Жінка у якої чоловік повернувся з фронту і постійно закриває штори у всіх кімнатах, а це її дратує і вона запитує, а коли це припиниться, бо вона не розуміє, що з ним і це її лякає.
Кожен день є хлопці і дівчата, які повертаються з фронту і яких не розуміє соціум. Які вчора були героями на фронті, а сьогодні начебто заважають, бо вони брудні, нервові і непередбачувані. Бо хто його знає, що в нього там в голові і в кишені, бо хай йде кудись лікується, а потім приходить в соціум красивий, вимитий і здоровий.
Один ізраїльський колишній військовий, розказував одну історію, як він їхав літом з 2-тижневого навчання у пустелі. Брудний, вонючий, він зайшов в автобус, втомлено упав на сидіння і заснув на плечі зовсім незнайомого чоловіка. Так вони їхали години чотири, за цей час, чоловік не ворухнувся, бо він розумів, що військовий втомився. Це на запитання, що нас відрізняє від ізраїльської армії - не зброя, не ворог, а соціум і його повна підтримка. Бо кожен громадянин Ізраїлю знає, що реабілітація військового починається із суспільства.
А чи знає це кожен громадянин Украіни? Чи є у нас програми підготовки рідних на державному рівні?
Чи розуміє шановний соціум, що не військові повинні адаптуватися в соціум, а соціум повинен адаптуватися під нові реалії, а не жити в світі рожевих поні, смузі та протеїнових коктейлів після спорт залів.
Не шарахатися від військового, а зрозуміти його потреби.
Не затуляти носа і закривати очі, а ставитися із розумінням.
Поважати простір, намагатися підтримати, не знецінювати, поважати, допомогати і памятати, якою ціною дана вам можливість сьогодні жити в мирному місті". Підійди і обійми, просто подякуй, якщо не знаєш, що йому сказати....
Коментарі
bagheera
119.02.24, 18:41
после Вьетнама в Штатах тоже не знали, что делать с военными. но там в ускоренном темпе начали готовить психологов. лично общалась с человеком, который сам воевал и занялся психологией именно потому, что хотел помочь таким же, как он. он к нам приезжал, когда началось полномасштабное вторжение (но приезжал и до того, когда ещё шла война за Донбасс и Луганск). работал с психологами и волонтёрами. но как же их мало, тех, кто умеет работать с ПТСР. а семьи военных тоже не знают, как быть. кто их к такому готовил? я не беру те случаи, когда жёны в санаторий или к любовнику. есть и нормальные, те, кто ждали.
The Martian
219.02.24, 19:13
Никто от них не шарахается. Они сами ходят среди нас, как среди чужих. Потому что это так и есть. Мы для них чужие и непонятные. А вот в своей роте они как дома.
Я иногда встречаю соседа на побывке. Он сам глаза отводит в сторону. ну что бы я сдуру не начал его о чём то выспрашивать. Хотя у меня и в мыслях такого нет.
Hagal
319.02.24, 21:45
Мої рідні воювали на фронті Харківському напрямку. Їх комісували . Одного по віку, другого по пораненню. Ми раді що вони повернулися живими. Дбаємо, допомагаємо, любимо.
Сім'я це велика сила і цінність. Усією сім'єю вірили і молились за своїх героїв.
Знаю сім'ї де жінки виїхали за кордон і там знайшли собі чоловіків.
Голубка
420.02.24, 08:31Відповідь на 1 від bagheera
Так, майже ніхто цим не займа\ться, а це серйозна проблема...
Голубка
520.02.24, 08:32Відповідь на 2 від The Martian
Голубка
620.02.24, 08:33Відповідь на 3 від Hagal
Уяви,як боляче таким воїнам, яких зрадила жінка...