хочу сюда!
 

Таня

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «україна»

Програмна промова Петра Порошенка 24 серпня 2019 р.

Промова Петра Порошенка 24/08/2019: Ми заклали міцну основу незалежності і нам вдасться її захистити
Високоповажні пані та панове!

Шановне товариство!

Дорогі українці!

Щиро вітаю з одним із найбільших наших свят.

Незалежність для українців понад усе! І вона не здобувається раз і назавжди. Легко дістається лише рабство. На це сподівався лідер країни агресора. А за волю  треба боротися щодня – і за свободу держави, і за права громадянина. Останнім часом трапляється чимало такого, що бентежить і тривожить. Але говорити насамперед хотів би про те, що дає надію, що вселяє оптимізм. Якщо ти не віриш в перемоги, перемоги не буде. Якщо ти хочеш в цьому переконатися, спитай у воїнів. Не було секунди, щоб вони не вірили в перемогу. Бо з нами правда, з нами Господь.

Я буду говорити про оптимізм. Що доречніше до тієї святкової атмосфери, яка сьогодні панує в  Україні і в діаспорі… Коли десятки мільйонів українців по усьому світу, від Канади до Австралії, відзначають відродження української держави.

Соціологи фіксують рекордні показники впевненості українців у майбутньому. Цього разу це не просто традиційний наслідок виборів. Цивілізована зміна влади вже сама по собі стала ознакою нашої європейськості та однією з наших фундаментальних відмінностей від усіх країн колишнього Радянського Союзу. Цей оптимізм – результат копіткої роботи, яку український народ, українська влада, міжнародні партнери України виконали за останні п’ять років. Настає, нарешті, час пожинати плоди важких випробувань і важкої праці. Найсвіжіші дані про зростання ВВП у другому кварталі на 4,6% – символічне та промовисте свідчення  того, що ми заклали добру основу для відновлення рівня життя українців.

Економічну кризу, спричинену війною, шантажистським та агресивним закриттям Росією своїх ринків, остаточно подолано. Нашими зусиллями Україна переорієнтувалася на ринок Європейського Союзу і активно зміцнює там свої позиції. Україна активно зміцнює свої позиції на українському ринку. Щоб врятувати країну, ми вдавалися до багатьох непопулярних рішень. Розплатилися за це своїм політичним капіталом. Але… Але якби машина часу перенесла нас назад, то, – навіть знаючи, що станеться і 31 березня, і 21 квітня, – ми би так само працювали би на країну, а не на власний рейтинг. Закликаю вивчити досвід Венесуели та деяких європейських країн. Бо тільки такий підхід дав можливість розчистити авгієві стайні і відкрити перспективи для розвитку країни.

Однопартійна більшість і однопартійний – як обіцяно, технократичний – уряд дають новій владі гарантований шанс здійснити низку економічних реформ, для яких раніше не було належних політичних умов. Новий глава держави отримав унікальні можливості. Жоден з попередніх президентів і мріяти не міг про таку потужну пропрезидентську фракцію у Верховній Раді. Та як сказано в Писанні, кому багато дано, з того багато і спитається. Разом з широкими можливостями настає і колосальна відповідальність.

Вперше після падіння комуністичного режиму уся повнота влади зосереджується у руках однієї політичної сили. Та ризики однопартійного урядування нам добре відомі не лише з нашого історичного минулого. Його вади очевидні і з досвіду деяких країн – нових членів Європейського Союзу. «Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно», – помітив ще у дев’ятнадцятому столітті відомий британський історик та політичний діяч. Для того, щоби в умовах монопартійної влади, коли всі гілки в одних руках, все ж таки балансувала система стримувань і противаг, ми, наша команда, найкраща в Україні команда, іде і готова координувати зусилля з усіма. Окрім, зрозуміло, «Окупаційної платформи», яка не повинна вийти за межі маргінесу.  Справа принципу, аби у президії Верховної Ради у кріслі віце-спікера не сидів представник кремлівської п’ятої колони. Цього категорично не можна дати реалізувати цій кремлівській колоні. Рішення залежить насамперед від більшості, але «наша команда» точно не дасть жодного голосу за представника «Окупаційної платформи».

Впоратися з внутрішніми викликами легше, бо тут все залежить тільки від нас самих. Та очевидно, що ключовим ризиком для розвитку України все ж таки залишається зовнішня загроза. Пам’ятаєте нам казали, мир принести легко «Надо просто прекратить стрелять». Пам’ятаєте, Вони не хочуть закінчувати, бо хтось наживається на війні. Пам’ятаєте, як фейковими новинами намагалися знищити нашу політичну силу. І зараз протверезіння. Хто зараз заважає? Чому війна не закінчена?

Як ми і казали, ключ від миру лежить не у Вашингтоні чи в Києві, ключ від миру лежить у Москві. Для того треба спочатку зрозуміти, що війна то війна, а не конфлікт на Сході України, агресія є агресія, а не просто допомога сепаратистам. І країна агресор – Росія, і нарешті треба навчитись це вимовляти. Бо без цього Ви будете просто дурити український народ і своїх союзників. І врешті-решт втратите довіру першої і підтримку другої. Всі речі слід називати своїми іменами. За 5 років ми привчили світ до цього.

І ні в якому разі, ми не можемо дозволити втратити міжнародну солідарність, яка нашою командою будувалася всі 5 років. Вони кажуть, а зараз нічого не можна зробити, як вони казали у випадку зняття санкцій ПАРЕ. Друзі, у нас виходило, нам було не легше. Ми запроваджували санкції, а Вам достатньої їх тільки продовжити.

Сьогодні заговорили про наміри повернути Росію за стіл  «Великої сімки». Цілу добу роздумували якою має бути реакція країни. Вона для нас категорично неприйнятна. Жодна з вимог, які були висунуті Україною і союзниками при запровадженні санкцій, як  змусили з ганьбою витурити Московію з елітного клубу, Кремлем не виконана. Крим не повернуто. Донбас далі стікає кров’ю. Москва утримує за гратами українських заручників, замість того, щоб виконати чіткий і однозначний припис Гамбурзького трибуналу з морського права, де була перемога України. Перемога, відповідно до тих директив, які я як президент свого час у підписав. Зараз треба просто забезпечити виконання судового рішення. І є відповідальність за не виконання. І це негарний випадок, коли треба руйнувати це рішення і повертатись до ситуації обміну. Ми суверенітетом не торгуємо. Наших військовополонених моряків, над якими Росія не має жодної юрисдикції треба звільняти негайно. Тим більше вони себе поводять, як справжні герої. Як треба себе поводити запитайте Ахтема Чийгоза, Жемчугова він тут разом з нами. Привітаймо оплесками Героя України. Так само ця поведінка і ці стандарти мають бути по відношенню до всіх політичних в’язнів.

Спроби умиротворення агресора лише розпалюють апетит РФ. Я це знаю на власній шкурі і наполегливо раджу не експериментувати з країною. І Україна про це має ще раз нагадати лідерам тих країн, які за тиждень зберуться у Польщі, щоб відзначити вісімдесяті роковини початку Другої світової війни. Зараз я можу сказати, що саме у Варшаві 5 років тому мною були проведені переговори, які дозволили запровадити санкції. Хочу подякувати за позицію офіційної Варшави і президента Дуди, і уряду, і сейму за те, що Путіна там не буде. Так треба поводитись!

Як парламентська сила у складі нової Верховної Ради України ми будемо твердо стояти на сторожі національних інтересів держави. І щодо протидії російській агресії, де недоторканим має залишатися започаткований нами принцип «нічого про Україну без України». Не може бути так, коли доля України обговорюється великими країнами. Починаючи від припинення вогню і закінчуючи звільненням заручників, без участі нашої держави. Це неприйнятно! Україна довела, що вона є активним і впливовим суб’єктом міжнародного права і міжнародних відносин. На жаль маєм констатувати, останнім часом його дедалі частіше порушують.

Так само надзвичайно важливим є збереження санкційного режиму проти агресора. Бо вчора ми вже почули, як громадську думку почали готувати до того, що санкції, мовляв, продовжити неможливо. Ми Вам заздалегідь кажемо не просто можливо, а й потрібно. Для цього треба працювати. І ми «європейська Солідарність готові для цього підставити плече, поділитися досвідом. Це не є вузько-партійні, вузько-політичні інтереси. Мова йдеться про інтереси держави. Санкції ніколи не пролонгувалися автоматично. Кожен раз, раз за разом, була дуже важка дискусія. Але ми завжди в цій дискусії перемагали. Не можна допустити програш і зараз. Тут національні інтереси держави. Ми дуже велику ціну заплатили, щоб зараз щось здавати без бою.

Виплекані нами міжнародна єдність і солідарність стали для України як надійним оберегом на полі бою, так і інструментом ефективної підтримки для кардинальних змін всередині держави. Безпека країни – це відповідальна, наполеглива і дуже професійна, кропітка робота. Я намагався її виконувати всі п’ять років з моєю командою, дякую кожному з ним і нашим міжнародним партнерам. Хочу наголосити, що ми будемо робити все, щоби об’єднати державу, будемо робити все, щоби в надалі тримати міцну міжнародну коаліцію для захисту нашої країни.

Довготривалий мир та безпеку можна забезпечити однією дорогою. Іншої не існує – не шукайте. І назва цієї дороги –вступ України в Північноатлантичний альянсу. Саме це поставила головною метою наша політична сила, саме цю частину дороги ми пройшли за останні 5 років. Саме так ми будемо рухатися далі. Жодних ігор і торгів з цього питання з країною-агресором ми точно не дозволимо. Скільки ми чули солодких співі, що їм потрібна позаблокова Україна. Хочу нагадати, що в 14 році агресія почалася, хоча Україна мала позаблоковий статус. Позаблоковий статус потрібен лише для того, щоб проковтнути Україну. Подавляться! Обіцяю!

Ми, звичайно, за те, щоб забезпечити мирне врегулювання на основі Мінських домовленостей, яким днями виповниться п’ять років. Всі 5 років хто тільки не жбурляв камінням в Мінські домовленості. А сьогодні виявляється, що альтернативи їм немає. А ми маємо діяти і ці Мінські домовленості захищають інтереси України. Це було диво, коли ми забезпечили, щоби Путін поставив свій підпис під Мінськими домовленостями, які зобов’язують його вивести свої окупаційні війська з території нашої держави, вивести важку техніку і артилерію, роззброїти незаконні збройні формування, відновити контроль України над неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону і зробити багато речей, які стали нормою документу який став частиною міжнародного права. Частиною рішень Ради Безпеки ООН. Там червоні лінії давно сформульовані. Але головне – ані Росія, ані її маріонеткові утворення не повинні і не отримають права вето чи жодних інших можливостей блокувати, право вето, на вступ України до ЄС та НАТО. Ми з Вами точно не дамо цього зробити.

Від нового Президента, нового Кабміну, нової  Верховної Ради ми очікуємо переходу від європейських та євроатлантичних заяв та декларацій, – які ми почули, поділяємо та вітаємо – до конкретних рішень і проектів, які наближають Україну до Європейського союзу та Північноатлантичного Альянсу.

До грудневого саміту НАТО в Лондоні залишаються лічені місяці. Ми ще й кроку не зробили для того щоби, на Туманний Альбіон українська делегація має прибути із гранично ясною пропозицією щодо необхідності надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО не пізніше 2023 року. Ми готові розповісти як це робити, але не змарнуйте свій шанс. Розпочинати роботу серед міжнародних партнерів потрібно вже зараз, вже сьогодні.

Ще у середині 90-х років треба було підписувати не Будапештський меморандум, який не вартий паперу, на якому він написаний. А саме тоді потрібно було казати, якщо Ви хочете, щоб Україна віддала третій за потужністю ядерний арсенал в світі, надайте гарантії вступу до НАТО. Тоді би це працювало. Ми не дамо друге обдурити Україну. Бо жоден меморандум, на відміну від Вашингтонського договору – це чіткий міжнародно-правовий механізм колективного захисту членів Альянсу.

У нас немає альтернативи. Україна має обов`язково інтегруватися до ЄС і НАТО. Цю мету треба посилено працювати – конкретними справами, а не словами чи пустими обіцянками. Майже три чверті українців сьогодні за вступ до ЄС. Майже дві третини за інтеграцію в НАТО. Але нам потрібна дорожня карта, конкретні крокі, які необхідно зробити зараз. Саме тому ми будемо боротися. Вже боремося. Зокрема, ми не дали, щоб з нової Ради було прибрано комітет з євроінтеграції. Це перша наша з вами перемога. Я думаю, що сьогоднішній Марш ветеранів і ті хто сьогодні присутні разом з нами, браво! Друзі, Ви великі молодці. Це аргумент до того, що не тільки міністерство ветеранів необхідно, а й комітет ветеранів. І сьогодні, на жаль, наш голос, голос «Європейської Солідарності» один. «Голос», Ви нас чуєте? І інші політичні сили. Ми маємо об’єднатися, битися і перемагати.

Ми прийшли  до Ради із гаслом захисту євроінтеграційного курсу держави. І працювати над цим ми будемо, у тому числі з використанням можливостей, які відкриються перед нами по лінії Європейської народної партії. Це найбільш політична сім’я в Європейському Союзі, до якої належатиме і наша політична сила.

«Європейська Солідарність»  і надалі буде підтримувати політико-дипломатичний шлях врегулювання і відсічі російської агресії на Донбасі. Нагадаю також, що моя команда разом з партнерами напрацювали проект «дорожньої карти» імплементації Мінських угод. Вона є і ми готові озброїти нашу дипломатичну команду, яка буде зараз продовжувати переговори. На жаль, це робиться не швидко, але я сподіваюсь, що якщо не буде, а виглядає так, що не буде, зустрічі у нормандському форматі на найвищому рівні, то принаймні на рівні дипломатичних радників наш проект по дорожній карті і миротворцям має бути в основі тих рішень і пропозицій, які будуть реалізовуватись найближчим часом.

Ця дорожня карта передбачає поетапність та чітку послідовність реалізації Мінська з пріоритетом безпекового компонента. Під дулами російських автоматів ніяких політичних процесів на окупованому Донбасі не буде. Ми знаємо і ми не допустимо. Ми твердо переконані, що відповідь на це є рішення Ради безпеки про запровадження миротворчого контингенту на всій окупованій території, включно з неконтрольованою ділянкою україно-російського кордону.

Шановні пані та панове!

Днями в інтерв’ю мене запитали про формулу незалежності. Цю формулу, здається, вже знають всі, як два по два – чотири – «армія, мова, віра». Так, це ще не все. Потрібні сильна економіка та верховенство права. Але армія, мова і віра – це фундамент, який ми з вами збудували.

В багатьох є бажання розхитати: армію ігнорувати, скоротити фінансування, скасувати реформу харчування, кошти на озброєння, скоротити чисельність. Армія – основа нашого суверенітету. Ми будемо захищати армію, народ буде захищати армію і та підтримка, яка сьогодні на вулицях міста була продемонстрована нашій армії. Я наголошую – це була аполітична акція. І ветерани наголошують українську армію, яка захистила український народ, народ також здатен захистити.

Ми не дамо применшити роль армії, знизити її соціальний статус. В тому числі, через ліквідацію комітету ветеранів знизити значимість воїнів до рівня 2013 року. Подивіться, який рівень поваги зараз. Повернення в 2013 ми не допустимо. Навіть, коли нас не достатньо в парламенті. Ми є парламентський спецназ і один воює за десятьох. Так само, як зберегли Міністерство у справах ветеранів і комітет з євроінтеграції, збережемо і інші напрацювання. Хочу привітати одну з засновниць радіо-станції Армія-FM – Яну Холодну. Вона з нами тут, щоб продемонструвати єдність нашої команди.

Не можу не сказати про постійні спроби атакувати закон про мову. Хтось подає до Конституційного суду, хтось намагається зупинити цей закон через звичайний суд.

Це і спроби заблокувати перехід церков та церковних громад з московської церкви до української. Вони роблять це телефонним правом.

Так, фундаментальні зміни, які ми зробили за п’ять років не стали незворотними і ми все ще маємо їх захищати. Я переконаний, що основу ми заклали доволі міцну. І нам вдасться її втримати і захистити від усіх атак. Бо армія була, є і залишається найавторитетнішим державним інститутом.

Популярність і довіра з боку суспільства співставна і в Православної Церкви України. Більше 70% асоціюють себе з цією церквою. Церква є тим, що об’єднує українську націю та державу. Я ще раз хочу подякувати ієрархів за велику капеланську службу, за роботу по формуванню нації, і за блискучу місію Предстоятеля. І сила мови – вона тепер не лише в законі, але і в потужній суспільній підтримці, коли дедалі більше українців усвідомлюють історичну роль і вагому соціальну, комунікаційну функцію української мови.

Україна була, є і буде!

Вона стане невід’ємною частиною Європейського Союзу і НАТО!

Вона виросте в потужну регіональну державу і країну-лідера на пострадянському просторі.

Територіальну цілісність України буде відновлено. Крим буде повернуто в Україну, а Україну буде повернуто в Крим.

Особливо теплі привітання – українським патріотам в анексованому Криму та в окупованих районах Донбасу.  Ми з вами, дорогі браття та сестри!

Вітаю усіх з Днем Незалежності!

І особлива подяка в цей день – українським воїнам, нашим захисникам. Вибачте, що без параду. Це – помилка, яку, сподіваюся, виправлять наступного року.

Ми шануємо і поважаємо наших героїв.

«Прийде час, – казав колись великий український державник, – коли один скаже: «Слава Україні!»  А мільйони відповідатимуть:

«Героям слава!»

https://solydarnist.org/?p=215565

Влада припинила гратися в слуг народу

Не минуло й двох тижнів роботи нового парламенту, як влада припинила гратися в слуг народу і взялася душити найбільш ініціативних та прогресивних громадян – підприємців – шаленою бюрократією у сплаті податків і кабальними штрафами за недотримання їхніх безглуздих процедур. При цьому податкова отримала «зелене світло» для свавілля, «слуги» скасовують персональну відповідальність посадовців перед державою. Не дають навіть перехідного періоду для того, щоб підприємці змогли хоча б розібратися з усією дурнею, яку вони понаписували.

Промисловці та іноземні інвестори б’ють на сполох. Лише у металургії – одній із базових галузей вітчизняної економіки – податкове навантаження зросте у 3-4 рази!!! Рента за видобуток палива і корисних копалин підвищується ще більше, тож про перспективи підвищення власного видобутку природного газу і нафти та забезпечення енергетичної незалежності можна просто забути. У Росії, Китаю – наших головних конкурентів – радісно потирають руки від цього ідіотизму нашої влади.

Але і цього їм мало! Законом 1210 скасовується заборона використовувати майно стратегічних державних підприємств (які не підлягають приватизації!) для погашення податкового боргу. Це відкриває лазівку для прихованого дерибану новою владою підприємств, землі та активів, які мають стратегічне значення для економіки, безпеки та суверенітету України.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії


11 вересня поєднало дві трагедії крізь віки

Всі християни 11 вересня 2017 року згадують святого пророка, Предтечу і Хрестителя Господня Іоанна. 



Свято носить назву Усікновення голови Івана Хрестителя.

Звичайно, мученицьку смерть Іоана Хрестителя важко назвати святом, але православна церква відносити саме до Великих свят. 11 вересня правильніше було б назвати днем пам'яті Іоанна Предтечі - пророка, який передбачив прихід у цей світ сина Божого Ісуса Христа.

Усікновення голови - що це за свято?

Усікновення глави Іоанна Хрестителя відноситься до Великим неперехідним святом християнської церкви. Це означає, що дата святкування випадає щороку на один і той же день - 11 вересня. 

Свято Усікновення — це день розставання святого з цим світом, у який він постраждав від людського гніву і жорстокості. Чого вчить нас це свято? Здавалося б, зло перемогло добро: праведник убитий, його кати живі. Так, мученицька смерть стала підсумком його життя і подвигу, але вона не стерла ті добро і правду, що він ніс людям. Точно так само ті з нас, хто загинув за віру і правду, жили не дарма. Життя, віддане во ім'я істини, може бути найбільшою жертвою. Вона не марна, з її допомогою людина проповідує свої ідеали.

В цей день в церкві проходять спеціальні служби.

Увечері 10 вересня, напередодні свята Усікновення голови Іоанна Предтечі, служиться всеношна.

На утрені 11 вересня читаються уривки з Євангелія від Матвія, де описуються події, пов'язані з Іоанном Хрестителем.

Також читаються спеціальні канони Іоанна Дамаскіна та Андрія Критського.

На літургії здійснюється апостольське і євангельське читання, присвячені події.



Теракт 11 вересня 2001 року став найбільшим в історії за кількістю жертв – тоді загинули приблизно три тисячі людей. Члени екстремістської організації «Аль-Каїда» захопили чотири літаки: два з них спрямували на будівлі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, третій – на будівлю Пентагону у Вашингтоні, четвертий літак впав у штаті Пенсильванія, не долетівши до цілі. Наслідки катастрофи веж-близнюків волонтери і будівельники ліквідовували майже рік.

Через 18 років після трагедії на одному з гаражних розпродажів група архівістів купила коробку, що припала пилом, із CD-дисками. На них – майже 2500 фотографій із місця ліквідації наслідків теракту, які ніхто ніколи не публікував. Архівісти розповіли кореспондентці проєкту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки» «Настоящее время» про свою знахідку.
Клубки диму з північної вежі Всесвітнього торгового центру почали підніматися над Нью-Йорком о 8.46 ранку – в неї врізався літак. У той момент багато хто подумав, що стався нещасний випадок. Приблизно через 20 хвилин – уже в прямому ефірі сотень телеканалів – в сусідню вежу на швидкості близько 870 кілометрів на годину врізався другий літак. Іще через годину через сильну пожежу перекриття веж не витримали – і будівлі впали.
За офіційними даними, тільки в момент трагедії загинули 2977 осіб, понад 6000 були поранені. Відповідальність за теракти взяло на себе угруповання «Аль-Каїда».
«Сьогодні наші громадяни, наш спосіб життя, сама наша свобода були атаковані – під час серії цілеспрямованих терористичних актів. Жертви були в літаках, в офісах: секретарі, бізнесмени і бізнесвумен, військові та працівники федеральних служб, матері й батьки, друзі і сусіди. Огидне зло обірвало тисячі життів», – звернувся до нації президент США Джордж Буш-молодший, пообіцявши знайти і покарати винних.
Уламки зруйнованих хмарочосів зачепили і інші будівлі, їх незабаром теж знесли як так, що не підлягають відновленню. До ліквідації наслідків залучили кілька десятків тисяч осіб: пожежників, поліцейських, лікарів, працівників спецслужб і будівельників. Завали ВТЦ розчищали протягом наступних 10 місяців.
Весь цей час деякі з тих, хто розбирав завали, знімали те, що відбувається, на невелику камеру і переписували фотографії на звичайні CD-диски. Через 18 років після трагедії десятки носіїв з фотографіями опинилися на гаражному розпродажі, в коробці, яка привернула увагу групи волонтерів-архівістів.
Джонатан Берджесс, який очолює цю групу, і його команда на добровільних засадах займаються збором, оцифровуванням і архівацією даних – переважно музики. Ентузіасти отримують пожертви від передплатників і регулярно їздять Сполученими Штатами Америки в пошуках раритетів, купуючи цифрові носії на гаражних розпродажах і блошиних ринках.
«Це щось більше, ніж ми самі. У нас просто немає права приховувати ці фотографії. Їх повинен був побачити світ – все це частина нашої колективної історії», – розповів Джонатан Берждесс кореспондентці проєкту «Настоящее время».
Диски були в поганому стані, але архівістам вдалося відновити дані за допомогою спеціальних програм. Відповідно до метаданих, основна частина фотографій була зроблена в різний час між кінцем вересня і жовтнем 2001 року.
Майже всі три тисячі фотографій, які були виявлені, архівісти виклали у відкритий доступ. Єдине, про що вони просять, – проявити солідарність і допомогти тим, хто в перші хвилини і години після трагедії допомагав мінімізувати її наслідки. Архівісти сподіваються, що публікація фотографій допоможе залучити гроші в НКО, які допомагають постраждалим.
«Я сподіваюся, що ці фотографії стануть свідченням стійкості людської душі. Як говорив містер Роджерс (Фред Роджерс – знаменитий американський телеведучий дитячих програм. До своєї смерті в 2003 році він підтримував жертв теракту і працівників екстрених служб, записуючи спеціальні телезвернення і лекції про історичну пам'ять і про те, як пережити втрату близьких – ред.), нам необхідно шукати опору – щоразу, коли трапляється щось жахливе, знаходяться люди, готові прийти на допомогу. Ті, хто розбирав завали ВТЦ, зараз помирають від хвороб, пов'язаних з цими роботами», – говорить Берджесс.
Пізніше колега Берджесса Джейсон Скотт написав, що родичі людини, яка зробила ці фотографії, зв’язалися з командою архівістів і повідомили, що автор фото помер. Від чого саме, Скотт не уточнив, а ім'я загиблого його близькі побажали залишити в таємниці.
За даними Центру з контролю та профілактики захворювань в США, не менше ніж 400 тисяч людей мають ті чи інші проблеми зі здоров'ям, пов'язані з терактом і ліквідацією її наслідків. Через отруйні домішки азбесту, бензину та свинцю, а також продуктів горіння хмарочосів і літаків, що потрапили в повітря, постраждали сотні тисяч людей, які жили і працювали поруч з ВТЦ.
Як розповідали ліквідатори та журналісти-розслідувачі, тільки близько 20% робочих на майданчику отримали респіраторні маски. У багатьох ліквідаторів, що звернулися за допомогою, діагностували різні форми раку, гастроентерологічні, респіраторні й очні захворювання.
Все більше людей розповідають, що страхові компанії та урядові структури, в яких працювали учасники ліквідації наслідків терактів, відмовляються покривати дороге лікування. Довести, що проблеми зі здоров'ям пов'язані з професійною діяльністю, виявилося набагато складніше.
Майже відразу після терактів Конгрес США створив спеціальний Фонд жертв 11 вересня, з якого постраждалим і родичам загиблих виплачувалися компенсації. Він пропрацював до 2004 року і виплатив близько 7 мільярдів доларів 5,5 тисячам осіб. Фонд відновив роботу лише в 2011 році за указом тодішнього президента Барака Обами – після протестів і декількох років масштабних інформаційних кампаній.
Кількість людей, в тому числі і ліквідаторів наслідків, перевищує кілька десятків тисяч осіб. За компенсаціями до фонду звернулися понад 50 тисяч осіб, виплати отримують трохи менше від половини з них, і цих грошей часто недостатньо, щоб отримати якісне лікування. Вже понад 18 років члени фонду намагаються домогтися пропорційних компенсацій, але з кожним роком суми виплат скорочуються. До 2019 року уряд зменшив виплати на 70%.
Сьогодні на місці веж-близнюків – дві чорні мармурові діри-воронки, в які стікають тонни води. По краях водоспадів вигравірувані імена всіх 2977 загиблих під час теракту. Це місце називають Ground Zero – «нульовий рівень».

30-річчя Народного руху України: від Перебудови до Незалежності

30-річчя Народного руху України: від Перебудови до Незалежності

08 вересня 2019,

Дмитро Шурхало



30 років тому – 8-10 вересня 1989 року – в Києві в актовій залі Київського політехнічного інституту відбулися установчі збори «Народного руху України за перебудову». Це була перша громадсько-політична сила, яка стала альтернативою Компартії. Про те, як відбувалася ця доленосна для українського політичного життя подія, Радіо Свобода розповів учасник тих подій – відомий письменник і громадсько-політичним діяч Володимир Яворівський. Він був одним з ініціаторів того зібрання, одним із п’яти членів президії, яка відкривала установчий з’їзд Руху.

- Перебудова тривала десь від 1985 року, а в 1989 році відбуваються установчі збори «Народного руху України за перебудову». Чи це відбувалося з ініціативи і дозволу влади, чи це була громадська ініціатива, а влада лише була поставлена до відома?

– На той момент деякі інші республіки, зокрема балтійські, нас дуже випереджали. І це було природно, адже Україною найбільше пройшовся цей комуністичний каток: колективізація і розкуркулення, страшний Голодомор, сталінщина, війна двічі прокотилася через нашу землю… Через це Україна була важкою на революційний підйом.

Одначе час її не оминав, і в Україні завжди були сили, які не забували і підтримували генетичний код українства. Все починалося не на голому місці. Спершу була Перебудова. Пригадую, я, як письменник і публіцист, виступав з гострими статтями в московській пресі.

А найбільше спричинився до цього Чорнобиль, який пройшов через кожну українську душу. Я, як письменник, провів у Чорнобильській зоні десь півтора місяця, бачив це на свої очі. Написав роман «Марія з полином у кінці століття», який швидко став популярним. Мене тоді обрали народним депутатом СРСР, причому дуже легко. Це були перші конкурентні вибори. До речі, я був першим народним депутатом СРСР, який переступив поріг редакції Радіо Свобода у Вашингтоні – дав перше інтерв’ю з цим червоним значком на лацкані. Раніше депутати ходили із супроводом, а тут біля мене нікого не було. Тридцять років тому мене не просто обрали до президії, а я був головою оргкомітету з проведення установчого з’їзду Народного руху України. Ви питали – чи влада, можливо, допомагала? Навпаки, влада чинила опір і дуже запеклий. Ба більше, коли треба було проводити з’їзд, ми його запланували, а Кравчук, і я вже не кажу про Щербицького та інших секретарів ЦК, категорично не давали нам приміщення. Куди б ми не кидалися, нам не надавали приміщення, а воно потрібне було велике. Бо ми знали, що буде півтори-дві тисячі українського люду.

Розповім один такий пікантний момент, я його нещодавно згадував на посвяті студентів університету «Україна». Вже готові були проводити з’їзд у Балтиці, литовці вже нам давали приміщення.

– Збиралися везти у Балтику усіх делегатів?

– Збиралися везти й жити у гуртожитках, уже про все домовилися. Але тоді Левко Лук’яненко дуже певно сказав: в жодному разі ми не поїдемо за межі України. Не дадуть приміщення – будемо на якомусь майдані або навіть у полі зберемося, як він жартував. Я кілька разів ходив і до Кравчука, і до Івашка, тодішнього секретаря ЦК. Нарешті, вони мене кличуть поговорити. Я знав, що вони капітулюють, але яка була капітуляція! Мене і Петра Таланчука, він тоді був ректором Політехнічного інституту і, так само, як і я, народним депутатом СРСР – змусили підписати таку угоду: якщо у залі підніметься синьо-жовтий прапор, Таланчук зобов’язується закрити з’їзд. Ми прекрасно розуміли, що нікому не вдасться закрити з’їзд. І ми підписали цю «капітуляційну» угоду.

– Але, наскільки я можу судити з фотографій та кінохроніки, там були прапори.

– Спочатку Олесь Гончар взяв маленьке вступне слово і благословив з’їзд, як патріарх, а потім я робив свою основну доповідь, яка називалася «Що ж ми за народ такий». І десь на другій хвилині доповіді, коли пролунала теза про те, що половина нашого народу співала для того, щоб не чути, як друга половина стогне й плаче – відразу піднялися вгору прапори. Тоді вперше з’явився цей винахід – на вудлиськах піднімати прапори. Хтось із чиновників почав шукати Петра Таланчука, але його вже не знайшли, й з’їзд відбувся так, як відбувся.

– Я не просто так питав про ставлення влади. Бо тоді офіційна назва була «Народний рух України за перебудову». Офіційний курс був на Перебудову – і ви також за Перебудову. Тому цікаво з’ясувати: створення «Руху» відповідало чи суперечило офіційному курсу?

– З’їзд став кульмінаційним моментом. Тоді головою Руху, тоді ще громадської організації, обрали Івана Драча. Ясно було, що це з’явилася альтернатива.

Від партійних бонз представником був Кравчук. Він був серед них найгнучкіший, найбільш компромісний, і він сприймався у нашому середовищі. Причому, він дуже розумно побудував виступ на з’їзді. Йому допоміг один чоловік із Кременчука, народний депутат СРСР, який дуже критикував Кравчука, дуже сварив комуністів. Цей виступ був невдалий. І за це зачепився розумний Кравчук, який весь час сперечався не з Рухом, а з цим конкретним чоловік. У такий спосіб він уник конфронтації з Народним рухом України.

– Він був як гість?

– Він був запрошений нами. Ми не цуралися нікого. Хто хотів міг приходити. Приїхали люди з інших республік, які сиділи на балконі зі своїми прапорами. Приїхали грузини, балтійці, поляки.

На з'їзді були присутні як гості діячі польської «Солідарності» і новообрані посли до Сейму Польщі: А. Міхнік, Б. Борусевич, В. Мокрий та інші. На фото зліва направо: керівник делегації польської «Солідарності» Адам Міхнік; український письменник, народний депутат СРСР Юрій Щербак, кореспондент «Літературної газети» Сергій Кисельов і Богуміла Бердиховська (із Польщі)
На з'їзді були присутні як гості діячі польської «Солідарності» і новообрані посли до Сейму Польщі: А. Міхнік, Б. Борусевич, В. Мокрий та інші. На фото зліва направо: керівник делегації польської «Солідарності» Адам Міхнік; український письменник, народний депутат СРСР Юрій Щербак, кореспондент «Літературної газети» Сергій Кисельов і Богуміла Бердиховська (із Польщі)
– Ви перед цим домовлялися з Кравчуком, що не буде синьо-жовтих прапорів – і тут він їх побачив. Як він реагував?

– Він не міг нічого сказати, тому що хтось підійшов і йому на лацкан причепив синьо-жовтий прапорець. І хитрий Кравчук, щоб прилюдно не знімати цей прапорець, зняв піджак і повісив на крісло, а коли вже виходив для виступу, то одягнув піджак, але зняв значок.

Звичайно, були дуже гострі виступи. Адже тоді на з’їзді зійшлися дуже різні сили.

– Починалося як «Народний рух України за перебудову», а невдовзі всім стало зрозуміло, що «Народний рух України» – за Незалежність. Коли відбувся перехід від Перебудови до Незалежності?

– Він був дуже м’яким й був легалізований як рух за незалежність вже на перших українських демократичних парламентських виборах у 1990 році. У 1989 році про це вже почали говорити. Кожен говорив по-різному: дехто – про оновлену федерацію, про новий договір, а дехто говорив відверто.

Але несподівано різні сили і різні люди зійшлися в такому мирі, в дружбі. Це велика когорта людей, які вийшли з-за ґрат – Левко Лук’яненко, Чорновіл, брати Горині… можу називати й називати – це добра сотня людей. Це, як ми себе називали, різночинці – в основному інтелігенти, патріотичні люди, дехто був і комуністом. Приєдналися і донецькі шахтарі. Пригадую, шахтар Микола Побережний виступав на з’їзді українською мовою. Це були дуже різновеликі люди, різновідомі люди, але для них було єдине – Україна. І всі розуміли, що кінцева мета не Перебудова.

Невдовзі Рух охопив дуже багато сфер людського життя, і Компартія зрозуміла, що їхні дні закінчуються. Не всі капітулювали, потім була велика боротьба на першій сесії Верховної Ради демократичної каденції.

Коли влітку 1991 року відбувся цей путч ГКЧП, то перший день був несподіваний. Ми думали, що нас – актив Руху – будуть брати. Але вже на другий день ми всі стояли поруч і всі розуміли, що зламати нас вже неможливо.

– Ви казали, на першому установчому з’їзді 30 років тому зібралися дуже різні люди. Зараз у нас є стійка асоціація, що Народний рух України – це В’ячеслав Чорновіл, а В’ячеслав Чорновіл – це Народний рух України. А тоді на установчих зборах його у президії не було. Як відбувалося сходження Чорновола до лідерства?

– Дуже природно. Іван Драч у розмові якось сказав, що краще було обрати головою Михайла Гориня, який був більш системним. Він був у президії та заступником. Іван був поетом, людиною романтичною. А тут потрібно було, щоб лідером такої кількості дуже різних людей стала якась системна людина. Але Драч гідно пройшов цей свій рухівський шлях.
Найбільша перемога Руху була тоді, коли несподівано український народ, тоді ще не такий як зараз, обрав 140 незалежних народних депутатів. І яких людей!

Чорновіл був головою Львівської обласної ради. Іван Драч за цей час притомився. Відтак відбувся такий м’який перехід. Спершу було три співголови: Драч, Горинь і Чорновіл. А потім обрали Чорновола. Він був найбільш енергійний, найбільш рішучий, він тоді імпонував Рухові. Саме його обрали головою.

Рух потім розколовся, і це було дуже прикро.
Але я хотів би відповісти ще на одне запитання, яке ви мені не поставили. Дехто мене запитує: де той Рух зараз?

– Ви мене випередили. Якраз хотів запитати: що Рух зміг і чого – не зміг?

– А я би в свою чергу також запитав: а де литовський «Саюдіс», який проголосив незалежність, де польська «Солідарність», яка теж, фактично, проголосила демократичну Польщу?..

Хотів би сказати, що Рух виконав свою унікальну історичну роль. Те, що Рух розпався, переживає складну фазу – це закономірно. Натомість замість Руху сьогодні є Україна. Яка вона? Вона не є такою, як ми мріяли тоді. Ми думали: тільки потрібно проголосити Незалежність, Україна стане самостійною, а далі наш дивовижний стожильний народ усе зробить, і ми швидко вирвемося у світові лідери. На превеликий жаль, так не вийшло, але це вже інша розмова. А Рух свою унікальну місію виконав.

Виступ Володимира Яворівського на першому з'їзді Народного руху України із промомовою:

«Здалека про близьке» ч.1

«Здалека про близьке» ч.1

Панорама українських політичних партій у діаспорі.

Тарас Кузьо 



Вступ

Вищенаведена стаття – це спроба розгляду українських еміграційних політичних партій в об'єктивний спосіб. Вже на початку прагнемо утвердити, що, незважаючи на деякі критичні зауваження, всі ті, які активно працюють в українській політичній сфері, роблять це з патріотичних спонук і що всі еміграційні політичні партії стоять на засадах української державної незалежності.

Українські політичні партії сформувалися в основному в 1945 – 1955 рр. насамперед у країнах Західної Європи (де знаходились або були інтерновані колишні українські військовики та робітники), після чого основні центри діяльності перенеслися на терени Північної Америки. Існуючим та багаточисельним представникам російської і польської еміграцій особливо пощастило в 1970-х та 1980-х рр., коли туди прибуло велике число нових емігрантів (серед яких було багато євреїв). Ця найновіша молода еміграція не тільки активізувала вже діючі там організації – вона створювала також нові політичні угрупування, товариства, видавничі установи тощо. Все це, як бачимо, значно змінило еміграцію, а також наблизило її до існуючих обставин і розвитку подій в Росії та Польщі.

У порівнянні з цим розвиток українського еміграційного політикуму відбувався в ізоляції від материка. Навіть більше – деякі політичні групи навмисне агітували проти відвідин України, а також активно знеохочували еміграційну спільноту від контактів з культурницькими групами з України, які мали виступити в країнах поселення українців. Врешті, це привело до самозамикання українствау своєрідних «гетто», ізольованих від дійсності, яка існувала в Україні. І далі – така надмірна концентрація стала ареною внутрішньої  конкуренції та боротьби за вплив у середовищі української спільноти, спричинилась до безконечних конфліктів і внутрішніх роздорів на грунті персональній і т.д., і т.п. Як наслідок – тільки незначна частини молодшої генерації включається в діяльність українських політичних партій на еміграції.

Не треба забувати, що переважна кількість українських емігрантів, які знайшлися після 1945 року за кордонами України, – це греко-католики та галичани. На це є різні причини. Найголовнішою з них був т.зв. Ялтинський договір, де одним із параграфів було вирішено, що всі українці, які до 1939 року були громадянами СРСР, мали бути репатрійовані до СРСР. І тому багато українців із східних областей України, щоб уникнути примусової репатріації, подавали себе як громадяни західних областей. Мимо цих заходів, біля 80% української діаспори – це греко-католики, що має важливий вплив як на розвиток, так і на структуру політичних груп, їх взаємне співвідношення і поставу щодо ситуації в Україні. Все-таки треба підкреслити, що взаємини між вірними обох церков – УАПЦ та УГКЦ – є дружніми.

Українська діаспора складається з багатьох політичних партій. Перед приходом до влади Горбачова підсовєтська преса змальовувала їх найчорнішими фарбами, прозиваючи всіх (включно з авторами цих рядків) «бандерівцями». У споминах українських правозахисників – Леоніда Плюща і Данила Шумука – читаємо, що в 1970-х і 1980-х рр. у таких українських містах, як Київ чи Одеса, вистачало промовити якесь речення по-українськи, і це було загрозою, що даній людині автоматично причеплять ярлик «бандерівця». І нині в цілому ряді східних областей України ця небезпека ще існує.
До речі, це термін, який до сьогодні створює плутанину понять серед багатьох, і тому не диво, що у висліді руху відродження – в умах і розумінні суспільства – ім'я Степана Бандери стало реабілітованим, без сумніву, якраз тому, що КГБ і компартія перетворили його в символ. Отож тому, коли йде мова про т.зв. бандерівськии рух, в нього включаються всі, без винятку, групи і формації, які боролися за визволення України. Зате на Заході «бандерівці» – це дефініція на означення порівняно вузької української еміграційної політичної партії. Наприклад, широковідома стаття «Хто такі бандерівці і за що вони борються?», написана упівським публіцистом Петром Полтавою у 1948 році, майже нічим не нагадує ідеологію політичної партії, яка на еміграції себе називає «бандерівцями».

Богдан Гордасевич: Досить давно написано, але тим і цікавий, на мою думку, цей матеріал, що дає особливий "погляд на вигляд"

«35 на 35»

7 вересня між Україною і Росією відбувся масштабний обмін утримуваними особами



"Українська правда" публікує списки українців, які повернулися по обміну «35 на 35».

Росії в рамках обміну було також видано 35 осіб: 11 з них були помилувані, 19-ом скасовано запобіжний захід, двоє вже перебували на волі, одного було передано російській стороні раніше.  


Списки українців:

Росія видала Україні 24 моряків, захоплених у листопаді 2018 року поблизу Керчі.

Роман Мокряк, командир МБАК «Бердянськ».
Юрій Без’язичний, моторист-електрик.
Андрій Артеменко, старший комендор.
Андрій Ейдер, комендор-сигнальник.
Богдан Головаш, випускник ІВМС.
Денис Гриценко, командир 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування.
Василь Сорока, капітан, перебував на борту МБАК «Бердянськ».
Богдан Небилиця, командир МБАК «Нікополь».
Вячеслав Зінченко, комендор-сигнальник.
Сергій Цибізов, комендор-сигнальник.
Сергій Попов, заступник командира дивізіону з електромеханічної частини – начальник електромеханічної служби 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування.
Владислав Костишин, випускник ІВМС.
Андрій Оприско, моторист-електрик МБАК «Вишгород».
Андрій Драч, капітан, перебував на борту МБАК «Нікополь».
Олег Мельничук, командир рейдового буксира «Яни Капу».
Михайло Власюк, моторист-електрик.
Віктор Беспальченко, комендор.
Володимир Терещенко, комендор.
Євгеній Семидоцький, марсовий.
Володимир Лісовий, командир 31-го дивізіону суден забезпечення.
Андрій Шевченко, головний старшина дивізіону.
Володимир Варімез, старший радіотелеграфіст НК «Сміла» 31-го дивізіону суден забезпечення.
Сергій Чуліба, командир відділення мотористів НКА «Нова Каховка», 31-го дивізіону суден забезпечення.
Юрій Будзило, командир радіотехнічного взводу управління 21-ї окремої р/т роти морського командування/
Також в списку на обмін політв'язні:

25. Олег Сенцов
26. Олександр Кольченко
27. Володимир Балух
28. Роман Сущенко
29. Микола Карпюк
30. Станіслав Клих
31. Павло Гриб
32. Євген Панов
33. Артур Панов
34. Едем Бекіров
35. Олексій Сизонович

Пізніше в Офісі президента підтвердили список українців, що повернулися додому. Також став відомий список 35 росіян на обмін.

24 українські моряки були захоплені Росією 25 листопада 2018 року у Керченській протоці. Тоді російські військові обстріляли і захопили українські катери "Бердянськ" та "Нікополь", а також буксир "Яни Капу" з екіпажами, які прямували з Одеси до Маріуполя. Троє українських моряків під час атаки росіян зазнали поранень. Окупаційні "суди" у Криму заарештували 24 українських військових, їх було перевезено до російського СІЗО "Лефортово". Полоненим українцям пред'явили звинувачення за ч.3 ст.322 КК Росії (незаконне перетинання кордону). До цього часу в Росії тривали суди.

Олег Сенцов і Олександр Кольченко були затримані у Криму 10 травня 2014 року за звинуваченням у підготовці терактів. Українці категорично відкинули усі звинувачення. Кольченка засудили до 10 років позбавлення волі, Сенцова – до 20. У травні 2018 року Сенцов оголосив голодування з вимогою звільнити всіх політичних в'язнів Кремля. Він відмовлявся від прийому їжі 145 днів і заявив про припинення голодування з 6 жовтня через загрозу примусового годування. Для відбування строку його відправили до колонії в місті Лабитнангі в Ямало-Ненецькому автономному окрузі.

Кольченка утримували у виправній колонії №6 у російському місті Копейськ.

У січні 2019 року Європейський суд з прав людини повернув пріоритетний порядок розгляду справи українських політв'язнів Сенцова і Кольченка.

Володимира Балуха ФСБ Росії затримала 8 грудня 2016 року. ФСБ стверджувало, що знайшли на горищі його будинку 90 патронів і кілька тротилових шашок. 4 серпня 2017 ороку Роздольненський райсуд в Криму засудив Балуха до 3 років і 7 місяців позбавлення волі в колонії-поселенні і штрафу в розмірі 10 тисяч рублів за обвинуваченням у незаконному зберіганні боєприпасів. В кінці серпня 2017 року стало відомо, що проти Балуха порушили нову кримінальну справу – нібито за побиття начальника ізолятора.  5 липня 2018 року суд визнав Балуха винним у нібито побитті начальника ізолятора тимчасового тримання і засудив до 5 років позбавлення волі і штрафу 10 тисяч рублів (за сукупністю двох справ).

Роман Сущенко - власний кореспондент "Укрінформу" у Франції, якого затримали 30 вересня 2016 року у Москві, куди він прибув з приватною поїздкою. Росія звинуватила його у шпигунстві. 4 червня 2018 року Московський міський суд визнав українського журналіста винним і призначив покарання у вигляді 12 років колонії суворого режиму. Сущенко провину не визнав. У 2019 році Сущенко начебто підписав документи на "згоду відбувати термін покарання" в Україні.

Миколу Карпюка та Станіслава Клиха засудили в Росії у 2016 році до 22,5 і 20 років відповідно за звинуваченням у вбивствах російських громадян у Чечні в 1990-ті. У суді обидва заявили, що свідчення в них вибивали під тортурами і погрозами розправи над сім'єю, свою провину не визнали. Клих відбував термін у Челябінській області, Карпюк – у Володимирській області РФ.

Українського студента Павла Гриба росіяни викрали 24 серпня 2017 року на території Білорусі. Юному українцю, хворому на портальну гіпертензією, інкримінували "схиляння до теракту". За версією звинувачення, Гриб під тиском Стефана Капіноса схиляв російську школярку Тетяну Єршову з Сочі виготовити та підірвати вибухівку. Гриб не визнав звинувачень, називаючи справу сфабрикованою. 22 березня його засудили до 6 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії загального режиму. Гриб оголошував голодування. Перед вироком політв'язень виступив з останнім словом у суді, не визнав звинувачень і назвав представників ФСБ "бандитами і вбивцями". Гриб потребує медичної допомоги.

Євген Панов був затриманий у серпні 2016 року в окупованому Криму як «український диверсант», що готував теракт. 25 жовтня Верховний суд Росії визнав законним вирок Панову, засудженому до восьми років колонії суворого режиму. На початка 2019 року Панова перевезли в колонію Омська, відому своїми тортурами.

Артур Панов був затриманий на території Росії у грудні 2015 року. Його звинуватили в підготовці теракту в Ростові-на-Дону терористичний акт за допомогою саморобного вибухового пристрою. Громадянин України в домашніх умовах нібито виготовив і зберігав вибухові речовини і пристрої. Також він начебто схилив місцевого жителя до участі в диверсії.

5 квітня 2018 року Панова засудили до 8 років ув'язнення в Кемеровській колонії №22.

Едема Бекірова окупанти затримали на адмінкордоні з Кримом 12 грудня 2018 року. Його утримвали у Сімферопольському СІЗО у справі про "зберігання і передачу вибухонебезпечних речовин і патронів". У Бекірова 1 група інвалідності, він страждає від декількох важких хвороб. 27 серпня 2019 року Центральний районний суд Сімферополя відпустив Бекірова із СІЗО під зобов'язання явки в суд.

Олексій Сизонович за версією російської сторони був затриманий у вересні 2016 року під час нібито незаконного перетину кордону. Сизоновичу 61 рік, він пенсіонер і має проблеми зі здоров'ям. Крім звинувачення в підготовці терактів в Ростовській області, за версією російських слідчих, до цього він нібито підривав поїзди на території Луганської області, контрольованої бойовиками ОРЛО, був схоплений там бойовиками, а через місяць його затримали російські прикордонники.  31 липня 2017 року Російський суд засудив Сизоновича до 12 років позбавлення волі.



За даними джерел УП, наближених до процесу обміну, у списках росіян - 35 осіб, 11 з них були помилувані, 19-ом скасовано запобіжний захід, двоє вже перебували на волі, одного було передано російській стороні раніше. 

Володимир Цемах
Кирило Вишинський 
Віктор Агєєв, 13.09.1995
Олександр Баранов, 11.08.1983
Аслан Басханов , 06.04.1966
Олена Бобова, 26.04.1972
Андрій Васьковський, 25.12.1991
Руслан Гаджиєв, 10.02.1973
Володимир Галичий, 18.01.1948
Сергій Гнатьєв, 13.04.1988
Ганна Дубенко, 18.08.1982
Станіслав Єжов, 22.06.1978
Аркадій Жидких, 19.11.1967
Ігор Кімаковській, 28.04.1972
Ольга Коваліс, 07.08.1968
Сергій Коверник, 16.02.1978
Дмитро Кореновський, 18.03.1972
Андрій Костенко, 18.09.1984
Олексій Лазаренко, 13.10.1985
Сергій Лазарєв, 07.05.1957
Юрій Ломако, 04.02.1961
Петро Мельничук, 12.07.1972
Євгеній Мефедов, 22.05.1983
Максим Одинцов, 25.04.1983
Юлія Просолова, 13.07.1988
Олександр Ракущин, 19.03.1963
Антоніна Родіонова, 06.09.1969
Олександр Саттаров, 28.12.1980
Олексій Сєдіков, 10.10.1979
Тарас Синичак, 24.06.1977
Олександр Тарасенко, 10.07.1970
Андрій Третяков, 18.10.1973
Віктор Федоров, 18.07.1969
Денис Хитров, 28.04.1977
Павло Черних, 04.08.1975.  
У свою чергу Валентин Рибін, адвокат громадян РФ, які утримувалися в Україні, повідомив, що літак з росіянами відлітає без Руслана Гаджиєва, який значиться у списках на обмін.

Особый статус Донбасса неизбежен

Но Зеленскому ура! 

Все в восторге от Зеленского, от снятия депутатской неприкосновенности, начала работы Высшего антикоррупционного суда, возврата украинских пленных, от того, что парламент выпускает законы, как принтер… Зеленского хвалят не только граждане Украины, но и связанные с Кремлём персоны: Венедиктов и Белковский.

ВЕНЕДИКТОВ, редактор «Эхо Москвы», приезжал в Украину летом. В интервью Гордону он анонсировал происходящие сейчас события, дал руководству Украины установки, и теперь мир приближается невероятно быстрыми темпами. Как будто из некоего верховного штаба вниз спустились директивы, которые быстро воплощаются в жизнь.

ЧИТАЙТЕ ПОДРОБНЕЕ МЕССЕДЖИ ВЕНЕДИКТОВА >>

БЕЛКОВСКИЙ, российский политтехнолог, приехал в Украину после Венедиктова. В интервью Влащенко на ТВ ZIK (который принадлежит Медведчуку), он предложил выдвинуть Зеленского на Нобелевскую премию мира… 

С точки зрения Кремля, Зеленский движется в правильном направлении. 

А что такое правильное направление для Кремля?

  •  Особый статус Донбасса

  •  Региональный русский язык

  •  Вынесение «за скобки» Крыма

  •   Переговоры в Нормандском формате

  •   Установление долгосрочного мира 

Потеряв Крым в 2014 году Украина идёт к федерализации на условиях Кремля. Об этом отлично знают в команде ЗЕ, но этого ещё не успели понять граждане Украины! Они слишком увлечены восхвалением «Слуги народа» и радужными надеждами


Уважаемые граждане Украины! Не питайте иллюзий по поводу возвращения украинских территорий!

Порошенко подписал Минск-1 и Минск-2, Медведчук и Кучма работали над этим в согласительной комиссии. И теперь Зеленский доводит дело до логического завершения по формуле Штайнмайера. Он как президент не может открыто заявить, что всё, на что Украина согласилась в рамках Минских соглашений, будет реализовано: у Донбасса будет особый статус, регион получит политическую автономию и русский язык. И тем более Зеленский не может сказать народу, что Крым теперь российский, что Европа и США не заинтересованы в возвращении Крыма Украине. Поэтому Зеленский говорит то, что хотят слышать люди — Крым наш, негодяй Путин должен вывести войска из Донбасса — и делает то, что Украина обязана делать в рамках Минский соглашений. 

Команда ЗЕ подадут автономию Донбасса как ещё одну большую победу, чтобы народ снова закричал Зеленскому «ура!»

Balashov.com.ua


Родіна ЗаЖОП (ідею ширки вони не облишили)


Представники партії регіоналів “Опозиційна платформа — За життя” (ОПЗЖ) та “Батьківщина” намагаються нанести непоправну шкоду життям мільйонів українців. Для цього у Верховній Раді України вони зареєстрували відповідні законопроекти.

Перший законопроект “Про визнання таким, що втратив чинність, Закону “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування” номер 1114 від 29.08.2019 року. Серед його авторів — Королевська, Шуфрич та Рабінович.

Закон, який хочуть скасувати, є ключовим у трансформації системи охорони здоров‘я. Саме з його прийняття розпочалося системне впровадження змін у медицині. Його скасування означатиме скасування змін для 28 мільйонів українців, які підписали декларації, для десятків тисяч лікарів і медсестер, які почали працювати в нових умовах з гідною оплатою праці, знищення незалежної Національної служби здоров’я України.

Для агентів Кремля і регіоналів головною ціллю є підрив національної безпеки та збереження можливості вручну контролювати потоки коштів платників податків. Тому будувати в Україні ефективну модель на зразок британської не можна в жодному разі.

Другий законопроект “Про фінансове забезпечення охорони здоров‘я та загальнообов‘язкове медичне страхування в Україні” номер 1178 від 29.08.2019. Серед авторів — Юлія Тимошенко та Валерій Дубіль (який давно і серйозно користується послугами радників Богатирьової).

Закон пропонує впровадження обов‘язкового медичного страхування. Ми неодноразово пояснювали, що обіцянки “страхової медицини” — це популізм, спроба створити ілюзію турботи про здоров‘я українців та зберегти контроль над коштами платників податків. Більше про те, “страхова медицина” — це політична гомеопатія тут і тут.

Дивним чином ідеї українських борців за “страхову медицину” збігаються саме з російською моделлю. Моделлю, де немає ринку, вибору та конкуренції, тому й немає якості послуг. Змінивши систему фінансування охорони здоров‘я на “страхову“, Росія лишила “совок” там, де пацієнт отримує послуги. Таку систему хочуть розвинути і в Україні.

Спроби створити прозору систему з однаковими правилами і чіткими гарантіями для всіх учасників зустрічають потужний опір. Вони будуть діяти оперативно та рішуче.

Те, що називають “вікном можливостей” щодо законодавчих ініціатив у парламенті 9-го скликання може дуже легко перетворитись у “вікно можливостей для покидьків”.

Депутати, які підтримають ці законопроекти, фактично підпишуть угоду про знищення чітких та прозорих гарантій у системі охорони здоров‘я, а отже свідомо нанесуть шкоду здоров’ю українців.

У політичного керівництва держави і представників монобільшості має вистачити розуму цього не допустити. Адже добре відомо, що законопроекти ОПЗЖ і Батьківщини не варті навіть паперу, на якому вони написані.

Уляна Супрун

Страшна книжка, або Таня і Ваня

- Вань, а ты знаешь как по-биндеровски будет "вилка"?
- Как?
- "Виделка".
- Вот звери...

***

- Вань, а ты знаешь как по-украински будет "заживление"?
- Тань, я уже и боюсь знать. Давай выбросим эту книжку... Ладно. Ну и как, допустим?
- Загоивание
- Данунахуй!
- Ну вот, сам смотри в словаре. "Загоивать", "загоенный". "Гоить".
-А ну дай сюда!.. Ага, ага... Загоювающее мастыло? "Мастыло", блять??? Тань, нам пиздец...Мастыло! Пропала Россиюшка... Загоят нас с мастылом. А может и без, чтобы дольше загоивать. Ну вот почему мы не захотели стать одним народом с кем-нибудь другим?

***

- Тань!
- Ну че опять?
- А ти знаешь, что такое по-украински "пестить"?
- Блядь, да ты вообще охуел, долбоеб, тут же дети в комнате! Совесть сука имей, такое при детях...
- Ну вот на этот раз вообще мимо, Тань. Вот честно. Это хорошее слово. Вот как он ее пестит на свитанке в обоймах...
- На танке! В обоймах! Пестит! Фашисты! И как же он ее пестит, интересно?
- Палко.
- Палкой???? Слушай, Ваня, выкинь нахуй эту книжку. Я реально к маме уеду и детей заберу Жили же раньше как люди! И нормально же сукаблятьнахуй общались, пока ты вот это нахуйблятьсука в дом не притащил…

***

- Тань! Вот послушай...
- Ты опять эту книжку взял? Санька, Ирка, а ну быстро съебались погулять отсюда нахуй. Сейчас нельзя вам такое слушать, вы еще дети, блять... Ну что опять, Вань?
- "Як помру то похавайте".
- Ну?.. Ну похавайте, и чо? Помянулил, похавали, выпили, разошлись...
- Меня на могиле.
- Чоооо???
- Похавайте меня на могиле.
- Вань. Это все. Я ухожу жить к маме.

***

- Тань...
- Вань, не начинай. Не хочу я знать что такое морозиво. И потельня. Это ж надо так сковородку назвать! Это нормально? Гориллка! Это вообще что значит - вживать гориллку? Она что, мертвая? Мертвая маленькая обезьянка? Это даже не извращение, это Путину звонить надо или в милицию!
- А то что наша Ирка попросила у Деда Мороза "лосины какуины" это нормально? Это лось насрал?
- Не какуины, а "как у Инны". Ребенок только писать учится, девятый класс.
- Ну не злись. Иди, я тебе цьом зроблю.
- Цьом... цьом он зрабит. Цьом можно. А зрабить меня нельзя. Я в комсомоле была. Комсоргом
- Ах ти ж моя комсьоцьомочка... А но, де твий комсорган?
- Вань... Ну хватит... Ну убери руки... Ну ладно, раби уже. Раби всю. Бандера клятый... Пропала Россия…

***

- Івасику...
- Нооо?
- Шо то вапще було?
- Я сам ваще не розумію, Тетяночко. .
- А ну давай ще раз ту книжку. Яка там сторінка? Ага, шістдесят дев'ять. Кохав тендітно полум'яну ружу... Вань, а "ружа" це в мене где? Ай! Руки забери... вже поняла шо снаружи. І шо там далі... Ласкав як диво перси наливні... Вань, шо за хуйня? При чем тут наливные персы? Мы че, нефтью с Ираком торгуем?
- Та нє. Перси - то цицьки. Нямням.
- Вань, сейчас дети придут.
- Не придуть. Я іх в табір віддав.
- Ты продал в табор цыганам наших детей???
- Та нє. В табір бойового вишколу. На два тижні. Не лякайся, ласочко моя перлинна. Зоре моя цицькосяйна. Ти книжку читай, Тетяночко. Там ще багато є шо читать...

(с) догадайтесь кто