Плакала осінь дощами,

Вічність булА поміж нами.

Зранене серце мовчало,

Холодним, як лід, воно стало.

 

Всі мрії, мов скло, розбились,

Лиш пустка у нім залишилась.

Лиш спогадів біль пекучий

Ночами жорстоко мучив.

 

А вранці сльозу ховала

Й привітну усмІшку вдягала.

Душевних сил в Бога благала,

Та слабкості не допускала.

 

Зима вкрила пам'ять снігами,

Та ще кровотОчили рани.

Хтось стукав до серця несміло,

А хтось мріяв тільки про тіло.

 

Та серце лиш тихо сміялось,

В байдужість воно заховалось.

І марно його добивались,

Від кохання воно відрікалось…

 

Кружляли сріблясті сніжинки,

А в серці топились льодинки.

Я злилась тоді на ті очі,

Що щастя мені напророчать.

 

А потім була розлука,

І в серці солодкі муки.

І білі, мов ніжність, троянди,

І перше твоє зізнання.

 

Два серця в одне зливались,

В гармонії душі сплітались.

Та доля чомусь не вгавала,

Страждання  новІ дарувала.

 

Зайшовши за межі душевного болю,

Я серце в долонях твоЇх заспокою.

Пробач за твій смуток, за біль, за розлуку,

Кохання своЄ лиш в твоЇ віддам руки.

 

Золотом осінь землю вкриває,

Ангел любові над нами кружляє.

А на руці золота безкінечність, -

Символ кохання і вірності серця.

_-_-_-_-_-_---_---_---_-_-_-_-_-_

Існує світ загублених думок...

Той світ - як океан - широкий,

Як пекла душ небачений зразок,

Існує сам в собі - він одинокий...

---

Існує світ нездійснених бажань,

Йому ніде не видно кінця-краю...

Він живиться із озера вагань..,

Існує на розпутті і, - волає..!

---

Існує світ непрожитих життів,

Що згинули, скінчилися невчасно.

Там хтось когось зустріти не зумів...

Той світ у полум`ї, що вже навіки згасло

---

Існує безліч лабіринтів світових.

І є світи щасливі й не-щасливі...

Пройти й пізнати всі - ніхто не зміг,

Лиш кілька з них нам вибрати по силі

---

Минаючи одні втрапляєм в інші...

Та є закон, він діючий постійно.

Ми не пізнаємо хороше, оминувши гірше

І вічність святості оцінять тільки... грішні...

Дарма, що дощ свої ремарки пише
серед зими зіпсованих картин,
ти зупинись, послухай просто тишу
і наклади на смуток карантин.

Поглянь у вись – там серце долі б’ється,
відчуй його, як відчуваєш біль,
а дощ нехай все ллється, ллється, ллється…
Це краще, ніж на серці заметіль.

Лови губами кожен подих неба,
тримай очима мить і цілий світ,
щоб він крутився лиш навколо тебе,
летіти щоб не в прірву, а в політ.

Дарма, що дощ! Його плачі безсилі,
коли душа летить в щасливу вись,
як серце вірить в мрії сизокрилі,
тож зупинись, повір і посміхнись!

 Кожен день прекрасний… Аж не вірю, що сама це кажу… Колись мені здавалось, що я такого не скажу ніколи… А чому б то, хотілось би в себе запитати?
Життя прекрасне, попри всі свої вибрики та злі жарти, а я – зможу все. Вірю! Головне – прагнути і ніколи ні про що не шкодувати. Все, що не стається в житті - на краще!

Прохання, кожному проголосувати тільки за свій регіон, до якого належить Ваша область. Щоб усі могли побачити реальну картину - мешканцями яких регіонів насичений цей сайт.

Голосуймо!

І скільки можна совісті чекати?

Роки, століття?.. тільки й їх замало,

бо нам для неї душу треба мати,

а душ нема… а душі вже продали…

 

Та продавайте! продавайте! ради

диявола – а він вас возвеличить!

бо що душа – ні грошей, ані влади,

а людяність… – не в моді вже, не личить…

 

І так за днями ночі… більше й більше

продажних душ, пропитої свободи

та програних мізків… І звірів гірше

стають так звані "гордості народу"!

 

Хіба ж Господь в нас хоче так багато?! –

хоч краплю честі, совісті, молитви…

а нам… простіше душі продавати

й збирати трупи вкотре після битви…

Пожовтілими картинками в альбомі
фотографії, де ми такі смішні
і обличчя, що до болю нам знайомі
усміхаються із них. У тишині

я сторіночки усі перелистаю,
полечу думками ще раз в світлий клас,
де учитель, як сьогодні пам’ятаю,
з «Першим вересням» вітав маленьких нас.

Вправи, приклади, контрольні і диктанти,
Читанки опісля перших букварів…
Карти, атласи, іменники, константи…
І екзамени, що вчили до зорі…

Перші промахи, невдачі, але згодом
І досягнення – змогли! самі! невже?!.
І прощальний вальс під чистим небозводом
Школи нашої, а ми дорослі вже…

Метушаться школярі – пора до школи!
Першокласники спішать й випускники,
Тільки ними більше вже ніколи
не прийдЕмо в рідну школу ми…

Ти досі лиш її одну кохаєш.

Вона у твоїх мріях і у снах.

Ти її погляд у чужих очах шукаєш,

Не розуміючи,що в неї інший шлях.

 

Новій красуні серце розбиваєш,

Даруєш квіти і казкову ніч.

Та свого серця їй не відкриваєш,

В черговий раз відпустиш й промовчиш.

 

Як далі жити з цим – і сам не знаєш.

Ти її вибір не пробачив до сих пір.

Цей фанатизм коханням називаєш,

І свою душу виливаєш на папір.

 

Роки летять.Та з тягарем образи

Продовжуєш ти по життю іти.

Ти звик отримувати все й відразу,

Та лиш її взаємності не зможеш досягти.

 

Не вистачає мужності зізнатись,

Що в дійсності у серці ти несеш.

Адже ти зовсім не її кохаєш,

Ти свою гордість любиш над усе.

Було це 20 років тому, в ті далекі часи, якраз коли до веселунки-Танечки за гострий мозок та допитливу вдачу тільки приклеїлося прізвисько МісМарпл. Навчалася я тоді на другому курсі медичної академії, жила сама вкімнаті в шостому гуртожитку, навчання давалося досить легко, на роботу медиків в аптеки брали лише після третього курсу (після іспиту з фармакології), в нічні медсестри йти не хотілося, бо роботи зазвичай там немало, а зп досить невелика. Тому підробляли погодинно всілякими промо-акціями на чаях, цигарках тощо. І, звісно, мали купу веселої, смішної, позитивної вісімнадцятилітньої енергії.
Я ще й старостою групи була, тому на лекціях суфлірувала, хто за кого встає, щоб нікому не ставили "н", бо в майбутніх лікарів платні відпрацювання пропусків. І тому коло спілкування було величезним, колеги-студенти були вдячні, іноді приносили якісь подарунки, частенько ми ті "хабарі" спільно й поїдали/випивали/вживали іншим чином.
Була в нас в десятку така собі Віта, родом з міста Шостка Сумської області. І виготовляли в тому славетному містечку, крім плівки "Свема", петарди. І називались вони "Шутіхі". Ну, мабуть, від слова "шутіть". От і вирішили ми пожартувати. Вірніше, ну як вирішили. Ніхто особливо нічого не вирішував. Просто зібралися в мене, просто насмажили сирників, просто десь знайшлася пляшка Зосі ("Золота осінь" хто забув). Це все вжилося. Стало тепло, не зважаючи на відсутність опалення пізньої осені. І треба ж було десь взятися тим Шутіхам! Багато їх, пачок 10. Підпалювали і кидали у вікно з третього поверху. І сміялися страшне! Там, внизу, наче й людей не ходило. Алеж хтось-таки намалювався. Дорослий дядько, дуже сварився, ми себе винними не визнавали, щось йому там у відповідь покрикували. Поки він не з'явився на порозі моєї кімнати. З документом. Виявився нашим дільничним. Так і познайомилися. Ну, звісно, я вперше. Ну, звісно, більше не буду. Ну, звісно, вибачте. Ні, не вживали спиртне, звісно. То на столі склянки з-під компоту. Може, чаю? А давайте ми на вас потренуємося пов'язку на голову накладати! Ні, мамі зять не потрібен. Он там через дві кімнати живе шостокурсниця, красива. Буде гінекологом. Так, наче вільна, хлопці не ходять.

В травні розписалися.

Тепер Оля керує пологовим будинком, а її чоловік (здається Олексій) десь слідчим працює. Дуже рідко бачимся, киваємо, посміхаємся, і йдемо, куди йшли.

  Учені представили сенсаційні результати досліджень, що стосуються боротьби із старінням. До рецепту безсмертя, звичайно, ще далеко, але ліки, що дозволяють кому завгодно стати довгожителем, вже практично готові. Про це заявив професор Нир Барзилей з нью-йоркського Медичного коледжу Альберта Ейнштейна. "Фармацевти зробили справжній прорив", - сказав він під час Лондонської конференції медиків. Барзилей - один з провідних світових експертів в області вивчення питань старіння. Протягом декількох років його команда досліджувала генетичні можливості, завдяки яким люди зможуть жити дуже довго. Учений пояснив журналістам, що люди, які помирають між 70 - 80 роками, як правило, серйозно хворіють. А ось столітні зазвичай помирають не унаслідок якої-небудь страшної недуги, а вже від старості. Саме на основі досліджень генів, виявлених у довгожителів, і були розроблені пігулки до яких без приставки "супер" не обійтися ніяк. За запевненнями учених, ці ліки дозволять людям жити до ста років і довше, при цьому назавжди забувши про такі недуги, як рак, діабет і хвороба Альцгеймера. Препарати можуть з'явитися у продажу вже в 2012 р., завірили дослідники. Вже жодне десятиліття шукають формулу довгожительства. Так, британські медики запропонували метод, завдяки якому людський організм зможе відновлюватися. Для цього вимагається оперативне втручання в результаті якого старіючі тканини організму будуть замінені на здорові. У Росії також зробили ставку на пігулки. На початку 2010 р. держкорпорація Роснано заявила, що вкладатиме гроші у виробництво інноваційних ліків, які розробляє компанія "Митотех", створена при МГУ ім. Ломоносова. Бюджет проекту - 1,8 млрд рублів. У основі російських препаратів - так звані "іони Скулачева". Ці антиоксиданти розміром в півтори нанометри нейтралізують активні форми кисню в клітинах, що дозволяє значно уповільнити старіння організму.

Постійна адреса статті : http://www.utro.ru/articles/ 2010/05/12/893175.shtml

Дуже хотілося б цьому повірити, але чі можна? Як вважаєте?