хочу сюда!
 

Ирэна

39 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Заметки с меткой «легенди»

Парфьонов презентує у Києві свій документальний проект.

Леонід Парфьонов презентує у Києві третю частину свого нового документального проекту

Легендарний журналіст Леонід Парфьонов презентує в Україні третю частину документальної трилогії «Русские евреи» - «Фильм третий. После 1948 года», створеної студією «Намедни» за підтримки фонду «Генезис».

Показ у Києві, у рамках якого можна подивитися всі три частини фільму, а також зустрітися з Леонідом Парфьоновим, організований Fedoriv Hub і пройде в кінотеатрі «Жовтень» з 13-го по 15-е листопада.

«У колишній Російській імперії асимільовані євреї особливо масово і яскраво пройшли шлях від активної співучасті в соціалізмі до дисидентського опору йому. У фільмах проекту ми намагалися розповісти про це на прикладах трьох поколінь євреїв - вождів, науковців, журналістів, чекістів, письменників, художників, режисерів, підприємців, композиторів, правозахисників - сучасною екранною мовою. Сподіваємося, вийшла історична панорама. Повірити, щоб зневіритися - найважливіший сюжет нашого спільного ХХ століття», - так пояснює сам Леонід Парфьонов ідею своєї картини.

Перші дві частини трилогії, які Fedoriv Hub представив в Україні восени минулого року і влітку нинішнього, викликали жвавий інтерес публіки. Вітчизняний глядач позитивно поставився до документального кіно та унікальної можливості поспілкуватися з автором, а у всіх містах, де проходили покази, відбулися аншлаги.

1948 й рік «для старту» нової частини картини обраний не випадково. Саме в цьому році держбезпекою був убитий глава Єврейського антифашистського комітету Соломон Міхоелс, зі смертю якого почалися нові часи у взаєминах радянської влади і євреїв. Кампанія боротьби з «безрідними космополитами» оформлює новий державний антисемітизм. При цьому всенародно відомих суперзірок не стало менше: Ботвинник - головний шахіст, Райкін - головний комік, Плісецька - головна балерина, Галич і Висоцький - головні барди. Без євреїв не можна уявити тіньову економіку - «незаконне підприємництво», 

за яке з початку 1960-х виносять смертні вироки. А з середини десятиліття починає розхитувати радянський устрій і дисидентський рух - в нього внуки євреїв-революціонерів вносять ті ж гарячність і безстрашність, що і їхні діди - в повалення царату. Нарешті, крах СРСР покінчить із «єврейським питанням» в тому вигляді, якому його застали останні радянські покоління.

Фільм побудовано на подієвих хроніках, з використанням портретів, які «ожили» та оригінальних спецефектів, яскравої графіки та ігрового кіно. Парфьонов у своєму стилі відкриває і дає можливість дізнатися нові сторінки, здавалося б, знайомих усім біографій видатних  євреїв.

Відео:

https://www.youtube.com/watch?v=Iq2ZpQucIP4&feature=youtu.be

 Квитки вже в продажу:

13 листопада. Фільм перший. «Русские евреи. До революции». Кінотеатр «Жовтень». 19:20

14 листопада. Фільм другий. «Русские евреи. 1918-1948». Кінотеатр «Жовтень».  19:00

15 листопада. Фільм третій.  «Русские евреи. После 1948 года». Зустріч з Леонідом Парфьоновим. Кінотеатр «Жовтень». 19:00

Multi Pass. Абонемент на всі фільми трилогії «Русские евреи»

Акредитація ЗМІ на показ фільмів та запити на інтерв’ю з Леонідом Парфьоновим:

pr@fedoriv.com, 050 342 92 23, 067 445 00 82, Максим  Розенко  

Організатор заходу FEDORIV Hub. Співпраця з Fedoriv Hub:  ht@fedoriv.com,  098 97 88 161, Ганна Терлецька

Легенди царя Соломона. Повага

Якось в палац до царя Соломона прийшов чоловік з далеких країв, відомий як підле брехло і негідник. Надзвичайно багатий, але багатства свої він здобув не чесною працею, а обманом. "Ну от, і чого це чмо приперлось?", - подумав Соломон, але нічого не сказав.
- О великий царю! - звернувся до Соломона чоловік. - Я досяг у житті всього, чого лише можна було досягнути. Але ніяк мені не вдається досягнути поваги своїх дітей. Що ж я роблю не так?
- Діти у всьому наслідують батьків, беруть з них приклад, спостерігають як батьки ставляться до оточуючих і як оточуючі ставляться до них...
- Але мене всі поважають! - перебив царя чоловіка. - Я перша людина у своїх землях, мене боготворять!
Соломон зробив вигляд, що його мову не переривали і продовжив далі:
- Батьки мусять вказати шлях своїх дітям, поставити на ноги, навчити їх мислити самостійно і об'єктивно, для чого дітям необхідно отримати гарну освіту...
- Та вони навчалися у кращих вчителів світу! - знову перебив чоловік царя. - Вони мали змогу навчатися у найкращих закладах!
Соломон насупив брови, що його вдруге перервали, але знову продовжив свою думку:
- На початку самостійного життєвого шляху дітей батьки мусять усіма можливими способами допомогти їм розпочати цей шлях...
- Та вони живуть в Австрії і горя не знають...
- Завали свою брудну ротяку, пес - здали нерви у Соломона. Хто тобі дозволив переривати мову царя?! Тебе діти не поважають, бо ти - Пуйло смердюче, яке спонсорує терористів і збиває літаки з мирними жителями! Варта! Поламати цьому виродку ноги, насцяти на морду і згодувати псам!
Мораль. Старших потрібно поважати. Це ти за своїми стінами валет козирний, а десь в цивілізованому світі - звичайнісіньке Пуйло. Собаці - собача смерть.

Легенди царя Соломона. Врожай.

Якось у палац до царя Соломона прийшли селяни і звернулись до нього:
- О світлий царю! Здавна ми не покладаючи рук працюємо на своїх полях, але з кожним роком врожай все гірший. Якщо так триватиме і далі, то наступного року нас очікує голод. Допоможи нам, о царю, що ми робимо не так?
Соломон подумав хвильку і наказав покликати свого першого міністра.
- Дай цим людям 100 золотих, - промовив він до нього, коли той прийшов. - А ви, - звернувся Соломон до селян, - піймайте Пуйло, що живе неподалік вашого села, насціть йому на морду, спаліть живцем, попіл розкидайте по полю. А потім на ці гроші влаштуйте велике свято для всього села.
Здивувалися люди, але послухали поради царя. І наступний рік видався надзвичайно врожайним.
Мораль. Періодичний вдало влаштований корпоратив об'єднує колектив та підіймає продуктивність праці. Мінеральні добрива підвищують врожайність. Навіть якщо на перший погляд Пуйло ні при чому - краще його, на всяк випадок, все ж спалити.

Мелодія вітру

Сині дзвіночки та дзвони

Це було давно. Один побожний єпископ ішов у свято Благовіщення Пречистої Діви Марії лісовою галявиною. Був гарний, тихий вечір. Було так, неначе б земля затримала подих та з захватом прислухувалася до неба, на якому купка хмаринок - схожих на овечок, плила повз вечірнє сонце. Мир і ласка Божа спливали з неба на землю. Побожний єпископ роздумував над вічною красою, з якої походить усе чисте й величне. І свята туга наповнила його серце. Він склав руки, підніс очі до неба й молився:

— Хвала та слава Тобі, Господи! Слава та Хвала Тобі в Твоїй людськості. З неї віддзеркалюється блиск Твого божества. Слава та хвала Тобі в Твоїй Пресвятій Матері. Вона носила Тебе на руках і до серця пригортала, голубила Тебе та співала Тобі. З її уст навчився Ти, Предвічне Слово, слів часу. Завдяки Твоїй Матері, став Ти нашим братом, а завдяки Тобі, стала вона Матір'ю нашою.

О Царице Неба, Мати Творця, вся краса світу нехай припаде до Твоїх ніг, всю красу тієї години нехай покладуть Тобі на голову, немов вінок молодих троянд. Така година мусила бути тоді, коли архангел зійшов до Тебе та привітав Тебе благою звісткою. Радуйся, Маріє, радуйся, велична Пані, в співі всіх пташок! Радуйся в пливі всіх вод землі, в журкоті лісового струмочка, у грі хмар, в листі й у траві. Радуйся в гудінні бджілок, в полеті метеликів, в усіх квітах, що тут ростуть і розхиляються та за вітром рухаються! Ах, щоб було щось, що людям по всі дні нагадувало б, щоб думали про Тебе та Тебе вітали, як вітав Тебе архангел господній у цей Твій день. Дай мені знак, о Пречиста, маленький знак, щоб я приніс таке людям...

Він спинився й, зачарований, споглядав на ліс. Туди йшла Пречиста Діва під зеленим верховіттям буків і виходила на галявину. З похиленим лицем проходила вона, а її пальці торкалися легесенько квітів, що горнулися до неї. Перед нею й по її боках ішли ангели. Тоді почув єпископ ніжне дзвеніння, що неслося галявиною. Воно плило з квітів, до яких торкалися Марія й Ангели. Єпископ підійшов до квіток та приглядався до них. Це були сині дзвіночки.

— Це знак для мене, — подумав він і зірвав один та взяв з собою до міста.

У місті пішов він до коваля-литейника, що кував різні предмети з металу, і поручив йому вилити таку квітку, але сто разів більшу, зі срібла. Із Божим благословенням вдалося вилити з срібла таку квітку, так появився перший дзвін.

Єпископ велів дзвонити ним перед кожною Службою Божою. А також велів дзвонити вечором, коли йому Пречиста Діва об'явилася в свято Благовіщення. Коли вірники приходили до нього та допитувалися, що має означати вечірнє дзвоніння, то він пояснив їм, що дзвін дає знак, що треба помолитися «Богородице Діво».

Незабаром прийшли до єпископа діти та просили в нього, щоб він велів дзвонити й ранком, щоб вони, як тільки прокинуться, думали про Марію. І знову через деякий час прийшли до нього робітники, селяни й матері та просили в нього, щоб він велів дзвонити й у південь, бо вони не можуть ні обідати, ні спочивати не привітавши Матінки Божої.

Помалу всі церкви отримали дзвони, й ті дзвони дзвонили рано, в полуднє й вечір ангельське вітання Марії скрізь по католицьких церквах. Дзвонять маленькі дзвіночки, мов дитячими голосочками, дзвонять і великі дзвони могутніми голосами.

І мільйони віруючих чують їх і кидають тоді всі свої думки, бажання та працю, складають руки до молитви та моляться до Марії, Пречистої Діви, що принесла нам спасіння.

 

Легенда ось звідси

на сон грядущий - про любовь.

Это Любовь!

СкворецМаленький скворушка, вылетевший недавно из гнезда, с интересом познавал окружающий мир. Он был очень любопытен. Каждый вечер птенец возвращался в скворечник и расспрашивал маму о том, что видел и слышал.

Однажды он спросил:

— Мама, а что такое Любовь? Я уже несколько раз о ней слышал, но никак не могу ее увидеть. Где она?

— Она повсюду, — ответила мама-скворчиха, — ты просто еще не научился ее распознавать.

— А ты меня научишь? — запрыгал по веточке скворушка.

— Конечно, научу, — улыбнулась мама. — Завтра внимательно запоминай

все, что увидишь. А вечером мне расскажешь. Посмотрим, не встретишь ли ты Любовь?

— Но я еще мал и не могу далеко летать, — огорчился птенец.

— Чтобы встретиться с Любовью, не обязательно летать за три девять  земель. Она везде, как воздух. Тебе не придется даже покидать двор!

На следующий день маленький скворушка был особенно внимателен. Он  запоминал все, что видел, и с нетерпением ждал вечера, чтобы рассказать  об этом маме.

Когда солнце стало клониться за макушки высоких деревьев на соседнем дворе, птенец вернулся домой.

— Ну что, — спросила его мама, — как прошел день?

— Я был очень внимателен, — нахохлился скворушка, но нигде не встретил Любовь.

— Может, ты ее не разглядел? Расскажи, что ты видел?

Птенец поудобнее уселся на ветке и начал свой рассказ:

— Я проснулся на рассвете. Ночь быстро отступала, но было еще  прохладно. Я, было, пожалел, что выпорхнул из скворечника так рано, но  тут Солнышко прикоснулось ко мне лучами, и мне стало тепло и радостно.

— Это Солнышко подарило тебе Любовь, — пояснила мама.

— Любовь? — удивился птенец.

— Да, каждое утро Солнце просыпается, чтобы согреть землю Любовью. А что ты увидел еще?

— Потом солнечный лучик разбудил Колокольчик на поляне под нашим  деревом. Цветочек расправил зеленые листики и тряхнул бирюзовой  головкой. Прекрасная мелодия разлетелась по всему двору. Он напевалудивительную мелодию, раскачиваясь на легком ветерке. Я не мог понять  слов, но мне так понравилась его песенка, — оживился скворушка, — что я  стал петь вместе с ним! Нашу песню подхватили другие птицы и цветы, и  вскоре весь двор проснулся! Было так здорово!

— Это Колокольчик делился со всеми Любовью. А Любовь всегда несет радость.

— А потом к Колокольчику подлетела Пчела, и он угостил ее своей  пыльцой. Пчелка унесла ее столько, сколько смогла, — рассказывал дальше скворушка.

— Из пыльцы получится мед, — пояснила мама, — который потом будут есть пчелы и люди. И все это благодаря Любви! Потому что Любовь всегда делится, она нежадная.

— Да, но после пришел мальчик и сорвал Колокольчик, — сказал птенец и посмотрел на маму печальный взглядом.

— И что он с ним сделал?

— Он сорвал еще другие цветы и подарил букетик маме, — продолжал рассказывать скворушка.

— И это тоже Любовь! — пояснила скворчиха. — Мальчик хотел обрадовать свою маму.

— А она, и правда, обрадовалась, — вытянул шею птенец. — Ее  печальные глаза засияли, и потом она целый день была веселая и напевала  песенки.

— Вот видишь, — улыбнулась мама- скворчиха, — Любовь всегда заботится о других!

— А как же Колокольчик? — поинтересовался птенец. — Я видел, что  женщина поставила букет в вазу на столе, но ведь там Колокольчик быстро  завянет?

— Что ж, ради счастья других Любовь приносит себя в жертву и делает это с радостью.

— Правда. Я видел в открытое окно, как Колокольчик продолжал  напевать свою удивительную песню, а его аромат наполнял комнату.

Похоже, он был счастлив.

— Чудесно! А что еще ты сегодня видел?

— Я видел, как этот же мальчик забрал рисунок у девочки из соседнего двора. Она просила его вернуть, а мальчуган убегал от нее, дразня изрисованным листком. Они бегали вокруг старого абрикоса. А потом он ей рисунок отдал, и они вдвоем разукрашивали картинки в беседке.

— И это — Любовь, — улыбнулась мама. — Он не хотел сделать девочке  больно, потому что Любовь не мыслит зла. Просто мальчик не знал, как по-другому привлечь ее внимание.

— А к вечеру домой пришел папа этого мальчика, — продолжал  скворушка. — Он был очень зол, от него дурно пахло, и он что-то кричал  на маму. А потом даже выкинул в окно букет, подаренный сыном.

— А что мама? — заволновалась скворчиха.

— А она накормила его ужином и уложила спать. А когда тот заснул,женщина вышла во двор, собрала цветы и снова поставила их в вазу, — птенец нахохлил перышки и добавил: — Я уже не раз видел, как отец незаслуженно обижал и мальчика, и маму. Почему они это терпят?

— Потому что это — Любовь! А у нее долгое терпение, и еще она умеет прощать.

— А ты мне расскажешь еще, какая она — Любовь? — спросил птенец.

— Обязательно расскажу, — успокоила его мама. — Ты будешь встречаться с ней каждый день!

В это время солнце, окрасив небо оранжево-розовыми переливами, скрылось за горизонтом.

— А завтра Солнышко снова согреет нас Любовью? — спросил скворушка. — Так будет всегда?

— Всегда. Потому что Любовь никогда не перестает!

Марина Тихонова

Український гороскоп. Під Сузір'ям Кози

 

                                22 грудня – 19 січня  

 

  

  Хто народився під небом Кози, для тих Перун розкриває небо; тоді можна просити у могутніх богів всього, приміром, перетворення води на вино, глини на мідь, каменя на хліб, а ще – сили і здоров’я. а хто вмивається срібною водою, той матиме достаток на увесь рік! Улюблений колір – бордовий або чорний. Мила Лада обдаровує Козенят срібною або золотою обручкою з рубіном або малахітом. А ще полюбляють вони джерельної чистоти кришталь. Планета – Сатурн.

    

 Дівчата, які народились під знаком Кози, стануть красунями-чарівницями. Трішки будуть холодні, бо Сонце-Коляда ще не досить зігріло їх, зате рано заміж вийдуть. Ці красуні вірні, дуже люблять свого чоловіка, опромінюючи та уквітчуючи його дорогу.

      

 Хлопці – капризні, зате обережні. А що люблять пісню! Жодне свято не обходиться без них. А як кохають… лише одна Лада знає, але нікому не розкаже. Та не кожна красуня зможе такого легіня причарувати; щастя до них приходить пізно, зате вони довго живуть, а разом з ними – і Правда задля святої Душі всюдисущого і вічно сущого Життя.

 

 

 

 

 

 

  

     Войтович В.

     Міфи та легенди давньої України.

     2008

 

 

 

 

Український гороскоп. Під сузір’ям Господаря .

        23 листопада – 21 грудня

 

      Народжені під знаком господаря – овіяні славою стягу Дажбожого, бо знаходять щастя у відвазі і ступають сміливо на життєвий шлях. Долаючи підступні та штучно створені перешкоди, підлість та неправду, завжди знаходять вірного і щирого друга. Користуються успіхом у представників протилежної статі, їм властивий життєвий оптимізм та душевний спокій.

Досягають значних успіхів у військовій справі , літературі та мистецтві. Несприятливе  розташування планет у час народження сприяє появі гордих, розпутних, з нестримним характером людей. Щасливий  день – четвер, місяць – червень, число – 8, колір – усі відтінки зеленого і фіолетового, коштовний камінь – топаз . Планета – Юпітер.

      Дівчата –  прекрасні зоряні квіти, з веселою вдачею і палким темпераментом. Така зоряна квітка не кожному хлопцеві до снаги. Досить компанійська та врівноважена. Здебільшого, знаходять себе в любові; можливості їхні безмежні – як у щасті тілесному, так і в щасті духовному. Щиро вдячні чарівній богині Ладі, що мають щастя служити коханню. Життя для них – це спектакль, в якому вони грають головну роль – Любов.

     Більшість хлопців не бажають відчувати сімейні пута. Обожнюють музику, витвори мистецтва і товариство гарних жінок. Дівоча молодість і краса повністю полонять їх. Якщо кохання не щасливе, то не переймаються. Досить відверті і прямолінійні, можуть бути чудовими друзями .

 

 

Дажбог – бог світла і сонця, бог-даватель усякого добра, опікун людської долі та достатку.

 

Лада – богиня світової гармонії, краси і любові. Велика мати всього сущого.

 

 

 

 

Войтович В.

Міфи та легенди давньої України.

 

Казка про дива

(прошу вибачити мене тих, хто вже читав, знов закидаю цю замітку, цього разу для спільноти.)

про Дива

Ішов маленький їжачок по лісу, до дому під ранок вертався. Іде собі тихеньку, виснажений, до мамки хоче. Раптом щось як стукне по голівці. Їжачок злякався, у комочок скрутився, як мама вчила. Сидить, тримтить і що далі робити не знає. Та потім він знудився (а ви спробуйте от так посидіти, знаєте як не цікаво?), вирішив все ж подивитись, хто ж це його так. Випхав носика, дивиться навкруги, а нікого нема. Тоді підняв голову і побачив, що то більченята прокинулись, мамку будять, кудись кличуть, та так стрибають по дереву, що аж гілочки із шишками падають.Тоді їжачок заспокоївся і пішов далі. Іде він, темно ще, а вгорі хтось цвірінькає. То пташенята, батьків своїх будять, кажуть кудись летіти треба. Цього разу їжачок не спинявся, але і настрій в нього піднявся і спати вже не так хотів, бо ж друзі навколо прокидались. Йому теж хотілось от так, не самому а з сімєю прокинутись і кудись піти. І як же йому було цікаво дізнатись, чому всі так поспішають…Їжачок подумав, подумавта вирішив. Побіг до дому, по-швидше, застав маму й тата, які ще не лягли, і покликав з собою.

Іти довелось не далеко, вийшли вони на краєчок лісу, там де вже зібралось багато жителів лісу, і маленьких і стареньких і дорослих і всі дивляться кудись, чи то на снопи в полі, чи то на пагорбок вдалині. Аж раптом небо стало змінювати колір. Із сірого воно стало бузковим, потім рожевим, а потім оранжево-жовтим. То сонечко прокидалось. «От чого всі так чекали» подумав маленький їжачок, який вперше бачив світанок, бо ж завжди в цей час спати лягав. «Оце диво!» І з тих пір, кожного ранку він разом з усією сімєю ішов на край лісу і дивився на сонечко, яке своїм теплим промінням огортало землю.

 

Дива поряд. Зовсім поряд. Просто живучи у містах багатоповерхівок, у світі роботи і сну ми не помічаємо їх. Хоч і встаємо рано, хоч і мріємо іноді. Хоч і час в нас насправді є, а все одно не помічаємо, бо не дивимось.

Руда Відьма

хіба я могла пропустити цю казочку? :)
Руда Відьма

На краю Лісу Тополь в кривій напівроздолбаній цегляній халупці жила молода Відьма. Вона була рудою і негарною. І до того ж — дуже уредною. Що не день — то влаштовувала вона у Лісі яку-небудь гидоту. То цілими вечорами кидала їжаків у річку, то ловила зайців і лоскотала їх майже до смерті, то ламала гілки струнких Тополь. Загалом, дуже сердита була Відьма.
На щастя, чаклувати вона зовсім не вміла, хоч у її будиночку усі полиці і кутки були просто напхані старовинними чаклунськими книгами зі всілякими змовами і закляттям. Та ще в ранньому дитинстві Рудій Відьмі не змогли як слід передати відьомську силу, от книги даремно і припадали пилом. А Відьмі інколи ой як хотілося почаклувати! Особливо, коли Лісом прогулювалася яка-небудь Красуня. Тоді Руда Відьма малювала під очима синьо-чорні смуги, розтріпувала і без того розпатлане волосся і давай Красуню лякати!
Але тій зазвичай бувало не страшно, а смішно. Такі Красуні поблажливо посміхалися Відьмі, діставали маленькі дзеркальця і дивилися в них, причепурюючись і примовляючи: "Я взагалі Красуня, а в порівнянні з тобою — просто як Королева Краси!".
Руда Відьма сердилася, коли її не боялися. Тоді, штовхаючи перед собою яку-небудь каменюку, йшла додому, вмивалася і думала: "Хто вона — Королева Краси?!". І ще думала Відьма про дзеркальце. В неї в будиночку не було жодного. І взагалі, вона не знала, що це.  Минали роки. Життя Рудої Відьми не відрізнялося різноманітністю. Хіба що Красуні тепер не випадково минали її халупу, а навмисне там сновигали і дратували Відьму.
Одного вечора вони так її замучили своїми злісними підколюваннями, що Відьма втекла від них углиб Лісу Тополь і опинилася на невідомій галявині. Сіла Руда Відьма на темну сонну траву і заплакала. Перша слізка впала на травину і збудила її. Раптом травинка почала швидко рости, і вже через хвилину перед Рудою Відьмою опинилася прекрасна дівчина в довгій темно-зеленій сукні та волоссям кольору бордо. Відьма і про сльози забула, навіть ледве не забула дихати від такого дива!
Прекрасна дівчина посміхнулася Рудій Відьмі і простягла їй руку, щоб допомогти встати. Ця усмішка була уперше не поблажливою, не зневажливою, а доброю, щирою і прекрасною. Тому Відьма відразу все
зрозуміла і запитала:
— Ти — Королева Краси?
— Спасибі, звичайно, за комплемент! Взагалі-то я просто Травина. Це дурні Красуні, які так часто встромляють свої носи в щілині твого будинку, так називають мене. Вони вважають, що врода — це головне і що це навічно. Зовнішня врода! Дурощі.
Травина обійняла Руду Відьму і поцілувала її.
— Ніколи більше не сердься на них. Прийде твій час, і ти розцвітеш! Лише роздивися себе. Візьми на згадку про мене ось це, — з цими словами Травина вклала щось кругле і плоске в руку Відьмі. Травина стала розчинятися в повітрі.
— До речі! — раптом додала вона. — не варто тобі малювати синьо-чорні смуги під очима! Прощавай.
— Прощавай, — махнула їй рукою Відьма.
Вона повернулася додому і лягла спати.
А на ранок пригадала про круглу штуковину у руці. Руда Відьма поглянула на штуковину і... О, диво! Прямо на неї дивилася чарівна дівчина! "Так он воно що! Це виявляється те, в що вглядають Красуні! Так це я?! А я нічогенька!" — думала Відьма, розглядаючи себе в дзеркальці. А тим часом, в її кімнатці також відбулися невеликі метаморфози. Замість чаклунських книг тепер стояли цілі армади книг з казками! Руда Відьма як це побачила, так відразу схопилася, взяла першу книгу, що попалася, всілася біля вікна і почала читати: "На краю Лісу Тополь в кривій напівроздолбаній цегляній халупці жила молода..."
Тут у віконце до Рудої Відьми хтось постукав. Виявилося, це знову Красуні. Хотіли вони знову дратувати Відьму, та чомусь натомість чемно привіталися і цілком щиро запропонували їй піти гуляти. Відьма подякувала за пропозицію і відповіла, що змушена зачекати з прогулянкою зважаючи на читання захоплюючої книги! Тоді Красуні чемно попрощалися і пішли.

Ви думаєте, Відьма була потворною, а стала красивою? Ні. Вона просто роздивилася себе. І тоді її роздивилися інші!

Автор: Баринова Т. Ю.

Серце і Стріла

Казки Лісу Тополь

Серце і Стріла

   Жила-була на світі Стріла. І одного чудового зоряного вечоравона потрапила у серце молодого Парубка. Настав ранок, і Стріла побачила, що Парубок далеко не красень і тим паче, не принц. Хотіла вона вибратися з йогосерця, та боялася, що своїм вістрям зробить йому боляче і розірве його серце. Ізалишилася на місці. Вирішила вона почекати трохи.   

Минув місяць. Хлопець почав звикати до Стріли, недивлячись на те, що вона постійно стирчала у нього з грудей. Він ставпогладжувати її пера і лагідно їх цілувати. Минуло три місяці. Стрілавідчувала себе затишно. Її вістря було вже не таким гострим і навіть сталопускати корені в серці юнака. Минуло п'ять місяців. Стріла настількиуросла в серце Хлопця, що ззовні, на його грудях, тепер було видно лише пера Стріли. Парубок все так само ласкаво погладжував пера, та тепер він не міг їхцілувати. Стріла вже трохи сумно дивилася на корені, які густопереплелись в серці юнака, і думала: "Аби лиш зовсім не урости в нього,аби лиш не розчинитися!". І тепер вирішила Стріла вже точно вибиратися зсерця. Хоча це було безперечно безглуздо! Адже тепер юнаку буде набагатоболючіше. Та Стріла боялася. І стала потихеньку перерізувати корені. Юнакубуло боляче, він непомітно змахував з очей сльози, і вони крапали на пера Стріли. А наступного дня виростали нові корені. Стріла не припиняла своїхспроб, а юнаку з кожним разом було болючіше. Але ж і Стрілі було боляче! Кореніж були її! Та вона не плакала. Вона боялася. Боялася, що попала не в те серце. І не в того юнака. А Парубок не міг більше мучитися сам і мучити Стрілу. Він поглянув у вікно одного зоряного вечора і пішов до Лікаря. Розповів він Лікарю їхню сумну історію. Лікар був дуже добрим і мудрим, а на правій руцізамість пальців в нього було чотири ножі, а замість великого пальця — звичайний великий палець. Лікар вислухав юнака, оглянув його груди і пера Стріли іуклав хлопця на ліжко, давши йому трохи снодійного. А сам сів, зварив собі кави, випив її. Потім відчинив вікно, поглянув на зоряне небо і став молитися. Парубок спав і нічого не чув, а Стріла чула, бо Лікар молився вголос. Він молився про серця, про Стрілу, про юнака, про них двох. І тут Стріла заплакалаі раптово відчула щось дивне, як запаморочення. Вона відчувала якісь перетворення усередині і ззовні себе. Потім вона побачила спалах світла... Парубок прокинувся. У нього на грудях, якраз там, де серце, був шрам. Пер не було. Серце нило. Але не від болю фізичного. А від іншого. Від пустки, що немає більше Стріли. Парубок обернувся до вікна і побачив прекрасну дівчину. Вона сиділа і пила каву. В неї було розпатлане волосся і довга біла сукня,прикрашена внизу великими перами. До кімнати увійшов Лікар, стираючи ватою кров з пальців-ножів, і посміхнувся: "Ну що ж. Ви обидва врятовані. Дякувати Богові.". І лише тоді і Парубок, і Дівчина усе зрозуміли! І кинулися в обійми один одному. Вона обережно погладжувала його шрам, а вінцілував її волосся. Все-таки це виявилося те. Те саме серце. Дякувати Богові!

 

 

Баринова Т. Ю.

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая