хочу сюда!
 

Наталья

38 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 32-42 лет

Заметки с меткой «україна»

Генетическая память. Враги народа

«Борьба» Украины с коррупционерами родом из СССР.


Исторически мы — выходцы из тоталитарной империи. Несколько поколений наших отцов и матерей жили в стране, где любой мог оказаться врагом народа. Начальник, соседка, бывший одноклассник, родители или их дети, инженер, рабочий, политический деятель, военачальник, любой гражданин великой сверхдержавы подозревался в измене родине, шпионаже, подрыве государственной экономической и хозяйственной жизни, агитации и призывах к свержению или ослаблению (!) советской власти.


«Гайки» в СССР были закручены настолько крепко, а мозги — промыты настолько сильно, что преступлением считалось даже родство с врагом народа. Советское общество в периоды репрессий дышало ненавистью и страхом. Доносы считались проявлением гражданской бдительности и поощрялись социальными привилегиями. Не удивительно, что количество осуждённых по политическим мотивам в СССР составляет десятки миллионов человек. Точную цифру сейчас уже, конечно, никто не назовёт.


Империя, державшаяся на ложных ценностях, рухнула, её руины уже поросли мхом, а народ до сих пор находится в бессознательном поиске «врагов». Генетическая память. Может быть, подлые враги и не собираются тёмной ночью в пыльном подвале и не строят коварных планов по подрыву национальной промышленности, сельского хозяйства, науки. Но они совершенно точно есть. И они среди нас. Зрада, одним словом.


Коррупционеры стали теми классово-враждебными элементами, с которыми нужно бороться ежедневно и бескомпромиссно. Это гнусный врач районной поликлиники, вымогающий взятки за свои приёмы. Это ушлый учитель, собирающий деньги под предлогом ремонта школы. Это гадкий сантехник ЖЭКа, который отказывается работать без «стимула». Коррупция повсюду. И она не иссякает, даже если с ней бороться.


Как когда-то СССР не мог победить «врагов народа», которые будто лезли изо всех щелей, так сейчас Украина барахтается в антикоррупционной борьбе, захлёбываясь в крупной государственной коррупции. А борьба тем временем уже заходит на второй круг, потому что предыдущий этап закончился тем, что честные «борцуны» попались на взяточничестве. Украина в антикоррупционном угаре напоминает собаку, которая пытается ухватить себя зубами за хвост. На это уходит много сил, и это не принесёт никакого результата.


Чтобы искоренить само явление коррупции, нужно бороться с её причинами. Если спросить Google о причинах коррупции в Украине, он выдаст сотни статей, в которых так называемые «эксперты» объясняют коррупцию менталитетом, попустительским отношением общества к взяточничеству, олигархической кликой «врагов народа» и т.д. Но всё это является лишь следствием. Два столпа, на которые опирается коррупция — это невозможность заработать честным путём и безнаказанность.


Опыт Сингапура под руководством его знаменитого премьер-министра и автора экономического чуда Ли Куан Ю для Украины должен стать учебным пособием. В первую очередь нужно нанести решительный удар в самую основу крупной государственной коррупции — это отмена НДС, таможенных пошлин, продажа 3500 государственных предприятий, ликвидация государственных министерств, сокращение 80% чиновников, снятие моратория на продажу земель сельскохозяйственного назначения. Что касается основополагающих принципов жизни Сингапура, то это максимальные свободы, открытость и толерантность. И никаких «врагов», растлевающих великое государство изнутри.


Коррупция должна быть преодолена. Но только после того, как государство перестанет выталкивать за черту бедности своих собственных граждан.


5.10


Самотній час Галини Гордасевич

Самотній час Галини Гордасевич



Українську письменницю Галину Гордасевич доля пов`язала з Донеччиною внаслідок трагічних подій воєнного і повоєнного лихоліття. Незалежний, у рамках системи, Донбас післясталінського періоду охоче приймав «вільнонайманців», звичайно, і тих, хто вийшов із таборів ГУЛАГу. Звідси, з тих таборів, – Галина, яка знайшла свою долю тут, на Донеччині, хоча і повернулася згодом на рідну Волинську землю.

Тернопільська земля здавна славилася релігійністю, сільський священик був не просто представником інтелігенції, а залишався сам-один адміністративно-правовою силою, котра могла впливати на навколишню ситуацію. Галина Гордасевич любила повторювати такий вислів, що справжній інтелігент повинен мати не один, а три дипломи про вищу освіту: свого діда, свого батька і власний. Десь так воно і сталося. Тільки свою, справжню, інтелігентську освіту їй довелося здобувати в інших «університетах».

Народилася 31 березня 1935 року у м. Крем’янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда та його дружини Олени. Дитинство майбутньої письменниці не було щасливим через щоденні сімейні чвари, ініціатором яких була мати. Все своє дитинство Галина Гордасевич згадує як суцільну чорну незгоду, де їй добряче перепадало, особливо після народження сестрички. Тому більшу частину вільного часу дитина проводила у «шевченківських» бур`янах. Десь із цього моменту п’ятирічна Галина стала серйозно мучитись над питанням: «А може мої теперішні батьки – не мої? Може мої справжні люблячі батьки – якісь інші люди?». З дитинства вона звикла бути самотньою, згодом ця самотність стає її своєрідним авторським стилем, що відбився у кількох книжках її поезій і прози.

Переживши війну і німецьку окупацію 1941-1945 років, Галина влітку 1946 року стала свідком арешту батька, якого засудили на 10 років, сім’я опинилась без засобів для існування. Не зважаючи на все, Галина закінчила семирічну школу з похвальною грамотою, поступила в Острозьке педагогічне училище, наступного року перевелась до м. Костополя. Однак настали важкі часи: 13 березня 1952 р. Г. Гордасевич була заарештована після тривалого вистежування органами МГБ, вдруге заарештована 20 травня того ж року і засуджена до 10 років ув’язнення по ст. 54 Кримінального Кодексу УРСР з вироком «За написання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Згодом були кількамісячні перебування під слідством у тюрмі м. Рівного, етапування до жіночої зони коло м. Чернігова, а в подальшому – покарання у зонах Одеси та Куйбишева (нині – Самара, Росія).

Усі жахи, пов’язані з арештом і перебуванням в ув’язненні, вона описала в автобіографічній повісті «Соло для дівочого голосу».

Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У зв`язку із беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні в`язні, тому дівчат, яким виповнилося 18 років, 29 квітня 1953 р. перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 р. перевели до Куйбишева, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Галині Гордасевич доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. Гордасевич як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.

На волю вийшла 24 грудня 1954 р. Удома її ніхто не чекав – мати з сестрою поїхали в Сибір до батька. Що чекало дівчину з табірним минулим у радянському суспільстві, згуртованому навколо соціалістичного будівництва? Саме доля безликої трудівниці-чорнороба: Галина Гордасевич завербувалася за оргнабором у січні 1955 р., прибула на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Жила спершу у м. Макіївці та шахтарському поселенні Ханжонковому, з 1962 р. – мешкала у м. Донецьку.

Навчалася у школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонковому, друкарем у Донецькій обласній друкарні.

У Донецьку Галина Гордасевич вийшла заміж. Але і в родинному житті вона залишалася самотньою, чоловік покинув її вагітною. Її перша дитина померла від дизентерії. У 1961 році, поза шлюбом, народився син – Богдан Гордасевич, нині відомий львівський поет Жорж Дикий.

У середині 1960-х Галина Гордасевич знову після юнацьких спроб почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті, стала членом літературного об`єднання „Обрій” при газеті «Комсомолец Донбасса», яким керував Йосип Курлат і з якого вийшли відомі письменники Василь Стус, Леонід Талалай, Василь Захарченко, Анатолій Гарматюк. Тоді ж познайомилася і подружилася з українськими дисидентками Аллою Горською та Надією Світличною. У 1965 році Галина вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М. Горького у Москві (закінчила 1971 р.). У цей час були спроби КДБ завербувати письменницю, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася.

Як наслідок, 1968 року у видавництві «Донбас» знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві «Молодь» знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію «затятій націоналістці і бандерівці»: до Спілки письменників України її прийняли лише в 1988 році.

У 1990-му році Галина Гордасевич переїхала з сином до Львова. З тих пір вийшло понад 30 її книг, серед яких «Степан Бандера – людина і міф» і «Нескорені берегині» – про українських жінок, політичних ув`язнених.

Не склалося особисте життя табірного в`язня Галини Гордасевич: у неї є свій варіант весільної пісні про Галю:

«Ой, повезли Галю темними лісами,
Прив`язали Галю до сосни косами...
А щоб слухала батька-матір,
Та не рвалась в широкий світ!
І стали біля неї сосни на варті,
І до ніг їй послався калиновий цвіт.
І виходили з гущавини сарни й лисиці,
Не насмілювались ближче підійти.
І тільки конвалія принесла росиці,
Щоб губи зволожила в час самоти».

Галина Гордасевич померла 11 березня 2001 р. у м. Львові, похована у м. Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.

Творчий дебют Галини Гордасевич відбувся 1966 р., коли вийшла друком її перша поетична збірка «Веселки на тротуарах». Книжку було визнано однією з найкращих за підсумками року серед українських видань, але час поетичних лаврів в умовах нової хвилі репресій тривав дуже недовго. Творчий доробок письменниці – чотири поетичні збірки та п`ять книжок прози вкупі з добірками критичних та публіцистичних статей – не є показником її справжнього потенціалу, але виразно ілюструє ситуацію, коли письменник змушений «писати в шухляду», правдами і неправдами вибиваючи друк власних творів.

Поезії Галини Гордасевич – це діалоги з сучасниками, гострі рефлексії з приводу реалій навколишньої дійсності. У більшості своїй це твори сповідального характеру, у яких без прикрас і зайвих метафор озвучені малоприємні прикмети часу і факти власного невтішного життєвого досвіду. Як гостро і болісно свідчать рядки поезії «Для мене «культ» – не абстрактне поняття…», жаль за загубленою молодістю, прикрість несправедливих звинувачень, коли доказом злочину ставили дівочі вірші про першу весну і перше кохання, не можуть змінити поетичне кредо героїні: «Найстрашніша із зрад – це себе зрадити».

Раз у раз ставить Галина Гордасевич питання «Хто ми?», нагадує, що без ідентифікації національної приналежності не може бути самодостатньої людської особистості, і рецепти для цього лишаються незмінними:

«То що ж ми чинити маємо?
Що нам тепер робити? –
Рабів у собі убиваймо!
Воскрешаймо мужність убиту!»

Часто у її віршах оживають постаті близьких за духом і творчістю людей. Тут і тверда постава та ясний погляд Алли Горської у вірші «Споконвічний вогонь», і величний сум над труною В`ячеслава Чорновола, до якого «приліпились не ті, ой не ті», і спогади, про подругу-єврейку Раю Розенберг, з якою переносила центнери бетону, спогади, що легко розв`язують національне питання:

«Трагічне в життя нашого повісті
Було на кожній сторінці.
А між тими, хто нас стеріг по совісті,
Були свої, українці».

Творчість Галини Гордасевич відображає невгамовні пошуки самореалізації знедоленої, але незламаної особистості, самотньої, але не одинокої у пошуках одвічних істин душі, мисткині, яка до кінця своїх днів не втратила можливості побачити у людині людину, відкинути фальш, лицемірство і фарисейство, а натомість наголосити на збереженні божественного начала у людині, милосердя як вищої духовної цінності. «Так, жiнка в свiт приходить для любовi!» – стверджує письменниця у своїй поезії «Історія жінки», власним прикладом свого життя вона доводила цю істину, щиро і безхитрісно намагаючись протистояти будь-яким проявам свавілля, жорстокості, цинічності і звичайної байдужості.

«Але якби усе почати знов?
Адже обiд щоденний – це любов!
Сорочка, чисто випрана, – любов!
І ночi, що не спала ти – любов!
І пiсня, що спiвала ти, – любов!
І квiти, що посiяла, – любов!
І очi правнукiв яснi – любов!
І Україна вся – одна любов!
Було б все так, якби почати знов.
Жiноча доля в свiтi – це любов».

Автопортрет, який у вигляді творчої самохарактеристики підготувала письменниця, вражає ліричними нюансами, поєднанням звукових і зорових вражень і легкістю мистецької фантазії. Він завершується грайливим візерунком, у якому відчутні нотки суму і самотності, адже справжній митець завжди залишається самотнім.

«У Жака Превера є вірш про те, як намалювати птицю. Детально описавши цей процес, поет радить підписувати свою картину лише після того, як птаха заспіває. Дивлюся на свій автопортрет і чую музику, яку слухає та, намальована. Але чи почують її інші люди? Того я не знаю. Але беру свій пензель (тобто кулькову ручку) і ставлю своє ім`я в нижньому правому кутку картини: Галина Гордасевич».

Сергій Несвіт.
Газета "Провинция":
    № 14 (1265) 08.04.2015
http://www.konstantinovka.com.ua/node/23315

Для львів’ян відкрили онлайн-доступ до всіх ухвал Міськради

Для львів’ян відкрили онлайн-доступ до всіх ухвал Міськради від 1990 року



Львів – перше місто України, яке розмістило у відкритому доступі на сайті міської ради всі прийняті ухвали, починаючи з 1990 року.

Як зазначив секретар Львівської міської ради Анатолій Забарило, проведено велику роботу щодо оприлюднення ухвал Львівської міської ради. Тепер понад 17 тисяч ухвал, прийнятих з 1990 року, доступні для громадськості. Знайти перелік ухвал за скликаннями можна за посиланням http://city-adm.lviv.ua/lmr/docs/decisions-by-session

«Ще на початку каденції ми акцентували увагу на прозорості та відкритості роботи Львівської міської ради. На Інформаційному порталі депутатів ЛМР є оприлюдненні порядки денні пленарних засідань, не лише проекти ухвал, додатки, викопіювання. В рубриці «Постійні комісії» за день до засідання постійних депутатських комісій розміщують проект порядку денного засідання із питаннями, які розглядатимуть члени комісій, та протоколи».

Як повідомив в.о. начальника управління «Секретаріат ради» Юрій Лукашевський, оцифруванням ухвал займались працівники управління «Секретаріат ради». В результаті оцифрована і оприлюднена 3361 ухвала (1990-2002 роки).

«Зараз львів’яни мають можливість зайти на сайт Львівської міської ради і через пошук довідатись, чи були якісь ухвали щодо питання, яке їх цікавить. Це стало можливим завдяки співпраці з архівним відділом ЛМР. До речі, на сайті є знакові ухвали, які передають дух цих часів. Наприклад, Декларація першого демократичного скликання від 03.04.1990 року про прагнення львів’ян до незалежності України», - зазначив Юрій Лукашевський.

На думку декана історичного факультету ЛНУ ім. І Франка Романа Шуста, оприлюднення оцифрованих ухвал є важливим історичним джерелом для істориків.

«Хочу зауважити, що ініціатива Львівської міської ради щодо оприлюднення ухвал всіх скликань вартує на підтримку і заохочення. Це є не тільки доступ до публічної інформації, а й дуже важливе історичне джерело. Це велике підґрунтя для істориків, науковців для подальших праць з історії нашого славного міста Львова. Багато істориків зараз вивчають історію ХХ століття, радянський період та період Незалежності України. Документи цього часу в архівах дістати досить важко, які, до речі, часто зберігаються в неналежних умовах. А оцифровані угоди уже, як то кажуть, не пропадуть. Будь-який дослідник, не виходячи з квартири, може використати ці документи для свого дослідження. І, що ще важливо, ці документи після оприлюднення не можуть уже бути сфальшовані».
http://tvoemisto.tv/news/lya_lvivyan_vidkryly_onlayndostu
p_do_vsih_uhval_miskrady_vid_1990_roku_80645.html

Закрити EX.UA змушують останні законодавчі ініціативи.



Право автора чи право вибору: Чому закривається EX.UA
 1
6 листопада 2016
Проблеми у ресурсу через проект закону "Про державну підтримку кінематографа в Україні"

Найбільший у країні файлообмінник - EX.UA вирішив закритися. Через погрози, шантаж, небажання працювати поза межами правового поля. Так, принаймні, пояснили користувачам. Про рішення закрити ресурс повідомили 16 листопада ввечері на головній сторінці.

"За останній рік EX.UA довелось відчути на собі прямі погрози, шантаж (зокрема і на міждержавному рівні), DDоS-атаки. Дані дії піддають небезпеці особисту інформацію та особисті файли, які зберігаються на ресурсі", - сказано в повідомленні EX.UA. Також у заяві стверджують, що завжди працювали в правовому полі, незалежно від вимог законодавця.

Адміністрація ресурсу просить користувачів до 30 листопада вилучити свої файли з архівів і зазначає, що "останні законодавчі ініціативи в сфері нібито боротьби з піратством несуть всі ознаки нецивілізованого лобізму. Новий закон, який знаходиться на підписанні у президента, робить невигідним його дотримання: він буде діяти тільки проти тих, хто спробує йому слідувати. Він буде стимулювати нехтування авторськими правами. І тому він невигідний. Він мертвий".

Проблеми у ресурсу через закон "Про державну підтримку кінематографа в Україні". Документ чекає на підпис президента і передбачає блокування піратського контенту. Законодавець вирішив, що у разі, якщо власник авторського права виявляє фільм або музику, розміщені без його дозволу, то має право вимагати заблокувати доступ до нього. Якщо власник сайту заявляє, що не зніме контент, то доступ до файлу повинен заблокувати постачальник технічних послуг. Якщо контент не блокується, правовласник може звернутися до суду.

Практика судового блокування сайтів з піратським контентом існує в Росії. Там у травні 2015 року в силу вступила розширена версія антипіратського закону. Документ ще на етапі проекту охрестили "Законом проти інтернету". Він передбачає можливість блокування сайтів, що містять неліцензійний контент, на вимогу правовласника. Спочатку передбачалося, що це торкнеться всіх видів інформації, але, після внесення поправок, закон застосовується тільки до відеопродукції. Якщо після попередження власники сайту не видалять спірний матеріал, то блокується весь ресурс.

На думку адміністрації EX.UA, судова система блокування сайтів вигідна виключно іноземним компаніям, а українські правовласники у разі підписання закону президентом та набуття чинності більше коштів не отримають. А ось у глядача і слухача, стверджують в адміністрації файлообмінника, стане значно менше свободи вибору.

"Найтемніша ніч – перед світанком. Можливо, нашому ринку знову варто повернутися до безконтрольного торрент-піратства, щоб правовласники усвідомили, що, не надаючи глядачам можливість легально отримувати контент, вони не можуть забороняти". Так завершили в EX.UA своє звернення до користувачів.

EX.UA — найбільший український файлообмінник. Він працює з 2009 року. Файлообмінник - один з 15 найбільш відвідуваних серед українських інтернет-користувачів. Трафік сервісу становить близько 15% всього трафіку зони UA-IX.

Творці сервісу задумували його саме як файлообмінник. Користувач може зберігати необмежену кількість інформації і обмінюватися нею. EX.UA з'явився після того, як у 2009 році МВС закрило сайт infostore.org, користувачі якого володіли аналогічними функціями зберігання й обміну даними.

Майже відразу ж після запуску Американська асоціація звукозапису RIAA внесла ресурс у список з 25 сайтів, які сприяють поширенню нелегальної музики. Після цього керівництво українського файлообмінника заявило про те, що EX.UA можуть зробити платним, відраховувати відсоток авторам розміщеного контенту і таким чином уникнути подальших звинувачень у піратстві.

Платним сайт не зробили, а проблеми з законом не закінчилися. У січні 2012 року сайт закрили в рамках розслідування кримінальної справи за статтею про порушення авторських прав. Справу було відкрито за ініціативою Adobe Systems Inc., Microsoft, Graphisoft Inc. МВС проводило обшук і вилучило багато техніки, серед якої близько 200 серверів, де зберігалося понад 6000 терабайт інформації. Адміністрація сервісу інформацію про обшуки і вилучення спростовувала, а заявляла лише про призупинення делегування доменного імені реєстратором.

МВС тоді повідомляло, що з'ясувало громадянство голови адміністрації EX.UA. Це був нібито громадянин Латвії. Після цих подій деякі нардепи зверталися до силовиків з вимогою перевірити законність проведених слідчих та процесуальних дій, а обладнання сервісу повернули тільки після того, як у лютому сталася серія DDoS-атак на сайти органів уряду і силовиків. Апаратуру повернули, але справу не закрили. Епопея з відкриттям-закриттям кримінальних справ і поверненням серверів тривала ще близько півроку. Повідомлялося навіть про кримінальні справи проти слідчих.

Деякий час EX.UA просто працював, але ось влітку 2014 року в Росії його внесли в список заборонених. Можливо, що вже до початку 2017 року і нам доведеться забути про те, що такий сервіс існував
http://ua.112.ua/statji/pravo-avtora-chy-pravo-vyboru-chomu-zakryvaietsia-exua-353222.html

http://www.ex.ua/88689655?r=82543,80938


89%, 8 голосов

0%, 0 голосов

11%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

З ким українці?



        Во-во. А з ким же українці? 
        З Тимошенко чи з ренегатами та колаборантами?
        З Україною чи з Мордором?
        Третя річниця Майдану, 2 з половиною роковин, як кремлівський холуй Порошенко обіймає головну державну посаду.
        Селекція відбулася. З Україною залишилася Тимошенко та партія Батьківщина, всі решта з Рашкою.
        Хто ще не розумів цього в травні 2014 року, повинен би зрозуміти все за цей час, що минув. Хоч би по своїх порожніх гаманцях та холодильниках.
        Банда клептократів начолі з Порошенко підводить Україну до остаточного знищення.
        Навіть те, що всі вони корупціонери та євровори, не так страшно, як те, що вони продають Україну.
        Час визначатися.
        Рубікон, українці, Рубікон....

Закриття EX.UA – це НЕ є "класно"

У Порошенка заявили, що закриття Ex.ua – це "класно"
Четвер, 17 листопада 2016, 14:13

Заступник глави адміністрації президента Дмитро Шимків вважає, що припинення роботи файлообмінника Ex.ua є позитивним моментом і безумовним успіхом у сфері боротьби з піратством в інтернеті.

Про це він розповів журналістам у четвер, повідомляє "Інтерфакс-Україна".

"У них (Ex.ua – ред.) є бізнес-модель, яка давала їм можливість заробляти кошти, поширюючи нелегальний відеоконтент, вставляючи в нього українську рекламу. Українські рекламодавці платили гроші за розміщення реклами, а правовласники контенту не отримували ніякої бенефіції від цього", – сказав він.

Шимків заявив, що власники ресурсу отримували таким чином близько $1 млн доходів на рік.

"Знаєте, завжди в піратській історії наступав момент, коли пірати усвідомлено переходили на світлу сторону. Це класно", – сказав Шимків.

Як відомо, 16 листопада Ex.ua повідомив про рішення припинити свою роботу і попросив всіх користувачів вилучити файли зі своїх архівів до 30 листопада.

В ресурсі відзначили, що за останній рік їм довелося відчути на собі прямі погрози, шантаж (у т. ч. і на міждержавному рівні), DDoS атаки, які наражають на небезпеку особисту інформацію та особисті файли, які зберігаються на ресурсі.

В Ex.ua вважають, що їх ресурс працював у правовому полі, однак "не всім подобалася таке трактування законодавства".

Раніше силовики вилучили сервери найбільшого онлайн-кінотеатру України Fs.to, тим самим заблокувавши його роботу. Представники ресурсу пообіцяли відновити роботу в найближчі дні.

Українська правда
http://www.epravda.com.ua/news/2016/11/17/611458/

Богдан Гордасевич:
Я особисто категорично проти, бо замість допомогти власним інтернет-ресурсам увійти в потрібне правове поле - їх тупо закривають.Чому Ютюбу можна і це не піратсво, а EX.UA не можна. Все повторюється як з ігровим бізнесом, який так само вмомент знищила одна дама (ЮВТ) і він перейшов закордон, через що Україна втрачає величезні кошти.



 ЕХ.UA прекращает работу

Ресурс EX.UA принял решение прекратить работу. За последний год EX.UA довелось ощутить на себе прямые угрозы, шантаж (в т.ч. и на межгосударственном уровне), DDOS атаки. Данные действия подвергают опасности личную информацию и личные файлы пользователей, которые хранятся на ресурсе.

EX.UA работал в правовом поле. Не всем нравилась такая трактовка законодательства, но ресурс всегда уважал законы Украины. EX.UA соблюдал авторские права, что постоянно подтверждал быстрым реагированием на любые нарушения на площадке. При этом, ресурс не одобряет ту систему распределения и управления авторскими правами, которая сложилась сегодня.

За время существования EX.UA поставил перед собой задачу поднять эту проблему в украинском обществе. Личным примером ресурс показал, что страна способна соскочить с иглы торрентов, и в рамках рыночных механизмов плавно двигаться к нормализации правоотношений между пользователями, правообладателями и Интернет-площадками. Часть из этих задач выполнена, часть – нет.

Последние законодательные инициативы в сфере якобы борьбы с пиратством несут все признаки нецивилизованного лоббизма. Новый закон, который находится на подписании у Президента, делает невыгодным его соблюдение: он будет действовать только против тех, кто попытается ему следовать. Он будет стимулировать пренебрежение авторскими правами. И поэтому он невыгоден. Он мертв.

Выгоду получат только иностранные компании. Украинские правообладатели не получат больше денег. Украинский бюджет не получит вообще никаких денег. А украинский зритель получит меньшую свободу выбора. Мы считаем то, что сейчас будет происходить в Украине после принятия закона, сильно вредит ее интересам.

EX.UA всегда идентифицировал себя как национальное файловое хранилище и отвергал любые "предложения" связанные со сменой доменной зоны и территории вещания. Название EX.to/co/ru для EX.uа неприемлемо.

EX.UA никогда не сойдет с позиций уважения законов Украины, и поэтому ресурс принял решение просто прекратить свою работу. Мы просим всех пользователей изъять файлы из своих архивов на EX.UA до 30.11.2016. Также уведомляем пользователей mail.ex.ua, что данный сервис будет в ближайшее время перенесен на новый домен.

PS: Самая темная ночь – перед рассветом. Возможно, нашему рынку снова стоит вернуться к бесконтрольному торрент-пиратству, чтобы правообладатели осознали, что, не предоставив зрителям возможность легально получать контент, они не могут запрещать.
http://www.ex.ua/

У Києві урочисто відкрили пам'ятник Ганні Ярославні

На Львівській площі відкрили пам'ятник Ганні Ярославні



В четвер, 10 листопада, в Києві урочисто відкрили пам'ятник "Ганна Ярославна. Королева Франції", авторства Костянтина Скретуцкого і Федора Баландина. Скульптура прикрасила собою Львівську площу.



Кошти на реконструкцію довколишнього сквера і спорудження монумента виділив французький підприємець і меценат Бертран Кост. За його словами, Україні потрібні месиджі для європейських партнерів і інвесторів про те, що Україна пам'ятає свою історію і гордиться історичними зв'язками з Європою. "Ганна Ярославна стала першою справжньою француженкою, хоча була українкою", - відмітив Кост на відкритті пам'ятника.



Висота монумента разом з постаментом склала 2,4 м, а обличчя Ганни обернене у бік Франції. "Ганна не уявляла собі, що на початку 21 століття інша жінка, родом з Франції, тобто я, відкриватиме статую, зведену в її честь, в центрі її рідного міста. Мені здається, це дуже символічно. Це зміцнить зв'язки, - як відмітила посол Франції в Україні Ізабель Дюмон.



Також на відкритті монумента були присутніми посли Бельгії, Швейцарії, Мексики, Польщі, Словенії, Норвегії, Грузії, міністр культури України Євгеній Нищук, скульптор, один з авторів пам'ятника Костянтин Скритуцкий і учні київських французьких шкіл.



Ганна Ярославна : дочка князя Київської Русі Ярослава Мудрого і шведської принцеси Ингигерди - в 1048 році поїхала з Києва у Францію, де вийшла заміж за французького короля Генріха I. Ганна стала не лише королевою Франції, але і прабабусею майже 30 європейських королів, багато видатних аристократів, політики і відомі світові діячі. Ініціатори проекту відмічають, що пам'ять Ганни Ярославни шанують у Франції - пам'ятники королеві стоять в містечку Санлис під Парижем і в місті-побратимові Києва Тулузі.

Харківські винахідники створили газодетонаційний міномет

У Харкові створили принципово новий вид зброї

Розробку здійснили фахівці Харківського національного університета Повітряних сил ім. Кожедуба

10 листопада 2016, 14:06



Як передає Depo.Харків, про це повідомило "Військове телебачення України". Створений харківськими винахідниками газодетонаційний міномет під час стрільби не використовує пороховий заряд - для вистрілу використовується газова суміш пропану з киснем

Військові вже продемонстрували новинку в польових умовах, встановивши на танку міномет калібру 71 мм.

За твердженням розробників, пристрій є унікальним й не має аналогів у світі. Така зброя не залишає після себе ні продуктів згоряння пороху, ні гільз. При цьому дальність ураження не поступається пороховим аналогам, а постріл є значно тихішим. Міномет може стріляти як твердими снарядами, так й рідиною та сипучими матеріалами. Установка є значно економнішою від порохових прототипів - адже крім того, що порох дорожчий за газ, в нього обмежений термін придатності та йому потрібні особливі умови зберігання.

Така технологія дозволяє також швидко встановлювати мінні загородження. За допомогою керування енергією пострілу, міни вистрілюються таким чином, щоб вони лягали в одну лінію на необхідному напрямку.

Розробники впевнені, що танковий міномет з газодетонаційним снарядом й автоматичною подачею мін здатний змінити тактику танкового бою. Зараз танки не можуть стріляти осколочно-фугасними снарядами на малі відстані, оскільки снаряд може зрикошетити від ґрунту. Це робить танк дуже вразливим проти ручних переносних протитанкових засобів. За допомогою ж міномета можна буде ефективно обстрілювати близькі цілі.

Нині харківські винахідники працюють над створенням скорострільного безгільзового кулемета, який дозволить прострілювати "зеленку" на полі бою без економії набоїв. Зараз для такої мети використовуються зенітні установки, вартість вистрілів яких досить висока.

Зброю зі схожим принципом дії розробляє американська корпорація Utron. Але між її конструкцією 45-мм гармати та харківським мінометом є суттєва відмінність - як стверджують українські спеціалісти, американська гармата не забезпечує стабільну початкову швидкість боєприпасу при кожному пострілі.

Технологія, покладена у основу газодетонаційної зброї, може використовуватися також у виробництві - наприклад, для нанесення антикорозійного покриття з алюмінію на металеві поверхні автомобілів та сільгосптехніки.
http://kh.depo.ua/ukr/kh/u-harkovi-stvorili-printsipovo-noviy-vid-zbroyi-10112016140600

Цікаві факти про українську мову

Сьогодні, 9 листопада, українці відзначають День української писемності та мови. На честь цього дня пропонуємо дізнатися або пригадати цікаві факти про рідну мову.



http://lovelylife.in.ua/tvorchist/kultura/tsikavi-fakty-pro-ukrayinsku-movu-yaki-varto-znaty-kozhnomu.html