http://sna.in.ua/?p=4854 Делегація в`єтнамських бізнесменів на чолі з Хоанг Бінь Куан 20 травня зустрілась з головою Харківської ОДА Михайлом Добкіним. Керівництво Харківщини не вперше приймає бізнесменів з В`єтнаму – спільні інтереси харківської влади і в`єтнамської діаспори в Харкові загальновідомі. Цього разу в`єтнамці мають бажання значно збільшити кількість своїх студентів в Україні – на порядок (зараз в Харкові навчаються 1026 студентів з В`єтнаму). Михайло Добкін запрошує вєтнамських бізнесменів до співпраці – інвестувати в переробну, харчову промисловість. Результати такої співпраці в Харкові загальновідомі. При активному сприянні харківських можновладців, у Харкові вже діє найчисельніша в`єтнамська громада, яка за офіційними даними МВС налічує більше 3 тисячі осіб, не рахуючи тих, які уже отримали громадянство України. Насправді їх значно більше, приблизно 30 – 50 тисяч осіб. Як вони потрапили до України? Перша партія прибула ще за часів Радянського Союзу в якості робітників на підприємства і фабрики народного господарства. Але довго вони там не затримались і дружно перекочували на ринки. Потім вони їхали сюди в якості студентів (чи точніше сказати учнів) ПТУ. Звичайно, ніхто з них не мав наміру навчатись – всі дороги вели спочатку до Центрального ринку, потім до ринку Барабашово. Торгівля на ринку, контрабанда, виготовлення контрафактної продукції, сприяння нелегальній імміграції – ось далеко не повний перелік занять цих «студентів». Що від того маємо? Зайняті в`єтнамцями гуртожитки, в яких мали б жити українські студенти. Зайняті торгові місця на ринках. Міська земля щедро роздається іноземцям на будівництво так званого “в`єтнамського майданчика” на ринку Барабашова, на будівництво буддистського храму, на житлове будівництво для керівників в`єтнамської громади. До речі, ця земля міськрадою роздається безкоштовно. Так звані «іноземні інвестиції», які вкладають в`єтнамські підприємці в Українську економіку, насправді «зароблені» в`єтнамським земляцтвом тут, в Україні, за рахунок контрабанди, виготовлення контрафактної продукції, ухиляння від податків. Називається це «іноземними інвестиціями» тому, що згідно до українського законодавства іноземні інвестиції мають привілеї порівняно з вітчизняними. Міська влада переконує нас, що в`єтнамські підприємці створюють робочі місця на ринках. Не створюють в`єтнамці робочі місця, а навпаки, забирають їх у українців. Адже торгове місце на ринку – це і є робоче місце, яке дістанеться або іноземцю, або українцю. Дякуючи власникам ринків і міській владі все частіше такі робочі місця надаються саме іноземцям. Якщо ви українець, спробуйте отримати торгове місце на “в`єтнамському” майданчику, на ринку Барабашова! Тоді ви зрозумієте, що таке етнічна мафія, що таке расизм по-в`єтнамськи. Ми не проти реальних інвестицій в економіку України. Коли створюються сучасні, високотехнологічні підприємства, коли українські громадяни отримують високу зарплатню, коли бюджет в вигляді податків отримує значні кошти – це добре. А от коли створюється іноземне підприємство для легалізації в Україні все нових і нових “співробітників”, “експертів”, “спеціалістів”, потім їх родичів і так далі – ми проти. Для довідки –в Харкові в 2009 році отримали дозвіл на працевлаштування 169 громадян В`єтнаму. Цікаво, що це за спеціалісти, яких неможливо знайти серед громадян України? Коли в Україну приходить серйозний інвестор, він не намагається отримати громадянство чи дозвіл на постійне проживання. Він наймає українських керівників, спеціалістів, робітників. Серйозний інвестор не використовує своє підприємство для легалізації іммігрантів. А інвестиції по-в`єтнамськи – це коли на один долар інвестиції отримуємо одного іммігранта. Мігранти не прагнуть працювати на Україну, вони залишаються патріотами своїх етнічних спільнот і працюють на розвиток цих спільнот. Мігранти не прагнуть стати українцями китайського, в`єтнамського походження, (якщо це взагалі можливо), їх мета – створити в Україні маленький Китай, маленький В`єтнам і так далі. Приклад в`єтнамського містечка в районі вулиці Киргизької в Харкові, приклад Косова, де албанці витіснили сербське населення, – яскраве свідчення тому.

Ми вимагаємо:

- обмежити набір студентів з країн міграційного ризику – Китаю, В’єтнаму, Азії, Африки. Після закінчення навчання забезпечити повернення студентів на свою батьківщину. - заборонити студентам займатись діяльністю, не пов`язаною з навчанням (торгівлею, бізнесом, релігійною, місіонерською діяльністю). - звільнити студентські гуртожитки від іноземців, які там незаконно проживають. - припинити практику безкоштовної роздачі землі іноземним громадянам. Пріоритетне право на отримання в оренду земельних ділянок – для українських громадян і українського бізнесу. - забезпечити на ринках Харкова (незалежно від форми власності) пріоритетне право на зайняття торгових місць за громадянами України. Частку торгових місць, які мають право займати іноземці, обмежити на рівні 5% від загальної кількості місць на ринку.

http://sna.in.ua/?p=4848

29 серпня членством та прихильниками Організації «Патріот України» – Соціал Nаціональної Асамблеї у Василькові було проведено акцію солідарності з робітниками харківського заводу «Гідромодуль». Справа в тому, що згідно чергового рішення Харківського апеляційного господарського суду у справі проти СКТБ «Гідромодуль» на користь буддистської релігійної громади «Аджита» частина українського заводу передається в’єтнамським буддистам.

Як результат по своєму унікальний харківський завод «Гідромодуль» (єдиний на Україні завод де розробляють та випускають гідравлічне обладнання) може припинити своє існування, українські робітники втратять робочі місця і як наслідок спроможність утримувати своїх дітей. Але такі дрібниці мало хвилюють в’єтнамських окупантів адже ними давно заплановано збудувати на території заводу «Гідромодуль» багатоповерхові житлові приміщення для нових тисяч в’єтнамських нелегалів. Усвідомлюючи небезпеку повзучої окупації членство Організації ранком 29 серпня планувало провести чергову акцію по витісненню чужинців з васильківського ринку і одночасно провести пропагандивну акцію на підтримку робітників харківського заводу «Гідромодуль». Чужинцям які незаконно торгують на при ринковій території вдалося помітити частину бійців Організації «Патріот України» очікувала на побратимів в одному з кафе поблизу васильківського ринку. Як результат дев’ять українських патріотів було затримано міліцією яка оперативно виїхала на ринок після дзвінка чужинця. На щастя після втручання депутатів Васильківської міської ради міліція швидко відпустила затриманих. А тим часом серед українських підприємців та відвідувачів ринку агітаторами СNA поширювалися листівки з закликами підтримати робітників харківського заводу «Гідромодуль» в їхній боротьбі з в’єтнамськими окупантами. Васильківці в переважній своїй більшості дуже доброзичливо віднеслись до пропагандивної акції соціал-націоналістів, цікавились як долучитись до боротьби і стати членом Організації, збирались на ринку групами 5 – 15 чоловік і обговорювали боротьбу харківських робітників заводу «Гідромодуль». Мешканці Василькова видохнули з полегшенням коли довідались, що після роз’яснювальної роботи проведеної бійцями Організації «Патріот України» друга особа у в’єтнамській ієрархії міста Василькова просто виїхала на свою етнічну батьківщину до В’єтнаму. Ця знакова подія надихає на боротьбу з чужинцями адже Васильків вже незабаром має стати головним форпостом соціал – націоналізму на Київщинні!

17.08.2010 13:01]  Олена Княжицька Нещодавно в Україні було видано унікальну карту "Голодомор 1932 - 1933 років”, на якій позначено не лише місця так званих "чорних дошок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами чим прирікали його на загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із Росії та Білорусії.

З Білоруської СРСР до Одеської області - 61 ешелон, із західних областей РСФСРР до Дніпропетровщини - 109 ешелонів, з Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії до Харківської області - 80 ешелонів. З Іванівської до Донецької - 44 ешелони.

Подивитися в збільшеному масштабі

[ Далі... ]

24 серпня в Сімферополі біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбувся урочистий мітинг до Дня Незалежності України, на який зібралося кількасот чоловік різних національностей Криму.
Квіти до пам’ятника поклали представники патріотичних політичних партій та громадських організацій, громадяни-патріоти.

Над площею майоріли державні прапори, прапори Української Народної партії, Конгресу Українських націоналістів, кримськотатарські національні прапори. Наприкінці виступили дитячі колективи з піснями, танцями та віршами Кобзаря. Жодного представника кримської влади на святі не було.

«Приємно, що кримські діти, які на мітингу співали українські пісні та декламували українські вірши, гарно знають національну культуру та чудово володіють українською мовою», — прокоментував ситуацію голова Кримської організації УНП Олег ФОМУШКІН, який із захопленням слухав співи та декламування малят та рукоплескав національним українським танцям дитячих колективів Української гімназії Сімферополя.

За його словами, «навіть діти кримськотатарського народу добре володіють державною мовою та є більшими патріотами України на відміну від проросійської верхівки кримської влади, яка й досі показово демонструє на своєму робочому місці небажання розмовляти українською».

З особистих вражень від Дня Незалежності в Києві --- влада самоусунулась від організації державного свята --- українці організували для себе свято САМОСТІЙНО.
Салют до розгляду не беру взагалі. В буквальному сенсі "жалкое зрєліщє".

СЕЛО ПОЗНЯКИ (КИЇВ)

 

    Було колись на лівому березі Дніпра навпроти Києва чарівне село, яке мало Незвичну назву — Позняки. Потопало воно у квітучих садах, заливалося співом солов'їним, чарувало прохолодою і красою озер, безмежною повінню навесні, зеленими луками із запашною травою, прохолодними гаями та біленькими хатками.

 

Вперше згадуються Позняки 1571 року як поселення «бояр путних» — тобто тих, хто ніс «пут-ну» (шляхову) службу при київському воєводі. Розташоване воно було на березі Позняківської затоки Дніпра, біля Либідського перевозу — там, де тепер яхтклуб.

 

Назва села, ймовірніше за все, походить від прізвища Позняк, бо родина Леонтія та Мойсея Позняків володіла на лівому березі Дніпра поселенням Паньківщина, яке називали також Позняківщиною (не плутати зі слобідкою Паньківщина, назва якої походить від родини Паньковичів, що володіли нею у 1516— 1570 рр., і яка була розташована на правому березі Дніпра, там, де зараз пролягають вулиці Тарасівська,   Саксаганського,   Паньківська   і Микільсько-Ботанічна).

 

У 1631 році село Позняки було передане (чи продане) митрополиту київському Петру Могилі, а вже той, у свою чергу, 1635 року відписав його Києво-Братському монастирю на Подолі  (в дарчій грамоті так і вказано:

«хоуторь» Позняковщузна, на Дьньпрь льжащая»).

З метою залюднення лівого берега Дніпра, селян, які погоджувалися обробляти ці землі, на сорок років звільняли від трудової повинності. Так виникли села Позняки, Воскресенка, Микільска Слобідка, Дарниця, Троєщина, Осокорки...

Існує  побіжна згадка вже в XI ст. У книзі М.О.Рибакова «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва» згадується про село Позняки, яке виникло за часів литовського панування і було розташоване біля Позняківської затоки Дніпра: «Згідно з люстрацією 1571 року, тут проживали бояри, які відбували шляхову повинність київському воєводі.

Ці дані підтверджуються і приведеною в книзі М.Рибакова грамотою Сігізмунда І, виданою Видубицькому монастиреві й датованою 1538 роком.

Російські царі і українські гетьмани в XVII–XVIII ст. неодноразово підтверджували монастиреві право володіння «...на село Позняки на Днепре лежащее, с землями, с полями, пахотными сеножатыми, огородами, озерами, борами, лесами, иными угодьи...». Джерела свідчать про зростання села. Якщо у 1636 р. йде мова про «хутір Позняківщина», то через З0 років згадується вже «деревня Позняки», а в 1694 р. — «село Позняки». Що ж до назви села, то серед топонімів багато таких, які утворилися від імен чи прізвищ перших поселенців. Можливо, Позняк — прізвище засновника чи володаря села» (цит. за М.Рибаковим).

Пізніше Позняки поступово перетворилися на дачну місцевість, і називали їх легенями Києва. Хто хоч раз побував у Позняках, назавжди закохувався у їх неповторну красу.

 

Люди жили тут привітні, добрі, талановиті — вміли працювати та активно відпочивати. Село мало свої «кутки» з історичними назвами: Корольок, Гай, Убедь, Острів, Пограниччя, Заріччя, Лавин куток, Красииця, Бесарабочка, Могущий, Дарницький... І кожен куток мав свої пісні, своїх артистів, музикантів.

 

Здавна у Позняках займалися скотарством (бо достатньо було заливних луків, вкритих соковитою травою), рибальством (бо безліч було риби у численних озерах, затоках і малих річках, що впадали у Дніпро), городництвом.

 

Позняківські умільці плели кошики з червоної лози, якої багато росло навколо водойм. Деякі селяни мали свої пасіки, займалися будівництвом, гарно викладали печі, робили меблі з дерева. А вже шити й вишивати вміла будь-яка дівчина. І легко вгадувалися позняківські рушники та сорочки; бо вирізнялися вони своїм унікальним орнаментом і  кольором ниток,..

 

Свої вироби, рибу, мед, молоко доставляли позняківські жінки на базари та безпосередньо у помешкання киян.

 

Молоко  носили у банках, підв'язаних до коромисла, а зверху ще й прив'язували букетик квітів — щоб було «і красиво, і корисно».

 

Нині назва Позняки асоціюється з бетонними багатоповерхівками серед асфальту, тоненькими хворобливими деревцями та засиллям автомобілів. Забудова, розпочата в кінці 80-х років минулого століття, швидко знищила неповторну красу Позняків.

 

 

І більшість сучасних мешканців Києва навіть збагнути не може, що там, де залишилися лише маленькі болітця, які будівельники поволі засипають сміттям, раніше були неповторні озера й річки, а там, де нині височать хмарочоси, простиралися безкрайні луки та зелені гаї з голосистими пташками і неляканою дичиною».

 

Сьогодні  ще можна доторкнутися до зелені колишнього села Позняки, послухати спів зозулі та солов'я, вдихнути свіже повітря, помилуватися чарівним озером Жандаркою, в якому колись сходилися річки Дарниця і Позняківка і потім текли єдиним руслом до Дніпра.

 

Біля  Жандарки, в 1635 році була побудована велика цегляна церква, а при ній відкрита церковно-приходська школа (там, де тепер будинок №2 по вулиці Бойка)

 

 Зараз немає вже цих річок, та й озеро значно поменшало і втратило свою історичну назву. Хоча, можна сподіватись, що воно не зникне, як більшість інших — його планують облаштувати і відновити зв'язок із Дніпром за допомогою підземних гідротехнічних споруд.

 

 

газета    «У озера»      

Музей «Позняки і позняківці».

вул. Здолбунівська, 7б.

Оргкомітет СЗШ №111    ім.  С.А.Ковпака

 

вик. vced@i.ua

 

Україно моя! Я вклоняюсь низенько тобі За одвічно святе твоє небо безхмарно блакитне, За колосся твоє золочене душею землі, За до волі і правди стремління твоє ненаситне. Україно моя! В барвінковому зелен вінку, В калиновім намисті й волошкових мрій вишиванці Ти в серця засіваєш надію, любов, доброту І всміхаєшся сонцем, росинками вмитим уранці. Україно моя! Я навіки частинка тебе І я горда, що в мене таки українське коріння, І що мова моя солов’їним переливом зве До єднання, злітаючи з уст Божим благословінням. Україно моя! Славна дочко святої Русі, Калинова колиско Шевченка, Франка й Українки «Ще не вмерла…» звучатиме скоро над світом усім, Перекинувши прикрі наруг і знущання сторінки! Україно моя! Я повторюся сотні разів, Щоб почули мене нерозумні  глухі твої діти: В нас є рідна земля, що сповита любов’ю батьків, В нас, повірте, що є чим гордитись й за що порадіти. Україно моя! Усміхайся, квітуй і лети Пісневиром своїх неповторних чарівних мелодій! Не корися і знай, що знайдеш свої відблиски ти У свідомому, вільному, дружному СВОМУ народі!

24.08.2010.

С Л А В А    У К Р А Ї Н І !!!

23 серпня 2010 року в селі Зміївка Бериславського району Херсонської області було урочисто відкрито меморіал «Борцям за Волю України». Меморіал споруджено у формі сонячного годинника: у центрі годинника - двохметровий гранітний обеліск з вигравіруваним золотим тризубом, під ним напис: «Борцям за волю України». На циферблаті годинника замість цифр – видатні дати української державності та гасло «Майбутнє держави залежить від нас». Зі сходом сонця тінь від обеліска проходить основними датами української державності: визвольна війна Богдана Хмельницького, IV Універсал, Акт Злуки, Акт 30 червня, Акт проголошення Незалежності 24 серпня 1991. Після опівдня тінь рухається написом «Майбутнє держави залежить від нас», - наче нагадуючи, що без минулого немає майбутнього, а майбутнє у наших руках.

Початок свята ознаменував мешканець Херсона, кулеметник УПА Іван Терлецький, який перерізав святкову стрічку перед меморіалом. Освятити меморіал прибули представники трьох конфесій: УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ. Перед сільською громадою було зачитано імена воїнів-херсонців Армії Української Народної Республіки та воїнів і підпільників УПА, сім’ї яких нині живуть у Зміївці, - загалом понад 150 імен. За українськими героями була відправлена панахида.
Читати далі >>>