хочу сюда!
 

Зінаїда

61 год, козерог, познакомится с парнем в возрасте 55-60 лет

Заметки с меткой «україна»

Пам`ятка для тих, хто хоче допомагати. Дискусія вітається.




Останнім часом стало популярним шахрайство, яке псує репутацію волонтерського руху.
Збираються  гроші в АТО, на теплу форму і берці для друзів, що йдуть на війну, поширюються картки, встановлюються скриньки… Як зрозуміти і відрізнити тих, хто справді допомагає, збирає і доправляє допомогу, від тих, хто на цьому наживається?
Викладаю тут свою думку, щодо цієї діяльності, зі свого досвіду.
Якщо мова йде про благодійні фонди, які займаються допомогою армії, тут простіше. Фонд має реєстраційні документи ,відкритий рахунок, контакти, сторінку в інтернеті, де відкрито звітує про зібрані та використані кошти. Зазвичай, фонд має місце збору допомоги-склад. Скриньки, що виставляються від фонду, мають бути опечатані ти містити інформацію для кого збирається ця допомога.
Складніше, коли мова йде про волонтерів-фізичних осіб. Не секрет, що армія зараз тримається на допомозі людей: друзів, родичів, знайомих і незнайомих. Підтримка включає в себе як допомогу харчами, так і засобами гігієни, ліками, одежею, взуттям, ліхтарями, раціями, тощо. Якщо продукти харчування можна зібрати під супермаркетами, то одяг,взуття та рації можливо лише купити за гроші. Тож для тих, хто хоче допомогти варто взяти до уваги декілька пунктів:
1.Знаю особисто-довіряю.
Особисте знайомство. Завжди легше допомагати людині, яку знаєш і яка має вашу довіру.
2.Адресна допомога.
Добре знати на що саме і  для кого збирається ця допомога. Не виключено, що цьому батальйону/роті/ загону вже допомагають волонтери і варто лише звернутись до них.
3.Звітність.
Бажано, щоб після оголошення про збір коштів, людина відзвітувала про результат: зібрано-витрачено-доставлено.Все це має підтверджуватись відповідно звітом з картки-чеком,квітанцією-фотографією з отримувачем.
  Якщо ви маєте певні сумніви, то краще запропонувати придбати щось з необхідного. Адже, як правило, від такої допомоги шахраї відмовляються – їх цікавлять лише гроші.
Але, якщо ви все ж зважились надіслати гроші за оголошенням незнайомої вам людини, то ви можете попросити її відзвітувати за тим форматом, який вас влаштує. Але тут є купа ризиків, бо людина може пообіцяти,але не відзвітувати. Тож пам`ятаймо, що завжди залишається людський фактор,а довіру потрібно заслужити.
Якщо в когось є свій досвід та бажання ним поділитись, як відрізнити справжнього волонтера від шахрая, будь-ласка поділіться.
Як підсумок,хочу сказати,що волонтери-це люди з активною життєвою позицією, які мають брати на себе не лише функцію допомоги, але й контролю. Адже від нас з вами залежить не лише Перемога в цій війні, але й подальша розбудова нашої держави.

Слава Україні! 



YVT.UA

YVT UA

          Ну чо, три варіанти.

Варіант №1. Утопічний.

Верховна Рада знімає Яценюка, а паровозом і весь уряд.

Призначає Прем'єр-міністром Юлію Тимошенко, яка формує уряд так, як вважає за потрібне.

Порошенко подає у відставку.

Повноваження Президента переходять до Прем'єр-міністра.

Юлія Тимошенко витягує Україну з прірви, а Верховна Рада тим часом прибирає посаду Президента з Конституції. Прибирає нафуй. Нічого гарного для України від цієї посади не було. Тільки мафіозно-кримінальні клани, та бандити, які грабували країну, знищували армію, що призвело до того, що ми не можемо дати гідну відсіч рускім фашистам.

Утопічний, тому, що Порошенко блядіна підзаборна, депутати в більшості підари, а народ в більшості дебіловатий.


Варіант №2 Реалістичний.

Порошенко здає Україну. Порошенко зберігає весь свій бізнес. Путін, можливо, призначає Порошенка генерал-губернатором Українського округу(а скоріше Малороского, чі ще якась там москальська фуйня)


Реалістичний, тому, що Порошенко блядіна підзаборна. Як і в першому варіанті.


Варіант №3. Фантастичний.

Тут два підваріанти.

Підваріант №1

Народ влаштовує Майдан-3, і не дає Порошенку втекти за кордон.

Ну а далі, як і в першому варіанті, Рада знімає Яценюка, призначає Юлію Тимошенко, одночасно вона стає в.о. Президента, витягує країну з прірви, а Рада тим часом прибирає посаду Президента з Конституції.


Цей підваріант фантастичний, тому, що депутати в більшості підори, а народ в більшості дебіловатий.



Підваріант №2

Депутати проводять процедуру імпічменту Порошенку. І не дають втекти за кордон.

Ну а далі, знов. як і в першому варіанті, Рада знімає Яценюка, призначає Юлію Тимошенко, одночасно вона стає в.о. Президента, витягує країну з прірви, а Рада тим часом прибирає посаду Президента з Конституції.


І цей варіант фантастичний, тому, що довгий, і тому що депутати в більшості підори.


Да, ось так, в лоба. Правда-матка. З відповідними, супутніми епітетами. Щоб не було різночитань.

Дякую за увагу.

p.s. Там за діючою Конституцією Голова Ради повинен виконувати обов'язки Президента. Трішки схема міняється. Але стратегія та сама. Думаю розумний зрозуміє, а дурню воно і не потрібно...



           Спільнота


Подвиги і жертви

В архіві СБУ мені (О.П.) видали том, складений колишніми працівниками КДБ України. Я шукав докладнішу інформацію про свого родича Олексія Шворака (псевдо Ярема), якому присудили найвищу міру покарання без права на оскарження вироку. Пізніше Президія ВР СРСР замінила йому і ще п’ятьом його товаришам розстріл 20-ма роками каторги кожному. У поданому збірнику документів я натрапив на матеріали про його землячку Галину Січкарук. Неможливо передати це моторошне почуття, коли тримаєш у руках розписку дівчини, написану синім олівцем на клаптику паперу розміром 11,5 см х 10 см, в якій вона зобов’язується перед надрайонним керівником ОУН «Вороном» убити начальника Турійського РОНКВД. Є підстави вважати, що після виконаного атентату дівчину та її кількох супровідників за допомогою зрадника захопила одна зі 156 спецгруп НКВД, замаскованих під бандерівців. Авжеж подвиг і доля Галини зацікавили мене. Тож я відшукав людей з Турійського району, які надіслали мені цю вирізку з місцевої газети. Подаю її зміст без правок. На фото Галина Січкарук.

       Вперше історію про Галю Січкарук, повстанку з Нового Двора, яка віддала своє молоде життя за волю, за Україну, я почула від свого дідуся. Галя була його двоюрідною сестрою. Тому я вирішила дізнатися про незабутню землячку більше. Вважаю це своїм обов'язком ще й тому, що у нас з нею спільне родовід­не коріння, ми з міцного новодвірського роду Шумських.
       Народилась дівчина 19 січня, якраз на Во­дохреще, у 1924 році в родині Січкаруків, Йо­сипа Гнатовича та Агафії Василівни (Шумської), що жили тоді на околиці Нового Двора - хуторі Щаївщина. Дівчинка росла в бага­тодітній сім'ї, була розумною, кмітливою, гар­но навчалася в школі. її подруга Надія Кушнір, брат Василь Січкарук розповідали, що була Галя справжня поліська красуня. 
     В 1940 році Галя разом з Надією Кушнір, Олександрою Кухарук, Калішуком Олександром, Кухаруком Никифором з Нового Двора були направлені на курси по підготовці вчителів молодших класів. Вони вчителювали до початку війни, вчились заочно в педучилищі. Галя вчителювала в селі Мировичі, Надя Кушнір - в Осекрові. 
    Коли вільнолюбивий український народ піднявся на боротьбу проти німецьких загар­бників, організовується УПА. Не обминуло все це і Новий Двір. Галя Січкарук з подругами спочатку не включались у боротьбу, вичіку­вали, придивлялись, чекали приходу радянсь­кої влади і надіялись, що вона допоможе відно­вити Україну і можна буде зажити щасливо й вільно. Вони мріяли про вільну Україну, про щасливе життя. Але не так сталося, як гада­лося. 
     Вісьмох дівчат, серед них і Галю з подру­гами, було заарештовано наприкінці 1944 року в Турійському районі. Всіх їх звинуватили в зв'язках із загонами УПА, що діяли на цьому терені. Тоді центром Турійського району було село Купичів. І їх всіх вісьмох спочатку по­містили в Купичеві, а потім під конвоєм пере­вели до луцької тюрми. 
     Безконечні допити вдень і вночі, під час яких слідчі не гребували ніякими методами, ні до чого не привели. Бо дівчата не належали ні до якої організації, не були зв'язані з УПА. Але для остраху, для того, щоб надалі запам'ята­ли, що таке радянська влада, трьом дівчатам з Нового Двора присудили по 10 років ув'яз­нення (Господарук Ользі, Сервачинській Люсі, Бадирі Катерині), а п'ятьох відпустили додо­му, зобіджених, скривджених, понівечених ду­ховно й фізично. Жорстоко, брутально пово­дився в Купичеві з новодвірськими дівчата­ми начальник районного НКВС Гаркуша, який особливо прискіпувався до красуні Галі, яка йому сподобалась, але була недоступною. 
    Після повернення подруги Галі часто зби­ралися у неї на Щаївщині, обмінювались дум­ками, радились, як їм жити далі. Арешт і допи­ти в тюрмі розкрили очі дівчатам. Замість зми­ритись вони дали клятву боротись до кінця свого життя за волю України. 
     — Не можу дивитись, чути, як гинуть наші хлопці, борючись з загарбниками, не можу бачити, як вивозять на смерть в холодний Сибір наших людей. Я піду до повстанців і зі зброєю в руках битимусь з ворогом. Хай навіть я загину, але слава про мене не загине. Україна згадає і мене, і таких, як я, про нас згадає ще історія України, люди не забудуть! Ще прийде такий час, що нами, хай і полегли­ми, гордитиметься Україна, - говорила Галя подругам. 
     Дівчина знайшла повстанців. Можливо, допоміг чоловік її рідної сестри Катерини Карп Ліщинський, який на той час вже декілька років був в УПА. Після перевірки й навчання вона була зарахована в підрозділ „Ворона", що діяв на терені Турійського району. І перше завдан­ня одержала нелегке - вбити начальника Ту­рійського НКВС старшого лейтенанта Гарку­шу Антона Демидовича, 1907 року народжен­ня, який вміло і жорстоко проводив політику залякування і підкорення вільнодумаючого українського люду на Турійщині. 
     Зі слів ветерана УПА, станичного Петра Сохацького відомо, що Гаркуша А.Д. всіма способами намагався завербувати Галю Січкарук, хотів, щоб вона стала його „стукач­кою". Він розповідав, що пістолет Галі дав сам Гаркуша, який доручив повстанці вбити од­ного з провідників УПА. Дівчина нібито пого­дилася, пістолет взяла, потім розповіла про все повстанцям. Ті ж, щоб перевірити її на чесність, вірність та відданість Україні, да­ють їй зустрічне завдання: вбити начальника Турійського НКВС, жорстокого та підступно­го, на рахунку у якого було не одне безвинно згублене молоде повстанське життя. 
    Свідки та очевидці тих подій підтверджують, що виходу у молодої дівчини не було. Вона стояла перед вибором. І Галя свій вибір зробила: вона вирішила краще померти за Україну, вбивши одного з її ворогів, ніж стати зрадницею свого народу, ніж потім все життя жити з заплямованою совістю. 
    Трапилося це 8 лютого 1945 року. Зима стояла зі снігом та морозами. Було ясно, і під вечір мороз став ще дошкульнішим. Галя зда­леку прослідкувала, коли старший лейтенант Гаркуша пройшов уже вечірньою порою до себе на квартиру і спокійно пішла за ним у двір, до вартового, що стояв, тупцюючи, на­проти двору, промовивши умовний пароль. Дівчина зайшла в сіни. Тут з хати вийшов офіцер. В руках повстанки холодно блисну­ла від світла лампи з кухні зброя: 
      — За наших вбитих хлопців, за Україну! 
     Пролунали постріли. Галя забрала пістолет офіцера та його документи, сховала все це під пальто і спокійно вийшла з будинку. Вона повідомила соратників-повстанців про вико­нання завдання, віддала зброю та документи Гаркуші як доказ відданості УПА та Україні. Так розповідала про це подруга Галі Надія Пав­лівна Кушнір. 
    На пошук повстанки тоді була піднята вся область. Через два тижні Галю спіймали в селі Вербичне, привезли в Купичів, оголосивши, що тут її будуть вішати. Незабаром привезли туди її батька Йосипа Гнатовича, матір Агафію Василівну, брата Степана, інваліда без руки, яку загубив на фронті, тільки-но перей­шов Буг. Всі господарські споруди - хату, хлів, стодолу - і все, що в них було, окрім худоби, спалили. 
     Галю відразу не повісили. Допитавши і познущавшись в Купичеві, її відправили в Луцьку тюрму. Рідних вивезли в Сибір, де бать­ки у вересні 1947 року померли, брат Степан був звільнений 18 листопада 1956 року. 17 квітня 1991 року вони були реабілітовані. Окрім Галі. 
    Її завезли в тюрму міста Луцька. В квітні 1945 року військовим трибуналом патріотка була засуджена на кару смерті. Але її не роз­стріляли. Зі злості, з люті її просто били, били... А після цього зганьбили, замордували. Тіло десь викинули. Так стверджують старожили-новодвірці, які нібито взнали про це від одного з енкаведистів на прізвище Калина.
     Де ж поховані останки Галі Січкарук, яка віддала своє молоде життя за волю нашу, за Україну? Цього й до сьогодні ніхто не знає... Моя мама Гінгіна Олена Дмитрівна в липні 2008 року звернулася з заявою до начальни­ка СБУ у Волинській області генерал-майора Василини М.М. з проханням надати справу Галини Січкарук, її двоюрідної тітки, для оз­найомлення, щоб потім просити про її реабі­літацію. У відповідь почула, що така справа під № 12813 дійсно є, але вона до цих пір не розсекречена, ознайомитись з нею неможли­во. І реабілітації Галя не підлягає. 
     Прикро, що і на 17-му році незалежності ми не можемо взнати всю правду про одну з тих, хто ціною свого життя наближав нас до волі. Але ми пам'ятаємо Галю і гордимося нею. Про це йшлося і на вечорі пам'яті Галини Січка­рук, який підготували і провели вчителі та учні новодвірської школи 19 січня, в день її народ­ження. Могло б їй виповнитися 85...

    Наталія ГІНГІНА, 
    учениця Новодвірської ЗОНІ І-ІІІ ст.

    7 лютого 2009 р. № 6 (7194) 
    НАРОДНЕ СЛОВО


З Україною в серці - і не тільки )











43%, 3 голоса

57%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Кінець Світу у Москві

Московський художник Володимир Манюхін зобразив як він бачить кінець Світу у Москві. Я з ним не згоден. Стосовно Москви, та і всієї Парашки, кінець Світу виглядає так


Думаю, моє бачення майбутнього набагато реальніше. І вже скоро воно настане.

Пішов ти на#уй, Порошенко!

Пішов ти нахуй Порошенко

Хто не пам'ятає цього хлопця, то ось нагадування, відео з Майдана - https://www.youtube.com/watch?v=4oTI7iUCZRE

А це він читає свій вірш -






         Спільнота

Сьогодні - День Соборності України! Вітаю з святом, патріоти!

Тут про свято http://uk.wikipedia.org/wiki/%C0%EA%F2_%C7%EB%F3%EA%E8

Як стало відомо, українські воїни, що захищали ДАП, змушені були здати те, що ще рік тому було прекрасним, сучасним летовищем. Епопея героїчної оборони тривала 242 дні. Це більше, ніж оборона Сталінграду і Москви у роки Радянсько-німецької війни. Це більше, ніж інколи триває ціла війна. Українські воїни тримали оборону в умовах, коли оборонятись в принципі неможливо. Кілька десятків тих, кого назвали кіборгами, боронили декілька кілометрів української землі на передовому форпості Української Держави. Насправді кіборгами вони не були, бо під бронежилетами в них бились українські серця в українських тілах…
ДАП – це наші Фермопіли, наш Дім Павлова. Українські Воїни 242 дні тримали оборону не даючи можливості окупанту безкарно просунутись ні на метр в глиб нашої землі. ДАП обороняли пліч-о-пліч донеччани з галичанами, спецназівці і добровольці, вчорашні вчителі і бізнесмени. Сьогодні, в День української злуки, ми можемо сміливо заявити, що єдність України витримала випробування часом і окропилася кров’ю патріотів в укритому славою Донецькому аеропорту.
Нечесна війна триває, і нечесно виграна противником битва ще стане поперек горла окупантам. Не одна сотня ворогів заплатила нікчемними життями за те, що повірила у путінську пропаганду про боягузливих хохлів, і багато заплатить ще.
Ми знаємо, що прийде час і над аеропортом Донецька, як і над самим містом знову замайорить синьо-жовтий стяг. Наша війна закінчиться лиш тоді, коли останній окупант ляже на землю, куди його ніхто не кликав. Ми ніколи не забудемо подвигу героїв з аеропорту, не зрадимо їх пам’яті і доведемо справу, почату ними до кінця.
Поки є Батьківщина, йде нескінченна війна! (с)

Постпред США в ООН Пауэр: Российский "мирный план" – это план ок

Постпред США в ООН Пауэр: Российский "мирный план" – это план оккупации части Украины
Если Россия действительно хочет мира на востоке Украины, то необходимо реализовывать Минские соглашения, считает постпред США в ООН Саманта Пауэр
Пауэр считает, что РФ пытается реализовать отработанную тактику оккупации чужой территории
Пауэр считает, что РФ пытается реализовать отработанную тактику оккупации чужой территории 
Фото: EPA/UPG

"Мирный план", предложенный Российской Федерацией, является планом оккупации части Украины.

Такое мнение выразила постоянный представитель США в ООН Саманта Пауэр на заседании Совета Безопасности, посвященному ситуации в Украине, передает корреспондент издания "ГОРДОН".

"Россия предложила "мирный план" Украине. Мы уже видели такие планы – в Абхазии и Приднестровье. Если РФ действительно хочет мира, то необходимо реализовывать мирный план, который уже есть, – Минские соглашения", – подчеркнула она.

По ее словам, попытка заморозить конфликт – отработанная Россией тактика, "эндшпилем которой является оккупация части территории другого государства".

Пауэр также отметила, что с сентября, когда были заключены Минские договоренности, Россия переправила боевикам более 100 единиц артиллерийских орудий, "не считая другого вооружения, среди которого танки, БТР и другая бронетехника".

Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности