а как бы вы себя почуйфствовали, узнав - что ваш ребёнок марсианин ?


А ведь всего-то оставила на 15мин его, любимого-родного с мужем , дабы отлучиться на кухню с целью приготовления завтрака для своих "мужиков" .
Возвращаюсь - и вижу "картину маслом" :







пытаясь сдержать вырывающиеся из груди маты, узнаю предысторию - папа,понадеявшись на серьозность и самостоятельность нашего годовалого 
малыша ( нежно именуемого в нашей семье не иначе как "ревизор", за его увлечение
( и умение)находить запрещённые предметы, независимо от того, насколько  далеко и надёжно они спратаны.) вышел "наминутку-покурить", оставив его одного в комнате.Как результат - извлеченная из ящика с замочком, разлитая по всей комнате, и ,очевидно, оценённая на вкус ЗЕЛЁНКА !!! 
        
Хоть мой - хоть не мой его теперь ,а толку мало...


Вот и кого в таком случае ругать? 
Разве, что себя - т.к. в очередной раз убедилась - сколько бы там народ не спорил о равноправии полов : женщины то хоть как-то доказали свою состоятельность,исполняя "мужскую работу", а наши мужчины хотя и всемогущи ,но доверять им то - самое драгоценное, что есть в вашей жизни, всё же не стоит...

П.С.     ОГОМНОЕ СПАСИБО ВСЕМ, КТО ПЫТАЛСЯ ПОМОЧЬ СОВЕТОМ !!!!  

ВСЕ ХОРОШО, ЧТО ХОРОШО ЗАКАНЧИВАЕТСО      :

1)  опытным путем было доказано - что зелёнка не выводится косметическим молочком, 
         маслом, перекисью водорода,спиртом (эффект незначительный)          моющими средствами и перекрашиванием в другой цвет  .....
   И единственное что мне помогло убрать ее следы с ковра и дивана - это "Ваниш" для   выведения пятен   ждать правда пришлось сутки - зато пятна испарились практически    без следа!!!!!!!!!!!!!
2)  ВНИМАНИЕ : ни один малыш при проведении опытов не пострадал!  Его "оттирать"
     я не решилась - и "плесень" в благодарность за это покинула его милую мордаху и      руци не выдержав солнечного света и времени  .


3) Стул - муж перетянул (да еще и ,пользуясь случаем, наконец привинтил к нему     спинку)))))


О происшедшем теперь напоминают только бесценные фотки ,

а хитренький Данька, глядя на "новый" стульчик лишь лукаво улыбается ...

вот беда! у моего нового потенциального любовника нет чувства юмора! что же с ним делать? в топку или дать испытательный срок?

 

 

встречаются 3 подруги:
одна жена уже лет десять, другая любовница, третья
обручена.Ну обсудили
своих мужиков то да се - решили проэкспериментировать.Одеть
кожанное
черное белье, сексуальные чулки с поясом, высокие каблуки ,
маску на
глаза и так встретить своих любимых. Через неделю опять
встречаются.
"Невеста" рассказывает: "Он пришел домой, я встретила его в
чулках, в маске на
высоких каблуках. Он набросился на меня сказал что я любовь
его жизни и мы занимались сексом всю ночь.
Любовница рассказывает: "Я пришла к нему в офис. Закрыла
дверь. Распахнула
плащ, а там кожаное белье, маска, каблуки. Он ничего не
сказал, но мы 5
часов без перерыва занимались сексом.
Жена рассказывает смущенно: "Муж пришел с работы. Я открыла
дверь в кожаном черном белье, сексуальных чулках и маске -
он посмотрел и спросил:
- Чё на ужин, Бэтмен?

Всем, наверняка, знакомы героические пенсионеры-дачники, которые,
взгромоздив на себя рюкзаки, кои не каждый молодой-здоровый поднимет,
несут трудовую вахту на своих фазендах. Так вот, одна такая бабка, с
огромным рюкзачищем за спиной, влезает в переполненный автобус.
Автобус настолько забит ,что даже подняться по ступеньке дачница не
может. Но она рада уже и тому, что втиснулась, и довольная, едет
дальше, прислонившись рюкзаком к двери. Расслабилась, задумалась о
чем-то о своем, о бабкинском. И тут автобус тормозит на остановке,
дверь открывается и бабка что? Правильно, теряет точку опоры и
вываливается наружу. Автобус приумолк, не зная, как реагировать. С
одной стороны, бабку жалко (сразу скажу, что отделалась старушка
легким испугом), с другой - нестерпимо тянет поржать. Перевесил чашу
весов в пользу варианта “поржать” подвыпивший мужичок, стоявший на
остановке. Представьте ситуацию его глазами: открывается дверь
автобуса, падает бабка с рюкзачищем за спиной. И этот мужик с
совершенно искренним удивлением вопрошает: - Что, бабка, парашют не
раскрылся?

А вот ещё одна реальная ситуация - такой же дачный автобус, забитый до
отказа, на первой, от города остановке, выходит бабушка, но чтобы она вышла, прежде
пришлось выйти нескольким людям. Потом все заходят обратно, но
одному парню (мой к стати родственник) реально не хватает места, народ разместился посвободней в
салоне, не может влезть и всё тут. И тут парень кричит - "бабушка
зайдите обратно в автобус, без вас не помещаемся".

Если тут попались ,,заезженные,, картинки не ругайтесь))
собирала себе в папочку ,,политюмор,, и вот решила выложить сюда

P.S.О....тэта полет фантазии!!!

Дякую за чудовий малюнок шановному користувачу "Адамант"

                                                                             Тільки-но зайшов

                                                                              Місяць, як сніг, який випав,

                                                                              Освітив поля

                                                                               Коло селища,

                                                                               Білим яскравим світанком

                                                                                     САКАНОЕ-НО КОРЕНОРІ

                                                                                        (початок Х століття)

ТОЙ, ХТО ПЕРЕМІГ СТРАХ

      Тадзіма-но Камі навчав Сьогуна майстерності фехтування.       Одного дня до нього прийшов охоронець Сьогуна і попросив навчити його як поводитися з шаблею. - Я за тобою уважно спостерігав, - відповів Тадзіма-но Камі, - і думаю, що ти сам майстер фехтування. Перш ніж узяти тебе до себе в учні, я прошу тебе сказати, у якого майстра ти навчався цьому мистецтву.      Охоронець відповів: -  Я ні в кого не навчався. -  Ти мене не обдуриш, - відповів вчитель. - У мене гострий погляд, і він ніколи мене не підводить.-  Не хочу суперечити Вам - відповів охоронець, - але я дійсно нічого не знаю про фехтування.      Декілька хвилин вчитель фехтував з охоронцем, потім зупинився і сказав:- Так ти кажиш, що ніколи не вчився фехтувати? Я вірю тобі на слово. Але відчуваю, що ти все ж майстер. Розкажи мені про себе.-  Ну добре. Коли я був дитиною, один самурай сказав мені, що чоловік ніколи не повинен боятися смерті. Я боровся із страхом смерті доти, поки це питання перестало мене цікавити. - Ось у чому справа! - вигукнув Тадзіма-но Камі . - Головний секрет майстерності - у звільненні від страху смерті! Такій людині тренуватися не потрібно. Ти вже майстер.

     Непросвітлений чоловік завжди сповнений занепокоєння. Він схожий на того, хто борсається у воді, не уміючи плавати. Він лякається. Тому тоне. Він прагне триматися на плаву. Тому тоне ще глибше. Аби він відкинув свій страх і дозволив собі тонути, то його тіло саме спливло б на поверхню.

 Одного дня чоловік впав у річку в той момент коли з ним трапився епілептичний напад. Прийшовши до тями, він із здивуванням виявив, що лежить на березі річки. Напад, що відкинув його у річку, також врятував йому життя, бо визволив від страху потонути... Це і є прояснення.

СМЕРТЬ ПІЛОТА-КАМІКАДЗЕ

      Кендзі був японським пілотом-камікадзе. Він готувався віддати своє життя за Батьківщину, але війна закінчилася раніше, ніж він передбачав, і в нього не виявилося можливості гідно померти. Тому пілота охопила депресія, в нього пропав усілякий інтерес до життя. Він безцільно тинявся містом, не знаючи до ладу, чим себе зайняти.       Одного дня він почув, що злочинець захопив у заручники літню жінку в її квартирі на другому поверсі. Поліція не наважувалася увірватися в квартиру, бо злочинець був озброєний і дуже небезпечний.       Кендзі увірвався до помешкання та зажадав аби злочинець відпустив жінку. Зав'язалася бійка, у якій Кендзі вдалося убити злочинця, але сам він при цьому отримав смертельні поранення. Деякий час опісля того він помер у лікарні; на його обличчі грала задоволена посмішка. Здійснилася його мрія про гідну смерть.

        Лише той може творити добро, хто перестав боятися смерті.

ВАЖКЕ НАВЧАННЯ ДЗЕН

       Мамія врешті-решт став дуже відомим майстром дзен. Але навчання давалося йому нелегко. Коли він був учнем, вчитель попросив його зобразити звук хлопка однієї долоні.       Мамія дуже старався, він постився і майже не спав, щоб лише знайти правильну відповідь. Але майстер ніколи не був задоволений. Одного дня він навіть сказав: - Ти недостатньо працюєш. Ти дуже любиш комфорт, дуже прив'язаний до всього хорошого в житті, ти навіть дуже прив'язаний до того, щоб знайти відповідь якнайскоріше. Краще б ти помер.       Наступного разу Мамія зробив перед майстром драматичний вчинок. Коли його попросили змалювати звук хлопка однієї долоні, він впав на підлогу і прикинувся мертвим. - Ну добре, - сказав майстер, - ти помер. Але як щодо бавовни однієї долоні?       Розплющивши очі, Мамія відповів: - Я не зміг знайти відповідь на це питання. Почувши це, майстер заволав від гніву: - Бовдур! Мертві не розмовляють. Забирайся звідси!

 Ти можеш не бути просвітленим, але будь хоча б послідовним!

Першоджерело: де Мелло Энтони. Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций. Перев. с англ. О. Вишмидта. - К.: "София", 2004; М.: ИД "София", 2004. - 240 с.

---

P.S. Аби отримти можливість оглянути малюнок у більшому розмірі, натисніть на "нік" власника. Запропоновані тут оповідки прошу розглядати як такі, що можуть бути цікавими у історичній ретроспективі та при вивченні академічного курсу філософії. Мені самому не довелося практикувати які-небудь східні методики самовдосконалення (якщо це Вас зацікавить).

P.P.S. Особисто в мене викликала інтерес загальна філософська лінія, яку тут можна простежити, тож як і завжди, я спробував підібрати музику, яка б резонувала з прочитаним... Але її прслуховування вимагає належного сприйняття.

P.P.P.S. Виконавцем композиції є Коку Нішимура (взято з його альбому "Кьотаку"). "Кьотаку" перекладається як "Дзвіночок порожнечі". Нішимура - дзенський чернець, що належить до ордена Фуке (школа Ріндзай). Ченці ордена практикують Дзен, гру на флейті "сякухаті" та бойові мистецтва. Окрім гри на флейті та медитації Коку Нішимура є також майстром китайського Кендо і Карате. Ви маєте змогу послухати композицію, зіграну на флейті довжиною 3 сяку (91 см).

....Перебирал семейную аптечку.Искал йод.....Судя по ней, у нас 2 цели в жизни - успокоиться и не обосраться

      

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.

За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

 

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!