3 лютого 2009 року на 85 році життя помер Загребельний Павло Архипович. Один за одним відходять у інший світ велети української культури! Скорблю разом з українським народом.

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924р. в с. Солошине на Полтавщині.

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого — полон, і до лютого 1945р. — фашистські концтабори смерті.

У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

В другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957).

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.

В 1961 — 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив П. Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступає з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П. Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем.

Павло Загребельний написав багато інших творів не згаданих у замітці.

Одиноким бываешь только тогда, когда на это есть время.

P. S. Вдруг так тихо сделалось в моем мире без тебя.

"Не знать" - это значит "жить в опасности".

Нет ничего несправедливей, чем скучать по кому-то без взаимности.

Может, хотеть лечь с кем-то в постель не самое важное, может, куда важней проснуться вместе утром и приготовить друг другу чай?

Плакать надо, когда никто не мешает. Только тогда от этого получаешь радость.

Из всего, что вечно, самый краткий срок у любви.

Если не знаешь, что сказать, говори правду.

У тебя какое-то колдовское влияние на меня, а потому влияй, как только можешь.

           Я вважаю, що Булгаков належить до майстрів інтелектуальної прози найвищого ґатунку, таких як Кафка, як Семюел Беккет, Ежен Іонеску, чия езопова мова, з одного боку, дуже промовиста для кожного запитливого розуму, але з другого - є такою, що оберігає від безпосереднього бачення трагедію автора. Якщо в реальному житті автор є лише учасником деяких життєвих перипетій, часто досить безпорадним, а також намагається змінити на краще деякі життєві моменти, і зазнає щоразу невдач, то в своєму творі такий автор, природно, прагне бути далеко не тільки учасником, а цілковитим контролером (режисером) ним самим організованого маскараду речей та явищ, балу аналогій чи чогось такого. Ось коли і потрібна езопова мова: вона приховує, так би мовити, авторський волюнтаризм, котрий, знесилений реальним життям, вщент розбивається об бетон зовнішніх обставин. Але ж у власному творі він повинен неподільно тріумфувати.  А як цього досягти у творі? Спосіб один - протиставити абсурду реальності свій власний рукотворний розумом витворений абсурд. Заперечити абсурд абсурдом. Лікувати подібне подібним.

Пропоную трохи розслабитися і почитати ТОП-50 ляпів абітурєнтів на зоdнішньому тестуванні по українській літературі цьогоріч:D

Можна однозначно стверджувати - студенти будуть веселі:)

1. Навіть у бактерій та грибків є свої проблеми та бажання їх вирішити. Саме тому ми й існуємо.

2. Проблеми нам Господь створив, щоб нам не казалася земля пухом покушали не тільки пряник, ну і кнут.

3.Найбільш розповсюджена проблема – це, звичайно, парламент України.

4. Політики як стадо баранів і кожен хоче посісти місце вожака, отож і б’ються, як собаки у дворі.

5. Я проходжу по вулиці та бачу молодь, що лежить і не може встати від того, що в стані
алкогольного
сп’яніння. У стані алкогольного сп’яніння гинуть люди, отримується
незапланована вагітність, а потім матері роблять аборти або залишають
дітей у дитячих будинках, а у рекламі було все так гарно і весело.

6. Людина, народившись на світ – це вже проблема для батьків.

7. З часом людина почала будувати заводи, електростанції і сама почала отруювати оточуючу середу.

8. Адже коли ми думаємо, ми змушуємо працювати всі розумні органи нашого тіла.

9. Головна героїня пішла легким шляхом у вирішенні цієї проблеми – вчинила самогубство.

10. Хочеться забути все, відкинути, забути, а ще краще кайфанути.

11. У школі я пройшла наче 2-у світову війну.

12. Маруся Ч. піднімала бойовий дух солдатів, які від’їжджали на фронт.

13. Шановні перевіряючі, поставте мені добру оцінку, бо батьки мене повісять.

14.
Я поспорив з другом під параграф з біології, що я його вивчу, але в
мене не получілось вивчити половину і розказав другу. Друг сказав, що не
треба вчити другу, а я зрозумів, що не треба спорити під те, чого
незнаєш.

15. Твір, це, на жаль, занадто складне завдання для нашого склеротичного мозоку.

16. Об’єднувалися і кохалися за кожен кусок хліба чи зернини.

17. Настав день 8 березня. У ці дні ми любили ходити по лісу та собирати гриби.

18. Це лісне створіння хотіло відчути на собі справжнє кохання.

19. Сталін послав українців воювати з холостими патронами.

20. У Наталки була проблема нежонатої.

21. Лукаш, який дуже кохав Мавку, побачивши її в поганому образі, кинув її.

22. І за проханням хлопців вона зробила аборт.

23. У кожної людини рано чи пізно є проблема кохання, із-за якої людина може втратити свідомість.

24. А тепер наша країна процвітає та розвивається на чолі з іншими державами.

25. Є таке прислів’я: якщо не любиш свою професію, краще сиди вдома.

26. Тіло хоче хавати.

27. Кожен день ми бачимо, як хтось щось робе, а інші жують.

28. На превеликий жаль, буду закінчувати з катастрофічною нестачею часу.

29. Багатство – це гроші, коли їх рахуєш, все тіло живиться, а душа звеселяється.

30.
Наприкладі Колобка котрий втік від бабусі с дідусем ми бачимо що після
того як він втік йому було тяжко та проблематично ходити тому що всі
хтіли його з’їсти. Коли Колобок повернувся до діда і бабусі, вони його
пробачили і я вважаю, що вони стали для нього кращими.

31. Президент В.Янукович, який вирішує свої проблеми і стає кращим, краще править нашою державою.

32. Стовкнувшись з чимось дуже тяжким і здолавши цю преграду відчуваємо себе набагато краще.

33.
Пузир намагався піймати курку, що втікла від нього, та упав і забив
собі печінку, через що у нього виник пузир, який тимчасово треба було
оперувати і він пошкодував грошей і помер власною смертю.

34. Це автори, які на своїй шкірі скоштували все.

35. Будь-яка проблема – це можливість стати кращим, у моєму випадку знайти кращого хлопця.

36.
Наші працівники: педагоги, директор, завуч працюючи з нами, мають уже
стільки проблем, що мама дорогая, але вони йдуть далі.

37. Купив собі мопеда… і дуже хочу, щоб він їздив, як швейцарський годинник.

38. Я не стадо, я личность, і лідер.

39. Сиджу я у цьому класі і чухаю там, де не свербить, бо нічого не знаю.

40. Не потрібно боятися проблем, а лише тісно співпрацювати з ними.

41. Всі ми незабаром помремо. Бажаємо успіху.

42.
В Україні багато проблем: уряд, економіка і т.д. І якщо уряд піде
назустріч народові, то зразу відпадуть дві проблеми: і уряд, і дороги.

43. Отже, підводячи ітоги, можна зробити висновок.

44. Оптимісти і пісімісти.

45. Наприклад, моя подруга у сімнадцятирічному віці завагітніла. Банальна ситуація від коханої людини.

46. Став міністром міської ради.

47. Щастя – мати гарну жінку, горе – мати таке щастя.

48. США суне свої штати куди не потрібно.

49. Я вирішив, що якщо не можу вступити де подобається, піду, де добре платять.

50. Мойсей вів народ через постелю.


А тим часом нагадую - КОНКУРС "УКРАЇНА - ЦЕ МИ" триває і можливо саме тебе чекає пристойна грошова

винагорода;)

Анри Барбюс. Нежность

25 сентября 1893 г.

     Мой дорогой, маленький мой Луи! Итак, все кончено. Мы больше никогда не

увидимся.  Помни это  так  же  твердо,  как  и я. Ты не  хотел  разлуки,  ты

согласился бы  на  все, лишь бы  нам  быть вместе. Но мы должны  расстаться,

чтобы  ты мог начать новую жизнь. Нелегко было сопротивляться и тебе и самой

себе, и нам  обоим  вместе...  Но я не жалею, что  сделала это, хотя  ты так

плакал, зарывшись в  подушки  нашей постели.  Два  раза ты  подымал  голову,

смотрел на меня жалобным, молящим  взглядом... Какое у тебя было пылающее  и

несчастное лицо! Вечером, в темноте, когда я уже не могла видеть твоих слез,

я чувствовала их, они жгли мне руки.

     Сейчас мы оба  жестоко страдаем. Мне  все  это кажется тяжелым  сном. В

первые дни просто нельзя будет поверить; и  еще  несколько месяцев нам будет

больно, а затем придет исцеление.

     И только тогда я вновь стану тебе  писать,  ведь мы решили, что я  буду

писать тебе время от времени. Но мы также твердо решили, что моего адреса ты

никогда  не узнаешь и мои  письма будут единственной связующей нитью, но она

не даст нашей разлуке стать окончательным разрывом.

     Целую  тебя в  последний  раз,  целую  нежно, нежно, совсем безгрешным,

тихим поцелуем --ведь нас разделяет такое большое расстояние!..

 

[ Читати далі ]

          Кілька слів від автора.

 

Ця збірка має назву КАДЗИН. Так у Японії називають людину, що пише танка.

Танка, - це форма японського вірша, який складається з п’яти строчок. Перша і третя містять пять складів. Друга, четверта та пята по сім. В сумі вони складають 31 склад, що нагадує «частушки», проте образність, алегорії, метафоричність та інші складові ніде так яскраво не виражені, як в українській мові.

Саме тому, на мою думку, українська мова так насичено заповнює танка. Здається образ нашаровується на образ, що власне і породжує відчуття виваженості, цілісності, витонченості, поезії.

Вона, поезія, стає зрозумілою, западає в душу, як людині обізнаній з архітектурою поетики так і пересічному читачу!

Тематика танка різна. Тут і лірика, і філософія, і зовсім буденні речі які в цілому відкривають іще одну сторінку, сторінку незвідану на терені моєї творчості.

Саме з цим ви познайомитеся перегорнувши наступну сторінку.

 Отож у добрий шлях дорогі мої друзі.., вороги та заздрісники!

У ДОБРУ ПУТЬ…

                                         Ваш Драбрезір.

_____________________________________________________________________________________________

Анатолiй Драбрезiр – вкотре заявляє про себе, як талановитий творець, якому здається немає рівних у вправності використання надбань світової поезії.

                Збірка «Кадзин» включає в себе форму японського вірша – танка і являє п'яту збірку поезій автора.

                Як ми можемо впевнитися, танка вдалися Анатолію. Він відчувши дух довершеності японської поезії, зумів поєднати непересічну українську образність із східним символізмом та чіткістю, строгістю форми, що і дало той результат, що ми називаємо вдалим твором, не побоюся цього виразу – вдалим до геніальності.

                                                Олег Лісняк

                                                      поет

_____________________________________________________________________________________________

 

                   К А Д З И Н

                     (вибране)

***

 

Як безтурботно,

Мов те щастя в долонях,-

Кульбабка тремтить...

Подих тамую я свій,

Нехтуючи вітрами.

  

***

 

Невмілий мій хрест,

Молитви на власний кшталт,

При свічці душі;-

Намагаюся марно

Вблагати Христа...

 

***

 

Мріяв ще в дитинстві,

Спіймати морську чайку,

Аж плакав дурний.

Карбував босий відчай

Тугу в гамівній льолі...

льоля - сорочка.

                                  ***

Зима стікає

Водяним годинником

З бурульки часу

Завис геть вищерблений

Меч під стріхою хати.

***

 

Душі моєї

Порепані підошви,

Мандрує спрагла...

У пошуках прихистку,

Намір розтерзати світ!

 

***

 

Жінка з тілом

Пянким і ніжним... Жінка,

Безтямно кохає!

Лащить хвиля берег,-

Не має обличчя Жінка.

                         ***

Я розучився

Просити вибачення,..

Чи й зовсім не вмів?

...І, мабуть, не навчуся

Жити покірний клітці.

***

 

Плаче брутальність,-

Сльоза щастя гіркого

Цебенить цівкою...

- Чи можна знову знайти,

Чого не мав спочатку?..

 

P.S. Представлені Вам поезії вибрані із збірки "КАДЗИН", яка побачила світ у 2007 році

(с). Всі права застережені.

Не хрюкай! Выражай свои мысли как-нибудь по-другому!

Льюис Кэрролл. Алиса в Стране чудес.

Іван Гентош - пародист, але не звичайний, як це прийнято, коли з вірша вибирають-виривають пару рядків сумнівного змісту та якості, а тоді на цьому ляпі будують пародію-знущання, зачасту досить образливі для автора поезій. Така літературна метода виховання типу електро-шокера.
У шанованого пародиста Івана Гентоша метода зовсім інакше, тому що він є ДОБРИЙ пародист! І ще він добрий шанувальник поетичного слова. А разом то є ну дуже добре, коли пародист такий добрий, тому що він не паплюжить поезію і поетів, а навпаки підносить вищу ступінь розуміння поезій, він розкриває в своїх пародіях нові відтінки змісту поезій як пересічним читачам, так і самим авторам! З того часто-густо автори полюбляють пародії Івана Гентоша на свої вірші і як відгук їх допитливого читача, і як своєрідну рекламну промоцію. Увага ніколи зайвою для митця не буває.
Сприяє популяризації творчості "жертв" пародій Івана Гентоша сама творча концепція, тому що він подає об’єкт своєї пародії не уривком, а весь вірш вцілому, тобто в повному об’ємі. Власне ж у своїх пародіях Іван Гентош не так чіпляється до різних ляпів чи неуважностей в поезіях, як іронічно обігрує пікантну ситуацію, яку створює ота дрібна недоречність в самому вірші-першоджерелі.
Як на мою думку, то Іван Гентош віднайшов свою авторську новацію у літературному обширі, що не має навіть терміну для визначення типу "іроніродія", тому поки що я визначаю цей феномен як "паровані пародії"
Можна навіть провести конкурс на кращий термін на найкраще означення літературної новаці пародиста Івана Гентоша - я свою заявку вже зробив: "іроніродія". Прошу долучатися до конкурсу. Як запрошую читати паровані пародії Івана Гентоша, бо то справді приємна справа: автори гарні і пародії веселі.

Богдан Гордасевич, літкрит

Читати пародії тут: http://artshodu.io.ua/s204853/gentosh_ivan_-_poet_i_parodist

Відомий український заслуджений: проффесор україноффобії, письменник, артист, сценарист, поет, художник, співак і.т.д... написав книжку як в важкі молоді роки йому вдалось завагітніти й народити, що підтверджує постанова Донецького обласного суду, зараз МЗС України просить видати нагороду першому чоловіку в історії людства який  зміг народити.

http://provinciyka.rv.ua/2377-pershijj-vagtnijj-cholovk-transseksual.html

http://gazeta.ua/post/324718 

Але майже нічого не змінилось. Лише методи і ставки змінились....

*  *  *

Минуло чимало років після панщини. Громада трохи заворушилась і почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала діло з жидом. Один багатий жид з містечка заплатив панові добрі гроші й купив собі право поставить в селі на панській землі шинки. Він заквітчав своїми шинками село з чотирьох боків і пустив горілку по дешевшій ціні, ніж в громадському шинку. Люди кинулись за горілкою до жидівських шинків. Громадський шинок стояв порожній, в його ніхто й не заглядав.

Волосний зібрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громаді.

— Панове громадо! — говорив Карпо. — Нехай ніхто з села не купує горілки в жидівських шинках. Посадім коло шинків десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

— Я сам сяду з дрюком і буду одганяти хоч би й свою рідню! — гукнув Лаврін. — Нехай жиди посидять дурно ціле літо над своїми барилами. Посидять та й підуть.

— Добре Кайдашенки радять! — загула громада. — Посадім людей та й не пускаймо нікого в жидівські шинки.

Громада порадилась і розійшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинок десять чоловіків таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки.

— Чого нам змагаться, — говорив хитрий жид, — нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованців одчіпного.

— Чи вже заплатиш? — гукнули чоловіки.

— Ой-ой, чом і не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема? Я ладен і на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри.

І жид перехрестився зовсім по-християнськи. — Чи ти ба! Жид хреститься! — гомоніли люди.

— Ви думаєте, що я не поважаю вашої віри? Та я ладен жити з вами, як з братами, — підлещувався жид. — От вам ще відро горілки! Суро! А винеси гостям оселедців та паляниць! — гукнув жид до жидівки.

Сура зітхнула на всю кімнату, так їй було шкода оселедців, але вона винесла й поклала перед людьми на столі.

— Їжте, люди добрі! Ви думаєте, що я шкодую для вас? — говорила Сура. — Ой вей мір, ой-ой! — прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень — то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.

Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п'яненькі.

— Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, — підлещувався Берко до мужиків. — Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!

— А добрий жиді — гукнув один п'яненький мужик. — Ще й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдашенко їхав з ярмарку, вглядів коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горілки не любить і на сході йде все проти його.

Він сховався в кімнату.

— Здоров, був, Карпе! — гукнув Грицько і почав обнімать та цілувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

— Та здоров був... — говорив Карпо, одвертаючи лице. — Та годі вже!

— Здоров був, соколе! Та зайди-бо в шинок та випий хоч чарочку з нами! — молов Грицько і знов ухопив Карпа руками за шию і цмокнув його в щоку.

— Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по одній чарці, хоч півчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

— Та одчепись собі! Піди, обніми та поцілуй мою коняку, коли вже припала охота цілуваться, — говорив Карпо. — А нащо це ви горілку п'єте в жидівському шинку? — спитав Карпо.

— Та бодай не казати… сказав Грицько, — тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де він такий добрий взявся. Благодареніє богу і всім святим, він і на церкву дасть! Ото кумедія!

— А ви забули, що самі на громаді постановили?

— Серце, голубчику, білий лебедику! — говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карпові в ніс. — Та не цурайся-бо нашого хліба-солі.

Карпо бачив, що з п’яним розмовлять — тільки гаяти час, вдарив коняку батогом. Віз покотився.

На другий день зібралась громада. Прийшов Карпо і вдивився.

Громада співала вже іншої; волосний та писар тягли за громадою і кричали, щоб оддати Беркові й громадський шинк, не тільки що пускать людей по горілку і в жидівські шинки... бо Берко зараз платить гроші...

— Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! — сказав понуро Карпо й одійшов од громади набік.

Громада оддала Беркові громадський шинок, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тільки дурив п'яних мужиків.

Громада дорого потім заплатила хитрому жидові...

Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п'яні мужики валялись під його шинком, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку в усіх шинках.

1878  І. Нечуй-Левицький