хочу сюда!
 

Zoya

41 год, водолей, познакомится с парнем в возрасте 37-47 лет

Заметки с меткой «україна»

Як появляються фейкові істерії

В МВФ назріває скандал через лист з критикою "президентського закону", – ЗМІ
16:52, сьогодні
В МВФ назріває скандал
В МВФ назріває скандал / podrobnosti.ua
Глава Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард заявила, що нічого не знала про лист Фонду, надісланому президентові Порошенкові, в якому критикують закон про Антикорупційний суд.

Про це повідомляє портал "Букви", посилаючись на джерело, знайоме з ситуацією.

Читайте також: Що пообіцяв Петро Порошенко керівництву МВФ на економічному форумі у Давосі

Раніше ЗМІ повідомляли, що глава місії МВФ для України Рон ван Роден надіслав листа,в якому привів значний список претензій Фонду до президентського законопроекту про створення Антикорупційного суду.

При цьому глава МВФ Крістін Лагард нічого не знала про існування цього листа. Так, під час зустрічі з Петром Порошенком в Давосі Лагард пообіцяла провести розслідування появи листа в пресі.

Крім того, Світовий банк звільняє директора з питань Білорусі, Молдови, України, Європи і Центральної Азії Сату Кахонен, яка підписала лист Світового банку до України із зауваженнями до президентського законопроекту.

Олександр Усик тепло подякував усім українським вболівальникам

Величезне дякую усім містам моєї країни, – Усик розставив крапки над "і" щодо своєї приналежності
Олександр Усик укотре наголосив, що він – українець
Олександр Усик укотре наголосив, що він – українець / Getty Images

Український чемпіон світу за версіями WBO та WBC у першій важкій вазі Олександр Усик тепло подякував усім українським вболівальникам за підтримку у бою проти латвійця Майріса Брієдіса.

Таку заяву він зробив одразу після бою у відеозверненні.

Читайте також: Надпатріотичний початок поєдинку Усик – Брієдіс: яскраві відео

"Шановні друзі, перед початком битви я просив Вас, аби Ви мене підтримали. Я не назвав деякі – відтак, всім тим містам, де б вони не розташовувалися у мої країні, які мені писали у коментарях, що вони зі мною, я хочу сказати величезне дякую. Ми маємо два пояси. Ми зробили велику справу", – підкреслив Усик.

Також боксер Побажав усім добра та любові.

"Займайтеся спортом і тренуйте свої м’язи. Світ любить сильних", – додав український чемпіон.

Нагадаємо, уночі проти 28 січня відбувся бій Усик – Брієдіс на "Рига Арені". Поєдинок тривав усі 12 раундів, у підсумку судді присудили перемогу українцю.

“Крути.1918”: вийшов трейлер

Стрічка “Крути.1918” присвячена 100-річчю сумнозвісного бою і вийде на екрани 6 грудня 2018-го.


Командир 503 батальйону Вадим Сухаревський

 Командир 503 батальйону Вадим Сухаревський: "Вирішив стати офіцером, бо мене дратувало, що більшість командирів не здатні приймати рішення. Боялись тоді, часто бояться і зараз"В.Ясинська
Колись я зарікся, що якщо стану офіцером, то буду належати до тієї категорії військових, які за будь-яких умов, незважаючи на кар’єру і зірки на погонах, не бояться приймати рішення і відстоювати його.

Командир 503 батальйону Вадим Сухаревський: Вирішив стати офіцером, бо мене дратувало, що більшість командирів не здатні приймати рішення. Боялись тоді, часто бояться і зараз 01

Я родом з містечка Берегове, це Закарпаття. Закінчив  мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Вчитись на військового було моєю ідеєю, я навіть через це посварився з батьком.  Оскільки він був трохи ображений на армію, бачив мене кимось іншим з набагато кращим життям, на кшталт юриста і таке інше. Але я все одно пішов учитись туди, куди хотів – у військовий ліцей. На той момент для мене це був експеримент у житті – подивитися, що таке армія. Я бачив у формі батька, тому хотів випробувати і себе. Скажу чесно, що після ліцею від мене пролунала фраза: "Хто скаже, що я буду військовим – перегризу горло", - дитяча психіка не витримала залізних іграшок.

Далі була строкова служба у ВДВ, але саме там все кардинально змінилось, і я, можна сказати, захворів армією, бо ВДВ – це стан душі, релігія. В мене було відчуття себе в строю по-перше, легендарних військ, по-друге, тих, хто живе духом захисту Батьківщини, підготовки, гартування себе, виконання бойових завдань. Я підраховував, що з 16 місяців служби до підписання контракту тільки 4 місяці я провів у ППД, все решта  - полігони, причому 5 зимових, табори місяцями, міжнародні навчання. Було дуже круто. Я служив у розвідці – і це також наклало свій відбиток.

Вже солдатом-строковиком за своєю ініціативою я виявив бажання брати участь у підготовці до виїзду в Ірак. За півтора місяці до від’їзду підписав контракт. 10 лютого 2004 року з аеродрому Скнилів за температури повітря мінус16 ми вилетіли в Ірак, прилетіли, а там плюс 28. І почалася наша служба в розвідроті. Три місяці я був в особистій охороні командира бригади. Потім пішло загострення. Бій, який відбувся 6 квітня, в той час називали перший загальновійськовий бій ЗСУ. Нашу роту зажали в місті - почалися мінометні обстріли, один убитий, 5 поранених. Врятувало те, що ми були на БТРах і мали крупнокаліберні кулемети -  відстрілялися, а противник зазнав великих втрат.  

В Іраку багато було цікавого, але за 9 місяців служби ми втратили 9 чоловік. Для держави в ті часи – це був шок. Коли я повернувся додому, був твердо впевнений, що звільнюся з армії. Вирішив так хоча б тому, що служба в армії – це відсутність нормальної сім’ї. За 16 місяців строкової служби в мене не було відпустки, а потім 9 місяців в Іраку – досить велике моральне навантаження для хлопця в 19 років. Я був якщо не наймолодший, то один з молодих учасників бойових дій взагалі. Вже тоді отримав УБД. Але в мене було елементарне бажання погуляти і відпочити від всього, що пройшов. Відпустка велика - 45 діб. І мені вистачило перші два тижні, щоб відпочити, подивитися, як живеться на гражданці і зрозуміти,  що мені дуже не вистачає армії і я хочу до своїх хлопців.  В принципі, велика заслуга всього того періоду в тому, що зараз у мене рівна і спокійна психіка. За увесь час, проведений в зоні АТО, я намагався не підвищувати голос, хоча ситуацій, де можна було б вийти з себе, траплялось достатньо.

Повернувшись в армію, вирішив, що хочу стати офіцером, бо коли служив в Іраку, мене дуже дратувало , що більшість наших командирів були абсолютно не здатні приймати рішення. Вони боялись тоді, часто бояться і зараз, і чекають, що за них хтось його прийме. Таких випадків дуже багато. І я зарікся, що якщо я стану офіцером, то буду належати до тієї категорії військових, що за будь-яких умов, незважаючи на кар’єру і зірки на погонах, не бояться приймати рішення і відстоювати його. А ще я все зроблю для того, щоб хоча б один мій підлеглий сказав, що ті знання і вміння, які він отримав від мене, – допомогли йому в житті і службі. З тих пір я стараюсь дотримуватися цих принципів.

Командир 503 батальйону Вадим Сухаревський: Вирішив стати офіцером, бо мене дратувало, що більшість командирів не здатні приймати рішення. Боялись тоді, часто бояться і зараз 02

Я повернувся в армію, поступив в одеську військову академію, бо там готували десантників, а я був фанатично відданий ВДВ, перед вступом отримав сержанта. Закінчив з червоним дипломом. І так сталося в житті, що я поступав, будучи заступником командира другого взводу спеціального призначення розвідроти 80 бригади, а повернувся на службу  його командиром, тобто у свій взвод, на той час він майже весь складався з контрактників, більшість з яких вже брали участь у миротворчих місіях. А коли почалася служба, я "вичавлював" хлопців до кінця: марш-кидки, поїздки в гори, ночівля в спальниках зимою на висоті 1600 метрів. Те, що подобалося мені, я давав їм, і відповідно віддача з їхньої сторони була велика. Потім, у 2011 році, я став начальником розвідки батальйону, а далі командиром аеромобільної десантної роти в батальйоні.  І саме, коли був на цій посаді,  8 березня 2014 року ми пішли маршем по північних кордонах нашої країни.

Я був абсолютним прихильником Майдану, повністю підтримував його. І коли почалася війна, то говорити про ставлення до ворога було б дивно – окрім почуття ненависті до противника я більше нічого не відчуваю. І втрати серед моїх хлопців я ніколи нікому не пробачу.

Весною 14-го року в Чернігівській, Сумській, Харківській областях ми не раз виходили на кордон на підсилення прикордонників, де були зосереджені підрозділи і десанту, і вертолітних, і ракетних військ кацапів. Вже тоді  ми чудово розуміли, що це війна.

У Слов’янську нам давали можливість воювати і робити так, як ми вважали за потрібне.

На початку квітня 2014 року підрозділи бригади зайшли в сам Луганськ. У повній готовності до виконання завдань. Тоді там були захоплені тільки адмінбудівлі. В ніч с 12 на 13 квітня від командира бригади надійшла команда про те, що ми маємо висуватися у Слов’янськ. Що там відбувається - ми не розуміли, не знали і хто такий Гіркін і так далі, бо інформаційно були відрізані. Я своєю ротою здійснив марш під Слов’янськ, 13 квітня ми потрапили  у засідку і прийняли перший бій.

15 квітня - офіційний початок АТО. Тоді представниками від Збройних сил, крім вертолітників, було всього-навсього 2 роти – моя на БТР-80 і одна рота 25 бригади на БМД. Ще було двоє представників генералітету ЗСУ - Геннадій Воробйов і Юрій Борискін, а всі решта - внутрішні війська "Альфа", "Омега". Основна ставка робилася на них, а ми були як підтримка. Під Слов’янськом на повну йшли розвідки боєм. І 2 травня ми спільно з спецпідрозділом "Ягуар" та "Омега" за  підтримки вертольотів, починаємо штурмувати перший блокпост. Саме тоді ворог збив два наших вертольоти  Мі-24 – це було в кінці квітня. Ми займались пошуком пілотів. Але блокпост ми захопили - і десь через добу-дві, так само впоралися з другим блокпостом, у сєпарів він називався "Восточный скорпион" - знаходився він на одному з перехресть доріг у Слов’янську. Там ми були практично оточені з чотирьох сторін ворогом. По нас стріляли з мінометів, "Нон". Почалися сутички з ворожими ДРГ,  Саме там ми взяли зампотила "ДНР". Це був дядько, який їхав на здоровому джипі, сказав, що до сина в гості. Ми обдивились його машину і вже, коли були готові відпускати, випадково один з бійців нащупав рукою гранату в районі коробки передач. І ось тоді ми знайшли в машині подвійне дно, а там помпову рушницю, два бойових ножі, два пістолети, розгрузку, форму, документи "зампотила" "ДНР", 30 тис. грн і серед всього цього фалоімітатор.  Хлопці все розклали, покликали мене і всі ржуть. Тоді я спитав у нього, що мужик, а нащо він тобі? Він відповів, що доживеш до моїх років – зрозумієш.

Взагалі, поки ми були в Слов’янську, вивчали на собі номенклатуру калібрів – від 5,45 до 122, але там нам давали можливість воювати і робити так, як ми вважали за потрібне. Через півтора місяці служби там нас замінила 25 бригада.  А наступного дня ми вирушили в луганський аеропорт. Коли ми десантувались, вороги збили Іл-76. А на той час аеропорт був у повному оточенні, без світла, без води. Вся оборона обмежувалася злітною смугою, відповідно самим аеропортом. Далі – все було заміноване. Але ми виїжджали шукати Іл. Нас корегував літак  - і ми знайшли загиблих. Зібрали останки - це був не перший досвід, бо ми шукали  тіла і до того: виколупували кістки з вертольотів - наді мною збивали літак Кульчицького, Ан-28, ті ж самі два Мі-24 після штурму Семенівки 95 бригадою, але оскільки на борту Іла людей було дуже багато, то було дуже моторошно.

 Луганський аеропорт – це, грубо кажучи, стара будівля з хорошим ремонтом, без підземних укриттів, з бункером, який залишився з радянського часу і спочатку, з точки зору бойових дій, в аеропорту було досить спокійно. А от вже в середині липня пішла досить солідна інтенсивність вогню. Я досі пам’ятаю, як по нам довбанули перші “Гради", але я вжив заходів перестороги – і усі хлопці були в бункері. Просто до того по нам декілька разів били 120 міномети, а в мене після Слов’янська, де вони по нас херачили щодня, вже як передчуття було. Ми порахували, що в Cлов’янську тільки 4 дні було без обстрілів.  А потім "гради" сипали по нам постійно – і почали рівняти з землею все.

Проте саме в обороні аеропорту на мій період нічого такого цікавого не було. Цікаве почалося, коли ми перейшли до активних дій. Якось моїй роті поставили задачу взяти під контроль бічну дорогу від Георгіївки до аеропорту і забезпечити зустріч і супровід колони, яка мала прориватись до нас на підмогу, це мала бути БТГР 80 бригади. І ось тоді ми вибили два опорники сепарів. Один з них прямо посеред кладовища.  Я зосередив роту на маршруті і був готовий до зустрічі і супроводу наших хлопців. Тобто основні контрольні точки зайняв, ми зробили все, як має бути - 2 БТРами дивились на Георгіївку і чекали на колону.

І коли ми її побачили, там зав’язався бій. Ми вирушили їм на зустріч, зайшли в село, а там разом з "Айдаром" захопили блокпост, зосередились в центрі села на ньому, Колона, що проривалася до нас, нарешті заїхала в село, але вона отримала команду повертатися назад.  В результаті ми залишились на ночівлю з айдарівцями, і з 4 танками, і десь в 4,30 ранку  наступного дня сєпари почали вибивати нас звідти. Бій був досить важкий,  Але ми переломили хід бою:  я зняв з дороги свій танк і він підбив сєпарський, ще один ворожий Т-72 підбили в самому селі. В тому бою в мене було 4 поранених. Таким чином ми відстояли Георгіївку і дорога через неї стала артерією до аеропорту. А насправді ця артерія була шириною, як стежка, а навкруги були сепарські позиції.  Під Георгіївкою ми розбили розвідроту ЛНР, було багато трофеїв, наприклад АГС і СПГ, у нас до того часу його не було, бо СПГ тоді були зняті з озброєння. І ми згадували програму з училища, як ним користуватися, вчилися стріляти. Потім нас з цими ж айдарівцями відправили на Лутугине.

Командир 503 батальйону Вадим Сухаревський: Вирішив стати офіцером, бо мене дратувало, що більшість командирів не здатні приймати рішення. Боялись тоді, часто бояться і зараз 03

Ми йшли на ротацію, але складалося таке враження, що вороги нам махали рукою "Тільки йдіть вже швидше".

Далі, в серпні, був рейд, внаслідок якого ми з’єдналися з 95-ю та роз’єднали  "ЛНР" і "ДНР" -  за 4 дні всі разом ми звільнили 7 населених пунктів. Після захоплення нашими підрозділами Новосвітлівки та Хрящуватого, моя рота стояла під Красним, там по нам майже цілодобово била арта російських підрозділів. З їхнього боку були штурми - і 17 серпня мене поранило. Поки я був в госпіталі, почалися штурми аеропорту і відступ наших військ. У Краснодоні опинилося дев’ять чоловік полонених, четверо людей з моєї роти. Коли ми витягли хлопців з полону, вони розповідали, що росіяни питали у них, які наркотики вони вживали, що так довго протримались в аеропорту.

Загалом у госпіталях, спочатку у Харкові, а потім у Чернігові, я провів близько місяця. Поки була реабілітація - в мене народився син.  Я забрав їх з дружиною з пологового, а наступного ранку вже їхав у поїзді у Львів. 14 жовтня 14-го року знову поїхав на фронт. А 24 листопада я дізнався, що мене зачислили до  Національного університету оборони імені Черняховського. З’ясувалося, що наказом міністра оборони, ще у серпні, мене зарахували до університету  на факультет повітряно-десантних військ і сил спецоперацій. В результаті 26 листопада я був у Львові, за день здав посаду командира роти і прийняв посаду заступника командира батальйону з повітрянодесантної підготовки. 28 числа зранку я вже був у Києві на навчанні, а 10 грудня починалася перша сесія. Я її здав на відмінно і добре. Мені запропонували залишитись на викладацьку діяльність. Це було в кінці літа 15-го року. Спочатку  я відмовлявся, але потім погодився. Подумав, що наче як повоював, і нарешті буде можливість побути з сім’єю. Погодився, пройшов конкурс, а за 4 дні до випуску дізнався, що мене призначено командиром батальйону морської піхоти. І насправді, ця новина мене дуже порадувала, бо  душею я все ж таки був у військах. Дружина, звісно, плакала, бо налаштувалася на спокійне нормальне життя.

Вже півтора року - я командир батальйону. Робота насправді дуже цікава, але адміністративні питання задовбують, бо окрім боєготовності, треба ще думати, як нагодувати, відремонтувати, забезпечити і так далі. Але своїм підрозділом я пишаюся. Батальйон стоїть на лінії фронту протяжністю 11,5 км. У деяких місцях ми просунулися  вперед до  4,5 км. Втрати з того боку озвучувати не буду, але якщо коли ми заходили на позиції, вороги "зустрічали" всім, чим тільки можна - два тижні велися постійні обстріли, хлопці під вогнем міняли своїх попередників, то коли ми в червні цього року виходили на ротацію, не було жодної кулеметної черги в наш бік. Складалося таке враження, що вороги нам просто махали рукою "Тільки йдіть вже  швидше". Взагалі, ми дійшли до того, що відстань між нашими і сепарськими окопами в деяких місцях була 60 м. Але при всьому цьому з жовтня 16-го по червень 17-го року в нас є важкий тягар – наші загиблі. Проте для молодого підрозділу, сформованого нашвидкоруч, зуби і характер ми показали і дуже конкретно. Тільки за останню ротацію в батальйоні - один орден Богдана Хмельницького III ступеня, понад чотири десятки орденів "За мужність" III ступеня і один II ступеня. А державних і відомчих нагород понад п’ять сотень.

Зараз ми остаточно дислокуємося в Маріуполі - тепер це наш дім, і тримати, і обороняти його нам. Переходимо на структуру окремої військової частини. І з точки зору самостійності в роботі -це позитивно, тому що це розвиток. Загалом, для мене служба в морській піхоті – це суцільний позитив. Мені дають працювати, мені довіряють - і це дуже важливо. А вся діяльність офіцера – це, як я вже казав, прийняття рішення. А ще командир має поєднувати в собі два бажання:  зберегти особовий склад і виконати задачу. Ці терези в офіцерській службі і найважче витримувати. Дуже багато часу йде на роздуми, на планування, а після того на аналіз. І звинувачення себе в чомусь – це те, з чим доводиться жити. Але коли я розумію, що зробив мінімальну кількість помилок, я щасливий.

 PS: За оборону Слов’янська  Вадима нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня, а за бої в районі Луганського аеропорту - орденом Богдана Хмельницького II cтупеня

Текст і фото: Віка Ясинська, "Цензор.НЕТ"

«Громадське радіо» вітає вас!

«Громадське радіо» вітає вас!


«Громадське радіо» — незалежна «розмовна» радіостанція, яку можна чути в Інтернеті та в FM та УКХ-діапазонах у різних містах України.

«Громадське радіо» щодня подає останні й найважливіші новини та аналіз поточних подій, не профільтровані через інтереси влади, бізнесменів чи політиків.

«Громадське радіо» створюють незалежні журналісти, які свого часу відмовилися закривати очі на цензуру, нечесну «редакційну політику» чи непрозорі схеми власності медіа.

В нашому першому подкасті деякі з учасників ініціативної групи — Андрій КуликовНаталка Соколенко, Леся Сакада, Кирило Лукеренко та Ірина Славінська — пояснюють, чому вони вирішили заново організувати «Громадське радіо».

НАША СТРАТЕГІЯ 2016-2020


Питання та відповіді

— Чому ваша команда працює над розбудовою «Громадського радіо»?

— Жителі України мають чимало джерел інформації, але серед них (особливо на радіо) бракує ресурсів, які подають непартійні, некомерційні та збалансовані новини і неупереджений аналіз поточних  ій.

«Громадське радіо» подає незалежну від владних, вузько-політичних чи виключно бізнесових інтересів інформацію. «Громадське радіо» є не тільки об’єктивним інформатором, але і позапартійним майданчиком для дискусій.

«Громадське радіо» охоче надає журналістам, які хочуть працювати за етичними стандартами професії, можливість уникати тиску з боку влади, політиків чи ринку. Ми надаємо громадським та ініціативним групам, творчим об’єднанням, окремим діячам та митцям шанс донести суспільно значущі ідеї до аудиторії «Громадського радіо».

— Які на «Громадському радіо» редакційні принципи?

— У «Громадського радіо» є завдання — представляти у прямому ефірі точки зору на події в країні і світі, позбавлені однобічності, некомпетентності та прихованої реклами. Ми прагнемо дотримання найвищих стандартів журналістської професії.

З «Громадським радіо» ви побачите збалансовану картину подій.

Редакційна політика «Громадського радіо» є прозорою. Ми керуємся принципами неупередженості, об’єктивності та збалансованості подачі.

Головні принципи подачі новин на «Громадському радіо»:

  • оперативність
  • достовірність
  • простота і зручність викладу
  • перевірка джерел інформації
  • надання можливості викласти позицію усім ключовим причетним сторонам
  • новини з перших рук
  • новини подаються окремо від коментарів

В аналізі подій та фактів «Громадське радіо» подає усі важливі оцінки та коментарі, а також звертається до історії теми.

«Громадське радіо» не пропагує нездорового чи асоціального способу життя, не веде вузько-конфесійної, релігійної чи атеїстичної пропаганди, відмежовується від будь-яких проявів екстремізму, включно з риторикою ненависті.

«Громадське радіо» відкрито до зворотнього зв’язку з аудиторією: пишіть нам на адресу hromadske.radio@gmail.com або в соціальних мережах (FacebookTwitterYouTube), телефонуйте за номером +38 067 220-16-74.

— Де можна почути «Громадське радіо»?

— «Громадське радіо» мовить на власному сайті у інформаційно-розмовному форматі з елементами авторських та музичних програм.

Зараз ми поширюємо подкасти наших програм: на сайті, в SoundCloud, в подкастах на iTunes, через додаток TuneIn Radio (встановите iOS чи Android додаток TuneIn Radio та задайте у пошуку «Hromadske Radio»).

З часом «Громадське радіо» розраховує отримати частоти для мовлення в FM- та AM-діапазонах в Києві та поза його межами.

«Громадське радіо» усіляко сприяє поширенню власних аудіоматеріалів через інші канали мовлення та надає права на використання повного ефіру так його частин або окремих продуктів (новин чи авторських програм). Звертайтеся до нас!

— Як «Громадське радіо» забезпечує себе?

— «Громадське радіо» не працює заради прибутку.

Основним джерелом фінансування «Громадського радіо» є пожертви інституцій та приватні пожертвування.

Донори, які надають пожертви «Громадському радіо», поділяють ідеологію та редакційні принципи радіо та гарантують невтручання у редакційну політику.

Щороку «Громадське радіо» звітує про витрати коштів Ревізійній комісії, а також публікує відповідну інформацію на сайті (2014 р.1 квартал2015 р.).

«Громадське радіо» також готове до розміщення платних оголошень і рекламних матеріалів, які не суперечать редакційній політиці. Проте статус громадського мовника передбачає особливі правила для подачі повідомлень рекламного змісту. Вони в жодному разі не мають змішуватися з програмним продуктом і завжди чітко відділяються від нерекламних повідомлень.

«Громадське радіо» не розміщуватиме в ефірі рекламу алкоголю, тютюну, предметів розкошів, фінансових пірамід, тощо.

— Як формується колектив «Громадського радіо»?

— Спочатку «Громадське радіо» значною мірою спиралось на неоплачувану добровільну працю професіоналів. Та ми зростаємо. На момент повномасштабного мовлення радіо залучило до щоденної роботи — у штаті та поза штатом — понад 50 працівників.

Про актуальні вакансії «Громадського радіо» ми повідомляємо на цьому сайті та в соцмережах.

Ми формуємо колектив «Громадського радіо» за принципом компетентності та відданості справі. Будь-яку дискримінацію за статевим, віковим, національними, релігійними чи іншими мотивами вважаємо неприпустимою.

— Чи співпрацює «Громадське радіо» з іншими організаціями?

— Так. «Громадське радіо» вітає партнерство з громадськими організаціями та засобами масової інформації, що поділяють принципи чесної та об’єктивної журналістики.

«Громадське радіо» готове до спільних проектів з такими колегами.

Ми завжди відкриті до діалогу

Якщо ви маєте цікаві та важливі теми для обговорення, новини або іншу інформацію, яка б допомогла команді Громадського радіо всесторонньо описати поточні події, будь ласка, зв’яжіться з нами!

Email: mail @ hromadskeradio.org

Телефон: +38 (044) 279-72-09+38 (067) 220-16-74

Телефон прямого ефіру: 0800 750 490

Реклама на сайті та в ефірі: 
+38 094 910-12-21

+38 044 338-82-21

Бухгалтерія:

(044) 321 09 78

Адреса: Україна, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 26.

Читайте нас, коментуйте та виражайте думки на наших сторінках у соціальних мережах!

Українці заплатили 15 мільярдів гривень військового збору

Українці заплатили 15 мільярдів гривень військового збору за минулий рік (ІНФОГРАФІКА)
24 січня 2018 - 18:37  236
Це на 3,6 мільярда гривень більше, ніж 2016 року

Протягом минулого року до державного бюджету України надійшло 15,1 мільярда гривень військового збору. Про це повідомляє прес-служба Державної фіскальної служби з посиланням на директора Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС Павла Дроняка.

«Найбільше військового збору сплачено платниками м. Києва – 2 млрд. 398 млн. грн., 859 млн. грн. надійшло до бюджету від платників Дніпропетровської області, 810 млн. грн. – Харківської області та 679 млн. грн. – Львівської області», — наводять слова Дроняка у прес-службі.

Також повідомляється, що найбільші суми військового збору минулого року надійшли до бюджету в грудні – понад 1,7 мільярдів гривень, понад 1,3 мільярдів гривень цього збору було сплачено у червні, липні, жовтні та листопаді 2017 року.

26991586_1821714901195825_297704492949942045_n.jpg
Інфографіка Державної фіскальної служби // ДФС
Інфографіка Державної фіскальної служби
ДФС

27066724_1821714984529150_7271490239388196880_n.jpg
Інфографіка Державної фіскальної служби // ДФС
Інфографіка Державної фіскальної служби
ДФС

Жертви «Ягільницької трагедії»

Степан Барна: Жертви «Ягільницької трагедії» – це приклад патріотизму та боротьби за Україну


З розкопками братської могили, де були поховані 60 українських націоналістів, відкривається черговий пласт української історії і боротьби за незалежність. Це 60 Героїв, які віддали свої життя за свою вільну державу, за національну ідею. І лише сьогодні, через 75 років, їхні душі знайдуть спокій, бо нарешті ми поховали їх за християнським звичаєм. На цьому наголосив голова Тернопільської ОДА Степан Барна під час перепоховання в’язнів Чортківської тюрми, жертв «Ягільницької трагедії», яких у листопаді 1942 року розстріляли німецькі окупанти.

Повідомляє ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ БЮРО з посиланням на ТОДА.

«Бог дав нам можливість знайти цих воїнів, які були родом з Тернопілля, з Франківщини та Львівщини. Тут присутні делегації з Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, представники з Інституту національної пам’яті. Адже всі ми оцінюємо важливість цих 60 Героїв, серед яких були священик та дівчина», – зазначив Степан Барна.

Він підкреслив, що ми вшановуємо воїнів Організації Українських Націоналістів, воїнів українського підпілля, котрі віддавали свої життя і не чекали, що про них згадають.

«А сьогодні їхню пам’ять вшановують всі, хто хоче будувати та утверджувати українську державу. Тут присутні сучасні воїни, військовослужбовці Збройних сил України, ветерани УПА. І дивлячись на все, що ми сьогодні маємо та що здобули, дивлячись на українську армію, яку вдалося відродити за останні кілька років, я переконаний, що задуми цих патріотів через 75 років здійснилися. Вони отримали свою державу, отримали з боку людей пошанування, українську молитву. І вони вкотре своїм прикладом демонструють, що їхня єдність у двох прапорах синьо-жовтому – українському та червоно-чорному – бойовому. Оце і є уроком єднання, відповідальності тоді і відповідальності нашої спільної тепер», – зауважив голова ОДА.

Нагадаємо, могилу із 60 останкам українських націоналістів після багатьох років пошуків знайшли нещодавно в полі між селом Ягільниця та Нагірянка Чортківського району.

Які автобани будуватимуть через Львів

Міністр інфраструктури України розповів, які автобани будуватимуть через Львів

22 сiчня 2018 

Міністр інфраструктури України розповів, які автобани будуватимуть через Львів (Перелік)

У Львові з’явиться нова транспортна артерія

Міністр інфраструктури Володимир Омелян розповів про проекти будівництва міжнародних магістралей через Львівщину.

Володимир Омелян,  зазначив, що стартувало будівництво нової транспортної гілки, яка поєднає Чорне і Балтійське моря та пролягатиме через Львів. Мова про так званий транспортний коридор Go Highway.

«На це вже витрачаються мільярди гривень. У підсумку має бути повністю європейський автобан, якщо ми знайдемо необхідне фінансування і концесіонерів. Це буде нова транспортна артерія, у тому числі і для Львівщини, але абсолютно міжнародного характеру. Цим проектом ми долучаємо Україну до проекту Via Carpatia. У жовтні ми підписали меморандум з міністром інфраструктури Польщі Анджеєм Адамчиком. Працюємо і над північним об’їздом Львова, який також стане частиною Go Highway»,– розповів міністр.

Крім того, у кошторис 2018 року закладена підготовка проектної документації на новий автобан, який поєднає Чоп зі Львовом. Це значно скоротить тривалість подорожі через Карпати – максимум 2 – 2,5 години, і зробить цю подорож безпечнішою, адже передбачається зовсім інше пролягання маршруту. «Це довгий проект. Маємо розуміти, що упродовж двох років вдасться зробити лише технічно-економічне обґрунтування та почати пошук джерел фінансування. Ще невідомо, чи це буде концесійний варіант, чи проект втілюватиметься на кредитні або ж державні кошти», – зазначив Володимир Омелян.

Цього року також планують повністю завершити підготовку до тендеру на будівництво концесійної дороги Львів – Краковець. Для цього необхідно ухвалити певні зміни до законодавства, які вже зареєстровані в парламенті.

«Сподіваємося на позитивне голосування у першій половині цього року, після чого зможемо перейти до тендерних процедур. Ця дорога актуальна, потреба в ній точно є. Трафік машин достатній, тож ми бачимо її перспективною», – додав він.

Фото: forpost.lviv.ua

У Львові вшанували пам’ять «кіборгів»

У львівському аеропорту вшанували пам’ять «кіборгів»

22 сiчня 2018 

У львівському аеропорту вшанували пам’ять «кіборгів»

Подібний флеш-моб проводиться не вперше

У неділю, у Львівському аеропорту імені Данила Галицького о 12:30 до інструментів взялись військові оркестранти 2 Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України та оркестр Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Про це повідомляє прес-служба Західного територіального управління Національної гвардії України.

Нагадаємо, що у всіх аеропортах України відбувся флеш-моб присвячений захисникам України, які 242 дні боронили Міжнародний аеропорт «Донецьк» імені Сергія Прокоф’єва. Одночасно у різних куточках країни у виконанні військових оркестрів звучали однакові мелодії – «За честь і славу» та «Иль селенсио».

 Віддати шану «кіборгам» приїхали і Львівська державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» та хор «Dominus» «Собору Івана Хрестителя».

У приміщенні холу аеропорту, поблизу Різдвяної ялинки, зібрались не лише відвідувачі самої установи, а й ті, хто дізнався про захід із засобів масової інформації та приїхав послухати оркестри та вшанувати захисників аеропорту.

«Знаю, що подібний флеш-моб проводиться не вперше, але ми лише почали в ньому брати участь, – говорить начальник оркестру – військовий диригент старший лейтенант Роман Вовк. – Віримо, що ті зусилля, які поклали наші хлопці тримаючи оборону аеропорту, не були марними. Це справжній приклад мужності та сили волі. Ми маємо на них рівнятись, тому ми зараз тут і знаходимось».

Вшановуючи пам’ять про полеглих «кіборгів» учасники заходу запалили свічки.

Цього року інструментальні композиції військові оркестри Збройних Сил і Нацгвардії зіграли в семи аеропортах країни.

Фото: Аліна Новікова