На вооружении у запорожских казаков были пушки, гаубицы, мортиры и мортирки, самопалы, пистоли, копья, сабли, луки.

Походы на суше предпринимались против поляков, татар, турок и московитов. Рейды по рекам и морям почти всегда велись против Крымского ханства и Османской империи. Сухопутные походы всегда начинались весной, для этого объявлялся сбор казаков на Сечи. Перед самым выходом из Сечи служился молебен, который заканчивался выстрелом из самой большой пушки. Передвижение войска шло с большой осторожностью по балкам и оврагам. В походе запрещалось разводить костры, громко разговаривать, курить люльки. Впереди войска шли разведчики. Главной задачей сухопутного похода было внезапное нападение на врага. В походах конница преобладала над пехотой.. Исторические и археологические данные показывают, что Войско Запорожское имело на вооружении самое передовое оружие того времени, отобранное у всех народов, с которыми воевали запорожцы.

Запорожцы в числе 10 тыс. пристали к Дмитрию I в борьбе его с Годуновым. Потом, после битвы под Добрыничами, к ним пришло на помощь ещё 7 тыс. Видя неустойчивость бояр в присяге и ненавидя все московское, они в 1606 г. взяли Пронск, Михайлов, Зарайск, Рязань, а потом в 1611 г. напали на Козельск, в 1612 г. взяли Вологду и истребили за преданность кичливым боярам всех её жителей. В 1615 г. по словам некоторых польских и русских летописей, казаки реестровые (запорожские) и городовые превзошли в жестокости не только поляков, но даже татар. В 1617 г. казаки реестровые (то есть не запорожские) напали на Новгородскую область, где жгли и грабили. Потом опустошили уезды: Углицкий, Пошехонский, Вологодский и пошли в поморские места, были в Навге, Тотьме, Устюге, Двинской земле, Яренске, потом в Олонце, в Сумском остроге, Заонежье, в Луде, у Ледовитого моря и возвратились в Каргополь, а оттуда через Новгород в Малороссию с многими пленными, которых продавали в рабство татарам и полякам.

Містечко Вишнівець розташоване в Збаразькому районі Тернопільської області.Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 р. Великий князь Литовський Вітовт (близько 1350 — 1430), позбавивши Дмитрія (Ольгердовича) Корибута (близько 1358/1359 — 1404) Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишнівець. Тоді на правому березі р. Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріпний замок для захисту від татаро-турецьких набігів.Повний опис Вишнівця

У привілеях польського короля Владислава Варнєньчика (1424—1444) від 9 липня 1443 р. знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького(?- 1443) на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові Несвіцькому(Збаразькому)(?-1472), який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. В 1494 р. татари вщент зруйнували місто і замок, а населення перетворили на ясир.

Весною 1542 р. 25-тисячна татарська орда на чолі iз ханом Меглі-Гіреєм потерпіла поразку у бою біля села Лопушно неподалік Вишнівця. Відомо, що у цій битві брав участь і князь Дмитро Вишневецький (1516 /17— 1563) – представник роду князів Вишневецьких, відомий в народі як Байда. Саме цей нащадок волинських князів Гедиміновичів у 1550 р. за крутими Дніпровськими порогами, на острові Мала Хортиця влаштував першу козацьку залогу, з часом названу Запорізькою Січчю.

В 1603 р. у Вишнівці з’явився втікач-авантюрист Григорій Отреп’єв (? – 1606), відомий як Лжедмитрій I. Він отримав підтримку від князя Адама Вишневецького (близько 1566—1622). Адам Вишневецький познайомив Лжедмитрія з Мариною Мнішек (близько 1588 —близько 1614), донькою польського воєводи Юрія (Єжи) Мнішека (1548 – 1613). В 1605 р. Лжедмитрій І, заручившись з Мариною Мнішек, вирушив здобувати Московский престол. Князі Вишневецькі і Мнішеки виступили головними організаторами походу самозванця на Москву. Прекрасні полотна, що колись на стінах Вишнівецького палацу зображували ці події, сьогодні є окрасою Московського історичного музею.

Всередині палац вражав пишністю, всюди оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і коштовні годинники, китайська і турецька зброя, срібний та порцеляновий посуд, багаті меблі з гербами. Найбільшою гордістю власників палацу була величезна бібліотека, що нараховувала тисячі томів, зібраних з усього світу. Привертала увагу відвідувачів і театральна зала, де ставилися різноманітні вистави, в тому числі і з запрошеними іноземними акторами.

Сьогодні у містечку на козацькому цвинтарі залишилося декілька кам’яних хрестів, імовірно у згаданий період саме тут були поховані полеглі воїни. У 2009 р. в пам’ять про загиблих козаків тут було встановлено та освячено новий дерев’яний хрест.

З 1852 р. до 1913 р. Вишнівець змінив дев’ять власників: княгиня Анна Абамелек(1814— 1889), граф Володимир де Броель Плятер (1831/1836-1906), князь Горчаков, княгиня Гогенлоє, київський міський голова Іван Андрійович Толлі (1819-1887), князь М.М.Кочубей, князь Імеретинський, Павло Олександрович Демидов, Зигмунт Грохольський. В цей період починається занепад Вишнівецького палацу – картини, частина славетної бібліотеки та інші цінні речі були в основному вивезені до Росії.

Біля підніжжя гори, на якій було зведено палац, знаходиться призамкова церква Вознесіння Господнього (реконструкція 1872-1873 pp., 1989 p.).Перша писемна згадка про цей храм датується 1530 р. Очевидно, на початку свого існування церква виконувала оборонну роль, про що свідчать товсті стіни та маленькі віконця-бійниці.

Богато світлин Вишнівця, старі, фото схеми

Народився я в неволі,
Кайдани відразу ж одягли.
Така вже була Божа воля,
Що записали в кріпаки.
З маленьких літ я так живу -
Пута на тілі моїм всім.
Та прийде час — я їх порву,
Звільнивши волю тим.
Та поки панські ланцюги
Скували кляті мою плоть.
Не вирватись ніяк мені,
Та дух мій їм не побороть!
Хомут на шию одягли
Діти панів багатих.
Рабом зовуть вони мене,
Та дзуськи вам панята.
Я син козацький України
І воля в серці не умре.
І шабля моя — рідна мова,
Вона кайдани розірве.
Хоч землю й волю розікрали,
Та врешті прийдуть козаки.
Бо сила в правді — Божа воля
І вільний люд — вам не раби!

    Довольно интересный, забавный и веселый проект от теле-программы Дурнев +1. Здесь собраны три части проекта "К доске!", где ведущие вышли на улицы столицы Украины - Киева, для того чтобы развеять (или наоборот - подтвердить) миф о том, что большинство украинцев - тупые. Остальные части [здесь]

Палац графів Туркуллів-Комелло на вулиці Пекарській, №50-А є пам'яткою архітектури середини 19 ст.

про Палац Туркуллів-Комелло тут

Нижня Апша (угор. Alsoapsa; рум. Apsa de Jos) село Тячівського р-ну, Закарпатської обл. розташоване в нижній частині р. Апшиця (притока Тиси), від якої власне і походить його назва ( "апе", у перекладі з румунської означає "вода"). За радянських часів з 1948 р. і до 2003 р.село носило назву Діброва (поряд знаходиться г. Думбрава).Якраз серед таких "будівельних потвор" стоїть одна з найдавніших дерев'яних пам'яток Закарпаття - двозрубна Миколаївська церква (1604 р, п. п. 18 ст.).

Ще про Нижню Апшу дивитись тут