хочу сюда!
 

Жанна

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 26-45 лет

Заметки с меткой «бувальщина»

Куди котиться світ?..

Приїхав до мене минулого місяця шеф зі столиці, дивлюся, ґудзик відірваний на пальті. Він помітив мій погляд і каже, що не має часу здати в ательє те пальто, а сам не вміє пришивати. То, кажу, пора вже кралю яку завести (дяді 34 роки!!), хоча би щоб по кулінаріях після роботи не ганяти та ґудзики всі на місці мати. А він відповідає: "Так аби ж то вони готували та пришивали, сучасні дівчата одразу в ліжко лізуть".

37%, 19 голосов

8%, 4 голоса

10%, 5 голосов

6%, 3 голоса

40%, 21 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Випадок в маршрутці)

Маршрутка. Ранок. Година пік. Сонні обличчя, штовханина. Сидимо ззаду, поглядаючи на годинник.

Зупинка. Входить бабуся. Одягнена охайно. Починає голосно декламувати щось на релігійну тематику, ні до кого не звертаючись.

Обличчя з сонних стають переляканими. Місця навколо бабки різко більшає. Від екстреного вискакування з маршрутки людей утримує тільки година пік та вже оплачений проїзд. Натхнена таким успіхом, бабулька з безглуздим виразом обличчя продовжує монолог.

Маршрутка зупиняється на зупинці. Входять нові пасажири.

Обличчя бабульки на мить стало зовсім осмисленим. Вона бадьоренько скомандувала тим, хто щойно увійшов:
– Не стійте в дверях. Проходьте по салону.

І продовжила свою розповідь про церкви, психлікарні тощо.

Коли маршрутка почала пригальмовувати перед потрібної їй зупинкою, бабка раптово стала цілковито нормальною і задоволеною. Вона радісно вигукнула водієві:

– Щасливої дороги тобі, милий!!!

Судячи з реакції водія, першою його освітою була психіатрія. Оскільки цей виступ не справив на нього належного враження. Він категорично відмовився відкривати двері і випускати бабусю без оплати.

В результаті кількахвилинної дискусії бабулька остаточно одужала. Проїзд, звичайно, не оплачувала. Проте пасажири вийшли зі ступору і їхали далі посміюючись. Захоплюючись підприємливістю бабульки та цілительськими здібностями водія)


https://behappy.pp.ua/vipadok-v-marshruttsi/

https://behappy.pp.ua/ru/sluchay-v-marshrutke/

Не байка - бувальщина

ПРОПОВІДЬ

Недавно проповідь почув чинуші від чернецтва

(назвати пастирем його язик не повернеться).

Приперся він з чужих країв, що ми колись хрестили,

Коли в нас гради вже були – вони в багні сиділи:

Ходили в шкурах, пили кров, у голих спали ямах,

Молились фалосам своїм, палили Божі храми,

Не знали ниви і землі, ні саду, ані грядки,

Не мали права і свобод, закону і порядку.

А потім, влившись у орду, півсвіту захопили

Та під болгарський діалект «язик» свій заточили.

Собі присвоїли наш трон, історію, імення –

Так зародилось у лісах нечисте дике плем’я,

Назвавши всенький білий світ своїми ворогами,

Та помережавши тайгу жахкими таборами.

Отож варився той казан – з мокші, татар, чухонців,

І кров слов’янська там така, як левова в болонці,

Однак «Святою Руссю» їх той в рясі називає,

І про якийсь там «русскій мір» заслинено волає.

Кричить про єресь і розкол, придумані канони,

Кляне людей, що утекли з імперського полону,

І церкву мати древній рід чомусь свою не сміє,

Бо мови нашої Господь, мовляв, не розуміє.

 

І воля наша золота йому кілком у сраці,

Для нього внуки козаків – розбійники і ланці.

Хрипить, що нації нема для Неба і для Бога

Та лиш під зіркою кремля до раю нам дорога,

І сяйво істини одне – в московському бедламі:

«Богоугодний» рабський дух, базари під хрестами.

Закінчив проповідь той піп, мигцем перехрестився,

На «Роллекс» глянув золотий, у чорний «Лексус» всівся

І хутко ринув в заміський «прескромний» ресторанчик,

Де вже пахтіли осетри, куріпки та кабанчик.

Я тут згадав, що наш Господь навчав людей любові,

Ходив Він босий по землі (чи їздив на ослові).

Майна ніякого не мав, одну лише хламиду,

Казав чужинців не ганьбить і ворогів любити,

Учив, що лиш через Христа є до Небес дорога,

І коли ближнього клянеш – тоді не любиш Бога.

Мабуть забув учення це чернець у позолоті,

Бо щось я бачу геть не те в мордовському болоті.

 

Валерій Гнатюк

Розповідь Василя про жданівську катавасію.

А ви вже чули, в яку халепу в Жданові Іван вскочив? Ще ні? То слухайте.
- Закінчили ми свою роботу в Жданові набагато раніше терміну відрядження. Мені треба було допомогти родичам картоплю викопати, то я зразу не поїзд, та й додому. А Іван вирішив ще трохи оксамитовий сезон використати, останній передзимовий ультрафіолет половити. Ну, як він там той ультрафіолет ловив, хай вам сам розкаже, а от, що таки зловив, то вже я розкажу.
- Напляжився Іван за кілька днів досхочу і, хоч ще за ніч в готелі "Азовсталь" було заплачено, вирішив теж додому їхати, мабуть без мене занудився. Поїхав Іван тамваєм до вокзалу, а була така спека страшення, що він, щоб нічого в кишенях не муляло, ще на зупинці, і паспорта і посвідчення і ключі від квартири, словом, все, що було в кишенях, окрім грошей і …хустинки (піт витирати), поклав до свого саквояжу. А ви пам'ятаєте ту його "сумочку"? - Гросс Фатерлянд! Тримати того монстра в руках, несила було, отже поставив його Іван на підлогу... А як надумав виходити, виявилось, що монстр зійшов раніше... З документами, ключами, з усією начинкою...
Що було робити? Згадав Іван як Маяковський міліцію рекламував, та й побіг прямо до вокзального міліцейського відділення. Рятуйте, каже, бо все-все, ну, просто чисто геть все вкрали! А там питають, де то сталося, в вокзалі чи в вагоні? Ні, каже Іван - в трамваї! Ой, як зраділи міліціянти! А це не до нас, кажуть, до міста йдіть! Городські міліціянти всіх своїх злодіїв в обличчя знають, вони поможуть! Поплентався Іван у місто до найближчого відділення, а там знову питають: - а де то сталося? Ну, Іван вже вчений став, то, щоб куди далі не послали, каже - та ось тут, туточки, біля вокзалу... Ой, як зраділи міліціянти! А це не до нас, каже лейтенант, до вокзалу йдіть... Нє, каже Іван, ви не розуміли, я казав, що я до вокзалу їхав, а портфельчик мій раніше, ще коли давка була, вкрали.
- А де саме давка була?
- В трамваї, - хитрує Іван.
- На якому саме відрізку шляху? - намагається вивести Іване на "слизьке" лейтенант, щоб "перекинути" потерпілого на сусіднє відділення міліції.
- Я стомлений був, - не здається Іван, - до кінцевої їхав, то ж за дорогою не слідкував.
- То ви спали? - не бажаючи втрачвти шанс, каже лейтенант.
- Та де там спав, - обурюється Іван. Така страшенна спека, духота, гамір!
- То портфельчик у вас просто з рук поцупили?
- Та ні, він на підлозі стояв...
- Портфельчик???
- Портфельчик!!! Ну, нехай, не зовсім портфельчик, а скажімо, саквояжик, так, кілограмм на 15-20 загальної ваги...
Зітхнув міліціянт, задумливо потер чоло.
- Що з вами робити? Пишіть заяву і додайте перелік всього того, що було в вашому "портфельчику".
- Ой, товаришу лейтенанте! В вашому відділенні стільки паперу не знайдеться, щоб отой перелік вмістив, що я напишу! Ви хоча б документи мої знайдіть!
- Добре, каже лейтенант, опишіть загальний вигляд і найцінніші, на ваш погляд, речі.
Написав Іван, віддав свою "чолобітную" та й вийшов в жданівську спеку. А куди йти? На пляж перехотілося, та й вечоріти починає... Де б його переночувати? Згадав Іван, що в готелі "Азовсталь" у нього заплачено на добу вперед і попрямував до "Азовсталі".
Адміністратор "Азовсталі" ще не змінилася, поплакався їй Іван на свою гірку долю. Поспівчувала адміністраторка Івану та й каже
- Ваш номер вже прибрано і заселено, то я дам вам інший і простягає Іванові ключик від номера. Подякував Іван адміністраторці, та й почвалав на третій поверх. А такий вже втомлений, думає: - зараз мені і душ несила прийняти, впаду на ліжко, та й край. Аби вистачило сили роздягнутися! Встромив ключа в двері, відімкнув, зайшов. Номер двомістний, а на одному ліжку дівчина сидить і перелякано на Івана дивиться... Ну, хтось з клерків осідлих розгубився б, але ж нас наладка загартувала. В таких бувальцях перебували, і не перелічить! Зрозумів Іван, що адміністраторка щось наплутала, але знову йти донизу, з'ясовувати, знову теліпатись догори... А сил вже немає. І так, до цього номеру на автопілиті добрів. Отже поздоровкався Іван, та й питає:
- Ви тут живете?
- Т-тут, - перелякано відповідає дівчина.
- А це ваше ліжко? - продовжує допит Іван.
- М-моє...
Іван сідає на друге ліжко, знімає черевики, стягає футболку, промовляючи:
- Ви мені пробачте, я такий втомлений, я на одну ніч, а там щось наплутали, мені вже несила з ними сваритись. Не бійтесь, я безобідний...
- В-ви в-вибачте, - белькоче дівчина. - Я т-тут з ч-чоловіком, і вказує поглядом на двері ванної
А з ванної виходить хлопець, якщо не вважати в'єтнамки на ногах, то в тому вигляді, як мама народила. Побачив незнайомця, зойкнув, метнувся в ванну, і вийшов звідти підперезаний рушником.
Цікаву, скажу вам, бачить картину. Уявіть, що він міг подумати, побачивши на своєму ліжку незнайомого дядька без черевиків, притискаючого пропітнілу футболку до волосатих грудей...
Тут в куточках вуст Василя з'являється ледь помітна усмішка:
- Подальші подробиці мені невідомі, але знаю точно, що черевики Іванові довелось вдягати вже в коридорі... - А ще, казав Іван,, що йому дуже пощастило, бо у того хлопця одна рука була зайнята підтримуванням рушника, що приховував "передні і задні фрагменти" тіла...
- А вся та катавасія сталась тому, що Іван "на автопілоті", за звичкою, відкрив не той номер, куди поселила його адміністраторка, а той, де ми з Іваном мешкали понад місяць...
- Що ж з "портфельчиком"? - питаємо ми.
- Ви не повірите, - знізує плечима Василь. - Знайшли і віддали другого ж дня! Напевне міліціянти таки добре знали свою клієнтуру P.S. Про інші походження Івана читайте тут - http://blog.i.ua/user/1963168/932872/

було))


Провели тата. Стоїмо на зупинці. Доволі людно.
Зайко:
- Ма-ам! Хочу щодня з татом гуляти в парку. Коли вже наші тих моsкалів доб'ють?
- Скоро, Зайку. Ще трішки і доб'ють.
Тьотька, років п'тдесяти зі скаженим фосфоричним блиском в очах, різко повертається до нас і надривно кричить:
- Чєму ви рибльонка учітє? Ета страшна! Только подумайтє, что із нєго вирастєт? 
- Бандерівець, - кажу. 
- Бєдний рибльонок! Мальчік, как тєбя зовут? Я за тєбя молітца в церкві каждий дєнь буду.
Зайко:
- Світозар.
Тьотьку клинить і вона думає вголос.
- Ето ж как по рускі-то будєт?..
Зайко:
- Пані, не мучтесь. Рускім язиком це не вимовляється.
Усьо.

Каська і фашисти

- А скажи-но: Каська!
- Кайка, - охоче декламує мале,то моя сестричка, пломеніючи сяйвом першовідкривача.
- Йой ! Мамо! А йдіть но сюди! Йдіть сюди! Чуєте? Вона сказала: Каська! 
 - Та чо репетуєш, вар'яте старий, - беззлобно гучним голосом відгукується баба, що гріється, як зазвичай, на сонечку під своїми воротами, простягнувши на траві босі ноги. Вона завше ходила боса. 
 - Та нє. Та Ви чуєте ? !
Радості на всю оболоню. 

Ми мали би кликати її цьотка, чи тітонька, але звертались просто по імені. Всі знали її історію. Війна.  Німці. Окупація. . 
Здоровий? Арбайтен! 
Поїхали
Але вже там на місці була ще одна комісія, очевидно через скаргу якогось бауера на недостатню кмітливість працівника і вердикт: нах гауз!
 Оце найцікавіше.
Їй повісили на груди табличку з наказом, по котрому кожен зольдатен енд (унд vkaske) офіцірен мав доправити до наступного населеного пункту, вказавши правильний напрям. Так вона і прийшла додому.Від села до села. від міста до міста.  
 Пішки! З Німеччини.
 Ціла і неушкоджена. 

40%, 4 голоса

0%, 0 голосов

10%, 1 голос

10%, 1 голос

0%, 0 голосов

40%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Хха-а! А я - то думаю...

Виходжу я якось, з свого будинку на ту алейку, що вздовж кожного будинку прокладена, автоматично, наче трассу переходжу, кидаю погляд праворуч-ліворуч, і вже, повернувши ліворуч і ступивши кілька кроків, починаю усвідомлювати картинку, яку за долю  секунди встиг побачити праворуч. Небезпеки у вигляді машини, що загрозливо наближається не було, але йшла молода жінка в розстібнутій джинсвій курточці і таких же розстібнутих... джинсах. З розстібнутої ширинки, різко контрастуючи з джинсовим фоном, виглядали якісь рожеві квіточки по білому. Чи то сорочка, чи трусики... Треба було якось діяти, якось чемно попередити, бо он, за рогом будинку вже багатолюдна вулиця... Я сповільнив ходу, дав жіночці себе обігнати і, скоса зиркнувши ТУДИ, щоб впевнитись, чи бува, не помилився, прибавив оберти і, обгоняючи, впівголоса пробурмотів:

   - Вибачте, у Вас там з зіпером на джинсах непорядок. І, щоб не бентежити, "включив форсаж", залишаючи жіночку наодинці з її проблемами. Втім, не встиг я збільшити відстань між нами й до трьох метрім, як почув ззаду дзвінке:

  - Хха-а! А я - то думаю, что это Вы на меня так смотрите!... Я, не повертаючись, лише розвів руками. І було чого!

Клянусь, я дивився на неї "ТАК", навіть не усвідомлюючи бачене, на протязі лише якоїсь мікросекунди, я вона вже встигла помітити і почати аналізувати мій погляд...

    О жінки!!!

Лікарські історії з реалу))

Хирург:
"Вот было позорище, когда я после работы (15 гинекологических УЗИ" зашла в магазин и строго спросила у продавщицы: "Когда последние месячные?" А она сначала быстро и чётко ответила: "29 мая", а потом спросила робко: "А Вам зачем?"

Акушер-гинеколог:
"И у меня был подобный случай после бессонной ночи. Жена мне говорит, после моего прихода домой: мне нужно с тобой серьезно поговорить! Я автоматом выдал: иди раздевайся, ложись, готовься. ))"

Невролог:
"Закончила прием больного, для того,чтобы позвать следующего подошла к своей двери и постучала с внутренней стороны.
А еще как-то, уходя с работы (1-я смена), выключила свет на этаже при полном коридоре больных.Уже сама пугаюсь. Но знаю - отпуск близко!

Стоматолог:
"Муж говорит, что я перед декретом активно болтала во сне. Самый перл был где-то за неделю до ухода: "Не разговаривайте со мной, я вижу ваши зубы. Боже, повсюду зубы! почему они есть у всех?"

Врач скорой медицинской помощи:
"А я однажды простывшая и усталая (все сутки на ногах) на вызове ночью подписала ЭКГ-" главное все живы".

Невролог:
"После дежурства, выйдя из лифта на автомате на этаж выше своего, долго не понимала, почему не открывается дверь. Слава Богу, соседей не было!"

Врач общей практики:
"А я, возвращаясь домой после кучи вызовов, после вызова домофона на вопрос мужа "кто?" ответила: "Врач" smile emoticon"

Анестезиолог:
"Ага, аналогично!))) я отвечаю на звонок частенько: "Реанимация, слушаю".

Инфекционист:
"Или после суток отвечаешь по мобильному: "Дежурный!"

Онколог:
"Как-то вышла из кабинета, и на монитор моего компьютера коллега прикрепила приглашение на конференцию. 15 минут я пыталась закрыть его мышкой, чуть не вызвала службу технической поддержки по поводу коварного вируса. Потом бумажка не выдержала и отвалилась..."

Врач клинической лабораторной диагностики:
"Дневник дочери неоднократно подписывала словами: "врач Иванова".

Психиатр:
"Я, отработав последний день, так долго пробовал открыть чужую машину, что вышел хозяин, радостно предложив поменяться авто, коли уж его старая "десятка" мне глянется..

Ортодонт:
"А после трёх дней подряд 12-часовой работы - звонить по телевизионному пульту не пробовали? Причём с полным набором номера, прикладыванию к уху и нетерпеливым ожиданием звука вызова..."

Психиатр:
"Укладывая спать пятилетнюю дочь после сумасшедшего рабочего дня, будучи уже сама наполовину в царстве Морфея, услышала ее вопрос: "Мама, зачем надо рано вставать?". Ответила: "Потому что тебе завтра в институт ...., то есть в школу .... то есть ... куда ты там у меня ходишь".

Мануальный терапевт:
"И мне пора в отпуск....Сегодня, садясь в такси, вместо названия улицы я сказала таксисту:" На кушетку пожалуйста"....

Детский хирург:
"Какое счастье, что я не одна такая (как я думала). Значит, не склероз, не маразм, не Альцгеймера!!!!"

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая