хочу сюди!
 

Людмила

39 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 35-43 років

Замітки з міткою «українська мова»

Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

Президент: Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

10 січня 2019 року - 19:03

Президент: Найважливіший фактор нашої єдності – українська мова

Президент Петро Порошенко наголошує, що мова є тим важливим фактором, який об’єднує українське суспільство. «Найважливіший фактор єдності складає наша українська мова», - сказав Глава держави під час спілкування з мешканцями міста Здолбунів та Здолбунівського району на Рівненщині.

Петро Порошенко нагадав, що останнім часом реалізовується низка заходів, спрямованих не лише на підтримку української мови, а й на розвиток, виробництво україномовного друкованого, аудіо- та відеопродукту. Зокрема, сформована цілісна і ефективна політика розвитку української книги, українського кіно, української музики. «Як я вже казав – нарешті з’явився український медійний простір, україномовний», - зазначив Президент.

Він зауважив, що вже є плоди такої роботи: «Нам завжди казали, що ми не здатні конкурувати з російськими книгарнями. В українських книгарнях зараз нарешті з’явилося багато видань українською мовою. Чому? Бо їх почали купувати, а російськомовні – припинили. І ніхто нікого за вуха не тягне».

«Змінилася нація, змінилася країна і кожен з вас це відчуває. І сьогодні україномовні книжки та брошури становлять майже 78% від загального обсягу. Російськомовні знаєте скільки? 15%... Завжди вони (російськомовні книжки - ред.) перевищували. Ми жили як колонія в окупації», - додав він.

Також нарешті запрацював закон, який зазнавав критики – про запровадження мовних квот на радіо та телебаченні. «Кажуть – як квоти? Є ж свобода слова, є свобода говорити будь-якою мовою. Говорити – так, але інформаційний простір заповнювати – друзі мої, українською мовою. Чому? Бо так передбачено ліцензією. Не хочете? Їдьте у Росію і спілкуйтеся російською. Ніхто вам не забороняє», - наголосив Президент.

«І тут у побуті спілкуйтеся хоч румунською, хоч російською, хоч кримськотатарською. Я буду вітати, якщо ви навіть англійською будете спілкуватися. Це теж буде непогано. Але якщо ви на державній службі, якщо ви спілкуєтеся у ЗМІ – вивчіть українську», - також підкреслив він.

За словами Петра Порошенка, згідно з останніми даними моніторингу зросла кількість україномовних повідомлень, пісень. «Я вже сказав, що це 55%. На регіональних радіостанціях це поки що складає 48% - і там підтягнемо. Ми ніколи більше не повернемося до цифри 2013 року. Ніколи більше не буде так, що українська мова буде 5% (ефірного часу – ред.), а російська – 51%», - акцентував Глава держави.

Крім того, набагато помітнішим стає український продукт на телебаченні. Також за даними моніторингу ефіру загальнонаціональних мовників у 2018 році в середньому частка програм українського виробництва складала вже 79%. На місцевому та регіональному рівні фактична частка програм новин державною мовою сьогодні складає 99%, а у Волинській, Кіровоградській, Рівненській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій областях ця цифра дорівнює 100%, зазначив Петро Порошенко.

Крім того, з’явилися українські серіали, власні музичні шоу. Розвитку цього напрямку теж сприяли законодавчі вимоги та позиція глядачів, які змушують національний продукт все більше і більше звучати українською, підкреслив Президент.

«Відроджується українське кіно, знімаються фільми, серіали українською мовою. Нарешті знімаються серіали про героїв АТО. Нарешті знімається фільм про кіборгів, про Донецький аеропорт, про українських добровольців. Ще два-три роки тому цього не було», - також сказав він, зауваживши, що це стало можливим завдяки фінансовій підтримці держави, талановитим українським митцям, режисерам, акторам, які отримали можливість для реалізації свого творчого потенціалу.

Петро Порошенко підкреслив, що особливі зусилля держава і влада докладатиме для створення патріотичного кіно, а не «мильних опер». За словами Глави держави, 69 кінопроектів патріотичного спрямування, які пройшли конкурсний відбір, вже отримують зараз державну фінансову допомогу.

«Я ще раз наголошую – за останні чотири роки українська мова і українська культура зайняли належне місце в серцях українців і в просторі навколо нас», - резюмував Президент.

Як "язык" надсміхається над "мовою"

Прикро, але й серед карикатуристів є українофоби.
Ось зразок такого ставлення до державної мови людини, яка більше 10 років очолює "Асоціацію карикатуристів України", щорічно організовувала міжнародні конкурси карикатур "Незалежність".

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10212710852197222&set=a.4114010539626&type=3&theater Шановні друзі! Після шквалу негативних відгуків щодо висловлювіання карикатуриста та його українофобного малюнка автор видалив свій пост з ФБ. Я не думав, що так станеться і не зберіг цей зразок українофобства до мови. По памяті я відтворив ескіз цього малюнка і подаю Вам на розгляд. Щодо тексту.Приблизно він мав такий вигляд. Десь пан карикатурист в меню побачив назву цукерки " Ведмедик клишоногий". Назва збентежила автора бо він все своє життя полюбляв цукерки " Мишка колсолапый". І з цієї миті відмовився від вживаня цукерок з наведеною назвою. Тепер він вживає цукерки "Тузик"

Геніально про українську мову!

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць: – Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених. – Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення. Італієць усміхнувся і тихо промовив: – Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Дайте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив: – Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери? – Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць. – На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, – звернувся він до німця. – Нехай буде П – сказав той. – Добре. Оповідання буде називатися ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич,-погостюєте, повеселитесь . Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли. …Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу. Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. – Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру С ! – Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на С . Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД.  Сонно сипляться сніжинки, Струмінь стомлено сичить. Стихли струни, стихли співи, Срібні співи серенад Сріблом стеляться сніжинки Спить самітній сонний сад… Сипле, стелить сад самітній Сірий смуток – срібний сніг, Сумно стогне сонний струмінь Серце слуха скорбний сміх Серед саду страх сіріє. Сад солодкий спокій снить. – Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць. Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Панас Столярчук, професор (Українська думка , Лондон)
© Все буде Україна

Українська мова увійшла до топ-10 найуживаніших у Європі


 Українська мова увійшла до топ-10 найуживаніших у Європі. Такі дані наводить Рада Європи з нагоди Європейського дня мов, який відзначили 26 вересня.

Новий укранський правопис творимо спільно!

Опубліковано проект нової редакції українського правопису

Міністерство освіти і науки України розмістило на своєму сайті проект нової редакції Українського правопису і пропонує його для громадського обговорення. Про це йдеться в повідомленні прес-служби Міносвіти.

«Українська національна комісія з питань правопису, склад якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 416, пропонує до уваги громадськості проект нової редакції Українського правопису, розроблений на фундаменті української правописної традиції з урахуванням новітніх мовних явищ, що набувають поширення в різних сферах суспільного, наукового та культурного життя. Правописна комісія виходила із розуміння того, що Український правопис, як правопис і будь-якої іншої мови, не може бути вичерпним; він кодифікує засадничі, найбільш поширені або спірні орфографічні положення», - зазначається  в повідомленні.

Зазначено також, що правописна комісія розраховує на уважне прочитання, конструктивні пропозиції і доброзичливу критику всіх зацікавлених користувачів і знавців української мови.

Як відомо, у 1928 році було вироблено той правопис, який був названий Харківським і затверджений тодішнім наркомом освіти Миколою Скрипником, але вже у 1933 році цей правопис було в декілька етапів змінено для того, щоб українську мову наблизити до російської.

Оновлений український правопис матиме більше варіативностей. Це допоможе повернути певні репресовані норми, але при цьому і не зробить нові правила єдино правильними. З проектом нової редакції Українського правопису можна ознайомиться за посиланням https://mon.gov.ua/storage/app/media/gromadske-obgovorennya/2018/08/15/novoi-redaktsii-pravopisu.pdf.

Міносвіти просить зауваження та пропозиції до проекту нової редакції Українського правопису надсилати до 15 вересня 2018 року на електронну адресу секретаря Української національної комісії з питань правопису Шевченко Лариси Леонідівни: e-mail: [email protected]

Отже, всі не байдужі,долучайтесь!

https://enigma.ua/articles/opublikovano_proekt_novoi_redaktsii_ukrainskogo_pravopisu

Тарас Шевченко знався в мовознавстві!


«Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом»
«Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом»
Київ – Навесні 1847 року Тарас Шевченко готував друге видання «Кобзаря», куди повинні були ввійти нові твори останніх років, зокрема й частина поезій, які мали шанс пройти цензуру, зі збірки під назвою «Три літа». Це був один із переломних періодів у житті молодого поета. Йшов процес кардинального переоцінювання власного життя і становлення його поглядів на Україну як державу своєї мови і літератури, як унікальний і неповторний край. 

Власне, передмова до майбутнього видання майже 33-річного Шевченка стала не лише своєрідним мовно-літературним маніфестом, але й, до певної міри, програмою становлення майбутньої самостійної України. Ні другий «Кобзар», ні передмова, написана в березні 1847 року в маєтку Лизогубів у Седневі на Чернігівщині, не побачили світу.

Не минуло й місяця, як поета, який їхав до Києва на весілля свого приятеля, історика Миколи Костомарова, заарештували під час переправи через Дніпро посередині ріки. Передмова-маніфест відома здебільшого літературознавцям, бо ні в радянські часи, ні чомусь за незалежної України в масових перевиданнях «Кобзарів» її не друкували.

«Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм»

Епіграфом до цієї маловідомої передмови Тарас Шевченко невипадково взяв рядки з твору Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму»:

Воскреснем ли когда от чужевластья мод?
Чтоб умный, добрый наш народ
Хотя по языку нас не считал за немцев.

Цитуючи цей уривок, Шевченко трактував, очевидно, по-іншому «чужевластье мод»: «Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по якому. Натовкмачать якихсь індивідуалізмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о единой славянской литературе, а не хотять і заглянуть, що робиться у слов’ян!»

В одному абзаці – цілий спектр думок. З одного боку, він приміряє українське суспільство, український народ до інших слов’янських народів, є прихильником своєрідного слов’янського братства – «Щоб усі слав’яне стали Добрими братами, І синами сонця правди…», як сказано в його поемі «Єретик». З іншого боку, він протиставляє українське (і слов’янське) море московському. «Словами цими як немож краще, – пише український письменник Богдан Лепкий у книжці «Про життя і твори Тараса Шевченка», – Шевченко відмежовував наше українське слов’янофільство від російського і давав різку відповідь на клич Пушкіна, щоб усі слов’янські ріки зливалися в російському морі! Правдиве демократичне слов’янофільство, без укритого російського імперіалізму…»

Під «нашествієм іноплеменних журналістів» проглядається образ тогочасних великодержавних російських писак, переконаних у безперспективності української мови й літератури. А однією фразою про «індивідуалізми», від яких «терпне язик», Шевченко тонко спостеріг, як «творці російської мови», часом напівграмотні або неграмотні, запозичували різні іншомовні слова і назви, часто спотворюючи їхнє оригінальне звучання. До речі, багато таких спотворених назв міцно засіли у «вєлікам і маґучєм». Наприклад, острів Ібіца, справжня назва якого «Івіса» іспанською, «Ейвіса» – каталонською мовами. І це невігластво, як зазначають київські журналісти Дмитро Лиховій і Леся Шовкун, «впровадили в масовий вжиток» російські мандрівники.

У своїй передмові Тарас Шевченко показує невігластво і підступність російської критики: «Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чеську, сербську або хоч і нашу?.. Не розібрали. Чом? Тим, що не тямлять. Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують та хвалять те, що найпоганше».

Не жаліє поет і своїх земляків: «Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, – то тойді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський шталт… Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді пишіть і дрюкуйте, і труд ваш буде трудом чесним».

У цій передмові Шевченко сформулював свої погляди як на літературу, так і на мовне домінування. Тому дісталося і Гоголеві, і Квітці-Основ’яненку, і Гулаку-Артемовському, і Сковороді, і, навіть, Вальтерові Скоту. Зате добре відгукнувся він про Роберта Бернса: «Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії – і свого язика не знає; а Вальтер Скотт в Эдемборге, а не в Шотландії – а може, і ще було що-небудь, що вони себе одцурались… А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина. Покойний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері, а Г-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся… Нехай би вже оті Кирпи-гнучкошиєнки сутяги – їх Бог, за тяжкіє гріхи наші, ще до зачатія во утробі матерній, осудив киснуть і гнить в чорнилах, а то мужі мудрі, учені. Проміняли свою добру рідну матір – на п’яницю непотребную, а в придаток ще і -въ додали».

У цьому «въ» з твердим знаком – квінтесенція політики русифікації, яку ґвалтовно впроваджувала царська влада за життя Шевченка щодо українців та інших нацменів. Попри це, він не допускав нетерпимості до панівної мови і літератури: «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди». Ці слова, написані 165 років тому, і сьогодні, в нових обставинах, залишаються актуальними.

На закінчення

До гострих питань, пов’язаних із мовою, Тарас Шевченко звертався і раніше, як-от у листі до свого знайомого Якова Кухаренка 1842 року: «Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом».

Такого Шевченка за радянських часів намагалися приховувати в Україні. Але не забували поза нею. Польський письменник Єжи Єнджеєвич у романі про Шевченка «Українські ночі, або родовід генія» (Варшава, 1966 р.) навів цитату з листа до Кухаренка. Дивно, та в українському перекладі Віктора Іванисенка, який вийшов у світ в незалежній Україні (Львів, 1997 р.), саме це місце пропущено.

Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image
    Тарас Марусик

    Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Українська мова: етапи історії

УКРАЇНСЬКА МОВА – одна з 30–40 найбільш поширених мов світу, державна мова в Україні, мова українських меншин у багатьох країнах світу. Загальна кількість носіїв української мови дорівнює приблизно 40–45 млн, відповідно ця мова посідає 2-ге або 3-тє місце серед слов’янських мов щодо кількості мовців (на першому місці російська мова, на другому – українська або польська.). Як слов’янська мова, українська належить до сім’ї індоєвропейських, поряд з романськими, германськими, кельтськими, грецькою, албанською, вірменською та (найближче спорідненими зі слов’янськими) балтійськими мовами. На підставі деяких спільних генетичних рис українська мова з початків наукової славістики в 19 ст. класифікується як член групи східнослов’янських мов (разом з білоруською й російською), яка протиставляється групам західнослов’янських (польська, верхньо- та нижньолужицькі, словацька, чеська) та південнослов’янських (словенська, боснійсько-сербсько-хорватсько-чорногорська; македонська й болгарська) мов (тут не наводимо вимерлі індоєвропейські та слов’янські мови). Але це протиставлення сьогодні вже є радше даниною традиції. Хоча класифікація української мови як «східнослов’янської» прийнятна й досі, сучасне мовознавство інтерпретує її вже інакше, ніж у рамках більш ранньої теорії генеалогічного дерева. Тоді українська мова описувалася як відгалуження праіндоєвропейського дерева й праслов’янської (можливо, через прабалтослов’янську) та прасхіднослов’янських гілок. Але на сьогодні остаточно спростовані теорії про «давньоруську мовну єдність». Уже за часів середньовічної Русі протоукраїнські діалекти відрізнялися від проторосійських.

1. Загальнослов’янська доба й протоукраїнські діалекти (600–988 рр.).
3. Середньоукраїнська доба, постання й занепад руської літературної мови ранньомодерної доби (1349–1798)
4. Новоукраїнська доба та створення й розвиток нової української стандартної мови (від 1798 року)


Читати статтю про українську мову повністюhttp://spadok.org.ua/mova-i-pysemnist/ukrayinska-mova-etapy-istoriyi

Пам'ятаємо, українська мова - це наше все. Як тільки зникне вона - зникне і народ. 

Українська мова - одна із наймелодійніших мов світу

Як відомо, спостерігаються певні відмінності у сприйнятті різних мов передусім їхніми носіями. Так, давні греки підкреслювали гармонійність своєї мови на противагу невпорядкованій, начебто подібній до беззмістовного белькотання мові “варварів”. Давні слов’яни підкреслювали зрозумілість своєї мови (виводячи назву слов’яни від слово) на противагу незрозумілим мовам сусідів – начебто “німих”, німців. А баски, абхази, ірландці, тобто носії давніх середземноморських культурних традицій, звертають увагу передусім на складність своєї мови на противагу іншим. Носії української мови підкреслюють передусім її милозвучність. “Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер…”, – пише дослідник Тоцька Н.І. Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоч найменше можуть про це судити самі носії української мови, оскільки для них мова знаряддя щоденного спілкування, а не об’єкт для спостереження. Але про красу й приємність звучання української мови є більш ніж достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі загальновідомих, і звичайних іномовців, і видатних діячів, і фахівців, а з їхніх слів – і українців. Наведемо тут тільки декілька. Ще в середині минулого століття видатний російський мовознавець-славіст І.І.Срезневський звернув увагу на високу музикальність української мови. Він писав: “Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича”. Подібно оцінив українську мову за її звучанням тогочасний поет і перекладач українських пісень німецькою мовою В.Боденштедт, який довго жив у Росії і багато подорожував по Україні. “Українська мова наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов’янськими мовами, з великими музикальними можливостями”. Спеціальну працю присвятив дослідженню одного аспекту милозвучності української мови – урівноваженню вокалізму з консонантизмом – поет В.Самійленко. У ній він писав: “Відомо було досі, що вкраїнська мова своєю доброзвучністю займає одне з перших місць (може, третє або четверте) між усіма європейськими мовами. Цю думку дуже легко пояснити фактами фонетики…”[1]. Перелік захоплених відгуків про красу української мови взагалі, і передусім її звукової вишуканості, звучності, музикальної граціозності, можна продовжити. Але нагадаємо ще тільки один факт. На конкурсі краси мов у 1934 р. у Парижі українська мова зайняла третє місце після французької і перської. Більшого поширення набула думка, що наша мова за милозвучністю йде після італійської.

Читати більше про мелодійність української мови:  

Українці попросили Порошенка заборонити російську мову

Українці попросили Порошенка заборонити російську мову в навчальних закладах
13:11, сьогодні 
Українці звернулися до Порошенка щодо заборони російської мови у школах
Українці звернулися до Порошенка щодо заборони російської мови у школах / Соцмережі

Президента України Петра Порошенка закликали внести зміни до закону про освіту, а саме заборонити обов'язкове вивчення російської мови у навчальних закладах країни.

Відповідна петиція з’явилася реєстрі електронних петицій на офіційному сайті українського очільника.

Петре Олексійовичу, прошу Вас своїм указом заборонити обов'язкове вивчення російської мови у загальноосвітніх школах країни та у всіх інших навчальних закладах. Пропоную російську мову вивчати факультативом за власним бажанням студента(курсанта)", – пояснив свою ініціативу автор документу Степан Власюк.

Зауважимо, що петицію було опубліковано ще 2 лютого, і станом на сьогодні вона зібрала 21 підпис із 25 тисяч необхідних.

Видання Politeka своєю чергою провело опитування щодо заборони російської мови у школи. Так, багато хто підтримав таку ініціативу.

"Повністю підтримую, бо в Росії ніхто не викладає українською". Приїхав, будь добрий, вчи державну, і тримайся тих правил які прописано державою, в себе в хаті хоч гагаузькою". "У школах давно час, у всіх навчальних закладах, ЗМІ. Так вся країна і перейде потихеньку на українську мову!", "Заборонити російську — гарна ідея. Ще її треба суворо заборонити в держустановах та заборонити обслуговувати клієнтів, які не звертаються українською, не привівши з собою перекладача,
– зазначають українці.

Щоправда, є й такі жителі України, які виступають проти такою ініціативи.

"Мову ворога потрібно знати. 80% користувачів соцмереж спілкуються російською та дуже гидко стає на душі, коли читаєш як безграмотно пише молодь слова типу “гарабєц і асєлєдєц”. І взагалі, скільки мов ти знаєш, скільки разів ти – людина", "Російська мова офіційно є однією із шести мов міжнародного спілкування ООН. Нічого поганого немає в тому, що діти нею будуть грамотно писати. Набагато гірше те, що наші діти розмовляють суржиком і вживають багато нецензурних слів. Ось це потрібно виправляти. І взагалі, давайте займемося справою – почнемо працювати, а не мітингувати", "Я проти. Для багатьох областей України – це друга національна мова. Тим більше знання мов ще нікому не завадило", – підкреслюють вони.