хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «книжка»

От що маю від одного нашого блогера

Отримала нарешті довгоочікувану посилку з книжкою блогера visnyk, який тішить нас чудовими подорожніми нотатками. Більше про книжку  і про те, як її отримати, тут http://blog.i.ua/user/3593109/2280364/?p=1#advA_advC_2280364_26834317. А я буду читати.

Як я свій світ підзолочував

До речі, я тут згадав в одному пості, що найсмішніша книжка в світі – це "Троє в човні, не враховуючи собаки".

Думаю, ясно, що на узагальнення, зокрема світового масштабу, я не претендую. Хоча й написав "в світі".

Тим більш, коли йдеться про гумор – які тут можуть бути "загальнощі"? Гумор – річ набагато індивідуальніша, ніж почерк і навіть ніж улюблена кількість часнику в затирачці.

Буває, хтось розповідає анекдот, - сам мало зі стільця не падає зо сміху, а всіх навколо як заціпило. Лише співчутливо дивляться на реготуна, а деякі, чемно прикриваючись, позіхають.

Особливо це в жінок спостерігається. У них багатозначність співчутливості в поглядах і показна чемність прикривання при позіханні сягають буквально висот акторської майстерності.

Так що моє, може й не дуже обережне, "в світі" можна виправдати. Хоча б так: "ну, в кожного свій світ".

Кому здається світ білим, кому чорним, кому з підсинню, кому й з прозолоттю.

Я в цьому, до речі, переконався колись на прикладі – до речі, - тих самих "трьох у човні".

Колись, - після армії часто людину тягне кудись, хоч до чорта в зуби, аби з батьківського дому висотатись, - найнялись ми в монтажники з дружком, Толіком, та й поїхали до Кривого Рогу. Тоді там (гай-гай, мало вже хто пам’ятає ті часи) дев’яту домну будували.

Живемо в "общазі", тобто в гуртожитку, народу з усіх країв будуправління понасилали.

Платять так-сяк, тому десь за тиждень до зарплати гроші з кишень кудись упливають. Мабуть до витоків грошових річок, нереститися.

І от тиняються хлопці по кімнатах та коридорах, не те що в пивну, - на вулицю не вийдеш, бо вітром здує, кишені ж нічого не обтяжує. А без баласту…

Ходять злі, іноді непромоченими горлянками щось гарикнуть один до одного. Але переважно чути скрип у мізках, – метикують, у кого б ото хоч рубля позичити.

А я сиджу на своєму ліжку, занурений в той човен з трьома лобурями та з собакою. Блаженна, (чи блазенська – бувши певен своєї зовнішності, не дуже придивлявся) усмішка писок розтягує, і час від часу регочу, витираючи сльози. У такій відключці від голоду й тверезості, що не відчуваю, як небо в кімнаті затягує хмарами, починає десь гримотіти.

Нарешті напруга лускає, хлопці не витримують такого знущання над загальним горем, і першою блискавкою в мене летить чиясь подушка.

Не дуже нею пристрашений, все ж вдаюсь до оборонних заходів, повертаюсь трохи, щоб книжку з рук не вибило, і виставляю руку.

Продовжуючи поглинати текст та сміятись.

Град подушок та інших особистих речей моїх ображених товаришів, - Сашка Шноцель навіть черевика свого не пошкодував, - швидко почавшись, швидко й ущухає.

Нарешті до мене доходить неетичність моєї поведінки. І я, приховавши якомога ретельніше книжку, йду, витираючи сльози від сміху, до Женьки на другий поверх за сухарями. Вчора домовились.

Отак мені ті "Троє в човні" підсвітили та підзолотили мій світ. До зарплати.

На відміну від товаришів, котрим свої світи не було чим ні підбілити, ні синню підвести.

Найщиріші вітання!

Вітаю усіх, хто причетний до сьогоднішніх свят!
І, в першу чергу, до свята Всеукраїнського дня бібліотек.
:)
Не уявляю своє життя без книжок і цих закладів.



Задоволення від нових знань та спілкування читачам та співробітникам бібліотек! 
:)

"ОРДА"

1-го квітня у будинку літераторів Національної спілки письменників відбулась презентація книжки сатиричних віршів Аркадія Музичука "Орда".  Книжка щедро ілюстрована українськими художниками -карикатуристами Книжка набрана та  проілюстрована безкоштовно. Надрукована також безкоштовно з доброї волі керівництва ТОВ"Друкарня "Бізнесполіграф"". Через МО України книжка буде доправлена у зону АТО.

Поліція. Несбьо Ю

Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії...

Моя творчість

Мабуть творчість - свого роду залежність. smile Бо як почнеш, то вже неможливо залишити. Пам'ятаю, як видавала підпільно свою першу збірку. Це була поетична збірка під назвою "Епітет кавового щастя". Була.... Бо навіть мені екземпляра не залишили. lol  
Друга збірка - прозаїчна. Сучасні україномовні жіночі оповідання зі щасливим кінцем.   
А ось наступна книжка відрізнятиметься від попередніх. Бо це готується до видання збірка дитячих казок у співавторстві з коліжанкою по творчості. Збірка розрахована на діточок різного віку. Україномовна сучасна казочка із добрими героями ймовірно стане гарним подарунком для підростаючого покоління.

Прописи черевичниці, або що буває від чарівних черевиків.

1 жовтня – Відпустка розпочалась! Ура! Але чому «ура», коли тієї відпустки невідчутно? Гаразд, дощі дощами, та треба все ж таки гайнути у веселі села. І що? Знову там здичавію? Ще б пак, не знаю нікого з дачників, з місцевими ніколи не спілкувалась. Хай так. 2 жовтня – Вже день закінчується, буду грітися біля вогнища та думати про щось позитивне. Але що? Чому нічого такого позитивного на думку не спадає? Принаймні, те вогнище сама втіха. 3 жовтня – Вранці: ой, як не хотілося вставати та дозбирати той врожай на городі. Але ж треба таке – знайшла пару черевичків на моїй копанці. І як вони сюди потрапили? Їх же вчора і близько там не було – це я добре пам’ятаю. А тут вони лежать собі – чорні, гарненькі та ще й нові – дамські черевички. Ну хто міг мені їх закинути та з якою метою? Ну годі, піду, у сусідів попитаю... ... Нічого не розумію і цього разу – ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не знає. Але це ще не все – це ж треба, черевики мого розміру. Приміряла – як то на мене шиті. Сміх та й годі. 6 жовтня – Повернулась додому і привезла із собою ті черевики, бо все одно господиню їх я так і не знайшла. А залишати їх там якось шкода. Ой, забулася, мені ж сьогодні на зустріч до подруг. Так, що то його вдягнути? Хм... О, здається, є така собі чорно-біла трикотажна сукня. Нічого, що вона моїм колегам не подобається, проте вона моя. Так, і сумочка є. Доречі, і черевики саме до цього вбрання. Ну то все, гайну... 7 жовтня – Гарно вчора погуляли, щось мені дівчата казали за ті черевички. А що казали? Що я ніби та Попелюшка, ось тільки без Принца. Щось у цім є. Загуляли мій Принц разом зі своїм коником. Вечір цього ж дня. І не думала сьогодні щось писати, та обставини змушують. Пішла до магазину, то довелося вислуховувати: - «Дівчино, а ви сьогодні ввечері вільні?» - «Дівчино, а у мене син неодружений, давайте я Вас із ним познайомлю.» Ти ба, що це із народом? Вони що, всі змовились? Вже буду гадати, що черевички чаклунські. 8 жовтня - Вранці розбудив дзвінок мобільного. То давній знайомий об’явився: «Слухай, а що ти сьогодні під вечір робиш?». Коли пояснила, що на вечір ще жодних планів, Степан зрадів. Бачте, йому раптом захотілось зі мною на концерт. Жодного разу не звертав на мене увагу, а тут вже так. Здивував ти мене, Степане, здивував. Між іншим, до тебе справи не маю, а що з тобою коїться? Маю на думці лише одну людину, хоча знаю, що Він навряд чи зверне колись на мене увагу. Шкода... Може Йому написати повідомлення: «Володарка чарівних черевиків просить вийти на зв’язок свого Принца». Ще б пак, здивується. Та що це я розмріялася? Піду вже наводити лад у хаті, бо вечері на концерт все ж піду, хоча і без Степана. 9 жовтня – Ой, що вчора коїлося... Прийшла до театру, ледве вільне місце знайшла, бо спізнилась. А коли розпочався антракт та увімкнули світло, то аж мову втратила, бо поруч сидів... Він. Ще вчора і мріяти про це не могла. Та пішли вже разом на каву, заодно зустріла Степана, довелось зіронізувати його ображений погляд. проте зустріч із Принцом скінчилась тим, що провів мене додому, на каву не зайшов. 10 жовтня – Чи то наснилось, що надійшло повідомлення із текстом: «Привіт, Черевичнице, Як справи? Ще зустрінемось? За 2 тижні повернусь із відрядження.» Цілих 2 тижні! То Він не забув про мене??? Ввечері на форумі прочитала статтю: «Хто знайшов дивні черевики – чорні, жіночі, прохання повернути за винагороду.» Що за дивацьке оголошення? Це якийсь жарт? Ніби хтось кепкує таким чином. 14 жовтня – Донині черевики ті не взувала і все спокійно, але ні, вчора ж Степан зателефонував, намагався мені щось довести – ніби так себе порядні дівчата, як я, не ведуть. У відповідь я йому лише розсміялася та спитала – з яких це пір він мене вважає порядною. Кинув слухавку. 16 жовтня – Такої! Явився Степан зрання з квітами, просив пробачення. Відповіла, що не ображаюсь, але на каву не стала запрошувати. А він, бідолаха, так на це розраховував. Знав би, як мені його пробачення треба. Чи це так, що засватана дівка завжди бажана? нічого, що я несватана. 17 жовтня – По обіді була в душі, а коли подивилась на мобільний, виявився пропущений дзвінок. Думала, що Степан знову за своє. Номер не визначився. А через годину прийшло повідомлення: «Пробач, не зміг до тебе додзвонитися. Як справи, Черевичнице? Правду кажучи, вже скучив за тобою.»Так ось хто це телефонував! Тішить, що про мене не забувають. Проте шкода, що відповісти не можу. Варто набратись терпіння, чи то надії? Мабуть, і те, і інше. 19 жовтня – Пишу, звісно, бо взула чарівні черевички. І треба ж таке – зустріла колишнього однокласника, якого вже 10 років не бачила. Тим паче, із класом не товаришувала. А це що? Довелось слухати, як я змінилась (десь я це вже чула), ще й номер мобільного у мене випросив. Ну, Сергію, а тобі вже що від мене треба? А надвечір Сергій сам зателефонував. Була слухала про його роботу за кордоном, про те, як у нього не склалося із колишньою, про те, як я його здивувала при зустрічі вродою... А що, гадаєш, забулась, як ти мені лінійкою у лоб цілив? Е ні, шановний. 24 жовтня – Здається, саме сьогодні Він із відрядження повертається. Не буду турбувати, бо людина з дороги. За 2 години сам зателефонував, запросив на каву. Сказав, що має для мене подарунок. Доведеться вбиратись у щось особливе. О, маю бузкову сукню. Є і до неї кофтина. Чудово! 25 жовтня – Ох! І було ж вчора! Зізнався мій Принц, що весь цей час з останньої нашої зустрічі думав про мене. Аж не віриться – запропонував шлюб! Але що таке казав про черевики? Ага, ніби вони йому знайомі, що такі ж бачив на своїй сестрі. Компліментів вистачило. Звісно ж, дала згоду, бо як інакше? Донині не віриться, що буду поруч із коханою людиною. 5 січня – Відгуляли весілля, відбули. Тепер вже на краще! Та черевички віддала сестрі чоловіка, бо як виявилося, що то її. Оксана навіть не здивувалася тій історії, що пов’язана з ними. Посміхнулась лише, сказала, що так треба. Пообіцяла, що тепер наша черга відгуляти на її весіллі.




автор: Шабо   http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224009 Увага, у автора є книга прози з відповідною назвою. Туди увійшли 3 оповідання та ессе. Хто бажає придбати (з автографом) за помірною ціною, пишіть у повідомленні. 

Заборонений Кобзар

До Дня народження Т.Г. Шевченка...

«Заборонений Кобзар» - збірка шевченкознавця Миколи Зубкова містить Шевченкові твори, які вилучали як за царату, так і за радянщини з політичних чи інших міркувань. 96 сторінкову книжку видало харківське видавництво «Оригінал», а 2009–2011 - відповідно 2, 3, 4 та 5 видання видавництв «Точка» й «Форт».

Про книжку

Збірка гуртує твори: «За що ми любимо Богдана?..», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові…», «Чигрине, Чигрине…», «Якби то ти, Богдане п'яний…», і 2 поеми «Іржавець» та «Великий льох». Завершальну частину поеми «Чернець», фрагмент поеми «Тарасова ніч» і вступ до твору «Царі» жодного разу не оприлюднювали за часів радянської влади, бракує їх, як це не дивно, і в сучасних виданнях.

http://files.i.ua/file/2007467/8541088/1422985079/taras_shevchenko_zaboronenii_kobzar_vibrane.djvu


33%, 4 голоса

67%, 8 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Тут був Вася

Народний художник України, карикатурист журналу "Перець" А.Василенко написав та видав веселу книжку "Тут був Вася". Сам же її і проілюстрував
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая