хочу сюда!
 

Наталія

34 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 28-38 лет

Заметки с меткой «україна»

З’явилася серія промороликів про унікальність Львова

У Мережі з’явилася серія промороликів, знятих до 760-річчя Львова в рамках проекту 760 років- 760 історій.

Сила Государства. И у Украины есть и будетт.

                                      СИЛА ГОСУДАРСТВА.
Павло Штепа из своих 70-ых годов интересную мысль подаёт,- чем больше людей из элиты общества готовы отдать жизнь ради возвышения этого общества ( государства) - тем сильнее это государство будет.
.
Ну элита общества на то и элита, что там самые умные и хитрые. И жизнь они отдавать не желают ни за что-либо было, - ибо умные.
Но были времена (Рим, Английское королевство, Французское, Рейх, СССР, и мн. другие примеры), когда и элита готова была ( и отдавала) жизнь за благополучие, рост, подъём и процветание их Государства.
Но я сейчас предполагаю другое - сейчас элита хитроумная, но люди чести есть не только ведь в элите, а и в простом народе. 
.
Дак вот, чем больше "придурков", готовых отдать "Жизнь ради Страны" в стране, тем сильнее такое государство.
и не важно, почему они так, каким образом их привели к этому ( морали научили, историей страны сподвигли или телевизором обработали) - главное, они готовы. Они страну уважают, ценят, и готовы с Жизнью расстаться ради её блага.
.
Вообще-то - это святое. Но я назову пока - придурки. Ведь отдают более ценное для себя ради лучшего своим детям и чужим прочим.
Так получается, у кого придурков больше - тот и сильнее в мире! Тот и стоит крепко на Планете. Ещё и может остальным диктовать некоторые условия...
.
У кого сейчас наибольше придурков - у России и у США. Что там придурков простых много, что там.
Ещё их много у роботов-людей Германии и Японии. Вот эти все страны и будут сильны в Мире.
Потому, что придурков много. Готовых просто так отдать Жизнь ради благополучия Государства. и своих близких в дальнейшем ( так они считают).
.
И благодаря таким придуркам и является сила Государства. Настоящая. да, ещё есть экономическая сила государства ( Швеция, Швейцария, Израиль). Но это не есть настоящая сила - экономика...
.
Настоящая сила - в придурках..

.У кого больше, кто больше ценит свою страну, чем жизнь, кто верит в свою страну, кто живёт ею ( хоть и дворник) - та страна сильнее всех на планете и будет.

По-этому США и Россия - сильнее всех на Планете. Ибо много верных придурков у них. Так получилось. 

На придурках вся сила и стоит. 

.
Чем мы, хитромудрые всего Мира ( элита, просто умные, советники президентов, генералы, бизнесмены, евреи, трусы, мещане и проч и проч.)  и пользуемся...
И наша страна тоже. 

Вот в чём настоящая сила Государства. чем больше "придурков",- Честных, Правильных, Простых, Желающих всем Добра, Верящих в Светлое наше Будущее, даже просто роботов механических, простых людей, доверчивых,
у кого таких придурков больше - та Страна и сильнее...

вот в чём Сила Государства.

Гетьман

Українцям.
Фільм "Гетьман", 2015 р., 4 серії
http://kinokrad.net/291553-getman.html
Враження після перегляду 1 серії: достойно! Дивитимусь далі.

Що з українського кіно глянути в 2016-му?

Трохи більше десяти українських стрічок, які дійдуть на кіноекрани в 2016-му, представили на Зимовому Кіноринку в Києві - традиційній події грудня для наших дистриб'юторів, кінотеатрів та кінопродакшинів. Це значно менше, ніж вийшло стрічок цього року — на широких екранах протягом 2015-го показали 29 українських фільми.

1. Селфіпаті (2016) 
2. П'ята терапія (2015) 
3. Російський дятел (2015) 
4. Брати: остання сповідь (2015) 
5. Бранці (2015) 
6. Гніздо горлиці (2016) 
7. До дідька (2016) 
8. Моя бабуся Фаня Каплан (2016)
9. Казки старого мельника (2016)


















50%, 3 голоса

50%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Найдите хоть одно упоминание об Украине, неучи


К посту о мировоззрении Михаила Кожухова, как и ожидалось, подтянулись "братья" наши меньшие. Вот их типичная реакция на спокойную дискуссию о "России-папе" и "подростковости" украинцев
:

Август Ландмессер
Олег, да ты упоротый! И ещё неуч. Возьми "Повесть временных лет" и найди хоть одно упоминание про Украину.

oleg_leusenko:
Хоть и не в моих правилах метать бисер перед русскими рrosimiae, попробую ответить.
Не обращая внимания на кацапского тролля, с выразительным ником и юзерпиком, отвечаю для читателей блога, в т.ч. населения Запоребрика (т.к. пост касается российского интеллигента М. Кожухова, возможно, и он просветится).

Україна або Вкраїна (давньорус. Оукранnа, Въкранna; лат. Vkraina) — топонім у Східній Європі. Вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком, у зв'язку із смертю переяславського князя Володимира Глібовича.
З 19 століття назва території обабіч Дніпра, між Доном і Сяном, та Прип'яттю і Чорним морем, заселена переважно українцями.
Означає «рідний край, країна, земля» (Шевченко Ф. П., В. Г. Скляренко, М. Г. Андрусяк, В. М. Русанівський, Г. П. Півторак).

1
Карта «Європейської Татарії або Малої Татарії» італійця Джакомо Кантеллі (1684). Наддніпрянщина показана як «Україна або край запорозьких козаків (Vkraina o Paese de Cossachi di Zaporowa)». На схід від неї вказана «Україна або край донських козаків, залежних від Московії (Vkraina ouero Paese de Cossachi Tanaiti Soggetti al Moscouita)». Татартарією вважається Московія.

«Україну» було вперше згадано в літописі 828 років тому, когда на Москва-реке лягушки квакали. 

828 років тому «Україну» було вперше згадано в літописі. Оця правда вітчизняного літописця, що пробилася до нас крізь століття, та інші літописні згадки про Україну кінця XII — початку XIII століть цілком спростовують поширену псевдонаукову «концепцію» про походження назви Україна від слова «окраїна». З допомогою цього твердження імперія намагалася закріпити периферійне значення країни для її мешканців, яких привчали любити чужу батьківщину і зневажати власну.


Літописні джерела свідчать, що назва «Україна» з’явилася задовго до монголо-татарської навали, яку імперські ідеологи тривалий час уважали початком відліку розпаду «єдиного народу», який нібито доти існував.

Датований 18 квітня 1187 року літопис говорить: «У тім же поході (князів Русі, тобто Києва, Білгорода (нині с. Білгородка поблизу Києва), Вишгорода, Василькова, Переяслава (нині м. Переяслав-Хмельницький) та фортець на р. Росі) на половців розхворував Володимир Глібович (князь Переяславський) недугою тяжкою, від якої і помер. І принесли його в Переяслав на ношах, і отут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину, і золота не збирав, добра не шкодував, а усе давав дружині; був же він князь чеснотний і сильний у бою, і мужністю міцною відзначався, і всякими доброчесностями був сповнений. За ним же Україна багато постогнала».

Однак, якщо Україна була вже 1187 року, за часів Київської Русі, то теорія про Київську Русь як «братню колиску» виявляється безглуздою. А ще ж є згадки про Україну в літописах 1189, 1213 років і безліч — у пізніші часи. Вперше вжиття слова «Україна» стосовно Переяславщини, тобто власне Русі (так у VІІІ-XVІІ століттях називалася територія нинішньої Центральної України), одразу ставило нерозв’язне для радянської пропаганди питання — «окраїною» щодо чого могли бути ці терени? Природно, що не Москви. Остання в ті часи була настільки глухою околицею, що про неї пересічні люди навряд чи взагалі щось чули на Київщині. Тоді як Київ залишався безумовним центром для всіх князів династії Рюриковичів.

Таким чином, не зрозуміло, чому за Володимиром тужили саме прикордонні землі, адже, за логікою, журитися за своїм князем мали жителі Переяславського князівства незалежно від оддаленості від кордонів. Тому слово «Україна» ніяк не могло означати околицю князівства. Переяславщина була одним із князівств власне Русі (до якої на той час належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород-Сіверське князівства).

Під 1189 роком у літописі в оповіданні про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав «в Україну Галицьку» (князь в’їхав у князівство володіти ним як одним цілим, а не якимись його околицями). У Галицько-Волинському літописі 1213 р. є запис: «Данило ж повернувся додому і їхав з братом і прияв Берестій, і Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну». Тобто знову йдеться не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (нині городище у с. Новоугрузьке Любомльського району на Волині).

Знані також повідомлення про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися «в свою Україну», знов-таки, у власне князівство, а не в його околиці.

Отже, «Україна» в літописах XII-XV ст. абсолютно чітко виступає синонімом слова «князівство». Щоб зрозуміти це, історикам просто варто було неупереджено прочитати літописи. Слово «Україна» багаторазово вживається протягом кількох століть після своєї появи на позначення понять «наше князівство», «наша земля», «країна». Паралель прозора — адже й нині слово «країна» не змінило свого значення. «Українянин», а пізніше «українець», відповідно, означало «земляк», «співвітчизник». Нарешті, в українській мові слова «окраїна» взагалі нема, замість нього — «околиця». Усі люди схильні розглядати свою землю центром. Чи хтось називатиме її «околицею», та ще й іноземною мовою?

А що ж таке Русь?

Уперше з’явившись на пойменування Середньої Наддніпрянщини в середині VI ст., задовго до появи варягів на історичній арені, назва «Русь» протрималася в Україні (Західній) до ХХ ст., а в Центральній — до XVIII ст. Ще Іван Франко писав про себе: «Я — русин». Або згадаймо хрестоматійний вірш Олександра Духновича: «Я русин, бил, єсмь і буду, я родився русином...». Деякі закарпатці й досі називають себе русинами (а декотрі політикани брутально цим спекулюють).

У вітчизняних літописах твердиться, що Руссю є виключно територія сучасної Центральної та Північної (Київщина, Переяславщина й Чернігівщина), а з кінця ХІІ ст. — й Західної України. Жодні інші землі — ані Суздаль (Залісся), ані Новгород, ані Смоленськ тощо — Руссю за часів Київської Русі не вважалися. Ніде в літописах не згадано ані «Суздальської Русі», ані «Заліської Русі», ані «Московської Русі» — усе це пізніші вигадки імперських ідеологів. Ось лише кілька цитат (із сотень підтверджень у літописах).

Повідомлення під 1151 роком після того, як Ізяслав Мстиславич учергове вигнав Юрія Довгорукого з Києва, син Юрія Андрій Боголюбський «тим часом випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: «Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі, ні раті, ні чого іншого. Тож затепла підем».

Повідомлення про черговий невдалий похід Юрія Довгорукого на Київ під 1154 роком: «У тім же році рушив Юрій з ростовцями, і з суздальцями, і з усіма дітьми в Русь. І стався мор серед коней в усьому війську його, якого ж не було ніколи».

Повідомлення під 1175 роком, як після вбивства Андрія Боголюбського володимирські бояри (з Володимира-на-Клязьмі у Заліссі) говорили: «Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брати його в Русі».

Повідомлення під 1223 роком, що на допомогу українським князям у їхній боротьбі проти монголо-татар із Ростова послали з ростовським полком Василя Костянтиновича, але він буцімто не встиг «до них в Русь».

«Варязька» теорія походження назви Русі зі Скандинавії поширювалася в Росії й СРСР, бо давала змогу нехтувати численними літописними згадками. Але ця теорія має величезну хибу. Вперше назва «Русь» згадується в середині VI ст., а назва «россомони» стосовно мешканців Центральної України ще раніше — з IV століття. А варяги вперше з’являються на історичній арені лише наприкінці VIII століття. І ніхто їх тоді (ні візантійці, ні вони самі) Руссю не називає. Між варягами і Руссю — часова і змістовна прірва.

Сьогодні навіть такий москвофіл, як академік Петро Толочко, вважає, що назва «Русь» — місцевого, південного походження: «Вочевидь, «Русь» — дуже давнє слово іраномовного походження, пов’язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII-IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перейшло на слов’ян. Не випадково літописець зазначав: «...Поляни іже нині зовомая Русь». Інакше кажучи, слов’яни з племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, а потім на них поширилася назва «Русь»... Вочевидь, із цим словом пов’язані й давні назви річок — Росі, а також її притоків Росави і Роставиці».

Повторюю: елементарне вивчення першоджерел доводить, що специфіка вживання назви «Україна» в літературі XІІ-XV століть незаперечно свідчить, що в той час цей термін був синонімом слів «князівство», «земля». Тож Україна є просто новою, молодшою назвою Русі. А Русь, відповідно, є прадавньою назвою України. І обидві вони славні, пов’язані з численними перемогами.

У такій подвійній назві Україна не оригінальна. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія — Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви. Китай змінював назву щоразу зі зміною правлячих династій. Так само й Росія колись називалась Московським царством, а ще перед тим — Суздаллю й Заліссям.

До речі, насаджуючи теорію про те, що Україна — це, мовляв, «окраїна», а не «країна», імперські історики примудрилися забути походження деяких назв у власній країні.

Щодо російської столиці, то найпопулярнішими є гіпотези, які виводять назву «Москва» за аналогом з іншими фінно-угорськими назвами. Російський історик Василь Ключевський стверджував: у однієї Ками можна нарахувати 20 приток, які мали закінчення «ва», що фінською значить «вода».

Практично всі міста Центральної Росії, котрі нараховують понад 500 років, мають фінно-угорські назви. А це значно суттєвіше для дослідження, аніж назви річок, оскільки означає, що в цих містах жило населення з відповідною мовою. Місто Суздаль, згадане вперше 1024 року, вочевидь, походить від фінно-угорського слова «діва». Місто Кострома, як і сусідні Толшма, Тотьма, Вохрома, також виводиться з фінно-угорських мов, в яких останній склад «маа» означає «земля» (згадаймо, наприклад, сучасні естонські острови Саарема, Хійумаа). Місто Твер у давнину називалося Тихвер, що з вепської мови перекладається як «тиха, густа вода». Місто Кіжи карельською мовою — «ігрища». Місто Клязьма з мови мордви-ерзя — «широко повзти». Можайськ із цієї ж мови — «неглибоке місце». Валдай із північних фінно-угорських діалектів —«світлий, білий». Симбірськ до XVII століття звався Синбірськ, що з мордовської перекладається як «зелені гори». Місто Каргополь із карельської — «ведмежа сторона». Рязань була племінним центром етно­графічної групи мордви — ерзя, і спочатку називалася Ерзянь. Стосовно Коломни є ціла низка гіпотез про походження назви: «рибна ріка», «прикордонна ріка», знов-таки — з фінно-угорських мов, тощо. Муром — від назви фінно-угорського племені мурома і означає «люди на суходолі». Вологда за загально­прийнятою гіпотезою походить від фінно-угорського (вепського) слова «білий», «світлий». Від цього ж слова і назва ріки Волга. Тому, коли російські імперці починають говорити про «слов’янство», їх можна запитати, а чи знають вони походження назви їх рідного міста?

Олександр ПАЛІЙ, історик. Сільські вісті

«Україна» у літописах

«Літопис Руський» XII ст. згадує назви «Україна», «Вкраїна», «Вкраїниця», «україняни»локалізовані:

південна частина Переяславської землі (південна частина Києва і північно-східна частина Черкащини);
південно-східна частина Галицької землі (Пониззя), південно-східна частина Тернопільщини, південна половина Хмельниччини (р. Смотрич, р. Ушиця, р. Збруч), і південно-західна частина Вінничини;
терени Волинської землі в басейні лівобережжя середньої течі Західного Бугу, суміжне з Лядською землею Малої Польщі (нині — Хелмське, Бяло-Подляське, Замойське воєводства Польщі).

Київський літопис 1187 (за Іпатіївським списком), оповідаючи про смерть переяславського князь Володимира Глібовича, під час походу на половців, каже що «за ним же Україна багато потужила»

« нем же Оукраина много постона »

Читати далі: http://oleg-leusenko.livejournal.com/3704304.html

Козаки называли себя украинцами в 16 веке

Козаки называли себя украинцами, 1596г. Часть 1.
Часть 2.

Российская антиукраинская пропаганда, как мы знаем, давно продвигает тезис, что Украину и украинцев выдумал тов. Ленин, или, на худой случай, австрийский Генштаб. Давайте лучше послушаем, что по этому поводу говорили (и пели) издревле сами украинцы:



Переведу эту думу на современный украинский, используя объяснения автора сборника (Михаил Максимович, член-корреспондент Императорской Санкт-Петербургской академии наук, первый ректор Киевского университета Св. Владимира) по поводу озвучивания его правописания:

Ой у нашій у славній Украйнє
Бували колись престрашнії злигодні, бездольні години.
Бували й мори й військові чвари.
Ніхто Вкраїнців не рятовав.
Ніхто за їх Богові молитв не посилав,
Тільки святий Бог наших не забував,
На великі зусилля, на відповідя держав.
Тільки Бог святий знав, що він думав, гадав, замишляв,
Які незгодини на Українську землю посилав.
Отже й пройшли, ізійшли злії незгодини.
.......
Не день і не два Ляхи Украйну плюндрували,
Ні на часиночку одпочиня не мали.

Я подчеркнул слова которые понятны украинцам, особенно тем, кто вырос в селах, это похоже на сельские диалекты как запада, так и центра Украины. Там до сих пор старики похоже говорят. Единственное неясное до конца слово в этой думе: "відповідя". Хотя очевидно, что оно от корневого "відповідь" (ответ). Мы видим обычный, почти современный украинский язык, видим, что казаки уже тогда называли себя "украинцы" (вкраїнці). В стихах часто вместо вместо Украина писали "Вкраїна", особенно часто видим это у Шевченка.

Дума взята мною из этого сборника:



Фраза "славна Україна" повторяется в разных думах неоднократно. Это показывает искреннюю любовь к своей земле, патриотизм казаков и украинцев. Как и составители старинных дум, автор не стесняется называть Украину Украиной:



Вот интересная дума, в ней и Львов упоминается:



За 36 лет до рождения Ленина автор не стесняется не только говорить "Украина", но и "украинский язык":




Вот как он разъясняет российскому читателю из Московии козацкую топонимику:



За 30 лет до рождения Грушевского (главного врага российской псевдоисторической пропаганды) Максимович делится своим пониманием истории Украины, не боясь использовать этот термин:



Для жителей Московии, с их великодержавной терминологией, объясняет, что малороссияне - это украинцы, а Малороссия - это Украина:





А вообще-то, это безобразие какое-то. Такое впечатление, что эти думы для казаков писали в австрийском генштабе, тут тебе и Украина, и украинцы. Дума о смерти Гетьмана, за которым скорбит вся Украина:




Интересно также, что в мартовских статьях также упоминалась Украина. И даже не со стороны козаков, а со стороны царя, который давал свои комментарии к ним. Вот чего просили козаки (ст. 8):

Чтобы наемного люду зде по рубежу от ляхов для всякого безстрашия с 3000 или, как воля царского величества будет, хотя и больши.
Резюме царя, Алексея Михайловича:
Царского величества ратные люди всегда на рубеже для Украины обереганья есть и вперед стоять учнут.

Чем ценны эти думы? Тем, что это народное творчество, с народным языком, с понятной народу терминологией. Какова она, вы уже сами увидели. 

Картинка-бонус. Гравюра Хмельницкого, в исполнении фламанца Вильгельма Гондиуса,1651:


 Внизу напись на латыни: «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovie. Prfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayne Dux» («Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь»)


Скільки пам'ятників Леніна знесли Ви?


100%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Кубань - це Україна!)


80%, 20 голосов

20%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Україна у роботах Юрія Журки

Неймовірно гарні рідні пейзажі та реалістичні сцени побутового життя українців минулого в творчості сучасного художника Юрія Журки. Природа, хатинки, селяни, козаки… Дуже талановито, красиво, емоційно, життєво, виразно! На жаль, в мережі майже немає інформації щодо автора, але нехай  це не заважає нам пишатися рідним, українським!

[ Читать дальше ]


Надія Савченко принципів не змінює.



          Здається, Порошенко, зі своєю армією ботів Мінстеця, дарма витрачав кошти та час в намаганні дискредитувати Надію, та посварити її з Тимошенко.
          Ці дві жінки, цей тандем - "Тимошенко-Савченко", є більш страшною загрозою для Путіна та Порошенка, ніж всі Майдани, разом взяті. Бо саме вони і є справжньої Україною. Не ватною, не противсихівською, не лохівською, не хохляцкою, а Україною козацькою. Україною, яка здатна захистити себе і від зовнішніх ворогів, і від внутрішніх. Україною, яку вони можуть зробити квітучим краєм, Україною для українців, для всіх її громадян будь-якої національності. 
          Тому ця солодка парочка, Путін-Порошенко, і вигадують різні приводи. щоб не звільняти Надію, тому вони і влаштовують інформаційні провокації, щоб розірвати цей зв'язок між Надією та її партією Батьківщина, між Надією та лідером Батьківщини Юлею Тимошенко.
          Але. як ми бачимо, все дарма.Що Тимошенко, що Савченко не на словах, а на ділі довели свою відданість Україні, довели, що вони принципами не торгують. І ніяка мразь, навіть вищої проби. як то Путін та Порошенко, не здатні зламати їхню волю. Ці дві жінки створені, щоб перемагати. Ці дві жінки справжні українки, справжні козачки, і саме вони є Україною, а не брудний хряк Порошенко зі своєю кодлою продажних холуїв та лизоблюдів.
          Надія, тримайся! На жаль, ми не можемо зараз допомогти тобі ділом, не можемо дістатися до Путіна, щоб розчавити його, як смердючого таргана, але те, що вся, справжня Україна, з тобою, з тобою в думках, на майданах, на фронті, можливо додасть тобі сил та витримки, і ти невдовзі будеш серед нас.