Сьогодні подій було не менше ніж вчора, чи будь-який інший день. Тимошенко вийшла з тюрми, Януковича визнали таким, що не може керувати країною, Кернес і Добкін втекли у Росію і т.д.

Та мені, здається, що окремої уваги заслуговує заява Тимошенко про те, що вона йде у президенти.

Особисто для мене, це хоч і не було несподіванкою, але я вважаю, що поки в Україні траур, від таких гучних заяв варто було утриматися.

Тепер, про тих осіб, хто від цього постраждає, це звісно Кличко, оскільки на революції він ризикував набагато більше ніж той самий Яценюк, чи Тягнибок, не боявся ходити до внутрішніх військ і з ними домовлятися про перемиря, а також відчув на собі всю лють мітингувальників, коли ті мало не напали на нього(про побиття не йдеться, оскільки, навіть 8 мітингувальників не впоралися б з чемпіоном світу з боксу в рукопашну).

Про фінансові зобов’язання, які були між Кличком, Яценюком і Тягнибоком, я не знаю, але мені здається, що вони були пропорційні.

Далі про те, що Кличко збирався в президенти знали всі, і численні опутування свідчили про те, що саме Кличко буде президентом, Яценюк міг вийти в другий тур, але не міг перемогти. Щодо Тягнибока, то у Симоненка і Порошенка, був більший рейтинг ніж у нього.

Далі коли писали проект нової Конституції, то там було вже чітко видно плани сторін, Яценюк хотів бути прем’єром при президентові Тимошенко у парламентсько-президентській республіці, а Кличко хтів навпаки розширити повноваження президента, і залишатися у президентсько-парламентській республіці.

Тепер же, з виходом Тимошенко, ситуація міняється, оскільки, навіть перебуваючи у тюрмі Тимошенко мала значний рейтинг, щоб вийти у другий тур, а якщо пішов Янукович, і вийшла вона, то значить що її рейтинг виросте напевне у двічі, а це поразка для Кличка. А отже, всі амбіції, можна знову перенести у спорт, в політиці йому тепер нічого не світить, максимум міністр фізичної культури і спорту.

Момент істини

Сьогодні відбулося чергове «Народне Віче». Я вже збився, яке за ліком. Лунали палкі промови, сміливі заклики, чудові пропозиції. Створена нова організація-об`єднання «Майдан»…

Вже й склали т.зв. Керівний склад, до якого ввійшли всім знайомі люди. Що сказати? Буду відвертим: особисто мене це все задовбало. Гадаю, в глибині душі мене підтримає більшість навіть тих, хто зараз на Євромайдані, не кажучи вже про мільйони прихильників цього дійства по всій Україні.

Ви помітили, що Віче відбувалося виключно на Майдані. Вже немає несіння Державного прапора по київських вулицях, не видно емоційних вигуків та цілеспрямованих облич, ДУЖЕ помітно впав емоційних градус піднесення людей. Навіть телеканали транслюють Віче у вигляді онлайн-новин і тільки промови «лідерів». А ще 2-3 тижні тому все було по-іншому…

Якось швидко ми забули про те, що в пана Я-ка кидали яйцями у Львові, висловлюючи йому тим самим своє велике «фе»; щось різко затерлося та зникло повідомлення про розміри «хатинок» під Києвом, що невдовзі стануть гостинними домівками для пана Т-ка та його брата; ніхто не питався про те, а що власне, конкретно пропонує пан К-ко, що сплачує податки в Німеччині; різко підзабулося справжнє життя пана Т-ва, що в якості душ-пастира «проповідує» зовсім не християнські цінності… Перелік «достойних», насправді, можна продовжити, але там все буде однаковісіньким і дивно схожим між собою.

Наперед передуючи радісним вигукам противників України – я не беруся судити когось чи «виводити на чисту воду». Облишмо це. Нехай це лишиться на сумлінні тих,хто виступає від і мені та в ім.`я українського народу. Я про інше: а чого МИ досягли за цей період? Звільнення з-під варти побитих захисників Майдану та блокування трибуни у Верховній Раді – так, це важливо. Але де СПРАВЖНІ перемоги, де задекларовані відставки, голосування за дострокові вибори, імпічмент, створення врешті-решт хоч якоїсь «опозиційної» більшості? Чому «свята трійця» так і не спромоглася бодай на якісь помітні кроки чи зрушення в бік чого-небудь обіцяного народові привселюдно?

Невже ті, хто вже місяць мерзне на ЄвроМайдані, ті, хто стікав кров`ю, відстоюючи елементарне ПРАВО на свободу висловлення та прагнення європейських цінностей, ті, хто пожертвував вільним часом, відпусткою, а подекуди й роботою, ті, хто повірив і приїхав або вийшов на свій Майдан у своєму місті, незважаючи на репресії та залякування… невже ВСІ ВОНИ заслуговують лише на чергові обіцянки, щедрі посули та чарівні посмішки ситих, доглянутих, казково заможних і цинічно байдужих та брехливих «лідерів народного спротиву»??? І це все???...

Скільки ще потрібно Віче аби підійнялася ВСЯ Україна, ЩО потрібно пообіцяти-показати-зробити задля того, аби народ нарешті прокинувся і ВЕСЬ устав, підійнявся, змінив власноруч своє життя. Бо якщо не зараз, то коли? Знову жити від Майдану до Майдану!? Сподіваюсь, що ні в кого не виникає ілюзій, що в разі поразки, в нас вже не буде іншого ТАКОГО шансу. Влада і зараз почувається доволі впевнено, проводячи репресії та «зачистки», а що буде по зникненню Майдану, здогадуєтеся?..

Україні потрібен лідер. Справжній лідер, за яким, не вагаючись, підуть мільйони. Людина, що тільки своєю присутністю надихатиме народні маси на звершення та подвиги. Людина-оратор, людина-патріот, людина-вождь, що згуртує навколо себе розрізнені осередки спротиву, поодинокі вигуки та вже помітно гаснучий ЄвроМайдан.

Ви знаєте таких? Особисто я сподівався, що хвиля народного піднесення винесе на вершину якусь НОВУ креативну, незаангажовану особистість. Таку собі «свіжу кров», можливо, навіть із народу. Чомусь не сталося. Можливо варто звернути увагу на тих, кого ми вже знаємо, на тих, хто дійсно може ПІДНЯТИ Україну? Так, згоден, вони повинні будуть піти, бо революції роблять одні, а керують державою інші, але це потім, а зараз потрібні люди, що таки схилять шальки терезів на бік України та її подальшого європейського розвитку.

Зараз повсюди вже лунають провокативні заклики на кшталт: «Новий рік у колі родини», «Різдво вдома», «Розходьтеся по домівках», «Все одно нічого не зміниться», «все вирішимо на виборах»…

Настав переломний момент: АБО МИ, АБО НАС. У кожного в житті є свій МОМЕНТ ІСТИНИ, гадаю, для більшості та і для країни в цілому - зараз саме той момент. Або МИ вистоїмо і нарешті станемо цивілізованою європейською країною, де честь, гідність і самоповага буде лейтмотивом всієї зовнішньої та внутрішньої політики…або ми остаточно скотимося до первісно-феодального ладу і нас із головою накриє хвиля шаленої корупції, тотального зубожіння та знищення останніх залишків економіки, гідності та держави в кінцевому підсумку…

 Також відомо, що для обмеження перебування мітингувальників у приміщеннях, що розташовані на Майдані Незалежності, здійснювалися розпилювання зі шприцу хімічної речовини (АСД-Зф), яка при попаданні на брезентове покриття залишає різкий стійкий неприємний запах. Я направив до провідних медичних закладів України запити щодо типу вірусів, які могли розповсюджувати працівники СБУ в період протистоянь, а також висновків по хімічній речовині АСД-Зф та її дії на організм людини. І паралельно відправив ці матеріали в Генпрокуратуру.

 До речі, завтра, 19 червня, о 13.00 у залі засідань Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (кімната 330, вул. Садова, 3-А) відбудеться чергове засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування протиправних діянь правоохоронних органів та окремих посадових осіб, посягань на права і свободи, життя і здоров'я громадян під час подій, пов'язаних з масовими акціями суспільно-політичного протесту, що відбуваються в Україні з 21 листопада 2013 року. На засідання запрошене керівництво Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України. Запрошую також  представників ЗМІ.

     Hennadii Moskal

Лідер фракції Батьківщина Арсеній Яценюк відповів  на заклик активістів Євромайдану назвати ім'я єдиного лідера супротиву від опозиції  - «це український народ» – після цієї фрази, для мене стало зрозуміло, що в опозиції немає плану.

«Народна рада, відставка Януковича і нова Конституція», це звичайно добре, але яким чином в державі в якій не працюють закони, можна законним чином поміняти Конституцію. Я собі цього не уявляю.

Припустимо що народну раду створити легко, депутати зберуться підпишуться, і створять новий орган, у вигляді громадської організації. А далі як бути, відставки Януковича не буде, оскільки сам він її не напише, більше того, він ще планує виграти наступні президентські вибори. Тому заява опозиції про президентські вибори безпідставна.

Наступний пункт нова Конституція, це як? Для того щоб змінити Конституцію, необхідне голосування в ВРУ, а для цього необхідна більшість, тому це також малоймовірно. Опозиції хоча б зміни до закону «Про вибори» провести, бо як показують ті самі вибори при діючій системі виборів опозиція не може виграти.

Опозиція не може зробити нічого «путнього», тому народ взяв все у свої руки, я не знаю, про що думають політтехнологи опозиціонерів, але народ втомлюється, також моральний дух  залишає бажати кращого, а тому емоції накопичуються, а їх необхідно кудись дівати, а тому той агресивний настрій людей, це результат 2-х місячної боротьби, а не провокацій від ПР(хоча їх вину в заворушеннях не зменшую).

Народний протест сьогодні, змете і владу і народну опозицію, якщо опозиційні лідери не доведуть що вони з людьми. Вчора були всі шанси, що лідерів опозиції поб’ють самі мітингувальники, коли опозиція повернулася в прямому смислі слова ні з чим з переговорів.

Захоплення ОДА, це виявився напевне перший нормальний крок, при чому опозиція тут майже ні при чому, ініціатива пішла з низу від людей, і швидко поширюється по всій Україні.

Також, сьогодні побачив черговий заклик від опозиції про референдум, а собі подумав, а чи не пізно? Комуняки пропонували його провести півроку тому, і якби його провели, то хто знає, може б зараз і уникнули смерті шести мітингувальників…

1 грудня 2013 року, ми отримали унікальне право підтвердити, що Україна – це європейська держава. Підтвердити в найкращий спосіб – вуличною демократією.

Мені завжди були незрозумілі заклики будувати країну за національним принципом, зокрема повертати графу національність в паспорти. Зрештою мені – людині з болгарським прізвищем, чий батько виріс у Чечні, а мати на Київщині, чиї предки жили в Ставропілі, Польщі та Кавказі, і чий прадід був євреєм, було трохи складно визначити свою національність. Але події останнього тижня допомогли цій ідентичності нарешті відбутись.  З усією впевненістю, я усвідомив що я – європеєць.

Для мене Європейський Союз це –

1.      Свобода пересування. Я хочу мати змогу без візи пожити місяць у Великобританії, відправитись на вихідні порибалити в Швецію, провести відпустку за кордоном, без ганебних черг у посольстві. Асоціація – це перший крок до безвізового режиму, який може настати навіть раніше ніж повноцінне членство. Це показує нам приклад Молдови, чиї громадяни вільно подорожуватимуть Шенгеном вже з 2014 року.

2.      Можливості для бізнесу. 500 млн жителів Євросоюзу відкривають величезну перспективу ведення міжнародного бізнесу.  Це можливість отримати в десять разів більше прибутків. Асоціація – це поступове зменшення торгових бар`єрів, це доступ до європейських транспортних компаній та спрощення митних процедур. Це можливість легко і швидко доставити товари з України, і в Україну.

3.      Сервіс високої якості в Україні. Асоціація це прихід в нашу країну потужних міжнародних бізнес-корпорацій, які працюють за європейськими стандартами. Це посилення конкуренції, від якої зажди виграє споживач.

4.      Зручність, комфорт та раціональність у містах. Асоціація – це поступове приведення наших міст до європейських принципів розвитку. Це відсутність заторів. Це легкість пересування для осіб з обмеженою мобільністю. Це інфраструктура дружня до людей. Це парки і сквери поруч з домом. Це спортивні майданчики, чисті вулиці та рівні дороги.

5.      Європейські цінності. Не та дурня, про «євросодом», які транслює проросійська пропаганда. Це цінності особистої свободи, взаємоповаги та довіри.

Хтось скаже -  «Я не піду, бо ми маємо будувати Європу в Україні, і тоді коли ми будемо гідні нас візьмуть в ЄС». Проте я піду, бо впевнений, що Угода про Асоціацію потрібна саме зараз, коли економіка держави слабка, а вона сама лише розбудовується.  Це можливість отримати фінансовий, політичний та культурний ресурс для розвитку, який допоможе досягнути успішності не за десятки років, а вже найближчим часом.

Це подібно до вибору того як отримати знання – можна пробувати навчитись чомусь самому, набивати шишки, витрачати час на проби та помилки, страждати від дефіциту інформації та ресурсів. Або ж вчитись разом з досвідченим наставником. Так, він ставить вимоги, проте й допомагає. Він пройшов цей шлях, знає які виникають проблеми та як їх вирішувати.

Хтось скаже – «Я не піду, бо мене це не стосується, я завжди можу емігрувати з України». Я й сам думав про таке,  але розумію, що втеча це не вихід. Тому що ти все одно назавжди лишишся мігрантом з дикої країни, людиною другого сорту. Тобі ніхто про це не скаже, але ти постійно це відчуватимеш.

Хтось скаже – «Я не піду, бо там будуть політики, вони хочуть мене використати». Всі ці дні я стояв на Євромайдані не за політиків, я стояв за власні переконання. І те саме буде в неділю. Мені не важливо хто буде виступати зі сцени – Яценюк, Кличко чи Тягнибок. Я йду туди не заради них, а заради себе. Сьогодні не важливо, як я ставлюсь до конкретних політиків, бо в нас спільна мета – євроінтегарція.

Хтось скаже – «Я не піду, бо все одно це нічого не вирішить: немає лідера, нація не готова, не має достатньої сили» Що буде після 1-го грудня? Чи буде це стрімка боротьба, чи кропітка підготовка плацдарму для 2015-го? Я не знаю.

Проте я точно знаю що буде, якщо Ти не прийдеш   Н-І-Ч-О-Г-О. Ніхто не може сказати, які події будуть після першого грудня, проте в будь-якому разі ці події будуть можливі лише за особистої участі кожного хто вважає що Україна заслуговує на краще життя.

Звичайно, що Угода про Асоціацію – це не автоматичний вступ до ЄС, це лише перший крок. Проте, якщо не зробити цей крок неможливо досягнути поставленої мети. Як вступ до ВНЗ, який не гарантує автоматичного отримання високооплачуваної роботи, проте він є необхідною умовою цього.

Хтось скаже – «Я не піду, бо варто просто почекати і все вирішиться само собою». Можливо улюблена стратегія «Моя хата з краю» і подіє… Колись… Проте коли? Мій дід пройшов війну, втратив слух, очолював громадську організацію, яка відстоювала права глухих в СССР. Він помер від інсульту. Він не дочекався. Моя бабуся все життя тяжко працювала в полі, тримала худобу та як могла допомогла сім’ї. Вона померла від раку. Вона не дочекалась.

Я не хочу чекати поки нормальне життя застануть мої онуки. Я впевнений, що гідна старість має бути вже в моїх батьків.

Саме тому, 1 грудня 2013 року, о 12.00, я прийду на #Євромайдан.

За наших предків, які поклали свої життя, аби ми мали власні.

За наших батьків, які вибороли нам Незалежність.

За наших дітей, які заслуговують на краще майбутнє.

Та зрештою, за нас самих, які нарешті мають можливість змінити країну на краще.