хочу сюди!
 

Наталья

41 рік, терези, познайомиться з хлопцем у віці 39-45 років

Замітки з міткою «срср»

9 травня. Міфи історії

 1. Так є Фашиська Німеччина віроломно без оголошення війни, порушивши Пакт про ненапад напала на Радянський Союз. Ноту про оголошення війни посол Шуленбург вручив в 05:30, коли бойові дії почались. Замовчується  Радянський Союз віроломно напав на Фінляндію. Нота про оголошення війни була вручена так само після початку бойових дій. Чим кращі??? 2. Так є Радянські військовополенені утримувались у нелюдський умовах на відміну від військовополонених інших країн, тому що фашиська Німеччина "хатєла унічтожіть первоє в мірє соціалістічєскоє государство, государство рабочіх і крєстьян". Замовчується Радянський Союз НЕ РАТИФІКУВАВ Женевської конвенції утримання військовополонених яка регламентувала ці питання, тому Третій Рейх мав ФОРМАЛЬНЕ право не дотримуватись цих вимог. Фашиська Німеччина звернулась до СРСР через Міжнародний Червоний Хрест з просьбою, щоб дозволити отримувати посилки з продуктами тим військовополоненим, родичі яких знаходяться на окупованій території, так, як це було з полоненими західних держав. Радянський Союз відмовився КАТЕГОРИЧНО! Cаме тоді Сталін сказав свою відому фразу, що у нас немає військовополонених, а є зрадники Батьківщини. Окрім того на початку війни Німеччина відпустила велику кількість військовополонених з території України та Білорусії. 3. Так є Маршал Жуков вважається "Маршалом Пабєди", який чуть не давав зуботичини самому тов Сталіну. Замовчується "Чем больше хохлов ми уничтожим в етой войне, тем меньше после нее придется вивозить в Сибирь" Окрім того він був катом власного народу і придушував селянське повстання у Тамбовській губернії. При штурмі Берліна погнав власних солдат прямо по мінному полю!!! Окрім того за свідченнями маршала Рокосовського Жуков завжди пасував перед Сталіним коли потрібно було проявити твердість характеру. На його совісті поразка танкової баталії на лінії Рівне-Дубно-Луцьк. 4. Так є День перемоги 9 травня Замовчується Перемогу над фашизмом у Європі святкують 8 ТРАВНЯ! День перемоги ПОЧАЛИ СВЯТКУВАТИ через 10 років після закінчення війни. 5. Так є Втовкмачують в голови що війна почалася 22 червня і називають іі Великою вітчизняною. Замовчується На українських землях війна почалася значно раніше, нападом Угорщини на Підкарпатську Україну. 6. Так є На озброєнні армії СРСР знаходився чотирьохгранний багнет. Замовчується Даний багнет був заборонений міжнародними договорами, але Сталін відмовився його ратифікувати. Не достатньо вивести людину з бою (санітарні втрати), а "єслі біть то уже навєрняка" (безповоротні втрати). Збочена логіка азіатів. 7. Так є Процес над Іваном Демянюком був організований показово, на весь світ, постійно наголошувалось що він УКРАЇНЕЦЬ!!! Замовчується Іван Демянюк був ОПРАВДАНИЙ Верховним Судом держави Ізраїль. Ви знаєте ще хоча б одну країну у світі, яка ставиться більш прискіпливо до нациських злочинців чим Ізраїль? Отож бо! Окрім того німці, які достеменно служили в концтаборі Собібор, і з якими нібито служив І. Демянюк були ОПРАВДАНІ! А де хвалена німецька законність??? 8  Так є Багато хто, особливо комуністи, оперують даними, що на Нюрнбергському процесі перемогла демократія, і всі нацисти,  організація СС, включаючи і "пособніков фашістов - украінскіх буржуазніх націоналістов і іх прєдводітєля С. Бандєру" були засуджені як військові злочинці Замовчується Визнати С. Бандеру і ОУН військовими злочинцями це була мяко кажучи сексуальна, і як виявилось нездійсненна мрія радянського керівництва. Держави коаліції обвинувачення НЕ ПІДТРИМАЛИ! Далі, військовими злочинцями були визнані не всі СС, а тільки ЗАГАЛЬНІ (АЛЬГЕМАЙНЕ) СС, які займались охороною концтаборів та ін, але ВАФФЕН (ЗБРОЙНІ ЧАСТИНИ)  СС не були прирівняні до військових злочинців. Далі ще цікавіше!  Готлоб Бергер (16.07.1896-05.01.1975) обергрупенфюрер СС і військ СС. З квітня 1940 р керував Головним управлінням СС. 14.04.1949 р Військовим трибуналом  в Нюрнберзі по звинуваченню у знищенні євреїв був засуджений до 25 років тюрми, В січні 1951 р. вирок розрекламованого і пропіареного Нюрнбергського процесу переглядають, (хто після цього, скажіть будь-ласка є ревізіоністом?!), і термін увязнення скорочують до 10 років, а 16 ГРУДНЯ 1951 РОКУ  Бергер вийшов на свободу!!! Іоганнес Хассеброек (1919-1975) Ангійським військовим трибуналом приговорений до 15 років тюрми. Звільнений у 1954 році!!! Август Хейссмейер (11.01.1897-16.01.1979) обергруппенфюрер СС. В структурі СС очолив власну службу, яка займалася питаннями націонал-соціалістичного виховання членів СС. Тюремний строк аж 18 міс! Підіть розбийте вітрину у супермаркеті, і вам дадуть більше! Вольдемар Ховен (1893-02.06.1948) Військовий злочинець, гауптштурмфюрер СС. Проводив над людьми експерименти у концентраційному таборі "Бухенвальд" з збудниками тифу і вірусами., складав фальшиві документи про причини смерті. (Боже мій, до чого приводить хвалена німецька педантичність! Вдумайтесь, вони ФІКСУВАЛИ ПРИЧИНИ СМЕРТІ,  осіб, яких хотіли знищити!) А архіви концентраційного табору Аушвіц знаходяться в Росії, і досі є ЗАСЕКРЕЧЕНИМИ!  З якого б це дива? Чи не тому, що там вказані безпосередні причини смерті увязнених, і ці причини не вкладуються у історію написану переможцями. Вольдемар Ховен був заарештований трибуналом СС у вересні 1943 року. Тобто військових злочинців арештовували не тільки війська коаліції, але і СС! Страшна справа! Шановні комуністи знайдіть мені історію, коли функціонер НКВД був заарештований органами НКВД за негуманне поводження з вязнями??? І на останок : Пауль Хаусер -оберстгруппенфюрер СС і генерал-полковник СС. Звання "оберстгруппенфюрера" за всю війну отримало лише 5 осіб. Думаєте засуджений Нюрнбергом? На Нюрнбергському процесі виступав як свідок захисту СС!!! 9. Так є Ніхто і ніколи не говорить про подальшу долю деяких концентраційних таборів. Замовчується Концтабір Грос-Розен. До 1945р утримувались карні злочинці. З 1945 по 1947 р. спецтабір НКВД. Концтабір Заксенхаузен серпень 1945 по 1948 рр спецтабір НКВД №7 Концтабір Бухенвальд до 1950 р спецтабір НКВД №2 10. Так є "Совєтскага армія нєсла асвабаждєніє жітєлям Європи от немецкого іга" Замовчується "Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок, візьміть їх як заслужений трофей" - Ілля Еренбург, радянський письменник-пропагандист. Достатньо почитати Ентоні Бівора "Падіння Берліну. 1945р". Книга доступна російською на militera.ru. Окрім того "визволителі" відзначилися у Польщі та Румунії, які формально були СОЮЗНИКАМИ! І в сам кінець картинка в тему. Хай Бог милує від таких "братів" і такого "звільнення". Габбі Кьопп " Навіщо я народилася дівчинкою?". з серії "Нетабачна історія". Правда тираж невеликий - 1000 примірників. І на остаток хочу сказати всім, хто захоче звинуватити мене у антисемітизмі, неофашизмі, чи ще у чомусь. Вся взята мною інформація є доступною в інтернеті чи на паперових носіях. Я не використовував у своїй маленькій замітці праці А. Розенберга, А. Гітлера, Девіда Дюка чи Юргена Графта, людей якмх звинувачують у антисемітизмі. Всі книги та сайти якими я користувався                                           Є ВИКЛЮЧНО РОСІЙСЬКОМОВНИМИ!!! З святом Вас, дорогі українці! 05.05.2012.                                                                                                Рівне

Як воювали з українською мовою.

Прошу розповсюдити цей ролик - люди мають знати правду.

Колядки і щедрівки, які перемогли програму «Время»

04.01.2012 11:38 Олександр Палій, пудбікації  УНІАН

Невдовзі після війни, у 1947 році радянський радіоефір раптом завмер. Люди пам‘ятали, що таке могло статися хіба на початку війни. Усе виявилося простіше: на середині передачі хтось із ЦК партії зупинив трансляцію українських різдвяних колядок у виконанні Івана Козловського. Тоді ж з магазинів по всьому СРСР були вилучені й знищені його платівки. Але рукописи не горять:

Після такої історії в СРСР вижив би мало хто. Однак, стратити всесвітньовідомого співака означало додати аргумент щодо кровожерливості радянського режиму під час Холодної війни, що якраз починалася. Тим більше, що Козловський незадовго перед тим виступав перед лідерами СРСР, США і Великої Британії на конференції у Потсдамі й удостоївся численних компліментів. У 1973 році «фокус» з платівками повторився. Козловський ще раз спробував видати свої колядки окремою платівкою, але невдовзі їх теж було вилучено з магазинів і знищено. І для сталінського, і для лібералізованого «совка» українські колядки виявилися немалою загрозою.

Адже колядки, як мало що інше, підкреслювали естетичну неповноцінність «совка». Почувши їх (на тлі радянських «Огоньков» і «піонерських зорьок») людина могла відчути, де правда, а де ні. Протиставити цьому радянська влада просто не мала чого. «У меня для вас других писателей нет», як казав один радянський диктатор.

З однією українською щедрівкою стався неймовірний випадок. Ця мелодія раз пролунала на радіо, щоб завоювати світ. Це трапилося через 15 років після того, як у січні 1921 року її автора, видатного українського композитора Миколу Леонтовича, уві сні убив агент ЧК, що попросився в хату переночувати.

Ось уже понад півстоліття, на час різдвяних свят, «Щедрик» є найпопулярнішою мелодією у світі, відомою як «Carols of the Bells» або «Ukrainian Carols».

Бабин Яр судіть самі

Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД, в далекому кінці Бабиного Яру на Сирці ЧеКа до війни ховала свої жертви. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання одного з багатьох своїх злочинів. Тому так яро намагались засипати Бабин Яр за срср, призводячи до нових людських жертв, з якими ніколи не рахувались. Бабин Яр, Катинь, Хатинь, Демянів Лаз .... всюди проступають одні і тіж червоні криваві руки.

Болюче і до цього часу заполітизоване питання участі Буковинського куреня у масових розстрілах єврейського населення Києва у вересні–жовтні 1941 р. розглядається у статті у трьох контекстах: історії перших місяців окупації м. Києва і створення місцевої поліції; сучасної української історіографії тих подій; контрпропагандистської боротьби, яку вів Радянський Союз наприкінці 70-х – у першій половині 80-х років минулого сторіччя.

Треба зауважити, що поруч з істориками, які активно просовують зазначену тезу, існують дослідники, які просто уникають обговорення цієї проблеми. Виникає думка, що їх бентежить саме перебування куреня у Києві під час розстрілів, що майже «автоматично» робить його безпосередньо причетним до масових страт.

Буковинський курінь з’явився в Києві лише у першій половині листопада, має декілька важливих наслідків. По-перше, це цілком розбиває версію про його участь у масових розстрілах, у вересні–жовтні 1941 р., у Бабиному Яру. По-друге, це взагалі ставить хрест на тезі про провідну роль української поліції у тих розстрілах, оскільки за відсутності буковинців її просто було замало для проведення такої масштабної акції.

Вся «історіографія» участі Буковинського куреня у масових розстрілах євреїв у Бабиному Яру зводиться до книги О. Шлаєна (ґрунтовне дослідження по цій темі дивіться в посиланні на статтю). Але звідки він брав свою інформацію? Адже взагалі-то у його книзі використано чимало документів, які сьогодні вже відкриті і відомі дослідникам. А брав він ці матеріали з організованих совєтами гучних судових справ покликаних прив'язати звичайних посібників гітлерівців до УПА тим самим компрометуючи українців в еміграції, провокуючи ненависть між українськими емігрантами та євреями, та насичуючи неіснуючими злочинами УПА інформаційний простір для подальшого спотворення.

Головну роль у тих процесах відігравала т. зв. контрпропагандистська діяльність, завданням якої було не тільки дати відсіч «ідеологічному ворогу», а й під гаслами боротьби з ним консолідувати радянське суспільство.

Одним із головних її напрямів була боротьба з т. зв. «українським буржуазним націоналізмом», у т. ч. шляхом дискредитації націоналістичних організацій та їх членів. Принциповою відмінністю порівняно з попередніми роками було те, що заплановані заходи не зводилися лише до «ідеологічного герцю». Постанова орієнтувала на підготовку і проведення реальних судових процесів з винесенням відповідних вироків. Усе інше: книжки, фільми, газетні статті, виставки, сільські сходи, – мало стати лише необхідним антуражем114. Ось як формулювався її провідний, на наш погляд, пункт:

«Прокуратурі УРСР спільно з іншими правовими органами [наприкінці постанови зазначено: “Пропозиції узгоджено з КДБ УРСР”115 – В.Н.] поповнити матеріали на ватажків антирадянських українських емігрантських центрів з числа колишніх гітлерівських найманців і вивчити можливість постановки питання про їх видачу радянським властям як воєнних злочинців.

Завершити розслідування злочинної діяльності депортованого зі США до СРСР колишнього вахмана табору смерті Треблінка Ф. Федоренка, віддати його до суду і влаштувати відкритий процес із запрошенням кореспондентів. Держкіно і Держтелерадіо УРСР зняти за матеріалами процесу документальний фільм. Організувати публікації і передачі на зарубіжні країни з тим, щоб використати прецедент видачі Ф. Федоренка радянському правосуддю і його засудження для внесення замішання до націоналістичних кіл за кордоном, відволікання їх від антирадянської діяльності на свій захист»116

Цілком зрозуміло, що аналогічні заходи планувалися не тільки в Україні. Скидається на те, що справа не зводилася до окремих судів над колишніми військовими злочинцями. Планувався гучний процес над усім українським націоналістичним рухом взагалі.

Очевидними є певні невідповідності. Справа Г. Васюри (намагання привязати УПА до злочинів в Хатині) є центральною (відкритий суд у Мінську) білоруською акцією серед заходів, що проводяться у зв’язку з 40-річчям Нюрнберзького процесу. За даними слідства, Г. Васюра відігравав провідну роль у знищенні білоруського (!) села Хатині – одному з найвідоміших злочинів часів війни. У той же час висвітлювати хід процесу запрошено лише двох журналістів – євреїв (!) за походженням. І розповідати читачам вони повинні не про Хатинь, а про «інші, маловідомі акції карателів». А суддя у цій справі і багато років потому впевнено стверджував, що 118-й батальйон брав участь у розстрілах у Бабиному Яру.

То ж якою була справжня мета організаторів цього суду? З урахуванням всього, що ми вже знаємо, відповідь на це питання може бути одна – метою було звинувачення Буковинського куреня у розстрілах київських євреїв у Бабиному Яру.

срср не залишалися поза увагою «загрозливі» для режиму спроби українсько-єврейського порозуміння.

Так, наприклад, у лютому 1983 р. Політбюро погоджує «Заходи з посилення протидії підривній антирадянській діяльності зарубіжних сіоністських центрів і антирадянських елементів з числа просіоністські налаштованих осіб»125. Ними, зокрема, було передбачено:

«Підготувати англійську версію фільму «Без строку давності» про звірства оунівців у роки війни над цивільним населенням, у т. ч. над радянськими євреями, для показу за кордоном із метою протидії блокуванню сіоністських і українських буржуазно-націоналістичних центрів у капіталістичних країнах…

Видати окремою брошурою документальні матеріали, в яких викриваються злочини фашистів спільно з українськими буржуазними націоналістами над єврейським населенням у роки Великої Вітчизняної війни і спрямувати їх на адреси зарубіжних сіоністських організацій, єврейських інститутів, бібліотек, юридичних органів США, Ізраїлю, Канади та інших країн…

Видати для розповсюдження за кордоном книгу про дивізію “СС–Галичина”, створену фашистами в роки війни з числа українських буржуазних націоналістів, яка брала участь у каральних операціях, у т. ч. проти єврейського населення»126.

У цьому контексті стає зрозумілим, що ті, хто влаштовував процес Г. Васюри, мали на увазі три мети:

– по-перше, скомпрометувати як співучасника нацистських каральних акцій Буковинський курінь, а через нього ОУН і весь український національно-визвольний рух;

– по-друге, сприяти подальшому розбрату між євреями й українцями через звинувачення буковинців, а так – усіх національно-свідомих українців, у розстрілах у Бабиному Яру;


У червні того ж 1979 р. Політбюро ЦК КПУ ухвалює постанову «Про заходи з посилення протидії антирадянській пропаганді зарубіжних організацій українських буржуазних націоналістів і подальшого розвитку культурних зв’язків з українською еміграцією»129. Нею, зокрема, доручалося «Держкіно УРСР у 1980 р. створити українською, англійською, французькою, іспанською і німецькою мовами… документальні кінострічки про злочини українських буржуазних націоналістів (у т.ч. і проти євреїв), їх прислуговування гітлерівському фашизмові і роки другої світової війни»130. Можна вважати, що саме з урахуванням останньої постанови, у січні 1980 р. голова Держкіно Ю. Олененко повідомив ЦК, що «тему “Бабин Яр” було запропоновано для реалізації на студії “Укркінохроніка” в одній частині. Студією було проведено попередню роботу, визначено кандидатури авторів. Після того, за рішенням директивних органів, тему передано “Укртелефільму” з розширенням її до чотирьох частин»131. А в березні вже голова Держтелерадіо М. Охмакевич повідомив, що «теперішнім часом йде робота на студії “Укртелефільм” зі створення телефільму “За колючим дротом” (про трагедію Бабиного Яру)».

Таким чином, із самого початку в уявленні радянських контрпропагандистів Бабин Яр мав «працювати» на два фронти: проти «сіоністів» і проти «українських буржуазних націоналістів». І саме до цього не був готовий його автор – О. Шлаєн. Коли стало зрозуміло, що антисіоністська лінія у фільмі слабка, до О. Шлаєна був приставлений «співавтор-комісар» – відомий радянський публіцист В. Коротич.

Усього того у книзі О. Шлаєна нема, на відміну, наприклад, від цитованого вище твору Ю. Шульмейстера, знаного антисіоніста, книгу якого «Піски горять» ще 1979 р. було рекомендовано постановою ЦК до видання українською мовою, як таку, «у якій викривається злочинна діяльність міжнародного сіонізму»136. Тому не випадково, що, коли 1983 р. Політбюро ЦК КПУ розглядало питання про створення Антисіоністського комітету радянської громадськості України, О. Шлаєна не був запропоновано до його складу, на відміну від В. Коротича і того ж Ю. Шульмейстера137.

Без перевірки КДБ потрапити в архіви було неможливо. А на 1985 рік О. Шлаєн уже був тут, так би мовити, своєю людиною. І саме йому могли зробити пропозицію: «Ви додаєте матеріал про злочини Буковинського куреня в Україні і Білорусі, про зв’язки українських націоналістів із нацистськими спецслужбами – ми даємо дозвіл на друк Вашої книжки». І запропонувати відповідні документи, як фактологічну канву для майбутнього тексту. У тому ж, що в основі невеличкого розділу заключної глави книги О. Шлаєна, який присвячений Буковинському куреню і його командирові П. Войновському, лежать саме оперативні розробки КДБ, сумнівів у того, хто знайомий із цим жанром, виникнути не може. Тут і постійні контакти з абвером і гестапо, і численні псевдо, директиви, вербування. І – більше нічого конкретного. Тобто весь націоналістичний рух – це єдина спецоперація чи то абверу, чи то гестапо, чи то усіх їх разом.

Треба підкреслити, що, коли О. Шлаєн закінчив свою книжку 1981 р., у нього ще не було таких докладних «відомостей» про діяльність буковинців. Він побіжно згадує про «участь» куреня «у перших п’яти днях Бабиного Яру» і про те, що (всупереч тому, про що йдеться у останній главі) курінь «і потім 725 днів тягав на Бабин Яр усіх, хто був невгодний нацистському режимові»139. Ба більше, серед наведеного ним переліку київських батальйонів шуцманшафту взагалі немає 118-го (!)140, якому в останній главі «Бабиного Яру» приділено таку надзвичайну увагу. Так само, як, згадуючи Хатинь, він нічого не писав про участь колишніх буковинців у її знищенні141.

А оскільки був людиною глибоко радянською, то і не повинен був цей матеріал викликати у нього ніяких сумнівів. Так або інакше, останню главу «Бабиного Яру» було ним написано. Але не написано було останню главу у мінському процесі.

І головною проблемою в тому став, здається, сам суддя В. Глазков. В одному з інтерв’ю він підкреслив: «Особисто на мене під час розгляду “розстрільних справ” ніхто не тиснув, не намагалися втручатися в перебіг процесу. Можливо, тому, що багато хто знав мою вдачу. Я у таких речах компромісів не визнаю»145. Ми не впевнені, що В. Глазков був цілком щирим. Адже, щоб упевнитись у його безкомпромісності, хтось мав таки зробити спробу натиснути на нього. Не виключено, що це відбувалось і у зв’язку з обговорюваною справою. Але не вийшло. Вже 1991 р., коментуючи натяки в одній із газет, мовляв, розстріли у Хатині здійснювали саме українські націоналісти, В. Глазков категорично заявив: «Автор… переклав усю провину за хатинську трагедію на українських націоналістів-бандерівців. Але ж це не так! Я вважаю, що бандерівщині пробачення немає і бути не може. На ній, як то кажуть, нема куди тавро поставити. Але “вішати” Хатинь на бандерівців теж не можна. Це було б всупереч історичній правді. Хатинь спалили карателі 118-го поліцейського батальйону. Так, більшість поліцаїв походила з України, і сам підрозділ було сформовано у Києві. Але то були не націоналісти, а звичайні зрадники, якщо такий епітет взагалі можна застосувати до слова “зрада”»146.

Позиція В. Глазкова тим більш важлива, що, як бачимо, жодних симпатій до українських націоналістів він не відчуває. І можна припустити, що саме завдяки його принциповості зірвався заздалегідь спланований політичний процес. А так увесь галас швидко згорнули, жоден матеріал про мінський суд (злочини в Хатині) не з’явився на шпальтах газет.


Після вироку відповіді (добро на публікацію викриваючого Бандерівців матеріалу по Хатині та Бабиному Яру) з ЦК редакція газети чекала до вечора, потім ще добу і ще. 31 грудня нам піднесли новорічний подарунок: «Вважайте, що жодного завдання ви не отримували, публікацій про процес не буде»147.

«Руки до того, щоби матеріали про Хатинь не друкувалися, – стверджував В. Глазков, – доклали перші особи двох республік – Білорусі та України – Слюньков і Щербицький»148. Він вважав, що особисте втручання В. Щербицького було обумовлено тим, що 118-й батальйон було сформовано в Україні і сам Г. Васюра був українцем149. Але ми не можемо погодитися з такою версією. Адже про результати слідства було відомо заздалегідь, тож суд одразу можна було провести у закритому режимі. І річ не в тім, що на лаві підсудних опинилися українці, а в тому, що то були «не ті» українці. Замість «українських буржуазних націоналістів», агентів гестапо і ЦРУ, катами виявилися звичайні «радянські люди», через що уся акція не просто втрачала сенс, а могла призвести до наслідків, прямо протилежних тим, які мали на увазі організатори. З тих же міркувань суворо приховувались матеріали про російські частини Ваффен СС, тобто про боротьбу народів срср з окупаційним совєтським режимом.

В.Р. Нахманович http://www.kby.kiev.ua/komitet/ru/history/art00044.html

У травні 1943 року німці віднайшли могили 10 000 українських жертв ЧеКа/НКВД у Вінниці. НКДВ злякався, що німці розкопають братські могили українських жертв ЧеКа/НКВД з 30-х років у Бабиному Ярі.

Від кінця 1930-х років німці літали над європейською частиною СРСР у розвідувальних «літаках-олівцях». На першому повітряному знімку, зробленому німцями напередодні війни у травні 1939 року, видно: лише в одній частині Бабиного Яру, десь за кілометр від місця колишнього царського іподрому, терен одного з ярчаків повністю наповнено землею. Згодом з археологічних розкопок стане зрозуміло: там поховано багато десятків тисяч українських жертв ЧеКа, яких після 1933 року почали ховати за Дніпром, у Биківні. У лужному ґрунті околиць Києва кістяки зберігаються століттями. Гадаю, вони діждуться розкопок.

http://sd.org.ua/news.php?id=11454

Снайпер, убивший 700 Советов за 100 дней

Перед выстрелом он обычно сидел в засаде, в сугробе снега, а белый камуфляж надежно скрывал его — худенького парня, Симо Хяюхя – от глаз неприятеля, т.е. советских солдат. Когда они продвигались вглубь Финляндии, он в нужный момент открывал убийственный огонь…

                                

В течении 1939–1940-х, во времена Финской Кампании, когда температура окружающей среды падала ниже 40°C, финский снайпер без посторонней помощи, почти играючи, убил более 700 советских солдат менее чем за 100 дней. Первых своих 500 он убил из стандартной армейской винтовки, которая вообще не имела никакого оптического прицела. Так почему же он честно заработал свое почетное прозвище “Белая Смерть” от самих русских? Давайте поближе познакомимся с тем настоящим солдатом, по сравнению с которым, Рэмбо является просто тупоголовым солдафоном…

Этот снайпер, у которого все еще остается самое большое число доказанных побед, был родом из маленького деревенского захолустья. Он родился неподалеку от современной Финско-Российской границы; впоследствии Хяюхя стал и фермером, и охотником. Но его мирная жизнь внезапно нарушилась нашествием Красных, которые затеяли эту войну всего лишь спустя три месяца после начала Второй Мировой Войны, которая, как известно, началась вторжением немцев в Польшу. Зов крови неумолимо требовал лишь одно: взять винтовку в руки и пойти воевать против Советов… Слово маленький подходило к нему со всех сторон; рост  Хяюхя составлял всего 1,6 метров; это не могло не отразиться в выборе винтовки: M/28 или M28/30 советская винтовка Мосин-Наган, как раз подходила для его тощей комплекции. Он отказался от оптики в пользу штатного армейского прицела только из-за следующих причин: если не будет оптического прицела, то он будет целиться в врага ниже и поэтому, он сам будет представлять куда меньшую мишень для врага; он не признавал оптику также потому, что она вполне могла раскрыть его диспозицию из-за бликов на солнце; стекла также могут запотеть или разбиться в тех суровых условиях той беспощадной войны. Hyh был профессионалом.

Конечно, с железным прицелом ему было труднее как следует прицелиться, но 505 подтвержденных попаданий говорят сами за себя. Других 200 он “снял”, используя финский пистолет-пулемет. Это уже по-настоящему говорит о его феноменальном глазомере. Обычной тактикой этого великого стрелка было закапывание в сугроб по самую макушку; именно такой способ наиболее надежно скрывал его позицию от русских. Перед операцией, он обычно слегка утаптывал снег, чтобы после выстрела он (снег) не разлетался в стороны. Когда приходилось подолгу сидеть в засаде в сугробе, он подолгу жевал снег, дабы его горячее дыхание не выдало позицию. По настоящий момент, многие коммандос мира используют этот надежный и эффективный прием….

Но, несмотря на такие меры по маскировке, мрачная репутация Симо Хяюхя бежала впереди него. Советское командование было вынуждено пойти на беспрецедентные меры: целые команды снайперов были развернуты в тех районах Карелии, где ожидалось деятельность Белой Смерти, а советская артиллерия неустанно обрабатывала огромные лесные массивы в отчаянной надежде хоть ненароком зацепить его…. Вся боевая мощь Красной Армии была нацелена всего на одного человека! Но снежные холодные поля и леса Финляндии надежно скрывали своего защитника: ведь именно здесь он охотился на зверей до войны, а не те русские снайперы…

Но рано или поздно, удача отворачивается даже от таких. 6 марта 1940 года какому-то русскому солдату несказанно повезло: он подстрелил его. Разрывная пуля прошла через челюсть Симо Хяюхя , а вышла через его левую щеку. А когда солдаты схватили его и привезли на русскую базу, то его физическое описание в документах было предельно лаконичным, “пол-лица отсутствует.” Хяюхя – следует сказать, что он был тихим и приветливым человеком – все-таки смог выжить придя в себя после долгой комы 13-го марта, в день, когда был объявлен мир….

Героическое сопротивление Симо Хяюхя и его финских товарищей против Советов закончились с счетом 100:1 и, на сегодняшний день, они считаются в Финляндии настоящими “The Miracle of Kollaa”. А когда война закончилась, то Хяюхя представили к званию Лейтенанта. До этого он был Капралом. Пришлось снова приспосабливаться к мирной жизни. Впоследствии, он стал знаменит как удачливый охотник на лосей и прожил счастливую жизнь до 96 лет. А когда его спрашивали о военной службе, то он неизменно отвечал, “Я должен был делать то, что должен и я делал свою работу так, как мог.” Но когда его спрашивали в чем была причина той успешной охоты на русских, то его ответ был кратким, “Практика … и хорошая погода.”

Карл Фабрициус

Замерзшие в СССР

Наша худосочная разведка опять засыпалась на мелкой краже. Штирлицев больше нет, остались только Аннушки Чапман и другие девицы того же разбора, которые даже суммарно не тянут на радистку Кэт. Вот, например, эстонская контрразведка отловила шпиона из крупных тамошних чиновников, который регулярно получал деньги российских налогоплательщиков, то есть ваши и мои, за страшные эстонские военные тайны, самая полезная из которых - это, очевидно, рецепт посола таллинской кильки, которой мы давно, с 1991 года, не пробовали. Потому что в отличие от щедрых латышей, снабжающих нас своими шпротами вопреки Онищенко, эстонцы поставляют кильки только в демократические государства. И хотя Эстония входит в НАТО, ничего опасного для России, никакого секретного американского оружия там нет - но ведь СВР лишь бы заполнить штатное расписание.

И вообще путинская Россия похожа на Плюшкина, который собирает разное ненужно барахло. Кому бы еще понадобилось отрезать от Молдовы злополучное Приднестровье, населенное троглодитами, которые так боялись попасть в Румынию и Европу, что остались в СССР. И какая польза от того, что у Грузии отобрали столь же троглодитские Абхазию и Южную Осетию и теперь мы кормим еще и эту кучу бездельников и бандитов, распиливающих наш бюджет и на самом деле имеющих только одну национальную принадлежность: иждивенцы и паразиты.

Такую же картину я обнаружила в Латвии. К сожалению, количество тех, кто говорит на одном с нами языке (хотелось бы им это запретить) в странах Балтии прямо пропорционально количеству неприятностей в тамошних краях. В Литве - ноль неприятностей, потому что там было 9%, а теперь даже 6%. В Эстонии было когда-то 40%, а сейчас 26-27%. Хуже всего в Латвии, где было 50 на 50, а сейчас 40%. Вот от этого и возник инициированный ФСБ пополам с тамошними нацболами Абеля (то есть Линдермана) референдум о втором государственном языке. Этого Абеля когда-то поймали там с взрывчаткой, которую он бережно хранил у себя дома, но ничего не смогли доказать (может, он ее коллекционировал) и, как подобает в правовом государстве, освободили из тюрьмы; у нас бы он сидел лет 10.

Интересно, сколько по этим стандартам понадобилось бы государственных языков в США? Но там все сидят смирно и учат английский - и русско-, и итальянско-, и испано-, и китайскоязычные. Но там, где чувствуется мертвящее зловоние разлагающегося трупа СССР, там советские (не русские, нет!) общины стараются закуклиться, изолировать себя от внешнего мира и сохранить статус совков и оккупантов, как сильно простудившиеся на холодной войне.

Референдум совки проиграли, и многие достойные и свободные русские, настоящие европейцы, проголосовали вместе с латышами: "против". А вот кто такие 273 тысячи проголосовавших "за", которые шакалят у российского посольства и обожают душку Путина?

Латыши не могут этого понять. Русские, кстати, нигде и никогда так себя не вели. Они вместе с графом Резановым строили форты в Калифорнии; они вместе с Борисом Вильде создавали в 1940 году французское Сопротивление, придумав само это слово; они отлично чувствуют себя в Англии, в США, в Австралии, в Аргентине, и ни испанский, ни английский, ни французский не были для них препятствием. Но невозможно понять совков, над которыми сияют еврозвезды, которые имеют европаспорта, но за 20 лет так и не выучили латышский язык, не став гражданами ни Латвии, ни России, сидят в добровольном гетто и заунывно ноют на тему, как им было хорошо до перестройки, когда Латвия была колонией СССР. Именно те, у кого есть "краснокожая паспортина", будут голосовать за Путина. То же самое будет и в Приднестровье, и в Абхазии с Южной Осетией. Они похожи на навеки застывших в янтаре доисторических насекомых или на вмерзших в арктические льды мамонтов. И этот лед, и этот янтарь называются СССР. И если можно остаться совком в уютной европейской стране, то чего же ждать от России, где советские артефакты попадаются на каждом шагу, от Мавзолея и памятников Ленину до раскулачивания бизнеса и сгоняемых на митинги бюджетников?

Мы живем на постсоветском кладбище, где покойников из СССР больше, чем живых современников. И эти злобные покойники-зомби, то есть электорат Путина, Зюганова, Жириновского и Миронова, вполне едины в своей воле никуда из СССР не вылезать, а западные жизненные блага их главари готовы потреблять единолично. Они всегда друг друга поймут, они соседи по вечной советской зоне. Посчитайте, сколько суммарно наберется процентов у этой "большой четверки" выходцев с того света, и вы будете знать, кто замерз в СССР.

4 марта состоится референдум об идейном и духовном сохранении СССР. На этих "выборах" будет только один полуживой - Михаил Прохоров, да и тот заложник покойников, играющий по их правилам. Число живых определится числом не проголосовавших - за вычетом тех, кто тупо просидит дома, потому что им все это до фонаря, как скотине в хлеву, и они не хотят даже выбрать себе мясника, который их будет резать или стричь. Это, между прочим, Пушкин сказал, тщетно пытаясь "в свой жестокий век восславить свободу". Нам, западникам, европейцам и гражданам XXI века, пора решать, что мы будем делать с этим советским мясокомбинатом: с колбасником Путиным, с его подмастерьями-сокандидатами и с их колбасой, процентное содержание которой в стране мы узнаем в начале марта. А то как бы они первые не стали решать, что делать с нами.

Валерия Новодворская       28.02.2012 

Ми шануємо героїв!

14 жовтня 1942-го на День Святої Покрови - покровительниці українських воїнів була створена Українська Повстанська Армія - збройні формування українців, що протягом десятиліть вели нерівну боротьбу із окупантами України - з поляками, фашистами та комуністами.На честь 68-ї річниці створення УПА - українські Інтернет-спільноти світу проводять флеш-моб "Пам'ятаємо героїв". Суть флешмобу - ставимо аватарки: Слава Україні!

Пом’яніть невинно убієнних! 27 жовтня 1937


27 жовтня 1937. Сандармох, урочище в Карелії.
Серед інших у цей день розстріляні українці:

Борець Олександр, 1894 р.н., Дніпропетровська область
Василь’їв Леонід, 1876 р.н., Тула, викладач
Верещак Тимофій, 1881 р.н., Новоград-Волинський, робітник
Детюк Ростислав, 1900 р.н., Харківська область, агроном
Железняк Порфирій, 1897 р.н., Жабокричі, керівник повстанського штабу
Кликов Григорій, 1897 р.н., Донецька область
Клименко Володимир, 1899 р.н., Київська область, селянин
Крушельницька Каміла, 1892 р.н., Польща
Саблін Ян, 1902 р.н., Славгород
Ступаченко Павло, 1904 р.н., Київська область
Тимошенко Авксентій, 1906 р.н., Полтавська область


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
попередня
наступна