Містечко Вишнівець розташоване в Збаразькому районі Тернопільської області.Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 р. Великий князь Литовський Вітовт (близько 1350 — 1430), позбавивши Дмитрія (Ольгердовича) Корибута (близько 1358/1359 — 1404) Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишнівець. Тоді на правому березі р. Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріпний замок для захисту від татаро-турецьких набігів.Повний опис Вишнівця

У привілеях польського короля Владислава Варнєньчика (1424—1444) від 9 липня 1443 р. знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького(?- 1443) на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові Несвіцькому(Збаразькому)(?-1472), який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. В 1494 р. татари вщент зруйнували місто і замок, а населення перетворили на ясир.

Весною 1542 р. 25-тисячна татарська орда на чолі iз ханом Меглі-Гіреєм потерпіла поразку у бою біля села Лопушно неподалік Вишнівця. Відомо, що у цій битві брав участь і князь Дмитро Вишневецький (1516 /17— 1563) – представник роду князів Вишневецьких, відомий в народі як Байда. Саме цей нащадок волинських князів Гедиміновичів у 1550 р. за крутими Дніпровськими порогами, на острові Мала Хортиця влаштував першу козацьку залогу, з часом названу Запорізькою Січчю.

В 1603 р. у Вишнівці з’явився втікач-авантюрист Григорій Отреп’єв (? – 1606), відомий як Лжедмитрій I. Він отримав підтримку від князя Адама Вишневецького (близько 1566—1622). Адам Вишневецький познайомив Лжедмитрія з Мариною Мнішек (близько 1588 —близько 1614), донькою польського воєводи Юрія (Єжи) Мнішека (1548 – 1613). В 1605 р. Лжедмитрій І, заручившись з Мариною Мнішек, вирушив здобувати Московский престол. Князі Вишневецькі і Мнішеки виступили головними організаторами походу самозванця на Москву. Прекрасні полотна, що колись на стінах Вишнівецького палацу зображували ці події, сьогодні є окрасою Московського історичного музею.

Всередині палац вражав пишністю, всюди оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і коштовні годинники, китайська і турецька зброя, срібний та порцеляновий посуд, багаті меблі з гербами. Найбільшою гордістю власників палацу була величезна бібліотека, що нараховувала тисячі томів, зібраних з усього світу. Привертала увагу відвідувачів і театральна зала, де ставилися різноманітні вистави, в тому числі і з запрошеними іноземними акторами.

Сьогодні у містечку на козацькому цвинтарі залишилося декілька кам’яних хрестів, імовірно у згаданий період саме тут були поховані полеглі воїни. У 2009 р. в пам’ять про загиблих козаків тут було встановлено та освячено новий дерев’яний хрест.

З 1852 р. до 1913 р. Вишнівець змінив дев’ять власників: княгиня Анна Абамелек(1814— 1889), граф Володимир де Броель Плятер (1831/1836-1906), князь Горчаков, княгиня Гогенлоє, київський міський голова Іван Андрійович Толлі (1819-1887), князь М.М.Кочубей, князь Імеретинський, Павло Олександрович Демидов, Зигмунт Грохольський. В цей період починається занепад Вишнівецького палацу – картини, частина славетної бібліотеки та інші цінні речі були в основному вивезені до Росії.

Біля підніжжя гори, на якій було зведено палац, знаходиться призамкова церква Вознесіння Господнього (реконструкція 1872-1873 pp., 1989 p.).Перша писемна згадка про цей храм датується 1530 р. Очевидно, на початку свого існування церква виконувала оборонну роль, про що свідчать товсті стіни та маленькі віконця-бійниці.

Богато світлин Вишнівця, старі, фото схеми

У Вишнівець - родинне гніздо засновника Запорізької Січі Дмитра Вишневецького, званого як Байда,- ми збиралися ще минулого року з Кременця, але не склалося. Була також ідея відвідати Збараж і Вишневець в один день, але ми були надто втомлені у перший день по приїзді. Але поїхали ми туди вже в останній день подорожі.
Маршрутки Тернопіль-Кременець через Вишнівець ходять кожні 20-30 хвилин.
На місці Вишнівця ще за часів трипільської культури були поселення. Перша ж письмова згадка датована 1395 роком, коли Великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитра Коридуба -сина великого князя Ольгерда - Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишневець. На правому березі Горині, де зараз село Старий Вишневець, він збудував укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів. Після знищення замку татарами у 1494 році, праправнук Дмитра Коридуба - Михайло Вишневецький, родоначальник князів Вишневецьких - будує укріплену фортецю на лівому березі Горині.  У 1640 році поблизу замку розпочато будівництво монастиря Кармелітів, який через 8 років зруйнували козаки, а через рік татари розорили і замок. У 1720 році останній з роду Вишневецьких - князь Михайло Сервацій перебудовує укріплений замок на розкішний палац з парком. Після його смерті у 1744 році палац переходить до найближчих родичів - родини Мнішеків. У 1852 році Андрій Мнішек виїзджає до Франції, а маєток продається на аукціоні і поступово занепадає. Значної руйнації він зазнав за роки Першої світової та пожежі у 1944 році. Колись розкішний палац реставрують у 60-х роках. Зовнішне оздоблення палацу в процесі ремонтних робіт було знищене. Про минулу розкіш сьогодні нагадує тільки в"їздна брама  та ліпнина на фронтоні парадного входу. Збереглися фрагменти оборонних валів та маленька частина парку. Зараз частина палацу використовується як профтех училище та музей. Шукаючи палац, ми трохи поблукали містечком. Чогось тако, що б вражало в самому містечку, яке більше нагадує велике село, ми не побачили. А от палац вразив своєю величчю та розмахом. В такий палац потрібно приїздити цілим екскурсійним автобусом, бо пустий бвір перед палацом здається величезним. Щоправда, трохи прийшлось пошукати касира, бо був понеділок і гостей тут не чекали.
В музеї ми самі пройшли хол, де показана родословна князів Вишневецьких та плани і макет замку та палацу, піднялися по сходах на другий поверх, де у кімнатах представлено експозицію народних промислів та з вікна відкривається чудова панорама ставу на Горині і село Старий вишнівець на протилежному березі.
Нижче від палацу побудована припалацова церква Вознесіння Христового збудована Дмитром Вишневецьким у 1530 році. Вона знаменита тим, що тут відбулося вінчання претендента на російський престол Лже Дмитрія І з Мариною Мнішек. Церква стала усипальницею великої меценатки цього краю - Раїси Могилянки - доньки молдавського господаря Яреми та двоюрідної сестри київського митрополита Петра Могили, - яка похована тут зі своїм чоловіком князем Михайлом. Церква знаходиться у дуже красивому місці, від палацу йдуть дерев"яні сходи крізь посадку ялинок. Чудовий вигляд знизу має і палац. Перед ним чітко видні залишки фортеці, які зараз слугують підпірними стінами. (Решта фото тут)
По дорозі ми ще забігли у кав"ярню, з"їли по піці з томатним соком, але вони були не смачні ... Як тільки ми вийшли на логовну дорогу і сфотографували дерев"яну церкву, що стоїть неподалік зупинки, нас підібрав автобус до Тернополя.

Ввечері ми зібрали речі у сумки та рюкзаки та сходили повечеряти. Потім подякували гостинним хазяєвам, здали ключі і пішли потихеньку на поїзд... Дякуємо тобі, гостинний та дивовижний край!

Про решту міст, містечок і сіл "Срібної Зірки Тернопілля", де ми побували, шукайте тут: http://blog.i.ua/community/343/542115/