хочу сюда!
 

Ирина

29 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «україна»

Перемога Олександра Усика на рингу в Москві 21 липня 2018 р.



Перемога Олександра Усика на рингу в Москві 21 липня 2018 р


Це перемога Героя України! 




у


Наш Усик - переміг!

Усик - Гассієв. Все про найпринциповіший бій року

фото: boxingscene
ДМИТРО МАРЦЕНИШИН 21 ЛИПНЯ, 2018, 08:00
Сьогодні у Москві відбудеться бій за титул абсолютного чемпіона світу між українським боксером Олександром Усиком та росіянином Муратом Гассієвим

Олександр Усик (Україна) - Мурат Гассієв (Росія)

Бій за титули чемпіона світу у першій важкій вазі (до 90,7 кг) за версіями WBC (Всесвітньої боксерської ради), WBO (Всесвітньої боксерської організації), WBA (Всесвітньої боксерської асоціації), IBF (Міжнародної боксерської федерації) та журналу The Ring, фінальний поєдинок Всесвітньої боксерської суперсерії за трофей Мохаммеда Алі

21 липня, Москва, спорткомплекс "Олімпійський"

Початок 21:20

Пряма трансляція на телеканалі "Інтер"


Олександр Усик

null

Вік: 31 рік

Зріст: 190 см

Розмах рук: 198 см

Стійка: шульга

Статистика: 14 перемог (11 нокаутом) - 0 поразок


Олександр Усик на момент запрошення до участі у WBSS (Всесвітній боксерській суперсерії) де зібралися чемпіони світу за усіма найпрестижнішими версіями, володів титулом чемпіона світу WBO. Його він відібрав у вересні 2016 року у поляка Кшиштофа Гловацькі.

Усик, на правах одного з чемпіонів, обрав собі суперником по чвертьфіналу Марко Хука з Німеччини, який раніше утримував титул WBO шість років. У вересні 2017-го бій у Берліні показав, що кращі роки німецького боксера залишилися позаду. Він зумів створити українцеві певні проблеми лише на початку бою. Після цього Усик домінував на ринзі та здобув перемогу технічним нокаутом у десятому раунді, коли рефері був вимушений припинити побиття Хука.

Набагато складнішим виявився півфінальний поєдинок Олександра Усика у Ризі проти чемпіона WBC Майріса Брієдіса. Українець дозволив нав'язати собі бій у зручній для суперника манері. У протистоянні на зустрічних курсах, із взаємними розмінами ударами, перевага була на боці латвійця, який вигравав за очками. Проте Усику вдалося у другій половині зустрічі перехопити ініціативу і, завдяки кращій фізичній підготовці, вирівняти становище. Долю бою вирішив один суддівський голос, відданий на користь українця у 12 раунді.


Мурат Гассієв

null

Вік: 24 роки

Зріст: 192 см

Розмах рук: 193 см

Стійка: ортодокс

Статистика: 26 перемог (19 нокаутом) - 0 поразок


Мурат Гассієв є одним із найталановитіших боксерів крузервейту і ще у 22 роки став чемпіоном світу. Боєць із Осетії відібрав титул IBF у іншого росіянина - Дениса Лебєдєва та завдяки цьому отримав запрошення до WBSS, де з самого початку вважався другим після Усика фаворитом.

У чвертьфіналі у Нью-Джерсі Гассієв знищив екс-чемпіона світу Кшиштофа Влодарчика із Польщі, який останнім часом виглядав не кращим чином. Росіянин нокаутував суперника у третьому раунді.

У півфіналі, який відбувався у Сочі, росіянин зустрічався із набагато небезпечнішим суперником - Юнієром Дортікосом з Куби, який володів титулом WBA. Кубинець боксував з Гассієвим на рівних лише у першій половині бою, а потім помітно втомився. Перевага росіянина стала тотальною у 12 раунді, коли він двічі відправив Дортікоса у нокдаун, а потім вклав на підлогу нокаутом.


Що відбувалося перед боєм

null

Фінальний поєдинок WBSS мав відбутися ще 11 травня у Саудівські Аравії. Проте, бій довелося перенести через травму Олександра Усика, який ушкодив лікоть.

Це був лише початок перипетій перед фіналом. З'ясувалося, що WBSS більше не має наміру проводити поєдинок у Джидді. Водночас, з’явилися чутки, що бій хочуть перекупити росіяни. Масла у вогонь підлив Олександр Усик, який заявив, що за жодних обставин не буде битися у Москві і якщо організатори перенесуть туди бій, то у фіналі з Гассієвим боксуватиме хтось інший.

Усик вже давно встиг відновитися від травми та розпочати підготовку до бою, а WBSS усе тягнув із призначенням дати та місця бою. Врешті було оголошено, що фінал 21 липня таки прийме Москва. Зважаючи на свої попередні ультиматуми, український боксер відреагував на це рішення навдивовижу спокійно та заявив, що йому байдуже, де битися.

Ймовірно, така апатія пояснюється безпорадністю промоутерів Усика із компанії братів Кличків - K2 Promotions, яка не відстояли інтереси свого найкращого боксера. Власне це відбулося не вперше - досить показово, що головний фаворит WBSS усі поєдинки проводив на чужому рингу.

null

Скидається на те, що WBSS банально примусив Усика проводити поєдинок у Москві, пригрозивши штрафними санкціями за розірвання контракту із суперсерією. На цю думку наштовхує й той факт, що пристрасті не вщухли й безпосередньо перед боєм. Наприкінці минулого тижня генеральний директор K2 Promotions Олександр Красюк заявив, що бій може зірватися через організаційні проблеми - команді Усика у Москві, нібито, не забезпечили належних умов для розташування та охорону.

Навіть після прибуття до Москви Олександр Усик висловлював сумніви, що бій відбудеться та скасував відрите тренування. Все це свідчить про продовження залаштункової боротьби навколо фіналу.

Вирішальним у фіналі WBSS може стати й тренерський фактор. Особливо, зважаючи на те, що з Гассієвим працює один із найсильніших тренерів світу - американець Абель Санчес, а Усик підходить до найважливішого поєдинку у своїй кар'єрі фактично без тренера. Незадовго до бою він оголосив, що звільнив Сергія Ватаманюка, який був його головним тренером у двох попередніх боях WBSS.

До поєдинку із Гассієвим українця готував канадець Рас Абнер. Але проблема у тому, що він не тренер, а катмен (фахівець, що працює із розсіченнями та травмами під час бою) і має замало досвіду.


Хто буде фаворитом

null

У фінальному поєдинку зустрінуться протилежні за стилем боксери. Усик відомий своїм різноманітним технічним арсеналом, відмінною роботою "на ногах" та функціональною підготовкою. Гассієв не так добре рухається по рингу та, передовсім, робить ставку на потужність та силу свого удару.

Тож фахівці очікують, що спираючись на це, боксери й обиратимуть тактику. Гассієв працюватиме першим номером, намагатиметься постійно тиснути на суперника та прориватися на ближню дистанцію. Усик буде багато маневрувати та триматиме росіянина на відстані, роблячи ставку на багатоударні контратаки.

Президент Української ліги професійного боксу Михайло Зав’ялов впевнений, що український боксер використає усі свої сильні сторони та вважає фаворитом бою Олександра Усика.

"Хоча Гассієв і має жорсткий удар, але Усик швидший, різноманітніший та технічніший. Якщо він випадково не пропустить удар, то це буде не дуже складна здобич для Усика. Думаю, він переможе", - переконаний Зав’ялов.

null

Екс-чемпіон світу у важкій вазі британець Тоні Беллью також відзначив чесноти Усика, але зауважив, що український боксер має прогалини у обороні, якими може скористатися Гассієв.

"Усик вражає - його темп, чіпкість, комбінаційна робота, акуратність, швидкість, таймінг. Українець найуніверсальніший крузер у світі. Але, він занадто багато пропускає, все може вирішити єдиний удар", - сказав Беллью.

Колишній тренер Олександра Усика - Джеймс Алі Башир закликав Усика не повторювати помилок, яких він припустився у бою з Брієдісом, а використовувати власні переваги.

"Усику нізащо не можна вступати в силове протистояння з Гассієвим, це не його стиль. Стиль Усика - дипломатія, рух, швидкість. Йому варто продовжувати цим користуватися і не зраджувати собі, щоб комусь догодити", - порадив Башир.

Букмекери вважають шанси боксерів у фіналі Всесвітньої боксерської суперсерії рівними. На перемогу Усика та Гассієва вони пропонують однаковий коефіцієнт - 1,91.

Криворівня - літня культурна столиця України

Криворівня - літня культурна столиця України

22 ЛИПНЯ, 2018, 11:00
Так називається марафон, який зібрав видатних українських музикантів. У цих місцях формувалася українська культурна політична, громадська думка, починаючи від середини ХІХ і до кінця ХХ століття. Відродити цю традицію - важлива справа

Криворівня - це колишня літня культурна столиця України. Не хочеться вживати цього слова "колишня". Тут проводили свій час, спілкувалися, відпочивали, надихалися, писали Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Лесь Курбас. Сюди приїжджали і Олександр Довженко, і Кавалерідзе, і Параджанов, який знімав тут чудовий фільм "Тіні забутих предків". Це прекрасне гірське село, прекрасний верховинський край. Нас приїхали підтримати українські міністри, міністри з країн Європейського Союзу, українські музиканти, митці, поети, письменники для того, щоб цей край став відомим не тільки для вузького кола людей, а для української політичної і культурної  еліти та для європейської політичної і культурної еліти.

Головна ціль - це допомогти сьогоднішньому життю гуцулів і Гуцульщини, розказати всім українцям про цей прекрасний край.

Наш перший співрозмовник Олег Скрипка.

Олеже, Ви декілька днів у Криворівні. Може, не найкраща погода, але якісь особливі відчуття прийшли до Вас?

Олег Скрипка: Я знаю, коли відбуваються дуже важливі події, завжди відбуваються якісь катаклізми природні. Це ознака, що ми йдемо правильним шляхом. Те, що зараз відбувається, це не просто фестиваль. Це дійсно культурна подія, культурно-соціальна подія, подія історична. Безумовно, вона змінить менталітет людей, які тут мешкають. Завдання більш високі – це розвивати край. А ми в столиці сидимо і навіть не знаємо, що в нас є такі місця в Україні. От я признаюся, на собі перевірив, що це дійсно курорт. Я вже другий день тут, я вчора грав концерт і сьогодні, але все одно відчуваю курортний ефект. Треба розвивати цей край, потенціал дуже високий.

Ви постійно знаходитеся в творчому пошуку, тому що Ви, можна сказати, один із засновників українського сучасного року, створили свій великий фестиваль, а вчора займалися діджейством, і всю ніч молодь танцювала під Вашу дискотеку. Мені це було дуже приємно бачити, тому що це українська дискотека. На відміну від дуже багатьох модних діджеїв, які грають західну музику або ще якусь іноземну музику, Ваше діджейство взагалі ні на що не схоже. Ви не можете заспокоїтися? Ви весь час щось шукаєте, чому?

Розкажу таку історію. Завжди, коли іду до когось у гості, я бачу килимок перед дверима. Якщо килимок якось криво лежить, я його завжди поправляю - люблю, щоб завжди був порядок. Ну це мене так мама виховала. І те, що, наприклад, в Україні нема української дискотеки, - це непорядок і, як ми вчора розмовляли, треба самому все робити. Якщо ти хочеш, щоб щось було, - ти просто робиш сам. Якщо в Україні немає українського джазу чомусь, україномовного джазу, хоча він був, треба самому взяти і створити джазову програму і випустити джазовий диск. Якщо в Україні немає традиційної української оперети, треба зробити оперету, треба зробити мюзікл. Я от по людях, по артистах, по креативних особистостях спостерігаю, що є люди, які пробивають першу лижню, а потім є люди, які вже йдуть протореним шляхом...

Стоять у колії.

Абсолютно правильно. Мабуть, я та людина, яка пробиває лижню. Мені цікаво і я відчуваю цю тенденцію, відчуваю цей потенціал. От Ви відчуваєте потенціал цього краю, вірите в цей край, і те ж саме, я відчуваю якісь там естетичні, творчі, музичні тенденції. Я знаю, що це можна зробити, і роблю, наскільки це можливо. Так сталося, що зараз в Україні є серйозний рок-рух. Колись я зі своїм колективом повірили, що можна робити український рок-н-рол.

Колись я повірив, що можна зробити класний фестиваль в Україні з українським фольклором і світовим фольклором. На сьогоднішній день, цього літа, я граю, по-моєму, більше 10 фестивалів по Україні - їх дуже багато.

Але такий, як Ви, все ж таки ніхто не зробив. Фестивалів справді багато, але те, що підтримує саме українську пісню і українську пісню народну, і пошук цих виконавців, мені здається (я розумію, наскільки Вам складно і важко було це робити) замало підтримки цього руху. Все ж таки трохи не так розвивається, як мало би. У Вас немає такого враження?

У мене таке враження, що потрібен перший поштовх. Завжди потрібен перший поштовх, потім люди самі вже створюють фестиваль чи подію. Тому що у людей є в гарному розумінні такий підсвідомий фантазм, ідеал чи така вірогідна реальність, яку можна створити. І коли відбувається перший імпульс, якщо він у правильному напрямку, вивільнюється оця творча енергія мас. От, наприклад, пам'ятаю 2003 рік, фестиваль"Країна мрій", ми зробили спочатку ходу вишиванок. Зробили цей фестиваль, і прийшла велика кількість людей у вишиванках  - це був перший рекорд, що велика кількість людей зібралися у вишиванках. До того нібито ніхто не забороняв, але...

Моди такої не було.

Моди не було і було ну так стрьомно, чесно кажучи.

Ви ще й, до речі, крім цього, наскільки я пам'ятаю, частково і ресторатор. Принаймні з Дмитром Борисовим  брали участь і у відкритті ресторанів.

Аналогічно... Він каже: "От у мене прекрасний ресторан". Я кажу: "Безумовно, прекрасний ресторан, дійсно, ти великий фахівець у ресторанах". Але до мене приїжджає велика кількість знайомих з-за кордону, і вони хочуть потрапити в гарний український ресторан, хочуть скуштувати, що таке українська страва. Я кажу, що українська кухня представлена в такому вигляді, наче лубковому, тобто це несправжня українська кухня. Потенціал не реалізований української кухні. І на сьогоднішній день відкривати ці італійські і японські ресторани - це, скажімо, не дуже. Ми, наприклад, любимо італійців чому? Тому що вони італійці - у них є італійське вино, італійська кухня, італійська мода і тому подібне. Як будуть іноземці нас поважати, якщо ми хочемо себе представити, що ми такі провідні і представляємо італійську кухню чи представляємо французький одяг. Це смішно просто. Будьте українцями, тоді ми вас будемо поважати. Тому я кажу, поки нема в Україні нормальної кухні, нормальних ресторанів, нас не будуть шанувати. Ця вся ваша ресторанна діяльність - це міф.

А от бачите, Ви такий тренд заклали.

І він через рік каже: "Я готовий". А я вже забув цю розмову. Ми робимо українську кухню, робимо український ресторан на Андріївському узвозі, створюємо ресторан високої української авторської кухні. Тут стається Майдан, війна і т.п. Економіка падає, ресторанний бізнес падає, а "Канапа" нормально має відвідувачів, тому що це було вчасно, тому що це було актуально і це смачно.

Бачите, мені здається, що і цей Ваш партнер Дмитро Борисов якось після цього інші ресторани, які він відкривав, вони теж уже стали українськими за великим рахунком. Який наступний Ваш стартап? Культурно-гастрономічний чи культурно-музичний? Чи Ви ще може прокинетесь тут в горах зранку, зовсім відпочинете, дістанете релакс і воно до Вас прийде?

Воно так, до речі, і відбувається. Якраз тут я в горах дуже гарно сплю і прокидаюся - такі ідеї починають виникати. Але з цими ідеями треба дуже обережно бути. Тому що коли ти ще у напівсні, в тебе ідеї можуть бути мегафантасмагоричні. Потім ти прокидаєшся - ні, це вже занадто, треба їх потім фільтрувати, сортувати і,може, з цього щось прекрасне вийде. Ну, принаймні ідея саміту - це дуже гарна, дуже актуальна ідея на сьогоднішній день. Об'єднати навколо культури, навколо соціуму людей. Так що я дуже вдячний, що Ви мене запросили.

 

Ще один наш співрозмовник Іван Шкіндюк, голова Верховинської районної ради.

Пане Іване, вітаю Вас. Легко бути гуцулом?

Легко і дуже приємно.

Чому?

Тому що гуцул - це володар гір, це людина, яка відчуває насолоду від того, що вона живе в горах, від того, що вона має можливість спілкуватися з природою і має можливість спілкуватися із вищими силами, з Богом, тому що тут така енергетика, що просто відкриті місця, де дійсно живеш і літаєш на крилах.

Чим відрізняється життя українців, наприклад, в рівнинних регіонах від життя високогірних, від життя гуцулів-українців?

Гуцули - це люди, які дуже багато ходять, дуже багато мандрують, тому що є люди, які по півтори години йдуть до своєї домівки і по дві години. Тому це в більшості люди, які внутрішньо зосереджені, зосереджені на силах природи, на вищих силах. Це люди, які більше спілкуються з навколишнім середовищем.

Чому сюди приїжджали корифеї української літератури, мистецтва, театру? Чому Гнат Хоткевич вирішив зробити гуцульський театр саме тут?

Перше, що він зробив, коли заїхав у Верхній Ясенів, пішов у шинок. І бачить, сидять два гуцули, обнімаються, випивають - ну взагалі щирі, самі кращі побратими. Ну а потім, коли вони вже пішли, питається: "Що вони такі два дружні?" А вона каже: "Вони взагалі самі найбільші вороги, але тут вони зійшлися". Тобто він побачив акторську спосібність у людях. А саме основне його вразило то, що коли він прибув туди, в нього розкрився внутрішній потенціал. Він взагалі був дуже талановитий, але в даному випадку, коли він приїхав, то дуже багато написав тут творів, дійсно які стали шедеврами, і побачив, що можна з використанням оцієї сили природи, природного таланту людей створити дуже гарний театр. Саме основне - його вразило те, що можна театр створити з неписьменних людей. Тобто люди, які не знають письма, напам'ять вивчали твори, і причому цей театр був дуже успішний. Він об'їздив Польщу -  Краків, Варшаву, цей театр був у Відні, у Москві. Це говорить про те, що дійсно  його слухали, йому аплодували, і цінували це мистецтво.

Цей край взагалі-то багатонаціональний, тому що крім українців-гуцулів тут жили теж вірмени, євреї, поляки. Які були стосунки між цими людьми?

Ще можна відмітити, що стосунки тут завжди між людьми є ідеальні, щирі, відкриті. Люди поважали, цінували одні одних, зустрічалися. І приклад цьому можна навіть привести Вінценза, який дуже багато зробив, дуже багато описав і дуже багато приклав своїх зусиль, для того щоб показати оцю культуру єдності. І зараз  як ніколи в Україні нам треба цієї єдності, треба показати, що перш за все духовний стан людини. Ми повинні поважати і розкривати оцей у собі потенціал, передавати і творити спільно великі справи, тому що Україна може бути тоді сильною, могутньою державою, коли кожен із нас буде прикладати свої зусилля і робити все для того, щоб держава наша процвітала, розвивалася і щоб була першою із усіх держав у світі.

Як Станіслав Вінценз, великий польський письменник і патріот цих місць, ставився до українців, ми знаємо. Тому що це описано в його книжках, в біографії, в його розповідях. Він був справді залюблений в цей край, де б він не жив. І коли потім він вимушений був, по суті, емігрувати або навіть втекти від цієї радянської навали, яка прийшла сюди, то він весь час згадував, що немає для нього кращого місця, ніж Гуцульщина і гуцули. А як гуцули ставилися до Вінценза? Вам, може, розповідали чи батько, чи дідусь, з близьких, сусідів, люди пам'ятають його тут зараз?

Так, люди його дуже пам'ятають. І по цьому, як він ставився, по цьому можна сказати і як ставилися до нього. Тому що людина завжди відчуває енергетично, як до неї друга людина ставиться. Ця щирість відкривається взаємно. І люди його дуже любили, цінували. Ще мій дідо розказував, що це була дуже талановита, дуже прекрасна і дуже така самобутня особистість. Він дуже любив цей край, дуже дружив із Петром Шекеряком-Дониківом. Він дуже дружив з тодішньою гуцульською елітою, тому що спільно вони збиралися вечорами, розмовляли, розказували різні історії про свої родоводи. Тому що Вінценз дуже любив і дуже кохав, він був закоханий в історію, в життя гуцулів. Він особисто переживав ці події, і, напевно, це й надихнуло його писати, творити і тут жити, віддати всю свою силу, всю свою енергію для цього чарівного і милого краю.

Сьогодні у нас в країні відбувається реформа, часом люди в горах відчувають це болісно. Ми знаємо про ті проблеми, які тут існують. Які основні соціальні, політичні, культурні проблеми зараз в цьому регіоні?

Найбільша проблема у тому, що зараз фактично після бюджетної реформи в нас медики, технічні працівники шкіл, тому що утримання шкіл зараз пішло на місцеве самоврядування. А місцеве самоврядування на даний час немає можливості. Тобто в нас заборгованість, дефіцит бюджету 30 млн грн. Це досить велика сума і вона непосильна для людей, для Верховинського району.

І друге. Верховина завжди була культурно-просвітницька столиця і столиця Гуцульщини. Сюди приїжджала вся еліта України. І зараз при адміністративно-територіальній реформі, коли стоїть питання про те, що цей район має бути приєднаний до іншого району, це неможливо, тому що ми вистояли за Австрії, вистояли за Польщі, нас були тимчасово закрили при Радянському Союзі. І наші люди їхали до Косигіна і через три роки все одно відкрили, тому що гуцул не може жити в полоні, він не може жити в капкані, він не може жити в клітці. Це є щирі, відкриті люди.

Ми любимо, цінуємо Україну, ми поважаємо український уряд, але також хочемо, щоб взаємно була любов і цінування нашої культури, нашої автентики, наших звичаїв, нашої самобутності, яка збережена на даний час. У нас багато людей, які не беруть участь там, не беруть зарплату, але вони беруть активну участь у культурно-просвітницькій роботі. Вони грають на багатьох інструментах, багато співають. У нас самобутній і дуже прекрасний, гарний гуцульський одяг, у нас колорит. У наших вишиванках відображено сім кольорів райдуги, відображено все життя, починаючи від початку до кінця. Тобто у нашій вишивці переказано духовний розвиток людини – як людина від земної перетворюється у вищу духовну особистість. Тому ми повинні цінувати, поважати, зберегти цю культуру і передати для наступних поколінь.

Яким Ви бачите взагалі ваш район, Криворівню, Краснопілля, Бистрець, інші села, які  є в цьому регіоні, через 10 років? Як би Ви хотіли, щоб виглядала ця земля?

По-перше, ця земля мусить мати прекрасні дороги. По-друге, ця земля мусить відображати той дух, ту історичну цінність, яка є в кожній людині, яка тут проживає. Щоб та культура, культура мислення, культура любові, культура самобутності людини, той позитив, енергетика наповнювали цей край. Цей позитив має бути – як джерело водне. Джерело починається високо в горах  і поступово йде в море. І в морі та енергетика наповнює  ціле море. Так само ця енергетика любові, енергетика тепла, добра має наповнювати нашу Україну. Тому що тільки так ми можемо творити майбутнє – майбутнє в любові, злагоді, мирі.

Слава Криворівні!

Іван Михайлович Зеленчук, кандидат фізико-математичних наук, який займається краєзнавством.

Іване Михайловичу, чому це раптом Ви, учень академіка Юхновського, фізик, вирішили займатися історією цього краю?

Так життя розпорядилося, що я потрапив у цей край. Думав, що буду жити тут три роки, але вийшло все життя. У 1975 року я потрапив у Криворівню, мій дід звідси родом, а я родом із села Зеленого, там, де уже кінець географії, де кордон з Румунією. Коли я прийшов на роботу, у мене вже був диплом. І була конференція, проводив Петро Петрович Кононенко у Верховині вперше, коли створили Інститут українознавства. А я як людина, яка цікавилася конференціями, пішов послухати, про що мова. До мене підійшов Кононенко і каже: "Ти би пішов до нас працювати в Інститут українознавства?". Я кажу: "Вибачайте, я вам не підходжу, бо я кандидат фізико-математичних наук". А він каже, що в нас буде такий блок, як природа цього краю. А ти фізик, подумай над цим. І таким чином я пішов туди на роботу в 1994 році і попрацював 22 роки.

За 22 роки я не шкодую, що я це зробив,  бо таких  фізиків, як я, в Україні, багато, а дослідників Гуцульщини небагато, не так легко досліджувати цей край, бо приїхати з Києва на тиждень-два-три – то людина лише ввійде в ситуацію. А ми досліджували цей край 22 роки стаціонарно, я казав, що це – лабораторія з дослідження Гуцульщини в контексті українознавства, яка була створена у Верховині.

Чому Франко, Грушевський, Гнатюк, Гнат Хоткевич, інші українські корифеї приїздили сюди жити влітку, поверталися щороку? Як Коцюбинський наприкінці життя вже їхав не кудись, а саме сюди? У чому цей феномен Гуцульщини і Криворівні? Якщо люди поверталися сюди знову і знову. Значить, були якісь інші причини?

Я схильний думати, що причиною цього був саме рельєф Криворівні. Якщо добре подивитися на цей край, то можна побачити, що тут лише гори. Тому Криворівня дістала назву рівня, бо є трошки рівного, але має форму підкови. Якщо досліджувати Криворівню, то тут у середньому на 5 градусів літо тепліше за рахунок того, що село має форму амфітеатру, це ніби половина великого стадіону, де проводяться олімпійські ігри. І ця половина стадіону повернула на південь. Тому тут і взимку, і влітку набагато тепліше і створюється враження, що ти зайшов у хату, яка створена горами.

Сім гір, всередині є частина рівнини, коли потрапляєте в Криворівню і бачите, що ніби зайшли у велику хату- гражду. Тут є і захисне – Громова захищає нас від холодних вітрів, гори створюють строго південні схили на цю сторону, а Черемош проходить підковою посередині. Тому тут місце зручне, дуже добре підсоння. Це – природня причина.

Але мені здається, що все-таки важливі люди, які тут були. На мою думку, першою людиною, з якої все почалося, був Андрій Бурачинський, який став священиком у Криворівні. Він був тут 40 років, його сім’я мала 12 дітей, в нього за зятя був ректор Львівського університету Яків Головацький. Яків Головацький у 1739 році прийшов досліджувати цей край, одружився на доньці священика Бурачинського. Історія знала таке продовження, що другий етап: внучка Бурачинського стала дружиною Володимира Гнатюка. А Володимир Гнатюк – це з тих трьох людей, які створили Наукове товариство імені Шевченка: Франко, Грушевський і Володимир Гнатюк.

Тому фундатором значною мірою Криворівні як українських Афін був усе-таки Андрій Бурачинський зі своєю дружиною. Коли тут створювалася церковно-приходська школа, то він був першим учителем. Було 132 дітей, вони стали дуже відомими людьми, частина з них емігрувала по світу і стала видатними особистостями. Після того був певний період, пов’язаний з Михайлом Драгомановим і  Юрієм Федьковичем. Це період - до Івана Франка. Михайло Драгоманов зупинявся тут, він поставив собі за мету подивитися цю частину Чорногори, потім  - Закарпатську частину.

І вже коли прийшов Іван Франко і сказав, що це – гуцульська столиця, то він фактично геніально сформулював те, що вже давно було, одним реченням. Тому потім пішов процес – ми називаємо період  Франка. Я би хотів сказати, що Франко прийшов до видатних особистостей, Грушевський – також. Франко спочатку жив на Заріччю у Проця Мічука, який вважався одним із кращих лікарів місцевих, такий, що робив вироби з металу. А вироби  - такі точні – рідко хто в нас робив. Після того він 6 років жив на цій стороні, у Василя Якібюка. Грушевський спочатку жив у Пилипа Зеленчука, це був війт села Криворівня і хата його була в самому центрі. Після того він купив землю і садибу у Владислава Чудановського. Гнатюк – зять Бурачинського, і він 17 літ тут жив, у тій самій хаті Михайла Мосейчука, жив і Михайло Коцюбинський. Бо я називаю Коцюбинського і Гнатюка духовними братами. І саме Коцюбинський, коли прийшов сюди і написав "Тіні забутих предків", то світ почав про нас знати.

Але цей знаменитий вислів "Українські Афіни" належить Володимиру Гнатюку, і під Афінами розуміються не столиця Греції, а центр, де зібралася і література, і наука, і культура, і мистецтво. На той час на Криворівню випало велике щастя, що саме на той час було наукове товариство імені Шевченка у Львові – це своя академія наук, у люди, які були причетні до науки і мистецтва, тут були. І поява Лесі Українки – це вже аж рідкісний випадок, уявляєте, Леся Українка вперше побачила Франка у Криворівні. І вона прийшла лікуватися у Буркут, і казала, що якщо ця вода мені не допоможе, то вже не знаю, що мені допоможе. Далі – Хоткевич, який прийшов зі Слобожанщини сюди, він тут 6 років жив. Але жив у знаменитого газди – Петро Потяк. Тут дуже багато прізвищ є Потяк, і Потяки є великими господарями. Він жив там 6 років, не літ. І далі  - молоде покоління, я їх назву так. Це Станіслав Вінценз та Петро Шекерик-Доників. Вони дивилися на Франка, Грушевського як на світил, бо різниця у віці була 30 років. Я вважаю, що все-таки природа і люди, які були тут, стали тією основою, що Криворівні пощастили і на природу, і на людей. Природа – від Бога, та й люди – також, бо також притягалися.

 

"Криворівня – літня культурна столиця України" триває, і ми говоритимемо ще з одним гостем – Марією Бурмакою. Маріє, дякую, що приїхала.

Дякую, що запросили, тому що з першої хвилини, коли я в’їжджала в цей регіон, моє серце почало сильніше стукати. Тому що хвилююче, бо такий фантастичний форум тут відбувається. Мені здається, це вперше.

Чим цей регіон – знаю, він для тебе не чужий – відрізняється від інших регіонів України для тебе?

Напевне, багато хто вам каже про красу Карпат, про унікальність культурного спадку, тому що це – фантастична музика, це Довбуш, це Франко, це – література, це Коцюбинський, "Тіні забутих предків" - це все розлито в повітрі. А я хочу сказати ще про особливий характер людей – гуцулів, які тут живуть. Тут люди не звикли до напівтонів, тобто якщо вони кажуть правду – то це правда, якщо вони люблять – то всім серцем. Тому гуцульський характер – дуже стриманий, сильний, мужній – можна відчути тут, але для цього треба сюди приїхати. Або треба приїхати і пробути тут багато днів, або побачити, як гуцули танцюють аркан – це десь у цьому танці гуцульський характер, якого не побачиш більше ніде. І ця музика, культура, вишивка, народні свята – це справді гірська культурна елітна столиця всієї України може бути.

Що сюди притягувало українську інтелігенцію - письменників, політиків, Грушевського, який тут 12 років жив у Франка? Чому вони їхали саме сюди? Коцюбинський до цього їздив відпочивати на Капрі або в Крим, а після цього – весь час приїздив у Криворівню.

Перш за все – клімат, особливе повітря гірське. Тут же, крім того, розріджене повітря, ми знаходимося зараз високо в горах, тому світліше думається. Мені здається, всі ці люди приїздили сюди за натхненням, приїздили за справжнім, тому що це те, що без напівтонів. Якщо хочеш справжніх почуттів. Почитайте про Довбуша, послухайте ці пісні, які живуть, це якщо любив – то любив. Справжні почуття – це тут. Для мене є багато причин, чому цей край особливий, є багато причин. Одна з них – я приїхала сюди зі своїми батьками, зайшли в будинок, де жив Франко, і мій тато сказав фразу, яку я пам’ятаю все життя. Він сказав, що багато, що змінилося, але Франко так же дивився у вікно і бачив ці гори. Ландшафти не міняються. Відчути те, що відчували корифеї української літератури, відчути, що відчував Параджанов, коли знімав "Тіні забутих предків". Просто треба сюди приїхати.

Гнат Хоткевич, який тут був і створив гуцульський театр, як і ти, був з Харкова, зі Слобожанщини. Я знав твого покійного батька, знаю, що ти з батьками сюди приїжджала, вони були українською інтелігенцією в Харкові. Коли вони сюди вперше приїхали – це з тобою, чи були раніше?

Зі мною.

Яка була їхня реакція? І наскільки слобожанському серцю близька ця зовсім інша Україна. Чи навпаки,  це просто дивує?

Слобожанському серцю близька Україна. Тут жив Гнат Хоткевич, він придумав свій стиль гри на бандурі, він був основоположником цього. Він написав про цей край багато. І мої батьки, і я вперше приїхали сюди після того, коли вже побачили і "Тіні забутих предків", і прочитали "Камінний хрест", і зачитувалися творами і Стефаника, і Франка, і Коцюбинського. Це все наповнилося тільки більшими фарбами. Тому що те, що ти собі уявляв, тут побачив у реальності. Справа в тому, що у гуцулів зараз так само весілля – на конях. Коли заходиш у церкву в Криворівню, приміром, на Різдво чи Великдень, а чоловіки і жінки тут заходять, як ми знаємо, з різних сторін, а жінки – в хустках, і коли всі схиляють голови, тобі здається, що ти перебуваєш у 18 столітті. Я пам’ятаю – це одне із найсильніших моїх вражень було. Зі Східної, Центральної України якщо ще хтось не був – обов’язково треба їхати сюди. Це тоді – відчуття повної України. Ми знаємо наші пісні, традиції, але щоб відчути повну культурну картину нашої Батьківщини, треба обов’язково приїхати і сюди, високо в гори.

В чому сила цієї гуцульської традиції? Чому вона збереглася досі? Вона насправді унікальна. По-друге – гуцулів не так і багато. Тут, у Верховинському районі, - 30 тисяч людей. Люди пережили складні час, були різні імперії. Чому це зберігається?

Сама природа, ландшафти. Ми їхали сюди зі Львова через Косів, і Микола, чоловік, який нас віз, казав: "Дивіться, які гори – спробуй тут людей завоювати". Бо так і є,  гори – це складно, це ландшафт неабиякий, тільки люди, які тут знають кожен сантиметр землі, відчувають себе тут удома, і свою землю вони не віддадуть. І клімат, який сприяє цьому характеру – це ж взагалі в комплексі. Тому гуцулів з їх характером, волелюбністю, внутрішнім сенсом завжди завоювати було не просто складно, а неможливо. Тому ми знаємо, наскільки тут волелюбні люди і вони себе – що їх небагато – не вважають. У розмовах, які я пам’ятаю, завжди починає йти мова про великий гуцульський народ.

Якби ти була одним з керівників держави і хотіла б допомогти людям, які тут живуть, що в першу чергу тут потрібно зробити?
Я би зробила, звичайно, дороги насамперед. Вони вже робляться, треба сказати, що ми їхали через Косів, раніше їхала через Яремче і Ворохту, там дорога, навіть у центрі, якщо їхати з Криворівні до Ворохти, з Криворівні до Верховини, то дорога, чесно сказати, не дуже. Це інфраструктура. І я би зробила все для того, щоб це стало туристичною меккою. Тому що я не так давно була в Канаді, там Банф, Джаспер, Калгарі – гірські масиви,  куди вся Канада приїжджає, і це здається чимось фантастичним. Я би заманила якось сюди кіноіндустрію, бо тут  - знімати і знімати, знімається, але треба більше.

Я би трохи допомогла тим людям, які цих туристів мали би прийняти, з організацією садиб, харчуванням, інфраструктурою. Про решту – люди знають. Я не можу забути, я перший раз приїхала у Верховину і була тут на Великдень. І оцей момент, коли ти приходиш о 4-5 годині до церкви, і всі зараз будуть святити паски, і в кожної родини є своє місце, куди вони стають вже десятиліттями, а потім спускаються жінки десь із гір. І в них пучки у фарбах, бо вони малювали писанки. І вони – з такими хустками, закрученими, і навіть я бачила – прядками волосся, як колись крутили гніздо. І ти розумієш, що ти просто частина історії. Ти такого не відчуєш більше ніде. Тому якщо хтось ще не був тут, то треба їхати мерщій, просто зараз сідайте  в потяг і їдьте!

Грузооборот Ренийского порта за I полугодие увеличился на 42,9%

Объем грузооборота Ренийского морского порта (Украина, Одесская область) в январе-июне 2018 года составил 606,17 тыс. тонн, что на 42,9%  превышает показатель аналогичного периода прошлого года, передают «Порты Украины» со ссылкой на данные Администрации морских портов Украины (АМПУ).



Перевалка транзитных грузов выросла на 40,1% - до 578,5 тыс. тонн, экспортных грузов - на 21,7% до 13,51 тыс. тонн. Переработка импортных грузов составила 14,16 тыс. тонн.

Переработка наливных грузов увеличилась на 47,7% - до 24,34 тыс. тонн. Перевалка сыпучих грузов увеличилась на 44,1% - до 575,25 тыс. тонн. Переработка тарно-штучных грузов сократилась на 22,5% - до 6,58 тыс. тонн.

Ренийский морской порт расположен на левом берегу реки Дунай в 63 милях от устья реки. Проектная мощность — 7,7 млн тонн. Количество грузовых причалов — 33, длина грузового причального фронта — 3,95 км.

Согласно реестру АМПУ, в порту работают ГП «Ренийский морской торговый порт», ЧП «Ренилис», ООО «Рени-Терминал», ООО «Трансбункер-Дунай», ООО «Агро-Рени», ПАО «Ренийский элеватор», ООО «Рени-Лайн», ООО «Укрчем» и другие портовые операторы.

Ренийский морпорт в 2017 году увеличил грузооборот в сравнении с 2016 годом на 15,7% — до 1,124 млн тонн. Удельный вес порта в грузообороте морпортов Украины составил 0,8% против 0,7% в 2016 году.

Поїдуть"Тризуби" Україною



У державній компанії Укрзалізниця розповіли, що локомотиви, які для України будує американська компанія General Electric, отримають назву «Тризуб».

Про це повідомляє прес-служба компанії.

За словами голови правління Укрзалізниці Євгена Кравцова, назву обрали під час візиту української делегації до міста Ері, штат Пенсильванія, де будуються ці локомотиви.

Кравцов зазначив, що на заводі General Electric є співробітники — нащадки українських мігрантів, які переїхали до Пенсильванії в 50-х роках минулого сторіччя.

«Відомо, що українські переселенці в Пенсильванії називали свої осередки «Тризуб» чи «Тризубівка». «Тризубівки» швидко ставали центрами культурного, спортивного та загалом громадського життя українців у Пенсильванії», — розповів очільник Укрзалізниці.

Також Кравцов додав, що під час візиту до США українська делегація переконалася, що будівництво локомотивів ведеться «з дотриманням найвищих стандартів якості».

Раніше General Electric показала локомотиви, що будуються для України.

22 травня в Укрзалізниці заявили, що оголосять про спільний тендер з General Electric на обслуговування локомотивів.

Нагадаємо, 23 лютого Укрзалізниця та американська корпорація General Electric підписали мільярдний контракт. Рамкова угода передбачає модернізацію локомотивів та будівництво нових. Однією з умов угоди є локалізація виробництва локомотивів в Україні: на першому етапі — 10%, пізніше — 40%.

Наприкінці 2018 року та впродовж першого кварталу 2019 року планується постачання 30 вантажних дизельних локомотивів GE TE33AC з рівнем локалізації 10 %. Їх виробництво стартує на початку 2018 року в США, і перші поставки заплановані вже цієї осені. Загалом за 15 років УЗ планує закупити до 225 нових тепловозів та модернізувати до 75 існуючих.

Також в ЄБРР оголосили, що можуть надати додатковий кредит Укрзалізниці на купівлю вагонів.

Українські заводи отримають близько 400 мільйонів доларів прямих інвестицій від вартості угоди з General Electric.

Універсальний Державний Імператив № 4

Універсальний Державний Імператив № 4
Зростання добробуту громадян України



Продовжуючи тему УДІ, нагадую, що кожен з Імперативів є послідовним обумовленням наступного, що є більш значимим від попереднього, і який, отже, автоматично стає його складником. Тому, якщо брати за аналогію живе тіло, то УДІ № 1 є найменшим за змістом, але не зазначенням, бо боротьба з ворожою агентурою та корупцією є за фактом суто технічною роботою, де служби безпеки та антикорупційні формації можна порівняти з роботою фітонцидів проти різних хворобливих вірусів та аномальних часток у організмі. Зрозуміло без пояснень, що хворе тіло неспроможне до подальших дій та розвитку в житті, бо його завдання стає найперше - вилікуватись. Після чого тільки постає тема рухатись далі.
Військова потуга УДІ № 2 можна порівняти з фізичним загартуванням, бо що слабий і немічний організм спроможний значного зробити. Загальновідомо, що мілітарна потуга держави не є тільки саме військо, а весь комплекс потужності сил по всіх економічно-соціальних напрямках. Потрібно мати силу себе захищати. Сила була і є основою сучасної світобудови, щоб там не казали про різні моральні аспекти, а тому і для держави найпершими факторами є здоровий і сильний організм, а все інше – то інше. Там де є захищений мілітарно здоровий і сильний виробник – там обов’язково постає економічне зростання, тобто УДІ № 3,- або не постає, якщо перші два чинники ослабленні.
З цього поєднання послідовності УДІ № 1, УДІ № 2 та УДІ № 3 можна виходити на тему УДІ № 4, що звучить як «Зростання добробуту громадян України». Водночас варто зауважити, що різноманітні адміністративні правопорушення та кримінальні злочини не входять до складу попередніх універсальних державних імперативів, оскільки це скорше є технологічні епізодичні збої щодо в загалом нормального процесу і тому вони стають складовою УДІ № 5 «Безпека життєдіяльності». Організована злочинність можлива тільки за існування корупції в держапараті, тобто це тема УДІ №1. А епізодична злочинність позбавлена системності, тому є проблемою більш обширного УДІ №5. Це як брак на виробництві, якого в ідеалі не повинно бути, але він можливий скрізь. Також якщо кількість браку величезна і тільки збільшується, а не зменшується, то потрібно припиняти подібне виробництво. Власне, на моє переконання, державний організм СРСР почав продукувати такі масштабні збої у виробництві, що став випускати один лише брак і з того загальмував, зупинився і розвалився-деінтегрував. Хіба могло бути інакше, коли гаслом цілої країни було «Не вкрадеш – не проживеш!» Суцільна країна злодіїв! Нам такого спадку не потрібно! Тому ніяких «Реанімаційних пакетів реформ», а як влучно зауважив в одному зі своїх виступів прем’єр-міністр України Володимир Гройсман: - Ми не реформуємо старе, а будуємо абсолютно нову державу.
Таким чином УДІ № 4 декларуючи «Зростання добробуту громадян» повинно чітко відмежуватись за змістом від комуністично-соціалістичного принципу, де головним є праця окремих громадян країни до загальної спілки (бюджету), а тоді вже йде волюнтаристичний розподіл добробуту зверхніми інстанціями за власними критеріями. Принцип вільної ринкової економіки, що фактично ототожнює собою анархізм, потребує водночас принципів солідаризму іншого формату, а саме максимальної добровільності громадян в участі окремих обов’язкових факторів функціювання держави, як держбезпека зовнішня і внутрішня, правопорядок, соціальний захист, медичні та пенсійні потреби. Держава визначає для особи мінімально-обов’язкові суспільні внески, а далі йде воля людини, де і що вона бажає мати більшим у соціальному бутті через різноманітні форми участі в добровільному страхуванні. 
Друга важлива тема є максимально достатня оплата праці безпосередніх виробників продукції у різних її формах, бо дуже часто основний грошовий куш дістається тим, хто реалізує продукт і одержує оплату, що начебто є цілком законний бізнес. Не даремно виник афоризм вже згадуваний мною раніше, що «бізнесом називається законне привласнення чужих грошей», бо незаконне називається грабунком. З іншого боку не потрібно применшувати значення бізнесу як такого, тому що вироблена і не реалізована продукція не має прибутку, отже і користі не дає ніякої виробникам. Це одна з головних проблем комуно-соціалізму, коли люди працювала не переймаючись тим чи є реальна суспільна користь від того, що вони виробили. Хоча саме основоположник комунізму Карл Маркс зазначав, що вартість має виключно соціально корисна праця, а не будь-яка. Немає від роботи користі – немає заробітку! Тільки так. На жаль, багато сучасних пенсіонерів доводять, що заслуговують на більше і не хочуть зрозуміти, що значна частина з них взагалі ні на що не заслуговує. Моя позиція у тому є анархічно-радикальною: якщо людина одержує будь-які соціальні виплати чи допомоги від держави, то вона є невдахою по життю. Справжня свобода, це коли залежиш виключно від самого себе! Від власних накопичень, якими сам і розпоряджаєшся. То окрема тема. Наразі мова піде про інше: суб’єктивне, яке я визначаю в якості об’єктивного.
Від цього моменту починається інший відлік щодо УДІ №4, оскільки «зростання добробуту громадян» неможливо визначити як раціонально обумовлену величину: що одному достатньо, те для іншого може бути мало, а іншому навпаки – забагато. Добробут – це сфера суб’єктивного. Кожна людина по окремо визначає свій рівень благополуччя, що також є основним принципом анархізму: тільки ти і виключно ти можеш визначити, чого хочеш і чи тобі є добре або зле від того. Більше – ніхто! Саме тому є помилковим пробувати оцінювати рівень добробуту суто з матеріальної точки зору, як це робили і ще багато хто робить дотепер. Автор антиутопії «1984» Джордж Оруел чітко окреслив свій висновок, що «Людині потрібно спершу задовольнити фізіологічні потреби тіла, а вже тоді перейматися духовними. Але важливо розуміти, що це не є порядок цінностей, а виключно послідовність» Людина, поставлена на межу фізичного виживання, духовними колізіями не переймається – то однозначно.
Таким чином значення тези «Зростання добробуту громадян» має на меті надати людям належні умови праці і багатоваріантність її вибору. Головним в тому всьому має бути праця, її якість та її продуктивність - це і тільки це є головним у темі УДІ №4 «Зростання добробуту громадян України». Дуже часто державу порівнюють з велетенським механізмом, де владні структури є в якості обслуговуючого персоналу, а весь механізм є суто громадяни, тобто ми з вами, та різноманітні суспільні та державні структури. Не погоджуюсь з тезою, що чиновник — то є «слуга народу». Нічого подібного. Всі чиновники державних структур є такими самими громадянами держави, як і всі інші, тому і ставлення має бути до них відповідне: роби свою роботу належно, як я роблю свою. Депутатів різних рівнів це ще більше стосується, тому що вони просто є обрані представники від громадян, найчастіше вибрані з поміж них же, що делегують певні повноваження комусь одному. На щастя, в Україні все більшає людей, які не мають травмованої психіки рабів зі патроналістичною вірою, де держава все має організувати і зробити для їх особистого благополуччя. У нас все більшає і більшає людей з психікою вільною людини, яка вірить найперше у власні сили та здібності, а не в чиїсь вчасно надані «милиці» допомоги чи підсилення. Сам! Все сам! Звідси і ставлення до зовнішніх факторів буде іншим: не безпомічна жертва перед соціальними умовами, а вільний і активний учасник всіх процесів. Бо саме з цього і можливе започаткування «Зростання добробуту громадян України» - з низу, а не з гори. Будь-яка держава могутня працею власних громадян, як і рівнем їх самосвідомості. З того постає і сильна влада! Не навпаки! Влада може добре керувати, або погано, але за всіх умов вона не виробляє суто національного продукту — це роблять громадяни по окремо своєю працею. Хоча, безперечно, це взаємопов'язано, але я не раз доводив, що жоден найгеніальніший полководець не виграв жодну битву маючи нікчемне дезорганізоване військо. Таке просто неможливо! Малою армією вигравати можна у битвах з чисельнішим ворогом тільки завдяки високої якості власних воїнів! Не інакше. Тому ідея сильної влади, яка може зробити слабеньку країну сильною завдяки суто власним здібностям є помилкова, бо найперше сильна влада візьметься робити сильними власних громадян. Або ні, якщо захоче панувати вічно, бо сама не є настільки сильною, щоб не боятися піти вчасно від влади. Нікчемна влада свідома того, що нікчемами керувати найлегше. Показувати пальцями не будемо де так є, бо і самі не далеко пішли від такого.
Обгрунтування УДІ №4 дещо затягнулося на противагу попереднім, бо то є центрова сутність всього системного процесу буття як такого. Все має зосередитись на ідеї «Зростання добробуту громадян України», де початкові УДІ №№ 1, 2, 3 надають можливість постати УДІ №4, а подальші УДІ 5, 6, 7 гарантують стабільність тривалого існування. Простіше кажучи: в центрі є увага і повага до кожної окремої людини. Головне - людина, а не держава, громада, церква, партія тощо. Навпаки це вони постають зі самосвідомості окремої людини, що добровільно самоорганізується в більші спільноти до держави включно. А головним рушієм цього процесу має стати вигода! Проста особиста вигода, або ще інакше - приватний інтерес! Вкотре прошу не зводити все до суто матеріального виміру, або суто примітивного волюнтаризму. Вигода може мати і суто духовний вимір, як це, для прикладу, є в релігіях. Погодьтесь, що кожен в усьому шукає собі чогось доброго, а не лихого, тобто певної вигоди. Детальніше це також варто обговорити окремо, але головним є одне: пошук вигоди-інтересу окремих громадян має створювати загальнонаціональний продукт в державі, а не створювати проблеми, що дуже яскраво демонструє безпринципний протекціонізм в українському автобудуванні депутатами ВРУ, що призвів до значних проблем, зокрема зі так званими «євробляхами» - це грубе порушення поєднання приватного інтересу з державним. Перетворення України у сміттєзвалище авторинку ЄС аж ніяк не є «зростання добробуту громадян України», що особливо потрібно розуміти. Село Грибовичі коло Львова тому підтвердження, як шикарні дорогі приватні будинки не придатні для життя через загрозливу екологію довкілля. Тому потрібна велика розумова потуга щодо визначення змісту тези «зростання добробуту громадян України» В таких питаннях дуже гарними є слова священника перед читання Святого Писання: -Будьте уважні!
    
Богдан Гордасевич   
21 липня 2018 р.
м.Львів-Рясне

3. Україна – держава сталого економічного зростання - УДІ № 4

Немає потреби доводити, що тільки економічно сильна держава може мати сильну армію та бути впливовою в Світи, це можливе тільки за умови сталого економічного зростання – іншого не буває. Водночас маємо чітко усвідомлювати, що економіку країни створює не її керівництво: ні Президент з його адміністрацією, ні депутати ВРУ і обраний ними Прем’єр і Уряд – вони нічого не виробляють, а тільки документально-юридично оформляють економічні процеси. Творцями економіки є реальні виробники продукції та послуг, тобто маса робочого люду та бізнесмени малі, середні та великі, як організатори економічних процесів. Тому оті сподівання на обрання видатного генія на посаду президента чи прем’єра, як панацею економічного добробуту для всіх є величезною помилкою в першу чергу тому, що за будь-яких варіантів працювати потрібно буде всім, хто внизу! Саме робочим та селянам, як прямим виробникам товарів та послуг. І саме тому головним принципом економічного устрою в державі має бути дотримання принципу, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це є основа! І звідси йде головний посил зробити в процесі виробництва особливий наголос на максимальному рівні заробітної платні безпосередніх виробників продукції, а не посередників та реалізаторів, як є зараз в Україні. 
Є дуже точне визначення, що: бізнес – це мистецтво привласнювати чужі гроші. Але це є мистецтвом за наявності в процесі моральної складової, тобто можливо чесного розподілу прибутку, бо в інакшому випадку то не мистецтво, а злочинний грабунок і елементарне «кідалово». Водночас у нас занадто люблять нарікати, що то або то погано, але майже ніхто з таких нарікаючих людей нічого не робить для покращення ситуації суто сам і від себе. Винуваті держава, уряд, вся влада, олігархи і ще хто завгодно, але не він сам! І не подумайте, що то виключно як кажуть: пересічні громадяни. Зовсім ні! Я ось постійно чую у виступах голови міста Львова Андрія Садового такий словесний пасаж, що  вони успішно роблять те і те, а ось держава – нічого не робить, або: держава не допомагає і тому подібне. В такі моменти мені стає цікаво: виходить, що Андрій Садовий не ототожнює себе на посаді голови міста і його інфраструктури складовою часткою Української Держави, а вона – окремо, а він і його підлеглі – то окремо, поза державою. І ми ще дивуємося, що в державному управлінні такі негаразди, якщо державні чиновники за статусом (!) на таких посадах протиставляють себе державі. Якраз коли всі від найвищого чиновника до пересічного громадянина відчують єднання в тому, що: Держава – це Я! Що це і твій особистий обов’язок виправляти негаразди в державі – тільки тоді у нас буде порядок і суспільний добробут. Без того маємо те, що маємо.
Є ще один дуже точний вислів: кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Щиро тішуся, що нарешті в Україні є така влада, якою можна пишатись як розумною і достойною. Значить український народ сам багато чого вартує, якщо має таку добру владу. Добра ця влада не для всіх, тому і чути від різних «ображених» нею корупціонерів, що вона погана, але український народ сам розуміється, хто чого вартий. Особисто мене дико злять виступи представників «Опозиційного блоку» з жалями щодо жахливого стану економіки та убогості народу, тому що хочеться гаркнути в писок тим Бойку, Шурмі, Королевській тощо просте: – Так це ж ваших рук доробок! Це ж ви, подонки, були при владі й такого наробили! Масове зубожіння народу, тотальна корупція на всіх рівнях, страшна економічна криза, анексія Криму і війна на Донбасі – це в першу чергу вина тих людей, що згрупувалися в «Опоблоку» і коло них в так званій парламентській опозиції, бо той же Олег Ляшко понад 20 років при владі в різних варіантах, але з нього відповідальність за те, що він зараз так гаряче критикує в державі, – як з гуски водичка.  А всі мільйонні статки зароблені Олегом Ляшком чесно одним місцем, бо ж недаремно «Радикальна партія Олега Ляшка» одна з найбільш посидючих фракцій у ВРУ. Інші навпаки при владі є новенькими, як фракція «Самопомочі», але з чим вони прийшли?! З «Реанімаційним пакетом реформ»! Реанімувати можна того, хто є присмерті! А хто у нас такий? Таким здихаючим напівтрупом у нас є економічна модель держави під абревіатурою УРСР з понад 3-ма тисячами її збиткових державних підприємств. Взагалі, на моє переконання, особливо після блокади на Донбасі, «Самопоміч» завуалювала справжню назву, бо їх діяльність більше наводить на думку, що вони керуються «Реакційним пакетом реформ». Пишу це не заради якось принизити, а заради висвітлення правди, оскільки без того не можна рухатись далі. Навіть в Святому Писанні сказано: «Судіть по-ділах, а не по-словах». На 4-му році після Революції Гідності вже досить ясно видно, де є діла і хто зумів замість підготовленого з боку РФ та її поплічників дефолту в Україні навпаки вчасно виплачувати зарплати і пенсії, потрошку збільшували їх й перейти врешті до економічного зростання в державі, а за ким є тільки слова, слова, слова.
На завершення цього обговорення, я рекомендую ознайомитись з працею Генрі Гезліта «Економіка в одній лекції». Вона дуже проста для сприйняття і дуже корисна для ліквідації економічного незнання щодо елементарних речей та процесів. Але одну цитату я наведу зі вступу: 

«Доводиться з сумом констатувати, що погані економісти подають
свої помилки публіці краще, ніж добрі економісти висвітлюють
правильні погляди. Можна почути нарікання: демагоги вміють
викликати більшу довіру, виступаючи з економічними нонсенсами, ніж
чесні люди, які намагаються показати їх хибність. Чому так діється, цілком зрозуміло: те, що пропагують демагоги і погані економісти, є напівправдою. Вони передбачають лише негайні ефекти запропонованої політики або ії вплив на окрему групу. Звичайно, вони можуть мати певну рацію. Але у відповідь на це потрібно довести, що запропонована політика матиме триваліші й менш бажані наслідки, або принесе користь одній групі за рахунок інших. Напівправду треба доповнити і виправити. Однак, щоб розглянути всі головні наслідки пропонованого курсу для всього суспільства, часто потрібний складний і нецікавий ланцюг міркувань. Здебільшого люди вважають, що стежити за таким ланцюгом міркувань надто важко і втомливо. Погані економісти використовують цю інтелектуальну слабкість. Вони намагаються запевнити, що не обов'язково стежити за міркуваннями або мати свій погляд про їх цінність. Адже це, мовляв, тільки «класична економіка»...»


2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація України - УДІ № 2

Не варто довго пояснювати, що в світових реаліях існує тільки одна головна дієва річ – сила. Хто сильніший – той і більше правий. Таким є споконвічний стандарт міжнародних відносин, який Україна добряче відчула на собі у 2014 році під час загарбання Криму з боку РФ. На той момент міжнародна опінія була повністю на боці керівництва РФ, а головною темою перемовин було не засудження злочинної анексії Криму одним з головних гарантів збереження кордонів та державного суверенітету України за так званим «Будапештським меморандумом», а щоб війська РФ не заходили на материкову частину України. І вся подальша міжнародна контрдія і всі санкції проти РФ скеровані були не для захисту України, а для захисту себе! Захисту суто своїх країн від явного порушника міжнародних норм права і злісного агресора – від РФ. Варто порівняти міжнародну реакцію на анексію Криму ЗС РФ з абсолютно аналогічною анексією Іраком сусідньої країни Кувейту 2 серпня 1990 року, яка була діаметрально протилежною реакції щодо України. Під егідою рішень ООН і домінантою ЗС США була проведена в січні 1991 року відома військова операція «Буря в пустелі» і Кувейт було звільнено. Доречно зауважити, що блок НАТО прийняв дуже активну позицію щодо звільнення Кувейту, хоча той і не був членом альянсу. З мого погляду це не є так звані «подвійні стандарти», а просто різні інтереси. Воювати з РФ через Україну ніхто не бажає і це цілком слушна позиція. У тому числі і всіх інших країн-гарантів, які підписали і пізніше приєдналися до «Будапештського меморандуму». На завершення цього аналізу додам, що якби спецслужби США справді інспірували Помаранчеву революцію 2004-2005 років чи Революцію Гідності 2013-2014 років, то можна бути певним, що реакція на агресію з боку РФ щодо  України була значно і значно активнішою від тої нікчемної, яку продемонстрував тогочасний Президент США Барак Обама. На моє тверде переконання: США не мали і дотепер не мають жодного інтересу щодо України. Саме тому на перемовинах Трампа з керівництвом РФ не може йтися про те, щоб «віддати Україну» вже тому, що США її не брали і не збираються цього робити – Україна не є серед кола стратегічних інтересів США. Все написане вище є обгрунтуванням того, що скажу далі стосовно глобальної мілітаризації України. 
Україна приречена самостійно протистояти Російській Федерації, яка буде  довічно загрожувати і втручатися в наше державне буття, допоки існуватиме. Водночас розвал РФ також не полегшить ситуації на східних кордонах України через навалу і легальних, і нелегальних емігрантів та біженців з пост-рефівського простору, як і будуть різні військові напади або воєнізованих банд-формуваннь тощо. Це означає, що глобальна мілітаризація всього суспільного життя в Україні є тривалою необхідністю для нас. Варто зауважити, що потужний Військово-промисловий комплекс є важливою складовою загального економічного зростання для України, але тут має бути витримана одна умова, що кожна область буде мати свою визначену згідно кількості населення частку від ВПК як постійний економічний чинник свого щорічного бюджету. В жодному разі не варто створювати окремі поліси-конгломерати ВПК в одиничних областях. Основна частина ЗСУ є виключно професійна і не надто чисельна, але дуже технологічно передова в усьому і зі значними резервами на випадок війни. Технічний персонал не має належати до ЗСУ. Військовими є тільки ті, хто або воює, або перебуває на бойових навчаннях та маневрах, а не канцеляристи чи різні підсобні працівники. Дуже важливою є наявність потужної мобілізаційної системи в  Україні та добре підготовлені й організовані резервісти 1-ї, 2-ї, 3-ї черги тощо. Також на моє тверде переконання вся молодь має проходити піврічний державний військовий вишкіл (ДВВ) як хлопці, так і дівчата. Інша справа, що це не повинен бути дикий насильницький принцип муштри і приниження, а різні варіанти, які має обирати собі призовник, як і час вишколу він може обумовити в комісаріаті. Щодо тих, хто буде уникати ДВВ, то не ганятися за ними, а карати їх просто не приймаючи на держслужбу та блокувати інші контрактні стосунки з державою, а при участі в політичному житті країни відсутність ДВВ стане чи не найвищою причиною обструкції такого політика. Ще на мою думку потрібні окремі добровільні територіальні воєнізовані підрозділи, які мають очолювати фахові бойові ветерани, де основним завданням має бути захист місцевого населення за надзвичайних обставин, зокрема, застосування зброї масового знищення або чогось подібного. Наголошую, до у ДВВ важливим є власний вибір рівня вишколу хлопця чи дівчини, але водночас варто для жіночої частини пропагувати теми Цивільної оборони, бо матері найчастіше оберігають дітей і мають бути фахово свідомі щодо дій порятунку за тих чи інших надзвичайних обставин. Також я особисто вважаю потрібним створення поза державними джерелами забезпечення, але за пильним державним контролем, окремої армії за принципом найманців-добровольців, щось на осучаснений варіант Січі. Добрі військові ті, що мають постійну практику, отож всім звільненим в запас та резервістам хочеться роботи за фахом, тому нехай буде в Україні легальна установа їх організації, вишколу, кооптації та взаємодопомоги як найманців в гарячі точки планети, де потрібні фахові військові. Зрозуміло, що тут багато важить моральний аспект, бо ми вже були свідками, як створенні з добрими намірами «добробати» ставали несподівано мародерами і кримінальними «бандобатами». Для того й потрібен багаторівневий вишкіл військових не тільки за фізичними параметрами, але і моральними, духовними якостями. З описаного вище стає сповна зрозумілим зміст глобальної мілітаризації України – це багаторівнева і комплексна військова підготовка і праця, що охоплює значну частину населення, причому на добровільних засадах, бо як правильно сказано: примус малораціональний скрізь, але в моменти бою – найбільше.  Примус продуктивно творить дезертирів та зрадників, тому добровольці – найкраща людяність для війська.  На завершення ще зазначу, що вважаю  за військовими на службі право мати політичні уподобання, зокрема під час голосування, але я вважаю нонсенсом участь в політичних акціях людей у військових одностроях. Щоб глобальна мілітаризація не  перетворила Україну в мілітарну державу має діяти твердий принцип: у військовому строї посеред війська, у цивільному вбранні поза військом. Головне для війська і всіх силових структур забезпечити повноцінне існування правової демократичної держави України, де насправді діє сила права і ніколи не постане право сили.


1. Тотальна боротьба з «5-ю колоною» та корупцією в Україні - УДІ № 1

Жодне військо не отримає перемоги, допоки серед нього є ворожі шпигуни і власні продажні зрадники, як би добре все не було підготовлено для боротьби. Коли ворог всі таємниці і задуми вашого війська знає – перемога над ним більш ніж сумнівна. Так само неможливо мати правдиву сильну економіку, як і правову демократичну державу, де відсутній справедливий суд і цивілізований політичний устрій вцілому через глобальну корупцію на всіх рівнях державного апарату. Тому всім спецслужбам України потрібно послідовно «тихою сапою» викрити і знищити ворожу агентуру та всіх внутрішніх зрадників зі «5-ї колони», які підривають державну стабільність України на догоду її ворогам. Коли хтось говорить, що в таборі Михайла Саакашвілі під ВРУ є порядні люди, то я на це відповім просто і однозначно: серед тих, хто підриває державну стабільність, порядних людей бути не може. І на тому – крапка! Об'єктивна критика  української влади і боротьба проти неї всіма засобами – це діаметрально різні речі. Перше скероване на покращення діяльності влади для блага народу і держави, а друге – на її повалення і є конкретною дією на користь ворогів України, впершу чергу – РФ і тим все сказано. Для того, щоб держава Україна мала позитивне майбутнє – вся ворожа агентура разом з «5-ю колоною» та всіма корупціонерами має бути знищена максимально. І це повинен бути постійний процес! Подібно до боротьби зі шкідниками та паразитами з комах: не тоді, коли забагато розвелося, а так, щоб взагалі не було. Щоб такої наволочі в Україні взагалі не велося!

Вступне слово

Ідея Універсальних Державних Імперативів запозичена мною з одного романа-фентезі, а особливість їх переліку полягає в тому, що подальші Імперативи неможливі до виконання без виконання всіх попередніх Імперативів, які автоматично продовжують діяти як складові наступних Імперативів. Тобто всі Імперативи не мають вичерпний характер одноразово зробленої і закінченої дії, а є постійно діючими  факторами державного функціювання. Мною зроблено адаптацію Універсальних Державних Імперативів до України в сучасному її становищі. Пропоную вважати це інтелектуальною грою для кращого розуміння реалій сьогодення і свідомої корекції нашого майбутнього. Зокрема, я подаю до кожного УДІ свій коментар, який не є остаточним, а буде далі доповнюватись змістом, тому що в тому весь задум проекту: активація інтелектуального поступу в Україні. Щоб постало Діло – спочатку має бути Слово. Думка передує справі, а не навпаки. Варто наголосити, що всі Імперативи мають суто матеріальний зміст і не торкаються духовної та моральної сфери життя в Україні. Об’єктивна реальність має обумовлену парадигму щодо конкретних  об’єктивних параметрів її творення чим ми і займемось. З Богом!

Загальна кількість Універсальних Державних Імперативів – 7 і вони такі:

1. Тотальна боротьба з «5-ю колоною» та корупцією в Україні.

2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація України.

3. Україна – держава сталого економічного зростання.
4. Зростання добробуту населення в Україні та відповідна антиміграційна політика як взаємозалежні фактори.

5. Безпека життєдіяльності в Україні, а особливо автодорожній травматизм.

6. Культура, освіта, дозвілля, туризм та спортивна сфера в Україні. Контрпропаганда екстремальним і небезпечним заняттям.
7. Наука і творення майбутнього України, нанотехнології, космічна експансія і все тому подібне.

Відкрита першість ДЮСШ “Дебют” 27-31 липня, м.Львів

Відкрита першість ДЮСШ “Дебют” 27-31 липня, м.Львів 


П’ять окремих турнірів для шахістів різних розрядів від безрозрядників до бажаючих виконати норму КМС. Положення прикріплене в Листі.

З повагою, Виконавча Дирекція ЛОШФ

ПОЛОЖЕННЯ “Відкритої першості ДЮСШ Дебют”

І. МЕТА.
підготовка шахістів до участі в обласних, національних та міжнародних турнірах;
організація змістовного відпочинку дітей на канікулах;
обмін досвідом шахістів різних поколінь;

ІІ. ТЕРМІН, ЧАС ТА МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ.

Фестиваль проводиться 27-31 липня 2018 року в готелі “НТОН” м.Львів, вул. Шевченка 154 б.

ІІІ. УЧАСНИКИ ЗМАГАНЬ.
В програмі фестивалю передбачено 5 турнірів: 
Турнір А для участі в змаганнях допускаються шахісти І розрядів та КМС (з можливістю виконання норми КМС). Благодійний внесок 150 грн. Стартовий гонорар для КМС з рейтингом вище 2050 - 300 грн. У турнірі буде здійснено обрахунок українського рейтингу.
Турнір Б для шахістів другого розряду. Внесок для членів ЛОШФ 100 грн. 
Турнір В для шахістів  третього розряду. Внесок для членів ЛОШФ 100 грн.
Турнір Г для шахістів  четвертого розряду. Внесок для членів ЛОШФ 100 грн.
Турнір Д для шахістів без розряду. Внесок для членів ЛОШФ 100 грн. Всім іншим учасникам внесок 120 грн.

ІV. СИСТЕМА ПРОВЕДЕННЯ ЗМАГАНЬ.

Всі турніри відбудуться в 9 турів.
Турнір А (27 -31.07) Контроль часу - 60 хв. + 30 cек. Реєстрація 27 липня – 17.00- 17.15. Початок 1,3,5,7,9 турів в 17.30. Початок 2,4,6,8 турів в 14.30. 
Турнір Б (27 -29.07) три тура в день. Контроль часу 35 хв. + 30 cек. Реєстрація 27 липня 17.00- 17.15. Перший тур 27 липня в 17.30. Початок гри 28, 29 липня в 14.30
Турнір В (28-30.07) три тура в день. Контроль часу - 25 хв. + 30 cек. Реєстрація 28 липня 9.30 - 9.50. Початок гри 28, 29, 30 липня в 10.00
Турнір Г- (28-30.07) три тура в день. Контроль часу - 25 хв. + 30 cек. Реєстрація 28 липня 9.30 - 9.50 Початок гри 28, 29, 30 липня в 10.00
Турнір Д (27.07) - Контроль часу - 10 хв. + 5 cек. Реєстрація 27 липня – 9.30 до 9.50

V. ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ.

Переможці турнірів визначаються за найбільшою кількістю набраних очок. Додаткові показники (усереднений коефіцієнт Бухгольця без 1 найгіршого результату, без 2 найгірших результатів і т.д.)

VI. НАГОРОДЖЕННЯ.
Гарантовані грошові призи турніру А: І місце – 500 грн, ІІ – 350 грн, ІІІ місце -250 грн, ІV місце – 200 грн, V місце – 150 грн. Також три переможця, найкраща серед дівчат та найкращий серед шахістів першого розряду будуть нагороджені кубком та медалями. По три переможці турнірів Б, В, Г, Д нагороджуються кубками та медалями.

VІІ. УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ.

Видатки на організацію і проведення змагань за рахунок співфінансування управлінням молоді та спорту Львівської міської Ради та благодійних внесків. 

VІІІ. ОРГАНІЗАТОРИ

Відповідальність за проведення турніру покладається на головну суддівську колегію ДЮСШ “ДЕБЮТ”. Телефон для довідок: Грабінський В. 097 7471673 або Ромашов А. – 093 1307883 
Обов’язкова попередня реєстрація до 20:00 26 липня 2018р.– 



Усик виходить в ринг перемагати!

Під яку пісню Усик виходить в ринг: слова та відео
17:43, сьогодні
Пісня для Олександра Усика
Пісня для Олександра Усика 

Вже за декілька годин український боксер, чемпіон світу за версіями WBO і WBC українець Олександр Усик вийде на поєдинок проти росіянина Мурата Гассієва. Поєдинок відбудеться у Москві, а виходитиме на нього українець під доволі патріотичну пісню.

Варто зазначити, що колись Олександр Усик виходив під пісню "Їхали козаки", яку виконувала група "Тінь сонця". Але після того, як ця пісня стала гімном для збірної України з футболу під час Євро-2016, Усик відмовився від неї. Натомість для нього спеціально була написана пісня "Браття" Василем Жаданом. Вперше під цю пісню Усик вийшов на поєдинок проти Марко Хука у чвертьфіналі Всесвітньої боксерської Суперсерії.

Читайте також: Усик – Гассієв: де дивитися боксерський поєдинок

Пісня "Браття", під яку Усик виходить в ринг

Варто зазначити, що у цій пісні є наступні слова:

А ми браття, як соколи,
В вольнім виросли краю
Не дамо свій край нікому,
Краще згинемо в бою.

Та ще рано нам вмирати,
Бо роботи через край.
Бий у барабан, козаче,
Та гучніш, сурмаче, грай

Саме під цю пісню Усик виходив і під час зважування у Москві на площі.

Вихід Усика на зважування у Москві

https://24tv.ua/pid_yaku_pisnyu_usik_vihodit_v_ring_slova_ta_video_n1002601

Хто виграє у поєдинку Усик – Гассієв
  • 88%
    Олександр Усик
  • 10%
    Мурат Гассієв
  • 2%
    Ваш варіант (у коментарях)
Всього проголосували 9463

Коли Кремль нищить своїх агентів - що нам до того?

Справа Шеремета: тисяча допитів і жодного підозрюваного
20.07.2018, 14:00 

Два роки тому в центрі Києва був вчинений зухвалий терористичний акт, внаслідок якого загинув відомий журналіст Павло Шеремет: лауреат премії ОБСЄ за демократію та за захист прав людини в галузі журналістики, фіналіст ТЕФІ 2001 року в номінації "журналістське розслідування" за фільм "Дике полювання" та в номінації "публіцистична програма" за документальний фільм "Раб і його жінки", автор книги "Випадковий президент", присвяченої режиму президента Білорусі О. Лукашенка. 

Читайте також: Павло Шеремет. 2 роки. Вбивці досі не знайдені

Можна ще довго перераховувати професійні здобутки Павла, але очевидно, що він став фігурою щонайменше європейського рівня та був незручним жодному з авторитарних президентів на пострадянському просторі. Терористичний акт відбувся в багатолюдному місці в Києві на розі вулиць Хмельницького та Франка внаслідок приведення в дію вибухового пристрою, що був прикріплений під дніщем його автомобіля!

Аналіз наступних подій навів мене на сумну думку, що непрофесійні, нескоординовані діі спеціальних служб та поліціі після вибуху привели до фактичної втрати важливих доказів, необхідних для швидкого розкриття цього зухвалого та цинічного злочину. Адже одразу після вибуху, з легкої руки невідомої особи подію оцінили як "вибух газового балону", а тому не було введено плану "перехват", місце злочину не було очіплено від допитливих глядачів, які настирливо "затоптували" сліди злочину. Я вже не кажу про безпеку повторного вибуху – поліція без діяла. Пожежники домили те, що не "затоптали" перехожі.

Як наслідок: десятки експертиз, тисячі опитних свідків, десятки томів справи жодного результату не дали. Спеціалісти з ФБР "розвели руками". Рослідування фактично відбуваєть лише в трьох напрямках: професійна діяльність, особисті мотиви, помилки об’єкту. Тож версія власне "терористичного акту" не перевіряється, адже в цьому разі підслідність належить Службі Безпеки України.

Я не думаю, що потерпілим важливо , хто буде розслідувати цей злочин. Очевидно , що – важливо встановити замовників та виконавців злочину. Тут я зловив себе на думці, що в Україні де йде війна не тільки на Донбасі , але і в мирних містах, де терористичні акти увійшли в мирне повсякдення , має існувати слідчий орган , який би спеціалізувався на розслідуванні терористичних актів, де б вони і коли не відбувалися.

Читайте також: От пропаганды до террора: агенты России за границей

Натомість маємо серію подібних за виконанням терористичних актів, в яких постраждали Тимур Махаурі, Максим Шаповал, Олександр Хараберюш, Павло Шеремет та Ігорь Мосійчук, але всі вказані злочини розслідують різні за рівнем та відомствами слідчі органи, не забезпечуючи при цьому взаємного обміну оперативною інформацією та матеріалами досудового слідства. 

Тож питання : "Хто винен в смерті Павла Шеремета?" залишається без відповіді.

Андрій МАМАЛИГА

Богдан Гордасевич: Я одному дивуюсь: про нашого справді героя Максима Шаповала тихо, а за цього іноземця галасу ой лихо! СБУ має докази і повинно їх оприлюднити, що Шеремет був резидентом ФСБ, якого ті і прибрали, щоб вбити в буквальному розумінні "двох зайців": непотріб ліквідувати і Україну обісрати. Вдалося, як бачу. Кремль своїх не жалкує, а тут якийсь білорус заартачився, бо саме перед тим чогось їздив до Москви і щось не поділив з кимсь "вгорі", за що і поплатився. Чому Україна має витрачати ресурси на цей злочин, а інші, значно для нас важливіші, - ігнорувати.

Мене злостить, що багато хто в Україні про агентуру РФ серед нас думає за штампами "Совка", що це паскудна зовні людина з бігаючими очиськами і огидною поведінкою та мовою. А насправід це як отой білорус Шеремет. Хотілося би помилятися, але це навряд чи, бо ніхто з перших осіб не засвітився на поминальних заходах, оскільки достатньо поінформовані..

Мифология Павла Шеремета
25.07.2017, 16:14  1921  0

"Я живу в Киеве уже пятый год. Я не собираюсь менять гражданство и не изображаю из себя украинца. Этого никто и не требует. Но я вижу, как много людей бережно относится к своему родному, украинскому языку, что начинаю и сам переходить на украинский. Я уже почти все понимаю, но еще не говорю. 
Я по утрам веду программу на одной из украинских радиостанций и каждый день в эфире читаю по 10 минут на украинском языке. Я не боюсь делать ошибки и выглядеть смешным.
Не бойтесь и вы, умные люди вас поймут и поддержат, а дуракам и объяснять ничего не надо. Дураков вообще не должно быть рядом с нами".

Павел Шеремет, 17 июля 2016 года 

Вчера рыдала. Прочитала вот это.



Как стыдливо признался сам автор, "насцяв в тапки". 

Существует правило – если ты не реагируешь на вранье, в гугле о тебе найдут в итоге только ложь. Павел не может дать отпор. Но я его в обиду не дам. 

Сама статья на сайте висит в разделе "выбор редакции", а в адресной строке можно найти даже слово editorial, что во всех странах означает мнение редакции. 

Никто не ставит под сомнение право каждой редакции на свою позицию. Странно только, когда она касается другого издания, а не власти, и коллеги-журналиста, а не проворовавшегося министра. 

Еще хуже, когда текст, который называется редакционным и подписан автором, который ничего больше на сайте не опубликовал (кроме глав собственной книги), полон фактологических ошибок. 

Согласитесь, что может быть хуже, когда автор притягивает за уши одни факты, чтобы подтвердить свою версию, и не замечает/пропускает/не знает других фактов, которые легко опровергли бы его слова? Или использует в статье как базовую информацию Википедии?
 

Читайте также: Представники влади повністю проігнорували річницю загибелі Шеремета

Ложь номер 1.

"Конфлікт з Лукашенком у Шеремета виник, коли він став працювати на російські державні медіа". "Шеремет став опозиціонером (до Лукашенка), перейшовши на роботу до росіян".

Это неправда. 

Еще в 1994 году Павел стал ведущим самой на то время интересной (и это не моя оценка – спросите живых свидетелей) аналитической программы "Проспект". Программа выходила на частном канале и была очень критичной по отношению к власти, поэтому ее довольно быстро закрыли. Именно за эту программу Павел был удостоен премии имени Алеся Адамовича как лучший белорусский журналист. 

Павел стал самым молодым главным редактором деловой газеты в Белоруссии, которую тоже вскоре прикрыл Лукашенко. 

То есть как острый критик Лукашенко Шеремет сформировался еще до того, как начал работать на ОРТ. 
 

Ложь номер 2.

"Павло Шеремет був неабияк обізнаний щодо обставин його смерті, однак не став ділитися деталями із слідством. Принаймні, не сказав, звідки йому відомо ті деталі.

Шеремет ніколи не заперечував свій зв’язок із долею Завадського (мається на увазі те, що Павло вважав, що смерть товариша пов’язана з ним, він знав її причини)". 
 

Это неправда. Ни в разговоре со мной, ни с родными, ни с коллегами Павел никогда ничего не говорил о том, как был убит его друг. Это предположение, как следует из текста, автор взял из Википедии. 

Я испытываю уважение к колоссальному коллективному труду создателей Википедии, но, простите, там даже неверно указана дата рождения Павла! А ссылки на «источники», подтверждающие эту чушь, не работают. 

ПолуЛожь номер 3.

"В Україні схильні вважати, що Шеремет остаточно полишив російську журналістику у 2012-у, коли почав регулярно дописувати в "Українській правді", а згодом став виконавчим директором цього видання. Однак це неправда.
З вересня 2013-го по липень 2014-го він вів передачу на "Громадському телебаченні Росії" - телеканалі, створеному за ініціативи і на кошти уряду РФ".

Да, это правда! "Але Є Одне Але", как говорит Майкл Щур.

Читайте также: Абсурд времён Петра Порошенко

Во-первых, в 2012-2013 году он работал еще на украинском телеканале ТиВиАй. Его первым оттуда уволили, в первый же день рейдерского захвата при участии Княжицкого. А затем оттуда ушли все приличные журналисты. 

Во-вторых, действительно, Павел вел на ОТР программу под названием «Прав?Да!». Это была единственная на то время на российском телевидении передача, где можно было услышать оппозиционеров, например, все того же Немцова. Там Павел рассказывал о киевском Майдане – он приезжал в Москву в своей желтой куртке, пропахшей дымом, и нельзя было не поверить ему, когда он рассказывал о событиях той зимы. 

И да! Именно поэтому его оттуда уволили. Главным редактором канала был Анатолий Лысенко, которого люди нашего поколения помнят по программе «Взгляд». Ему позвонил Алексей Громов, бывший пресс-секретарь Путина (я не знаю, какую должность он занимал в 2013-м в Кремле) и прямо сказал уволить Павла. Там точно знали, что никакие рекомендации смягчить программу на Павла не подействуют. Сразу увольнять было неудобно, поэтому сначала ему стыдливо предложили двухмесячный отпуск, в надежде, что в Кремле о просьбе позабудут. Не забыли. Паше пришлось уволиться. 

Напоследок автор пишет: "Та у своїх текстах, програмах, заявах Павто Шеремет в останні роки займав проукраїнську позицію. Він обрав Україну. Щоправда, вже після його убивства українські силовики з’ясували, що він "мав доволі активні контакти на території агресора – Російської Федерації."

Сенсация! Это удивительно? Павел летал в Москву регулярно – он ездил к детям. И, между прочим, в последнее время опасался этих поездок.

Да, он долго работал на российском ТВ, в издательстве Коммерсант. Он честно об этом писал, говорил, рассказывал о работе на ОРТ а-ля Доренко, о своем уроке жизни – нельзя делать то, за что тебе стыдно. Ушел с канала, кстати, после своей статьи в "Ведомостях" о том, что Россия Путина становится похожей на Беларусь Лукашенко. 

Со своей личной истории Павел начинал каждый первый урок в школе журналистики – он точно не желал, чтобы кто-то повторил его ошибки. Павел был разным, не обязательно всем его любить, но он был честен с людьми. 

Мы по-прежнему не знаем, за что его убили. Если бы полиция сделала свое дело, возможно, из трех версий – российская, белорусская и украинская – мы обсуждали бы сейчас всего одну. В данный момент времени для меня все три версии абсолютно равнозначны. 

Отдельный привет автору за манипулятивный заголовок. Вроде и правда, но осадок неприятный. Какое-то разоблачение на пустом месте чувствуется, вроде как Павел преступление совершил. Главный редактор признался в комментариях, что заголовок выбран именно таким, чтобы статью заметили. 

Но почему "белорусский журналист" взято в кавычки? Чтобы поддержать Лукашенко, который демонстративно лишил Павла белорусского гражданства? 

О чем вообще этот текст? О том, что убийство журналиста, который долгое время работал в других странах, не нуждается в тщательном расследовании? Типа, не страшно, что его убили?

Мне страшно. А вам, Лаврик?

Олена ПРИТУЛА