силою нікого щасливим не зробити...

Вчора їхав з навчання додому. Я трохи затримався в універі, один дипутат разом з ректором агітували голосувати за певного кандитата, нащастя одна з маршуток які їдуть в моє містечко проїджає майже поряд з моїм універом, тому мені не треба було пертися на автобусну а просто пройтися десь метрів 300-400 до зупинки. Зупинивши свій Еталон звичним помахом руки відчинились двері, я зайшов в салон. Перші ряди сидінь були занняті, я почав шукати очима два вільні місця (не люблю сидіти біля проходу), знайшов, майже в самому кінці Еталона. Я пробрався на те місце, передав гроші за проїзд  і почав вмощуватись, їхати мені десь так півтори дві години, тому дістав наушники і почав їх помалу розплутвуати. Оглянувши автобус щоб подивитись чи нікого знайомого нема, я помітив знайоме обличя, це був напарник водія того самого автобуса. Він просто сяяв, очі блищали а на обличі була посмішка. Він був щасливий! Я спочатку подумав що чувак трішкі випив, але згодом помітив що з ним сиділа досить приваблива жіночка віком десь 25-27 років, доречі забув згадати чуваку десь під 30. Трішкі поспостерігавши за їхніми рухами зрозумів що вони пара. Він робив все для того щоб ця поїздка для неї була комфортною, їй це подобалось і вона дякувала йому поцілунками і пестощами. Я ж відкинув спинку сидіння, впихнув в вуха не зручні наушники (блін, ваукумкі дорогі стали) і повернувся до вікна.

Напевно все таки коли ти когось кохаєш і це кохання взаємне, тоді ти сама щаслива людина на землі. Ех, хороше відчуття напевно!

Щастя поруч -
          всього лиш за крок..
хто ж той крок
          допоможе зробити?
хто підкаже,
          яка із думок
в Тобі зіркою
          буде горіти?..

Хто оцінить Твої почуття
й не захоче Тебе відпускати?..

Якби було те вчасне знаття –
хто тоді б став від щастя тікати.

Листопад, Старе Довге Місце, 2009

Сьогодні я передивлялася інтереси однієї моєї нової подруги... мене найбільш зацікавила українська демонологія))))))))) і давай я нишпорити в гуглі, натрапила на Вікіпедію...(не раз вона мене спасала) І що ви думаєте... сиджу, читаю там про різних Відьм, русалок, Мавок, Вихорів(до речі дуже цікавий... без живота. всі тельбухи на зовні... о дає...)... І натрапляю на ПОВІТРУЛЮ... читаю про неї, а перед очима Я САМА... і тут мене осінило!!! та я ж справжнісінька повітруля!!! тільки от крила мої при народженні хтось вкрав... тепер у мене є ціль в житті: ЗНАЙТИ СВОЇ КРИЛА... Я МЕГА щаслива... завжди ваша...ПоВіТрУлЯ))))))))))) Стаття з Вікіпедії

Повітруля – національний український міфологічний позитивний персонаж жіночої статі.

Асоціюється із стихією вітру (дочка гірських вітрів) – легка, здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто змальовують з крилами та вбраною в квіти з голови до пят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Походить з Карпатського регіону. Вважається, що якщо комусь дев'ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини повітруля. У чабанів, які ні в чому не відмовляють свої коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі...

Повітруль можна віднести до демонологічних персонажів так званої «нижчої міфології» (як і русалок, мавок), яка відзначається стабільністю і збереглася майже в незмінному вигляді дотепер, бо зазнала меншого впливу християнства, ніж «вища» (віра в головних богів).

легенди та повір*я Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його здогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби...

   

Niech sie wszystko odnowi, odmieni.... O jesieni, jesieni, jesieni ..... Niech sie noca* do glebi przezrocza nowe gwiazdy urodza* czy stocza* , niech sie spelni, co sie nie odstanie, chocby krzywda, chocby bol bez miary, nieslychane dla serca ofiary, gniew czy milosc, zycie czy skonanie, niech sie tylko cos predko odmieni. O jesieni!... jesieni! ... jesieni! Ja chce burzy, zeby we mnie z sila* znowu serce gorzalo i bilo, zeby zycie unioslo mnie cala* i jak trzcine w objeciu lamalo! Nie trzymajcie, nie wchodzcie mi w droge juz sie tyle rozpryslo wedzidel ... Ja chce szczescia i bolu, i skrzydel! i tak dluzej nie moge, nie moge! Niech sie wszystko odnowi, odmieni! ... O jesieni! ... jesieni! ... jesieni.

                                     

  Про щастя...

Посперечалися якось "новий" українець, француз та американець про те, що є щастям.

Американець:

- Щастя - це коли сидиш на веранді своєї вілли, по-троху п*єш джин, дивишся на океан та милуєшся своєю яхтою...

Француз:

- Ні, щастя - це коли сидиш в затишному фешенебельному ресторані, п*єш "Кліко", поруч з тобою справа сидить дівчина, а зліва, - ще одна дівчина, але ти знаєш, що вдома на тебе очікує третя...

"Новий" українець:

- Та хіба то щастя. Щастя - це коли зрання виходиш зі свого маєтку, йдеш до басейну, а тут зненацька під*їжджають два автобуси: з одного вилітає "Беркут", з іншого - податкова, оточують тебе, жбурляють на землю та питають:

Це Конча-Заспа, будинок 7 ?

А ти їм відповідаєш:

- Ні-і, 9. 

 

"Товариська розмова про душевний мир" Григорій Сковорода 

Притча (уривки). 

- Люди в житті своїм працюють, метушаться, утаюються, а нащо, багато хто й сам не тямить.   Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не буває, є один кінець —  радість серця.    Чи ж не для цього вибираємо за нашим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від схиляння інших розпалювалася; вигадуємо всілякі напої, страви, закуски для всолодження смаку; вишукуємо всілякі музики, створюючи безліч концертів, менуетів, танців і контратанців для звеселювання слуху; споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками і любими для ока квітами й обвішуємося ними, аби була приємність очам і достатня ніжність тілові; складаємо запахущі спирти, пудри, помади, духи й ними задовольняємо нюх свій.    Одне слово, всіма рахубами(способами), які лише вигадати можемо, намагаємося звеселювати дух наш.  - ....Любі друзі, високі посади, веселе місто, всілякі гриська та розваги і всі ваші витівки безсилі потішити духа і тим вигнати нудьгу, що зволоділа вами.   -.... Ми народилися для справжнього щастя і мандруємо до нього, а життя наше — шлях, що тече, як річка.  -....Не можемо віднайти щастя., тому що не знаємо, в чому воно полягає....  Початок справі - знаття, звідки йде бажання, від бажання - пошук, потім отримуємо результат, ось і задоволеність, тобто те, що отримуємо і що для людини благо.

Премудрості сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя, -.... Чи не легше живитися самим зіллям суворим і мати злагоду й утіху на серці, ніж над розкішним столом сидіти гробом повапненим, повної жеровитої черви, що день і ніч безнастанно гризе душу? Чи не ліпше покрити тіло найзлиденнішою одежиною і з тим мати серце, в ризу спасіння й убрання веселощів одягнуте, ніж носити золототкані шати і тим часом терпіти геєнний вогонь у душі, що бісівською печаллю спопеляє серце?

Яка утіха від cтaтків чи від гарної обстави, коли серце занурене в найтемніший морок невдоволення із прикрашеного палацу, про який пишеться: "Птиця знайде собі дім... заснований-бо є на камені... камінь же — це Христос... коли світ є наш... душа наша, наче птиця, збавиться, і сіть упаде... Хто дасть мені крила?"

Коли хто потрапив у рів чи прірву водяну, повинен думати не про важкоту, а про звільнення. Коли ставиш дім, будуй його для обох частин свого єства — душі і тіла. Коли вдягаєш і прикрашаєш тіло, не забувай і про серце. Дві хлібини, два будинки і дві одежі, два роди всього є, всього є по двоє, через що є дві людини в людині одній, два батька — небесний і земний і два світи — першородний і тимчасовий, і дві натури: божественна і тілесна в усьому-на-всьому..               

Подих....
Ясний, свіжий,
Але не холодний
І весняний.
І всюди видно,
По небу,
По хмарам
І навіть по зорям,
Ясним - весняним.
Весна наближається,
Весна наближається
І сяє обличчя моє,
Від радості,
Щастя, почуттів
І кохання в мені ;)
А серце все гріє,
Нагадує все,
Але тільки ясне,
Радісне, світле.
І тепло мені
І знаю я що...
Все буде просто неймовірно!!!!
Хочу весну
І вона йде,
Але не тільки до мене
І ще більше радію
І більше свічусь,
Тим полум’ям щастя в мені )

Ми переконуємо себе, що наше життя стане кращим, коли ми закінчимо
навчання, отримаємо фінансову незалежність, здобудемо кар'єру, коли ми
одружимося, народимо дитину, потім іще одну. Потім ми бачимо, що наші
діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, коли в нас буде красива машина, коли візьмемо
відпустку, коли вийдемо на пенсію… Але істина в тому, що для нас не буде кращого часу, щоб бути щасливим, як зараз. Якщо не зараз, то коли?

Твоє життя завжди буде сповнене подіями, тривогами. Краще сприйняти все як є, і вирішити бути щасливим, незважаючи ні на що... Дуже довгий час нам здавалося, що життя от-от розпочнеться. Справжнє життя. Але завжди виникала якась перепона по дорозі, випробування, яке потрібно пройти, робота, яку треба зробити, час, який треба комусь присвятити, рахунок, який треба оплатити. От зробимо це, переживемо, а тоді і заживемо. 
Щастя – це і є дорога. Тому насолоджуйся кожною миттю. Досить чекати закінчення школи, початку навчання, чекати, коли втратиш 10 доларів, заробиш 10 доларів, коли буде робота, до весілля, до вечора п'ятниці, до ранку неділі, чекати нової машини, до зарплати, до весни,
до літа, до першого чи п'ятнадцятого числа, коли твою пісню прокрутять
по радіо, коли помреш, коли народишся знову… перш, ніж вирішиш бути щасливим. Щастя – це дорога, а не пункт призначення. Немає другого часу для того, щоб бути щасливим, окрім як зараз. Живи і насолоджуйся кожною миттю.

А тепер подумай, і дай відповідь на ці запитання:

1. Назви п'ять найбагатших людей на планеті.
2. Назви п'ять останніх «міс світу».
3. Назви п'ять останніх лауреатів Нобелівської премії.
4. Назви п'ять останніх лауреатів премії Оскар.

Важкувато, чи не так?
Аплодисменти стихають!
Призи вкриваються пилом!
Переможців швидко забувають.

А тепер дай відповідь на ці запитання:

1. Назви трьох вчителів, які зробили внесок в твою освіту.
2. Назви трьох друзів, які допомогли тобі у важкі часи.
3. Згадай кількох людей, які викликали в тебе особливі почуття.
4. Назви п'ятьох людей, з якими тобі було приємно проводити час.

Здійсненно? Значно простіше, чи не так? Люди, які щось означають у твоєму житті не в рейтингу «кращих», не мають більше грошей, ніж інші, не виграли найпрестижніших призів… Це ті, хто піклується про тебе, дорожать тобою, ті, хто, незважаючи ні на що, завжди залишаються поруч.

Задумайся про це на мить! Життя таке коротке! А ти, у якому ТИ списку?