хочу сюда!
 

Лиля

34 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 28-38 лет

Заметки с меткой «ато»

Бійцю потрібна невеличка допомога

Привіт, шановні. Пам'ятаєте, я писав про свого друга, який лежить у лікарні з купою хвороб? Так от, хочу звернутися до всіх небайдужих, хто хоче трішечки покращити його життя.

Наразі не йдеться про купівлю ліків, оскільки цим займаюся я та волонтери. Мова - про штук 10 пар трусів.

Так, трусів. Звичайних сімейок ("боксерів"). Людина весь час перебуває у лікарні, тому вийти і купити собі спідню білизну - задача не з легких, особливо враховуючи те, що навіть після прогулянки довжиною у сто метрів він пітніє, втомлюється і в прямому розумінні вибивається з сил.

Цього понеділка я завіз йому з десяток пар шкарпеток, проте трусєля купити не зміг через брак фінансів. Як ви зрозуміли, гроші в мене відсутні й зараз, тому я змушений звернутися в цій ситуації до вас.

Ми можемо вчинити двома способами: якщо ви мені не довіряєте, то купіть, будь ласка, десять пар згаданих виробів і передайте мені в Києві, щоби я завіз (можете з'їздити зі мною до нього у лікарню, якщо маєте таке бажання), або ж я можу кинути номер картки "Приват" в особисті повідомлення. Виставляти реквізити не хочу, бо, щиро кажучи, не знаю, наскільки такий спосіб просити про поміч узагалі легальний.

Заздалегідь дякую всім небайдужим! Зробивши таку от, на перший погляд, дрібницю ми неодмінно покращимо настрій нашого бійця. ;-)


Шалена несправедливість. Хочеш жити - плати!

Дізнався, що моєму другові потрібні ліки, котрі коштують (увага, тримайтеся міцно) в середньому 160 тисяч доларів за один курс.

Сто, блядь, шістдесят, нахуй, тисяч доларів! Ви можете уявити собі таку цифру?.. 

Друг - боєць, упродовж кількох років захищав Україну від ворога. Але після лікування раку щитоподібної залози отримав цироз та ще цілу низку супутніх "приємностей".

Дуже хочу допомогти йому, але таких грошей у нормальної людини, котра сяк-так дружить із Законами, бути просто не може.

От вам інфа, що це за ліки такі золоті. 

А є ще один медикамент. Днями от купили. Зацініть вартість:



Державі на захисника, звісно ж, похуй. Волонтери допомагають, чим можуть, але... гляньте на ці суми!

Хіба справедливо, що найкращі з нас мусять платити найбільше тільки за те, що боронили Україну й хочуть бути здоровими? Де, бляха, взагалі в цьому світі хоч якась совість у людей?..

Піздєц. Я не знаю, що робити, друзі.

Оголошення

Увага! Колекціоную фрагменти зашкварених іхтамнєтів. :-)







Сліпі люди за кермом! Сліпі на дорогах!!!

Раз удалося сфоткати машину сліпоглухонімих наступного дня після обстрілу. Чому сліпі? Бо ОБСЄ.

Поїзд прибуває до перону...

Вокзал... Часто саме цим місцем часто закінчується мирне життя у різних містах України. Втім, хвалити Бога, для багатьох ним же за певний час воно починається знову.



І мова зараз піде про тих хлопців, хто повертається додому, за великим рахунком, у нікуди. Таких, на жаль, чимало. Їх ніхто не зустріне, ніхто не подарує їм квітів, не затисне в обіймах, не прошепоче на вушко "все гаразд, усе позаду, тепер ти вдома, з нами"... Сказати, що це відчуття жахливе, огидне, що воно спустошує тебе чи не більше за сотню-дві ночей без сну означає не сказати геть нічого.

Перон вокзалу "Київ-Пасажирський", зимовий ранок. Потяг прибуває до перону. Боєць у латаній-перелатаній формі виходить із вагону й роззирається, закурюючи цигарку відточеним до автоматизму рухом. Він геть не розуміє, що діється навколо! Там кудись побіг високий чорнявий чувак у дорогому пальті, супутньо лементуючи на когось у слухавку; десь із іншого боку двоє безтурботних хлопців років по двадцять примудряються грати на гітарі навіть у мороз (зігріваються, напевно, он тією пляшкою "Міцного" під ногами); щось гуде, улюлюкає, шипить, кряхтить, дзвенить - купа незрозумілих звуків одразу.

Хлопця ніхто не зустрічає. Він за звичкою ховає запалену цигарку в долоні ("Снайпер стріляє на третю затяжку, а хороший снайпер - на другу!", - любив повторювати нині покійний комбат) та простує до бетонного парапету трошки повіддаль, сідає на нього і сидить. Сидить годину, дві, три, тупо цмалячи цигарки одну за однією. Йому нікуди поспішати...

За логікою, тут мало б початися мирне життя: назустріч йому кинулася б кохана, розцілувала б, омила його брудну форму своїми теплими слізьми, одначе логіки тут немає, пане. Вона відсутня. Ось і лишається - курити, курити, курити.

Але він не просто так сидить. У ці миті в душі відбувається справжня війна, причому за жорстокістю вона нічим не поступається тій, із якої він нещодавно повернувся. 

Одна частина бійця над усе хоче купити квиток на Костянтинівку, звідки будь-яким прийнятним чином аж до "піду пішки, якщо нічого не знайду" повернутися на фронт і далі мочити дурноголову іноземну наволоч, котра зазіхнула на його землю та народ. 

Інша його частина рветься бити морди людей довкола тільки за те, що вони не пережили того, чого довелося сповна хапанути йому, за те, що ті дозволяють собі усміхатися, радіти, планувати котрісь свята, дорогі відпустки за кордоном, гучну пиятику в ресторанах-клубах і так далі. 

Врешті, третя частина зараз переживає найгірше з почуттів, які взагалі бувають у житті - самотність. Іще й таку, що хочеться завити вовком, розплакатися, бити кулаками цей довбаний бетонний парапет аж до крові, та йому ж не можна. Він боєць! Він звик ховати емоції!

Ви читали у новинах, як демобілізовані воїни, котрі демонстрували на передових позиціях справжній героїзм і жагу до життя, за кілька місяців після повернення додому підривали себе на гранаті або стріляли в скроню? В цьому, пані й панове, є величезна частина вини нашого суспільства. Можливо, якби до цього бійця, що триклятих п'ять годин поспіль сидів на вокзалі "Київ-Пасажирський" підійшла якась дівчина і просто подякувала йому, простягнувши яблуко, він ніколи б і нізащо так не вчинив! 

Однак уже пізно.

Потяг пішов.

Сувеніри додому


Я вже писав про дитячі малюнки у відповідній замітці-пам'ятці для волонтерів. Але про той, який запостив тут, хотілося б розповісти докладніше.

Річ у тім, що автор (а, скоріше за все, авторка, хоча напевно не можу сказати через відсутність підпису) наскільки це можливо в її віці (орієнтовно 6-7 клас) майже досконало намалювала дівчину, яка мені дуже подобається. Вона не моя і ніколи такою не стане, зате портрет я маю. Таке от невеличке диво, правда? 

Збіги, співпадіння... та інша довколамістична муть. Але я не про те.

Суть у тому, що такі от малюнки дійсно додають воїнам сили. Вони бережуть їх, регулярно оновлюють колекції, просять волонтерів подарувати ще і перевозять із позиції на позицію, коли змушені міняти дислокацію. Можна забути в старому штабі пару шкарпеток, якісь недоїдки, але дитячі малюнки - це святе: їх ніколи не лишають!

Багато хто з моїх друзів узяв ці шедеври додому. У мирних містах вони так самісінько, як і на фронті, прикрашають всі можливі й неможливі стіни їхніх помешкань, даруючи натхнення проживати кожен наступний день навіть коли здається, немов ти нафіг нікому не потрібен. Ці ліки дійсно допомагають.

Тому давайте зробимо нелегке життя наших друзів на фронтах українсько-російської війни хай трішки кращим? Хто має таку можливість - передавайте побільше малюночків на передову. Зайвими вони ніколи не бувають, повірте мені.

Недільний віршик

Ніч така місячна, зоряна, ясная,
В оптиці в мене москаль...
На вітер поправочка і - до побачення:
Дамой, за парєбрік, бай-бай!


Цікавий волонтерський проект!

Друзі, я тут на теренах ваших цих тирнетів надибав дуже цікаву ініціативу - волонтерський рух "Будуємо Україну разом". Суть їхньої діяльності полягає у допомозі простим мешканцям різних міст ремонтувати та відбудовувати їхнє житло. Більшою мірою це, певна річ, стосується Донбасу, бо орки дуже-дуже постаралися залишити свій "слід" у тих населених пунктах, які, хвалити Бога, нині підконтрольні Україні.

Раджу ознайомитися з принципами роботи "БУР" на їхній офіційній сторінці у Facebook. Мені здається, що це, як мінімум, дійсно оригінально і ні до чого не подібно. Якщо надумали долучитися до такого прикольного руху, то заповніть анкету й оберіть, де саме хотілося б волонтерити.


Позивний

Приліпився на Світлодарці. На мою думку, дуже влучний. Люблю його. uhmylka


У кого які позивні, прізвиська, псевдо? Зізнавайтеся! privet

Для любителів петард, феєрверків, хлопавок - акція!

Любите зустрічати свята з піротехнікою? 

Витрачаєте гроші на різноманітні пукавки замість того, щоби перерахувати їх у благодійний фонд або купити теплі речі для наших бійців на Донбасі?

У такому випадку для вас - чудова новорічна акція!

Спеціально для любителів піротехніки публікуємо карту, де ви матимете унікальну можливість побачити найнезабутніше вогняне шоу!


Звертайтеся до нас! Зможемо організувати безкоштовний проїзд, проживання і харчі на перший час*.

*Увага! Вартість доставлення вашого тіла та поховання в акцію не входить.