуації в Україні і  провести дострокові парламентські і президентські вибори в Україні, які прогнозуються на листопад 2016 – березень 2017 року. Серед заходів, які запланували росіяни – переговори з опозиційними партіями та їхніми лідерами. А в ролі «секретної зброї» має виступати Юлія Тимошенко. За задумами Кремля, вона має стати однією з ключових фігур в організації «Тарифного майдану» наприкінці листопада.

Крім того, для розхитування ситуації в Україні планується задіяти відомих українських. Інформація журналістам, зазначається документах, повинна бути достовірною та перевіреною і надходити з іноземних джерел в Європі та США.

На сайті «КіберХунти» опубліковано ще один документ, який доказує, що Росія має намір на Закарпатті створити  «федеральну республіку», яка постане внаслідок дій організації Русинская Рудина. Всі члени даної організації повинні проводити дестабілізуючі акції та залучати людей у свої лави і виступати за федералізацію Закарпаття. У планах Русинської Рудини провести з’їзд русинів у Чехії, залучити до своїх лав іноземних громадян та організації, а також заручитися підтримкою Чехії та Угорщини. Для цього заплановано використати депутатів Михайла Ланьо та Іштвана Гайдоша.

За задумом Русинська Рудина розпочала би з розповсюдження листівок та різноманітних дестабілізуючих чуток, згодом захоплення адмінбудівель та проголошення тимчасового уряду угорсько-русинської автономії. Потім тимчасова «влада» має захопити ужгородський аеропорт, кілька авто- та залізничних перевалів і укріпити кордони. Опісля  «уряд» мав би виступити з пропозицією до влади Києва про признання Мукачевого федеральним суб’єктом. В планах кремлівських ляльководів підключити Угорщину та Румунію для вирішення проблем, які виникнуть в Україні.

У Кремлі вже відреагували на оприлюдення даних документів. Зокрема, прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков повідомив журналістам, що інформація не відповідає дійсності. Адже В’ячеслав Сурков взагалі не користується електронною поштою.

Проте речник СБУ Юрій Тандіт в ефірі «5 каналу» заявив, що опубліковані матеріали з електронної пошти В. Суркова є автентичними. Зміст окремих файлів збігається з документами, що були знайдені СБУ під час обшуків у підозрюваних у сепаратизмі громадян України на Закарпатті.

Це підтвердив і керівник апарату голови СБУ Олександр Ткачук у ефірі каналу «112-Україна».

Також у ЗМІ з’явилася інформація, що дослідницька група Bellingcat вважає, що деякі опубліковані документи  є справжніми і що хакери зламали скриньку, якою В. Сурков користувався як мінімум в 2014 році.

Натомість, на сайті Служби Безпеки немає офіційного підтвердження цій інформації.

На даний момент пересічні громадяни України в соцмережах багато сперечаються щодо правдивості документів, але всі одностайно впевнені, що Російська Федерація провадить в Україні ґрунтовну роботу щодо дестабілізації ситуації. На жаль, багато хто із так званих слуг народу готові за свої статки продати найдорожче – рідну Вітчизну!

http://patriot.te.ua/pres-tsentr/novyny/118-khakery-proty-kremlia

КіберХунта зламала пошту Суркова

Народ!
А що ви думаєте з цього приводу?



Опитування:

10%, 3 голоса

48%, 15 голосов

39%, 12 голосов

0%, 0 голосов

3%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

«Донбасс монополия – новая захватывающая игра российских политик

  Маски давно сброшены и никого уже не удивить утверждением, что, так называемые, лидеры «республик» абсолютно искусственные фигуры, руководимые доверенными лицами Кремля. Но в преддверии сентябрьских парламентских выборов в России в самом Кремле мастерски разыгрываются кулуарные баталии между разными политическими силами и деятелями высшего уровня. Отголоски и последствия этих игрищ мы можем наблюдать в «ДНР». Это своеобразная «битва титанов» - Сурков VS Володин.

Эти российские политики - «серые кардиналы» Кремля, которые в равной степени имеют доступ к Путину и считаются одними из создателей существующей политической системы России. Но, не смотря на своё высокое положение, они борются за место «первого», потому что ни одного из них не устраивает звание «второго». Поэтому Донбасс стал очередной площадкой для игры бицепсами российских политических тяжеловесов: помощника президента РФ В.Суркова и первого замглавы Администрации президента РФ В.Володина.

Про роль В.Суркова как куратора и главного идеолога «республики» «ДНР» написано много, но его статус «поводыря» не раз был поставлен под сомнение. Из-за политической борьбы и передела сфер влияния в самой РФ, Сурков, ставленником которого является А.Захарченко, несколько раз попадал в опалу и Путин со своим окружением ставил под сомнение «правильность» развития событий на Донбассе. Соответственно деятельность В.Суркова попала под чуткое наблюдение как самого Путина, так и его конкурентов. Но он, путём ловких продуманных ходов возвращал себе позиции кукловода «ДНР». Один из примеров успешно разыгранных партий Суркова для укрепления своих позиций и подрыва позиций конкурентов в «ДНР» было устранение от власти А.Пургина, который стоял практически у истоков создания «Донецкой республики» ещё в далёком 2005 году. В свою очередь, Пургин - человек Володина, влиятельного и ресурсного политика.

Следует отметить, что после отставки с должности спикера «Народного совета ДНР» в 2015 году, Пургин сумел красиво отойти в сторону, но открыто критиковал как самого Захарченко, так и Пушилина, с которым у него тоже не сложились «деловые» отношения. Критика касалась самых болевых точек: несоразмеримо высоких цен в «республике», низких зарплат, высокой коррупции в «органах управления». Он заявлял, что многое списывается на войну, хотя корень этих проблем лежит совсем в другом.

Далее, в 2016 году на фоне неопределенного состояния Минских договоренностей и нарастающего недовольства деятельностью А.Захарченко, Володин решил реабилитироваться и реинкарнировать фигуру Пургина, который на время выпал из круга «руководителей ДНР». Ход вышел очень эффектный, потому что Пургин не успел запятнать свою репутацию и по сравнению с Захарченко выглядит как человек с безупречной подноготной. И, кстати, первой ступенькой к возвращению Пургина в «политическую жизнь ДНР» был крупный скандал с участием «министра доходов и сборов «ДНР» А.Тимофеева, которого сначала арестовали, а потом он скончался в мае 2016 года при загадочных обстоятельствах. Это событие значительно пошатнуло позицию как Захарченко, так и самого Суркова.

Пургин же вместе с Володиным разработал свою стратегию дальнейшего развития «республики». И стал предлагать уставшим от неопределённости людям альтернативный путь под его началом. Основу этой альтернативы составляет следующая концепция: под эгидой общества «Юг России» объединить земли «Новороссии» и южных областей России. Для успеха этой концепции разрабатывается целый комплекс мероприятий идеологической направленности, который должен постепенно сформировать образ единого территориального пространства юга России вместе с Донбассом, основываясь на восстановлении «исторической справедливости и единства народа». Кроме того, Пургин с Володиным взялись за кураторство над беженцами из Донбасса, предлагая им юридическую и социальную помощь. Кроме того, они пытаются консолидировать их путём проведения различных собраний под предлогом защиты «политических беженцев».

Тут стоит уточнить, что собой представляет общество «Юг России», которое действует под патронатом того же Володина. По словам Пургина, общество должно объединить около 20-30 лидеров «региональных патриотов» Донецка, Луганска, Воронежа и Ростова, которые «не представляют политических партий и не являются ангажированными». Основное направление деятельности – создание «историко-географической, политической, культурологической общности юга России, которая охватит территорию от Дуная до Волги, что позволит построить общую идеологическую основу и стереть границы между государствами». В роли главного локомотива реализации этой идеи Пургин видит «агрессивную интеллектуальную среду от левых до правых». Мало того, он не исключил возможность участия в этом проекте республик Северного Кавказа и других регионов юга России. Первые результаты своей деятельности Пургин ожидает увидеть уже через полгода, то есть где-то к августу-сентябрю 2016 года.

В конечном итоге все попытки создания образа «самостоятельных республик» сводятся к двум людям, которые дергают за ниточки на «политическом» пространстве Донбасса по согласию Путина. Дальнейшее развитие событий будет зависеть исключительно от того, кто найдёт подход к президенту и повлияет на его решение. Сурков – «теневой» политик, влиятельный человек, который не любит публичность, но благодаря своему интеллекту и грамотному системному подходу способен качественно влиять на внутренние и внешние процессы. Володин, в свою очередь, более публичный харизматичный политик. Он менее изощрён в применении комплексов политтехнических приёмов, чем Сурков, но он влиятелен, терпелив и ставит на долгосрочные проекты, которые дадут 100% запланированный результат.

Окончательную точку над «і» в будущем Донбасса поставят, как ни странно бы это не звучало, выборы в Государственную Думу РФ в сентябре этого года, в которых победа или проигрыш Володина качнёт весы соперничества СурковVSВолодин в ту или иную сторону. Путин, хоть и заинтересован в скорейшем решении конфликта на Донбассе, но он должен сохранить хорошую мину при плохой игре. Поэтому, скорее всего, так и не принял окончательное решение как именно поступить с Донбассом. Качественно преподать Путину именно своё видение судьбы «ДНР» сможет только один, который получит карт-бланш на реализацию собственной концепции: Сурков – на поддержание внутренней нестабильности на Донбассе и, соответственно, в Украине в целом с возможным дальнейшим возвратом этого региона назад Украине с целью окончательно подорвать экономику страны; или Володин – на интеграцию Донбасса в РФ, формируя для этого идеологическую площадку как в самих «республиках», так и в России. Конечно же не следует сбрасывать со счетов такие структуры как ФСБ и ГРУ, которые тоже имеют свой интерес в конфликте на Донбассе, но такие профи «государственных имитаций» как Сурков и Володин явно на голову выше на их фоне.

Сурков, как один из основных идеологов «путинизма» и главного переговорщика между Кремлём и «лидерами ДНР» может и имеет больше шансов, но резкая смена конъюнктуры в самой России после выборов могут свести на «нет» все продуманные схемы. Ведь не спроста А.Захарченко перенёс такие «долгожданные» выборы в «ДНР» с июля на ноябрь и, скорее всего, никаких резких изменений на Донбассе за лето не произойдёт. Захарченко будет ждать, кто из «боссов» победит, потому что от этого будет зависеть его дальнейшая судьба. А судьба отработанного материала не устраивает никого…

Хто нас веде: Вашингтон чи все-таки Москва?

      З кожним днем стає все страшніше жити в рідній державі. Від усвідомлення того, куди й до чого нас ведуть. Ухопивши за два роги одразу. Один із них – Петро Порошенко. Зі своїм гидотним бізнесом, заводами й фабриками в РФ. Давно зрозумівши, що за своє шоколадне лайно і інше начиння, він готовий віддати хоч і пів України. Його міцно затисли попід руки й ведуть. А він, брехливий від природи, обманює, морочить усім нам українцям голови на кожному кроці, що ось чекайте, все врятує якась там буцімто децентралізація, негайні зміни до  Конституції. Наче вона молоко дає. Як і безвізовий режим про який не припиняє пудрити мізки з першого дня обрання на пост глави держави. А де він? У два брехливі писки разом зі своїм підпасичем Гройсманом, заливають нам так майстерно, а ми раденькі всі слухати та вірити,  аж роти пороззявляли. А як же ж гарно, зверніть увагу, підібрав тут  за природою головного «конституціаліста». Ледь що, пан Гройсман на словах, як на цимбалах, уже готовий симпозіум лауреатів Нобелівської премії проводити на користь правоти свого патрона. Тільки який нобелівець побажає втручатися в сморідні та нечестиві, не кашерні справи Банкової?

                Ну, а другий ріг, звичайно ж, це пан Яценюк. Прихопили його на мільйонах. А це ж, не забувайте, американські гроші: бо МВФ годується з Вашингтона. Тут і акти Миколи Гордієнка, голови Держфінслужби на мільярди вкраденого справі тиску на прем’єра посприяли. А звідти, щоб ви знали, приплющують, не то, що якийсь там Барна, вхопивши за циркулі побіля трибуни.

                Я, наївний зрадів тому, що головні злодії напередодні посварилися. Думав, нарешті почубляться, обкидаються болотом, поштовхають одні одних з бантин. (Про це читайте тут). Ні, їм обом пригрозили. І тому під оливами головних українських злодіїв знову мир та спокій, тільки поскрипування ресор при вивозі вкраденого.

                Ви, звичайно ж, запитаєте: а хто, власне, ухопив керманичів за роги?

                Почну здалека. 22 травня 1949 року з вікна психіатричної лікарні, з істеричними криками «Руські йдіть!», викинувся головнокомандуючий збройними силами США. Тоді там справді панувала подібна істерія. Московітів в Америці боялися. Нині все помінялося. За океаном добре знають, що нині важливо не те, скільки ти маєш танків і літаків, навіть ракет дальнього радіусу дії, а які твої засоби впливу на загальні світові ресурси. На курс долара США, на ціну нафти, на діяльність Інтернету, всесвітньої банківської системи. І ви добре знаєте, в чиїх це руках знаходиться. І як діє.

                Але є третій і вкрай важливий компонент змін по відношенню до травня, приміром, того ж таки 1949 року. Що Росія та США, як два найважливіших гравці на світовій арені, не зважаючи на подеколи відвертий антоганізм, гостру противагу, вряди-годи навіть загострену конфліктність з окремих позицій, усе таки за певних умов та обставин УМІЮТЬ сісти за стіл і домовитись.

                А тепер погодьтесь зі мною і скажіть, що в останні дні, не зважаючи на якусь дивовижну істерію з проштовхуванням дикунських, антиукраїнських поправок до Конституції України, які ж, звичайно, підірвуть мир, спокій у  нашій державі, невідомо чим ще закінчаться, ніхто чомусь не каже, а де центр цього рукотворного, зміїного вулкану. Хто править усім цим хаосом у нашій державі? А що це справді крикливиця, можна навіть судити з того, що Конституційний суд України до розгляду справи про конституційність певних змін в Основному законі приступить 30 січня ц.р., тобто у суботу. (Читайте повідомлення про це тут). Так пече, горить. Ви відчуваєте. У кого ж?

                Відкриваю цю таємницю, до якої, до речі, не міг докопатися, допетрати ніхто. Ні журналісти, ні політки. Просто ні там, ні там немає справжніх аналітиків. Треба визнати це.

                Так ось, 15 січня, в Калінінграді – РФ, в умовах закритого режиму зустрілися і мали тривалі  секретні переговори упродовж понад восьми годин помічник Держсекретаря США з питань безпеки в Європі і Євразії Вікторія Нуланд та помічник глави Росії Владислав Сурков. Про це читайте тут.

 Про що вони говорили? Та звісно ж про Україну, і насамперед про неї. Підкреслю, без України. Чим все закінчилося видно з хаотичних дій нашого парламенту, якого, немовби би дворового пса на ланцюгу націлили на взяття певної прешкоди. З Москви, чи Вашингтона, це вже не так важливо, адже він узгоджений в обох столицях, прибув циркуляр до Києва, але все одно написаний у Кремлі, як валити суверенітет і цілісність нашої держави. І одразу почалися ходи зі змінами до Регламенту роботи парламенту, суттєвого приближення моменту визнання захоплених російсько-терористичними військами територій Донбасу  зонами особливого статусу. Тільки вносяться зміни до Основного закону, як починають діяти три страшних статті раніше вже в подібний спосіб прийнятого Верховною Радою, підписаного главоюдержави закону. Всі, хто убивав наших людей, а за даними П. Порошенка терористи вже поклали, за станом на 29 січня 2016 року,  до сирих могил 2269 наших вояки і ще значно більше цивільних громадян, тут же стануть недоторканними. Як Ганна Гопко чи Олег Ляшко. Вони прощені. Їх ніхто не має права переслідувати, чи бодай дорікати за війну проти України. Це, по-перше. По-друге, мають відбутися вибори в тій же ж дикунській ДонЛугандонії.  Призначення бандитами й терористами своїх міліціянтів\поліціянтів, прокурорів, судів. Мерів, перів і всякого іншого керівного зброду з числа ж, зрозуміло, тих, хто ще нині бігає там з автоматами, стріляє в бік ЗСУ. По-третє, все це шуйло-буйло щедро сідає на бюджет України. Ми зі своїх відрахувань маємо відбудувати для них житло, сплатити за газ, за електроенергію. Видавати зарплату. Напевне ж, визнати всіх тих, хто убивав наших людей героями, учасниками бойових дій, платити пенсії тим, хто з  них поранений, контужений і по самі вінця путлєролюб.

Думаю, що це єдиний прецедент у світовій історії зі здачі своїх союзників агресору. Фактично розбирання на столі організму живої держави, без анестезії. Країни, яка прагне стати демократичним європейським сувереном. Їй ампутують душу, серце, розбирають на органи. І при цьому мило усміхаються: терпи!  

Ця зараза вся з ЛуганДонії невдовзі, бо блок-постів уже не буде, неодмінно стане частиною нашого державного організму і вона почне розширюватись, розповзатися вглиб України. Сюди, де нині створено Кремлем тисячі підривних груп з числа представників п’ятої колони, груп прихованих і відвертих українофобів, а також засланих терористичних московітських формувань. Звичайно ж, не для того, щоб відлежуватись роками, а виступити зі зброєю за першим сигналом про наступ.

Американці хороші люди. І, можливо, вони й хочуть добра Україні і українцям. Але вони все таки далекі від нас люди. З іншого кінця планети. Як вони все добре, сердечно сприймають, насамперед наші болі й тривоги, виклав  під час свого виступу у Верховній Раді віце-президент США Джо Байден. І поки він говорив про Майдан, про Небесну сотню все і всім було зрозумілим. Але коли перейшов до головного, то виявилося, що далі заговорив виключно словами Путлєра. Сказав, як по ним писаному. І в першу голову про те, що Україна має змінити свій державний устрій – стати федеративною державою. Утворити на своєму тілі бандитський анклав у віддертому від нашої території Донбасі.

А вони, там у Вашингтоні, не подумали запитати про це у нас, чи потрібно, чи влаштовує подібне українців? Не горстку людей на Банковій, а 45-ть мільйонів? Чи заради цього, щоб сказав нам Байден поміняти курс на двадцять п’ятому році незалежності так довго боролися проти московітського ярма, поклали стільки своїх героїв у боротьбі за територіальну цілісність і суверенітет держави?

Весь парламент, слухаючи цей екстранеординарний наказ з Вашингтона, сидів у мертвому оціпенінні, але ніхто нічого не міг відповісти, заперечити Джо Байдену. Це було ЦУ з Вашингтонського обкому. А фактично через пані Нуланд, вона, до речі, вже не вперше проводить таємні наради в РФ, донесені  з Москви до Білого дому вказівки для Києва. Дідусь Джо їх тільки озвучив.

Американці звикли розуміти, що вони найсильніші у світі. Що їх ніхто і ні в чому не може обійти, обіграти. І жорстоко помиляються, сідаючи за стіл переговорів з московітами. Жодному слову яких, це добре знаємо ми, українці, вірити не можна. Ні єдиному! До того ж, пан Сурков, помічник В. Путіна, насправді ніякий не Сурков, він людина Кавказьких гір – чеченець. Напористий, хитрий, підступний.  Йому обіграти простодушну й довірливу Нуланд, що наперсточнику на козі об’їхати малолітку. А заручником цих уже звичних програшів виявляється Україна, яку партнери наші, як не прикро визнавати це, здають і в цілому, і по шматках. Їм не поясниш цих дратівливих тонкощів, вони цього просто не розуміють.

Що робити? Звичайно ж, виступати всім народом на захист суверенітету і цілісності України. На оборону тіла нині діючої Конституції. Ніяких особливих статусів для терористів і вбивць, для тих, хто живе московським розумом. Ніяких змін до Конституції! Святині не змінюють у війну! Не будемо ми нашим віковічним ворогам прощати смертей наших дітей і батьків. Не будемо їх фінансувати. Бандити і терористи мають відповісти за свої злочини. Якщо мають за що, нехай їх утримують за власний кошт пани Порошенко, Яценюк, Гройсман і ті 239 товстосумів з парламенту, котрі минулого тижня голосували за зміни в Регламенті ВР, щоб наблизити час внесення поправок до Основного закону держави. Треба у законний спосіб об’єднуватися в громадські організації і добиватися зміни влади злодіїв, які через свою протиправну діяльність знаходяться на гачку іноземних емісарів, управляються ними. Треба розвінчувати і витягувати на світло замаскованих і відвертих ординців «п’ятої колони», російських диверсантів. Насамперед  підспудних діячів-московітів в органах державної влади,  правоохоронних структурах. Якщо влада не може провести очищення на управлінських бантинах, то це зробить народ. Як би кому від того образливо і боляче не було.   

А взагалі, щоб покласти край усім непристойним  і дратівливим танцям побіля Конституції, надати їй закисного, броньованого імунітету перед різного роду перекинчиками відносно подій на Донбасі та в Криму, слід, як я уже писав, (читати тут), прийняти поправку до закону України «Про боротьбу з тероризмом». Такий законопроект №1840, проголосований у першому читанні,  з 26 січня минулого року пилиться в Верховній раді. На ньому накладено з Банкової жорстке табу на розгляд. Можна здогадатися звідкіля поступила найвища команда. Ним буде визнано, що так звані ДНР та ЛНР – терористичні організації. Що насправді відповідатиме дійсності. Тоді всі, хто там воює, керує, надихає до колабораціонізму і ненависті до України будуть визнані бандитами і терористами. Це означає, що тут же ми забудемо про ідіотські Мінські угоди, які склепані в Кремлі Медведчуком-Сурковим, і буквально визнають нас винними у тому, що Путлєр варвар, злочинець і окупант. Як у тій байці: ти винен, що я хочу їсти.  Але ми за це чомусь, і без того понісши значні втрати, ще й  маємо розплачуватися життями людей, втратою територій, інфраструктури. І головне, нас ніхто, після внесення поправок до закону, не посміє більше змушувати брати до складу держави терористичний анклав, геть насичений озброєними варварами. Посадити з ними за стіл переговорів. Є чітке і жорстке міжнародне правило: з терористами переговорів не ведуть. Їх або роззброюють, судять, або, коли не здаються, - знищують.  Третього, не дано. В нашій нинішній ситуації сильні світу цього, либонь, грають проти усталених правил. А піддослідними вибрані стражденні українці.

Українці мають діяти рішуче, напористо, як учиняють нині французи. У них лише стрельнули терористи, мсьє Олланд тут же заявив: «Це війна!» Оголосив надзвичайний стан поки не виловили, не винищили всіх причетних до терактів. А у нас – велика вітчизняна АТО, котра не знає ні кінця, ні краю. А найстрашніше, здається, що віддаляє від перемоги.  Якийсь абсурд, і, звичайно ж, абсолютна бездарність вищого керівництва держави. Далі. Французи прийняли закон про те, що всі, хто замішані в тероризмі тут же позбавляються французького громадянства і депортуються за межі держави. Щоб не жити поруч з вічною загрозою смерті для людей. І це правильно. Хіба, скажіть, людиножерів Гіві чи Моторолу можна будь-коли перевиховати?  Як вовка не їсти овець. Нехай би спробувала провести подібний педагогічний експеримент пані Нуланд чи Байден. Минулої середи, коли на засіданні уряду один з міністрів, темношкіра мадам спробувала було виступити проти цих жорстких, драконівських профілактичних мір, їй тут же показали на двері. Безпосередньо на засіданні уряду.  Вона більше не міністр. Нехай йде на вулицю і протестує… Думаю ці кадри Євроньюсу ви, друзі, бачили. Вони – наука для нас, державотворців.

А нам нав’язують взяти під своє крило тисячі убивць, терористів, бандитів, диверсантів, українофобів. Працевлаштувати їх у владі (!), поставити на фінансове забезпечення. Усе це робиться з однією метою, щоб конфлікт у центрі Європи з міжнародного перетворити на внутрішній. Ціною смерті  України, як суверенної демократичної держави. І ці всі злодії у владі, які першими прибігли з Майдану на Печерські пагорби, захоплюючи керівні пости 2014 року, все взяли під козирок до неухильного виконання. Тепер ганяють, як пси у блохах, вирячивши очі, мовби підпалені, твердять: «Найголовніше зараз внести зміни до Конституції…» Мізки і совість вам треба поміняти, панове, зрадники України, а вже тоді доторкатися  до Основного закону України. 

***

До всіх моїх друзів в Інтернет мережі! До українців! 

Розповсюджуйте цю публікацію, вона допоможе людям зрозуміти, що відбувається насправді з маніпуляціями довкруги Конституції України, де сховані пружини цього деструктивного процесу.