хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «кириленко»

О том, как не совсем казаки запрещали кино



Кинопроцесс он как интернет, не имеет границ никаких. А какие могут быть границы у искусства? Собственно, недавно совсем на этом же месте был размещен другой материал, в котором уже говорилось, что кино не имеет границ, национальности, вероисповедания, расы. В кино есть только один язык — язык кино. Его грамматику, обороты и знаки препинания придумали первые кинематографисты — от братьев Люмьер, через Мельеса до Д.У.Гриффита.


Сейчас в Украине кино, именно КИНО, частично под запретом. Виной тому деятельность Госкино, точнее Минкульта, который напрямую диктует, какая должна быть деятельность Госкино. Называть фамилии "виновников торжества" не особенно и охота из-за непонятно откуда берущегося чувства перманентной тошноты во время этого процесса. Но не страшно. Работа журналиста — кинокритика обязывает идти на жертвы. В. Кириленко — глава Минкульта, Ф. Ильенко — глава Госкино. Оба они — антигерои нашего времени, потому что принимают решения будто бы правильные с точки зрения политической конъюнктуры, но предпосылки этой конъюнктуры не стыкуются почему-то с интересами простых граждан страны Украина, которые часто-густо хотят "намылиться в киношку" и посмотреть то, что хочется посмотреть здесь и сейчас, а не то, что разрешило к просмотру Госкино. 

Ирония В.Кириленко 

Вообще, самые главные события культурной жизни Украины в 2015 году это создание Черных списков деятелей культуры РФ и декоммунизация. Да, согласен, к культуре эти вялотекущие идеологически-политические процессы может, и не имеют прямого отношения, но влияют на нее — культуру, значительно. Вот черные списки. В них актеры Наталья Варлей, Валентина Талызина, Олег Табаков, Дмитрий Харатьян, Михаил Боярский, Жерар Депардье и др. Спросим сразу, что эти люди сделали плохого Украине? А вам лично, уважаемый читатель, они плюнули в борщ, назвали тупым уродом, подставили подножку? Что именно, где и когда они сделали плохого гражданину Украины? То есть, диагноз: отсутствие очевидной мотивации попадания указанного деятеля культуры в Черный список. Даже на сведение личных счетов кого-то с кем-то это мало похоже. Ну да ладно, что мы впервые столкнулись с необоснованным решением госчиновника? Всегда в госаппарате такие люди были, которые думают не о том, что сейчас важно, не тогда, когда это нужно. В принципе, можно было бы, и расслабиться после этого, так как нами уже ощутилась необъяснимость этого процесса, но списки ведь после этого не перестанут существовать, правда?

Вот из-за Талызиной заговорили перед Новым годом о запрете показа рязановской "Иронии судьбы…", якобы актриса в этом фильме ведет себя антиукраински и не исключено, что говорит что-то нелицеприятное о сегодняшней власти Украины. Но рядом с ней в кадре присутствует актриса Ахеджакова Л., которая в Черных списках отсутствует и даже наоборот, чего-то хорошее и истеричнопозитивное об Украине таки сказала. Выходит минус на плюс, а в сумме плюс, и значит запрещать ничего не надо. К сожалению, законы физики в вопросах культуры не работают, а работали бы, так тоже в Черные списки попали бы. Если серьезно, то совсем не понятно, чем неугодна Украине (а представители власти это и есть Украина, так как говорят они от лица государства) комедия, снятая в 1976 году, в уже несуществующем, по сути, государстве. Пытаться это понять — с ума сойти не долго, но не исключено, что каким-то боком это и многие другие киноленты СССР попали под пресс декоммунизации и нынешнему европоинтегрированному гражданину всякий совок смотреть просто не положено. Может быть такое? Вполне. Но тогда возникает другой исторический и культурный парадокс. Можно даже сказать, скандальный парадокс, из-за которого повествование пойдет с нового абзаца. 

Новый абзац

 Послушать наших культуроспикеров, так Украине есть, кем гордиться. Украинская земля родила выдающихся мастеров кинематографа, которые известны не только здесь, но и во всем мире. Фильмы и творчество Довженко Александра Петровича изучают во всех кинематографических школах планеты. Туда же попадают режиссеры — представители оригинального художественного направления, так называемого "украинского поэтического кино". Это Юрий Ильенко, Леонид Осыка, Сергей Параджанов, Борис Ивченко и выдающийся и прекрасный актер Иван Мыколайчук. Этими людьми действительно каждый украинец может гордиться. Они, как говорится, внесли свой вклад и оставили след в искусстве. Их творчество даже изучают по всему миру, поверьте, и фильмы перечисленных режиссеров, уверен, во Франции смотрят чаще, чем в Украине, но не это важно сейчас, а парадокс. Он в том, что в учебниках этих названных киношкол мира, перечисленные персоны упомянуты как представители СССР, а точнее, для тех, кто любит точность, УССР. Те, кем гордится Украина, родом из преступного и запрещенного советского прошлого. Коммунизм, Сталина и Брежнева они, может, и не воспевали, но работали за советские денежки и сценарии утверждали в советских госучреждениях, и технику для съемок им давала Страна Советов, будь она трижды проклята. 

Ну, фактически, корифей Юрий Ильенко в Украине снял только один фильм "Молитва о гетмане Мазепе", 2002 год. Все эти его великие ранние работы, которыми мы, сидя на холодных кухнях и глядя в пустой холодильник, можем гордиться, все они сняты в СССР! С Довженко такая же ситуация. Величайшего Мастера Кино, который пользовался киноязыком, так как Шекспир рифмой, давно надо было люстрировать и публично декоммунизировать (следуя новой идеологически-политической доктрине государства) потому что он воспевал советский народ и советскую власть. Понимаете, какая петрушка проросла на давно не полотом огороде украинской культуры. Если серьезно обо всем этом думать и серьезно ко всем этим процессам подходить, так Кириленко, Ильенко и идеологически примкнувшему к ним Вятровичу (Институт национальной памяти), нужно быть либо последовательными и отказаться от всего этого проклятого прошлого, или отменить свои популярные в СМИ и не популярные в народе приказы, распоряжения, запреты, списки, ужимки и прыжки. Не честно все это как-то, не по-христиански, и малокультурно.

Новый абзац и новая тема внутри него 

Вообще существование Черных списков, в любой стране мира со временем считалось страницами позора в истории этой страны. США, Голливуд, Маккартизм и Черные списки, так называемый Hollywood blacklist.С 1947 года на десять лет вперед в США боялись "красной угрозы". Коммунистов в стране демократии и апартеида щемили по полной, а в кино им попросту не давали работать. Тех, кто оказался в списке судили и приговорили в основном к году тюрьмы, но главное не это — люди снимали кино, в котором не было никакой идеологии, не было, ни серпастых, ни молоткастых героев, а пострадали они именно за идеологию. И даже не в этом проблема, а в истерии, которая царила в обществе, в стукачестве и подозрении в симпатии к коммунистам. От кино отлучали не членов Компартии США, а тех, кто с ними по случаю выпил чашку кофе, тех, кто с коммунистом просто поздоровался. Сотни людей искусства вынуждены были переехать из Штатов в Европу (это бегство вам ничего не напоминает?). 

Они ехали хоть бы куда, главное — снимать там кино, потому что ничего другого они не умеют, они профессионалы. Все это хорошо показано в фильмах "Один из голливудской десятки" (2000) и в шикарной картине с Робертом Де Ниро "Виновен по подозрению" (1990). (Господину Кириленко порекомендуйте при случае, правда нет уверенности, что фильм существует в украинском дубляже). В США, в оплоте демократии, вспоминают те годы с грустью и злостью, потому что заведомо неоправданные политические репрессии нанесли большой вред не только киноиндустрии, но и обществу. В 1999 году, когда выдающемуся кинематографисту, который, по сути, пробудил реализмом Голливуд в 50-60-тые годы ХХ века, Элиа Казану вручали почетный Оскар за вклад, в зале поднялся большой скандал. Актеры Эд Харрис, Ник Нолти, Джордж Клуни, Клинт Иствуд не встали во время вручения награды, а начали кричать, свистеть, топать ногами. Почему? В свое время Казан так дорожил работой, что на слушаниях Комитета по расследованию антиамериканской деятельности сдал всех коммунистов, с которым работал на одной съемочной площадке плечом к плечу и даже тех, кто был похож на коммуниста.



 Может Казан и защитил себя от репрессий, но и подставил он себя значительно. Не последние люди кино ему не простили поступок 50-летней давности, а значит, напрашивается вывод: рано или поздно, но за свои ошибки придется отвечать перед людьми, перед страной, перед самим собой и перед Богом. Очень, знаете ли, не хотелось, чтобы на волне увлечения патриотизмом, политики Украины совершали бы поступки и произносили бы речи за которые, нет, не им было бы стыдно когда-нибудь потом, а речи и поступки, за которые не было бы стыдно всем нам, и не когда-нибудь потом, а сейчас.

 И последнее, практически

Запрет фильмов отдельно взятой страны к прокату в другой отдельно взятой стране чреват культурной ограниченностью населения страны и символическими такими культурными стенами, выстроенными на границе государства, вносящего запрет. XXI век, время интернета, мультикоммуникаций, мирового общения, вселенского обмена информацией и… какие-то малооправданные запреты. Ну, есть в фильме человек в военной форме, ну есть из-за этого повода возможность запретить кино, ну ладно, может действительно, не посмотрев такой фильм, граждане страны, хоть и на голодный желудок, но станут психически крепче, это понятно. Не ясно зачем "под шумок" к этому одному плюсовать еще 10-25-105 фильмов, уже без героев в военной форме, а плюсовать только потому, что фильмы родом оттуда же — из ненавистной страны. Ведь ясно, что никто в этой ненавистной стране не сидел и не делал специально фильм, который намеренно запретят к прокату в соседнем государстве. Сейчас кино снимают, прежде всего, чтобы развлечь, напугать, заинтересовать зрителя. Национальность, возраст и цвет кожи зрителя создателей кинокартины интересует мало. Кино очень простой вид искусства. Сколько людей столько и мнений, но если картина сделана плохо и неинтересно, то зритель на нее просто не пойдет. Не важно, в какой стране эта картина сделана — если она плохая, ее не будут смотреть. Зритель и только он выносит приговор киноленте, а не чиновник, который берет на себя непосильную ношу — решать за зрителя, что ему смотреть, а что не обязательно. Вот был Гитлер и нацизм. Была война, и победило правое дело. Был Нюрнбергский процесс и через многие годы сейчас по всему миру грамотные, интеллигентные люди не любят нацистов. Да никто не любит нацистов, а в портреты Гитлера плюют. Но была и Лени Рифеншталь, любимая Гитлера режиссер кино, которая сняла величайшие документальные картины "Триумф воли" (1935) и "Олимпия" (1938). Никто ведь не сжег пленки, потому что Гитлер лично аплодировал после сеансов этих фильмов, лично жал руку режиссеру, благодарил ее. Да и саму Лени в послевоенной Германии не распяли и не люстрировали хоть в мусорный бак головой, хоть мусорным баком по голове. Этого не было, потому что ее работы — лучшие образцы мирового документального кинематографа, которые вы можете и не любить, но посмотреть, чтобы знать — хороши они или нет — обязаны. Так и с запрещенными фильмами. Это не цивилизованно даже, запрещать кино в прокате, не по-европейски это. Вот есть шотландское кино и шотландские кинорежиссеры и актеры. Вы многих их знаете, и смотрите фильмы с ними, но в Великобритании из-за заявлений о независимости Шотландии, эти картины и этих мастеров никто не запрещает! Ведь не наложила королева Великобритании вето на фильм австралийца Мэла Гибсона "Храброе сердце" (1995) потому что после его просмотра каждый шотландец ни о чем, кроме независимости, думать не может. Даже о пинте пива. Даже за чужой счет. Пример Шотландии не сложно применить на украинские реалии.  

 Конец фильма. The End. Fine 

Испытывать некую особую досаду или сильное разочарование от существования Черных списков деятелей культуры и запретов на прокат фильмов РФ в Украине не стоит, потому как черносписочники — люди умудренные культурой и опытом, понимают, что они попали под табу волей чиновника, а не граждан большой европейской страны, да и граждане большой европейской страны на запреты кино плюнули, растерли и загрузили кино, не попавшее в прокат, дома в интернете, посмотрели его, не увидели и грамма повода для вышеупомянутого запрета, а после этого снова плюнули и снова растерли ногой по асфальту, дав всем этим идеологически-политическим запретам достойную оценку.





ПЕРШИЙ ПІШОВ...(або і не перший?)

Вихід політичного важковаговика Романа ЗАБЗАЛЮКА із фракції «БЮТ-Батьківщина» свідчить, що латентний розкол в середовищі «біло-сердечних» перейшов у публічну фазу.

Цікаво, що ще три дні тому НАЙЧЕСНІША опублікувала в ЗМІ відкритий лист, у якому назвала інформацію про розкол у своій партії «цинічними провокаціями». Однак сьогоднішній вихід ЗАБЗАЛЮКА із фракції змушує задуматися над ступенем об’єктивності таких тверджень лідерки «Батьківщини»

Якщо проаналізувати голосування фракції за закон про вибори народних депутатів, яке відбулося в парламенті 17 листопада і нанесло бютівцям дуже болючого репутаційного удару, то розкол, від якого відхрещується Юлія Володимирівна, видно як на долоні. Із 103 депутатів фракції 62 проголосувало «за». Серед них – і Роман ЗАБЗАЛЮК. А подальші заяви бютівців, що вони, мовляв, голосували, обираючи з двох зол менше, а зовсім не досягнувши консенсусу із владою в цьому питанні, виглядало як виправдання набешкетившого школяра.

Роман ЗАБЗАЛЮК – незмінна «права рука» нинішнього керівника фракції Андрія КОЖЕМ’ЯКІНА, сам займав посаду заступника голови фракції, входив у дуже вузьке коло бютівців, які мали прямий контакт з "лідеркою". Окрім того, Роман Омелянович з моменту створення партії «Батьківщина» був одним з найактивніших її організаторів. З 1999 року незмінний керівник обласної організації ВО «Батьківщина» у Миколаївській області, обирався до складу президії політради партії, трохи згодом був обраний головою центральної контрольно-ревізійної комісії партії «Батьківщина».

Іван КИРИЛЕНКО заявляє, що вихід Романа ЗАБЗАЛЮКА зі складу фракції "БЮТ-Батьківщина" став шоком інших членів фракції. «Така людина пішла. Мені важко з цього приводу щось коментувати», - наголосив І.КИРИЛЕНКО.

Пес-шукач. Для пошука лідера опозиції.



             Як песік? Симпатюля, чи не так? Це бладхаунд. Ось тут про нього більш докладно - бладхаунд  . Це пес-шукач. Я перший раз його бачу. І навмисно його обрав для пошуку лідера опозиції. Щоб не було закидів у його заангажованості. Мовляв, якщо порода якась відома, а не доведи Господь, ще й українського походження, то знайдуться якісь горе-патріоти, я вже не кажу про представників фантомасокольорової влади, які почнуть волати, що пса купили, дали йому хабар у вигляді золотої будки, або це співробітник ЦРУ.

            Отже, вперед! Шукай, друже бладхаунд! Молодець, і ось що він знайшов. Буду викладати його знахідки за рейтинговостю, то біш, популярністю серед громадян України, того, чи іншого претендента на лідерство. Характеристика кожного, максимально стисла.



           1. Юлія Тимошенко.
        
               Виступає проти влади. А оскільки в нас ще не було, нашої, української, непродажної, некрадижницької (за виключенням деяких спроб в період з 2005 по 2010 роки) влади, то виступає проти виродків у владі постійно, з моменту свого знаходження в політиці. 
              Будучи в опозиції, і при владі, добряче наступила на хвіст багатьом пройдисвітам, крадіям, аферистам, розкрадачам бюджетних коштів та державного майна. Не маючи змоги повернути Криворіжсталь у державну власність ( за браком коштів в бюджеті ), організувала реприватизацію, внаслідок якої, цей мегазавод був проданий в шість разів дорожче, ніж ті копійки, які кинула шайка Кучми в бюджет України. Повернула і зберегла в державній власності  нафто та газоносний шельф в Чорному морі.
              Викривала всі оборуткі крадіїв при владі, але враховуючи підпорядкованість прокуратури цій самій владі, та корумпованість судової системи, всі ці викриття ховалися владою у шухляду, а ті кримінальні справи, які вдавалося відкрити, закривалися.
              Два Президента, Кучма та Ющенко, намагалися знищити ії за таку активну позицію, але в них нічого не вийшло, народ їм не повірив, і вони перетворилися в політичних трупів.
              Естафету у цих політичних трупів підхопив вже не Президент, а узурпатор влади в Україні, Янукович. Сфальсифікувавши кримінальні справи, він 
               
   КИНУВ ЮЛІЮ ТИМОШЕНКО ЗА ГРАТИ!!!
   Не дивлячись на це, Юлія Тимошенко має найвищий рейтинг підтримки серед українців. Суперхаризматична, пасіонарій.

         2. Арсеній Яценюк.

             Більш-менш помітно засвітився на владному, а потім і політичному небосхилі України в 2004 році, коли був призначений і.о. Голови Національного банку України. Прийшов туди голий та босий, вийшов мільйонером. Зараз відносить себе до опозиції. Але, окрім загальних звинувачень влади, конкретно прізвища не називає. Викриттям злочинів та покаранням нікому не загрожує, якщо не рахувати декількох людей, які кинули в нього курячим яйцем, і він пообіцяв відірвати їм вже їхні яйця.
             Є головою партії "Фронт змін", але не дивлячись на критику існування так званих "лідерскіх партій", нікого, окрім нього та декількох сірих мишей, на кшталт, Зварича, Мартиненка, Оробець, інших знакових та впливових політичних фігур в його партії, суспільство не знає. То біш, в нього класична "лідерська партія".
             Багато свідчень тому, що він є улюбленим опозиціонером узурпатора Януковича. Знаходиться у фаворі у олігарха Фірташа.
             В сухому залишку, вважаючи себе затятим опозиціонером,

   ЯЦЕНЮК НА ВОЛІ, А ЮЛЯ У В'ЯЗНИЦІ!
   Нехаризматичен, пасіонарних якостей не спостерігається.

         3. Олег Тягнибок.

            Перше гучне згадування його прізвища було в парламенті України, куди він потрапив за списком "Нашої України". Тоді його виключили з одноіменної фракції за вживання слів "жид", та "москаль". Бред, але цей бред є ознакою політикі в наший країні всі 20 років незалежності.
            Концентруючись на цілком справедливих гаслах, щодо визнання вояків УПА, знищення ознак комуняцкого панування в Україні, люстрації комуняк, кадебістів, визнання української мови единою державною та решта, замість того, щоб спочатку прибрати та знищити неукраїнську, українофобську, окупаційну владу, ставить тим самим телігу попереду конякі.
            Є головою партії "Свобода". Партія недемократична, про що він і сам каже. В партії жорстка вертикальна підпорядкованість, відсутність будь-яких альтернативних точек зору керівництву партії.
            В більшості його діяльність та діяльність партії виражається в організації різних маршів проукраїнської спрямованості. Але вони, чомусь відбуваються у намотування кіл навколо пам'ятника Шевченко, Хмельницькому, та інших видатних українськіх постатей, не чипаючи Верховну Раду, я вже не кажу про Банкову. Навіть Верховну Раду намагалися взяти штурмом не він, та його партія, які позиціонують себе націоналістами, а афганці, які захищали не национальні цінності, не демократію, а свої шкурні інтереси.
            За виключення деяких показових випадків, не дивлячись на його жорсткі антівладні вимоги до влади, які здавалося би загрожують її існуванню, тим не менш влада його майже не чипає. В той час, коли прихильників Тимошенко по-звірячому лупцюють, на заходах Тягнибока майже не спостерігається скупчення всіляких ментовскіх зграй беркутів, грифонів, які б заважали йому проводити ці заходи.
             Не знаю, наскільки обгрунтовані закиди на його адресу у співпраці з владою, але
             
  ТЯГНИБОК НА ВОЛІ, А ЮЛЯ У В'ЯЗНИЦІ!
   Нехаризматичен, непасіонарій.

        4. В'ячеслав Кириленко.

            Розумен, освічений, не можу стверджувати щодо націоналіста, але те, що він затятий патріот України, не викликає жодного сумніву. Один з небагатьох, кому можна довірити владне кермо. В тому числі Президента, або Прем'єр-міністра. 
            Сучасне молоде покоління не знає, що таке комуняцкій режим при совдепії, але в той час, голодування на Майдане проти дій влади, в якому приймав участь і В.Кириленко, було життевонебезпечно. Він пройшов цей іспит. За що йому величезна повага.
            Але, не дивлячись на полярність його поглядів та теперешньої влади, на декларування своїх вимог щодо усунення Партії Рецидівістів, та узурпатора Януковича від влади, він дуже слабий політик. Чомусь Бог, не вніс його прізвище у список можливих, потенціальних лідерів. Особисто я, дуже шкодую про це. І тому, навіть згадувати про мікроскопічну партію, де він є головою, нема сенсу.
            І те, що він приєднався до прокаційно-шулерської політичної афери Ющенка та Януковича щодо кампанії противсіхства, дуже зашкодило йому.
            Тому, мабуть і не дивно, що

  КИРИЛЕНКО НА ВОЛІ, А ЮЛЯ У В'ЯЗНИЦІ!

            Нехаризматичен, але деякі пасіонарні якості має.

        5. Анатолій Гриценко.

           Подобається його розумний, неортодоксальний радикалізм. Освічений, з европейськім мисленням. Каже те, що думає, це відчувається. Але в нього та ж сама біда, що і у Кириленка. Він не політик, хоч і знаходиться в ній. Так само потрапив на гачок противсіхства двох братів-акробатів, Ющенка та Януковича. 
           Можливо йому не вистачає якогось яскравого вчинку, який-би став його фірменою ознакою. Якогось слогана, при якому одразу, в уяві людей з'являвся би образ А.Гриценко.
           Партія, яку він очолює, також не заслуговує на будь-яку, мінімальну увагу.
           Є один момент, який, особисто я, не підтримує. Він стосується використання нашої мови. Я не раз чув, що він на звернення до нього громадянина України, іноземною мовою, відповідає йому на тій же іноземній мові. Мотивуючи це, цинічним поясненням, мовляв, що він відповідає на тій мові, якою звертаються до нього. Це було би адекватно та зрозуміло, якщо до нього звертався би громадянин іншої держави, який не знає нашої мови, а так, він демонструє свою зневагу до державної мови, та стимулює необов'язковість знання державної мови, саме громадян України. Не знаю, чому він цього не розуміє.
           Вважаю, що його місце в команде Ю.Тимошенко. Там би він максимально використав свої знання, здібності, свій потенціал та особисті якості. Можливо, колись так і буде, а поки 

  ГРИЦЕНКО НА ВОЛІ, А ЮЛЯ У В'ЯЗНИЦІ! 

           Нехарізматичен. За складом характера не пасіонарій, але військове виховання зобов'язує бути на передовій.

       6. Віталій Кличко.

           Це бог. У боксі. Вже справжній Бог, дав йому зріст, невідмовні інтуіцію та інстинкт щодо ухиляння від кулака, що летить назустріч, та майстерність у точному потраплянні вже власного кулака точнісенько у ніс, або в око будь-якого бажаючего, який хоче отримати за це толіку грошей.
           Але на політичному рингу він пігмей. Будь-яких принципів та приоритетів, окрім як "жити, как в развитых странах", він не декларує. Більше того, багато свідчень тому, що це троянська коняка влади. В Україні, а зараз і в усьому світі вже відомо, що з себе представляє упир Янукович. То хіба поїде опозиционер, та і взагалі нормальна, вменяєма людина, вітати цю потвору з днем народження? Ні, не поїде. Кличко поїхав. Про відсутність в нього моральних якостей, говорить запрошення ним в Київ, такої одіозної постаті, як Кадиров. Судячи з прізвища, він українець. Але підтвердити це, на одному з ток-шоу, він побоявся. Виходить, якщо він сміливий на рингу, то це зовсім не означає його сміливість у політиці. Та ж кон'юктура, з нього так і прет. З горем навпіл, він вивчив державну мову. Але вживає її тільки тоді, коли підходить час виборів.
           Так що, цей карикатурний політик, та фальшивий опозиционер, є, не що інше, як черговий розвод для лохів. Саме тому
        
   КЛИЧКО НА ВОЛІ, А ЮЛЯ У В'ЯЗНИЦІ  
          
           Нехаризматичен, непасіонарій.



           Ну, оце і всі, кого вдалося знайти, дійсно фахівцю у своїй справі, бладхаунду. А тепер, я пропоную проаналізувати та зробити висновкі з цього пошуку лідера опозиції. Думаєте, аналітика, це складна справа? А ж ніяк. Просто потрібно співставити теперешню  владу і тих, хто декларує себе опозиционерами.
           Да, вибачте, цей чудовий пес взяв слід ще одного начебто опозиционера. І знайшов його. Але тут він помилився, і пес це визнав. Слід, по якому він йшов, привів до купи гімна шакала. В цій купі сторчала напис - "Ющенко". Якби Ви бачили його очі, коли він подивився на мене. Вони кричали -"вибачь, я помилився!!!". І в підтвердження цього, він підняв задню лапу, і посцяв на цю купу.
           Продовжемо. Подивимося на владу. В когось ще є сумніви, що вона з себе представляє? Збіговисько клептоманів, кішенькових крадіїв, аферистів, виродків, дегенератів та імбіцілів, вбивць, українофобів, колаборантів, комуняк, фашистів та іншої мерзоти. Але в них вистачає розуму зрозуміти, що хто вони є насправді, розуміють всі люди. І якщо чесно проводити вибори, то на них їм нічого не світить. Більше того, на відміну від сфальсифікованої кримінальної справи Тимошенко, щодо них, одразу після виборів, та приходу опозиції до влади, будуть відкриті вже не сфальсифіковані, а реальні кримінальні справи. І тоді вже, їхні зади опиняться на тих самих нарах, на які вони, зараз, так маніакально саджають всіх, хто на їх погляд, представляє для них на майбутніх виборах, хоч мінімальну, але загрозу.
            А хто для них представляє загрозу, повірте, на тих, в цієї кримінальної камарильї, нюх не гірше, ніж у шановного бладхаунда.
            І саме тому, з вищенаведенного списку, у в'язниці знаходиться Юлія Тимошенко, а решта п'ять, знаходяться на волі, як ті, хто для оскаженілого злодія, всмерть переляканого узурпатора Януковича, не представляють жодної загрози.
            На самому початку, після приходу до влади Януковича, я чув такі думки, що всю цю опозицію, потрібно викинути на смітник, тому що ось-ось з'явиться новий, українській лідер, за яким піде вся Україна, і який змете всю цю синюшну погань. Скільки вже пройшло часу? Півтора року. Хтось новий з'явився? Самі бачите, бладхаунд знайшов тільки цих шістьох, вже всім знайомих.
            Ще кажуть, що, мовляв, народ підніметься, почнеться буча, і вже по ходу визначиться людина, яка і стане, в решті-решт, справжнім, чесним та непідкупним національним лідером. Тільки щось народ не піднімається. А якщо і піднімиться, то за якими критеріями буде визначатися лідер? Той, хто більше винесе телевізорів з магазину? Чи той, хто буде гучніше всіх кричати -"грабуй награбоване"?
            Здається, всі ці думки та сподівання, не що інше, як звичайна маячня.
            Тому, я звертаюся до тих зі списку, хто ще не сидить у в'язниці - 

          Слухайте, Ви, справжні, дуті, запісні та фальшиві опозиціонери! Якого хрена Ви робите у політиці? Щоб країну розбудовувати, чи гріти свої зади на м'яких сидіннях Ваших "Мерседесів"? Хочете всі бути першимі? Вам що, очі хтось повишрикував? Перший вже є. Це Юлія Тимошенко. Вона за Вас сидить у в'язниці. Об'єднайтеся навколо неї, витягніть її з в'язниці, і народ об'єднається навколо Вас. Такий лідер, як Юлія Тимошенко, для кожної країни, як подарунок з небес. А Ви, як собаки гризитеся, хто більше любить Україну. Станьте під один прапор, жовто-блакитний. Ворог у Вас, і у всієї України, зараз тільки один, той, хто тіліпає синьою ганчиркою. Партія Рецидівістів та розумовий каліка Янукович, е інородне тіло, паразит, який як п'явка вчепився в нашу країну, та висмоктує з неї всі соки. Подумайте хоч би про себе, та свої родини. Мать Вашу!!!

              Хоча надії, що здоровий глузд в їхніх діях та вчинках переможе, майже нема. Дивлячись на всю цю різнобарвну публіку, складається враження, що вони знаходяться в якомусь іншому світі. Ніякого смутку стосовно того, що відбувається навколо, ніякої рішучості щось міняти, на їхніх обличчях я чомусь не спостерігаю.
              Навпаки, вони сміються, радіють, отримують від життя задоволення. Країна летить в тартарари, а вони влаштовують на її залишках якісь дикунські танці. 
 

Вітаю панове, «політичні мародери»!!!

Сьогодні Народний депутат від «БЮТ-Батьківщини» Наталія КОРОЛЕВСЬКА зробила кілька цікавих заяв, відповідно до яких вона пропонує обрати лідера партії «Батьківщина» Юлію ТИМОШЕНКО головою Комітету опору диктатурі (КОД).КОРОЛЕВСЬКА також заявляє, що «єдиним справжнім опозиційним політиком була, є і ще довго буде Юлія ТИМОШЕНКО» і «різним політичним мародерам не вдасться використати арешт ТИМОШЕНКО для захоплення лідерства в опозиційному таборі».

Мені шкода Вас, ШАНОВНІ панове Яценюк, Кириленко, Гриценко та Тягнибок…Ви вважали себе ПАТРІОТАМИ, Ви дали можливість ВТЯГНУТИ СЕБЕ у ці АФЕРИ і мафіозні РОЗБОРКИ, Ви дозволили використати Вас для ПІДНЯТТЯ рейтингу «єдиного справжнього опозиційного політика» і ткнути Вас вкотре мордою в лайно!!! Вітаю панове, «політичні мародери»!!!


А це для загального розвитку і можливості  нам всім ЗАМИСЛИТИСЬ НАД МАЙБУТНІМ...

"Наша Україна" сама не знає чого хоче. Дістали!

З одного боку з'їзд "Нашої України" приймає рішення відкликати своїх міністрів з уряду Тимошенко. З іншого боку Кириленко застерігає БЮТ від голосування за відставку Вакарчука.

Хіба це не є подвійними стандартами, які НУ закидає БЮТу?

„За Україну!”буде захищати малий бізнес усіма законними методами



Громадський рух „За Україну!” у судовому порядку оскаржить постанову уряду, якою з 1 травня збільшено внески підприємців до Пенсійного фонду, та буде і надалі захищати представників малого бізнесу усіма законними методами. Про це, перебуваючи з робочим візитом у Хмельницькому, сказав лідер Громадського Руху В’ячеслав Кириленко.

„Нас дуже турбує те, що, не дивлячись на застереження, які ми неодноразово виголошували, уряд прийняв цю антипідприємницьку і антинародну постанову. Ми будемо оскаржувати це рішення уряду у суді”, - сказав він.

В'ячеслав Кириленко підкреслив, що питання захисту малого бізнесу є особливо важливим для Хмельниччини, де зосереджена велика кількість підприємців, які  через дії уряду зараз перебувають на межі існування.

Лідер Руху "За Україну!"  також провів зустріч із хмельничанами, де обговорювалися питання економічної кризи, розвитку підприємництва тощо. На зустрічі були присутні понад 600 чоловік, серед яких - представники інтелігенції, громадських організацій та підприємницьких кіл.

"За Україну!".

Луценко назвав нових союзників «Народної самооборони»

Лідер Громадянського руху "Народна самооборона", міністр внутрішніх справ Юрій ЛУЦЕНКО сумнівається, що в цьому році відбудуться дострокові парламентські вибори.

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив під час виступу на з`їзді політичної партії «Вперед, Україно!».

Разом з тим, зазначив Ю.ЛУЦЕНКО, якщо такі вибори будуть призначені, то “Народна самооборона” бачить своїми союзниками на них БЮТ, рух «За Україну» В’ячеслава КИРИЛЕНКА та новий політичний рух Арсенія ЯЦЕНЮКА.

«Я категорично проти парламентських виборів в Україні у цей кризовий період… Я прогнозую, що парламентські вибори цього року не відбудуться, але якщо вони відбудуться, хто наші союзники?» - зазначив Ю.ЛУЦЕНКО, додавши, що першим союзником для «Народної самооборони» стане БЮТ.

При цьому Ю.ЛУЦЕНКО наголосив, що особисто він вбачає цю політичну силу союзницькою не тому, що він є членом уряду і поважає лідера БЮТ, а тому, що саме чинний прем`єр-міністр Юлія ТИМОШЕНКО у кризовий для країни момент робить все можливе для подолання негативних явищ в економіці держави, а не піклується про свій рейтинг.

«Другий наш союзник – це рух КИРИЛЕНКА «За Україну»… Третій – новий рух ЯЦЕНЮКА, який продукує багато свіжих ідей», - сказав лідер «Народної самооборони». У той же час Ю.ЛУЦЕНКО висловив думку, що “Народній самообороні” все ж треба робити ставку безпосередньо на себе.

За словами Ю.ЛУЦЕНКА, наразі головним завданням для «Народної самооборони» є робота на повну силу, аби «Народна самооборона» від обласних штабів перетворилася на цілісну серйозну політичну структуру.

Продовжуючи тему дострокових парламентських виборів, Ю.ЛУЦЕНКО висловив впевненість, що «чим менше в Україні виборів, тим краще для демократії і самої України… В часи гострої хвороби не можна міняти лікарів. Сьогодні чим більше ми будемо шукати чергового світилу-лікаря, чергових месій, тим буде гірше». При цьому Ю.ЛУЦЕНКО додав, що на сьогоднішній день у парламенті багато тих, хто хоче працювати. «Хто ні – у верхню палату сенату і на острів Зміїний», - зазначив міністр.

Разом з тим лідер “Народної самооборони” зазначив, що останнім часом він все більше схиляється до процедури обрання Президента в парламенті, хоча дехто може розцінити це як зазіхання на демократію, але наразі така процедура обрання, враховуючи сучасність української політики, більш безпечна для України.

УНІАН.