хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «козацтво»

Іван Сірко - великий характерник козацької України

Згідно народних оповідей кажуть, що отаман запорізьких козаків Іван Сірко: 

Не програв жодного бою 
Підписав знаменитий лист запорожців турецькому султану 
Брав участь у взятті фортеці Дюнкерк під час Тридцятирічної війни 
Після смерті отамана козаки перемагали ворогів, виставляючи вперед його відрізану руку 
У 1812 році руку Івана Сірка тричі обнесли навколо зайнятої французами Москви, і доля війни була вирішена 
Його називали перевертнем і характерником, а турки - Урус-шайтаном.

Читайте все, що Ви не знали про Івана Сірка на сайті
http://spadok.org.ua/charakternytstvo/ivan-sirko-velykyy-charakternyk-kozatskoyi-ukrayiny

Сповідь.


По словам товарищей, Иван Сотник был скрытным человеком и редко говорил, что он думает о происходящем в стране. Но незадолго до гибели Ваня неожиданно поделился в «Фейсбуке» своими мыслями. Его слова бойцы назвали завещанием. Публикуем их дословно:
«НИКАКОГО ГЕРОИЗМА. Война — это кровь, смерть, оторванные руки, ноги, головы. Война — это искалеченные судьбы. Война — это сожженные города. До тех пор, пока в вашей голове война будет чем-то красивым и героическим, вы к войне не готовы. Война — это запах гноя, гари, мочи и пота, а не пафосные монологи и красивые поступки.
Всегда был против советского кино о Второй мировой. Красивые, причесанные (иногда красиво замазанные сажей) правильные люди принимали однозначные правильные решения. Все выглядело, как в классических пьесах: если герой хороший („наш“), он правильно разговаривает, хорошо выглядит, правильно рассуждает и красиво умирает в конце. Если герой плохой („немец“), то он убивает, сжигает, грабит и не считается ни с одной другой точкой зрения. В жизни ВСЕ НЕ ТАК. В жизни плохие солдаты есть с обеих сторон, хорошие солдаты есть с обеих сторон, каждый уверен, что он прав. Наши солдаты тоже не святые, наши снаряды тоже могут попасть по гражданскому объекту, наши солдаты не все „киборги“. Они иногда не могут связать двух слов, иногда пьют, иногда покушаются на других людей. И происходит это потому, что в армию не отбирают по принципу „святой — не святой“, а призывают тех, кто может выполнять поставленную задачу. И задача у солдата простая — воевать.
Пожалуйста, примите это как факт.
Героизм, подвиг, благородные поступки и прочее — вопрос ИДЕОЛОГИИ. А идеология в любой войне — второстепенна. Идеология — это инструмент для мотивации солдат и народа. И уж никак не первопричина. Потому не тешьте себя иллюзиями, что в РЕАЛЬНОЙ ЖИЗНИ люди руководствуются идеологией.
НИКАКОЙ ЖАЛОСТИ. Во время военных действий, если твой дом находится на линии огня или в зоне поражения, то велика вероятность, что его не будет. Если ты будешь находиться в своем доме, то, возможно, не будет и тебя — это факт. Враг вообще не будет считаться с твоей точкой зрения. И твои слезы над пожитками его не волнуют, как не волнуют его твои банки с помидорами, твой кот, твоя картина над кроватью, которую тебе когда-то подарила мама. Им плевать на все, что для тебя ценно. Не потому, что они сволочи, а потому, что не бывает войн, в которых учитываются твои пожитки. Думать и страдать нужно было раньше. Война пришла в твой город — либо уезжай, либо бери в руки оружие или принимай участие в защите любым доступным тебе способом. Все элементарно просто. Бракованный снаряд не будет жалеть тебя. Случайный осколок тоже не будет о тебе заботиться. Сидеть и ждать, пока тебя вместе с домом сравняют с землей, — глупо и бессмысленно. Если после обстрела жилых кварталов Мариуполя и Краматорска ты этого не понял, то увы. Кто тебе виноват?
ПОГАСИ ЭМОЦИИ. Планируй свою жизнь сейчас. Пока паника не заклинила твой мозг. Хочешь ли ты уехать? Если хочешь, то — куда? Если не получится, то куда ты денешься? Если получится, то что ты будешь делать дальше? В любом случае — лишние эмоции тебе не нужны. Вся эта риторика из серии „о Боже! Мир рухнул!“ не принесет тебе ни решений, ни безопасности. Эмоции: паника, ненависть, истерика — никаким образом не улучшат твое положение. Они не могут повлиять на ситуацию. Эмоции лишь заставляют людей суетиться и принимать алогичные решения.
ОПРЕДЕЛИСЬ, НАКОНЕЦ. Речь идет не о поддержке царящего с обеих сторон идиотизма. Определяться надо не с деталями, а с приоритетами. Отбрось все сомнения, второстепенные детали и фразы „тут все неоднозначно“. Отбрось и реши: на чьей ты стороне. Без всяких „НО“ и „ЕСЛИ“. Стороны для тебя может быть только две: „Украина“ и „Россия“. Других сторон для тебя в этой войне нет.
Уже ПОСЛЕ того как ты определился, можно вводить всякие „но“ и „если“. Типа „я за Украину, но хотелось бы, чтобы…“ или „я за Россию, НО…“ Впрочем, если ты „за Россию“, тогда, увы, мы с тобой на разных сторонах фронта.
ПАЦИФИЗМ НЕ ПРОЙДЕТ. Позиция „остановите войну“ — не позиция. Это эмоции. От твоих воплей ни Путин, ни Порошенко, ни Обама, ни Меркель и вообще НИКТО не остановится. Впрочем, если тебе еще хочется покричать в пустоту — дело твое. Хотя есть куда более логичные действия, чем пукать в вечность. Даже если вас услышит, например, Порошенко, то услышит ли вас Путин?
ПОСМОТРИ ВОКРУГ. В твоей стране уже ГОД идет война. Кто бы и как ее ни называл. Кто бы ни смеялся. Кто бы ни относился к этому скептически. Война идет между Украиной и Россией. Вкрапления „ополченцев“ воюют на стороне и за интересы Российской Федерации. Правительству Российской Федерации могут верить лишь граждане самой Российской Федерации и еще немножко „умников“ из Украины. Все. Всем остальным либо пофиг, либо они РФ не верят. Это факт. Хотят этого Лавров и Путин или нет. Впрочем, Лавров и Путин — это политика. А мы говорим о восприятии войны.
Если ты думаешь, что в твоем городе тихо, а значит, в твоем мире войны нет — ты ошибаешься. Если ты думаешь, что ты сидишь в позе дзен, а значит войны в твоей стране нет, то ты ошибаешься сознательно. Если ты сидишь в костюме хиппи-пацифиста и проблемы тебя не волнуют — это до первого убитого друга, до первого траура у знакомых, до первой повестки, до первого взрыва на остановке ТВОЕГО города. Если ты пытаешься уговаривать себя, что все обойдется, то проще уехать. Если некуда ехать — перечитывай статью заново. Так, увы, произошло, что о войне многие из нас знали по советским фильмам. Там были обугленные стены сгоревших домов, массированные танковые атаки. Летели самолеты, играла музыка. С криком „УРА!“ в бой шли усатые молодцы. В мире ДАВНО такого нет. Война не такая. Война — это женщина, которая вышла за хлебом и погибла от разрыва снаряда на остановке. Этот снаряд мог быть провокацией для „Лайф¬ньюз“, мог быть бракованным снарядом, который просто не долетел до цели, мог быть неудачным попаданием украинской армии, мог быть удачным актом устрашения от русских террористов. Женщина вышла за хлебом, и женщины не стало. „УРА!“ никто не кричал. Самолеты не летели. Город не сгорел. Это и есть ВОЙНА.
ДУМАЙ ПРО ЗАВТРА. Это самое важное. У кого-то „завтра“ может не быть. А у ТЕБЯ оно быть обязано. Погибнуть просто. Но если тебе некуда деться, то не проще ли сделать все, чтобы выжить и победить? Те, кто будет до последнего скалить зубы и метаться между двумя огнями, ЗАВТРА проиграют. Это факт. Метаться и скалить зубы легче за границей. Поверь.
И ЕЩЕ ОДНО. Не надо скулить на тему „а вот Порох“, „а вот Путин“… Оставьте их в покое. Да. Проблем много. Но они от тебя зависят? Нет. Ты можешь их решить? Нет. Вот и не бибикай. Хочешь свалить — беги. Только прошу — беги молча. Хочешь остаться? Добро пожаловать в АД. Зато будешь победителем. Не факт, что быть победителем в этой войне тебе понравится. Впрочем, после войны у тебя будет СТОЛЬКО работы, что тебе будет не до этого. (c)»

До чого готують українську молодь?!

Парадокси державної політики України у сфері виховання дітей і молоді.

 

Як відомо, існуючий рівень культури, освіти та виховання громадян визначає досягнення держави на перспективу. У будь-якій країні світу в державній системі освіти немає бездержавного безнаціонального виховання громадян. Виховання завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави. Виховання не може бути безнаціональним – воно є саме національним.

Україна – це унікальна держава козаків. Саме такою її знає весь світ і саме так себе ідентифікує більшість її громадян. У певні періоди своєї історії, коли українцям вдавалося звільнитися від поневолення іншими народами, вони перше що робили – відроджували свої звичаєві суспільні відносини і запроваджували державну систему виховання українського козака – захисника України та її народу. Так було завжди і так само повинні діяти українці в сучасній Україні в наш час. Весь світ знає про величезні економічні, воєнні та культурні досягнення українців часів Гетьманату, про стрімке відродження козацьких традицій і героїчного образу українського козака у часи української революції початку 20 ст.

У часи поневолення України Росією українців лише використовували для
її потреб і тоді зовсім не було місця для ідей відродження козацьких традицій
та української державності. У часи існування Радянського союзу широко застосовувалися методи масового системного виховання молодого покоління громадян – «строителей комунизма». Великий виховний ефект давали масові «Всесоюзные игры «Орленок» и «Зарница», які виховували дисциплінованого виконавця волі «великой партии» і «стойкого борца за светлые идеалы великого будущего», який був би «
всегда готов» виконати будь-яке завдання «советского правительства» на території будь-якої країни світу. А головне, такий «боец» не мав права думати, а тим більше, задавати питання. Будь-які заперечення з боку «бойца» сприймалися вороже, такий «боєц» оголошувався «предателем Родины»
і підлягав знищенню.   

Нині українці мають власну державу, яка вже більше 20-ти років намагається опанувати внутрішню і зовнішню ситуацію і виробити єдино правильну модель свого розвитку. Але напрацьований за багато століть негативний досвід державного управління, наслідки геноциду українського народу, демографічні зміни, державна і партійна школи нинішніх чиновників, створюють ситуацію, коли майже неможливо створити ефективну державну українську навчально-виховну систему для дітей і молоді в державній системі освіти. Є намагання  використати величезний виховний потенціал попередніх поколінь українців,
але існує опозиція до такому підходу, яка прагне повернути виховну систему советського часу.

Таке своєрідне повернення «советського часу» відбувалося при правлінні Януковича-Табачника. Ми пам’ятаємо ганебні дій тої влади, яка піднімала червоні прапори неіснуючої імперії при відзначенні історичних дат, проводила паради Червоної армії вулицями українських міст, святкувала чергову річницю «початку Другої світової війни».

Але все ж таки ніяка директива влади не може заборонити громадянам бути українцями, жити і виховувати своїх дітей по-українські, звіряючи свої прагнення
з еталонами козацько-лицарського виховання. В Україні з 2003 року
в навчальних закладах запроваджується Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра "Сокіл" ("Джура"). Виховна програма цієї гри передбачає активізацію національно-духовного виховання молоді і підвищення рівня її готовності до захисту Батьківщини. Для її активізації у 2008 році козацькі та молодіжні патріотичні громадські організації створили громадський Головний штаб гри, який розпочав організаційну роботу з проведення заходів гри по всій Україні в школах, в районах, в областях. У 2009 році було проведено всеукраїнські фінальні змагання в Києві, в наступні роки – в Закарпатті та на Черкащині. Що дало дуже позитивний резонанс як у молодіжному середовищі, так і серед козацьких організацій, а також на рівні центральних і місцевих органів державної влади.
До реалізації цієї програми активно долучилися козацькі та інші патріотичні організації по всіх областях України. Успіх у реалізації цієї програми засвідчив органічне сприйняття українцями виховної системи, яка сформована саме на основі досягнень козацької педагогіки та психології. Але державні органи категорично відмовляли у цільовому державному фінансуванні Всеукраїнської гри "Сокіл" ("Джура"). Основні  фінансові витрати на проведення заходів лягли на козацькі та інші громадські організації – тобто на організаторів цих заходів,
а також на батьків і дітей.

Ще гіршою ситуація стала з приходом до влади Януковича-Табачника.
У 2011 році було запроваджено іншу виховну програму для шкільної молоді – було відновлено «советську Зарніцу» і для неї заклали фінансування з Державного
і місцевих бюджетів. Тобто Зарніца отримала завдання «заглушити» розвиток «Джури». Ці дві виховні програми діють і нині одночасно в середніх навчальних закладах, заходи проводяться в один і той самий час, тими самими організаторами і за участі тих самих дітей. Різниця є лише в тому, що Зарніца фінансується,
а Джура – ні!

Зробимо короткий аналіз змісту цих двох виховних Програм. 

Всеукраїнська військово-патріотична спортивна гра «Зірниця» згідно з Методичними рекомендаціями, схваленими листом від 24.03.2011 р. № 1.4/18-Г-182 «для використання в загальноосвітніх навчальних закладах», складається з двох частин:  

1. Конкурси та спортивні змагання:

- конкурс строю та пісні;

- воєнно-історичний конкурс з питань воєнно-історичної та військової тематики;

- вогнева підготовка;

- метання «гранати»;

- долікарська допомога;

- топографічна підготовка;

- спортивне змагання.

2. Воєнізована естафета «Десант». «Форма одягу учасників естафети: польова форма камуфльованого забарвлення, головний убір. При собі учасники мають макети автоматів і протигази. Згідно з положенням усі команди-учасниці (загони) є «підрозділами спеціального призначення, закинутими в тил супротивника для збору розвідувальних даних та знищення замаскованого командного пункту».

У грі «Зірниця» немає ні слова про відродження українських козацьких традицій і запровадження державної системи виховання громадянина – захисника України та її народу. Але ж саме ці два параметри є визначальними
і саме вони дають відповідь на запитання, яким має бути українець у найближчі десятиліття!

Якщо «метою гри «Джура» є виховання юних патріотів України на засада національної гідності, високої самосвідомості та активної громадянська позиції, здорового способу життя духовно багатої та фізично розвинені особистості»,
то метою гри «Зірниця» є лише «формування почуття патріотизму
у підростаючого покоління та набуття школярами знань, умінь та навичок, необхідних захиснику Вітчизни». І все! І ніякого взагалі виховання!
Лише «формування почуття» і «набуття знань, умінь та навичок»! Навіть не військова людина зрозуміє, що це – методика підготовки солдата і, у першу чергу, солдата-диверсанта.

Крім «Зірниці» у 2013 році наказом трьох міністерств: Міністерством освіти і науки, Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ було затверджено Програму патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в навчальних закладах України та План заходів Естафети Перемоги на 2013-2015 роки. Ця програма передбачала: «підвищення ролі кадетського руху України в державі та суспільстві, подальше впровадження Концепції кадетської освіти та виховання в Україні. Удосконалення системи кадетської освіти, розширення мережі кадетських навчальних закладів», «проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри «Зірниця», «проведення Естафети Перемоги, присвяченої визволенню населених пунктів України від німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «організація участі учнів загальноосвітніх навчальних закладів, студентів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів, творчих колективів та військових музичних підрозділів у військово-музичних фестивалях «Сурми Конституції», «Сурми незалежності», «Віват Перемога», «Війна і Мир», «Спаська башта» та ін.

Тому з цього аналізу випливає дуже простий і дуже небезпечний висновок: на державному рівні за «реанімованими» советськими програмами у 2011-2014 роках українську молодь готували до нової війна!?

 

14 червня 2014 року в Києві відбувся Форум українських справ «Патріотизм – основа національної безпеки». У Форумі взяли участь народні депутати, державні діячі, громадські активісти, експерти з питань військової справи та виховання, вчителі та вихователі навчальних закладів. Було розглянуто два блоки питань: блок 1 – питання безпеки і оборони, шляхи реформування військової організації, участь громадськості у захисті держави; блок 2 – роль держави і громадськості в патріотичному вихованні молоді і дорослих. Учасники Форуму прийшли до одностайного висновку, необхідно терміново закрити всі виховні програми нині діючі в навчальних закладах, які проводять роботу направлену на впровадження в Україні сучасної ідеології Кремля – новий похід на Захід.

Цей новий похід Москва планувала багато років за досвідом «наступу Червоної армії від Сталінграду до Берліна (1943-1945 рр.)». Москва в черговий раз прагне «дійти до Ламаншу», як це вона здійснювала у 1918  і у 1945 роках. А Україна в черговий раз стоїть на її шляху закриваючи собою Європу. Але Москва своїм «Русским миром» демонструє особливі плани щодо України і українців. Вона намагається перетворити Україну на «исконно русские земли» і поглинути їх Росією, а українців «переробити» в росіян і спрямувати їх «в освободительный поход» на Європу. Саме так було у 1918 році і у 1943-1945 роках, коли до складу Червоної армії були призвано мільйони українців. 

 

За ці півроку Україна і українці змінилися. Майдан змінив владу і світогляд громадян. Ми самі повинні навести порядок у своїй країні. Ми повинні створити цілісну загальнодержавну систему національно-патріотичного виховання молоді, яка б ефективно здійснювала підготовку громадян – патріотів української України.

Нині діючою Концепцією національно-патріотичного виховання молоді, яка була затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27 жовтня 2009 року № 3754/981/538/49, передбачено, що «В основу національної системи патріотичного виховання покладено національну ідею, як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинена національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна особистість, здатна до саморозвитку та самовдосконалення».

Для цього потрібно негайно створити Всеукраїнський Центр патріотичного виховання в системі Міністерства освіти і науки України; створити на базі існуючого громадського Головного штабу гри «Джура» постійно діючий Головний штаб з національно-патріотичного виховання громадян, який очолить посадова особа Кабінету Міністрів України та створити такі штаби в областях (районах) на чолі з Головою обласної (районної) державної адміністрації.

ФЕСТИВАЛЬ "ДАРИ КИЇВЩИНИ" на територии ринка "Столичный"

ФЕСТИВАЛЬ "ДАРИ КИЇВЩИНИ" на территории рынка "Столичный" был с 11 по 13 октября! "
11-12-13 ЖОВТНЯ відбудеться обласний фестиваль музичної творчості козацької доби «Козацькій славі жити у віках». Захід відбудеться 13 жовтня 2013 року о 11 годині в м.Київ, в рамках проведення фестивалю «Дари Київщини» на території оптового ринку «Столичний» (Софіївська Борщагівка). Захід буде проходити три дні - пятниця (відкриття), субота та неділя!)"
Приятного просмотра ;=)
(на фото: Настя, я и Алена - коллеги, вручали коровай губернатору от Броварского району)
Наш Броварской район)))) 

Было много интересных идей и у других районах...Я конечно поснимала фото множество..больше 300 фоток вышло...Все конечно же не скину... Только самые интересные, которые запомнились и приятно удивили..))




Был губернатор Киевской области, губернатор и делегация с острова Крит. Они прошлись по фестивалю-выставке. Их каждый район встречал с короваем и угощением! Сцена, где выступали коллективы с района и области) 

В общем, было интересно и было на что посмотреть)


Cтара Cамар


На околицях Дніпропетровська збереглися рештки фортеці, збудованої Іваном Мазепою на місці давнішого козацького поселення
Із козацтвом в уяві українців пов’язана красива мрія про волю. Ось тільки поринути в неї ніде. Більшість Січей пішли під води Дніпра, колишні паланкові центри запорозьких вольностей укриті сучасною забудовою. А наша розповідь – про пам’ятку, водночас і унікальну, й типову для степового українського порубіжжя XVI–XVIII століть. Ідеться про Стару Самар і Богородицьку фортецю, неушкоджені вали якої досі височіють на околиці Дніпропетровська. Степове містечко відрізнялося від більшості йому подібних тим, що від кінця XVII-го й упродовж значної частини XVIII століття тут стояла російська залога. Втім, як і в козацьких поселеннях (Новому чи Старому Кодаках, Самарчику чи Кальміусі), тут жили українці.

КОЗАЦЬКЕ МІСТЕЧКО

Донедавна ми взагалі не знали, де було те легендарне «старовинне запорозьке містечко Самар із перевозом» (XVI–XVII століття), згадане в не менш легендарній грамоті польського короля Стефана Баторія. Істину було встановлено за допомогою лопати. Археологи Дніпропетровського національного університету, не встрягаючи у схоластичні дискусії, довели, що вже від 1520-х років Самар існувала, залишивши по собі серйозний культурний шар.
Збільшити



МІСТО БОГОРОДИЧНЕ. Вигляд кінця XVII – початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана


[ Читати далі ]

Гетьманська столиця

Профком університету організував поїздку до Батурина, поїхав туди і я. Провчився ж там 5 років, плюс три роки аспірантури, до того ж працює там багато моїх знайомих, серед них і майбутня дружина.podmig
Але, що погано у таких поїздках, - ти суцільно підлягаєш розкладу групи. Неможливо більш детально зупинитися там, де тобі цікаво і пройти повз те, що тебе не дуже схвилювало. Із плюсів те, що можна поверхнево ознайомится з невідомою місцевістю, намітити собі майбутні маршрути, ну і цікава весела компанія знайомих людей.
Спершу нас повезли у відновлене родове гніздо князів Розумовських. Видно, що грошей Ющенко не пошкодував, навіть східці зробили з італійського мармуру, але тогочасною епохою ми не прониклися, експозиція була представлена переважно картинною галереєю сучасних художників на тему хто як бачить портрети Розумовсбких і інших гетьманів України та правителів сусідніх держав тієї епохи. З залів сподобалися 2 великих зали - зал засідань та столова, а також книжна шафа 18-го сторіччя. Але у самому палаці все дуже строго, користування фотоапаратом 30 грн і за групою, окрім екскурсовода постійно ходять наглядач зали та охоронець...
Більше окунутися у тогочасну епоху та звичаї можна було у будинку судового писаря Кочубея, де зберігся підвал у якому представлені воскові фігури судді та засудженого та знаряддя катувань.
Найбільше ж мені сподобалося у відновленій цитаделі Батуринської фортеці. Біля стін нас зустріла дівчина-екскурсовод у вишиванці. Цікаво розповідала про історію самого Батурина та відновлювальні роботи на цьому місці, паралельно можна було задавати питання та фотографувати фортецю ззовні та подвір"я всередині. Батуринська цитадель являє собою дерев"яні захисні стіни з трьома вежами, оборонний рів та частоколи. Всередині цитаделі дерев"яна діюча церква, будинок гетьмана, скарбниця, кілька гармат 17-18 століття та пам"ятник загиблим у батуринській різанині.
Цікава, неоднозначна та трагічна історія Української держави. І досі не можна певно сказати хто був правий, а хто ні при її творенні. Але точно можна сказати, що лише об"єднання зусиль та міцна влада можуть надалі зберегти цілісність, недоторканність та соборність нашої держави. Нажаль, і досі на берегах Дніпра, Дністра, Дінця та Тиси нема того єднання та розуміння. А це колись таки призведе до чергового руйнування та розорення.cry
По дорозі додому було ще трохи часу і ми заїхали на хутір, де жила дружина письменника Куліша, куди часто навідувався він сам та "колеги по перу". Жіночка, що працює доглядальницею та екскурсоводом цього хутору дуже своєрідно вела екскурсію, ніби все, що вона розповідає вона бачила на власні очі і просто переповідає вчорашні події на хуторі... Дуже добре, до речі, що дехто з депутатів, що родом з цих країв перейнялися історією рідного краю і відновили один з чисельних історичних куточків нашої багатої країни.