хочу сюда!
 

Лиля

35 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «батурин»

Батурин,цитадель

продовжу ще трохи про Батурин.
незалежно від того, де зупинився ваш ексурсійний автобус  перше, що ви побачите-це реконструкція цитаделі. 


для тих, хто був відсутній при першій розповіді, нагадаю приблизний план Батурина тих часів  і розміщення власне цитаделі:ота частинка, зліва внизу,і є цитадель (це я так думаю). 
З 1654 року Батурин мав статус міста з магдебурзьким правом та магістратом. У 1664 р. фортецю не змогли взяти приступом війська польського короля Яна Казимира. Батуринська фортеця складалася з зовнішніх міських земляних укріплень із частоколом і цитаделі (замка), де знаходилася резиденція гетьманів. Тут був кам'яний гетьманський будинок та дерев'яна Воскресенська церква, в'їзні ворота та три вежі.За 21 рік свого правління І. Мазепа перетворив Батурин на столицю європейського зразка.(погано собі ЦЕ уявляю (я)) Місто мало понад 20 тис. населення, 40 церков та 2 монастирі. Як і всі фортеці того періоду, Батуринська мала розгалужену мережу підземних тунелів, за допомогою яких можна було несподівано напасти, вислати розвідників або просто втекти. Один із ходів був знайдений у 2008 році неподалік від церкви Воскресіння Господнього. Батуринська фортеця займала площу майже 20 га і була тоді однією з найбільших в Україні.(с)
враховуючи, що минуло близько трьох сторіч, русло Сейму , певно, змінювалося, або, як варіант - справжня цитадель була розміщена  не там, де встановлено реконструкціїні будови. ну,то не важливо- візуально - цитадель вражає.



ну, власне, трішки фотографій з місця події

наліво від мосту




 направо від мосту 










дерев"яна підлога в приміщенні над брамою


цитадель з внутрішнього боку





церква - на території, в самій церкві-заборонили знімати чомусь, хоча фоток- повно в інтернеті, але до того,як сказали *ніззя*-пару кадрів вчепила  



отака вона всередині

і отака цінна річ в ній зберігається




є на території палац-дуууже гарна реконструкція, я - у зАхваті.на внутрішнє оздоблення-певно не вистачило вже коштів,але для загального враження -вистачає і зовнішності
























і ще якась будова 

є на території криниця -  теж реконструкція )) гарненько оздоблена і надійно загратована )
думаю,що три століття тому Сейм був доволі водонаповнений, але-не  сьогодні.....

ближче до меншогородженої частини цитаделі, що мала б проходити понад високим берегом річки, стоїть пара,  з виду - справжніх якорів, розмір яких вражає. цікаво - якими мали бути ті кораблі,що ними якорилися ?  

ще є пара пушок типу цієї

і, майже посеред площі, знаходиться ось така пам"ятка 





На згадку про Батуринську трагедію, під час якої було знищено майже все населення міста (5-6,5 тис. військових, 6-7,5 тис. мирних жителів, тобто 11-14 тисяч загиблих), у 2004 році на місці північно-східної вежі Батуринської цитаделі встановлено пам'ятного хреста.(с)

***********************************************
далі текст цілком з інтернету,кому цікаво- почитає))

Цитадель Батуринської фортеці, відтворена в 2008 році на історичному місті, на високому мисі лівобережної тераси р. Сейм,  на  виконання Указу Президента України В.А.Ющенка  № 1131 від 21.11.2007 р. «Про деякі питання розвитку Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» та селища Батурин».  Авторський  колектив  інституту  «УкрНДІпроектреставрація»  розробив  концепцію  архітектурного  відтворення,  впорядкування  та  музеєфікації  комплексу  пам’яток  Цитаделі  Батуринської  фортеці на  підставі  багаторічних  археологічних  досліджень,  глибинному  вивченні  історичних  джерел,  використанні  історико – архітектурних  аналогів  в  галузі  оборонної  культової,  цивільної  архітектури  України ХVII –ХVIII ст.

Відтворені  об’єкти  розміщені  на  своїх  історичних  місцях,  що  виявлені  і  досліджені  археологами. Дані  пам’ятки  не  претендують  на  автентичність,  вони  створюють  узагальнений  архітектурно – художній  образ  Цитаделі  Батуринської  фортеці  початку ХVIII ст. і  використовуються   як  музейно – туристичний  заклад    Національного  заповідника  “Гетьманська  столиця”.

У  2008  році  (з березня по листопад) на  території  Цитаделі  Батуринської  фортеці відтворено  11  об’єктів:

1. Головна  замкова  в’їзна  вежа - дерев’яна,  проїзна,  з  брамою, шестистінна,  чотириярусна,  з  горішнім  бойовим  ярусом.

    Висота – 28 м.

    2. Північна  замкова  башта - дерев’яна, “глуха”, шестистінна,  триярусна,  з  горишнім  бойовим  галерейчастим  ярусом,  покрівля  наметова. Висота – 15,5 м.

    3. Південна  замкова  башта - дерев’яна,  чотиристінна, триярусна  з  горішнім  бойовим  ярусом. Висота – 17,8 м.

    4. Оборонна  стіна - дерев’яна  триярусна,  з  брусів  у  вигляді  клітей – городень.  Поділяється  на  два  прясла,  у  центрі – Головна  в’їзна  вежа,  на  флангах – Північна  і  Південна  вежі, в  яких  містяться  господарські  і  інженерні  служби. Висота – 8,6 м., довжина – 155,6 м.

    5. Гетьманський будинок - мурований, одноповерховий, з  ганком,  декоративними  фронтонами  та  мансардовим  приміщенням. Служив офіційною резиденцією гетьмана та урядовою канцелярією. За розплануванням повторює тип української хати “на дві половини” (з сіньми та кімнатами-світлицями обабіч). Архітектурний декор фасадів, декоративно-побутове опорядження кімнат вирішено в традиціях української народної архітектури доби бароко. Репрезентує  житло  козацької  старшини  та  приміщення  урядових  установ  Гетьманщини. У  відбудованому  Гетьманському  будинку  на  Цитаделі тривають  роботи  з  музеєфікації,  що  дасть  унікальну можливість  наглядно  продемонструвати  умови  життя  та  діяльності українських  гетьманів  в  кінці  ХVІІ – на  початку ХVІІІ ст. Висота -12,2 м., площа – 180,4 м.

    6. Замкова  церква  Воскресіння  Господнього - дерев’яна, тридільна, однобанна,  з  мурованим  підземним  приміщенням – криптою. Церква діюча.  Архітектурний  декор,  інтер’єри  та  культове  опорядження  храму вирішуються в традиціях української народної архітектури доби бароко. Підземне приміщення використовується, як крипта, де поховані останки захисників та жителів Батурина, що загинули в 1708 році. Висота – 16,4 м., площа – 60, 2 м.

    7. Скарбниця - мурована, двоярусна, зі склепінчатим льохом-підвалом. Призначалася для зберігання державного скарбу, коштовностей, клейнодів. За прототип взято пам’ятку архітектури, полкову скарбницю початку XVІІІ ст. в місті Прилуки на Чернігівщині, що уособлює традиційний тип скарбниць XVII – XVIII ст., вирізняється гармонійними пропорціями, компактністю, лаконічним архітектурним декором. Нині використовуєтся, як експозиційне приміщення – ідуть  роботи  зі  створення  музею  «Скарбниця». Висота – 6,65 м., площа – 27,5 м.

    8. Криниця - дерев’яна  альтанка з  наметовим  перекриттям над  криницею  і корбою має підйомний механізм.  Відтворено за зразками фортечних і монастирських криниць України XVII – XVIII ст. Глибина  до  води – 29 м.

    9. Рів – відділяє  територію  замку  від  міста.  Використовується  як  експозиційний  об’єкт.  Відтворено  за  даними  археологічних    досліджень  Батуринської  фортеці,  що  визначило  розміщення  й  габарити  рову. Глибина – 7,4 м.

    10. Замковий  міст – перекинутий  через  рів  до  Головної  в’їзної  вежідерев’яний.  Відтворений  за  кресленнями  фортечних  мостів  Гетьманщини ХVII -ХVIII ст.

      11. Палісадова  огорожа – розташована  по  схилу  гори.

      http://www.baturin-capital.gov.ua/b-museum/90-b-citadel.html


      можливо,хтось захоче крутонутись віртуально в середині -ось тут норм. картинка

      http://incognita.day.kiev.ua/virtualna-ekskursiya-czitadellyu-baturinskoyi-forteczi.html

        

       


      Батурин,Крупицкий Свято—Николаевский монастырь

      Николаевский Крупицкий монастырь — православный женский монастырь в селе Осич Бахмачского района Черниговской области Украины в 7 км от Батурина. Расположен на природном возвышении на берегу реки Сейм. Входит в состав национального историко-культурного заповедника «Гетманская столица».(с)

      немного непонятно различные варианты названия монастыря,но, по большому счёту-не важно.он - есть.
      восстановление монастыря началось в 90-х годах,  когда в Осич приехали две монашки, которых местные жители сначала приняли *в штыки*. Одной из них была Валентина Хохлова, позже- игуменья Дорофея,  которая до того работала старшим научным сотрудником в одном  из Одесских научно-исследовательских институтов(с).
      в предыдущем посте http://blog.i.ua/user/4574453/2017497/ я обратила ваше внимание на то,что нам повезло с погодой. иначе- мы просто сюда-не добрались бы...знаете,есть дороги плохие,есть-очень плохие,а есть-место, где в принципе-можно проехать,но  только ооочень медленно при определённых условиях))). короче-мы не доехали где-то около километра  к дощатому - на вид очень хлипкому мосту через Сейм. до моста шли медленно-дорога, обозначенная многочисленными колеями  после дождей  проехавших машин, замедляла наш путь. обнаруженный  за деревьями мост-не внушал доверия вообще.....


       а тут опа!! - навстречу по нему едет....автобус с туристамиshock crazy


      конечно, в случае крушения моста- утонуть тут невозможно-воды максимально- около метра, но...

       на всякий случай- шли не толпой, а немножко...по очередиlol

      скорее всего в то же время,когда Ющенко *восстанавливал* Батурин, было запланировано, для удобства  туристов, построить капитальный мост, но что-то пошло не так...,и опоры моста уже понемногу заростают деревьями...





      пройдя ещё немного-увидели купол колокольни. показалось,что она рядом совсем, но ещё с километр шли до самого монастыря 


      (фото ворот- из сети)

      это мы чинно-благородно-медленно вошли в ворота. несколько девочек прошептали "ой!мороз по коже!"

       монастырь занимает небольшую территорию, в плане - где-то вот так выглядит. стена,частично огораживающая территорию-видимо старинной постройки (по крайней мере кирпич-старый в кладке)

      по информации в сети-все постройки в монастыре изначально были деревянными, а имеющиеся на сегодня -построены позже,в разное время (ниже есть текст из сети для любопытствующих). 
      вот так выглядит монастырская церковь

      (фото ниже- из сети,что бы целиком церковь видно было ))) 

      на момент нашего визита в монастыре было 6 жительниц, территория- очень ухожена, разбиты огородики, была парочка ульев, видела растения незнакомые, и -необычные для местности-- агавы.


      в этой церкви есть, если верить людской  молве, чудотворная икона 



      мы заходили в церковь,необычное расположение "здания-всего-вообще".  эта икона-единственное старинное изображение из доступных обозрению. о том,что люди реально приходят к ней с просьбами, свидетельствуют записочки и хорошие полкило различных золотых изделий, навешанных как на углы иконы, так и разложенных под ней.не буду описывать то негативное,что там есть-но *позолоченный пластик - рулит* -не могу не сказатьprostite....
      ...минут на 15 я *зависла*,рассматривая  колокольню....даже будучи в лесах, имея многочисленные повреждения и *шрамы перестроек*-она выглядит впечатляюще. это было,на моей памяти, одно из немногих строений, на которые хотелось смотреть и смотреть....
      судя по дате 1991 на колоколе в Воскресенской церкви в Батурине -тут тоже не старинные колокола, не помню,какой тут год, но я его видела, зумом приближала


        еще кадр из сети - немного другой ракурс










      ещё на территории есть несколько различных построек, ну я была уже с пустым акумулятором, поэтому взяла ещё пару фото из сети : домик, где по ходу-живут обитатели монастыря


       и вид из-за речки -фото из сети 



      *********************************************
      для любопытных—инфа из сети:
      (с)Крупицкий Свято-Николаевский женский монастырь под Батурином основан еще до татаро-монгольского нашествия. Дата его основания, к сожалению, утрачена.
      Первый храм был сооружен на месте чудесного явления иконы Св. Николая Чудотворца, а Крупицким его стали называть после того, как в годы нашествия Батыя монахи были спасены от голода просыпавшейся с неба крупой. Об этом чуде была сделана запись на напрестольном Евангелии рукой св. Дмитрия Ростовского, который был назначен настоятелем этого монастыря в 1682 году. А архимандрит обители Варсонофий в 1767 году писал -"...те крупы содержали в серебряном ковчежце до времени гетмана Мазепы, как по измене г. Батурин разорен, то монастырь в разорении ж был и кем те крупы взяты, неизвестно."
      В XVI в. обитель была возрождена как мужской монастырь, находилась под покровительством украинских гетманов, ставка которых располагалась в городе Батурине.
      Монастырь сожжен в ходе Батуринской резни 1708 г., но вскоре вновь возрожден.
      В 1922 г. монастырь был закрыт, все постройки разобраны.
      В 1999 г. начался новый этап возрождения, в обитель возвращена найденная случайно чудотворная икона святителя Николая.
      Сейчас в монастыре живут всего четыре монахини и две послушницы. Благодаря их усилиям восстановлена церковь Преображения Господня, в котором хранится главная святыня монастыря - удивительная чудотворная икона Св. Николая - уникальный, особенный образ.
      Восстановлена ограда монастыря, монашеский корпус и в ходе восстановления - колокольня, которая пережила даже Великую Отечественную войну - ее дважды пытались взорвать, так как она являлась удобным наблюдательным пунктом, но она выстояла.
      Монахини собирают средства для постройки-восстановления главного храма обители, который был уничтожен в 1922 году - Свято-Николаевского собора. История Крупицкого Свято-Николаевского монастыря Монастырь был основан в 15 веке. Его построили благодаря явлению в местном лесу иконы Святого Николая. На этом месте построили церковь во имя Чудотворца, вокруг которой поселились люди. Впоследствии они и основали монастырь. В 16 веке святыню разрушили татарские войска, после чего ее отстроили в другом месте. Интересна легенда о происхождении названия монастыря. Она гласит, что при нападении татар в обители скрывались люди. Осада продолжалась долгое время, поэтому закончились продукты. Тогда с неба посыпалась манная крупа. Поэтому монастырь и называют Крупицким. После того, как Батурин стал гетманской столицей, монастырь приобрел большое значение. Он стал главным религиозным центром всей Левобережной Украины. С этой обителью тесно переплетены жизни известных личностей эпохи Гетманщины. Монастырь содержали гетманы Демьян Многогрешный, Иван Самойлович, Иван Мазепа, Кирилл Разумовский. В 1708 году русский войска захватили Батурин и разрушили монастырскую колокольню и монашеские кельи. В 1803 году монастырь был реконструирован, но в 1846 году здесь произошел пожар. В 1922 году монастырь ликвидировали большевики. Церковь, жилые корпуса и библиотеку ограбили. Церковные вещи вывезли. Другие здания монастырского комплекса демонтировали, а старый колодец засыпали. Впоследствии в монастырской церкви открыли клуб, который позже превратили в зернохранилище. Через несколько лет с церкви сняли купол. После Второй мировой войны на монастырской территории поместили колхоз, в монашеских кельях начала работать школа. В 1999 году школу перенесли из-за аварийного состояния здания. То, что осталось от комплекса монастыря, вернули Украинской Православной Церкви. Тогда же монахи и неравнодушные местные жители начали восстанавливать и ремонтировать здания. С тех пор здесь правят Божественную Литургию, а также ежедневные утренние и вечерние службы. Монастырь принимает паломников. Архитектура Крупицкого женского монастыря В древности Крупицкий монастырь был крепостью. Его окружали высокие валы и деревянные стены, усиленные по углам башнями для обороны. Главный въезд располагался со стороны реки, через которую был переброшен мост. В его комплекса входило несколько сакральных сооружений: собор Святого Николая, построенный в 1680 году в стиле украинского барокко. Его демонтировали в 30-х годах 20 века; Николаевская церковь; Спасо-Преображенская церковь, которую строили в 1803–1804 годах; колокольня. Во время захвата русскими войсками Батурин в 1708 году была разрушена монастырская колокольня, кельи монахов и игуменов. Впоследствии комплекс восстановили, но 1846 произошел пожар, который уничтожил и повредил большую часть зданий. А позже уничтожили собор Святого Николая. Сейчас в составе монастырского комплекса есть несколько зданий: каменная колокольня (1825 год); дом настоятеля (1834); Спасо-Преображенская трапезная церковь (1803–1858 годы); монастырские кельи (начало 19 века). Территория монастыря является прямоугольной в плане. Вокруг есть каменная стена высотой 3 метра, а въезд украшает массивная ворота с каменной аркой. Спасо-Преображенская трапезная церковь была построена в 1803 году. Она одноэтажная, увенчана декоративным куполом. Дом настоятеля построили в 1834 году. Он имеет симметричную композицию. Архитектурный стиль фасадного декора – это так называемый «провинциальный классицизм» 19 века. Колокольня монастыря была построена в 1823–1825 годах. Ее высота – около 31 метра. Вверху есть арочные проемы для колоколов. Святыней монастыря является икона Святого Николая. Возле нее произошло много чудес. Также в монастыре находится часть мощей Святой Варвары. Read more at: https://ua.igotoworld.com/ru/poi_object/68092_svyato-nikolaevskiy-zhenskiy-monastyr-baturin.htm

      Батурин,Воскресенська церква

      ще в 2015 я відвідала Батурин. 
      дуже ...спірні, неоднозначні враження, тому-не хотілося писати про нього взагалі.
       а це-щось...пробило на букви. постів буде серія,
      і все- про Батурин і прилеглості, деякі).

      приблизно так виглядала територія містечка в ті далекі часи



      сама церква на цій  схемі не відображена - її  ТОДІ -  не існувало, але собор, який вона  *замінила* - є

      (с) .....церква була побудована у 1803 році, одночасно з палацом Розумовського. Церкву побудували на місці зруйнованого мазепинського Троїцького собору, і, за легендою, вона була побудована з цегли розібраної вежі Мазепи. Розумовський помер у рік завершення будівництва храму, і, згідно з заповітом гетьмана, він був похований у склепі на території Воскресенської церкви. Це одне з небагатьох  поховань українських гетьманів,  яке  збереглося до наших днів.

      це,була єдина церква з усіх, які я відвідувала з ціллю в історично-архітектурного ознайомлення, в якій не було людей. ну, т.є.-ЗОВСІМ !!hypnosis по-рож-ньо!!!навіть продавчинь всілякого начиння-не було,хоча саме начиння-було присутнє.
      наша *група таваріщєй*з18 осіб зайшла до церкви, хто в тємє-поклав хрести куди треба і всі розбрелися по  приміщенню, оглядати,  що тут,і - як . заходити можна було в любий закуток,ну, тобто-не було заборонних вірьовочок-мотузочок-ряденець.... на, тіпа-прєстолах, лежали з виду старовинні книги- підступ до них-не був огороджений, т.є.-при бажанні-можна було навіть полистати. ні, ми себе вели стримано, але трохи було дивно, що немає жодного служки ніякого, жодної бабці-нікого!. походили-пофотали, гід про захоронення розповів (у церкві-місце поховання К.Розумовського), та й пішли на вихід. на все про все в нас хвилин 15 пішло, коли виходили- вже бабця якась прийшла і почала активно пропонувати щось купити,але вже всі налаштовані були на подальшу екскурсію,тому виторгу-не вийшло.
      у церкві  ікон-дууууже багато, як про мене-аж занадто. ікони і на полотні писані,і-на дошках,іііі....... і  з іншого боку-хай краще вони всі  тут будуть, для загального користування і споглядання, ніж в когось вдома пилом припадатимуть, бо ікони, схоже- різних епох. 
       виходячи з церкви, буквально в дверях, ми зіштовхнулися з наступною групою  трохи....недолугих  екскурсантів -нашому гідову   довелося пару хвилин їм пояснювати, що для них краще буде,коли вони спершу нас випустять, а потім самі зайдуть ....

        





















































      ...добре,що ми були восени і в суху погоду...про це- трохи згодом,якщо букви не закінчаться...

      "Над степом стелиться туман..."


      309 роковинам Батуринської трагедії, присвячується...

      "Така ось, повість невесела
      з історії мого народу..."

      1
      До могил древнього народу
      Вкритих травою забуття
      Несуть вітри, сини Природи
      Сумну мелодію буття.
      Коли зоря в небі заграє
      І я до них в степ полечу
      Туди де Слава не вмирає,
      Де курган лицарів збирає, 
      – Пухом земля вам, прошепчу
      Недремна варта мого краю...

      2
      Давно було... 
      У ті часи,
      В обширах древньої Русі
      Жили серед легенд і міфів
      Люди, характером міцні
      Їх цілували баби скіфів
      Ще ті, живі – не кам’яні.

      Та скам’яніли їхні душі
      За довгі тисячі років
      Від орд, що лихом осоружним
      Котились хвилями з віків. 
      Бо час від часу злі страхіття
      Мов змії, лізли з під землі
      Й тримати шаблю з малоліття 
      Вчились їх діточки малі.

      3
      Так йшли віки...
      І знову капище святе
      Накрили знавісніли хмари,
      Знову горить прадавній степ
      Гигочуть в сутінках примари.
      В небі вже в’ються чорні круки
      Пророчі недруги буття
      Бо Рід прадавній, через муки
      Знов йде в безодню забуття.

      4
      Не вірять очі в те, що бачать –
      Поранених, тих хто вмирав,
      Осліплених, ще кров’ю плачуть
      Добивав бравий генерал.
      Царевий фаворит* звірячий
      Віддав наказ – 
      "Чернь не щадить, воров на пики!"
      Горять церкви, та дзвони плачуть,
      Від крові почорніли ріки.

      Бандит, улеслива підлота,
      Песиголовець, син собачий
      Його гусари та піхота
      Посеред згарища пиячать.
      Оскаженіли "світлі" лиця
      Охопив душі жер вовчачий
      Палає гетьманська столиця
      Містом іде різня звіряча.
      З попід руїн, ростуть долоні
      До неба тягнуться...
      Й холонуть….

      5
      Над степом стелиться туман
      Ховаючи страшні руїни
      Поліг останній отаман
      За честь і волю України.

      Гуля-святкує царат лютий
      Рішив він, волі нам не мати
      Свобода – в кайдани закута
      Згине в підземних казематах.
      І нам не бачити зорі...
      Та не вгадала вовча зграя –
      Простором древньої раїни 
      Осліплені, йшли кобзарі 
      Й криваву правду України
      Несли від краю і до краю…

      6
      Чому ж став день схожий на ніч,
      Звідкіль прийшла зловісна хмара?
      Хто чорним круком впав на Січ,
      Що ж то за напасть, що за мара?
      Хто ж той хижак, що татьбу звершив,
      Хто нищив край, звідкіль наруга?
      Не хто, а Кто!
      Один був Першим*,
      Й не менш кривава була Друга!*

      Слава віків пилом припала,
      Бо з Січчю і держава впала,
      Воля з Свободою "зачищена"
      Сили військової катма,
      Старшина що здалась, зросійщена
      Столиця стерта... 
      Нас нема!

      Спустошені міста і села
      Після московського походу...
      Така ось повість невесела
      З історії мого народу...

      * – царевий фаворит – А.Д.Меншиков
      * – Перший – Петро Перший
      * – Друга – Катерина Друга

      Прим: після карального походу московських війск на Україну та перемоги над Карлом-12, Петро 1 наказав взяти Батурин та знищити всіх його захисників. А також жінок та дітей, які були безжально порубані, а сам Батурин було спалено та зруйновано до підвалин… Після кривавої ліквідації гетьманської столиці, Петро І вирішив остаточно довершити розгром України та знищити її потужну військову силу – Січ. Твердиню запоріжських козаків було захоплено. І за прикладом Батурина, над полоненими козаками була здійснена кривава розправа. Лише небагатьом захисникам вдалося врятуватись...
      Знищуючи Батурин та Запоріжську Січ, потужні символи української державності – Петро І, а за ним і Катерина-2, сподівалися в першу чергу підірвати моральний дух українського народу… 
      Тож нехай цим знавіснілим сатанистам, земля буде бетоном!

      Слава Україні! 
      Та вічна, невмируща память і доземний уклін, всім полеглим за її Свободу!

      13.11.17

      Фото Дмитро Степа.

      Батуринська трагедія -- злочин московитів.



      Знищення Батурина разом із цивільним населенням військами Московії за наказом Петра І, що відбулося у 1708 році, було варварською трагедією не тільки українського, а і міжнародного рівня.
      Відомий чернігівський історик Сергій Павленко так окреслював масштаби цієї катастрофи: «жертвами погрому 2 листопада 1708 р. у Батурині стали 5-7 тис. мирних громадян, 6 – 7 тис. військових, разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків». Дослідник, як і його колеги, також докладно вивчили нищення московською Ордою, які були православними християнами, але спалювали батуринські церкви і вбивали жителів, теж православних християн, що там ховалися. Приймаючи християнство, Московія залишилася варварською країною і на той час не належали до Европи.
      Власне факт злочину спочатку визнавали й самі його організатори, і нічого злочинного у знищенні мирного люду не бачили -- звичайна практика державної політики "головорізів".
      Інше ставлення до цієї катастрофічної події було у європейських дипломатів, які побували у Московському царстві. Англійський посол Чарльз Вітворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Лорд Ч. Уайтворт, виконавши посольську місію, опублікував у Лондоні у 1710 році «Звіт про Росію», у якому прямо вказав, що «місто Батурин негайно було взято і спалено, і понад сім тисяч чоловік було вбито незалежно від віку й статі».
      Загартований у походах і війнах шамбелян (придворний чин високого рангу) Карла XII Адлєрфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році, занотував у своєму щоденнику: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік, залишок жінок поцупили. Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували. Комендант, родом прусак, був взятий, з ним гірко вчинили».
      Як писав Микола Маркевич, український історик (XIX ст.): «Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами. Військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсіялось по домівках і не розбираючи, всіх підряд, винищували мирних громадян, не пощадили ні жінок, ні дітей. Вчиняли найжорстокіші катування -- живих четвертували, колесували, на палю садили. Вигадували нові методи катування, які приводили просто в жах».
      За свідченням шведського історика Фрікселя, Меншиков наказав розп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб населення Гетьманщини побачило долю, що спіткала Батурин.
      Французькі часописи того часу Батуринську трагедію висвітили під такими заголовками: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс», «Летре гісторік» та інші газети сповіщали про факт практично однаково: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані. Москалі застосували нелюдські, хижацькі звичаї. Україна купається в крові. Меншиков вживає засоби московського варварства».

      Отже, ще для Європи XVIII cт. такі злочини як Батуринська різанина однозначно вважалися військовими злочинами, злочинами проти цивільного населення, злочинами проти людяності, хоч і термінів таких ще не існувало. Вони з’явилися тільки у XX ст. після приголомшуючих звірств комуністів, нацистів та їхніх послідовників.
      Комуністи, «гідні» спадкоємці Орди, не зупинялися ні перед чим для утвердження і збереження своєї влади. Це й гарматний розстріл Києва Муравйовим у лютому 1918 року, коли Київ був просто усіяний загиблими і дапі масштабні розстріли "непокірних" українців, і багато інших подібних злочинів.
      Вірний ленінець Володимир Затонський у спогадах так описував побачене в лютому 1918 році у Києві: «Ми увійшли у місто: трупи, трупи й кров…Тоді розстрілювали всіх просто на вулицях. Я сам мало не загинув. Серед білого дня мене один із наших патрулів зупинив. Я йому показав посвідку члена Українського Уряду, написану мовою українською, з печаткою Всеукраїнської Центральної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Та й тут же таки, мабуть, були б і розстріляли, – тоді ж такі злочини просто на вулиці робилися, – на щастя, у кишені був другий мандат – члена Раднаркому РРФСР за підписом Ілліча».

      74 роки комуністичного режиму коштували Українському народу більше 10 мільйонів життів. Вони не були випадковими -- винищення українців було системним. Ще у тому ж 1918 році Володимир Ленін повчав такого ж злодія Льва Троцького: «Якщо правильно повідомлено мені, що ви маєте повну можливість артилерією знищити противника. По-моєму, не можна жаліти міста і відкладати довше, бо необхідно нещадне винищення». Його наступник Йосиф Сталін пішов ще далі і застосував голод як зброю.

      Сучасна Російська Федерація продовжує сталінські традиції, нічим не гребує у злодійських спробах підкорити Україну, поставити на коліна. Надавши коридор відступу українським добробатам з Іловайська, по-бандитськи розстріляли їх. У свій агресії проти нашої держави знову практикується нищення населених пунктів з мирними жителями. Згадайте ракетно-артилерійські обстріли Щастя, Маріуполя та багатьох інших містечок, сіл Донеччини, знущання, пограбування, вбивство цивільного населення.
      І не дивно, що російська Орда також чинить злочини і у Сирії.
      Батуринська трагедія нагадує, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився. І тільки сильна армія потужної єдиної і консолідованої держави Україна є гарантом нашої безпеки і майбутнього. А Захід має нарешті зрозуміти, що міжнародними зусиллями агресора необхідно рішуче зупинити.

      1709 року поголовне винищено населення та зруйнуваний Батурин

      10 листопада 1709 р. за наказом Петра І поголовне винищено населення та зруйнований Батурин.

      2 листопада 1708 р. московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Історик Сергій Павленко у монографії "Загибель Батурина" зазначає, що жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків - сердюків і козаків (разом 11-14 тисяч загиблих). Керівників оборони Батурина (у тому числі полковника Дмитра Чечеля) вивезли до Глухова, де катували і стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм.

      http://uk.wikipedia.org/wiki/Батурин

      а ось я розповідає про це російськомовна Вікіпедія:

      ...Только измена одного казацкого полковника помогла Меньшикову захватить цитадель. Ворвавшись в Батурин, русские войска овладели гетманской казной, артиллерией, продовольственными припасами и совершили неслыханную резню, уничтожив не только защитников города, но и все гражданское население с грудными детьми включительно. Сама резня, как показали раскопки, которые ведутся сейчас в Батурине, была возле гетманского дворца и домов казацкой старшины. Город был разрушен, в том числе все церкви и монастыри. В официальных документах Кабинета Министров Украины эти события называются «Батуринская трагедия». Гетманская резиденция в том же году была перенесена в Глухов.

      Від себе я добавити хочу наступне:

      Винищити все цивільне населення міста Батурина разом з грудними дітьми, а тут проживало біля 20 тис. жителів, могла лише войовнича банда гомосєків. Не дарма таке Перто І доручив Меншикову... І про яке православ'я може йти мова, коли ці банди руйнували церкви та монастирі... Історично правителі Московії по самі гланди в крові.. Історики прекрасно про це знають..  

      Гетьманська столиця

      Профком університету організував поїздку до Батурина, поїхав туди і я. Провчився ж там 5 років, плюс три роки аспірантури, до того ж працює там багато моїх знайомих, серед них і майбутня дружина.podmig
      Але, що погано у таких поїздках, - ти суцільно підлягаєш розкладу групи. Неможливо більш детально зупинитися там, де тобі цікаво і пройти повз те, що тебе не дуже схвилювало. Із плюсів те, що можна поверхнево ознайомится з невідомою місцевістю, намітити собі майбутні маршрути, ну і цікава весела компанія знайомих людей.
      Спершу нас повезли у відновлене родове гніздо князів Розумовських. Видно, що грошей Ющенко не пошкодував, навіть східці зробили з італійського мармуру, але тогочасною епохою ми не прониклися, експозиція була представлена переважно картинною галереєю сучасних художників на тему хто як бачить портрети Розумовсбких і інших гетьманів України та правителів сусідніх держав тієї епохи. З залів сподобалися 2 великих зали - зал засідань та столова, а також книжна шафа 18-го сторіччя. Але у самому палаці все дуже строго, користування фотоапаратом 30 грн і за групою, окрім екскурсовода постійно ходять наглядач зали та охоронець...
      Більше окунутися у тогочасну епоху та звичаї можна було у будинку судового писаря Кочубея, де зберігся підвал у якому представлені воскові фігури судді та засудженого та знаряддя катувань.
      Найбільше ж мені сподобалося у відновленій цитаделі Батуринської фортеці. Біля стін нас зустріла дівчина-екскурсовод у вишиванці. Цікаво розповідала про історію самого Батурина та відновлювальні роботи на цьому місці, паралельно можна було задавати питання та фотографувати фортецю ззовні та подвір"я всередині. Батуринська цитадель являє собою дерев"яні захисні стіни з трьома вежами, оборонний рів та частоколи. Всередині цитаделі дерев"яна діюча церква, будинок гетьмана, скарбниця, кілька гармат 17-18 століття та пам"ятник загиблим у батуринській різанині.
      Цікава, неоднозначна та трагічна історія Української держави. І досі не можна певно сказати хто був правий, а хто ні при її творенні. Але точно можна сказати, що лише об"єднання зусиль та міцна влада можуть надалі зберегти цілісність, недоторканність та соборність нашої держави. Нажаль, і досі на берегах Дніпра, Дністра, Дінця та Тиси нема того єднання та розуміння. А це колись таки призведе до чергового руйнування та розорення.cry
      По дорозі додому було ще трохи часу і ми заїхали на хутір, де жила дружина письменника Куліша, куди часто навідувався він сам та "колеги по перу". Жіночка, що працює доглядальницею та екскурсоводом цього хутору дуже своєрідно вела екскурсію, ніби все, що вона розповідає вона бачила на власні очі і просто переповідає вчорашні події на хуторі... Дуже добре, до речі, що дехто з депутатів, що родом з цих країв перейнялися історією рідного краю і відновили один з чисельних історичних куточків нашої багатої країни.

      мандрівний фестиваль "Етноеволюція 2008"

       

       

      Черговий мандрівний фестиваль "Етноеволюція 2008" Батурин - гетьманська столиця пройшов 6 липня в Кочубеєвському парку м. Батурина Бахмацьгого району, Чернігівської області на високому організаційному рівні, незважаючи на примхливу погоду. Нагадую географію попередніх фестивалів: Київ, Космач, Житомир, Чернігів. Не було великого напливу іногородніх. Тому акція мала місцевий характер.

      Запам'яталися своїм завзяттям молоді  київські фолькгурти "Зелен" і "ТаРУТА" . Зачарував, закрутив у калейдоскопі мінливих мелодій відомий гурт "Топоркестра", що презентував східноєвропейську музику. Особливо сподобався скрипаль Михайло Качалов.

      На виступі гурту "Зелен" сталася пригода - пропало електроживлення. Тут всіх виручив київський автентичний гурт "Буття". Музиканти вийшли прямо на поле футбольного стадіону (де відбувалася подія) і провели майстер-клас з українських побутових танців та ігор. Більше півтори години захоплені глядачі спостерігали та приймали участь у цьому дійстві, навіть не догадуючись про прикру обставину.

      На завершення добротну музику показали сестри Тельнюк та їхні музики. До нових зустрічей на мандрівному фестивалі!