До ладу про владу

Присвячую



1. Влада
За будь-які процеси, що відбуваються в державі, відповідальність несе діюча влада. Наголошую ще і ще раз: за будь-які процеси хороші чи погані відповідає влада і тільки влада, бо на те вона і обрана, щоб бути владою! Щоб керувати і нести відповідальність за свої дії і за все, що відбувається в країні. Все! Іншого не дано! Влада відповідальна за все! Як капітан відповідає виключно особисто за свій корабель і його команду, як кожен командир відповідає за вчинки своїх підлеглих тощо.
Таким чином якщо в державі безлад, масові заворушення, повстання та інші протестні акції, то вся вина лягає виключно на владу, бо її найперший обов'язок є упереджувати подібні негативні події в країні. Упереджувати!
Образно кажучи, діяльність влади схожа з роботою водія громадського транспорту – «маршутки», який може ввічливо обслуговувати пасажирів і везти їх гарно з комфортом, а може, користуючись своїм домінуючим положенням, ображати пасажирів, або починає різко гальмувати чи газувати, аж йому мусять обурено кричати: «Акуратніше! Не дрова везеш!» Звісно, що дуже нездалий водій спричинить аварію і пасажири постраждають. Але зараз у нас йде мова про машиніста потяга Вітю, який несподівано вирішив розвернутись з однієї колії на іншу в зворотньому напрямку без жодних перехідних стрілок, а ось так прямо посередині. А шо? А я так хочу! Я – машиніст! Ну і що: поїзд не мій! Пасажири не хочуть! А хто їх питати буде, коли кермо у мене?.. Я так хочу! Га-га-га (класичний ржач ідіота).
Та зараз не до жартів. Трагедія кривавих побоїщ мирних і беззбройних протестуючих людей до зубів екіпірованими бійцями спецпідрозділів «Беркут», «Грифон», «Омега» та іншими аж до людських жертв і каліцтва, поставило країну на край прірви. Понад два місяці протистояння тільки посилили антагонізм сторін: народу проти влади. Вже розпочалася справжня всенародна антиурядова війна! Вже! Війна почалася! Ставлю до відома, якщо хтось ще цього не зрозумів!
Війна розпочалася. І вся відповідальність за це і за всі події в України в листопаді-грудні 2013-го року та січня 2014-го лежить виключно на владі: на вже екс-президенті України В. Януковичу, екс-прем'єр-міністрові України М. Азарову, всіх бувших міністрах цього Уряду України, всіх членах Адміністрації Президента і правлячої коаліції депутатів з фракцій ПРУ та КПУ у Верховній Раді України. Всі вони мають бути притягнуті до відповідальності і понести покарання за безлад і людські жертви, які відбулись за цей час. Всі! Бо вони і були виконавча влада на той час. Все. Тільки так і іншого не буде: влада вчинила злочин проти народу і країни, тому мусить за це відповісти за всією суворістю Народного трибуналу.

2. Злочин влади
В усі часи вбивство поранених у шпиталях, а також обстріл і знищення транспортних засобів з червоними хрестами, які перевозять поранених – це вважалось найогиднішим і найбрутальнішим злочином, який кваліфікується як найбільший злочин в світі: злочин проти людяності. Такі злочини не мають прощення!
Трагедія вбивства опозиціонера Юрія Вербицького однозначно провладними банд-силовиками з викраденням із лікарні прямо з під рук оперуючого лікаря – одного цього антилюдського злочину було б достатньо для знищення всієї влади як такої. Достатньо! Але жертв значно більше!
Те, як поводять себе бійці спецпідрозділів з мирним беззбройним населенням шокує весь світ: застосування кийків з металевою серцевиною, що запросто в друзьки з одного удару розбивають цеглу, і ними беркутівці б'ють переважно по заборонених законом (увага! заборонено законом!) життєвих органах, а найбільше – по голові та обличчі. Включно жінок і дівчат.  Кривава бійня в ніч на 30 листопада на київському Євромайдані яскраво показало цей жах провладного садизму, який триває і дотепер, а воно вже настало 25 січня 2014 року. Важко назвати цих звірів з людською подобою, як захисників правопорядку або правоохоронцями. То нелюди! І влада ними керує нелюдська!
Один фахівець розповів, що всі ті, кого зараз узагальнено називають «тітушками» – це різні спортсмени-невдахи та так звані доморощені «качки», що їх забракували для прийому до спецпідрозділів МВС! Вони виявилися для приймальної комісії занадто слабкодухі, тому мають довести ділом свою звірячу поставу, щоб їх взяли. А до того вони перебувають на побігеньках у організаторів рейдерських захоплень, у влаштуванні провокацій та бійок серед опозиційних протестувальників, залякуванні та вибиванні боргів тощо. Уявляєте якими морально-етичними засадами оперують мізки у бійців спецпідрозділів «Беркут» і їм подібних, якщо тітушки і їм подібна наволоч є занадто слабкодухі? Не даремно навіть священники кинулись на втьоки перед атакуючими беркутівцями! Бо коли стояли на розмежуванні, то лише з боку «Беркуту» до них доносились матюки й образи, а то навіть летіли сніжки і каміння. Тут пощади очікувати марно навіть священникам.
Взагалі застосування спецпідрозділами каміння і пляшок з запальною сумішшю, які були захоплені чи виготовлені власноруч, є абсурдом за всіма законами! Для того ці підрозділи і називаються спеціалізованими, що вони екіпіровані різними спецзасобами: кийки, щити, шоломи, захисні бронежилети, водомети, гази, світло-шумові гранати, гумові кулі, помпові рушниці, бронеавтомобілі тощо. Всього не злічити, але беркутівці ще масовано жбурляли каміння і пляшки з «коктейлем Молотова» (!) у мітингуючих, у тих, в кого більше нічого і немає для свого захисту – тільки каміння. І ще вогонь, як захист від нечистої сили.
Злочини беркутівців настільки масові, що вже не потрібно відшукувати окремих злочинців побиття людей 30 листопада, а треба однозначно першою і головною умовою нової української влади є видати Указ і віддати наказ про розпуск всіх суко-спецчастин як «Беркут» і їм подібних в Україні. В тому Указі вказати, що всіх беркутівців буде піддано суду Народного трибуналу, де буде враховано час, коли вони прийшли з повинною. Всіх інших буде покарано згідно їх злочинів. Починаючи з вини кожного (кожного!) беркутівця у загибелі Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жіздневського, Романа Сеника та інших жертв.

3. Легітимність влади
Багато спекуляцій звучить щодо «легітимності влади» і необхідності визнавати її до скону, тому хочу зупинитись на цій темі. Законно обрана влада має і діяти в межах закону – чи я помиляюсь? Ні, я не помиляюсь. Влада легітимна доти, доки вона не порушує законів, а коли порушує – влада втрачає легітимність автоматично! Наголошую: порушено закони – легітимність скасовано.
Але щоб не повторювати невігластво екс-міністра юстиції Лукаш, почнемо з того, що навіть у часи Древнього Риму, звідки і походить цей термін «legitimus», що перекладається як «законно», тобто згідно закону, по закону тощо, – вже тоді існував принцип, що жоден закон не може бути використаний для творення очевидного зла. Не буду розписувати юридичні тонкощі, але сутність ясна: закони мають нести виключно добро, справедливість і порядок. В протилежному випадку закон втрачає своє значення і перестає бути легітимним. В давньоримському праві застарілі закони не відміняли, а просто переставали їх застосовувати і вони втрачали свою легітимність вживання в юридичній практиці, хоча формально і продовжували діяти.
Насправді всяка легітимність в реальному житті поділяється на юридичну і моральну. Коли ви звертаєтесь до лікаря, адвоката чи державного службовця, то ви не починаєте з того, що вимагаєте показати дипломи про освіту, довідки про стаж роботи, успіхи і догани, або довідки про відсутність інфекційних захворювань і тому подібне. Ні, все це юридичне легітимне право на посаду перевіряє відділ кадрів даного закладу  або власник, а ми просто довіряємось цьому і в свою чергу докладаємо свою моральну легітимність. Коли ж цієї довіри нема, то наступає конфлікт юридичної і моральної легітимності. Ось яскравий приклад сучасних українських судів: по закону всі судді юридично легітимні, але ми знаємо з життєвого досвіду, що більшість суддів беруть хабарі і приймають неправдиві рішення, отже ми їх рішенням не довіряємо. Звідси суд втрачає свою головну суспільну функцію: творити порядок в суспільстві. Народ не довіряє таким судам! Коли немає справедливості в судах і немає довіри до їх рішень, то порядку в державі не може бути апріорі!
Те саме стосується щодо міліції. Події у Врадіївці яскраво засвідчили моральну нелегітимність міліції у місцевого населення. Міліція стала сама розплідником злочинності! Грабували, гвалтували і вбивали люди в погонах, навіть офіцери МВС в чині капітана, бо знали свою безкарність. А справді: хто може їх покарати? Ніхто. На всіх ланках в державі хабарництво і кругова порука. Прокуратура та СБУ такі самі злочинці і хабарники! Захисту в нашій державі простому громадянинові шукати ніде! Ніде! Залишається тільки кричати: «Бандити! Рятуйте! Міліція напала!»
Погодьтесь, що країна з такою владою втрачає всяку легітимність в довірі населення. Найбільше вражає, що самим багатим класом в Україні є не бізнесмени, а судді, прокурори, міліція, податкові та всі інші урядові чиновники. Причому всі знають про це, знають про величезні тіньові прибутки від розкрадання державних коштів і ресурсів, злочинне привласнення всенародних багатств! Як можуть чиновники йти з державної служби мультимільйонерами?! Оце так «слуги народу»! Дуже сподіваюсь, що Революція Гідності 2014-го року не розфітькає свій рушійний потенціал на чвари політиканчиків, а будуть насправді проведені реально глобальні реформи адміністративного і державного устрою в Україні.
Тепер про легітимність колишньої влади: Президент України Віктор Янукович був обраний за Конституцією України в редакції 2004 р. Велика ганьба Віктору Ющенку, що він не провів одразу після своєї інавгурації всенародного референдуму щодо затвердження цієї оновленої і на той момент ще не діючої Конституції України, але не зважаючи на технічні (!) порушення процедури, ця Конституція була прийнята у Верховній Раді України конституційною більшістю голосів народних депутатів у тому числі за участтю фракцій КПУ та ПРУ! Хто хотів з депутатів – той був і голосував «за» чи «проти». Отже є пріорітетна юридична норма! Жодне положення «Закону про Конституційний Суд України» не дає цьому суду право відміняти діючу Конституцію чи міняти її на іншу, отже це є грубе юридичне порушення законодавства України. Якби Віктор Янукович одразу після рішення Конституційного Суду України поставив це питання у Верховній Раді України, або ще краще: виніс на всенародний референдум – всі питання щодо легітимності дій повернення Конституції 1996 р. були б зняті. Але нічого такого не було! Відбувся цинічний конституційний переворот, який не має жодної юридичної легітимності! Висновок однозначний: влада була обрана легітимною, але вона сама позбавила себе цього. Відразу з волюнтаристським введенням в дію норм Конституції України 1996 р. юридичну легітимність влади і особисто Президента України Віктора Януковича було втрачено! З цього моменту вся легітимність президента була виключно морального плану і трималась виключно на його євроінтеграційній діяльності, і якої він позбувся одразу після провалу у Вільнюсі 29-го і масакрі-бійні на Євромайдані в Києві 30 листопада 2013 року.
Варто також вказати, що більша частина законодавства України не має належної юридичної легітимності, тому що в обох Конституціях України і 1996-го і 2004-го років є норма, що народний депутат має голосувати у ВРУ на сесіях виключно особисто. Жодних вказівок на можливість передачі права голосування депутатом комусь іншому в Конституції нема. Таким чином всі закони і постанови, всі інші документи, як і обрання суддів та всіх різноманітних посадовців, комісій і все-все, де було використано так зване «кнопкодавство», коли сам депутат фізично був відсутній при голосуванні на своєму місці, а хтось інший натиснув потрібну кнопку і проголосував за нього його депутатською карткою  – все це юридичне порушення закону найвищої дії: норми Конституції. Отже не є легітимним, не є законним.
Мало того: цілковито втратила легітимність законодавчого процесу в державі вже минула Верховна Рада України 7-го скликання. Досить нагадати так зване «виїзне засідання ВРУ» з силовим недопущенням депутатів опозиції на нього, що вже було брутальним законодавчим злочином, але голосування 16 січня в сесійній залі ВРУ перевершило і його своєю цинічною наглістю. Фактично Бюджет України та драконівські антинародні закони приймали з грубійшим порушенням норм регламенту ВРУ всього 2 чоловіки, а всі інші депутати були просто статистами. З цього моменту сам термін «парламентаризму» щодо Верховної Ради України 7-го скликання втратив чинність. Отож в Україні настала повна відсутність легітимності всієї влади, всіх її гілок: законодавчої, виконавчої і судової в першу чергу юридично, але ще важливіше і загрозливіше – ними втрачено цілком і моральну легітимність у власного народу.  І в очах всього цивілізованого світу (члени Митного Союзу сюди не входять!), про що ясно засвідчили події у вигляді засудження та обструкції щодо представника української влади на світовому форумі в Давосі.

4. Опозиція є влада
Опозиція – це теж влада, точніше: частина влади, яка не є прямо при владі, але водночас впливає і безпосередньо контактує зі владою. Головне призначення опозиції: контроль над владою, критика дій влади, якщо ці дії несуть суспільну шкоду тощо. Парламентську опозицію складають депутати, які так само представляють певну кількість своїх виборців не залежно від мажоритарного чи партійного обрання. Завдання опозиції є образно кажучи: бути сторожовими псами, щоб винюхувати і вистежувати всі недоліки, помилки і прорахунки влади, а за тим оповіщати про них громадськість, яка має відповідно реагувати і впливати на владу.
Ще можна порівняти опозицію функціонально з гальмами в авто чи потягу: не дають розігнатись, але дають можливість вберегтись від катастрофи. І якщо наша держава увійшла в таку кризу-аварію, то вина опозиції тут так само є. На жаль, багато хто не розуміє, що опозиція – це також влада. Іноді навіть самі депутати-опозиціонери того не розуміють і все плачуться: «А що ми можемо зробити? Ось коли ми станемо владою...» Дзуськи ви станете владою, бо таких горе-майстрів нам не потрібно! Треба спочатку ще показати і доказати, чого ви варті, які ваші сили, коли ви не при силі.
Влада керує, а опозиція – гальмує, за тим і йде нормальний тандем в нормальній державі з нормальними політиками, які розуміють: сьогодні я при владі, а завтра – ти. Тому варто поводитись в таких межах протистояння, щоб коли поміняємось місцями, то і далі всім було як не комфортно, то принаймні не дуже зле. «Але маємо те, що маємо і конче мусимо те виправити», – як сказав свого часу Іван Багряний, а за ним повторив першу частину виразу свого часу Леонід Кравчук.
Завдання опозиції, як частини влади, працювати в першу чергу з народом і ще раз – з народом! Якщо парламентська більшість зайнята керуванням, «бабло»-гарбанням, розкошуванням, а за тим ігнорує домовлятись з меншістю про щось людське, але загрібає, як та дурна курка, все під себе, то опозиція повинна через народні протести домогтись, щоб до неї почали дослухатись. Користуючись своїм статусом, народні депутати від опозиції минулого року об'їхали майже всі регіони України включно зі Сходом і Півднем, чим заклали підвалини сучасного повстання. Але загалом опозиція зробила мало, дуже мало, тому ми і залетіли в таку кризу. Не дивно, що початок Євромайдану пройшов під гаслом: без політиків! Ображені опозиціонери заявляли, що то «підстава» від влади, підступна рука президента, а насправді народ просто дав оцінку їх провальній діяльності, яка позбавила нас євроінтеграції. Чому опозиція не зуміла пояснити провладній кліці, що не можна перескочити з одних рейок на інші одним махом – чому?
І таких «чому?» можна назбирати дуже багато, але наразі то без потреби. Опозиції потрібно проявляти побільше не голі амбіції, а плани і резолюції нашої Революції. Я особисто нічого з того не простежую. Коли сам був в Києві на Майдані 11 – 15 грудня 2013 р., то чув про переговори і ось вже 25 січня 2014 р., а жодних зрушень. Жодних! Захарченко на місці, Уряд на місці, «Беркут» на місці, хлопців в ув'язненні тільки більшає, вже є вбиті і скалічені... То про що ви домовляєтесь так? По-суті, тільки коли знову зустрітись і продовжити балачку про поламану тачку? Досить. Давно досить таких перемовин! Молодці на Майдані, що так і сказали: досить балачок – час братись до діла!
Діалог, як правильно визначив владика Гузар, це коли йде конкретна розмова, де кожна сторона пропонує можливі з її боку поступки і гарантії їх дотримання, але цього і близько немає з боку влади. Немає, не буде і вже не треба. Пізно домовлятися! Всю наявну владу в Україні скасовано! Волею народу, про що є підтвердження з багатьох регіонів України, де йде захоплення владних установ і організація народного управління. Все: процес пішов! Сам пішов! Знову не через заклики опозиційних лідерів, що вкотре не робить їм честі, а самочинно! Влада втратила всі важелі впливу і опозиції залишилось тільки перебрати ці повноваження. І це вже, нарешті, має зробити опозиція чіткими заявами: хто перейде на бік народу до максимум 1 лютого – той автоматично буде амністований, а після 1 лютого буде діяти Народний трибунал, який проведе люстрацію всіх силовиків та урядовців усіх рівнів. Потрібно висувати опозиції конкретні тези і накази від імені народу і Народної Ради, бо навіщо вона тоді створена?
Потрібно чітко оголоси народу країни і всьому світу, що терористичну та екстремістську владу Президента України Віктора Януковича припинено і його усунуто від керівництва державою, Уряд і Верховну Раду України – розпущено. Що приблизно у травні-червні відбудуться нові вибори до всіх рад і Президента України та пройде водночас референдум по Конституції, норми якої вже не будуть порушувати за жодних обставин. Коротко і ясно.
Опозиція має законне право брати в кризових випадках владу екстраординарним чином, тому що вона є теж влада!

5. Народ – суверен влади
Французьке слово «souverain» означає «носій найвищої влади» – як бачимо і тут народу доводиться мати нелегкий обов'язок щось нести, нехай це і найвища влада. Та водночас це і найвища відповідальність. Влада належить народу, але народ може втратити контроль над владою через свою легковажність та підступність узурпаторів влади. Ніщо в цьому світі не дається легко набути окрім хвороб, але все добре можна дуже легко втратити. Через свою легковажність українці багато раз втрачали свободу і державність, але не цього разу!
Висловлюю своє щире захоплення українським народом! Світова історія вчить, що тільки той народ вартий свободи, який готовий за неї самовіддано боротись. Ми вже двічі довели: народ України гідний свободи! І ми будемо вільними!
Звичайно, що не всім смакує свобода, про що досить доказово і показово засвідчив так званий «провладний анти-майдан», але якщо порівнювати майдани, то хіба тут є що порівнювати? Єдине, що не можу надто засуджувати цих людей з антимайдану, бо подібне було і в інших державах, де відміняли рабство і панщину. Завжди знаходилась чимала кількість таких, які не хотіли ставати вільними, бо за пана їм жилось спокійніше, їх все влаштовує так, як воно є.  І я особисто проти примусово визволяти таких людей, чи переконувати їх у протилежному, або засуджувати. Свобода за своїм змістом дає людині право вибору і якщо вона добровільно обирає примітивну неволю, то це її право. Я категорично виступаю проти в іншому: коли ці раби примушують мене та інших теж ставати рабами, бо то, на їх переконання, дуже гарно, то є «гарантована стабільність життя». Перепрошую ласкаво, але йдіть з такою стабільністю під три чорти. Найвища градація стабільності: тюрма, морг і цвинтар.
З іншого боку процеси встановлення народовладдя в пост-тоталітарній країні є дуже складним процесом і дуже часто люди думають, що вся проблема у владі, що всі негаразди через поганих керівників при владі, а не думають і не здогадуються, що все погано через саму структуру влади, яка і дотепер збережена у тоталітарній формі. Питання не в тому, що бюджетні гроші розкрадають і не правильно використовують, не у тому, що потрібно воювати з корупцією і хабарництвом жорстокістю покарання, а проблема знаходиться у зовсім іншій площині: чому у людей відбирають їх зароблене і не дають їм самим визначати, куди витрачати свої гроші, власні зароблені гроші! Чому все має вирішувати якийсь дядя чи тьотя з Києва, як колись з Москви? Вирішують все за нас і за наші гроші, яку нам освіту мати, як лікуватись, що нам в телевізорі дивитись, кому дати пільгу, а кому – не дати тощо. Не треба нам їх ласки чи не ласки, бо то все наші гроші! Наші! Не буває безкоштовної освіти чи безкоштовної медицини – не буває! Бюджетні гроші – це наші  людські гроші! Ось що доконано всім потрібно зрозуміти. Конче зрозуміти! Всім. Зміна влади на «своїх» не дає народу нічого доброго за такої структури економіки і влади, коли все забирають-здирають в один центр до купи і ділять з того, хто скільки урве. Ну був Ющенко-«чисті ручки» і що то дало? Юлі і коло неї дало, чимало дало і додало, а народу – кризу всучили. Янукович взагалі ще більше ще меншому колу гроші відвалює з бюджету, а на Сході та Півдні його електорат з чим був – з тим і лишився. Невже цього не досить, щоб зрозуміти: досить нас оподатковувати! Лишіть наші гроші нам!
Народовладдя настане тоді і тільки тоді, коли народ зможе сам розпоряджатись своїми коштами! Тому основа-основ майбутніх перемін має бути не проста зміна влади, а зміна фінансових потоків у державі, де основна їх маса повинна обертатись на місцевому рівні, а до гори має йти зовсім незначний відсоток і то за певні послуги від держави. Я не збираюсь виписувати всі тонкощі, бо це без потреби: ось поряд Польща, Австрія, Словакія – є в кого все перейняти і своє розумне додати.
Неможливо агітувати за свободу, яка гарантує тільки злидні, а не вільне економічне життя в достатку, якого просто не може бути за сучасної здирницької податкової системи. Геть податки! Державний апарат має заробляти свої гроші, а не видушувати їх з людей. Брехня, що без прямих податків держава не може існувати! Може, ще як зможе! Будуть багаті всі громадяни – буде багатою і держава. Водночас надбагаті олігархи Україну багатою щось не зробили і тому ходимо світами з простягнутою рукою.
Таким чином головне, що всі ми маємо конче зрозуміти: ціль Революції Гідності не в захопленні влади, а наша ціль є докорінна зміна структури влади в Україні! Народ і тільки народ має все вирішувати у своїй державі! Тоді і тільки тоді це буде справжнє народовладдя. А за тим постане справжня демократія! Справжня свобода! І справжня справедливість!
Всі на революцію! З нами Бог, за нами – Україна!
   
 Богдан Гордасевич


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 РОКУ (Діюча)

(Витяги)

Стаття 5.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 84.
Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.