От уже кілька років поспіль точиться розмова навкруги українського геополітичного майбутнього. Частина політиків (і експертів, і населення) виступає за приєднання до НАТО, інше до ОДКБ (під проводом Росії), а треті кажуть, що Україні треба бути нейтральною.

   Що-ж буде коли ми вступимо до НАТО?

   Існує міф про те, що вступивши до цієї організації Україна буде втягнута до якогось конфлікту за участю організації... Це звичайно брєд і провокакція, але все-ж таки є і "мінуси" із вступу до альянсу - в блоці кілька десятків військових держав, що мають досить різні культурні особливості (це англійці з американцями культурно схожі - а от українці з ісландцями щось не дуже), що у випадку небезпеки для України може вилитися не більше ніж простою словесною підтримкою. Так вступивши в НАТО - ми отримаємо певні гарантії, зростання ВПК і економію на оборону, але поміж тим втратимо шанс відігравати серйозну геополітичну гру - оскільки провідним державам НАТО це може несподобатися...

   Що відбудеться у разі приєднання до ОДКБ?
  
   Вступати до організації немає сенсу хоча-б тому, що усередині організації не існує чіткої мети, не існує чіткої стратегії розвитку і чіткої систему взаємодії. По своїй суті організація виконує не більше ніж політичну функцію задоволення амбіцій Кремля, як гегемона на пострадянському просторі. У випадку реального конфлікта буде дуже складно домогтися навіть слів підтримки, а не те щоб реальних дій. У середньостроковому майбутньому ця організація так чи інакше але буде втягнута у конфлікт з КНР - який саме сьогодні придивляється до територій країн-учасників ОДКБ.

   Що буде коли залишимося нейтральними?

   Дуже часто чується від політиків - "Україна - це східноєвропейська Швейцарія, що має бути нейтральною". Але ніхто з них не каже, що та-ж сама Швейцарія витрачаэ у рік приблизно 5 млрд долярів, а кількість особового складу і активного (АКТИВНОГО!) резерву складає 250.000 чоловік, а ще існують воєнізовані формування загальної чисельності в 280.000 - і це при населенні в 8 млн чоловік... Ситуація з другою великою нейтральною державою - Швецією подібна - бюджет в 6 млрд дол., у складі військ найсучасніша техніка, а флот найсильніший на Балтиці - 13 корветів і 7 підводних човнів (для довідки - це вже більше аніж має Україна і Росія разом узяті на Чорному морі) не кажучи уже про менші кораблі. В Україні таких можливостей немає - ані достойного фінансування (враховуючи специфіку країни нам потрібно не менше 6-7 млрд доларів, а маємо фактично трохи більше 1-го мільярду...), ані вигідного у оборонному плані розташування (вся Швейцарія - це гори, де наступати фактично неможливо, а Швеція відгорожена від сильних держав морем і при цьому має потужний флот), ані можливості відмобілізувати 3-х мільйонну армію за кілька днів (що може зробити з легкістю Швейцарія). Якщо Ви думаєте, ща нашу країну хтось захистить за її добровольну здачу ядерної зброї - дуже помиляєтесь (Тузла вам у приклад), а якщо думаєте - що ніхто і ніколи не нападе, бо ми нейтральні - теж помиляєтесь - світ має здатність змінюватись і неввідомо що буде завтра...

    Маємо вихід - але нереалізовуємо... 

   ГУАМ - об"єднання Грузії,України, Азербайджану та Молдови - політично-економічне об"єднання регіонального розвитку країн, що пов"язані міцним ідеологічним зв"язком, спільними демократичними цінностями навіть спільною історією - держави поміж яких ніколи не виникало конфліктів. Сумарний ВВП країн ГУАМ складає близько 350 млрд доларів, чисельність збройних сил і воєнізованих формувань складає близько 350.000 чоловік, населення складає більше 60 млн. Але головне зовсім не це - кожна країна зацікавлена у іншій, що створює певну взаємозалежність. Про взаємозалежність хотілося-б написати окремо - а зараз хочу звернути увагу на те, що такий політично-військовий блок зміг-би активно впливати як на "іранский процес" так і на чорноморські політичні процеси, нейтралізувати Румунію (що небезпечна для України), забезпечити стабільність на південному Кавказі і посилити економіки країн-учасник проекту (наприклад Грузія має потужності для виробництва військових літаків, Україна має науковий потенціал для створення літаків, а Азербайджан має ресурси для фінансування проектів по літакобудуванню).

   
   "Вишеградська четвірка" - подібна до ГУАМ організація, що включає Польщу, Чехію, Словаччину і Угорщину. У разі приєднання групи ГУАМ до "Вишеграду" Україна мала-б можливість впливати на глобальну політику в цілому - оскільки це-б дозволило "закрити" на собі простір від Балтики до Чорного моря - у такій ситуації газові шантажи Росії не мали-б ніякого сенсу (у свій час польський Президент пропонував створення "Енергетичного НАТО", але тоді польська ініціатива не була почута), це-б дозволило диверсифікувати постачання енергоресурсів, змогло-б збільшити промислове виробництво в Україні (для колосального по об"ємам ринку Польщі) а головне дати поштовх до подальшого розвитку ВПК України у рамках альянсу (не секрет, що у України найбільший потенціал усередині гіпотетичного альянсу). Окрім того жоден з учасників не міг-би диктувати умови Україні - оскільки наша-б країна була-юб тут наймогутнішою силою. Загальні військові сили склали-б більше 600.000 чоловік - з великим потужними виробничими можливостями усього спектру військової техніки та озброєння, з загальним ВВП країн-учасниць понад 1,5 трлн доларів. При всьому тому, що кожна країна мала-б свої мотиваційні причини для вступу у подібний військово-політично-економічний альянс.
Для Грузії, Азербайджана, Угорщини, Молдови, Чехії і Словаччини - це безумовно гарантування стабільності в регіоні (усі ці країни так чи інакше мають деякі проблеми із сусідами), а для України і Польщі (окрім гарантування безпеки) - це посилення власної ваги на світовій геополітичній арені.

   Ймовірним учасником подібного геополітичного проекту стає Білорусь (з огляду на недружні дії Росії) та країни Прибалтики (що історично зацікавлені в регіональному альянсі).
  

-Война НАТО против Сербии - лишила страну прав на территориальную целостность. 

Дим, мы же стобой говорили на эту тему. Скажи, неужели ты думаешь, что в нынешних условиях НАТО является гарантией безопасности, в условиях, когда Европа боится России и не хочет идти с ней на конфликт.Германия и Франция четко показывают в этом плане свою позицию - воевать они не будут. 

Б) если НАТО не способное защитить восточных союзников (а в этом нет сомнений, учитывая, что там принимаются решения консенсусом, а европейцы имеют большинство)  Польша уже  предпочла идти на дополнительные двухсторонние договоры с США), кто тогда может защитить нас?

С) Может США, с которым нужно идти на двухсторонний союз, при условии, что мы идем на евроатлантический курс окончательно и безповоротно. Это означает, что мы вступаем в конфликт с континентальной Европой, которая четко обозначала свой интерес - не воевать с Россией. Более того, позавчера Саркози заявил, что необходимо создать экономическое пространство с РФ. Следовательно, педалирование конфликта с Россией из -за НАТО, ставит нас перед необходимостью конфликта со Старой Европой. Готовы ли мы к такому конфликту, который фактически приведет нас к состоянию континентальной изоляции? Ведь мы даже с русскими не можем сражаться, а  так оказываемся в ситуации УНР, которая воевала на всех фронтах? 

Жду ответа

Ближайшая цель Украины это вступление в НАТО


Это говорит о чем ?

Народу необходимо защитить свои достижения, понятно дело экономические.
тоисть, благосостояние каждого. Но мы то это еще не осознали а может и не имеем того что
хотелось бы защищать.

Что будем защищать и от кого?

[ Читать дальше ]

Все любителям любящим порассуждать про скорее вступление Украины в НАТО посвящается. Алена Гетьманчук только что вернулась из большого турне по Европе, во время которого встречалась в ведущими европейскими политиками, дипломатами и т.д. Вот что она увидела в Берлине. Оговорюсь, что Алена прожженая евроатлантистка. Алексу_74 привет

В 2008 году Украина как никогда была близка к предоставлению плана действий по подготовке к членству (ПДЧ) в НАТО.

В начале года Украина подала заявку о присоединении ее к ПДЧ, которая очень скоро получила одобрение и поддержку США. Рассмотрение заявки было запланировано во время проведения апрельского саммита НАТО в Бухаресте. Вместе с Украиной на присоединение к ПДЧ рассчитывала Грузия. Против присоединения этих стран к ПДЧ — фактически заключительному этапу на пути к членству в НАТО — резко выступили Франция и Германия, опасаясь негативной реакции России. Тем не менее, в Бухаресте были подписаны договоренности о поддержке странами-членами Альянса продвижений к членству в НАТО Украины и Грузии, а рассмотрения вопроса о присоединении этих стран к ПДЧ было запланировано на декабрь.

Казало бы, военный конфликт Грузии и России, который произошел в августе 2008 года, должен был подтолкнуть страны НАТО к присоединению к Альянсу Украины и Грузии. И если Франция уже начала сомневаться в своей негативной оценке этого вопроса, то Германия упорно продолжала настаивать на своем. Она фактически убедила остальные страны-члены НАТО в том, что присоединении «кошмарной» в политическом плане Украины только усилит напряженность в отношениях Альянса с Россией, что неблагоприятно скажется на проведении военной миссии НАТО в Афганистане. В итоге, из-за усилий Германии, на декабрьском саммите НАТО в Брюсселе вопрос присоединения Украины к ПДЧ фактически спустили на тормозах, сосредоточившись на решении проблем в Афганистане.

О поведении Германии в предверии декабрьского саммита НАТО в Брюсселе и ее противодействии относительно присоединения Украины к ПДЧ рассказывается в опубликованной на сайтах WikiLeaks депеше правительству США от строго «засекреченного источника» в НАТО, который фигурирует в ряде секретных документов под именем Джефф Ратке, датированной 14 ноября 2008 года под названием «Германия против ПДЧ и дополнительных войск для Афганистана».

[ Читати далі ]

Наступного тижня перший заступник голови Верховної Ради Андрій Парубій вирушає в США домовлятися про передачу Україні сучасної зброї.

За словами першого віце-спікера, Україна як ніколи потребує високоточної оборонної зброї: «найважливіше – зміцнювати наші збройні сили, домагатися, щоб США дали нам високоточну сучасну зброю. Наступного тижня я їду в Сполучені Штати, щоб говорити про це дуже предметно і прицільно».

Раніше новий глава Пентагону Ештон Картер висловив думку, що Україні варто надати зброю. «Я думаю, ми маємо допомогти українцям себе захищати. Я не можу сказати зараз, яким саме озброєнням, оскільки не говорив про це ні з нашим, ні з українським військовим керівництвом. Але схиляюся до варіанту надання їм зброї, у тому числі і летальної», – заявляв він.

Нещодавно, через не вказані джерела в керівництві Північно-Атлантичного альянсу (НАТО) став відомий список тієї військової техніки і спорядження, який буде поставлено Україні та її армії для протистояння російської агресії на Сході України. Наданий список є, звичайно ж, ще не остаточним, але з упевненістю на 95% можна стверджувати, що все нижченаведене буде скоро на Сході України.

Таким чином, в Україну незабаром можуть прибути:

1. Розвідка, системи РЕБ, ППО бригадного рівня,

2. ПТО батальйонного рівня, новітнє обладнання для ведення військових дій вночі, MRAP.

3. Розвідка — системи узгодження супутникової розвідки і (можливо) — наведення.

4. Системи радіолокаційної розвідки артилерії, систем зв’язку і ППО.

5. Також поставка і БРЛО.

6. Системи РЕБ — включаючи системи активного придушення противника і протирадіолокаційної ударної системи.

7. ППО бригадного рівня — крім систем типу FIM-92 Stinger, можливо також шведський RBS 70 і ПЗРК «Грім».

8. ПТО батальйонного рівня — FGM-148 Javelin і найімовірніше польська версія ізраїльського комплексу Spike.

9. MRAP — поставки в основному за рахунок скорочення американського контингенту в Афганістані та Іраку, а також із резервів армії США, включаючи можливо резерв HMMWV і M113.

Крім того, Україна зобов’язалася перейти на стандарт НАТО по калібру автоматичних гранатометів, включаючи постачання всіх компонентів. Обговорюється питання поставок систем Hellfire і можливо Maveriс надалі, для оснащення штурмової авіації.Також країни НАТО нададуть необхідну кількість фахівців для навчання користуванню новітньої техніки.

• Якби у найближчу неділю відбувся референдум щодо членства у НАТО, у ньому узяло б участь 68% громадян України. Більшість з них (59%) проголосувала б „проти” вступу, 22% – „за” і 19% тих, хто ще не визначився.
• Більше двох третин – 70% громадян України – вважають важливим для себе знати, якими були б наслiдки вступу чи не вступу України до НАТО.• Знають про існування державної програми iнформування громадськостi з питань євроатлантичної iнтеграцiї 7% опитаних, ще 32% чули, що така програма є, але мало про неї знають, а 50% не знають про це нічого.
• Визнали себе добре поінформованими щодо наслідків вступу чи не вступу до НАТО лише 16%, 37% – дещо поінформовані, а 31% мало поінформовані і ще 16% не поінформовані зовсім.
• Загалом лише 6% громадян України вважають, що держава достатньо інформує громадян про те, якими є наслідки вступу країни до НАТО, ще 30% вважають, що певна інформація є, але її недостатньо, а на думку 43%, корисної інформації, практично, немає. Не цікавляться цими питаннями 11% опитаних.
• Лише 13% громадян протягом цього року доводилося неодноразово знайомитися у засобах масової інформації з інформаційними матеріалами щодо НАТО, 34% – дуже рідко, а 39% таких матеріалів майже не зустрічали.
• Найбільше (40%) опитані зазначають, що зустрічали матеріали про НАТО у ЗМІ більш негативні, 24% – більш позитивні. А 24% – нейтрально-інформативні.
• На індикативні запитання, які давали змогу виявити знання респондентів про НАТО, лише меншість дала правильні відповіді: 18.5% – що рішення у НАТО ухвалюються консенсусом і 17% – що НАТО не веде війни в Іраку. Ці цифри лишаються практично незмінними протягом останніх років.
• Останнє питання є принциповим для ставлення до членства України в НАТО: ті, хто вважає, що Україна не веде війну в Іраку, проголосували б на референдумі за вступ до НАТО, а ті, хто вважає, що Україна веде війну в Іраку, проголосували б проти.

Согласно данным социологического опроса, 23% населения Украине считает внешние угрозы территориальной целостности государства «маловероятными» или «почти невероятными».

А как бы проголосовали Вы?

Більше, ніж конфлікт цих двох країн

Цей конфлікт розпочався із законної вимоги до Австрії з боку Литви видати їй колишнього полковника КДБ і командира групи «Альфа» Міхаїла Ґоловатова. Цю вимогу Австрія просто проігнорувала, випустивши його до Москви менше, ніж через двадцять чотири години після затримання.

Варто пригадати, що саме ця група «Альфа» під командуванням  Ґоловатова13 січня 1991 року вчинила криваве побоїще біля вільнюської телевізійної вежі. Михайло Головатов підозрюється в дії, котра класифікуються як злочин проти людяності та військовий злочин. Тому цілком можна зрозуміти різку реакцію Литви на австрійське відпущення по суті військового злочинця, який мав би постати перед литовським судом.

Однак, схоже, що у «старій» Європі існують дещо різні підходи до військових злочинів. Так Івана Дем'янюка, якого німецький суд засудив на основі «документів» надісланих ще радянським КДБ (котрі були свого часу визнані фальшивкою американським ФБР), можна визначати військовим злочинцем. А  Міхаїла Ґоловатова, який несе повну відповідальність за дії «Альфи», відпускають, ніби це зовсім не він виконував у Литві кремлівські злочинні накази.

Таким чином, можна сказати, що до неприкритого лобі інтересів Кремля в Європейському Союзі – Німеччини і Франції – приєдналася ще й Австрія. Можливо, через запізніле почуття вдячності СРСР, який після Другої світової за 10 років окупації вивів свої війська з Австрії, змусивши її перед тим прийняти статус нейтральної держави. Хоча також варто не забувати і про досить тісні зв’язки між Австрією і російськими енергетичними компаніями, які можуть опосередковано впливатьи на рішення австрійського уряду. [ Читати далі ]